Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Шукасаптаті, або Сімдесят оповідок папуги Переклад Тамари Іваненко
На другий день зібралась вона йти і сказала: «Піду я, папуго, до іншого чоловіка!» А папуга й мовив:
«Істина твоя - чинити за велінням духу треба.
Так Мугдгіка, хоч дурненька, навтішалася доволі».
Прабгаваті зацікавлено спитала: «А як це сталося?» І тоді папуга розповів:
«Є таке місто Відіша, а в ньому жив колись купець Джанаваллабга, дружина якого Мугдгіка була дуже розпусна й норовиста. Коли йому нарешті урвався терпець, він поскаржився родичам, що вона спить не вдома. Ті почали їй за це докоряти, а вона розприндилася й сказала: «Та це він сам ночує хтозна-де, а мене обмовляє!»
Звели їх родичі разом і розсудили так: «Хто з них з сьогоднішнього дня не ночуватиме вдома, той і винуватий». Але вона на те не зважила і, тільки-но чоловік заснув, пішла з подвір'я, а він устав, замкнув двері і знову ліг спати. От удосвіта після своїх походеньок повертається вона додому, а чоловік двері не відчиняє, вона тоді взяла й кинула в криницю велику каменюку, а сама сховалась за дверима. Чоловік подумав, що то вона, мабуть, шубовснула в криницю, і, відчинивши двері, вийшов, а жінка за його спиною прослизнула в дім і замкнула двері зсередини. Обдурений чоловік залишився надворі. «О кохана моя!» - скиглив він, піддобрюючись до неї. Вона, остерігаючись, щоб не було поголосу, тихенько прочинила двері і впустила чоловіка. Після такої оказії подружжя домовилось жити в любові. «Від сьогодні,- сказала вона,- ні я з тобою не сваритимусь, ні ти зі мною».
Послухала Прабгаваті оповідь про цю пригоду й заснула.
Така шістнадцята з сімдесяти оповідок папуги.
На другий день вона, рада та весела, просить у папуги дозволу піти до чужого чоловіка. [302]
Папуга сказав їй: «Все, що твоя душа бажає, роби. Недарма кажуть:
Подивившись, ногу став,
Підібгавши поли, пий.
Раз казать - то тільки правду,
Як душа велить чинить.
O струнка, хай волі серця
Підлягає той, хто може
Нагле лихо побороти
I про любу так сказати,
Як сказав брахман Гунадг'я».
Тоді питає його Прабгаваті: «Як це було?»
Папуга й став розповідати: «Жив тут завзятий у жертвоприношеннях брахман Маджука, в якого була дуже вродлива жінка на ім'я Пахіні, і він її страшенно любив, їхній син Гунадг'я, перейнявши від батька всі знання, залишив домівку й поїхав у далекий край, де в місті Джаянті вирішив прожити так, як велів його розум.
Він почав підгодовувати одного бичка ячменем, травою та всякою пашницею, і той завжди ходив за ним слідком. Якось Гунадг'я узяв за налигач бичка, а сам одягся під купецького носія і сказав звідниці гетери Мадани: «Наші воли, навантажені товарами, прибудуть сюди на світанку, а я сьогодні прийшов сюди, щоб запасти їм корму. Спатиму там, де буде місце для мого бичка».
Коли він отак сказав, звідниця, яка хотіла урвати грошенят за постій бичка, відвела йому місце, а брахман, прив'язавши скотину, пішов до красуні. Вона дала Гунадг'ї обмитися, пригостила його, і він провів з нею ніч у любовних розкошах. А тільки-но почало на світ братися, Гунадг'я перший підвівся, зняв з красуні золотий пояс і зник. Потім прокинулась одна служниця і, не побачивши бичка на місці, спитала у звідниці: «Добродійко, що ж це таке?» А та, як дізналася, що постоялець виходив з покоїв красуні, вирішила мовчати.
Бо ж кажуть:
Про втрати багатства, про муки сердечні,
Про неподобства у власній родині,
Звідавши кпини й омани, розумний
Повік говорити не стане.[303]
Якось випадком звідниця побачила Гунадг'ю, що, саме програвшись, виходив з грального дому, тримаючи в руці грудочку крейди, і схопила його, а він закричав: «Та це ж звідниця, звідниця!»
Вона, боячись царського гніву, відпустила його і пішла до себе, а брахман іде слідом за нею і вигукує: «Звідниця, звідниця!» Нарешті, коли вони опинились на безлюдді, жінка зняла зі своєї руки золотий браслет, віддала йому, аби тільки мовчав.
Не засуджують ніколи доброчесні
Тих, які, скріпивши серце,
Здатні стерпіти нещастя і вчиняти,
Як наказує їм серце».
Вислухавши цю історію, Прабгаваті заснула.
Така сімнадцята з сімдесяти оповідок папуги.
На другий день зібралась вона-таки йти, а папуга й каже:
«Йди у дім до іншого, красуне,
І гріха у тім не буде,
Коли маєш такий розум,
Як отой крадій гірчиці.
Є місто Шубганагарам, а в ньому жив збіднілий купець Дарідра. Одного разу заліз в його покої злодій, але не знайшовши там нічого вартого уваги, узяв жменю гірчиці, а коли вже виходив, то його схопили стражники. Як йому тепер з гірчицею на шиї, що її причепили стражники, оминути царський суд?
А відповідь на це така - кожному, хто запитував, він жалівся: «Ой, нема від гірчиці ніякого пуття». Тоді раджа звелів привести його до свого двору і сказав: «Щось я ніяк не збагну, чого це ти все про гірчицю торочиш?»
А той відказує:
«В святковий день появи Балі
Браслет один одному надіває
З п'ятьма зернинами гірчиці,
Щоб запобігти і біді, й недузі.
Та це сьогодні ні до чого![304]
До того ж оті молодики прив'язали гірчицю не на руку мені, а на шию».
Раджа розсміявся й відпустив його.
Послухала цю історію Прабгаваті та й заснула.
Така вісімнадцята з сімдесяти оповідок папуги.
Книга: Шукасаптаті, або Сімдесят оповідок папуги Переклад Тамари Іваненко
ЗМІСТ
На попередню
|
|
