Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Лукіан Сатиричні діалоги Переклад А.Сагарди
Лукіан Сатиричні діалоги Переклад А.Сагарди
© Лукіан
© А.Сагарда, 1968
Джерело: Антична література: Хрестоматія. Упорядник О.І.Білецький. К.: Радянська школа, 1968 (2-ге видання). 612 с. С.: 357-371.
OCR & Spellcheck: Aerius (ae-lib.org.ua) 2003
Зміст
Ікароменіпп, або Понадхмарний (уривки)
«Одним з наших найкращих джерел про перших християн є Лукіан з Самосати, цей Вольтер класичної давнини, який однаково скептично ставився до всіх видів релігійних забобонів і у якого через це не було ні релігійно-язичеських, ні політичних підстав ставитись до християн інакше, ніж до будь-якого іншого релігійного об'єднання». (К. Маркс, Ф. Енгельс, Твори, т. 22, стор. 445). Так пише Ф. Енгельс про Лукіана Самосатського (прибл. 120-185 рр. н. є.), найвидатнішого грецького публіциста й сатирика епохи імперії, який народився в Самосаті, в Сірії, в незаможній родині тубільного (негрецького) походження. Виявляючи змалку літературний хист і прагнення до ораторської професії, він спромігся одержати солідну риторичну освіту й майстерно володів грецькою літературною мовою, ставши одним з найтонших стилістів грецької пізньоелліністичної прози. Після кількох спроб у галузі судової адвокатури Лукіан, як «мандрівний ритор», перебував у Сірії, Передній Азії, Греції, Македонії, Італії та Галлії, зокрема виступав кілька разів на урочистих національно-грецьких святах в Олімпії. Пізніше він оселився в Афінах і почав писати, розробляючи свій улюблений жанр напівбелетризованого сатиричного діалогу. Здається, в другу половину 170-х років відновив він і ораторську діяльність свою, склавши чимало риторичних промов. Наприкінці життя він одержав якусь адміністративну посаду в Єгипті; дата й обставини його смерті невідомі.
З літературної спадщини Лукіана збереглись у цілому вісімдесят два твори. Всі ці твори, що дійшли до нас, можна розподілити по таких групах (що визначають, разом із жанровим характером, їх відносну історично-літературну й художню вартість):
1) Риторичні промови та вправи («декламації»), що свідчать про великий ораторський хист автора, проте розробляють здебільшого теми, аж ніяк не цікаві з соціально-історичного погляду або ж навмисне-парадоксальні (як от «Хвала мусі» або «Суд літер»). Цікаві з стилістичного погляду і з погляду історії образотворчого мистецтва- декламації, присвячені описові живописних творів («Зевксід», «Про будинок»); з погляду біографічно-історичного такі декламації, як «Сон», «Тому, хто назвав мене Прометеєм красномовства» і т. ін.
2) До белетристики належать два твори: «Правдива історія» або «Правдиві оповідання» у двох книгах - гостра, проте надто розтягнена пародія на античні «авантюрно-мандрівні» романи - і «Лукій або осел» - невеличка сатирична повість, яка збігається своїм змістом з основним оповіданням «Метаморфоз» Апулея.
3) Трактати й сатиричні памфлети у формі «послань». Деякі з них мають величезне значення через багатий і дуже цікавий культурно-історичний зміст свій (як от «Олександр, або псевдопророк», що подає цілу сатиричну біографію одного з численних засновників нових релігій та сект пізньоелліністичної епохи; або «Перегрій», скерований проти мандрівного філософа-містика Перегріна Протея, який закінчив своє авантюрницьке життя самоспаленням в Олімпії).
4) Сатиричні (та інші) діалоги Лукіана становлять, безперечно, найзначнішу частину літературної продукції його. Саме Лукіан остаточно вдосконалив цей жанр сатиричної прози, надав йому неперевершеної легкості, грації та натуральності. Сатира Лукіана не визнає жодного авторитету, керується самими лише наказами «доброго розуму» і не знаходить навколо себе нічого відповідного до цих наказів. Це стосується насамперед релігії, до якої Лукіан ставиться цілком негативно, вбачаючи в ній самі лише наслідки шахрайства та дурощів людських. Антирелігійні діалоги його стосуються переважно «класичної» релігії стародавньої Греції та Риму, яка на той час давно вже позбавлена була справжнього авторитету чи наївно-побожного ставлення до неї (принаймні з боку освічених шарів суспільства); проте такі твори Лукіана, як «Олександр» або «Перегрін» (де між іншим він висміює й християн), виразно виявляють, що письменник так само ставиться й до модного «філософського» містицизму, і до нових східних культів та містерій. Якщо в більшості тих антирелігійних діалогів - у «Діалогах богів», у «Прометеї, або Кавказі», в «Морських діалогах», в «Ікароменіппі» Лукіан обмежується діалогізацією та драматизацією смішних і чудних мотивів у стародавніх міфах, то в деяких інших - як от «Зевс трагічний» і «Зевс викритий» - об'єктом сатиричного нападу стає сама природа й існування богів (переважно у філософській концепції стоїцизму); отже, войовничо-атеїстичне настановлення сатири Лукіана є в цілому безперечним.
Додержуючи в усіх життєвих проблемах загального «доброго розуму», Лукіан висміює, зрозуміло, і різні філософські системи (в особі їх засновників). Проте такі [357] діялоги на абстрактні теми далеко поступаються щодо культурно-історичної й художньої ваги перед сатиричними діалогами побутово-описового змісту як, наприклад, «Діалоги мертвих», «Меніпп», бо, звичайно, не в дешевому моралізуванні щодо марності життя людського полягає інтерес, а саме в деталях побутового характеру. Суто побутовій сатирі присвячені песимістично забарвлений «Тімон», «Аматор брехні»; проти містичних та релігійних забобонів, що поступово поширювалися навіть в інтелігентських колах тієї епохи, майстерно викладені «Діалоги гетер», «Любовні історії». Нарешті, діалогічної форми Лукіан вживає і в літературно-критичних та мистецтвознавчих творах (наприклад, «Двічі обвинувачений», «Про танцювання», «Образи») і в трактатах морального змісту (наприклад, «Токсаріс» - про самовіддану дружбу) і в численних персональних памфлетах, спрямованих проти ненависних авторові його сучасників - риторів, граматиків, філософів.
Книга: Лукіан Сатиричні діалоги Переклад А.Сагарди
ЗМІСТ
На попередню
|
|
