Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. / Кривуля О. М.

3.8. К. Б. Левченко (Київ) Національні інституції по дотриманню прав людини: рекомендації міжнародних організацій та український досвід

Ефективне здійснення на національному рівні положень міжнародних документів з прав людини потребує створення національних інфраструктур для їх заохочення та захисту. Тому доцільно дослідити як зміст самого поняття «національна інституція з прав людини», так і досвід України у сфері створення установ по захисту прав жінок.

Потрібно зазначити, що нема узгодженого визначення, що можна вважати «національною установою з прав людини». Спочатку домінуючим було широке трактування, коли судовій владі, законодавчим органам, неурядовим організаціям тощо, приділялась така ж сама увага, як і національним комісіям, інституту Омбудсмена та відповідним структурам. Потім була виділена вузька група установ та їх функції (просвітницька діяльність, надання консультативної допомоги урядам з питань прав людини, розслідування та урегулювання скарг про порушення, які здійснені державними та приватними суб'єктами). Такий підхід виключав такі установи, як судові органи, законодавчі структури, структури соціального забезпечення, але й він поки не дозволяє дійти до кінцевого визначення, що таке національна установа, яка займається захистом прав людини.

Для цілей діяльності ООН в цій сфері під терміном «національна установа» мається на увазі орган, який створюється урядом у відповідності до Конституції, закону або декрету, функції якого конкретно визначені як заохочення та захист прав людини [1, с. 28]. В цілому національні установи можна розділити на дві великі групи - комісії з прав людини та інститути Омбудсмена [2]. В Віденській Декларації і Програмі Дій, прийнятих Всесвітньою Конференцією з прав людини в 1993 році визнається право кожної держави обирати структуру національної установи з прав людини, яка найкращим чином відповідає потребам держави. В ситуації термінологічної невизначеності здається доцільним використання функціонального підходу до проблеми. Так, відповідно до розроблених Комісією з прав людини ООН рекомендацій, національні установи повинні діяти в якості джерела інформації про права людини; надавати допомогу в освіті громадськості і сприянні усвідомленню поваги до прав людини; розглядати, обговорювати і давати рекомендації у відношенні будь - якого конкретного положення справ; консультувати з питань прав людини; вивчати та спостерігати стан законодавства, а також готувати доповіді з цих питань для відповідних органів» [3, с. 28]. Щодо структури таких установ, то вони повинні в своєму складі відображати широкі прошарки громадськості; функціонувати регулярно; у відповідних випадках мати необхідні місцеві або регіональні консультативні органи для надання їм допомоги в здійсненні власних функцій»(3 с. 23]. Вони також повинні бути наділені компетенцією по заохоченню та захисту прав людини і максимально широким мандатом, який було б закріплено в конституціях або законодавчих актах [4].

Усвідомлення ролі інституціональних механізмів поліпшення становища жінок і необхідності створення таких механізмів відноситься до середини 70-х років. Перша Всесвітня конференція зі становища жінок, дала урядам чіткі орієнтири в цьому питанні. Але тільки в Пекінській Платформі дій, яка була прийнята на четвертій Конференції в 1995 році, питання інституціональних механізмів було поставлено на перший план. На відміну від перших документів, в яких основною задачею інституціональних механізмів вважалось покрашення становища жінок, Пекінська Платформа дій відкривала нову перспективу, розглядаючи їх в якості каталізаторів значних політичних змін. Відповідно до цього нового підходу національні механізми більше не розглядаються в якості простих органів проведення конкретної політики, спрямованої на покрашення становища жінок, а їх «головне завдання полягає в тому, щоб надавати уряду в цілому підтримку в справу урахування тендерної проблематики в усіх областях політики» [5]. Для цього інституціональні національні механізми повинні відповідати наступним вимогам: бути підпорядковані посадовій особі максимально високого рівня; здійснювати децентралізоване планування, виконання та контроль з метою широкого втягнення неурядових організацій та громадськості; бути забезпеченими необхідними людськими та фінансовими ресурсами; мати можливість впливати на розробку урядом політики в усіх галузях.

Механізми забезпечення рівності жінок та чоловіків повинні грати дві ролі. Перша полягає в заохоченні прийняття законодавства щодо рівності можливостей і анти дискримінаційних законів; спостереженні за здійсненням подібних законів; проведення досліджень; організація підготовки з питань рівності і тендерних аспектів; здійсненні конкретних проектів, які спрямовані на рішення основних проблем жінок. Нова роль інституціональних механізмів полягає в визнанні необхідності того, щоб дані механізми були каталізатором інтеграції тендерної проблематики і її урахування в системі управління в цілому. Інституціональним механізмам необхідно відмовитися від захисту виключно жінок і розглядати проблеми обох статей, відмовитися від проведення тільки конкретних заходів і перейти до спільних дій з використанням нових областях, перейти від розробки правил та норм до врахування реального досвіду чоловіків та жінок, а також до аналізу наслідків заходів і рішень на їх повсякденне життя.

В той же час «інтеграція тендерної перспективи не може замінити собою або зробити непотрібними розробку конкретної політики в області рівності і створення відповідних механізмів... В такому випадку потрібно говорити про два різні стратегічні напрямки, які орієнтувалися на досягнення спільної мети, тобто забезпечення рівності статей, які повинні доповнювати один одну... Основна різниця між інтеграцією і здійсненням конкретної політики

забезпечення рівності статей полягає в учасниках та в виборі напрямків діяльності. Відправною крапкою «традиційних» форм політики в області рівності є конкретна проблема, яка виникає в результаті нерівності статей... Відправною крапкою для інтеграції є вже існуюча політика. В цьому випадку політичний процес реорганізується з тим, щоб тендерна перспектива враховувалася звичайними учасниками цього процесу, і щоб забезпечувалося досягнення мети, тобто рівності статей» [6, с. 6].

Досвід України показує, що ці вимоги здебільшого залишаються деклараціями. За своїм статусом та структурою більшість механізмів в Україні представляють собою комітети або відділи, які відповідають перш за все за питання праці та соціальну проблематику, проблеми сім'ї, молоді, охорони здоров'я, тощо [7]. Протягом 1996-1999 років головним суб'єктом розробки політики стосовно жінок на державному рівні виступав Державний Комітет України у справах сім'ї та молоді у взаємодії з неурядовими жіночими організаціями. Але в 1999 році його було ліквідовано і реорганізовано до Державного комітету з питань молодіжної політики, спорту та туризму, який навіть за назвою немає ніякого відношення до питань прав жінок. Таким чином в 2000 році Україна залишилася без національної установи, яка б опікувалась проблемою прав жінок. Така ситуація є небезпечною для започаткованих демократичних перетворень і вимагає негайної зміни.

Список літератури та примітки:

1. Национальные учреждения по правам человека. Руководство по созданию и укреплению национальных учреждений, занимающихся поощрением и защитой прав человека. - Серия публикаций по вопросам профессиональной подготовки №4. - Центр по правам человека ООН. - ООН, Нью-Йорк, Женева, 1995. 2. В Україні в 1998 році запроваджено інститут Омбудсмена. 3. Национальные учреждения по правам человека. Руководство по созданию и укреплению национальных учреждений, занимающихся поощрением и защитой прав человека. - Серия публикаций по вопросам профессиональной подготовки №4. - Центр по правам человека ООН. - ООН, Нью-Йорк, Женева, 1995. 4. Резолюція Комісії з прав людини 1992/54; резолюція Генеральної Асамблеї ООН 48/134 від 20 грудня 1993 року. 5. Пекінська Платформа дій. П.201. 6. Gender mainstreaming: conceptual framework, methodology and presentation of good practices - final report of the Group of Specialists on Mainstreaming». Strasbourg, Council of Europe, 1998. 7. В структурі Верховної Ради України функціонують Комітет з питань соціальної політики та праці, Комітет з питань охорони здоров'я, материнства та дитинства, Комітет з питань молодіжної політики, фізичної культури і спорту, Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, завданням яких є вдосконалення законодавства стосовно різних аспектів становища сімей у суспільстві, у структурі Кабінету Міністрів України діє сектор у справах жінок, охорони сім'ї, материнства та дитинства.

Книга: Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. / Кривуля О. М.

ЗМІСТ

1.	Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. / Кривуля О. М.
2.	1.2. Л. М. Газнюк (Харків) Соматично-прегнантна обумовленість соціального порядку
3.	1.3. О.М.Губарь (Макеевка) Мораль и право в естественно-правовой и позитивистской концепции
4.	1.4. В. Ю. Дубниченко (Донецк) Проблема правосознания в русской религиозной философии
5.	1.5. Г. П. Климова, А. В. Климов, А. И. Уколов (Харьков) Политические аспекты социального порядка
6.	1.6. А. В. Климова (Днепродзержинск) Взаимосвязь традиционных, нравственных и правовых аспектов социального порядка
7.	1.7. Клаус-Михаэль Кодалле (Йена, ФРГ) Томас Гоббс: философия языка и политика
8.	1.8. Ю. В. Конотопцева (Харків) Свобода і соціальний порядок в розвитку суспільства: роль еліти
9.	1.9. Л.Д. Кривега (Запорожье) Социальный порядок: мировоззренческие измерения
10.	1.10. О. М. Кривуля (Харків) Співвідношення морального і правового порядку
11.	1.11. А. П. Лантух (Харків) Маргіналізація як засіб раціоналізації соціального порядку
12.	1.12. В. Н. Леонтьева (Харьков) Системность культуротворчества и социальный порядок
13.	1.13. С.И.Максимов (Харьков) Этико-антропологические основания правопорядка
14.	1.14. Я.А.Музалевская (Харьков) Природа морали и основания социального порядка (к постнеклассической постановке проблемы)
15.	1.15. Б. И. Поклад (Луганск) Социальный порядок как фундаментальное понятие криминологии
16.	1.16. С. В. Приживара (Харьков) Социальная ответственность и социальный порядок
17.	1.17. О. П. Проценко, И. М. Ушно (Харьков) морально-правовые предпосылки свободы предпринимательской деятельности
18.	1.18. Л. В. Рязанцева (Харьков) «Проблематизация блага»: эгоизм в перспективе морали и права
19.	1.19. О. Ф. Скакун (Харьков) Право, законность, правопорядок: их взаимозависимость и тенденции развития
20.	1.20. Пол М. Слоун (США) Основы общественного порядка
21.	1.21. О. М. Тетерич (Харьков) Соотношение морального и правового регулирования
22.	1.22. А. В. Толстоухов (Київ) Проблема взаємодії ліберальної і демократичної свободи
23.	1.23. Г. Л. Тулъчинский (Санкт-Петербург, Россия) Проблема либерализма и эффективная социальная технология
24.	1.24. И. А. Филина (Полтава) Социальный порядок как условие социального прогресса
25.	1.25. Фолькер Герхардт (Берлин, ФРГ) Политика - это больше, чем сумма морали и права
26.	1.26. Л.А.Шаповал (Харків) Право. Держава. Правопорядок
27.	1.27. В. В. Шкода (Харьков) О всеобщем порядке охранения
28.	1.28. В. Ятченко (Дніпродзержинськ) Метафізичний вимір авторитетності соціального порядку (культурно-історичний аспект)
29.	2.1. В. Л. Ботезат (Харьков) Проблема народной воли и демократического государства
30.	2.2. Н.А.Бусова (Харьков) Проблема легитимации правового порядка
31.	2.3. О. В. Гарник (Дніпропетровськ) Проблема легітимації правового примусу в сучасній філософи права (постмодерністська та дискурсивно-етична орієнтації)
32.	2.4. В. В. Гордієнко (Харків) Державне право на легітимне насильство: кордони та межі відтворювання
33.	2.5. В.А.Жадько (Запоріжжя) Межі ефективності права
34.	2.6. М. М. Жовтобрюх (Запоріжжя) Засади чинності звичаєвого права
35.	2.7. С. А. Заветный (Харьков) Возможности и пределы права как вида социального управления
36.	2.8. Н. С. Корабльова (Харків) Дисциплінарні технологи у техніках покарань: рольовий вимір
37.	2.9. А А Лакиза (Симферополь) Об относительной независимости права
38.	2.10. Н.Я.Мокрецова (Харьков) Психологические аспекты отношения к правовым нормам
39.	2.11. В. Б. Окороков (Днепропетровск) Метафизика свободы (теория справедливости и границы легитимации)
40.	2.12. Н. П. Осипова (Харків) Механізм аналізу соціальної ефективності права
41.	2.13. О.И.Помников (Луганск) Аристотель и современность: опыт размышления на тему справедливости
42.	2.14. В.В.Рябокляч (Полтава) До визначення правового відчуження
43.	2.15. Л. А. Сухих (Харьков) Правовые нормы и правовая защищенность
44.	2.16. А. О. Червяцова (Харків) Легітимність державної влади: основні критерії
45.	2.17. И. В. Я ценко (Харьков) Договор как основа правопорядка
46.	3.1. Ю. І. Агапова, І. Г. Скиба (Луганськ) Проблема прав людини в процес! викладання мовознавчих дисциплін у спеціалізованих вузах системи МВС
47.	3.2. А. П. Алексеєнко (Харків) Гуманізм як принцип соціального порядку
48.	3.3. М. Ф. Анісімова (Запоріжжя) Забезпечення прав і свобод осіб, що засуджені до позбавлення волі: вимоги міжнародних стандартів та реалії національних пенітенціарних установ
49.	3.4. Д. В. Бацун (Харьков) Проблема универсальности идеи прав человека
50.	3.5. Йозеф Зайферт (Шаан, Ліхтенштейн) Думки про професійну етику поліцейського
51.	3.6. И. В. Карпенко (Харьков) О «порядке понятий» в понятии «социальный порядок»
52.	3.7. Н.Н.Крестовская (Одесса) Статус ребенка как показатель гуманности права: история и современность
53.	3.8. К. Б. Левченко (Київ) Національні інституції по дотриманню прав людини: рекомендації міжнародних організацій та український досвід
54.	3.9. В. Н. Мороз (Днепродзержинск) О некоторых проблемах взаимодействия человека, гражданского общества и государства в сфере правового порядка
55.	3.10. С. Д. Порощу к, Т.С.Порощук (Запоріжжя) Особливості сучасного правового статусу особи
56.	3.11. В. Г. Рибалка, В. Т. Жежерун (Харків) Примус до правопорядку у військовій діяльності
57.	3.12. Л. Д. Тимченко, Л. А. Тимченко (Харьков) Глобализация в сфере прав человека: негативные и позитивные тенденции развития
58.	3.13. C. І. Ткачов, Н. О. Ткачова (Харків) Місце цінностей в процесі розбудови справедливого суспільства
59.	3.15. П. В. Цимбал (Харків) Політична кримінологія: нові аспекти в умовах глобалізації
60.	4.1. В. В. Акимов, В. И. Чуб (Харьков) Незаконный оборот наркотиков в Украине и парадигма национальной безопасности
61.	4.2. І. В. Банікевич (Харків) Проблеми правоохоронної діяльності у перехідному суспільстві
62.	4.3. І. В. Венедіктова (Харків) Упорядкування відносин власності в перехідному суспільстві
63.	4.4. В. І. Гадяцький (Харків) Практична філософія та філософський конформізм у ситуації неправового порядку
64.	4.5. Е. А. Гнатенко (Луганск) Понятие общественной опасности: философский и правовой подходы
65.	4.6. В. І. Горбань, О. В. Горбань (Полтава) Право і соціальні трансформації: проблема взаємозв'язку
66.	4.7. О. Г. Даніл'ян (Харків) Формування правових механізмів розв'язання протиріч в перехідних суспільствах
67.	4.8. Ю. В. Дука (Запоріжжя) Проблема податкового порядку в сучасному українському суспільстві
68.	4.9. Н. М. Ємельянова (Донецьк) Правовий нігілізм у перехідному суспільстві
69.	4.10. І.Д. Загрійчук (Харків) Правове регулювання міжнаціональних взаємовідносин: філософські аспекти
70.	4.11. В. Л. Зубов (Запорожье) Проблемы правового регулирования предпринимательской деятельности в Украине
71.	4.12. Н. Г. Карпунова (Луганськ) Гуманітаризація процесу виховання курсантів вузів системи МВС України як фактор гуманізації правоохоронної дільності
72.	4.13. Е. Г. Михайлева (Харьков) Элита и легитимация социального порядка: проблемы транзитивного социума
73.	4.14. В. Н. Овчаренко (Харьков) Проблемы формирования правосознания в переходный период
74.	4.15. В. А. Светлов (Санкт-Петербург, Россия) Фундаментальная вероятностная теорема анализа и разрешения конфликтов
75.	5.1. В.А.Абашник (Харьков-Йена, ФРГ) Назначение полиции в системе «харьковского полицейского законодательства» Л. Г. К. Якоба
76.	5.2. Г. Є. Аляев (Полтава) Прогрес права як трансформація морально-правової свідомості
77.	5.3. Т. А. Андреева (Донецк) Нравственные ценности и правовое нормотворчество в истории человечества
78.	5.4. Е.А.Афонін,А.Ю. Мартинов (Київ) Проблема свободи та порядку в контексті всесвітньої історії (або бельгійський прототип для української перспективи)
79.	5.5. А. Г. Барадачев (Харьков) Воля как основание юридической ответственности
80.	5.6. В. П. Будз (Львів) Проблема співвідношення національних і універсальних цінностей як основних інструментів соціальних змін в філософії історії Михайла Гру шевського
81.	5.7. Роберт Вальтер (Вена, Австрия) Правовая теория в Австрии в XX веке
82.	5.8. Клаус Дирксмаер (Йена, ФРГ) О способности правовой философии к изменениям
83.	5.9. Н. І. Завадова (Полтава) Екологічна етика та її основа
84.	5.10. О. Г. Івахненко (Харків) Кодекс честі офіцера як поєднання правових і моральних цінностей
85.	5.11. В. Ю. Калюжна (Луганськ) Традиції пуританізму в системі освіти США та їх значення для духовного розвитку країни
86.	5.12. Т. В, Кондратюк (Київ) Цінності як засіб правової регуляції соціальних взаємовідносин
87.	5.13. С. Куцепал (Полтава) Дві моделі влади в постмодерн!
88.	5.14. О. М. Литвинов, О. В. ПІерстньов (Луганськ) Проблема громадянства та національності у національній державі (за працею Юргена Габермаса «Громадянство і національна ідентичність»)
89.	5.15. И. В. Минаков (Харьков) Система права как эффект поля онтологии
90.	5.16. І. М. Мухін (Запоріжжя) Системно-трансформаційні ресурси суспільства як основа реалізації соціальної свободи (правовий аспект)
91.	5.17. С. Е. Острога (Харків) Головні напрями філософсько-логічного аналізу мови права
92.	5.18. Ж. О. Павленко (Харків) Експертні оцінки в праві
93.	5.19. В. В. Попов (Харьков) Ирония и юмор в двойственности образа закона
94.	5.20. Л. А. Радионова (Харьков) И. Кант о философии свободы
95.	5.21. Н. Н. Саппа (Харьков) Развитие норм, правил, прав и игровая деятельность
96.	5.22. І. І. Севру к (Харків) До питання про «порядок» та його сенси
97.	5.23. В. В. Снегирев (Луганск) О понятии «национальное государство» в современном государствоведении
98.	5.24. О. В. Стричинець (Харків) Роль класифікацій у структуруванні правового порядку
99.	5.25. В.Д. Титов (Харків) Раціональність правового порядку
100.	5.26. Ж. С. Тростановский (Германия, Дюссельдорф) Категории права, обязанности, ответственности и их взаимосвязь
101.	5.27. А. К. Чаплыгин (Харьков) Дилетантизм как условие и антитеза философского практицизма
102.	5.28. B.I. Чернишева (Луганськ) проблема поліцейського цинізму в контексті Гуманізації системи підготовки правоохоронних органів (на прикладі США і України)
103.	5.29. Г. П. Чміль (Київ) Дисциплінарний дискурс екранних мистецтв і становлення індивідуальності
104.	5.30. В. Н. Шаповал (Харьков) Свобода и порядок как трансцендентальные корреляты отношения «человек-мир»
105.	5.31. Е. Н. Юркевич, Н. В. Попова (Харьков) Герменевтическая практика в юриспруденции: догматические и адогматические аспекты

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate