Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Терпи, терпи, терпи – терпець тебе шліфує, сталить твій дух – тож і терпи, терпи. / Василь Стус

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Олександр Дюма. ТРИ МУШКЕТЕРИ


IV. ПЛЕЧЕ АТОСА, ПЕРЕВ'ЯЗЬ ПОРТОСА Й ХУСТОЧКА АРАМІСА

Д'Артаньян, не тямлячи себе від люті, в три стрибки проминув передпокій і вибіг на терасу, певний, що зможе так само швидко проскочити й сходи. Аж тут він налетів знов на мушкетера, що виходив од пана де Тревіля через бічні

Двері, і, зачепивши головою його плече, примусив того скрикнути,

або, точніше, завити від болю.

— Вибачте,— сказав Д'Артаньян, намагаючись проскочити далі,— вибачте, але я поспішаю.

Та не встиг він ступити й кроку, як залізна рука схопила його за перев'язь і примусила зупинитись.

— Ви поспішаєте! — вигукнув мушкетер, білий, немов саван.— І тому ви штовхаєтесь, кажете "вибачте" й гадаєте, що цього досить? Ба ні, юначе! Чи, може, ви думаєте, що коли були свідком того, як пан де Тревіль сьогодні не дуже чемно розмовляв з нами, то так само з нами можуть говорити й інші? Помиляєтеся, приятелю; адже ви не пан де Тревіль.

— Слово честі,— відповів Д'Артаньян, упізнавши Атоса, який повертався після перев'язки додому,— слово честі, я це зробив ненавмисне, тож і сказав: "Вибачте". Гадаю, цього цілком досить. А втім, я повторюю, хоч, можливо, роблю це даремно: я поспішаю, повірте мені, дуже поспішаю. Прошу вас, не затримуйте мене — я маю дуже нагальні справи.

— Добродію,— сказав Атос, відпускаючи його,— ви погано виховані. Видно, що ви приїхали здалеку.

Д'Артаньян уже був проскочив кілька сходинок, але, почувши це зауваження, миттю зупинився.

— До біса, добродію! — гукнув він.— Хоч би як здалеку я приїхав, не вам учити мене гарних манер, попереджаю вас.

— Можливо,— кинув Атос.

— О, коли б я не так поспішав,— вигукнув Д'Артаньян,— і коли б я не гнався за цим незнайомцем...

— Пане Поспішайле, мене ви знайдете, не ганяючись за мною, чуєте?

— Де саме, прошу?

— Біля монастиря Дешо.

— Коли?

— Ополудні.

— Гаразд, я буду там ополудні.

— Не примушуйте мене чекати, бо о чверть на першу я вас наздожену й відріжу вуха.

— Домовились! — вигукнув Д'Артаньян.— Я буду там за десять хвилин до дванадцятої.

І, все ще сподіваючись розшукати свого незнайомця, який мав бути десь недалеко, бо йшов дуже повільно, юнак кинувся бігти так, наче за ним гнався сам чорт.

Але біля воріт Д'Артаньян побачив Портоса, який розмовляв з вартовим. Між співрозмовниками було саме стільки місця, щоб могла пройти людина. Д'Артаньян вирішив: цього простору для нього цілком досить,— і поспішив уперед, сподіваючись проскочити проміж них. Але наш юнак не врахував сили вітру. Коли Д'Артаньян був уже певен, що йому пощастило проминути мушкетерів, порив вітру розвіяв довгого Портосового плаща, і юнак заплутався в ньому. Певно, у Портоса були якісь причини, шоб не скидати з себе цю важливу частину свого вбрання, бо, не випускаючи з рук поли, він рвонув її до себе з такою силою, що Д'Артаньян, обкрутившись навколо самого себе, геть заплутався в плащі. Почувши лайку мушкетера, Д'Артаньян вирішив вибратися з-під плаща і заборсався серед його складок. Він дуже боявся відчути рукою холодок чужої перев'язі, про яку ми вже стільки чули; і от, розплющивши очі, юнак побачив, що впирається носом в Портосову спину — саме в те місце, де мала бути перев'язь.

На лихо, як і більшість речей цього світу, що блищать тільки зовні, перев'язь була золотою лише спереду; ззаду вона була зшита з простої буйволячої шкіри. Гордий Портос, не маючи змоги купити перев'язь із суцільного золотого шитва, вибрав таку, яка була золотою наполовину. Тож зрозуміло тепер, чому він скаржився на нежить і не знімав із себе плаща.

— Хай йому чорт! — вигукнув Портос, з усіх сил намагаючись визволитися від Д'Артаньяна, який ледве ворушився у нього за спиною.— Ви, мабуть, збожеволіли, що так кидаєтесь на людей!

— Вибачте,— сказав Д'Артаньян, визираючи нарешті з-за плечей велетня,— але я дуже поспішаю, бо женусь за одним незнайомцем і...

— А чи не забуваєте ви десь свої очі, коли кидаєтесь у погоню? — спитав Портос.

— Ні,— ображено відповів Д'Артаньян,— бо саме завдяки моїм очам я бачу те, чого не бачать інші.

Зрозумів чи не зрозумів Портос цей натяк, але він дав волю гнівові.

— Добродію,— сказав він,— попереджаю, що ви колись діждетесь добрячого прочухана, якщо будете так зухвало поводитися з мушкетерами.

— Добрячого прочухана, добродію? — перепитав Д'Артаньян.— Чи не надто гостре слово?

— Зате його сказала людина, яка має звичку дивитися своїм ворогам просто в обличчя.

— Ще б пак! Я ж бо знаю, що ви ні до кого не повернетеся спиною...

І, в захваті від свого дотепу, юнак побіг далі, голосно сміючись. Портос осатанів од люті й мало не кинувся битися навкулачки.

— Тільки не зараз! — вигукнув Д'Артаньян.— Згодом, коли ви будете без плаща.

— Отже, о першій годині за Люксембурзьким палацом!

— Чудово, о першій,— відповів Д'Артаньян, повертаючи за ріг.

Та ні на тій вулиці, де він щойно був, ні на тій, на яку вибіг, юнак не побачив нікого. Хоч як повільно йшов незнайомець, він усе-таки встиг зникнути; щоправда, він міг зайти до якогось будинку. Д'Артаньян став розпитувати про нього в перехожих, спустившися до порома, піднявся по вулиці Сени й Червоного Хреста, але все було марно. Проте ця погоня пішла юнакові на користь, бо поки піт заливав йому чоло, його серце зрештою охололо.

Д'Артаньян вирішив спокійно обміркувати події; їх було немало, і всі вони виявилися фатальними: звернуло тільки на дванадцяту годину, а ранок уже приніс йому немилість пана де Тревіля, який не міг не вважати трохи розв'язним спосіб, обраний Д'Артаньяном, щоб залишити його.

А ще він наразився на дві дуелі з бійцями, кожен з яких був здатен убити трьох Д'Артаньянів,— та що й казати, адже це були мушкетери, а він поважав їх так беззастережно, що не тільки в думках, а й у серці ставив понад усіх людей.

Обставини складалися справді кепсько. Не сумніваючись, що його вб'є Атос, юнак, цілком зрозуміло, не дуже турбувався про дуель з Портосом. Проте, оскільки надія завжди останньою згасає в людському серці, Д'Артаньян врешті-решт став думати, що він виживе, хоч, ясна річ, буде тяжко поранений в обох дуелях, і, зупинившись на цій думці, почав докоряти собі на майбутнє:

"Який же я йолоп! Адже хоробрий Атос поранений саме в те плече, в яке я його буцнув, мов той баран. Дивно, чому він не порішив мене на місці,— адже у нього були для цього всі підстави: біль, якого я йому завдав, напевно, витерпів би не кожний. Але з Портосом... О! З Портосом вийшло справді кумедно, слово честі!"

І Д'Артаньян мимоволі засміявся, та в ту ж мить і занімів, озирнувшись, аби пересвідчитися, що його безпричинний сміх не образив когось із перехожих.

"З Портосом вийшло справді кумедно, хоч від цього я й не став меншим вітрогоном. Хіба ж так кидаються на людей і заглядають їм під плащі, щоб побачити те, чого там нема? Він би, зрозуміло, пробачив мені; безперечно, пробачив би, коли б я не натякнув на цю кляту перев'язь, щоправда, натяк був чудовий! Ех! Окаянний гаскон-цю, ти, навіть сидячи на розпеченій пательні, жартуватимеш! Так от, мій любий Д'Артаньяне,— вів далі юнак, якнайприхильніше звертаючись до самого себе,— якщо ти залишишся живим і здоровим, що майже неможливо, то затям на майбутнє: будь завжди чемним. Хай тобою захоплюються, хай ставлять тебе за приклад. Бути люб'язним і чемним — зовсім не означає бути боягузом. Поглянь-бо на Араміса; Араміс — сама лагідність, сама привітність. А чи наважиться хто-небудь сказати, що Араміс — боягуз? Звичайно, ні! Тож відтепер ти будеш в усьому наслідувати його... Егей! А ось і він сам!"

Отак розмовляючи сам із собою, Д'Артаньян непомітно підійшов до будинку д'Егійона і тут побачив Араміса, який балакав з трьома королівськими гвардійцями. Араміс теж помітив Д'Артанья-на; але через те, що він ще не забув, як саме перед цим юнаком пан де Тревіль давав їм уранці прочухана, і через те, що свідок цієї неприємної розмови таки й справді викликав у нього досаду,— Араміс удав, ніби не бачить юнака. Проте Д'Артаньян, який прагнув будь-що довести свої миролюбні наміри, чемно підійшов до чотирьох молодиків і з найприязнішою усмішкою ввічливо до них вклонився. Араміс ледь нахилив голову, але не всміхнувся у відповідь. Усі четверо одразу припинили розмову й замовкли.

Д'Артаньян був доволі спостережливим, аби зрозуміти, що він зайвий; але він іще дуже мало знав манери вищого світу і тому не відав, як вийти зі скрути, коли, зустрівшися з мало знайомими людьми, мимоволі втручаєшся в чужу розмову. Міркуючи, як би відступити, він раптом помітив, що Араміс упустив додолу хусточку і, поза всяким сумнівом, ненароком наступив на неї ногою. У Д'Артаньяна майнула думка, що наспів час виправити похибку; він нахилився і з найлюб'язнішим виглядом витяг хусточку з-під ноги мушкетера, хоч і відчув — той силкується її втримати. Простягнувши хусточку Арамісові, юнак сказав:

— Гадаю, добродію, вам було б дуже прикро загубити цю хусточку. Вона й справді була розкішно вигаптувана, та ще й мала на

одному з ріжечків корону і герб.

Араміс почервонів по самісінькі вуха і скоріше вихопив, ніж узяв хусточку з рук гасконця.

— Оце так, скромняго Арамісе! — вигукнув один з гвардійців.— І ти будеш нам доводити, що посварився з пані де Буа-Трасі, ще й тепер, коли ця прекрасна дама люб'язно позичає тобі свої хусточки!

Араміс кинув на Д'Артаньяна один з тих поглядів, які ліпше за будь-які слова дають зрозуміти людині, що в неї з'явився смертельний ворог; потім, опанувавши себе, він солодкаво відповів:

— Ви помиляєтеся, панове. Це не моя хусточка, і я не знаю, навіщо цьому добродієві заманулося дати її саме мені, а не комусь із вас. На доказ того, що я сказав правду,— ось моя хусточка, у мене в кишені.

З цими словами він витяг власну хусточку, не менш елегантну і також з тонкого батисту, який був дуже дорогий за тих часів, але не вишивану й без герба, а прикрашену тільки монограмою власника.

На цей раз Д'Артаньян не сказав ні слова — він зрозумів свою помилку; проте гвардійців заперечення Араміса не переконали, і один з його співрозмовників мовив з удаваною серйозністю:

— Коли це так, як ти кажеш, любий Арамісе, ти маєш віддати хусточку мені; бо, як тобі відомо, Буа-Трасі — мій близький приятель, і я не хочу, щоб хтось похвалявся речами його дружини.

— Ти неввічливо просиш,— відповів Араміс— І, визнаючи справедливість твоєї вимоги щодо змісту, я змушений відмовити тобі саме у зв'язку з формою.

— Як по правді,— несміливо обізвався Д'Артаньян,— я не бачив, що хусточка випала саме з кишені пана Араміса. Він просто наступив на неї, от я й подумав, що хусточка належить йому.

— І ви помилилися, мій любий пане,— холодно відповів Араміс, мовби не почувши вибачення.

Потім, обернувшись до того з гвардійців, який назвався другом де Буа-Трасі, він сказав:

— А втім, шановний приятелю пана де Буа-Трасі, мені здається, що я й сам не менш щирий його друг; тож ця хусточка могла так само випасти з твоєї кишені, як і з моєї.

— Ні, присягаюся честю! — вигукнув гвардієць його величності.

— Ти присягатимешся честю, я — словом, і все-таки хтось із нас бреше. Зробімо якнайкраще, Монтаране, і візьмімо кожен по половині.

— Хусточки?

— Авжеж.

— Чудово! — вигукнули двоє інших гвардійців.— Це суд царя Соломона1. Мудра в тебе голова, Арамісе!

Молоді люди голосно зареготали, і справа на тому скінчилася. За хвилину розмова урвалась, троє гвардійців та мушкетер дружньо потисли один одному руки й розійшлися: гвардійці — в один бік, Араміс — у другий.

________________

Суд царя Соломона, або Соломонів суд,— вираз, який вживають у значенні: суд мудрий і швидкий. Соломон (бл. 976—935 до н. є.) — син іудейського царя Давида; успадкувавши його царство, правив десь із 960 по 935 рік до н. є. Вважають, що він склав ряд книг Біблії, зокрема "Книгу притч", "Книгу премудрості" та інші. Ім'я Соломона в переносному значенні — синонім мудрості.

"Ось нагода помиритися з цією вихованою людиною",— сказав сам до себе Д'Артаньян, який під час останньої частини розмови стояв трохи осторонь. Сповнений найкращих намірів, він наздогнав Араміса і звернувся до нього:

— Добродію, я сподіваюсь, що ви мені пробачите.

— Ба ні, пане! — урвав Араміс— Дозвольте вам сказати, що ви поводилися зовсім не так, як личить вихованій людині.

— Як, добродію! — вигукнув Д'Артаньян.— Ви гадаєте...

— Я гадаю, пане, що ви не дурень і мусите добре знати — хоч і приїхали з Гасконі,— що без підстави ніхто не топтатиме носових хусточок. Париж, хай йому чорт, не вимощений батистом.

— Добродію, ви даремно намагаєтеся мене принизити,— відповів Д'Артаньян, в якому враз збудилася його вроджена сварливість.— Я приїхав таки з Гасконі, а раз ви про це знаєте, то мені нема чого вам казати, що гасконцям завжди бракувало терпіння; отже, вибачившись раз хоч би й за вчинену нетактовність, вони переконані, що зробили вдвічі більше, ніж від них вимагалося.

— Добродію,— відповів Араміс,— я сказав це не для того, щоб шукати з вами сварки. Хвала Богові, я не забіяка, і, хоч я й мушкетер — щоправда, тільки на якийсь час,— але б'юся на дуелях лише тоді, коли мене до цього змушують, до того ж завжди з великою відразою. Проте цього разу справа здається мені значно серйознішою, бо ви скомпрометували даму.

— Ви хочете сказати — ми скомпрометували! — вигукнув Д'Артаньян.

— Навіщо ви так необачно віддали мені хусточку?

— А навіщо ви її так необачно впустили?

— Ще раз повторюю: ця хусточка не випадала з моєї кишені.

— Он воно як! Але тоді ви, добродію, збрехали двічі, бо я на власні очі бачив — хусточка випала саме з вашої кишені.

— Що це за тон, пане гасконцю? Гаразд! Я вас навчу жити!

— А я відправлю служити вашу месу1 вас, пане абате! До шпаги! Негайно!

— Ні, мій любий, не тут і не зразу. Хіба ви не бачите, що ми стоїмо саме навпроти будинку пана д'Егійона, в якого завжди повно прибічників кардинала? Хто мені доведе, що не його високопреосвященство доручив вам здобути мою голову? А мені, хай це навіть смішно, вона дорога; я навіть вважаю, що вона непогано сидить

________________

Меса — головна церковна відправа в католицькій церкві.

на моїх плечах. Я вас уб'ю, можете бути певні, але вб'ю тихо, десь у безлюдному місці, там, де ви не зможете ні перед ким похвалитися своєю смертю.

— Я згоден, але не покладайтеся занадто на себе і захопіть із собою хусточку, байдуже, ваша вона чи не ваша. Можливо, вам доведеться нею скористатись.

— Ви гасконець, пане? — спитав Араміс.

— Так. Отже, добродій схильний з обережності відкласти побачення?

— Я знаю, пане, що обережність для мушкетерів — зайва чеснота, але вона вкрай необхідна для служителів церкви; а що я мушкетер тільки тимчасово, то вважаю за краще лишитись обережним. О другій пополудні я матиму честь чекати на вас біля палацу пана де Тревіля. Там я призначу вам місце.

Вклонившись, молоді люди розійшлися в різні боки — Араміс пішов угору по вулиці, що вела до Люксембургу, а Д'Артаньян, боячись запізнитися, попрямував до монастиря Дешо, говорячи сам до себе:

"Безперечно, я нічого не можу змінити; але якщо мені судилося бути вбитим, то принаймні рукою мушкетера".

Книга: Олександр Дюма. ТРИ МУШКЕТЕРИ

ЗМІСТ

1. Олександр Дюма. ТРИ МУШКЕТЕРИ
2. ОЛЕКСАНДР ДЮМА ТА ЙОГО РОМАН "ТРИ МУШКЕТЕРИ"
3. ПЕРЕДМОВА,
4. ЧАСТИНА ПЕРША. І. ТРИ ПОДАРУНКИ ПАНА Д'АРТАНЬЯНА-БАТЬКА
5. II. ПЕРЕДПОКІЙ ПАНА ДЕ ТРЕВІЛЯ
6. III. АУДІЄНЦІЯ
7. IV. ПЛЕЧЕ АТОСА, ПЕРЕВ'ЯЗЬ ПОРТОСА Й ХУСТОЧКА АРАМІСА
8. V. КОРОЛІВСЬКІ МУШКЕТЕРИ Й ГВАРДІЙЦІ ПАНА КАРДИНАЛА
9. VI. ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ КОРОЛЬ ЛЮДОВІК XIII
10. VII. ПРИВАТНЕ ЖИТТЯ МУШКЕТЕРІВ
11. VIII. ПРИДВОРНА ІНТРИГА
12. IX. ВДАЧА Д'АРТАНЬЯНА ВИМАЛЬОВУЄТЬСЯ
13. МИШОЛОВКА В СІМНАДЦЯТОМУ СТОЛІТТІ
14. XI. ІНТРИГА ЗАВ'ЯЗУЄТЬСЯ
15. XII. ДЖОРДЖ ВІЛЬЄРС, ГЕРЦОГ БЕКІНГЕМ
16. XIII. ПАН БОНАСЬЄ
17. XIV. НЕЗНАЙОМЕЦЬ ІЗ МЕНГА
18. XVI. ПРО ТЕ, ЯК КАНЦЛЕР СЕГ'Є ШУКАВ ДЗВІН, ЩОБ, ЗА СТАРОЮ ЗВИЧКОЮ, ВДАРИТИ В НЬОГО
19. XVIII. КОХАНИЙ І ЧОЛОВІК
20. XIX ПЛАН КАМПАНІЇ
21. XX. ПОДОРОЖ
22. XXI. ГРАФИНЯ ВІНТЕР
23. XXII. МЕРЛЕЗОНСЬКИЙ БАЛЕТ
24. XXIII. ПОБАЧЕННЯ
25. XXIV. ПАВІЛЬЙОН
26. XXV.ПОРТОС
27. XXVI. АРАМІСОВА ДИСЕРТАЦІЯ
28. XXVII. ДРУЖИНА АТОСА
29. XXVIII. ПОВЕРНЕННЯ
30. XXIX. ПОЛЮВАННЯ ЗА СПОРЯДЖЕННЯМ
31. XXX. МІЛЕДІ
32. ЧАСТИНА ДРУГА. І. АНГЛІЙЦІ Й ФРАНЦУЗИ
33. II. ОБІД У ПРОКУРОРА
34. III. ПОКОЇВКА ТА ГОСПОДИНЯ
35. IV. ПРО СПОРЯДЖЕННЯ АРАМІСА ТА ПОРТОСА
36. V. УНОЧІ ВСІ КОТИ СІРІ
37. VI. МРІЯ ПРО ПОМСТУ
38. VII. ТАЄМНИЦЯ МІЛЕДІ
39. VIII. ЯК АТОС БЕЗ ЖОДНИХ КЛОПОТІВ ЗНАЙШОВ СВОЄ СПОРЯДЖЕННЯ
40. IX. ВИДІННЯ
41. X. ГРІЗНИЙ ПРИВИД
42. XI. ОБЛОГА ЛА-РОШЕЛІ
43. XII. АНЖУЙСЬКЕ ВИНО
44. XIII. КОРЧМА "ЧЕРВОНИЙ ГОЛУБНИК"
45. XIV. ПРО КОРИСТЬ ГРУБНИХ ДИМАРІВ
46. XV. ПОДРУЖНЯ СЦЕНА
47. XVI. БАСТІОН СЕН-ЖЕРВЕ
48. XVII. РАДА МУШКЕТЕРІВ
49. XVIII. СІМЕЙНА СПРАВА
50. XIX. ПРИРЕЧЕНІСТЬ
51. XX. РОЗМОВА БРАТА З СЕСТРОЮ
52. XXI. ОФІЦЕР
53. XXII. ПЕРШИЙ ДЕНЬ УВ'ЯЗНЕННЯ
54. XXIII. ДРУГИЙ ДЕНЬ УВ'ЯЗНЕННЯ
55. XXIV. ТРЕТІЙ ДЕНЬ УВ'ЯЗНЕННЯ
56. XXV ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ УВ'ЯЗНЕННЯ
57. XXVI. П'ЯТИЙ ДЕНЬ УВ'ЯЗНЕННЯ
58. XXVII. ЗАСІБ КЛАСИЧНОЇ ТРАГЕДІЇ
59. XXVIII. ВТЕЧА
60. XXIX. ЩО СТАЛОСЬ У ПОРТСМУТІ 23 СЕРПНЯ 1628 РОКУ
61. XXX. У ФРАНЦІЇ
62. XXXI. МОНАСТИР КАРМЕЛІТОК У БЕТЮНІ
63. XXXII. ДВА РІЗНОВИДИ ДЕМОНІВ
64. XXXIIІ. КРАПЛЯ ВОДИ
65. XXXIV. ЛЮДИНА В ЧЕРВОНОМУ ПЛАЩІ
66. XXXV. СУД
67. XXXVI. СТРАТА
68. ЗАКІНЧЕННЯ
69. ЕПІЛОГ

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate