Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Кожний вистріл всередині нації є найліпшою музикою для серця ворога, є для нього більшою радістю, ніж власний цільний вистріл, бо то є завжди музика, якої диригентом є він сам. / Олена Теліга

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: ПЕРЕДМОВА


РОЗДІЛ 8. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ

8.1. Динаміка доходів домогосподарств країни

В перші роки реформи доходи домогосподарств в Російській Федерації, як і у всіх пострадянських республіках, значно знизилися. Після реформи роздрібних цін, проведеної 2.04.1991р., всі працівники державних установ і підприємств почали одержувати щомісячну доплату до зарплати у розмірі 60 рублів (34 дол. США). У жовтні 1991 року було прийнято закон про індексацію доходів і заощаджень населення, який забезпечував часткову індексацію заробітної плати і вкладів у ощадбанках. Але це не зупинило різке падіння реальної заробітної плати в наступні роки.

Інститут соціально-економічних проблем народонаселення РАН провів дослідження на тему, як змінився за роки реформи дохід на душу населення у різних груп населення. Виявилося, що 80% населення збідніли, а тільки 20% стали багатшими. Причому 2% населення збільшили свої доходи в десять разів. А найбільш бідні – 20% населення – за 90-ті роки ХХ ст.. збідніли ще в два рази. В той же час збільшення ВВП на 1 руб. викликає зростання доходів у 20% найбагатшого населення на 3 руб, а у 20% найбіднішого населення – всього на 15 копійок.

Наприкінці 2005 року за межею бідності в Росії перебувало 23,1 млн. чол. Такі офіційні дані. Проте самі росіяни оцінюють своє матеріальне становище куди похмуріше, ніж скасований Держкомстат: бідними вважали себе близько 40% опитаних під час одного з соціологічних досліджень. А за розрахунками Світового банку, за так званою національною межею бідності (офіційно встановлений прожитковий мінімум) живе 25% російських громадян (у Білорусі – 24,7, а в (Україні – 30,6%). У наступних роках частка таких громадян у РФ суттєво скоротилася (до 15%).

Період реформування економіки, що характеризувався кризовими явищами, спадами виробництва, неплатежами і невчасним постачанням і т.п., ще більш посилив ситуацію з організацією виробництва і зажадав у багатьох випадках ще більшої невизначеності у відносинах між працівниками і працедавцями. З’явилася, закріпилася і розвивається система оплати, що допускає укладення з працівниками трудових договорів без якої-небудь фіксації рівня (ставок) заробітної платні. При безтарифній системі працівник позбавлений, по суті, всяких гарантій. Йому гарантується тільки нарахування заробітної платні у розмірі встановленої Урядом РФ мінімальної заробітної платні, яка рідко була вища 20% прожиткового мінімуму.

Соціальна відповідальність держави виявляється в тому, щоб диференціація розмірів заробітної платні не виходила за розумні межі, тобто за співвідношення заробітної платні: 10% працівників з найвищою заробітною платнею і 10% працівників з найнижчою заробітною платнею. У розвинених країнах з ринковою економікою таке співвідношення звичайно знаходиться в межах 6 ; 1, в Російській Федерації воно нерідко, за оцінками фахівців, у 90-ті роки ХХ ст. перевищувало за 30 : 1. В кінці 2007 р. співвідношення між середніми доходами 10% найбільш і найменш забезпечених людей складало 15,3:1.

Кількість мільярдерів у РФ не відповідає масштабам російської економіки, вважає голова Рахункової палати (РП) РФ Сергій Степашин.

Починаючи з 2000 року, і до 2008 р. реальні прибутки населення збільшувалися в середньому на 10% на рік. Однак розрив у рівні прибутків громадян не лише не скорочується, а й продовжує зростати, досягнувши критичного рівня. Зокрема, за даними Росстату, розрив у прибутках між 10% найбагатших і 10% найбідніших збільшився з 13,9 рази 2000 року до 15,3 рази 2006 року.

За словами С.Степашина, оцінка експертів Центрального економіко- математичного інституту РАН свідчить про значно більший розрив у прибутках: за їхніми даними, він становить близько 30 разів. При цьому в Москві, згідно з офіційними даними Мосміськстату, 2006 року цей показник становив 41 раз.

На його думку, такий перекіс є дуже серйозною потенційною загрозою, що потребує підвищеної уваги.

У зв’язку з цим, глава Рахункової палати висловився за запровадження прогресивної шкали прибуткового податку. “Для такої країни, як Росія, це було б соціально справедливо”, – вважає С. Степашин.

Важливою є також соціальна відповідальність бізнесу, яка полягає в тому, щоб збільшувати виробництво і збільшувати асортимент товарів, необхідних для задоволення потреб населення.

Але в Російській Федерації розвивається перш за все експортно-орієнтований бізнес. Бізнес, орієнтований на внутрішній ринок, якщо і зростає, то майже непомітно, обслуговуючи в основному тих працівників, у яких заробітна платня відноситься до 10% найбільш високооплачуваних. Економіку Росії, на думку багатьох вчених, російський бізнес, таким чином, майже не розвиває, що приводить до стагнації і без того низького рівня заробітної платні в Російській Федерації. У 2003 р. середньомісячна заробітна платня складала 5509 руб. (приблизно 180 доларів США), а її купівельна спроможність в реальному обчисленні - всього 67% до рівня 1991 року. В наступні роки ситуація дещо покращилась. В 2007 р. середньомісячна зарплата зросла до 13518 рублів.

В РФ, за оцінками фахівців, існує тенденція до диференціації заробітної платні в самих різних розрізах, зокрема в між- і внутрішньорегіональному, між- і внутрігалузевому. Якщо на початку 90-х років ХХ ст. відповідні відмінності досягали максимум двох-трьох разів, то сьогодні вони на порядок або навіть на порядки вище. Так, за даними Федеральної служби державної статистики (Росстату), у серпні 2004 р. різниця в рівнях заробітної платні між газовою промисловістю і сільським господарством дорівнювала 13,3 разу, а між підприємствами паливної галузі – 100-50 раз.

Якщо в розвинених країнах частка заробітної платні і частка соціального страхування (тобто заробітної платні, відкладеної або зарезервованої на випадки реалізації соціальних ризиків) у ВВП складають відповідно 45-60 і 12-25%, що в сукупності дає 57-65%, то в Росії всі ці пропорції значно занижені. Питома вага заробітної платні у ВВП – 26%, а внесків на соціальне страхування різних видів – 7,5%. Сукупні витрати на ці два базові інститути – трохи більше за 33% BBП, тобто удвічі менше, ніж в країнах з сучасною ринковою економікою.

Негативно впливає на фінансовий стан домогосподарств в Російській Федерації безробіття. Але з 2004 р. ситуація стала покращуватися, в Росії вже не вистачає працівників, насамперед робітничих професій. Не дивлячись на значне скорочення чисельності і рівня безробіття в 1999-2007 рр., масштаби цього явища вельми значні, і завдання сьогодні полягає в проведенні системи заходів щодо мінімізації цього складного і суперечливого макроекономічного явища економічного життя Росії. Центральним моментом треба, на думку фахівців, вважати активізацію населення. Однією з таких форм є розвиток самозайнятості населення, що актуально і для України.

У 90-і роки ХХ ст. були зроблені боязкі і непослідовні спроби створити альтернативну системі соціальної підтримки систему соціального страхування громадян, що припускає розподіл їх соціальних ризиків між самими громадянами, працедавцями і державою. Проте потім практика пішла фактично в зворотному напрямі, і нині чинна система соцзахисту є страховою головним чином по своїй назві..

Значна частина ЕСП (14 процентних пунктів) спрямовується до федерального бюджету, що дозволяє федеральним органам виконавчої влади перерозподіляти відповідні кошти і використовувати їх далеко не за прямим цільовим призначенням. Тим часом страхові внески “за визначенням” повинні жорстко і однозначно ув’язуватися лише із страховими виплатами. Не можна не визнати негативним і той факт, що, згідно діючому механізму (по суті податковому), із зростанням заробітної платні падає коефіцієнт її майбутнього заміщення пенсією: при місячній зарплаті, рівній 3 тис. руб., він складає 40%, 6 тис. – 30, 12 тис. – 18, а 18 тис. руб. – 14%. Гірше є те, що на перспективу заплановано зменшення середнього рівня коефіцієнта заміщення – до 20% в 2013 р. замість 25-30% в 2004 р. (а у ряді розвинених країн він досягає сьогодні 70%).

З часу розгортання широкомасштабної приватизації жодне рішення з реформації не викликало такого суспільного резонансу, як ФЗ № 122, підписаний президентом Російської держави 22 серпня 2004 р., пов’язаний з монетизацією соціальних пільг.

Його назва звучить так: “Про внесення змін до законодавчих актів Російської Федерації у зв’язку з ухваленням федеральних законів “Про внесення змін і доповнень у Федеральний закон “Про загальні принципи організації законодавчих (представницьких) і виконавських органів державної влади суб’єктів Російської Федерації” і “Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації”.

Досить відзначити, що цей закон вносить зміни до 155 законодавчих актів РФ і визнає такими, що втратили силу, ще 41 федеральний закон.

Йдеться про монетизацію пільг, якими дотепер користувалися пенсіонери, інваліди війни і що не є такими, її учасники, працівники трудового фронту, ветерани праці, люди, що піддалися радіаційній дії унаслідок Чорнобильської катастрофи, і інші категорії громадян (всього 16 категорій). Ці пільги стосуються перш за все: а) користування міським, приміським і міжміським транспортом; б) лікарського забезпечення, поліклінічного обслуговування при виході на пенсію, санаторно-курортного лікування, виготовлення і ремонту протезно-ортопедичних виробів; в) житлово-комунальних послуг і користування телефоном; г) пенсійного забезпечення. Це викликало максимально гостру і хворобливу реакцію населення. Не дивлячись на неї, автори і виконавці “монетизаційної” реформи, як і раніше, публічно визнають лише “недоліки в реалізації” даного законодавчого акту – “принципово правильного, своєчасного і необхідного”. Які ж їх аргументи.

Чи не головний аргумент зводиться до наступного: пільг і їх одержувачів в Росії дуже багато, у зв’язку з чим законодавчо проголошені преференції реально фінансуються лише наполовину, тобто інша їх половина носить чисто декларативний характер.

Як відомо, вже в перші три тижні реалізації норм ФЗ № 122 в 20 регіонах країни пройшли масові протестні виступи.

Згідно деяких експертних оцінок, за підсумками “монетизації” пільг в РФ відповідні сукупні витрати бюджетів всіх рівнів спочатку передбачалося скоротити мало не удвічі. Унаслідок січневого (2005 р.) сплеску протестних настроїв населення цей план “економії”, був зірваний, проте в самому його існуванні сумніватися не доводиться.

У зв’язку з цим слід перш за все відзначити: майже 50% “пільговиків”, що забезпечувалися з федерального бюджету, були переведенні на регіональний рівень. В результаті велика частина (до двох третин) всіх пільговиків (за різними оцінками, 21-28 млн. чоловік) тепер знаходиться у сфері соціальних зобов’язань регіонів, хоча автори ФЗ № 122 не могли не знати, що бюджети приблизно 40 суб’єктів РФ є гостродефіцитними, а значить, їм буде важко (а швидше, неможливо) зберегти нинішній рівень життя “пільговиків”.

Для компенсації підвищення цін в Росії в 2008 р., у зв’язку з світовою кризою планувалося повернути сплачені податки для 117 млн. осіб, ввести доплату на кожну дитину в розмірі 300 доларів, а підприємці за 5 років могли списати борги.

Колишній президент Росії Дмитро Медведєв пропонував віддати “мільйони гектарів” відомчих ділянок землі під контроль Кремля як засіб збільшити пропозицію житла і знизити ціни на нерухомість. Вартість таких земель тільки в Москві, за оцінками експертів ринку, становить 2-5 млрд. дол. “Сьогодні переважна частина житла, що будується, недоступна для більшості громадян”, – сказав Д. Медведєв на засіданні президії ради з нацпроектів при президенті. За його словами, в Росії буде створено федеральний фонд сприяння житловому будівництву, куди передадуть “землі міністерств, що неефективно використовуються”, з метою подальшого залучення до програми масового будівництва індивідуального житла. Основний резерв влада вбачає в землях Міноборони, Мінсільгоспу й наукових установ. За оцінкою голови аналітичного агентства Олександра Крапіна, в Москві – найпривабливішому з точки зору будівництва місті країни – міністерства й відомства можуть утратити п’ять тисяч гектарів.

Одним із шляхів подолання бідності в Росії може стати програма соціальної реприватизації, розроблена групою відомих російських вчених. Її суть полягає в дооцінці приватизованих раніше об’єктів та сплати цієї різниці на добровільній і примусовій основі, а розподіл отриманих коштів здійснити для усіх громадян РФ порівну. Складність реалізації цієї програми (а може її неможливість) полягає у невідповідності законодавчих актів щодо дооцінки приватизованих об’єктів існуючим законам РФ.

Дуже негативний вплив на фінанси домогосподарств здійснює хабарництво, яке в РФ процвітає на всіх рівнях управління і сферах господарювання.

Обсяги хабарництва зростають; річна сума хабарів, який сплачує російській бізнес чиновникам, 2004 року, за оцінками експертів сягнув 360 млрд. доларів; 80 відсотків російських бізнесменів беруть участь у скоєні цього злочину постійно і сприймають його як „належне”; періодично змушені вдаватися до цього заходу інші 20 відсотків ділових людей; найкорумпованішими є служби, які видають дозволи на комерційну діяльність, а саме пожежники та санпіпедеміологи, що характерно і для України.

Згідно з статистикою, наведеною на сайті агенства «РиФ», на середину 2012 р. 40 % населення РФ перебувало за межею бідності, а 53 % населення складали люди пенсійного чи передпенсійного віку. 93 мільйони осіб в РФ (з 127 млн. населення) живуть за рахунок бюджету.

Згідно прогнозів провідних російських вчених, якщо існуюча система розподілу ВВП країни залишиться без змін, то структура населення буде наступною: 1-2% населення – багаті, 15-20% – середній клас, 60-65% – проміжний шар між середнім класом та бідністю; 15-20% – бідність; 5-7% – соціальне дно. Відповідно, така соціальна структура не гарантує політичної та економічної стабільності в Російській Федерації.

Згідно прогнозів Мінекономрозвитку Росії ВВП країни з 13000 дол. США на душу населення в 2008 р. збільшиться до 30000 дол. США в 2020 році, середньомісячна зарплата збільшиться відповідно з 536 дол. США до 2700 доларів. В 2020 р. на одну людину повинно припадати 30-35 кв. метрів житла. Але всі ці прогнози залежать від цін на нафту та газ, родовища яких швидко вичерпуються. Тому керівництво Росії вимагає від виробників швидше переходити на інноваційну модель розвитку.

В 2011 р. ВВП Росії на душу населення склало (за паритетом купівельної спроможності) 17 750 дол. США.

За даними дослідницького холдингу Ромір, отриманими на основі скан-панелі домогосподарств, у порівнянні з груднем 2011 р. повсякденні витрати в грудні 2012 р. збільшилися на 20 % в номінальному вираженні, перегнавши інфляцію в три рази. Таким чином, ріст реальних доходів перевищив 12 % у річному вираженні.

За три роки (2012 до 2009) повсякденні грудневі витрати зросли в номінальному виразі рівно в 1,5 рази. Структура витрат домогосподарств була наступною: 73 % – продукти харчування та 27 % – непродовольчі товари повсякденного попиту. При цьому витрати на продукти (і алкоголь) в грудні зросли зразу на третину (33,5). Експерти звертають увагу на надмірний рівень витрат на продовольство серед домогосподарств в Росії, що не характерно для розвинутих країн.

У зв’язку з нестачею коштів в Пенсійному фонді уряд планує в 2014 р. відмінити пенсії для працюючих пенсіонерів. За іншими даними, уряд хоче відмінити виплату пенсій тільки тим працюючим пенсіонерам, зарплати яких в кілька разів перевищують пенсію. Проблемою є те, що більшість працюючих пенсіонерів отримує як раз ті 10-12 тис. крб., добавлення яких до середньої по країні пенсії в розмірі 9 700 крб. дозволяє їм зводити кінці з кінцями. За оцінкою багатьох експертів, пенсіонери в Росії працюють тому, що їм не вистачає коштів на покриття поточних витрат, насамперед для сплати комунальних послуг, купівлі ліків, продуктів харчування, одягу.

Для зменшення диференціації в доходах громадян, відомі російські вчені пропонують подолати існуючий підхід в бюджетній політиці щодо досягнення бюджетної збалансованості на шкоду фінансування економічного розвитку, оскільки при значних фінансових резервах (3-тє місце в світі) Росія за рівнем ВВП на душу населення виявилася на 70-му місці в світі. При такій ситуації є дуже великим ризик відставання Росії від провідних країн світу за рівнем та якістю життя.

8.2. Доходи домогосподарств від виробництва сільсько-господарської продукції в ОПГ

Певні доходи російським домогосподарствам приносить особисте підсобне господарство (ОПГ), передусім тим, в яких залишилися одні пенсіонери. У 2002 р. виробництвом сільськогосподарських продуктів в домашніх умовах, за даними соціологічних досліджень, було зайнято 27,1 млн. осіб, а в „найгарячішому” місяці (серпні) їх чисельність перевищувала 40 млн. Таким чином, донедавна сектор самозабезпечення російської економіки охоплював майже четверту частину всього дорослого населення країни, а в пік аграрного сезону рівень зайнятості в ньому наближалася до 40%.

З ОПГ так чи інакше були пов’язані 35% всіх зайнятих в російській економіці. Для 16% робота в ньому була єдиною формою трудової активності. Іншими словами, діяльність приблизно кожного сьомого зайнятого обмежувалася межами присадибного господарства або дачної ділянки.

Економічній діяльності домашніх господарств населення властива виразно виражена сезонність. У літній сезон чисельність працюючих в підсобному сільському господарстві зростає майже втричі. Так, в серпні 2002 р. число зайнятих в ОПГ в порівнянні з лютим було більше на 25 млн. осіб.

Особливо слід зупинитися на тому, як сприймають роботу в ОПГ ті, для кого вона є єдиним прибутковим заняттям (тобто первинно зайняті в його ринковому сегменті). Вражає те, що як повноцінну зайнятість її розглядають дуже небагато – всього 6,6%. В той же час 27,4% вважають себе безробітними, хоча, виходячи із загальноприйнятих методологічних критеріїв, їх діяльність з виробництва сільськогосподарської продукції на ринок повинна кваліфікуватися (і кваліфікується) як зайнятість.

Важливо відзначити, що в умовах російської економіки робота в ОПГ є переважаючою формою вторинної зайнятості. Так, за оцінками Держкомстату Росії, в 2002 р. додаткова робота була у 2,7 млн. осіб. В той же час додаткову зайнятість мали 14,9 млн. осіб (зокрема майже 2 млн. в ринковому і майже 13 млн. – в неринковому сегментах). Велику їх частину (більше 90%) складають ті, хто в „офіційній” економіці трудиться в якості найманих працівників.

За післяреформений період загальний приріст кількості особистих підсобних господарств (всіх типів) склав 20-30%.

Кількість сімей з присадибними і польовими ділянками якщо і зросла, в порівнянні з дореформенним періодом, то не дуже суттєво. В даний час, як і у середині 1980-х років, вона складає близько 16 млн. Площі під присадибними ділянками розширилися більш ніж удвічі – з 3 млн. до майже 7 млн. га. Зростання площ під ними відбувалося майже цілком за рахунок збільшення середніх розмірів ділянки з розрахунку на одну сім’ю. Якщо в 1985 р. середня величина присадибних ділянок складала всього 0,2 га, то в 2002 р. – вже 0,43 га.

Зростання кількості сімей з дачним господарством (що володіють індивідуальними і колективними садами) було вибуховим і сьогодні їх налічується втричі більше, ніж 15-20 років тому; відповідно 4,9 млн. і 14,6 млн. Загальна площа ж „дачних” володінь зросла ще більше – в чотири рази, з 0,3 млн. га в 1985 р. до 1,3 млн. га в 2002 р. Узяті окремо дані цифри вражають, але разом з тим свідчать, що середня величина дачних ділянок хоч і дещо виросла, але так і залишилася мікроскопічною (всього 9 соток). Таким чином, в переважній більшості випадків земельні ділянки, що знаходяться в особистому користуванні громадян, є дрібними.

Кількість сімей, що мають індивідуальні і колективні городи, в першій половині 1990-х років також зросла, збільшившись майже удвічі. Проте потім вона стала поступове скорочуватися і до 2002 р. фактично повернулася на дореформений рівень. Середня величина „городніх” володінь – 10 соток. За динамікою цих показників можна судити про зміни в уявленнях росіян про вірогідність великомасштабних соціальних катаклізмів. На відміну від дачних ділянок городи служать єдиній меті – забезпеченню сімей продуктами харчування. Для значної частини населення ризики, пов’язані з неможливістю забезпечити себе продуктами харчування „ринковим” шляхом, залишилися, мабуть, вже у минулому.

Тут, проте, необхідно нагадати про важливу особливість виробництва в ОПГ. Річ у тому, що основна частина продукції, що випускається ними, не поступає на ринок, а використовується безпосередньо, усередині домогосподарств. В ОПГ домінує виробництво не для продажу, а для власного споживання. На ринок поступає всього лише 10% виробленої картоплі, 8% овочів, 20% м’яса і молока, 8% яєць.

В той же час як джерело грошового доходу ОПГ, мабуть, ніколи не відігравало великої ролі. Більше того, з початком реформ відбулося різке зрушення підсобного сільськогосподарського виробництва у бік його подальшої натуралізації. Фактично тільки кошти від продажу м’яса і частково молока (відповідно 30 і 20% від об’єму виробництва) могли забезпечувати більш менш солідну надбавку до грошових доходів сільських російських сімей, тоді як вагома частка продуктів, що одержується від ОПГ, поступала в основному „на стіл”.

Останніми роками натуральні надходження складали 7-10% ресурсів російських домогосподарств. Оскільки на харчування витрачається близько половини споживчого бюджету російських сімей, то на частку натуральної продукції ОПГ припадає приблизно 14-18% вартості харчування. Таким чином, в теперішній час підсобне сільське господарство забезпечує не більше 24% всіх продуктів харчування, що споживаються в російських сім’ях. Ця величина представляється вагомою, проте не надмірною.

Зрозуміло, за усередненими показниками може ховатися сильна диференціація по різних типах домогосподарств. Перш за все необхідно розмежувати міські і сільські сім’ї.

На початку ХХ1 ст. натуральні надходження продуктів харчування забезпечували 4-7% всіх ресурсів міських домогосподарств, і 20-28% – сільських. На частку продуктів харчування, одержаних за рахунок діяльності в ОПГ, припадало 3-4% споживчих витрат міських сімей і 20-29% – сільських. По відношенню до витрат на харчування вони складали 7-9% в містах і 35-45% на селі. Звертає на себе увагу, що з погляду добробуту сімей значення ОПГ на протязі даного періоду хай поволі, але знижувалося. У будь-якому випадку можна констатувати, що для городян продукція ОПГ вже не має скільки-небудь серйозного значення: відмова від неї означала б зниження рівня споживання всього на 3-4%.

Інакше виглядає ситуація з сільськими домогосподарствами. Очевидно, що особисті підсобні господарства представляють для них одне з найголовніших і найбільш доступніших джерел поповнення сімейного бюджету – в більшій мірі натуральними продуктами, в меншій – грошовими надходженнями. Але і для сільських сімей значимість цієї діяльності, як ми могли переконатися, стала поступово знижуватися і в даний час їх сімейні бюджети залежать від неї не більше, ніж на 20%.

Проте для бідних сімей значення ОПГ може бути набагато вище, ніж демонструють усереднені показники. Саме для них надходження з присадибних і дачних ділянок можуть виступати в ролі головного джерела коштів існування. Навпаки, для заможних сімей активність в ОПГ взагалі може бути позбавлена якого б то не було економічного сенсу.

8.3. Особливості оподаткування домогосподарств в РФ

Податок на доходи фізичних осіб

Введення нового соціального податку тісно пов’язано з реформуванням податку на доходи фізичних осіб. У відповідності з новим законом доходи фізичних осіб в РФ поділені на дві частини:

– доходи, від оплати праці, де замість прогресивної (від 12 до 30%) введена єдина (13%) ставка податку з 2001 року. Цей захід повинен був, на думку його розробників, вивести доходи населення „з тіні”. Однак помітного зменшення виплати зарплати в „конвертах” спочатку не відбулося (35 % в 2001 р. і 32 % в 2002 р.). Разом з тим, в 2003-2005 рр. надходження від даного податку суттєво зросли (на 50%);

– пасивні доходи (по операціях з цінними паперами, виграші, страхові виплати і т.п.), що обкладаються підвищеними, але фіксованими ставками (35% в залежності від виду пасивного доходу).

Найцікавішим є перехід до прибуткового податку з “лінійною” шкалою. При всій неоднозначності цього заходу його введення, з одного боку, значно спростило адміністрування (з’явилася можливість стягувати податок практично біля джерела доходів, відмовитися від податкових декларацій), з іншого боку, збільшився збір цього податку; його помірний рівень сприяв тому, що з “тіні”, за оцінками експертів, було виведено 20-30 % доходів фізичних осіб.

Єдиний соціальний податок

Для компаній з 1 січня 2001 року був введений єдиний соціальний податок (ЄСП) замість відрахувань у державні соціальні позабюджетні фонди при його сумарному зниженні з 39,5 до 35,6% оподатковуваного фонду заробітної плати.

Даний захід дозволив не тільки дещо знизити податковий тиск на фонд оплати праці, але й в певній мірі збільшити збори на виконання соціальних зобов’язань держави.

Знижені ставки єдиного соціального податку застосовуються для сільськогосподарських товаровиробників, організацій народно-художніх промислів і родових, сімейних общин корінних нечисленних народів Півночі, що займаються традиційними галузями господарювання.

Для індивідуальних підприємців, членів селянських (фермерських) господарств податок ще менший.

З 2005 року Росія зменшила базову ставку ЄСП з 35,6 до 26 %, а його ефективну ставку – 29 до 24 %. Тепер з нового ЄСП 20 % надходять до федерального бюджету на фінансування пенсій 3,2 – на соціальне страхування і 2,8 % – на медичне страхування. Усі соціальні податки мають сплачувати роботодавці.

Для пенсійної системи Росії зменшення максимальної ставки ЄСП з 28 до 20 % вилилось у досить відчутне падіння доходів: лише за перші два місяці 2005 року надходження скоротилися на 39,4 млрд. руб., а бюджетний план було недовиконаний на 5,6 млрд. руб. Чиновники з Федеральної податкової служби (ФСП) вважають, що надходження знизились виключно через зменшення розміру ставки ЄСП, а не через проблеми з його стягуванням. Проблеми Пенсійного Фонду РФ ще більше ускладнилися через одночасне і незаплановане підвищення базових пенсій з 1 березня 2005 р. з 660 до 900 руб., викликане протестами у зв’язку з монетизацією соціальних пільг.

Заради зменшення ЄСП з 2005 року російський уряд фактично торпедував свою пенсійну реформу, виключивши з обов’язкової накопичувальної системи (другого рівня) громадян 1953-1967 років народження, які півтора року робили туди внески. Для решти учасників заплановане на 2005 рік підвищення розміру внесків на накопичувані рахунки з 4 до 6 % було відкладене до 2008 року.

Податок на додану вартість в РФ

Податок на додану вартість відіграє провідне значення в непрямому оподаткуванні Росії. Надходження від нього займають значне місце в дохідній частині бюджету країни.

В Росії ПДВ сплачується з 1992р згідно Закону „Про податок на додану вартість” від 06 грудня 1991р. № 1992-1. Для Росії це був відносно новий вид податку, який замінив два раніше існуючих до цього (з обороту і продаж). Він належить до числа федеральних податків.

Ставки податку на додану вартість в Російський Федерації.

В Російський Федерації на першому етапі (1991-1993 рр.) була встановлена єдина ставка ПДВ. Розмір її був дуже високий – 28 %. На другому етапі – 1992-1995 pp. – було значне зниження ставки. Більш того, замість єдиної ставки були введені дві ставки – максимальна (20 %) і мінімальна (10 %). В законодавчому порядку було встановлено, що мінімальна ставка поширюється на всі продовольчі товари (крім підакцизних), а також на товари для дітей у переліку, затвердженому Владою РФ. Таким чином, на другому етапі розмір ставки ПДВ в РФ був наближений до світового рівня.

Третій етап в еволюції ставки ПДВ пов’язаний з проведенням великої податкової реформи в квітні 1995р. При цьому самі ставки не були змінені, але відбулися значні зміни в їх використанні.

