Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Найбільшого досягає не той, хто йде правильним шляхом, а той, хто його прокладає. / Андрій Коваль

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Середньовічні перські оповіді Переклад Романа Гамади


ПРО ТОРГОВЦЯ ТКАНИНАМИ ТА ЛИХОГО ЕМІРА

Розказують, що у місті Багдаді в часи правління падишаха Азод ад-Дав-лє жив собі та був один емір. З-посеред інших можновладців та державців він виділявся лихою вдачею, був страх як недобрий, а звичку таку мав, що брав у людей - в позику чи в борг - золото, а назад уже й не віддавав. Жив у тому місті також один крамар, який торгував тканинами й усяким сукняним товаром, одне слово, крамом; отже ж тим і промишляв він, що купував-продавав, маючи з того такий-сякий зиск, а маючи прибуток, мав і на шмат хліба, себе і сім'ю годував. Ото раз прикликав його до себе емір та й питає:

- Тобі з одної тисячі динарів у рік скільки грошей приходе?

- П'ятсот динарів,- одказував торговець.

- То поборгуй мені, будь ласкав, тисячу динарів, я тобі за півроку півтори тисячі віддам.

А той торговець і сном-духом не відав, який той емір із себе, і в думці не мав, що він за чоловік. Дав йому гроші, взяв позичкову бумагу, де той обіцявсь за півроку повернути півтори тисячі динарів, та й пішов собі. Минуло шість місяців, і торговець, як домовлялись, навідався до еміра, щоб забрати йому належне, та той не віддав, і раз отак, і вдруге, все казав - не сьогодні-завтра, аж минуло отаким побитом іще шість місяців. Тут уже люди й розповіли бідному торговцеві, що воно за птиця, емір той. «Він,- казали,- чи не у тисячі таких марновірів, як ти, узяв гроші в борг, а назад не віддав; не знайшовсь іще такий сміливець, щоб пішов та нажалівся Азод ад-Давлеві».

Засмутився він дуже, та що мав робити? Подався до судді, до хати його.

- О пане суддя,- став скаржитись йому. - Оце перед тобою нещасний мусульманин, якого одурено. Була в мене в ділі тисяча золотих динарів, з яких я жив і сім'ю годував. Такий-то емір позичив їх у мене - мовляв, тисячу й п'ятсот динарів лихви тобі віддам; та пройшов уже рік, а той і не думає віддавати. Ото я й прийшов до тебе, аби ти розсудив нас.

- Чоловіче добрий,- відказував йому суддя,- у мене й сили нема тієї, аби хоч слово йому яке сказати; він іще, не приведи господи, уночі підішле когось, щоб мене порішили. Не одного тебе він за ніс водить, не таких іще в дурні пошив - забрав золото, й бувай здоров собі! І надію не клади, що хоч один динар із його рук будь-коли вихопиш, і думки зречися такої, іди потиху додому, та й годі з цим.

Іще гірш засмучений вийшов торговець од судді, а далі надумавсь та й пішов до старшого нічної варти, потім пішов до правителя міста і міського наглядача, та хоч до кого б він звертався, усюди чув одну лиш відповідь. І так уже зажурився з тої пригоди, що хто його й знає; вже й надію на свої гроші не клав. Врешті-решт ноги принесли його до мечеті - пора саме була намазу, став він відбивати поклони й молитися, а помолившись, почав прохати Аллаха милосердного, і благав він Його: «Господи, творче небесний, Тобі ж моя справа відома! Ніхто не дав мені ні ради, ні поради, іще більш розтривожений я зробився, і немає мені надії. В кого ж тоді допомоги шукати, як не у Тебе, мій творче, куди ж іще звертати молитви, як не до престолу Твого, судді вічного? Нехай можновладець той учинить зі мною по справедливості, вимагай же од його мої гроші!» [129]

А побіля нього сидів якийсь чоловік і усе теє чув; жалощі увійшли в його серце, і він спитався:

- Друже, що тобі за притча така трапилась?

- Отак і так,- відказував той, та й розповів свою пригоду від самого початку.

- Я навчу тебе, що треба робити,- сказав чоловік. - Коли зробиш усе по моєму слову, вже сьогодні матимеш свої грошики.

- Чи ж то можлива річ? - здивувався торговець. - Я й до судді ходив, і до інших достойних городян звертався, та ніхто не бравсь за моє діло.

- Коли робитимеш, як я кажу тобі,- одмовив йому чоловік,- нехай і грошей не добудеш, ніякої шкоди тобі в тім чи догани якої не буде. Отже ж слухай: біля дверей такої й такої мечеті сидить один старий (він заробляє собі на хліб кравецтвом), кружкома його кравчики-підмайстерки, а на землі перед ним - глечик із водою: хто не йде, то він і подасть тієї води напитися; а ще буває, він і молільників, на мечеть піднявшись, закликає на службу - чи то досвітню, чи вранішню, як уже прийдеться. От ти й підеш до того старого та розкажеш йому свою пригоду. Він зараз і забере в еміра твої золоті та оддасть їх тобі.

Устав торговець та й подавсь у той куток міста, де мечетька була, хутенько й знайшов її. Дивиться - й справді, сидить перед дверми старий, тут-таки й діло своє кравецьке справляє, підмайстерки йому помагають. Підійшовши ближче, привітав його торговець, сів поруч та й розказав своє горе-лихо.

- А сходи-но до того еміра,- велів старий одному кравчикові,- та перекажи йому: так і так, мовляв, верни чоловікові зараз же гроші, а ні, то начувайся.

Недовго й чекали - за якусь мить вертає той кравчик.

- Іде вже,- емір ваш слідом.

Не вспіли й зглянутись, аж іде-біжить емір, та зараз пуць у ноги старому, та так просить, так благає його.

- Один день дай мені строку! Коли завтра вранці, ще й сонце не зійде, не віддам тобі золота, роби зі мною що воля твоя, лютою карою скарай мене!

- Ну, нехай уже так і буде,- згодився старий.

Пішов собі емір, а торговець усе ніяк не міг з дива зійти. «Чи ти ба! - чудувався знай. - В усьому місті не знайшлося людини, яка б не боялась оцього свавільця, а оцього старого диви як йому страшно,- духу його боїться, аж трясеться увесь. Що за лиха мати?»

Як пішов ото емір, старий і каже чоловікові, що золото його було:

- Узавтра рано-вранці підеш до еміра, як і обіцявсь той, та й забереш своє золото, коли він тобі його віддасть, так і займайсь своїм ділом; як же ні - я йому таке покажу, що сучий син нескоро й отямиться.

Подякував торговець старому гарненько на добрім слові, ще й Господа пом'янув за його, та й подавсь додому. А завтра вранці, як було умовлено, прийшов до емірової хати, став перед дверима. Щойно забачивши торговця, емір схопився на рівні ноги, запросив його у хату, посадовив на достойне місце, казав подати їсти, і сам частував гостя, і сам їв із ним. «Всякий раз, коли я приходив до нього по своє золото,- дивувавсь торговець,- то тільки й бачив, що дубці та канчуки,- таке було його оддавання. І що за силу дав Усевишній старому дідові, коли при самій згадці про нього диви які дрижаки проймають еміра-свавільця, не знає з переляку на яку ступити?» Збіг якийсь час, і з бічних дверей раптом з'явився емірів служник, в одній руці він ніс капшук із золотом, а у другій - терези. Усе гарненько зваживши, він віддав гостеві гроші до останнього шеляга, ще й лихву високу прибавив до того.

Потому знову кудись вийшов, і вернувсь на цей раз уже з дорогою одежею; зодягши його своїми-таки руками, емір привів торговця до старого й сказав:

- Так як ото було умовлено, усе я й зробив,- віддав золото і лихву високу начислив од вартості золота, та пошанував його як міг та чим міг.

Тоді старий і пита чоловіка:

- Чи ти вдоволений?

- Так,- каже,- удоволено мене сповна.

Відпустив старий того еміра з Богом, а торговець покладе тоді перед старим золото Й каже:

- Я уже й надію покинув одзискати коли-будь свої гроші; це тільки тобі дякуючи [130] мені їх оце вернуто. Тим-то й прохаю тебе - візьми собі з них, скільки душі твоїй завгодно.

Та не згодився старий, так і відпустив його. Вернувся торговець додому, такий уже радий та веселий, не знаючи як і хвалити того добродія перед Богом. Ліг спати, проте сон не брався йому всю ніч, тільки й думки було - для чого ж так боїться емір, отой пострах усьому живому якогось собі стар-чоловіка? І так на розум брав, інакше, проте ні до чого й не додумався. Рано велівши жінці зготувати халви, загорнув гостинець у скатертину й подався до старого кравця. Привітавшись із ним як годиться, поклав перед ним вузлик.

- Оце,- каже,- гостинець од мене. Та прохаю вже тебе ласкаво, прийми, не одмов.

Простяг старий руку, розв'язав вузлик, почастував кравчиків, і сам скуштував трохи. Отоді й питає його торговець:

- Відкрий мені, будь добрий, причину емірового страху, бо мені вже несила й терпіти, так хочу дізнатися, що за усім тим криється, аж не можу.

- Так ти не чув тої пригоди? - здивувався старий кравець.

- Якої ж би то? - спитав торговець.

- Коли не знаєш, то послухай, ось я розповім тобі. Якогось дня я сидів був, своїм звичаєм, на вулиці, і тудою саме, де я сидів, трапилось проїжджати одному емірові; він, до речі сказати, такий же лихий був, як оцей наш емір. Аж раптом він угледів молодичку, дуже гарну із себе, що проходила вулицею. То він зараз і звелів своїм схопити ту кралю та привести йому додому - хотів, бач, негідь така, пожирувати із нею, ґвалт учинити. Як же стала тоді небога кричати й пручатися: «Що ж це таке діється, мусульманоньки! Я слаба та безпомічна жінка, і із сім'ї чесної! У мене чоловік удома страх ревнивий який, коли дізнається, що було по дорозі зі мною, то уб'є мене, а як не уб'є, то із хати прожене. Я оце, ні гадки собі, вертаю од батьків своїх; так поможіть же мені, люди добрі, визволитись із лап свавілля лютого, рятуйте, хто в Бога вірує!» Однак зі страху перед отим богопротивним еміром ніхто не осміливсь і підійти навіть не то що, аж поки той потягнув нещасну жінку до свого додому. Я зі своїми учнями-підмайстерками подавсь туди, де жив він, а з нами було іще чоловіка скількись-там із базару, і таку ми там бучу збили! «Мою дочку на глум узято! - репетував я знарошне. - Це емір її запопав! Та нехай чує, як не відпустить по-доброму, піду халіфові нажаліюсь!» Тут із хати вискочив той емір із палицею в руках, за ним ґулями й челядники, оточили нас і давай бити по чому попалу, не розглядуючи, де голова, а де око. Ледве-ледве ми відтіль насилу живі вирвалися, ще б трохи, там би й душу віддали. Отже ж кажу, і віддубасили нас знаменито, оті бісові жироїди. Через оту всю пригоду мені сон у вічі не брався. Коли це, так десь опівночі, я й кажу собі: «Хай там як, я всіх сил докладу, а таки приведу оцю жінку до її хати іще перед світом. Може, дасть біг, пригода, що трапилась, так і залишиться таємницею для її чоловіка». Я піднявсь на мечеть і став закликати - таки-так, серед глупої ночі - до молитви, бо подумав собі: «От почує емір заклик до молитви, то, вставши зі сну, сп'яну вирішить, що надворі вже ранок та й відпустить жінку». Трапилось так, що мого заклику сам емір не почув, зате добре розчув його падишах Азод ад-Давлє - він сидів з кількома наближеними у себе в покоях і про щося розмовляв з ними. Отже ж так і було: сидять вони, балакають, коли це так як опівночі чує він - муедзин людей на молитву в мечеть закликає. «Чи ти ба!

- здивувавсь падишах. - Не інакше, як муедзин налигавсь, ото йому й приверзлось поп'яну, що уже світ, та й горланить. А підіть-но лишень та приведіть його мені сюди»,- велів слугам. Ті прийшли в мечеть та до мене: «Ходи з нами,- кажуть,- падишах тебе кличе». Коли я прибув до падишаха, він подивився на мене так пильно, тоді й питає: «Чи не вийшло тобі, старий дідугане, із літ вином упиватись та вночі світом колотити?» - «Ні, клянуся Аллахом, не пив і трішки!»

- відказував я. «То навіщо ж ти о такій порі людей до молитви кличеш?» - спитав знову. «Довгого віку тобі, падишаху, нехай тебе Бог поздоровить! - одмовив я. - Що не впору я людей кликав, так на те є своя причина; а вина я зроду й у рот не брав». Потому і розказав йому, що трапилось було та що бачив самови-дячки. Аж сльози навернулись Азод ад-Давлеві, і зажурився він незвичайно з тієї пригоди, і стурбувався - аж не міг. «Коли,- каже,- у моїй країні вже й вовк з [131] овечкою п'ють із одного джерела, як могло скоїтись таке неподобство?» Зараз же послав оружних людей до хати еміра; схопили того у первоспах та й притягли, як був - з непокритою головою, босого і розхристаного - до падишаха; привели і жінку. Падишах велів відсипати нещасній пригорщу золота, дав їй у супровід одного служника й напутив його словами: «Як прийдете, то скажеш її чоловікові: так і так, падишах здоровить тебе і переказує вітання; а іще скажеш йому ось що: оця жінка - із усіх чеснотливих найчеснотливіша, тож знай їй ціну та бережи паче життя свого». А тоді за його наказом втеребили еміра в мішок, зав'язали кріпенько, і слуги з причетниками заходились, хто чим - хто палицею, хто добрим києм,- лупцювати; пом'яшкуривши його досхочу, так у мішку й укинули іродового сина в море. Мене ж наділив дорогим халатом, золота дав. «Якщо,- каже,- де в місті трапиться яке насильство, коли хто кривдитиме безщасного і коли буде отої кривди бодай на кінчик волосинки, зараз же лізь на мечеть та клич до молитви». Оцей емір і віддав тобі золото, бо добре вже знав, як обійшлись з передушим - і кості сокрушали, і в море в мішку укидали. Хай би спробував лишень опізнитися з віддаванням, я піднявся б на мечеть, покликав на молитву, і поминай його як звали.

На цім слові торговець поцілував старому руку та й, подякувавши йому добре, вернувсь щасливий додому.

ПРИМІТКИ ДО «ТОРГОВЦЯ ТКАНИНАМИ ТА ЛИХОГО ЕМІРА»

Азод ад-Давлє Фенна-Хосров (949 - 983) - правитель із династії Буїдів (935 - 1055), однієї з наймогутніших на ту пору в Ірані, яка прийшла на зміну Аббасидському халіфату. Буїди хоча й управляли від імені аббасидського халіфа, присвоївши собі титул «еміра емірів», та насправді халіфи мали номінальну владу й фактично були усунуті від політичного життя. Азод ад-Давлє уперше після арабського завоювання узяв на себе стародавній титул шаханшаха. Під час його правління династія Буїдів досягла найбільшої єдності та могутності, він провадив активну загарбницьку політику. В Аравії його вплив поширився не лише на Оман, а й на Ємен. Послане ним 981 р. посольство було прийняте в Константинополі. Традиція зображає його ідеальним правителем, досвідченим державним діячем, покровителем поетів та учених. Він дбав про розквіт міст, збудував у Багдаді великий шпиталь, розширив і прикрасив свою столицю Шираз, звівши у ньому препишний палац на 360 кімнат. Неподалік від Шираза за його наказом було збудовано знамениту Азодову греблю на річці Кур.

Книга: Середньовічні перські оповіді Переклад Романа Гамади

ЗМІСТ

1. Середньовічні перські оповіді Переклад Романа Гамади
2. СЕМЕРО ПЕЧЕРНИКІВ ДАКІЯНУСОВИХ Розказують, що в...
3. ПРО ТОРГОВЦЯ ТКАНИНАМИ ТА ЛИХОГО ЕМІРА Розказують, що у...
4. ПРИГОДА, ЩО СКОЇЛАСЬ У МЕДИНСЬКІЙ МЕЧЕТІ Стародавні...
5. ПРО СВЯТЕННИКА ТА КУПЕЦЬКУ ЖІНКУ-КРАСУНЮ У Місрі,...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate