Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості Переклад Ігоря Серебрякова

«Живе собі в одному селищі бідний брахман на ім'я Дрона, який тільки тим і промишляє, що жебрає. Ніколи в нього не було гарного одягу, притирань, парфумів, вінків, бетелю і всього того, що радує серце. Він заріс волоссям, відростив бороду й нігті, а тіло його нещадно виснажували холод, спека, вітер і дощ. Одного разу якийсь жертводавець пожалів нещасного й подарував йому двійко теляток, а він почав годувати їх тим, що випрошував - сироваткою, вершковим маслом, ячменем та іншим збіжжям і з часом гарно їх вгодував. Якось ту худобину помітив один злодій і подумав: «Ось я вкраду у брахмана обидві корови».

Отак він вирішив і, взявши дві мотузки із зашморгами, темної ночі вирушив у путь, але на півдорозі побачив якусь дивну істоту, геть зарослу волоссям вогнистого кольору, із світло-рудою бородою, що яскріла, немов жертовне багаття, з запалими щоками, з рядами гострих зубів, які зловісно випирали з рота, з налитими кров'ю, витрішкуватими очима, а тіло його було все в набухлих жилах. Хоч злодій і перелякався, але запитав: «Хто ти такий, шановний?» І чоловік відповів: «Я той, що завжди правду каже - Сатьявачана, брахмаракшас. Назви й ти себе, голубе!», і почув у відповідь: «А я майстер крадіжок, злодій Круракарма! Іду оце, щоб поцупити з брахманового подвір'я обидві корови». Відчувши до нього велике довір'я, брахмаракшас прорік: «А я, любий, їм раз на три дні і от саме сьогодні хочу з'їсти того брахмана. Отож усе дуже добре виходить - у нас одна з тобою мета».

І от пішли вони далі вдвох, дістались, куди треба, і чекають слушної години. Злодій побачив, що брахман [183] спить, а брахмаракшас збирається його з'їсти, і сказав Сатьявачані: «Не годиться так, любий, давай спершу я корів виведу з двору, а тоді вже ти з'їси брахмана!» Той відповів: «Але ж від ревіння корів прокинеться брахман, і весь мій задум піде нанівець». Злодій заперечив йому: «А коли ти почнеш його пожирати, то він же стогнатиме й кричатиме, і це завадить мені. Давай краще так зробимо: спочатку я худобу заберу, а потім уже ти брахмана строщиш». Отак вони сперечались між собою і такий лемент зчинили, що аж прокинувся брахман. Тоді злодій і каже йому: «Чуєш, брахмане, оцей брахмаракшас хоче тебе з'їсти», а ракшас і собі: «А він, брахмане, злодій, і прийшов сюди, щоб украсти в тебе обидві корови».

Брахман, тільки-но почув це, одразу ж схопився і став оборонятись від ракшаса молитвою, зверненою до свого божества, а корів од злодія захистив добрячою полінякою. Через те я й кажу:

Обміркувавши все, Арімардана спитав Пракаракарну: «Повідай мені, як на твою думку ми мусимо вчинити в цьому випадку?»

І той відповів: «Не слід, о божественний, його вбивати, бо коли зберегти йому життя, то потім можна буде жити з ним у злагоді. Отож кажуть:

Спитав Арімардана: «А як же це?», і Пракаракарна розповів.

«Править в одному місті раджа на ймення Девашакті, а в животі його сина, немов у тому мурашнику, жила змія, і через те юнак день у день сохнув та марнів. Хоч як намагалися славетні лікарі зарадити лихові, вдаючись до всіляких засобів лікування та чудодійних ліків, про які йшлося в шастрах, але царевич не видужував. Нарешті йому все так остогидло, що він подався в чужий край, оселився [184] там в одному з міст та й став просити милостиню і поклонятись богові Калі (Часові) у великому храмі. А правив у тому місті раджа, якого звали Балі, і мав він дві дочки, що саме були в розквіті дівочої краси. Щоранку, коли сходило сонце, вони вітали батька, схилялись до його ніг, і одна з них кожного разу примовляла: «Перемагай, володарю, від милості твоєї залежить щастя всіх!», а друга: «Втішайся тим, що судилося, о великий раджо!» Раджу страшенно лютили повсякденні слова другої дочки, і він звелів міністрам своїм: «Гей ви, радники, віддайте царівну, що промовляє такі негідні слова, якомусь чужинцеві, нехай вона сама звідає, що таке «судилося». «Так і зробимо!» - згодились вони. Потім узяли царівну (з невеликим почтом) і заручили її з царевичем, який знайшов собі притулок у храмі. Дівчина від душі зраділа, прийняла його як свого судженого і нічого в світі більше не бажала.

Жило подружжя неподалік міста на березі ставка. От якось жінка й звеліла царевичеві наглядати за домівкою, а сама в супроводі служниць пішла до міста купити топленого масла, кисляку, солі, рису та всякої всячини. А поки вона купувала, царевич заснув, поклавши голову на мурашник. І тоді, вистромивши з його рота голову, змія, що жила у нього в животі, почала дихати повітрям, а тим часом з мурашника виповзла друга змія. Вони стали кусати одна одну, і від люті очі в них поналивалися кров'ю. Та, що з мурашника вилізла, мовила: «Чого це ти, мерзотнице, мучиш царевича, такого гарного на вроду?!», а та, що визирала в юнака з рота, озвалася: «А ти, пройдисвітко, хіба не ховаєш у мурашнику дві чаші, наповнені золотом?» Бій між ними розгорявся, і вони вишукували одна в одної слабкі місця. Знову подала голос та змія, що жила в мурашнику: «Ну, мерзотнице, ти ще, мабуть, не чула про гірке питво, настояне на зерні гірчиці, завдяки якому тебе можна отруїти?!» Змія, яка гніздилася в животі царевича, на те одказала: «А ти думаєш, буцім ніхто не знає, що від гарячої олії або від окропу тебе, підлотнице, може спостигнути погибель?» Поки вони сварилися, дошкуляючи одна одній, з міста повернулась ота царівна і, сховавшись за кущами, підслухала їхню розмову й розправилася з негідницями. Отак вона і скарб роздобула, і чоловіка врятувала від хвороби, та й повернулася з ним до себе додому. А там батько, мати і всі її родичі вшанували молодих, і вони стали щасливо жити, всілякими радощами втішаючись. Тому я й кажу: [185]

Вислухав усе це Арімардана й погодився, але, подумки усміхнувшись, знову заговорив Рактакша: «Кепські справи! Занапастили шановні володаря своєю короткозорістю. Сказано ж:

Отак усіх нас вирвуть з корінням, і сліду не залишиться. Правду ж кажуть:

А також

Вислухавши його, сови взяли Стхіраджівіна й понесли в свою фортецю. І от під час цієї процесії він промовив: «Навіщо, о божественний, зараз, коли я в такому жалюгідному стані, брати мене з собою? Я хочу ступити в палаюче вогнище. І ти маєш піднести цей дарунок мені. Прошу тебе - розпорядись, щоб розпалили для мене багаття». І тоді Рактакша, збагнувши, що коїться в його душі, спитав: «З якої речі тобі заманулося згоріти?» І Стхі-раджівін сказав: «Заради вас я переніс оце нещастя, в яке ввергнув мене Мегхаварна, і тому хочу, ступивши у вогнище, заново народитися, щоб ворогувати з Мегхаварною та його посіпаками». Але Рактакша, який був дуже досвідчений у політиці, мовив: «Ти, любий, надто вмієш плести оманливі слова. Однак, хоч би ти й зачався в утробі сови, за природою своєю ти все одно зостанешся вороном!»

Проте, не повіривши словам Рактакші, сови, на погибель родові своєму, понесли його до фортеці, а Стхіраджівін сам собі посміхався і думав:

От, коли вони не зроблять так, як він їм радить, то пізнають, де лихо живе». Незабаром процесія підійшла до воріт фортеці, і Арімардана звелів: «Стхіраджівіна, який зичить нам добра, помістіть там, де він сам забажає». Почувши це, Стхіраджівін подумав: «Настав час діяти, щоб звести їх зі світу, інакше недоцільне моє перебування між ними, бо вони пильно стежитимуть за кожним рухом моїм. Отож я оселюся перед самим входом до фортеці і здійсню свій задум». Отак помізкувавши, Стхіраджівін звернувся до повелителя сов: «Усе до ладу, о божественний, ти сказав, але я, хоч і знавець політики, нічого, окрім добра, тобі не зичу. І от, маючи від природи чесну вдачу, вважаю, що не личить мені жити в середині фортеці. Краще я служитиму тобі перед входом до неї, де тіло моє повсякчасно освячуватиметься пилом з-під лотосів ніг повелителя». «Так тому й бути!» - погодився володар сов і звелів, щоб його слуги віднині годували Стхіраджівіна досхочу добрими наїдками, і щоб їжу готували для нього з найкращого м'яса. І от на добірних харчах Стхіраджівін згодом став такий гарний, мов той павич. А Рактакша, спостерігаючи, як догоджають Стхіраджівіну, дивувався і говорив міністрам та й самому володареві: «Ой, дурні міністри і повелитель теж. Оце я добре знаю. Недарма ж кажуть:

А ті спитали: «Тобто як?», і Рактакша розповів.

Додати в закладки

  
Переклад Translate