Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Плутарх Тіберій і Гай Гракхи Переклад Й. Кобова

1. Тепер, коли наша розповідь підійшла до кінця, нам залишається розглянути життя цих діячів на основі порівняння.

Навіть закляті вороги Гракхів, які не знаходили для них доброго слова, не могли заперечити, що ніхто з римлян не відзначався такою природженою шляхетністю і що обидва вони здобули прекрасне виховання і широку освіту. Однак, природні здібності Агіда і Клеомена, бачиться мені, були сильніші, бо ці двоє, хоч і не одержали належної освіти і виховувались у таких звичаях, нравах і в такій моралі, які призвели до духовного спустошення попередні покоління, самі стали проповідниками простоти й поміркованості. Далі. Брати Гракхи, у той час, як Рим був на вершині своєї сили і слави, вважали для себе ганьбою відставати в змаганні за першість у прекрасних учинках, немов виконували моральний заповіт батьків і дідів, а спартанці, чиї батьки обстоювали погляди, протилежні поглядам синів, хоч і одержали в спадок батьківщину в жалюгідному стані і замучену хворобами, але ні на крихту не охололи в своєму потягу до добра. Найпереконливішим доказом нехіті Гракхів до збагачення, їхньої байдужості до грошей є те, що, перебуваючи на високих посадах і орудуючи справами держави, вони не заплямували себе нечесною наживою. Але Агід, який віддав, крім іншого майна, шістсот талантів дзвінкою монетою, обурився б, якби його хвалили за те, що він не привласнив собі нічого чужого. Тож якою страшною вадою вважав нечесне користолюбство Агід, коли мати більше від інших людей, хоч би і в чесний спосіб, йому здавалось шкідливою жадібністю.

2. Досить різними були розмах і сміливість нововведень, які здійснили ті і ті. Один займався будівництвом доріг і заснуванням міст; найвідважнішим з усіх починань Тіберія було повернення суспільної землі державі, а Гая - установлення змішаних судів, у склад яких він увів триста вершників. А Агід і Клеомен, виходячи з того міркування, що лікувати й викорчовувати незначні недуги одну за одною - це те саме, що, за словами Платона (1),- відрубати голову гідрі, здійснили зміну суспільного ладу, здатну докорінно усунути все зло одним махом. Власне, правильніше було б сказати, що вони усунули ту зміну державного устрою, яка спричинила все зло, і вернули державі первісний лад. Тут можна б ще додати, що починанням Гракхів чинили відчайдушний опір найзнатніші з римлян, а в основі того, що започаткував Агід і завершив Клеомен, лежав найпрекра-сніший і найдосконаліший із взірців - предківські ретри про поміркованість і рівність, і якщо спартанські царі посилалися на Лікурга як на поручителя своїх починань, то ретри були освячені повагою самого Піфійського бога (2). Однак, найважливіше те, що починання братів Гракхів ні на краплину не збільшили могутність Риму, тоді як завдяки діям Клеомена за короткий час Греція стала свідком владарювання Спарти на Пелопоннесі і її боротьби з наймогутнішими противниками за гегемонію, метою якої було звільнити Грецію від іллірійської та галатської зброї і вернути їй правління рідних Гераклідів.

3. І смертний кінець цих людей, на мою думку, виявляє певну відмінність у їх поведінці. Брати Гракхи воювали із своїми співгромадянами і загинули під час утечі, а із спартанських царів Агід пішов з життя мало не з власної волі - аби ніхто з громадян не став жертвою розправи, Клеомен же намагався відомстити за образи та кривди, коли ж обставини не посприяли цьому, він сам мужньо наклав на себе руки.

Якщо тепер приглянутись до всіх з іншого боку, то Агід зовсім не встиг відзначитись на війні, тому що загинув у молодому віці, а численним і славним перемогам Клеомена можна протиставити те, як Тіберій оволодів мурами Карфагена,- подвиг неабиякий! - а також те, як він уклав під Нуманцією договір про перемир'я, завдяки чому врятую життя двадцяти тисячам римських воїнів, котрі втратили вже будь-яку надію на порятунок. Гай, знову ж, відзначився великою відвагою і під Нуманцією, і на Сардінії, так що обидва Гракхи могли б суперничати з найвидатнішими римськими полководцями, коли б їх не спіткала передчасна смерть. І

4. Державні справи Агід вирішував надто мляво, зокрема, передавав їх Агесілаю, та ще й підвів громадян, не здійснивши обіцяного розподілу землі і взагалі через нерішучість і молодість не доводив до кінця того, що задумував і привселюдно проголошував. Навпаки, Клеомен, здійснюючи перебудову, зразу вдався до насильницьких і жорстокі засобів, протизаконно повбивавши ефорів, яких легко можна було приборкати силою зброї і вислати з країни, як він повиганяв чимало інших громадян. А вдаватися до заліза без крайньої необхідності не годиться ні лікарю, ні державному діячу, бо це доказ неуцтва, а в другому випадку, до неуцтва долучається ще й несправедливість і жорстокість. Із Гракхів жоден не був зачинателем міжусобної різні, а Гай, як повідомляють, навіть, коли на нього сипались стріли, не захотів оборонятися, навпаки, рішучий на війні, він під час заколоту показав себе бездіяльним. Він-бо з дому вийшов без зброї, залишив поле битви і взагалі було видно, що він радше думає про те, щоб не заподіяти зла іншим, ніж зазнати його самому. Ось чому втечу Гракхів слід розглядати не як ознаку їхнього боягузтва, а як вияв їхньої обережності: треба було або відступати перед нападниками, або, залишаючись на полі бою, битись не на життя, а на смерть.

5. Із закидів, які можна зробити Тіберію, найтяжчий той, що він позбавив трибунської влади свого товариша і сам удруге домагався посади трибуна. Що стосується Гая, то ставити йому за провину вбивство Антіллія і несправедливо і безпідставно. Адже вбивство цього ліктора сталося не лише всупереч бажанню Гая, а й дуже обурило його. Клеомен крім кривавої розправи над ефорами, звільнив усіх рабів і правив лише на словах удвох, а по суті один, бо дібрав собі за співправителя брата Евкліда, тобто із своєї царської сім'ї. Архідама ж, який мав законне право на царювання, оскільки походив з іншої царської сім'ї, він умовив повернутися з Мессени в Спарту, де його і вбили. Клеомен тоді не покарав убивцю, тим самим підтвердивши звинувачення в своїй причетності до душогубства. Інакше повівся Лікург, якого Клеомен, за власним визнанням, наслідував, бо він добровільно передав царську владу братовому синові, Харіклу, а потім, боячись, щоб на випадок смерті хлопця підозра якимось чином не впала на нього, довго подорожував по чужих країнах і повернувся не раніше, ніж у Харікла появився син - спадкоємець престолу. Отож ніхто з греків не може витримати порівняння з Лікургом.

Що Клеомен у своїй державній діяльності здійснював нововведення сміливіше і без вагань порушував закони, ми вже показали. А ті, хто ганить вдачу Агіда й Клеомена, звинувачують їх у тому, начебто з самого початку їм було притаманне прагнення до тиранії та пристрасть до війни. Навпаки, Гракхам навіть недоброзичливці не могли закинути нічого, крім надмірного честолюбства. І всі згодні в тому, що лише у гніві, розпалені боротьбою з противниками і діючи всупереч своїй природі, вони вже під кінець своєї діяльності немовби пустили державу на волю вітрів. Бо що могло б бути прекраснішим і справедливішим від їхнього первісного способу мислення, якби багачі не старалися силою і сваволею відхилити запропоновані закони і не втягли братів у затяжну боротьбу, в якій одному доводилося стерегтися смерті, а другому - мстити за брата, страченого без суду і без вироку влади?

Із сказаного вище ти сам, читачу, легко зрозумієш, яка різниця існує між однією і другою парами. Якщо ж треба скласти думку про кожного з цих діячів зокрема, то я ставлю Тіберія вище від їх усіх за душевними якостями, найменше закидів за помилки заслуговує молодий Агід, а Клеомен діяннями і відвагою далеко випереджає Гая.

Додати в закладки

  
Переклад Translate