Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Лукіан Сатиричні діалоги Переклад А.Сагарди

1. Я допіру перестав ходити до школи і вже наближався до юнацьких літ, як батько мій почав міркувати з друзями, чого саме далі учити мене. Більшість була тієї думки, що наукова освіта потребує і великої праці, і довгого часу, [365] і чималих видатків, а взагалі блискучих обставин; наші ж достатки малі й незабаром можуть вимагати деякої підтримки. А коли б я навчився якогось звичайного ремества, то передусім я сам відразу мав би від ремества все мені потрібне і, бувши такого віку, не їв би вже батьківського хліба, а за короткий час міг би й порадувати батька, приносячи йому кожного разу свій заробіток.

2. Але тепер належало вирішити й друге питання, яке ремество найкраще, якого можна найлегше навчитися, яке пристойне для вільнонародженого, для якого під руками можна мати всі потрібні матеріали і яке дає достатній заробіток. І от, коли один вихваляв те, а другий те,- кожен відповідно до свого досвіду,- батько поглянув на дядька,- при цьому був дядько з материного боку, а його вважали за найкращого різьбаря й найвидатнішого каменотеса, й сказав: «Не годиться, щоб при тобі тут ми дали перевагу якомусь іншому реместву; отож, візьми його до себе,- він показав на мене,- й навчи його добре обтесувати камінь, припасовувати один до одного і зроби з нього різьбаря; адже ж він може це робити і, як ти знаєш, має до цього природжену здібність». Про це він зробив висновок з моїх дитячих іграшок з воску: бо, як тільки вчителі бувало відпускали мене, я зшкрябував з дощечки віск і виліплював з нього то биків, то коней, а то, клянусь Зевсом, навіть і людей і, як здавалося батькові, цілком натурально. За що діставав я від учителів стусанів, тепер те ж саме стало за похвальний доказ мого неабиякого таланту, і на тому самому ліпленні грунтували тверді надії, що я за малий час навчуся цього ремества.

3. Отож, тільки-но вибрали, як гадали, щасливий день, щоб мені почати, навчання, віддали мене дядькові, і я, клянуся Зевсом, не дуже сумував з цього, бо гадав, що матиму і приємну розвагу, і можливість показати себе перед однолітками, коли вони побачать, як я вирізую богів і роблю маленькі статуйки і собі й тим, хто більше мені подобається. І от з самого початку зо мною, сталося те, що звичайно бува з тими, хто починає. Дядько дав мені різака й звелів обережно обтесати кам'яну плиту, що лежала тут посеред майстерні, додавши звичайне «початок - половина всього». Однак, недосвідчений, я дужче, ніж треба, наполіг на неї, й плита розкололася, а розлючений дядько» вхопивши палицю, що була поблизу, почав умовляти мене не лагідно й зовсім не переконуюче,- отож, сльози були вступом до навчання ремества.

4. Я втік звідтіля додому; приходжу, безперестанку схлипуючи і з повними сліз очима, розповідаю історію з палицею й показую синці. Я обвинувачував дядька, що він надмірно жорстокий, що він зробив це тільки із заздрощів, бо боявся, що колись буде з мене майстер, кращий за нього. Мати розлютилася й дуже лаяла брата; тим часом настала ніч, і я ліг спати ще в сльозах і цілу ніч усе думав.

5. Звичайно, те, що я оповідав до цього, є не що інше, як смішна й дитяча історія, але те, що ви, мої панове, почуєте за цим, уже зовсім не таке нікчемне й потребує дуже уважних слухачів. Бо, сказавши за Гомером, «в дрімоті снився мені божественний сон серед чудесної ночі», такий живий сон, що йому мало бракувало до того, щоб бути дійсністю. Ще й тепер, коли минулі» стільки часу, постаті тих, що з'явилися мені, стоять перед моїми очима, і ті слова, що я чув, ще й тепер звучать мені,- таке все було воно ясне.

6. Дві жінки вхопили мене за руки й силоміць, вперто тягли кожна до себе; вони трохи не розірвали мене, змагаючись одна з одною. То перемагала одна й майже зовсім мене забирала, то знову друга намагалася відібрати мене; обидві кричали одна до одної: одна кричала, що та хоче захопити мене, коли [366] я вже їй належу, а друга кричала, що та даремно допоминається чужого. Одна скидалась на робітницю з чоловічим обличчям, з брудним волоссям, руки в мозолях, з підтиканою одежею; вона була обсипана вапняним пилом, саме як дядько, коли обробляє камінь. Друга була з дуже гарним лицем, мала благородний вигляд і пристойно одягнена. Кінець кінцем вони дозволяють мені самому вирішити, з якою з них хотів би я залишитись. Та груба і з чоловічими • рисами сказала перша:

7. «Я, любий хлопче, Різьбарство, що його ти вчора почав вивчати, знайома й близька родичка тобі. Бо твій дід - вона назвала батька моєї матері,- був каменотес, і обидва твої дядьки дуже вславилися через мене. Коли ти хочеш триматися якнайдалі від дурниць та марнословства, що від неї,- вона показала на другу,- і підеш за мною й житимеш зо мною, то передусім я тебе вигодую добре, і тим матимеш міцні плечі; всякі заздрощі будуть чужі тобі; ніколи ти не підеш блукати по чужих краях, покинувши батьківщину та своїх рідних; всі вихвалятимуть тебе не за слово.

8. Не гидуй непоказною моєю вродою та моїм брудним одягом; адже ж із такого стану вийшовши, відомий Фідій виставив людям свого Зевса, і Поліклет створив свою Геру, і Мірон здобув собі славу, а Праксітелеві всі дивуються і тепер їм уклоняються разом із їхніми богами. І коли б ти справді став подібним до них, то як же й ти сам не здобув би слави в усіх людей? Ти й батька свого зробиш завидним і на батьківщину твою з усіх боків дивитимуться З пошаною».

Все це, та ще й окрім цього, заникуючись і ввесь час варварською говіркою казало Ремество, з великим зусиллям зв'язуючи слова й намагаючись переконати мене, але я вже не пам'ятаю всього, бо більшість того, що вона сказала, з пам'яті в мене зникло. І от, коли вона перестала, починає говорити друга, приблизно таке:

9. «А я, моя дитино, Наука, що до неї ти вже звик і що відома тобі, хоч ти й не зовсім ще обізнався зо мною. Які блага здобудеш ти собі, коли 6 стаз каменотесом, вона вже прозвістила тобі. Аджеж нічим іншим не будеш ти, як тільки ремісником, що працює задля тіла й на нього покладає всю надію свого життя; ти будеш непомітна людина з незначним, підлотним прибутком; ти будеш убогий на розум, простий назовні, і друзі за тебе не змагатимуться, і ворогам будеш не страшний, не заздритимуть тобі співгромадяни, а будеш звичайний ремісник, яких багато серед простого люду; ти завсігди припадатимеш перед могутнім і прислуговуватимеш перед тим, хто спроможний говорити, житимеш, як той заєць, як здобич для дужчого. А коли б ти навіть став Фідієм чи Поліклетом і зробив багато чудових різьбарських творів, то, звичайно, всі вихвалятимуть твою майстерність, але ніхто з тих, що дивитимуться на них, як тільки матиме розум, не побажає стати подібним до тебе, бо хоча б який ти був здібний різьбар, тебе вважатимуть за низького ремісника, що працює своїми руками й живе з трудів рук своїх.

10. Коли ж, навпаки, ти послухаєш мене, то передусім покажу я тобі багато вчинків давніх мужів і дивні діла їх, сповіщу їхні слова і покажу тебе, так би мовити, тямущим у всьому; а душу твою - головну частину тебе самого - прикрашу многими й добрими прикрасами - самовладанням, справедливістю, побожністю, лагідністю, добросердністю, розсудливістю, мужністю, любов'ю до прекрасного, пориванням до найвеличнішого. Адже ж усе це справді є чиста прикраса для душі. Не буде затаєне від тебе ні те, що було давно, ні те, що повинне відбутися тепер, але зо мною ти передбачатимеш навіть [367] і майбутнє,- одно слово, всього, що є як божественного, так і людського, за недовгий час я навчу тебе.

11. І от, ти, тепер злидар, син людини без імення, що вирішив віддатися такому неблагородному реместву, незабаром станеш для всіх за предмет змагання й заздрощів: тебе шануватимуть, похвалятимуть, славитимуть за твої найблагородніші якості, а ті, що визначаються знатністю походження й багатством, дивитимуться на тебе з високою повагою; одягатимешся ти в такий от одяг,- вона показала на свій, а вона була одягнена розкішно,- тебе визнають за гідного високого рангу й почесного місця, і навіть у чужих краях ти не будеш незнаний і непомітний, бо я покладу на тебе такі ознаки, що кожний, хто побачить тебе, штовхне свого сусіда, покаже на тебе пальцем, промовивши: «Оце - той».

12. А коли щось гідне уваги спіткає твоїх друзів чи навіть ціле місто, то всі звернуть очі на тебе, і якщо тобі доведеться сказати щось, то громада слухатиме тебе, роззявивши рота, дивуючись на тебе і вважаючи за щасливого тебе, що маєш таку силу слова, й твого батька, що має такого сина. А коли кажуть, що декотрі з людей стають і безсмертними, то я здійсню й це на тобі; 1 хоч ти сам колись підеш з цього життя, то все ж ти ніколи не перестанеш жити серед освічених людей і розмовляти з найкращими. Подивись на відомого Демосфена,- чий він був син і якого великого я зробила з нього? Подивись на Есхіна, що був танцівницин син, а тим часом як через мене упадав коло нього Філіпп? Та й Сократ, сам вихований на тому ж таки різьбарстві, тільки-но визрозумів, утік від нього й перебіг до мене, і тепер чуєш, як його всі оспівують.

13. І от, покинувши таких великих і дивних мужів, блискучі діяння, величні промови, благородний вигляд і честь, і славу, і похвалу, почесні місця, авторитет, високий ранг, величання, красномовство, дивування з розуму, ти одягнешся в брудну одежину і набереш рабського вигляду, візьмеш у руки ломики, різці, долото й молоток, низько схилишся над роботою, плазуватимеш по землі і в землю втупишся, всіма принижений, ніколи ти не підведеш угору голови й нічого не помислиш, як пристойно людині, як пристойно вільнонародженому, але тільки й піклуватимешся про свої роботи, щоб вони були симетричні й мали добрий вигляд, а щоб у тобі самому була симетричність і гожість, за це ні найменше не турбуватимешся, але самого себе цінуватимеш менше, ніж твоє каміння».

14. Вона ще говорила так, але я, не ждучи кінця її промови, підвівся і висловив своє рішення: я покинув ту бридку, що мала вигляд ремісниці, і З великою радістю перейшов до Науки - надто коли мені спала на думку палиця й те, що вона вчора завдала мені чимало ударів на самому початку навчання. А та, покинута, спершу скипіла гнівом, стиснула кулаки й заскреготала зубами, а кінець кінцем, як ми чули про Ніобу, застигла й перетворилася на камінь. Хоч яким незвичайним здається це, ви не будьте такі недовірні, бо сни чудодійні.

15. Друга ж, подивившись на мене, сказала:

«Ну, тепер я віддячу за ту справедливість, з якою ти так добре розв'язав справу; іди ж, сідай на цю колісницю,- вона показала на щось подібне ДО колісниці, запряжене наче крилатими кіньми, що скидалися на Пегаса, • щоб побачити, скількох і яких речей ти мав би не знати, коли б не послухався мене». Коли ми сіли, вона погнала коней і стала правити. Піднявшись у височінь, я став озирати, почавши від сходу аж до заходу, міста, народи й племена і, як той Триптолем, сіяти щось на землю. Я вже не пам'ятаю, що то було за [368] насіння, пам'ятаю тільки те, що люди, дивлячись знизу, похваляли мене, а скрізь, куди ми долітали, проводжали нас із благословенням.

16. Показавши мені все те й мене тим людям, що похваляли мене, вона знову привела мене назад, але вже не в тому одягу, що був на мені, коли ми відлітали; мені здавалося, що я повернувся в одежі з гарною крайкою. Потім вона взяла й мого батька, що стояв і чекав, показала йому ту одежу й мене, яким я прийшов, і злегка нагадала йому про те, чого трохи не вирішили були про мене.- От те, що я пам'ятаю і що бачив, коли був ще підлітком. Як мені здається, це було наслідком того, що я був дуже стурбований страхом перед палицею.

17. Але в той час, як я казав це, хтось промовив: «Геракле, що за довгий і нудний сон». А другий перебив його: «Зимовий сон, коли ночі найдовші, або. може, й тривечеровий, як і сам Геракл. Тільки що це найшло на нього, що він верзе нам таке безглуздя і згадує дитячу ніч та давні сни, що вже перестаріли? Бо це ж недотепне базікання! Однак, чи не вважає він нас за снотлумачів?» O ні, мій любий! Адже ж і Ксенофонт, колись оповідаючи свій сон, в якому приснилося йому, що зайнявся дім і таке інше,- ви ж знаєте це,- оповідав не тому, що визначав, ніби його сон йому треба тлумачити, і не для того, щоб марнословити, надто під час війни й у розпачливих обставинах, коли вороги обступили військо, але оповідання мало на увазі й користь.

18. Отож і я тепер оповідав вам про цей сон задля того, щоб молодь навернулася на краще й старанно бралася до науки, надто коли хто з молодих через бідність має лихі наміри, схиляється на гірше й занапащає свої добрі природні здібності. Я цілком певен, що такий, вислухавши це оповідання, підбадьориться й матиме мене перед собою, як достатній взірець, зваживши, яким я був, коли навернувся до прекрасного й зажадав науки, анітрохи не Злякавшись тодішніх своїх злиднів, і яким я повернувся тепер до вас, хоч і нічого особливого не вартий, але у всякім разі не менш знаменитий, ніж каменотеси.

Додати в закладки

  
Переклад Translate