Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. / Кривуля О. М.

4.10. І.Д. Загрійчук (Харків) Правове регулювання міжнаціональних взаємовідносин: філософські аспекти

З моменту зародження державного життя роль права в житті суспільства постійно зростає. З його допомогою намагаються врегулювати стосунки між людьми практично в усіх сферах громадського життя. Залежно від того наскільки це вдається, говорять про той чи інший рівень цивілізованості. Право, таким чином, є важливим результатом людського прогресу, а його досконалість може служити критерієм того, наскільки та чи інша спільнота наблизилась до ідеалу загальнолюдського блага. Саме з цього боку, постійне вдосконалення правових відносин У суспільстві, переведення їх на рівень моральної практики може розглядатись як серйозне завдання чи навіть мета загальнолюдської культури. З огляду на це, філософське обґрунтування правопорядку в усіх сферах громадського життя не тільки доречне, але й необхідне.

В цьому контексті особливо актуальною під сучасну пору є проблема правового регулювання міжнаціональних взаємовідносин, її злободенність обумовлена зростанням напруженості в стосунках між націями практично в усіх кутках земної кулі, яка загрожує стабільності у світі і, можливо, в першу чергу, світовому правопорядку. Не є другорядною ця проблема і для України, а тому виявлення підстав і можливостей вирішення міжнаціональних колізій засобами права має не тільки теоретичне, але й практичне значення.

Національні стосунки, як об'єкт правового регулювання, є доволі специфічною сферою суспільних відносин, адже вони складаються між спільнотами, які, на думку деяких вчених, є «замкненими світами». Можливо термін «замкнений світ» не дуже вдалий, адже нації-світи все ж контактують між собою, переймають досягнення одна в одної. Але якщо перекласти цей термін на іншу мову понять, то це буде те ж саме, якби ми сказали, що нація є сувереном і як така вона може діяти, не зважаючи на потреби та інтереси інших. Вищого судді, який би стояв над націями-спільнотами, немає. Встановлення світового правопорядку в цій сфері покладається знову ж таки на нації. А, як відомо, право тільки тоді може виконати свою роль, коли дотримання законів, які складають його зміст, буде гарантованим. Без такої гарантії право не є реальним, воно існує лише на папері. В нашому випадку, гарантування міжнародного права, яке покликано регулювати відносини між націями-державами, лягає, як правило, на плечі «наддержав», які не завжди справедливо, з точки зору тих, хто в коло могутніх держав не входить, виконують цю роль.

Конче необхідною є наявність інстанції, яка б гарантувала дотримання законів, що регулюють відносини між національно-етнічними спільнотами, всередині багатонаціональних державних утворень. Відповідь, що таким гарантом повинна бути і є держава та її спеціальні органи, не може задовольнити філософську рефлексію, адже проблеми міжетнічних стосунків, врегулювати які покликане право, мають здебільшого своїм ядром питання легітимності самої держави, чи форм її організації. Саме з цієї причини не кожна держава в змозі справитись зі своїми внутрішніми національно-етнічними проблемами. І тут знову, як і в ситуації міждержавних відносин, роль гаранта в критичні періоди розвитку міжетнічних стосунків всередині держави бере на себе «державна», «панівна», «титульна» або просто домінуюча за рядом ознак нація, причому як од-ноосібно, так і у співпраці з іншими, що не задіяні в конфлікт, який потрібно розв'язати. Сказане стосується, звичайно, лише тих випадків, коли в процес не втручаються зовнішні сили. До речі, якраз критичні періоди в розвитку багатонаціональних держав, коли загострюються міжетнічні стосунки, зайвий раз свідчать, що безнаціональних держав не існує. Національний характер поліетнічних, чи багатонаціональних держав завше лежить в основі, навіть тоді, коли конституційно державотворчою спільнотою проголошена політична нація.

Отже, правове регулювання міжнаціональних взаємовідносин як у міжнародному аспекті, так і всередині держав містить в своїй основі проблеми, які е не тільки юридичними. Ці проблеми є філософськими і стосуються природи націй та відносин, які між ними складаються, а також суті права та його можливостей. Останнє означає, що мова повинна йти також про границі, в межах яких правове регулювання є дієвим. Тільки провівши понятійний аналіз природи національних взаємовідносин як об'єкта правового регулювання та сутності права як засобу цивілізованого вирішення проблем, що виникають між націями, можна розраховувати на ефективність як законодавчої діяльності, так і практичного втілення її результатів в життя громадянського суспільства. Без аналізу теоретичних підстав правового регулювання міжнаціональних взаємовідносин останнє не може мати ефективного результату.

Які суттєві характеристики націй треба мати на увазі в прагненні врегулювати взаємовідносини між ними з допомогою права? Хоч останнім часом розповсюджена думка, що будь-які проблеми суспільного розвитку можуть бути врегульовані правом, однак це не так. Суттєвим недоліком цієї позиції є абстрактне тлумачення об'єкта правового регулювання, забуття того, що джерелом права є не абсолютний розум, чи потойбічна істота, яка не ангажована земними справами, а конкретні суб'єкти, що намагаються через право реалізувати свої інтереси.

Кожний окремий закон є втілений в право стан взаємовідносин як між індивідами, так і їхніми об'єднаннями. Однак цей стан не є постійним. Носії правостосунків як активні суб'єкти історичного процесу зазнають перманентних змін, трансформуються їхні інтереси. Вимагають змін в цьому контексті і законодавче закріплені норми взаємовідносин. Останні змінюються частіше, ніж закони, які їх регулюють. І це природно, адже юридичний закон покликаний закріпити статус-кво, освятити своїм «авторитетом» ті стосунки, що склались, надати їм сталого характеру. Він формалізує відносини у суспільстві, об'являючи всіх рівними в своїх правах. Та не всі в однаковій мірі ці права реалізують. З різних причин не реалізовані права роблять людей не тільки різними, але й нерівними за своїм суспільним статусом. В результаті, будучи формально рівними як громадяни, що живуть в єдиному правовому полі, індивіди фактично є нерівними як суспільні істоти. Часто громадянський статус і добробут одних будується на «законному» використанні інших в якості засобу в досягненні приватних цілей, фактичному обмеженні їхніх можливостей. Право в своїй формалізації стосунків між індивідами та спільнотами просто не в змозі врахувати всі нюанси живого процесу. І що це саме так, свідчать моральні колізії навколо результатів значної частини юридичних спорів.

Юридичному закону належить стримувати егоїстичні поривання індивідів. Власне, потреба в юридичних законах тільки тому появилась, що виникла необхідність обмежити абсолютні претензії суб'єктів активної дії, узгодити їх з інтересами інших в рамках цілого. Така потреба з необхідністю реалізувалась із-за того, що в реальному життєвому процесі вчинки індивідів, не будучи врегульованими законом, часто виходять за межі допустимого, тобто за ту границю, перехід якої загрожує існуванню цілого. Іншими словами, якби ці границі не порушувались, закони, які їх встановлюють, були б зайвими.

Сказане стосовно індивідів залишається вірним і по відношенню до національних спільнот, навіть, в першу чергу, до спільнот і не тільки національних, а, взагалі, до будь-яких громадських об'єднань. Адже щоб реалізувати свої прагнення в суспільстві, індивід змушений діяти спільно з іншими, а для цього конче необхідно об'єднатись з ними. Громадські та особисті інтереси завжди переплетені, в своїй основі часто, навіть, тотожні. Якщо, наприклад, взяти національні права, чи національні інтереси, то це є не тільки права та інтереси нації як спільноти, але й права та інтереси індивідів, які складають ту чи іншу націю.

Отож, чи можна правовими засобами ефективно регулювати міжнаціональні стосунки і якщо можна, то якими і у якій формі, якщо нація - це живе утворення, живий організм, що постійно розвивається, а юридичне право - засіб формалізації, нівелювання стосунків між агентами, які з самого початку є нерівними, а, значить, мають різні інтереси і добиваються різних, часто протилежних цілей?

Кожна нація як живий організм має свою історію, яка багата злетами і падіннями. Пам'ять про минуле робить представників нації чутливими до історичності. Остання включає в себе не тільки ретроспективне бачення свого родового існування, але й надію на майбутнє. Причому надія не є лише пасивним сподіванням, вона завше служить джерелом формування активної життєвої позиції, яка є причиною будь-яких змін у суспільстві. Цей момент право не фіксує, оскільки, як уже було сказано, воно легітимізує відносини, що склались, вводить їх в певні рамки. В окреслених правом границях відносини, які таким чином регулюються, набувають певної ритміки, образно кажучи, обертаються в «замкненому» законом просторі, який з часом для багатьох націй, особливо недержавних, стає тісним. З цього моменту незадоволення своїм становищем, «тихий» опір останніх переростає у відкриту вимогу переглянути правовий статус національної спільноти в рамках багатонаціонального державного цілого. Якщо обставини дозволяють, то свідома своєї національної належності еліта упокореної нації йде далі - аж до формулювання завдань по створенню самостійної національної держави. З таким розвитком подій не мирилась ні одна владна структура держав-імперій. Центральна влада останніх завжди протистояла такому розвитку подій, причому застосовувала для наведення конституційного порядку всі засоби, в тому числі і неконституційні, як «мирні», так і збройні. Гарячкувате прийняті закони, часто заднім числом, які дозволяють такі засоби використовувати в ім'я вищих державних інтересів, роблять ці засоби законними, але не правовими. Починаються нові колізії вже навколо законності і правопорядку. Історії відомі лише окремі випадки мирного, здійсненого через закон розлучення національних спільнот, які до того складали єдину державу. І те, що такі випадки одиничні, зустрічаються вкрай рідко, лише підтверджує їхню винятковість, відтіняючи закономірність іншого розв'язання міжнаціональних проблем.

Можна, звичайно, автору закинути, що, коли не вирішує проблеми один закон, то приймається інший, і врешті-решт навіть після кривавих зіткнень на міжнаціональному ґрунті відновлюється правопорядок і процеси життєдіяльності продовжують регулюватись юридичними законами. Це дійсно так, але теоретична правотворчість не акцентує своєї уваги, а то й залишає поза собою реальних суб'єктів правових змін, якими в даному випадку є не законодавці і не теоретики, а національні спільноти. Не право, не закони регулюють відносини між націями, а нації з допомогою законів легітимізують, закріплюють результати своєї боротьби за більш сприятливі умови існування та розвитку. І тільки як наслідок реалізації цієї глибинної підстави права встановлений закон регулює відносини між національними спільнотами, але щоб він діяв у гаранта повинно бути достатньо сил, хисту та «авторитету» добитись його визнання всіма учасниками даного правового поля.

Отож, право не всесильне. Воно є засобом, а не панацеєю. Якщо говорити про можливість розширення сфери правового регулювання відносин між націями, то мова може йти про більш ґрунтовне опрацювання шляхів трансфер маци діючих законів, механізмів переходу від одних законів до інших з метою забезпечення керованості змін у стосунках між націями у відповідності з рівнем їхнього розвитку. У випадку правового опрацювання механізмів такого переходу проблеми безболісно не будуть вирішуватись, але є можливість пом'якшити втрати, які в таких ситуаціях завжди мають місце.

Філософською проблемою, яка ховається під покровом закону, є питання національно-культурного, духовного розвитку особистості і, звичайно, спільноти, до якої культурно тяжіють індивіди. В рамках чинного законодавства, що регулює міжнаціональні взаємини всередині багатонаціональної держави, безперервно відбувається процес духовного розвитку, який завжди національно «окрашений». Особистість, що зростає в тому чи іншому національно-культурному середовищі, спочатку стихійно належить до нього, а потім проникається національною самосвідомістю, яка тягне за собою національну консолідацію, гуртування за принципом мови, традицій, способу життя, спільної історії, відмінної від історій спільнот, з якими доля звела в єдину державу. На цій базі виростає різне бачення історичних перспектив, яке згодом оформляється в політичні програми та рухи. Правда, рівень програмове оформлених політичних інтересів є дуже високий. Йому передує велика культурницька робота по вихованню національної самосвідомості, яку веде здебільшого гуманітарна інтелігенція, так звані «будителі». Вже на цьому етапі становлення національної спільноти, знаючи логіку розвитку об'єднань такого ґатунку, державні мужі імперського типу намагаються зарадити цьому процесу, не допустити дозрівання національної самосвідомості до політичної форми самовираження. Всіма правдами і неправдами, державними заходами і через проімперськи налаштовану громадськість ведеться робота по стримуванню національно-культурного розвитку залежних націй, недопущенню консолідації індивідів за національною ознакою.

В залежності від типу та характеру держав ці заходи найрізноманітніші: від простих заборон писати, друкувати, навчати дітей рідною мовою до створення умов для «самостійної» відмови батьків від підтримання національної самосвідомості у своїх спадкоємців; руйнація національно-культурної цілісності «схильного» до сепаратизму народу-нації шляхом як насильницького переселення в інші краї, часто розпорошуючи переселенців серед місцевого населення з метою їх якнайшвидшої асиміляції, так і через інтернаціональні розподіли випускників вузів та технікумів, паспортний режим, інтернаціональні будови і т.п. Але, як правило, такі заходи не вирішують проблеми остаточно і назавжди. Вони лише їх притлумлюють, заганяють в глибину, звідки ці проблеми знову виринають в умовах чергової кризи суспільства і держави. Цікавим є те, що якщо вже якийсь національний рух проявився і заявив про своє прагнення створити власну державу, то рідко коли його вдається остаточно побороти, хіба що знищити разом з народом, чому також є приклади в історії.

Прагнення націй до самостійного життя, до суверенності є одним із найсильніших прагнень. Його визнання зафіксовано міжнародною спільнотою в праві націй на самовизначення. Але, разом з тим, намагаючись забезпечити світову стабільність, одержавлені нації заінтересовані також в іншому - в правовому забезпеченні непорушності кордонів існуючих держав (принаймні, серед європейських держав такий договір існує). Внаслідок цього національне самовизначення для багатьох народів стає проблематичним. Тут наявна правова колізія, яка, як правило, вирішується через максимальне утруднення процедури конституційного виходу окремої національної спільноти із складу багатонаціональної держави. Іншими словами, право на самовизначення для тих, хто ним хотів би скористатись, залишається формальним, яке реалізувати дуже важко. Чи не тому міжнаціональні конфлікти так довго тліють і ніяк не вирішуються?

Очевидно, що, не дивлячись на великі можливості права в регулюванні міжнаціональних взаємин, треба визнати необхідність його доповнення заходами гуманітарного, культурного плану. Дещо зменшити напругу між окремими націями, пом'якшити її, а, можливо, і зняти деякі проблеми допоможе зміцнення моральних засад співжиття націй, ближче знайомство представників різних національно-культурних світів.

На рубежі тисячоліть з'явилась можливість зарадити національним чварам попри те, що стало явним загострення міжнаціональних стосунків. Глобалізація світової економіки, творення на цій базі політичних союзів позбавляють національну державність її абсолютного характеру, який вона носила ще півстоліття тому. Складання міжнародної системи права та постійне її вдосконалення вкупі з гуманітарними заходами можуть врегулювати значну частину проблем, які сьогодні турбують людство.

Книга: Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. / Кривуля О. М.

ЗМІСТ

1.	Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. / Кривуля О. М.
2.	1.2. Л. М. Газнюк (Харків) Соматично-прегнантна обумовленість соціального порядку
3.	1.3. О.М.Губарь (Макеевка) Мораль и право в естественно-правовой и позитивистской концепции
4.	1.4. В. Ю. Дубниченко (Донецк) Проблема правосознания в русской религиозной философии
5.	1.5. Г. П. Климова, А. В. Климов, А. И. Уколов (Харьков) Политические аспекты социального порядка
6.	1.6. А. В. Климова (Днепродзержинск) Взаимосвязь традиционных, нравственных и правовых аспектов социального порядка
7.	1.7. Клаус-Михаэль Кодалле (Йена, ФРГ) Томас Гоббс: философия языка и политика
8.	1.8. Ю. В. Конотопцева (Харків) Свобода і соціальний порядок в розвитку суспільства: роль еліти
9.	1.9. Л.Д. Кривега (Запорожье) Социальный порядок: мировоззренческие измерения
10.	1.10. О. М. Кривуля (Харків) Співвідношення морального і правового порядку
11.	1.11. А. П. Лантух (Харків) Маргіналізація як засіб раціоналізації соціального порядку
12.	1.12. В. Н. Леонтьева (Харьков) Системность культуротворчества и социальный порядок
13.	1.13. С.И.Максимов (Харьков) Этико-антропологические основания правопорядка
14.	1.14. Я.А.Музалевская (Харьков) Природа морали и основания социального порядка (к постнеклассической постановке проблемы)
15.	1.15. Б. И. Поклад (Луганск) Социальный порядок как фундаментальное понятие криминологии
16.	1.16. С. В. Приживара (Харьков) Социальная ответственность и социальный порядок
17.	1.17. О. П. Проценко, И. М. Ушно (Харьков) морально-правовые предпосылки свободы предпринимательской деятельности
18.	1.18. Л. В. Рязанцева (Харьков) «Проблематизация блага»: эгоизм в перспективе морали и права
19.	1.19. О. Ф. Скакун (Харьков) Право, законность, правопорядок: их взаимозависимость и тенденции развития
20.	1.20. Пол М. Слоун (США) Основы общественного порядка
21.	1.21. О. М. Тетерич (Харьков) Соотношение морального и правового регулирования
22.	1.22. А. В. Толстоухов (Київ) Проблема взаємодії ліберальної і демократичної свободи
23.	1.23. Г. Л. Тулъчинский (Санкт-Петербург, Россия) Проблема либерализма и эффективная социальная технология
24.	1.24. И. А. Филина (Полтава) Социальный порядок как условие социального прогресса
25.	1.25. Фолькер Герхардт (Берлин, ФРГ) Политика - это больше, чем сумма морали и права
26.	1.26. Л.А.Шаповал (Харків) Право. Держава. Правопорядок
27.	1.27. В. В. Шкода (Харьков) О всеобщем порядке охранения
28.	1.28. В. Ятченко (Дніпродзержинськ) Метафізичний вимір авторитетності соціального порядку (культурно-історичний аспект)
29.	2.1. В. Л. Ботезат (Харьков) Проблема народной воли и демократического государства
30.	2.2. Н.А.Бусова (Харьков) Проблема легитимации правового порядка
31.	2.3. О. В. Гарник (Дніпропетровськ) Проблема легітимації правового примусу в сучасній філософи права (постмодерністська та дискурсивно-етична орієнтації)
32.	2.4. В. В. Гордієнко (Харків) Державне право на легітимне насильство: кордони та межі відтворювання
33.	2.5. В.А.Жадько (Запоріжжя) Межі ефективності права
34.	2.6. М. М. Жовтобрюх (Запоріжжя) Засади чинності звичаєвого права
35.	2.7. С. А. Заветный (Харьков) Возможности и пределы права как вида социального управления
36.	2.8. Н. С. Корабльова (Харків) Дисциплінарні технологи у техніках покарань: рольовий вимір
37.	2.9. А А Лакиза (Симферополь) Об относительной независимости права
38.	2.10. Н.Я.Мокрецова (Харьков) Психологические аспекты отношения к правовым нормам
39.	2.11. В. Б. Окороков (Днепропетровск) Метафизика свободы (теория справедливости и границы легитимации)
40.	2.12. Н. П. Осипова (Харків) Механізм аналізу соціальної ефективності права
41.	2.13. О.И.Помников (Луганск) Аристотель и современность: опыт размышления на тему справедливости
42.	2.14. В.В.Рябокляч (Полтава) До визначення правового відчуження
43.	2.15. Л. А. Сухих (Харьков) Правовые нормы и правовая защищенность
44.	2.16. А. О. Червяцова (Харків) Легітимність державної влади: основні критерії
45.	2.17. И. В. Я ценко (Харьков) Договор как основа правопорядка
46.	3.1. Ю. І. Агапова, І. Г. Скиба (Луганськ) Проблема прав людини в процес! викладання мовознавчих дисциплін у спеціалізованих вузах системи МВС
47.	3.2. А. П. Алексеєнко (Харків) Гуманізм як принцип соціального порядку
48.	3.3. М. Ф. Анісімова (Запоріжжя) Забезпечення прав і свобод осіб, що засуджені до позбавлення волі: вимоги міжнародних стандартів та реалії національних пенітенціарних установ
49.	3.4. Д. В. Бацун (Харьков) Проблема универсальности идеи прав человека
50.	3.5. Йозеф Зайферт (Шаан, Ліхтенштейн) Думки про професійну етику поліцейського
51.	3.6. И. В. Карпенко (Харьков) О «порядке понятий» в понятии «социальный порядок»
52.	3.7. Н.Н.Крестовская (Одесса) Статус ребенка как показатель гуманности права: история и современность
53.	3.8. К. Б. Левченко (Київ) Національні інституції по дотриманню прав людини: рекомендації міжнародних організацій та український досвід
54.	3.9. В. Н. Мороз (Днепродзержинск) О некоторых проблемах взаимодействия человека, гражданского общества и государства в сфере правового порядка
55.	3.10. С. Д. Порощу к, Т.С.Порощук (Запоріжжя) Особливості сучасного правового статусу особи
56.	3.11. В. Г. Рибалка, В. Т. Жежерун (Харків) Примус до правопорядку у військовій діяльності
57.	3.12. Л. Д. Тимченко, Л. А. Тимченко (Харьков) Глобализация в сфере прав человека: негативные и позитивные тенденции развития
58.	3.13. C. І. Ткачов, Н. О. Ткачова (Харків) Місце цінностей в процесі розбудови справедливого суспільства
59.	3.15. П. В. Цимбал (Харків) Політична кримінологія: нові аспекти в умовах глобалізації
60.	4.1. В. В. Акимов, В. И. Чуб (Харьков) Незаконный оборот наркотиков в Украине и парадигма национальной безопасности
61.	4.2. І. В. Банікевич (Харків) Проблеми правоохоронної діяльності у перехідному суспільстві
62.	4.3. І. В. Венедіктова (Харків) Упорядкування відносин власності в перехідному суспільстві
63.	4.4. В. І. Гадяцький (Харків) Практична філософія та філософський конформізм у ситуації неправового порядку
64.	4.5. Е. А. Гнатенко (Луганск) Понятие общественной опасности: философский и правовой подходы
65.	4.6. В. І. Горбань, О. В. Горбань (Полтава) Право і соціальні трансформації: проблема взаємозв'язку
66.	4.7. О. Г. Даніл'ян (Харків) Формування правових механізмів розв'язання протиріч в перехідних суспільствах
67.	4.8. Ю. В. Дука (Запоріжжя) Проблема податкового порядку в сучасному українському суспільстві
68.	4.9. Н. М. Ємельянова (Донецьк) Правовий нігілізм у перехідному суспільстві
69.	4.10. І.Д. Загрійчук (Харків) Правове регулювання міжнаціональних взаємовідносин: філософські аспекти
70.	4.11. В. Л. Зубов (Запорожье) Проблемы правового регулирования предпринимательской деятельности в Украине
71.	4.12. Н. Г. Карпунова (Луганськ) Гуманітаризація процесу виховання курсантів вузів системи МВС України як фактор гуманізації правоохоронної дільності
72.	4.13. Е. Г. Михайлева (Харьков) Элита и легитимация социального порядка: проблемы транзитивного социума
73.	4.14. В. Н. Овчаренко (Харьков) Проблемы формирования правосознания в переходный период
74.	4.15. В. А. Светлов (Санкт-Петербург, Россия) Фундаментальная вероятностная теорема анализа и разрешения конфликтов
75.	5.1. В.А.Абашник (Харьков-Йена, ФРГ) Назначение полиции в системе «харьковского полицейского законодательства» Л. Г. К. Якоба
76.	5.2. Г. Є. Аляев (Полтава) Прогрес права як трансформація морально-правової свідомості
77.	5.3. Т. А. Андреева (Донецк) Нравственные ценности и правовое нормотворчество в истории человечества
78.	5.4. Е.А.Афонін,А.Ю. Мартинов (Київ) Проблема свободи та порядку в контексті всесвітньої історії (або бельгійський прототип для української перспективи)
79.	5.5. А. Г. Барадачев (Харьков) Воля как основание юридической ответственности
80.	5.6. В. П. Будз (Львів) Проблема співвідношення національних і універсальних цінностей як основних інструментів соціальних змін в філософії історії Михайла Гру шевського
81.	5.7. Роберт Вальтер (Вена, Австрия) Правовая теория в Австрии в XX веке
82.	5.8. Клаус Дирксмаер (Йена, ФРГ) О способности правовой философии к изменениям
83.	5.9. Н. І. Завадова (Полтава) Екологічна етика та її основа
84.	5.10. О. Г. Івахненко (Харків) Кодекс честі офіцера як поєднання правових і моральних цінностей
85.	5.11. В. Ю. Калюжна (Луганськ) Традиції пуританізму в системі освіти США та їх значення для духовного розвитку країни
86.	5.12. Т. В, Кондратюк (Київ) Цінності як засіб правової регуляції соціальних взаємовідносин
87.	5.13. С. Куцепал (Полтава) Дві моделі влади в постмодерн!
88.	5.14. О. М. Литвинов, О. В. ПІерстньов (Луганськ) Проблема громадянства та національності у національній державі (за працею Юргена Габермаса «Громадянство і національна ідентичність»)
89.	5.15. И. В. Минаков (Харьков) Система права как эффект поля онтологии
90.	5.16. І. М. Мухін (Запоріжжя) Системно-трансформаційні ресурси суспільства як основа реалізації соціальної свободи (правовий аспект)
91.	5.17. С. Е. Острога (Харків) Головні напрями філософсько-логічного аналізу мови права
92.	5.18. Ж. О. Павленко (Харків) Експертні оцінки в праві
93.	5.19. В. В. Попов (Харьков) Ирония и юмор в двойственности образа закона
94.	5.20. Л. А. Радионова (Харьков) И. Кант о философии свободы
95.	5.21. Н. Н. Саппа (Харьков) Развитие норм, правил, прав и игровая деятельность
96.	5.22. І. І. Севру к (Харків) До питання про «порядок» та його сенси
97.	5.23. В. В. Снегирев (Луганск) О понятии «национальное государство» в современном государствоведении
98.	5.24. О. В. Стричинець (Харків) Роль класифікацій у структуруванні правового порядку
99.	5.25. В.Д. Титов (Харків) Раціональність правового порядку
100.	5.26. Ж. С. Тростановский (Германия, Дюссельдорф) Категории права, обязанности, ответственности и их взаимосвязь
101.	5.27. А. К. Чаплыгин (Харьков) Дилетантизм как условие и антитеза философского практицизма
102.	5.28. B.I. Чернишева (Луганськ) проблема поліцейського цинізму в контексті Гуманізації системи підготовки правоохоронних органів (на прикладі США і України)
103.	5.29. Г. П. Чміль (Київ) Дисциплінарний дискурс екранних мистецтв і становлення індивідуальності
104.	5.30. В. Н. Шаповал (Харьков) Свобода и порядок как трансцендентальные корреляты отношения «человек-мир»
105.	5.31. Е. Н. Юркевич, Н. В. Попова (Харьков) Герменевтическая практика в юриспруденции: догматические и адогматические аспекты

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate