Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Палагнюк Чак. Бійцівський клуб
Глава 29
Тайлер стоїть там — довершено красивий янгол у всьому своему сяйві. Моя воля до життя мене вражає.
Скривавлений шмат закипілої плоті, я лежу на голому матраці в своїй кімнаті в «Миловарні Пейпер-стрит».
Усе з моєї кімнати щезло.
Дзеркало зі світлиною моєї стопи, коли я мав рак на десять хвилин. Гірше, ніж рак. Дзеркало щезло. Дверцята шафи відчинені, звідти щезло шість білих сорочок, чорні штані, білизна, шкарпетки і взуття. Тайлер каже: «Підіймайся».
Глибоко під, і поза, і всередині всього, що я сприймав за належне, народилося щось жахливе.
Усе розпалося.
Космічні мавпочки зникли. Усе змінило місцеперебування — відсмоктаний жир, ліжка, гроші, особливо гроші. Лишився тільки садок і орендований будинок.
Тайлер каже: «Останнє, що нам лишилося організувати, — це твоє мучеництво. Твій великий відхід».
Не смерть — сумна й марудна, а загибель, як надихаюча й радісна справа.
О Тайлере, мені боляче. Просто вбий мене тут.
«Підіймайся».
Убий вже мене. Убий мене. Убий мене. Убий мене.
«Це має бути знаменним, — каже Тайлер. — Уяви: ти на вершечку найвищої будівлі світу. Уся вона захоплена проектом “Каліцтво”. Дим валить із вікон. Столи падають у натовп на вулиці. Справжня опера смерті — ось що на тебе чекає».
Кажу, ні. Ти вже достатньо мною користався.
«Не йтимеш мені назустріч, ми підемо за Марлою».
Кажу, веди.
«Тоді вставай з ліжка, — каже Тайлер, — і тягни свою дупу до довбаної тачки».
Тож ми з Тайлером стоїмо на даху хмарочоса «Parker-Morris», а ствол його пістолета у мене в роті.
Спливають наші останні десять хвилин.
Хмарочос «Parker-Morris» зникне з лиця землі за десять хвилин. Я знаю це, тому що Тайлер це знає.
Ствол впирається мені в горлянку, і Тайлер каже: «Насправді ми не помремо».
Язиком я відсуваю дуло вбік, до щоки, і кажу: «Тайлере, ти говориш про вампірів».
Спливають наші останні вісім хвилин.
Пістолет — про всяк випадок, раптом поліцейські гелікоптери дістануться сюди швидше.
Для Господа це виглядає так, наче одна людина тримає пістолета у власному роті, проте це Тайлер тримає пістолета і це моє життя.
Береш 98-відсоткову паруючу азотну кислоту і змішуєш з трьома частинами сірчаної кислоти.
Отримуєш нітрогліцерин.
Сім хвилин.
Змішуєш нітрогліцерин із тирсою і одержуєш чудову пластикову вибухівку. Багацько космічних мавпочок змішують нітрогліцерин із ватою та англійською сіллю замість сульфатів. Це теж працює. Дехто з мавпочок змішує парафін із нітрогліцерином. Але в мене така вибухівка ніколи, ніколи не діяла.
Чотири хвилини.
Отже, ми з Тайлером стоїмо на даху хмарочоса «Parker-Morris» — яз пістолетом у роті, і я переймаюся, наскільки чистим виявився пістолет.
Три хвилини.
Тоді хтось кричить.
— Стривай! — Це Марла, що біжить до нас через дах.
Марла біжить до мене через те, що зник Тайлер. Бідненька. Тайлер — моя галюцинація, не її. Як у чарівному фокусі, Тайлер щезає. І тепер я справді одна особа, що пхає пістолета собі в горлянку.
— Ми стежили за тобою, — кричить Марла. — Усі люди з груп підтримки. Ти не повинен цього робити. Поклади пістолет!
Позаду Марли всі хворі на рак кишківника, паразитів мозку, люди з меланомою, туберкульозники — ідуть, кульгають, котяться на візках до мене.
Вони кажуть: «Зачекай».
їхні голоси долинають до мене на холодному вітрі — вони кажуть: «Стій».
І: «Ми можемо допомогти тобі».
«Дозволь нам допомогти тобі».
Небом доноситься «у-уп, у-уп, у-уп» поліцейських гелікоптерів.
Кричу: ідіть! Геть звідси. Будівля зараз вибухне. Марла кричить:
— Ми знаємо.
Для мене це мов богоявлення.
Я не вбиваю себе, кричу. Я вбиваю Тайлера.
Я — Тверда Рішучість Джо.
Я пам'ятаю все.
— Це не те щоб любов чи щось інше, — кричить Марла, — проте, гадаю, ти теж мені подобаєшся.
Одна хвилина.
Марлі подобається Тайлер.
— Ні, мені подобаєшся ти! — кричить Марла. — Я знаю різницю.
І — нічого.
Ніщо не вибухає.
Ствол пістолета впирається в мою вцілілу щоку. Я кажу: Тайлере, ти змішав нітрогліцерин із парафіном, чи не так?
Парафін ніколи не спрацьовує.
Я маю це зробити.
Поліцейські гелікоптери.
І я натискаю гачок.
Книга: Палагнюк Чак. Бійцівський клуб
ЗМІСТ
На попередню
|
|
