Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Шукасаптаті, або Сімдесят оповідок папуги Переклад Тамари Іваненко
На другий день, змучена жагою, вона спитала в папуги дозволу піти з дому, а він їй сказав:
«Іди, божественна, і на тобі гріха не буде,
Якщо, цнотлива, інтерес відстоїш свій
Так, як відстоював сезаму торгівець».
«А як саме?»,- спитала Прабгаваті, і папуга повідав: «В одному селі дуже давно жив купець, що скуповував сезам, а звали його Шамбака. От пішов він якось у село Сара до тамтешнього крамаря, але не застав його. Вдома була тільки крамарева жінка, страшенно до любощів охоча. Глянули вони одне на одного й одразу ж покохалися. Крамариха потішилася з купцем, і він подарував їй персня. Та після всього, що сталося, купцеві захотілось відібрати свого персня в коханки.[325]
Тільки ж як йому це зробити? Он питання!»
І папуга мовив: «Скупник сезаму, збагнувши, що так просто він персня не видурить, пішов на базар і сказав крамареві: «Дай мені сто мірок сезаму, як ми з тобою домовилися».
А той до нього: «Про який сезам ти говориш, і коли це я з тобою домовлявся?!»
Скупник своє править: «Та з твоєю жінкою я домовився про те, що за кожну мірку подвійний бариш матиму, а в заставу вона перстень у мене взяла».
Крамар розсердився й послав сина до жінки, щоб переказав їй таке: «Своєю торгівлею ти завдаєш збитків нашій родині!»
Син забрав у матері перстень і віддав його скупникові сезаму, а той як прийшов, так і пішов.
Отож, Прабгаваті, коли й ти така ж кмітлива, тоді йди, а інакше з дому не рушай!»
Заснула Прабгаваті, дослухавши цю розповідь.
Така тридцять п'ята з сімдесяти оповідок папуги.
На другий день, коли вже спускався вечір, Прабгаваті знову звернулась до папуги: «О пернатий, піду я зазнати довгожданої втіхи!»
І сказав їй папуга:
«О, певна річ, в цім світі слід зазнати втіхи,
Та відповісти мусиш, як Наїні».
Прабгаваті спитала: «Це ж як?
Розкажи, пернатий, про Наїні
І про відповідь її розумну.
Ти повідай про пригоду з нею,
Щоб я знала, як мені повестись».
«Є таке село під назвою Сарада,- почав папуга,- а за старосту в ньому був Шурапала. Дружина його Наїні дуже просила чоловіка, щоб він їй купив шовкову сукню, а той упирався: «Ми, хлібороби, полотняну одежу носимо, в нашому роду ніхто й слова такого не чув - «шовк»!»
Одного разу на сільських сходинах, де він головував, жінка йому сказала: «Іди додому, повелителю, попоїж своєї бовтяниці».
Прийшов староста додому і став вичитувати жінці: [326]
«Що ж це ти, люба моя, перед усіма сходинами таке образливе, неприємне слово мені сказала? Куди це годиться?»
А вона й мовить: «А ти чому не вволив моєї волі?»
Староста відповів: «Та сьогодні ж буде в тебе сукня, тільки подбай, щоб твоє слово забули!»
А вона йому знов: «Купиш сукню, зроблю так, що про те Образливе слово ніхто й не згадуватиме».
Цікаво, як же Наїні примусила людей забути те слово?»
І папуга пояснив:
«На другий день вона сказала чоловікові: «Коли я тебе сьогодні, як завжди, зі сходин покличу, запроси до нас додому геть усіх, хто там буде».
Так він і зробив, а вона щедро пригостила людей найсмачнішими стравами. Відтоді селяни гомоніли: «А Шурапала багатий! То його жінка навмисне про бовтяницю говорила, щоб не дуже вирізнятися над нами». Отак примусила вона про те слово забути».
Послухала цю історію Прабгаваті й заснула.
Така тридцять шоста з сімдесяти оповідок папуги.
Настав новий день, і знову Прабгаваті просить у папуги дозволу піти на побачення, а він озивається:
«Іди, щасливице, куди душі завгодно,
У тім гріха немає,
Якщо тобі відомо,
Що проказав кмітливий плугатар».
Прабгаваті поцікавилася: «Про що йдеться?»
Папуга став розповідати:
«У селі Сангама жив багатосімейний чоловік Шура і був у нього наймит Пурнапала, який робив усе і на подвір'ї, і в полі, й на току. Коли він працював у полі, їсти йому туди носила хазяйська дочка Субгага, і Пурнапала любився там з нею на безлюдді, не боячись її батька. Але сусідські наймити таки підстерегли їх і вибовкали про це непристойне, як на їхній розсуд, діло.
Одного разу, Шура, котрий хотів пересвідчитися, що ж там його дочка з наймитом виробляє, пішов сам у поле, причаївся неподалік від їхнього сховища й побачив коханців в обіймах. Що було робити? Як наймитові позбутися лиха? Ось у чому вся заковика».
І папуга не забарився з відповіддю: «Коли вони намилувалися досхочу, наймит устав і, помітивши хазяїна, почав, ніби сам до себе, зітхаючи, говорити: «Тьху, де на мене така робота взялася - і ори, і коло цієї пишногрудої порайся. Хоч у пекло тікай! Мені і землю плугом розпушувати, і їй суглоби розминати! І чого я до цього Шурапали найнявся?! Пропаду я тут, та й годі!» [327]
Після цих слів Шурапала подумав, шо наймит його безгрішний, а людські балачки - то все плітки, і, засоромлений, пішов собі додому».
Послухала Прабгаваті цю розповідь і заснула.
Така тридцять сьома з сімдесяти оповідок папуги.
Книга: Шукасаптаті, або Сімдесят оповідок папуги Переклад Тамари Іваненко
ЗМІСТ
На попередню
|
|