По-перше, значно звузилось коло груп товарів, до яких використовується мінімальна 10-відсоткова ставка.

По-друге, Закон від 25 квітня 1995р. встановив, що передбачені ним ставки використовуються не тільки для вітчизняних а й на імпортні товари. По-третє, починаючи з 28 квітня 1995 р., тобто з офіційної дати вступу в дію Федерального Закону № 63-ФЗ, платники податків отримали дозвіл відносити на повернення із бюджету суми податків по матеріальних ресурсах, роботах і послугах виробничого призначення по мірі оплати ресурсів постачальникам, в незалежності від списання витрат по їх придбанню на витрати виробництва, як було встановлено раніше.

З 2005 року в РФ відмінений ПДВ на реалізацію земельних ділянок, житлової нерухомості.

Великою проблемою в Росії залишаються всілякі схеми ухилення від сплати податків. Перед Урядом і законодавцями стоїть серйозне завдання – чітко визначити межу між добросовісними і недобросовісними методами зниження податкового навантаження, можливостями податкового планування.

Важливо також обмежити використання офшорних зон, якими найбільше користуються найбагатші люди Росії та високопоставлені політики.

Нерівність і корупція є головними перешкодами на шляху реформ, у тому числі у податковій сфері. Згідно з часописом Forbes, загальне число мільярдерів у Росії досягло 87, які мають у власності 471 мільярд доларів, що є другим показником у світі, поступаючись лише США. Проте власний капітал мільярдерів становить приблизно 30% ВВП Росії, тоді як на 469 мільярдерів Америки припадає лише приблизно 10% американського ВВП.

Що ще важливіше, так це те, що існує дуже велика нерівність можливостей. Згідно з недавнім дослідженням, більшість росіян вважає, що накопичення багатства потребує злочинної діяльності та політичних зв’язків. Лише 20% людей вірять у те, що значення тут має талант. Все це знижує мотивацію добросовісних платників податків їх сплачувати.

Іншим головним бар’єром до легальної сплати податків є корупція. Згідно з дослідженням Всесвітнього банку і ЄБРР, 40% фірм у Росії здійснюють часті неофіційні платежі, приблизно стільки ж відсотків заявили, що корупція є серйозною проблемою в сфері торгівлі.

Крім того, російські підприємці щорічно витрачають на сплату податків 448 годин (або 56 робочих днів), віддаючи при цьому половину своїх прибутків.

Запитання для самоперевірки

1.Які основні доходи домогосподарств в Російській Федерації?

2.Які основні видатки домогосподарств в Російській Федерації ?

3.Які податкові пільги мають різні домогосподарства в Російській Федерації ?

4.Які страхові внески сплачують члени домогосподарств в Російській Федерації ?


Книга: ПЕРЕДМОВА

ЗМІСТ

1. ПЕРЕДМОВА
2. РОЗДІЛ 1. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ США
3. РОЗДІЛ 2. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ КАНАДИ
4. РОЗДІЛ 3. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ НІМЕЧЧИНИ
5. РОЗДІЛ 4. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ ФРАНЦІЇ
6. РОЗДІЛ 5. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ
7. РОЗДІЛ 6. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ ІТАЛІЇ
8. РОЗДІЛ 7. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ ТУРЕЧЧИНИ
9. РОЗДІЛ 8. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ
10. РОЗДІЛ 9. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ В КНР
11. РОЗДІЛ 10. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ ІНДІЇ
12. РОЗДІЛ 11. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ ЯПОНІЇ
13. РОЗДІЛ 12. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ РЕСПУБЛІКИ КОРЕЇ
14. РОЗДІЛ 13. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ ІНДОНЕЗІЇ
15. РОЗДІЛ 14. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ САУДІВСЬКОЇ АРАВІЇ
16. РОЗДІЛ 15. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ БРАЗИЛІЇ
17. РОЗДІЛ 16. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ МЕКСИКИ
18. РОЗДІЛ 17. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ АРГЕНТИНИ
19. РОЗДІЛ 18. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ АВСТРАЛІЇ
20. РОЗДІЛ 19. ФІНАНСИ ДОМОГОСПОДАРСТВ У ПАР
21. ЛІТЕРАТУРА
22. КОРОТКИЙ ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
23. ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate