Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості Переклад Ігоря Серебрякова
Оповідка двадцята
«Росте в одній лісистій країні велика смоковниця, на якій жили колись чаплі, а в її дуплі гніздилася чорна змія, котра поїдала ще неоперених чапленят. Одного разу якась чапля, зажурена тим, що в неї загинули дитинчата, пішла на берег озера і довго стояла там з похиленою головою, роняючи додолу дрібні сльози. І тут побачив її краб та й запитав: «Чого це ти, люба, так гірко плачеш?», а та відповіла: «А як же мені не плакати, миленький?! Моїх дітей пожерла змія, яка живе в дуплі дерева. Може, ти знаєш, як її звести зі світу?» Вислухавши її, краб подумав: «З чаплями у мене давня ворожнеча, і тому я зараз дам їй таку пораду, що вона не розбереться, де істина, а де брехня. Тоді не тільки цю чаплю, а й усіх її родичів спостигне смерть. Як говориться:
Свій голос цриязним зроби, а серця не розслаблюй ти.
І ворога притисни так, щоб він з нащадками помер».
Потім краб сказав: «Якщо ти, люба, розкидаєш шматочки риби, починаючи від входу в нору мангусти до гнізда змії, то звірок піде цією стежкою й погубить злочинницю». Так вона й зробила. Але мангуста, яка пішла стежкою, позначеною шматочками риб'ячого м'яса, не тільки розправилася зі змією, а й мало-помалу поїла всіх чапель, що гніздились на тому дереві. Ось тому ми й кажемо: [104]
Не тільки спосіб обери, а й зваж, чи не зашкодить він,-
Мангуста чаплі виводок пожер у неї на очах.
Так-от Папабуддгі сподівався на щасливий кінець, а що з того вийшло? Через те я й кажу:
Я знаю із історії Дгармабуддгі й Папабуддгі,
Як через вченість вдавану син батька димом задушив.
Отож і ти, йолопе, подібно до Папабуддгі, знайшов такий спосіб, який призвів до нещастя. То хіба ти доброчесний, коли так само, як і Папабуддгі, занапастив мого повелителя?! Ось ти й показав жорстокість і розбещеність своєї душі. Справедливо щодо цього мовиться:
Хто не побачить з вас того, що харч полишать павичі
І кинуться в танок притьмом, почувши, як гуркоче грім?!
Якщо ти самому володареві памороки забив, то що вже казати про мене? Не вийде в нас дружби з тобою, шановний. Бо ж кажуть:
Там, де мишва ущент, бува, згризе залізні терези,
То сокіл хлопчика вкраде - у цьому сумніву нема».
Даманака поцікавився: «Як же це могло бути?», і Каратака розповів йому.
Оповідка двадцять перша«Жив колись у якомусь місті дуже багатий купецький син Джірнадгара. Заманулось йому ще більше розбагатіти, і він подався шукати щастя в чужий край.
Того, хто в місті чи в краю весь час безвиїздно живе
Й радіє тим, що в нього є,- полишать статки будь-коли.[105]
А також
Того, хто в розкошах сам жив і перед вбогим кирпу гнув,
А нині ходить в бідняках, як дурня, зневажають всі.
Були в нього дома залізні терези, що перейшли до нього від предків. Так-от, він залишив їх у знайомого купця, а сам вирушив у далеку дорогу. Довго Джірнадгара поневірявся на чужині і, нарешті, повернувшись до своєї оселі, пішов до того купця й сказав йому: «Віддай, купче, мені терези, які я позичив тобі», а той озивається: «Та нема в мене твоїх терезів. їх давно миші строщили». Джірнадгара на те мовив: «Ну, купче, нема тоді на тобі гріха, коли їх миші вмололи, такий світ настав. Раз нема, то й нема! Піду я на річку, зроблю обмивання! Пусти зі мною свого синочка Дганадеву, нехай він мені допоможе». А той злякався, щоб його не звинуватили в крадіжці, звелів синові: «Катай, синку, з дядечком до річки - він робитиме обмивання, то ти візьми з собою, що для цього треба, і пособи йому». Таки правду кажуть:
Ніхто нікому просто так чогось не зробить від душі,-
Тому причина є завжди - жадоба, страх чи інше щось.
До того ж
Якщо, благаючи про щось, улесливо поклони б'ють,
То тут задуматися слід, чи приведе це до добра.
Купецький синок швиденько зібрав усі причандали й пішов з Джірнадгарою на річку. І от після обмивання Джірнадгара сховав хлопця в прибережній печері, вхід до неї завалив здоровенною каменюкою, а сам повернувся додому. Сусід-купець побачив його та й питає: «Чуєш, любий, куди подівся мій синок, який з тобою до річки ходив?» Той йому відповів: «Сокіл його на березі річки схопив і полетів». Сусід розсердився: «Що ти таке верзеш? Як це сокіл може схопити хлопчика? Віддай мені дитину, або ходімо на царський двір і нехай нас там розсудять!» Сказав на це Джірнадгара: «О правдолюбцю, якщо сокіл не може схопити хлопчика, то й миші не можуть з'їсти залізних терезів. Віддай мені терези, а я зроблю так, що до тебе повернеться твій син». Довго вони так сперечались, не доходячи згоди, а потім подалися до царського двору. [106]
І там сусід одразу зарепетував: «Ой лишенько велике скоїлося! Цей чоловік украв мого сина!» Тоді судді сказали Джірнадгарі: «Ти, шановний, повинен віддати сина купцеві». А той озивається: «Як же я можу це зробити? На моїх очах сокіл ухопив його на березі річки й забрав з собою». Вони йому на це мовили: «Чому добродій каже неправду? Хіба є такий сокіл, який може забрати з собою хлопчика?» А Джірнадгара своє править: «Послухайте, шановні судді, що я вам скажу:
Там, де мишва ущент, бува, згризе залізні терези,
То сокіл хлопчика вкраде,- у цьому сумніву нема.
Ті запитали: «Та як же це так?» І тоді купець повідав засідателям усе від самого початку. Вони посміялися з такої чудасії і порадили позовникам розійтися миром: один має віддати сина, а другий терези. Тому я й кажу:
У цьому світі так вже здавна повелось,
що скнара судить щедрих,
Перепада завжди красуням від потвор,
від грішних - доброчинним,
Щасливцям - від невдах, від дурнів - мудрецям,
від бідних - родовитим,
Безчесний - ганить честь, невіглас ганить тих,
хто знається на шастрах.
Так-от, дурню, ти позаздрив, що Санджівака був обдарований ласкою, через те й наробив колотнечі. Справедливо мовиться:
Вчені дурням ненависні, ті, хто має статки,- бідним,
Людям грішним - праведники, віддані дружини - шльондрам.
От і виходить, нерозумна твоя голова, що ти шукав для себе добра, а воно обернулося злом. Кажуть:
Вже краще ворог з розумом, ніж доброчинний телепень,-
Убила мавпа владаря, брахманів врятував крадій».
Даманака тоді спитав: «А як же це було?», і Каратака розповів. [107]
Книга: Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості Переклад Ігоря Серебрякова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
