Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Пора, діти, добра поглядіти для власної хати, щоб ґаздою, не слугою перед світом стати! / Іван Франко

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Юрій Лавріненко. РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ


Юрій Меженко

1892-1969

Юрій Іванів-Меженко — один з небагатьох діячів української культури, який протягом цілого свого життя, в усіх змінливих обставинах, зумів бути самим собою.

Він народився 5 червня 1892 року в Харкові в родині лікаря, зростав у Чернігові, а університетську науку здобув у Московському університеті. Двадцяти п'яти років він поринає в культурну роботу навколо української книжки, бібліотеки і літератури.

Фактичний керівник бібліотечної справи в роки революції, він був організатором рятування маєткових бібліотек, що лягли в основу Всенародньої Бібліотеки, основоположником Української Книжкової Палати, що мала налагодити збирання біжучої і періодичної продукції. Меженко був першим керівником згаданої Всенародної Бібліотеки, що протягом кількох років перетворилася в одну з найбільших бібліотек.

Розмах роботи в цій ділянці просто вражає своєю широтою і пляновістю. З первісного задуму реєстрації всієї друкарської продукції на Україні і наукового опрацювання її він створив інституцію, яка може бути зразком постановки наукової роботи з книгою: Український Науково-Дослідчий Інститут Книгознавства, так званий УНІК. Орган цього інституту «Бібліологічні вісті» став неперевершеним зразком наукового журналу, присвяченого питанням книгознавства в усіх його ділянках і напрямках. Тут співробітничали найкращі сили місцеві і закордонні, багато уваги приділялось історії української книги, мистецтву книги, книгознавчій хроніці.

В роки розгрому українських установ був ліквідований і УНІК, а Меженкові довелося перенести свою діяльність до Ленінграда, де він працював у бібліографічному відділі найбільшої в СРСР Публічної Бібліотеки.

Організаційний хист Юрія Меженка виявився і на полі української літератури. Архівно-Бібліотечний Відділ, де він працював, став несподівано якимсь літературним осередком: сюди приходили поети, письменники, мистці; тут обмірковувалися проекти літературних видань. Найчастіше тут можна було бачи-ти рано померлого буковинця поета Володимира Кобилянсько-го — перекладача з Гайне і Шіллера, Миколу Терещенка, що згодом став пролетарським поетом, талановитого Дмитра Загула — поета й перекладача Ґетевого «Фавста», символіста Якова Савченка, що через «панфутуризм» прийшов до Спілки пролетарських письменників, та багатьох інших. Все це літературне оточення Меженка було організоване ним в групу Музагет, де він грав провідну ролю як теоретик літератури, хоч саму ідею створення Музагету Клим Поліщук приписує собі разом із Д. Загулом. (Клим Поліщук. З ВИРУ РЕВОЛЮЦІЇ. Фрагменти спогадів про «літературний» Київ 1919 р. Львів-Київ, 1923). Збори Музагету відбувалися в квартирі маляра-мистця Михайла Жука в приємній артистичній обстановці: стіни були обвішані своєрідними портретами діячів мистецтва і поетів з символічними аксесуарами. Коли вийшов альманах Музагету — він був прикрашений кількома такими роботами М. Жука: символічними портретами його сучасників. Юрій Меженко одразу з'ясував собі, що організації молодих письмеників нової пореволюційної доби потрібен був міцний теоретичний ґрунт, і тому літературні читання музагетівців переривалися епізодичними студійними екскурсами в теорію стилів і музичної побудови вірша.

Вихід «Музагету» в 1919 році був сенсацією в літературно-мистецьких колах. Великого формату, грубий, з добірними зразками творчости членів Музагету, з цікавими портретами декого з них на окремих картках — він заповняв значні творчі можливості цієї групи. Тичина, що був тоді у зеніті своєї слави, дав три загальновідомі потім поезії: «Міжплянетні інтервали», «Плуг» та «І Бєлий, і Блок, і Єсенін...». Були ще поезії Павла Филиповича, Д. Загула, М. Терещенка, Клима Поліщука. Михайла Жука, Олекси Слісаренка, а також проза Галини Журби. Було і кілька рецензій на збірки поезій і прози Володимира Ярошенка, Клима Поліщука, О. Слісаренка, О. Грудницького. Але вісь альманаха становили дві літературно-публіцистичні статті Юрія Меженка та І. Майдана (Д. Загула), які віддзеркалювали шукання переходового періоду між поезією національного відродження і штучного насадження «інтернаціональних» принципів «пролетарської літератури».

Стаття Меженка «Творчість індивідуума і колектив» формулювала думки української інтелігенції. Меженко твердив: «національність диктує свої вимоги індивідуумові, і не дивно, що ми не знаємо безнаціональних культурних творців або міжнаціональних». Всі думки статті Меженка формульовані так, що вони стосуються не тільки літератури, а мистецтва взагалі, і ці думки поділяли представники образотворчих мистецтв. Великому Нарбутові в цій саме площині доводилося сперечатися з молодими адептами пролетарського образотворчого мистецтва, які хотіли знищити все досьогочасне і будувати нове інтернаціональне. Він говорив, що якби й узяти за мету інтернаціональне мистецтво, то шлях до нього лежить в ствердженні, а не неґації національного мистецтва. Меженкова аксіома, як заключний акорд його думок про мистецтво, звучала так. Творчий індивідуум тільки тоді може творити, коли визнає себе істотою вищою над колектив і коли, не підлягаючи колективові, все-таки почуває національну з ним спорідненість. Стаття Майдана (Загула) виходила з цих само принципів. Дуже прозірливо і цікаво, як на свій час (1919), поставив Меженко проблему загрози колективістичної зрівнялівки людини, перетворення її на безобразну комаху-робота. Після другої світової війни ліпші інтелектуалісти й журнали Заходу не переставали обговорювати цю проблему, як найбільш пекучу, і на тлі того обговорення стаття Меженка здається хоч і не такою свіжою, якою вона була в 1919 році, але і нітрохи не застарілою.

В першій половині двадцятих років Меженко виявив себе як критик з тонким смаком і гострим зором. Запам'яталися його більші статті про творчість Павла Тичини («Гроно», 1920), про Миколу Хвильового («Шлях мистецтва», 1923), Євгена Плужника і Михайла Івченка («Життя й революція», 1926), або коротші критичні спостереження в рецензіях на збірки творів Дмитра Загула («Книгар», 1919), Максима Рильського та Якова Савчен-ка («Літературно-Науковий Вістник». 1918), Павла Тичини («Му-загет», 1919), Дмитра Фальківського («Життя й революція», 1927).

Історично-літературні етюди Меженка (напр., стаття про Івана Нечуя-Левицького у виданні його творів) не були вдалі: він був критик та організатор літератури в першу чергу. В знаменитій літературній дискусії 1925 року він виступав по боці «європейців». З кінця 20-х років цілком переключився на працю навколо книги.

Від упорядника: цю сильветку Меженка написав на наше прохання Володимир Міяковський, що особисто знав Юрія Іва-нова-Меженка.

ТВОРЧІСТЬ ІНДИВІДУУМА І КОЛЕКТИВ

(Уривки статті в збірнику українських модерністів

«Музагет», 1918)

Творчі сили, що в сьогоднішній час повинні творити щось нове, ще нечуване і ніким не передбачене ще вчора, не встигли дійти до стями від того нападу на всі традиції й звички, на яких тепер наліплено етикетки — «негідне народові», не можуть стати на ґрунт міцними ногами, не можуть знайти того, що зветься «внутрішнє самовиправдан-ня творчости». І чи можна докоряти мистцеві в тому, що сьогоднішній рух, зруйнувавши його світогляд, покинув його на голому місці й поставив такі тяжкі вимоги щодо творчости, що тільки великим напруженням усіх своїх активних сил особа може в деякій мірі подолати поставлені завдання. Трагедія сучасного поета, трагедія мистця — це трагедія тієї культури, що надто дорого цінувала сама себе і яку дуже низько поцінував сам народ. Народ, який став критиком і цінувателем, не пізнав себе в тому мистецтві, що про нього стільки балакано.

...Творчий індивідуум тільки тоді може творити, коли визнає себе вищою істотою над загал і коли, не підлягаючи загалові, все-таки почуває свою з ним спорідненість.

...Народ зрікається свого сина, що, приваблений чужою культурою, кидає свою й позбувається психології свого народу, відкидає жадання і домагання, які мають певну традицію, і переходить до чужин-ців. Не буде помилкою, коли ми скажемо, що абсолютно всі більш-менш видатні мистці творили тільки в рамках традицій, що находять собі відгук у народному серці, і з глибокою певністю я обстоюватиму на тому, що нема жодного великого письменника або музики, який не виходив би із нетрів народної психології. Я кажу про письменників і музикантів тому, що народ найбільш виявляє себе в мові й музиці.

...Бо мені вважається потрібним зв'язати два поняття — колективу й індивідуума, які тісно зв'язані в понятті творчости, хоч і індивідуальної, проте не позбавленої тих психологічних моментів, які споріднюють дві повсякчасні ворожі сили. Так є збудований наш людський світ і наша людська культура, що виникла з бойовиська двох стихій — колективу й індивіда.

...Тут ми з самого початку хочемо зауважити, що ми знаємо народну, а не міжнародну творчість. Себто той колектив, що творить, є споріднений у власному осередку ознакою народности, національности. Таким чином ми підійшли до питання про національність, що я ставлю на чолі не тільки колективної, але й особистої, індивідуальної творчости.

Кожна людина — це лише момент, що проходить у своїй психологічній особливості на загальному тлі свого народу, який живе своїм життям, своєю традицією, традицією, котра складалася віками і котра, тому що вона будується на психіці, не може бути порушена. Бо ми ж знаємо, що психологічна революція завжди дає наслідком божевілля і що можлива лише еволюція психіки. Таким чином, психологія народу — нації — це щось тривке, стале і не легко підлягає впливам чужим, зовнішнім.

...У нас на очах тепер є велика розмірами нація, яка має претенсії сказати нове слово в культурі, ще не утворивши своєї власної, а разом із тим зрікшися всіх попередніх культурних здобутків її. Ми говоримо про Московію, і в цьому разі цілком приєднуємося до московського народу, який ще не

мав досі своєї культури, а її заміняли йому до часів революції покидьками з західнього столу і псев-доіндивідуалістичними витребеньками, починаючи від псевдоклясицизму і кінчаючи футуризмом.

Трагедію культури переживає завжди той народ, якого зречуться його творчі індивідуальності і, відкинувши зі зневагою стихію, стануть лицем до чужого й насильно насаджуватимуть, не вважаючи на психологію і світогляд народу.

...Очевидно, що тільки почуття спільного психологічного ґрунту може віднести не лише людину, а також і її творчість до певної національної групи. Бо й справді, чи можна ще де знайти такий самий широкий об'єднуючий принцип, як нація, в якому б не ставилися хоч будь-які межі для творчости? Всі інші поділи людности на групи, кляси тощо значно менші щодо кількости об'єднаних ними осіб і тому накладають на творчу особу більше обмежуючих обов'язків, наприклад, «клясові інтереси», чого абсолютно не має нація. Отже, «національні інтереси в творчості», такого ми ще не чули, а про перші зараз стільки пишуть, стільки витрачають атраменту, щоб тільки переконати творців, що вони повинні у своїй творчості мати на увазі боротьбу кляс, виховання людности, здатної до боротьби і т. ін.

...Індивідуальність здушена колективом, який знає лише матеріяльний бік життя і принципово нехтує духовний; машинність, штамп, загальні мірки повільно просотуються в наше громадське, потім хатнє, потім персональне життя й нарешті беруть у полон усю душу індивідуума, пропонуючи йому замість важкої творчої роботи творчість колективу і заздалегідь ухвалену пошлість. Цей факт є страшний, бо ми багато вже маємо ознак того, що творчості в мистецтві загрожує небезпека. Матеріяльна культура... тепер остільки заполонила психологію мистця, що найабстрактніші форми мистецтва, як поезія і особливо музика, вже засмічуються ма-шинністю й фабричністю. Згадаймо потворно диких

к ліку ш футуристів, що не витримали враження від машини й збожеволіли, і останнє слово музики німця Штравса, в якого є все — і вівці, і вітряки, і коні, і хатній родинний галас (simphonia domestica), лише нема музики, як такої...

«Музагет». Київ, 1919; передрук з кн. А. Лейтеса і М. Яшека ДЕСЯТЬ РОКІВ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ. Том 2, Харків, ДВУ, 1928, стор. 7-19.

ВІДОЗВА ВАПЛІТЕ

До робітників і революційних селян України Слухайте відозву Вільної Академії Пролетарської

Літератури

ДРУЖЕ!

У тебе є багато друзів серед інших шарів людности і навіть серед багатьох поетів. Це симпатичні люди, але здебільшого дуже наївні і уявляють тебе день і ніч із молотком і косою. Інші навіть думають, що ти спиш із трактором, а коли їм кажуть, що це дурниця — вони лаються словом: занепадники й богем* ярі.

Ці лайки здебільшого падають на голови письменників Вільної Академії Пролетарської Літератури, а коротко — ВАПЛІТЕ. Але за що? — За те, що вони висміюють таких «золотих оптимістів» і гадають, що ти така ж людина, як і всі, з руками, ногами, головою і ротом, яким ти жуєш свій хліб і п'єш свою пляшку пива — одним словом, гадають, що як розумна людина, ти любиш правдиве слово і не читаєш дурниць, де між чотирма римами сказано, що ти святий і тебе давно слід поставити під скло на божниці.

Ми вже два роки б'ємося з такою халтурою і вживаємо всіх сил, щоб дати для цього путящу книжку, де б не пахло ладаном, ні словоблудієм і де б ти міг знайти багато цікавих для себе речей.

Почитавши ці рядки, ти, звичайно, не повіриш нам і скажеш: ви видаєте векселі, а де ваша

ґарантія? Тоді ми кажемо: хіба тобі невідомо, що ВАПЛІТЕ завжди чесно і акуратно виплачувала свої векселі?

Ти людина культурна, і невже ти ніколи не чув про поета, якого, крім руської, перекладають на польську, французьку, чеську, єврейську і німецьку мови? Невже ти ніколи не чув про Павла Тичину, що цей автор всесоюзного і європейського масштабу є членом ВАПЛІТЕ і творець тих пісень, що їх щоразу співає гордість нашої Республіки капела «Думка»? Ти справедливо скажеш на це: одна ластівка ще не робить весни; але ж з свого боку ми теж справедливо відзначимо, що: хіба це не ти, друже, з таким захопленням біг до театру, де йдуть— «97», «Любов і дим», «Яблуневий полон», «Комуна в степах» — одним словом, хіба своїми оплесками ти не вітаєш тт. М. Куліша і І. Дніпровського, що є членами ВАПЛІТЕ? Ти завжди з зацікавленням стежиш за оголошеннями театрів — і напевно з жагою чекаєш побачити нову п'єсу автора «97» т. Куліша — «Народний Малахій». Так, вона швидко піде в Харківському Держтеатрі «Березіль» і одночасно буде друкуватися у журналі Вільної Академії Пролетарської Літератури — «Banліте», де разом з нею ти можеш почитати прекрасний новий роман «Вальдшнепи» Миколи Хвильового, якого ти вже давно знаєш і любиш.

— І це все? — запитаєш ти.

— О, зовсім не все: коли ти хочеш і маєш час і охоту, ми можемо порадити тобі зайти в кіно, коли там буде демонструватися картина «Звенигора» і, ми певні, ти переконаєшся, що це перший радянський революційний фільм, де тебе і діло рук твоїх показано не в сахариновій юшці — а таким як ти єсть і таким як є — знаряддя і наслідки твоєї праці.

Але коли б ми почали перераховувати все, що створили за ці два роки наші молоді друзі — ми б скоро не закінчили. Ми лише хочемо тобі нагадати, що картину «Звенигора» ставив молодий, але найкращий український режисер О. Довженко (з яким ти вже, мабуть, знайомий з його прекрасних рисунків

у пресі за підписами Сашко), і епопею горожанської війни, відзначену кращою премією на конкурсі, дав тобі Петро Панч — що обоє є члени Вільної Академії Пролетарської Літератури і співробітники журналу «Вапліте», якого ти, на жаль, мало читаєш, бо тобі про нього в наших газетах так багато неприємного наговорили тов. Коряк у Харкові і Коваленко у Києві.

Вони тобі увесь час товкли, що ВАПЛІТЕ якісь міщани, фашисти і ледве не контрреволюціонери. Але чи можна кращого чекати від них? Зле не це. Зле те, що ти сам не поцікавився взяти до рук і перевірити на свій власний розум: що пишуть члени ВАПЛІТЕ у своїх книжках. Ти повинен виправити цю помилку. Як культурна людина, ти повинен стежити за молодим революційним мистецтвом, а щоб бути в курсі справ, ти повинен читати журнал «Вапліте», де, крім вищезазначених письменників, беруть участь найкращі спеці-ялісти в галузі кіна, архітектури, музики, малярства, графіки, а також публіцистики і критики.

Скільки коштує журнал «Вапліте»: — зовсім не дорого: на рік за 12 книжок — 8 карб., за 6 місяців 6 книжок — 4 карб., за З місяці 3 кн. — 2 карб. Наша адреса: Харків, Ст. Пасаж, № 28-29, «Вапліте».

Тут же ти можеш придбати комплект (6 книг) «Вапліте» за 1927 рік, що буде коштувати 4 карбованці.

Коли цікавишся знати, що буде вміщено в журналі «Вапліте» протягом 1928 року — стеж за об'явами в газетах і журналах.

ВАПЛІТЕ

Цей проект відозви чи «метелика», як написано чиєюсь рукою на оригіналі, зберігся в паперах ВАПЛІТЕ в архіві Ар-кадія Любченка; публікується, мабуть, вперше. Судячи за змістом, він написаний наприкінці 1927 p., тобто за яких два місяці до ліквідації ВАПЛІТЕ.

Книга: Юрій Лавріненко. РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ

ЗМІСТ

1. Юрій Лавріненко. РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
2. ЮРІЙ ЛАВРІНЕНКО
3. ПОЕЗІЯ Павло Тичина
4. Максим Рильський
5. Яків Савченко
6. Дмитро Загул
7. Михайль Семенко
8. Олекса Слісаренко
9. Микола Зеров
10. Василь Еллан (Блакитний)
11. Василь Чумак
12. Майк Йогансен
13. Володимир Сосюра
14. Володимир Свідзінський
15. Павло Филипович
16. Тодосій Осьмачка
17. Ґео Шкурупій
18. Дмитро Фальківський
19. Василь Бобринський
20. Михайло Драй-Хмара
21. Євген Плужник
22. Леонід Чернов (Малошийченко)
23. Степан Бен
24. Микола Бажан
25. Марко Вороний
26. Василь Мисик
27. Олекса Близько
28. Кость Буревій (Едвард Стріха)
29. ПРОЗА Микола Хвильовий
30. Валеріян Підмогильний
31. Григорій Косинка
32. Іван Сенченко
33. Борис Антоненко-Давидович
34. Юрій Яновський
35. Остап Вишня
36. ДРАМА Микола Куліш
37. Кость Буревій (Едрард Стріха)
38. ЕСЕЙ Андрій Ніковський
39. Юрій Меженко
40. Микола Хвильовий
41. Микола Зеров
42. Володимир Юринець
43. Олександер Довженко
44. Лесь Курбас
45. Михайло Грушевський
46. Юрій Лавріненко
47. Євген Сверстюк
48. ПОЖЕРТВИ

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate