Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Публій Овідій Назон Мистецтво кохання Переклад А.Содомори

001] "Гейя, Пеане!" - гукніть - і ще раз: "Гейя, Пеане!"

002] Здобич, яку я ловив, - ось вона в сітях моїх.

003] Зеленню пальми хай радий коханець вінчає ті вірші:

004] Що йому з Аскри співець? Що сивочолий Гомер?

005] Був таким гість, син Пріама, коли з войовничих Аміклів

006] Звабою викрав жону й світле вітрило підняв.

007] Був таким той, хто тебе на чужинницьку взяв колісницю,

008] Гіпподаміє, й повіз - боєм добутуткону.

009] Що ж ти, юначе, спішиш? Корабель твій - ще^ередзюря,

010] Гавань, куди я пливу, ще далеченько відсіль.

011] Милу здобув ти мистецтвом моїм, та цього недостатньо:

012] Вчив я ловити, а ще - здобич зумій зберегти.

013] Штука впіймати, та втримати спіймане - штука не менша:

014] Там випадковість, а тут - вміння в пригоді стає.

015] Нині й мені, як було, з своїм сином сприяй, Кітереє!

016] Нині - й ти, Ератб солодкойменна, сприяй!

017] Бо про велике почну: в який спосіб затримать Амура -

018] Хлопця, що пурхає все, світом широким ґуля.

019] Він-бо проворний: два крильця постійно готові до лету -

020] Важко сповільнити їх, дати їм міру якусь.

021] Щоб чужоземець не втік, всі шляхи перекрив колись Мінос,-

022] Той не для ніг, а для крил стежку зухвалу знайшов.

023] Сховок Дедал спорудив, де ховався півбик-півмужчина,

024] Чи півмужчина-півбик - втіхи злочинної плід.

025] "Годі вже, - мовив митець, - мене стримувать тут, справедливий

026] Міносе! Прахом лягти в батьківську землю дозволь.

027] Хоч на вітчизні своїй проживати спокійно не міг я,

028] Долею гнаний у світ, - дай хоч померти у ній!

029] Старця не варто жаліть? Пожалій хоч Ікара, хлопчину;

030] Може, хлопчини не жаль - старця тоді пожалій!"

031] Мовив таке. Та й ще б не одне міг по праву сказати -

032] Владар усе ж не давав дозволу на поворот.

033] Щойно відчув те прохач: "Ось тепер, Дедале, - промовив, -

034] Доля для хисту твого гарну поживу дає.

035] Мінос посів суходіл, він посів і моря доокола,

036] Тож ні по морю звідсіль, ні по землі не втекти.

037] Небо відкрите зате! Небесну торкнімо дорогу!

038] Вибач, владико богів, що на високе ступлю.

039] Та не збираюсь діткнуть я порогів твоїх зоресяйних -

040] Хочу з неволі втекти - й іншого шляху нема.

041] Стіксом дорога б вела - я тривожив би Стіксову хвилю!

042] Мушу природі людській дати спромогу нову".

043] Часто біда розворушує хист: чи колись помишляв хто,

044] Що на повітряну путь може людина ступить?

045] Крила - весла птахів - укладає з пір'їн ряд до ряду,

046] Нитка по нитці, з-під рук витвір виходить легкий.

047] Воском, що зм'як на вогні, прикріпляє внизу ті пір'їни -

048] От уже й хвалить митця вмілості дивної плід.

049] Радий тій праці й Ікар: забавляється пір'ям та воском -

050] Де йому знати, що це - снасть для хлоп'ячих плечей!

051] Батько ж йому: "Ось човни, що домчать нас обох на вітчизну,

052] Сину мій! Тільки на них можемо з Кріту втекти.

053] Мінос усе перекрив, але він над повітрям не владний, -

054] Щоб у повітря ступить - ось тобі винахід мій.

055] Лиш оминай Калістб й мечоносця цурайсь, Оріона,

056] Що по небесній стезі вслід за Боотом пливе.

057] Взявши ті крила, тримайся мене, я летітиму перший,

058] Будеш триматись мене - буде безпечний твій лет.

059] Бо, чи заблизько до сонця ми мчатимем через ефірні

060] Далі, - розтопиться віск: він нетривкий при жарі;

061] Чи понад морем самим будем крилами низько махати -

062] Вогкими стануть вони, зрошені сплесками хвиль.

063] Линь поміж двох тих стихій! Та й вітру лякайся, мій сину:

064] Подув лови ходовий, в напрямі тому й лети".

065] Мовивши, крила чіпляє йому, ними рухать навчає -

066] Так ото й птаха пташат щойно оперених вчить.

067] Далі й собі до плечей свій твір приладнавши, несміло

068] Тілом подався вперед, наче по линві ступив.

069] Та перед тим як злетіть, ще нагнувся до сина з цілунком -

070] І по старечій щоці збігла невтримна сльоза.

071] Пагорб був, нижчий од гір, та від поля рівнинного вищий -

072] Звідси вони й почали втечу злощасну свою.

073] Рухає крилами сам, позирає на синові крила

074] Батько і дбає про те, щоб неперервним був лет.

075] Ось уже й вабить дорога нова, вже й острах забувши,

076] Гордий умінням новим лине стрімкіше Ікар.

077] Тут їх угледів якийсь риболов, а вгледівши, миттю

078] Кинув рибальство й з руки випустив вудку тремку.

079] Самос ліворуч лишивсь, а далі - Наксос і Парос,

080] Й Делос - край, що його клароський бог полюбив.

081] З правого боку - Лебінт і лісами поросла Калімна,

082] И Астіпалея, де скрізь - щедрі на рибу ставки.

083] От і полинув Ікар (молоде - нерозважне звичайно)

084] Вище - позаду лишив батька, провідця свого.

085] Слабнуть вузли і м'яким стає віск, адже ближче до бога,

086] Помахом рук своїх - крил - вітру не ловить уже.

087] Зляканий, глянув з висот: під ним - лиш море безкрає,

088] Й так він жахнувся, що день видався ніччю йому.

089] Воску вже мов не було; не крилом б'є повітря - руками,

090] Марно: прозорість довкіл - де ж тут опору знайти?

091] Впав. Та ще скрикнути встиг: "Ось я падаю, батьку, я гину!.."

092] Скрикував ще, та слова стихли в зеленій воді.

093] Батько нещасний (а втім, вже й не батько!) - "Ікаре, - гукає, -

094] Де, під сузір'ям яким, любий Ікаре, летиш?..

095] Де ти, Ікаре мій, де?.." Аж пір'я угледів на хвилі...

096] Тіло довірив землі, морю - ім'я залишив.

097] Мінос людини не зміг, що оперлась на крила, спинити,

098] Я ж зупинити берусь бога крилатого лет!

099] Хибить, хто сліпо піддавсь ворожбі гемонійській, хто гулі

100] Зрізує з лоба лошат - як приворотне дання.

101] Щоб не влягалась жага - не поможе ні зілля Медеї,

102] Ні заклинання-пісні марсів-чарівників.

103] Кірка з Уліссом була б, а Медея - з Ясоном, та бачиш:

104] Пристрасть - чаруй не чаруй - з часом пригасне сама.

105] Марно й дівчат частувать зеленавим любовним напоєм:

106] Шкодить душі той напій, розум затьмарює він.

107] Геть же всі темні діла! Щоб любили - любов випромінюй!

108] Врода, постава струнка - вір мені, це ще не все.

109] Хоч би Ніреєм ти був, що Гомер його вславив, хоч Гілом,

110] Що при джерельній воді викрали німфи його, -

111] Щоб і любов вберегти, й одинцем не лишитись неждано,

112] Вроду свою поєднай з гарним набутком душі.

113] Врода - минуще добро: з перебігом літ - убуває,

114] Кожен-бо день, кожна мить мов надгризають її.

115] Глянь на фіалку дрібну, на лілею - вони ж одцвітають,

116] Глянь на троянду: був цвіт, потім - одні колючки.

117] Так і волосся твоє сивиною візьметься, юначе,

118] Й зморшки глибокі ось-ось зорють обличчя твоє.

119] Душу спіши збагатить, щось тривкіше, зміцни нею вроду,

120] З нами-бо тільки душа йде до кінця, до межі.

121] Красне письменство вивчай, відшліфовуй, витончуй ним розум

122] І неодмінно двома мовами оволодій.

123] Гарним не був Лаертід, але вмів говорити прегарно -

124] І покохали його німфи дві, діви морські.

125] Скільки разів Каліпсб, як Улісс поспішав, сумувала -

126] > "Нині, - казала, - дарма спінювать хвилю веслом".

127] Як вони Трою взяли, просить знов його й знов розказати,

128] Й розповідь щораз нову він про це ж саме веде.

129] Стали край моря, було, й про фракійського владаря долю,

130] Долю криваву, жахну німфі схотілось почуть.

131] Прутом легеньким Улісс (у руці випадково мав прута)

132] Що їй цікавим було, те на піску й зобразив.

133] "Троя, - мовив, - ось тут (накреслив мури високі),

134] Тут - Сімоент, а ось це - табір мій. Поле було

135] (Прутом обвів); от його й окропили ми кров'ю Долона,

136] Що гемонійських узявсь викрасти коней вночі.

137] Реза фракійського тут був намет, а по цій от дорозі

138] Коней, що їх уночі викрали, я повернув".

139] Креслив іще не одне, та тут хвиля на берег набігла -

140] Й Трої, і Реза-вождя, й табору - мов не було.

141] "Хочеш, - богиня тоді, - довіритись хвилі, що змила -

142] Ти й ворухнутись не встиг - стільки великих імен?"

143] Отже, хто б ти не був, з осторогою стався до вроди,

144] Дбай про щось більше, ніж те, чим утішається зір.

145] Ласка, і вправна, й тонка, - лиш вона володіє серцями,

146] Строгість - хіба до злоби й воєн дикунських веде.

147] Хто б то любив коршака, що постійно готовий до бою?

148] Хто б то до вовка горнувсь, що на овець зазіха?

149] В сильця ж не ловимо ми ластівок, бо то ніжне створіння,

150] Мирно під крівлями веж птах хаонійський живе.

151] Геть же колючі сварки, язиків поєдинки дошкульні!

152] Милою мовою слід ніжну живити любов.

153] Сварка - мужів од жінок, а жінок - від мужів одганяє,

154] Тут ані ті, ані ці не зостаються в боргу.

155] Втім, це жінкам до лиця, бо сварливість - посаг жіночий,

156] Подруга ж, любка, нехай чує лиш ніжні слова.

157] Таж не закон приписав вам в одній обніматись постелі,

158] Ні! Не закон, а любов є володаркою тут!

159] Ласку з собою принось, обіцянками слух зачаровуй,

160] Щоб, лиш побачить тебе, сяяла з щастя вона.

161] Не для багатих, однак, за наставника я у любові:

162] Можеш за втіху платить - зайве мистецтво моє.

163] Де вже там вчити того, хто дарунками сипле довкола!

164] Тут відступаємо ми, марне змагання з таким.

165] Хист мій для вбогих, бо й сам, хоч убогий, а вмів я любити:

166] Не подарунками, ні - вабив словами красунь.

167] Бідному ж гарячкувати не слід, лихословить тим паче,

168] Стерпіти мусить таке, чим би обуривсь багач.

169] Якось, розгніваний, збурив я зачіску в любки своєї -

170] Скільки-то днів я згубив через поквапливий гнів!

171] Якось я туніку їй розірвав (не відчув, не помітив

172] Як, та сказала вона) - й щедро те відшкодував.

173] Тож помилок свого вчителя вам повторяти не раджу,

174] А засторогою - те, що я за них заплатив.

175] З парфом хай будуть бої, а з любкою, спраглою ласки, -

176] Мир, і забави, й все те, в чому - причина жаги.

177] Може, не надто м'яка, хоч і любиш, не ніжна до тебе -

178] Будь витривалий, терпи: зм'якне небавом, ще й як!

179] Гілку, щоб лук з неї був, треба легко, обачно згинати:

180] Спробуєш силу на ній - тут же зламаєш її.

181] Море з обачністю перепливеш; підкорити не зможеш

182] Річки, якщо навмання будеш гребти, проти хвиль.

183] Ласкою тигра служити привчиш, нумідійського лева,

184] З часом навикне і бик плуга ріллею тягти.

185] Ось Аталанту візьми нонакрійську - сама непокірність,

186] А піддалася таки: муж наполегливий був.

187] Десь під наметом дерев свою долю і гордість дівочу

188] Міланіон у сльозах, кажуть, не раз проклинав.

189] Сіті зрадливі не раз, їй покірний, двигав на шиї,

190] Ратищем гострим не раз диких він клав кабанів.

191] З лука поцілив у нього Гілей, та прикрішої рани,

192] Глибшої рани не той - інший завдав йому лук.

193] Я ж на Менальські хребти не велю тобі збройним спинатись,

194] Ні під вагою тенет потом спливати, ані

195] Стріли грудьми зустрічать - моє обережне мистецтво

196] Інших наказів тобі, окрім м'яких, не дає.

197] Дибки стає - відступай: відступаючи, ти переможеш;

198] Тільки виконуй усе, що б не жадала вона.

199] Ганить - за нею й ти гань, а схвалює - схвалюй за нею;

200] Каже, що так, кажи "так"; "ні" - тоді й ти кажи "ні";

201] Смішно їй - ти підсміхнись, а сплакне - на сльозу спроможися

202] їй лиш одній визначать вираз обличчя твого!

203] От вона кісточку гральну метне - промахнися навмисне,

204] А промахнеться вона - виграть їй дай все одно.

205] В довгі кості йде гра - щоб їй програвать не траплялось,

206] "Псів" ти частіш викидай, щоб вигравала вона.

207] Ну, а в "розбійники" гра розпочнеться - ти так зроби хід свій,

208] Щоб над твоїм вояком ворог взяв гору скоріш.

209] Сам окриття з гілочок не соромся над нею тримати,

210] Сам, куди йтиме, в юрбі вправно їй шлях прокладай.

211] Стільчика їй не вагайся підкласти до ложа й сандалі

212] З ніжки тендітної знять чи підв'язати їх знов.

213] Може, тремтітимеш сам, та велительці ручки раз по раз

214] Ти біля серця свого власним теплом зігрівай.

215] І за ганьбу не вважай (хоч це дійсно ганьба, та приємна)

216] Дзеркало, хоч ти й не раб, як чепуриться, тримать.

217] Той, хто потвор поборов, що їх мачуха слать не встигала,

218] Хто небосхил підпирав, потім - на небо ступив,

219] Між іонійських дівчат із кошиком плетеним, кажуть,

220] Зайнятий вовною був - нитку снував, як вони.

221] Бачиш, як ревно служив своїй владарці велет тірінфський,

222] Не завагайся ж і ти взяти його за зразок!

223] Скаже на форум прийти - завчасно на форум з'явися,

224] Якнайскоріше приходь, якнайпізніше відходь!

225] А кудись інде звелить - поспішай, усі справи одклавши,

226] Хоч і юрба на шляху - ти не затримуйсь, біжи!

227] Буде вночі, досхочу нагостившись, вертати додому -

228] За супровідника будь, хай лиш гукне, за раба.

229] Ну, а покличе з села (кохання - не для лінивих!),

230] Ноги на плечі - й туди, як не дістанеш візка.

231] Що там надворі - дарма: чи то спека, чи інеєм зранку

232] Шлях забілів - не барись, гаяти часу не смій!

233] В любощах - як на війні: недолугий - хай відступає!

234] Наші клейноди не тим, хто боязкий, берегти.

235] Ночі без сну, холоди, і страждання, й дороги далекі,

236] Й труднощі - все тут у цих, хоч і м'яких, таборах!

237] Мокнути будеш не раз, як дощі надсилатиме небо,

238] Просто на голій землі, мерзнучи, будеш лежать.

239] Кажуть, що й Кінтій, як був пастухом у ферейця Адмета,

240] Спав у хатині низькій. Хто б гордувати посмів

241] Тим, що промінному богові личило?.. Хочеш, щоб довго

242] Любка з тобою була,-- значить, позбудься пихи!

243] А не дозволять іти по безпечній, по рівній дорозі

244] І перед носом тобі брязнуть замком - не біда:

245] Отвором крівля стоїть: зісковзнувши з тієї крутизни,

246] Нишком до любки пролізь через високе вікно.

247] Втішиш її: через мене життям - запишається - важив,

248] Чим очевидний даси доказ кохання свого.

249] Часто, Леандре, ти міг не побачити діви своєї,

250] Все ж, аби знала твій дух, перепливав Геллеспонт.

251] Не посоромся й служниць, котра там до любки найближча,

252] Чи її вірних рабів хитро схилить на свій бік.

253] З кожним вітайсь на ім'я (від того тебе не убуде),

254] Кожному руку подай, кожному чемно вклонись.

255] Ще пам'ятай: в день Фортуни рабові, коли він попросить,

256] Ти подарунок якийсь (не зубожієш!) зроби.

257] Не обійди і служниць у той день, коли в одязі вільних

258] Римські рабині, було, галлів в оману ввели.

259] Врешті, всю челядь своєю зроби; особливо важливі

260] Дверник і той, певна річ, хто перед спальнею спить.

261] Щодо красуні, то й тут я тобі не велю витрачатись:

262] Досить дрібнички, але - вміло, доречно даруй.

263] От зарясніє врожай, від плодів повгинаються віти -

264] Хай їй хлопчина подасть кошик дарунків сільських:

265] Щойно, мовляв, із села, хоч ти на Священній дорозі,

266] Серед міської юрби все це для неї придбав.

267] Хай винограду подасть чи каштанів, що їх Амарілла

268] Так полюбляла колись (нині, бач, тонші смаки!).

269] Можна, скажімо, дрозда чи віночок їй гарний послати:

270] Доказ, що любка твоя - в тебе весь час на умі.

271] Зваблюють так ще й самотніх, на жаль, у надії на спадок -

272] Проклятий будь, хто дари першим звернув на лихе!

273] Маю повчати тебе, аби й вірші ти слав їй солодкі?

274] Тільки (біди не втаїш!) пісня не в шані тепер.

275] Пісню похвалять, а все ж озираються за подарунком:

276] Успіхи матиме й пень, тільки б маєтним він був.

277] Нині направду в нас вік золотий: до посад щонайвищих

278] Золото шлях прокладе, золотом купиш любов.

279] Хоч би в оточенні муз завітав сюди сам ти, Гомере, -

280] Як завітаєш ні з чим - вкажуть на двері тобі.

281] Втім, і розумних дівчат є громадка, та вкрай нечисленна;

282] Інші, хоч розуму брак, хочуть розумними буть.

283] Тих як і цих своїм віршем хвали, але зваж на свій голос:

284] Що б там на ум не спливло - солодко, ніжно читай.

285] Тож або цим, або тим за даруночок, може, послужать

286] Вірші любовні твої - ночі безсонної плід.

287] Що ж учинити б ти сам захотів, уважав за корисне, -

288] Ти постарайсь, щоб цього й любка жадала твоя.

289] Схочеш звільнити раба - зроби так, щоб до любки твоєї

290] Спершу звернувся той раб: "Хочу на волю!" - благав.

291] Схочеш скарати, але передумаєш, - хай за цю ласку

292] Знов-таки любка твоя буде у тебе в боргу.

293] Користь тобі, слава - їй; нічого не втратиш від того,

294] Що над тобою вона матиме владу всякчас.

295] Дбаєш, щоб довго була при тобі, - хай гадає, що тільки

296] В неї задивлений ти - найяскравішу з красунь.

297] Пурпур із Тіру на ній - раз у раз ним захоплюйся; з Косу -

298] Коським захоплюйся теж "Як він тобі до лиця!"

299] В золоті вся - 'Твоя врода цінніша від золота", - скажеш;

300] Вовняне буде на ній - вовняне теж похвали.

301] В туніці стане тонкій - "Ти проймаєш вогнем мене!" - скрикни.

302] "Не простудися лишень", - боязко потім додай.

303] В проділ розчешеться - проділ хвали; гарячим накрутить

304] Хвильок по всій голові - з захвату рота розкрий.

305] Голос і рухи її подивляй - як співає, танцює:

306] "Жаль, що так швидко, - зітхни, - пісеньці й танцю кінець!"

307] Любощі, втіхи сприймай, наче дійство якесь, шанобливо -

308] Й, вір мені, з любкою ніч солодко ти проведеш.

309] Хоч би й Медузу саму перевершила норовом диким, -

310] Буде з коханцем своїм ніжна, солодша за мед.

311] Тільки б наверх не спливло, що вдавано все це говориш:

312] Вираз обличчя й слова мусять співзвучними буть.

313] Хитрість лиш та, що прихована, корисна; викрита - сором:

314] Вже (й по заслузі!) ніхто більш не повірить тобі.

315] Часто під осінь, коли підчервонює рік найгарніший

316] Гроно дозріле, важке соком пурпурним, коли

317] То холоднеча пригнічує нас, то розморює спека,

318] І від таких перемін тіло якесь не своє, -

319] Хай твоїй любці не вадить ніщо, та коли при негоді

320] Змушена буде й вона, слабість одчувши, лягти, -

321] Саме тоді виявляй свою шану, свій потяг до неї,

322] Саме тоді засівай щедрого вжинку зерно!

323] Не знеохоться бува, коли довго хворітиме любка:

324] Що лиш дозволить вона - все власноручно роби.

325] Плач твій хай бачить вона; цілуватиме - не відвертайся,

326] Хай свої губи сухі змочить твоїми слізьми.

327] Часто (все вголос) обіти складай і при кожній нагоді

328] Сни їй розказуй свої: гарні знамення, мовляв.

329] Кликни служницю стару: в тремтливій правиці принісши

330] Сірку і яйця, вона ліжко очистить, покій.

331] Кожна з дрібниць тих - це доказ приємний твого піклування:

332] Так не один зміг дійти до заповітних таблиць.

333] Лиш не докуч їй, гляди, бо й ласці, з якою до хворих

334] Ставимось ми повсякчас, міра властива якась.

335] їсти їй не борони, до гіркого напою не змушуй -

336] Тут твій суперник уже хай докладає зусиль.

337] Вітер од берега ген одігнав тебе в море безкрає -

338] Парус нового тепер - вільного подуву жде.

339] Спершу любов ще хистка, поступово вбивається в силу,

340] Гарно її підживляй - з часом зміцніє вона.

341] Чи не боїшся бика? А телятком він був - його пестив.

342] Ліг ти під тінь, де, було, гнулась тоненька лоза.

343] Так і ріка - це спочатку струмок, який в себе вбирає

344] Води нові все й нові - власне тому, що пливе.

345] Хай твоя подруга звикне до тебе, бо звичка - всесильна,

346] Лиш, поки звикне, гляди, сам не піддайся нудьзі!

347] Хай вона бачить постійно тебе, нехай чує постійно,

348] День ще надворі чи ніч - очі намулюй ти їй.

349] Щойно лиш з'явиться певність якась, що тебе їй забракне,

350] Що засумує, коли раптом від'їдеш кудись, -

351] Перепочити їй дай: відпочивши, щедрішає поле,

352] Зсушена сонцем земля більше поглине дощу.

353] Демофоонта, коли був при ній, не так сильно Філліда

354] Прагнула, аніж тоді, як на вітчизну відплив.

355] Будучи в мандрах, Улісс розпікав Пенелопу жагою,

356] За Фалакідом зійшла й Лаодамія в Ащ.

357] Лиш не надовго відходь: журба розвівається з часом -

358] Давню, далеку любов хутко замінить нова.

359] Не повертавсь Менелай - ув обіймах любовника-гостя,

360] Щоб не тремтіти вночі, грілась Єлена колись.

361] Що, Менелаю, на тебе найшло? Ти від'їхав, а дома

362] (Верх божевілля!) удвох гостя й жону залишив!

363] Ти голубиць боязких коршаку довіряєш, безумче,

364] Повну кошару овець - вовкові, жителю гір!

365] Не звинувачуй, однак, ні її, ані гостя: вчинив він

366] Те, що й ти б учинив, що учинив би будь-хто.

367] Винен ти сам, адже дав їм і час для перелюбу й місце -

368] Чи випадало б жоні не скористатися тим?

369] Справді-бо: мужа нема, зате гість є побіч люб'язний,

370] Врешті, страшно самій в спальні порожній лежать!

371] Що б там Атрід не казав, я знімаю з Єлени провину:

372] Не змарнувала, кажу, мужа свого доброти.

373] Все ж ні кабан, коли іклом своїм блискавично вкладає

374] Зграю мисливських собак, гнівом таким не кипить,

375] Ані левиця, коли молоком своїх діток годує,

376] Ані змія, на яку хтось ненароком ступив, -

377] Як паленіє жона, підстерігши блудницю на ложі

378] Мужа: обличчя її - лютості образ живий.

379] Що їй вогонь, що їй меч? Усяку пристойність забувши,

380] Рине, немовби сам Вакх рогом ударив її.

381] Зраду подружню і ложа ганьбу відомстила на власних

382] Дітях, невинних синах, грізна Колхіди дочка.

383] Ластівка - другий зразок материнської люті сліпої:

384] Носить на грудях своїх крові синівської знак.

385] Ось що руйнує любов, хоч яка була б сильна, доладна,

386] Тим-то на злочин такий, хто обережний, не йде.

387] Втім (хай боронять боги!) не велю тобі буть однолюбом:

388] Навіть поважній жоні не спромогтись на таке!

389] Бавтесь, лише свій переступ трактуйте як витівку скромну,

390] Меду лизнути вдалось - не похваляйтеся цим.

391] Не обдаровуй одну, раз про це може інша дізнатись,

392] Не об тій самій порі ти на спіткання ходи.

393] Щоб не застукала ревна тебе десь у закутку знанім,

394] Місце нове кожен раз любці своїй визначай.

395] Що написав їй - уважно проглянь: жінки-бо здебільша

396] Вміють читати ще й те, що за рядками стоїть.

397] Рану відчувши, за кривду - кривдою платить Венера:

398] Що допікало самій - іншого те вже пече.

399] Поки одній лиш був вірний Атрід, то й вона залишалась

400] Вірною; схибив Атрід - блуд передався жоні.

401] З болем почула, що Хріс, хоча лавр мав і стрічку священну,

402] Все ж не домігся того, щоб одпустили дочку.

403] І про твої, полонянко Лірнеська, страждання почула,

404] Й про сороміцьке - все те, що відтягало війну.

405] Втім, про це чула лишень, а бачила - доньку Пріама

406] (Хто переміг, той - ганьба! - здобиччю здобичі став).

407] Сина Тієста тоді допустила до серця й до ложа -

408] Так ось помстилась вона за неприхований блуд.

409] Що приховаєш як слід, а назовні воно таки вийде -

410] Хоч очевидним було б - ти заперечуй геть все.

411] І не підлещуйсь тоді, ані не принижуйся надто:

412] Все це - ознаки душі, що манівцями пішла.

413] От лиш снаги не жалій, бо мир - у жагучих обіймах,

414] Тільки вони, пам'ятай, ревнощам край докладуть.

415] Дехто порадить чабер або ще якесь зілля шкідливе

416] Пити, та всім цим, кажу, тільки затруїш себе.

417] Перцю не змішуй також із насінням жалкої кропиви,

418] Цвіту ромашки в вині теж не настоюй дарма.

419] Та, що затінений Ерік посіла, не хоче, щоб так ось

420] Грубо схиляти когось до щонайтонших утіх.

421] Ну, а часник із Мегар Алкатоєвих - можна вживати

422] Й з наших городців траву, що розворушує хіть,

423] Яйця, ще й мед (лиш гіметський), а потім - сосен колючих,

424] Мовби горішки, плоди, що на краєчках гілок

425] Та чи тобі, Ератб, - ти ж учена - вдаватись до чарів?

426] Тож на вторований шлях біг колісниці зверну.

427] Ти, кого щойно я вчив, як невірність свою приховати,

428] Зараз навчись, як її явною маєш робить.

429] Не легковажність це, ні! Й корабель не одним і тим самим

430] Вітром, щоб порту сягти, повнить вітрила свої.

431] Дме то фракійський Борей, то під Евром плисти випадає,

432] Іноді Нот налетить, іноді - теплий Зефір.

433] А на візницю поглянь: то попустить віжки, то вміло

434] Коней, що чвалом ішли, ними вгамовує він.

435] Серед жінок є такі, що й вірність їм наша набридне:

436] Щоб не зів'яла любов, мусить суперниця буть.

437] Мов знемагає душа, коли все йде аж надто щасливо,-

438] Втіхи ж нелегко бува в межах розумних тримать.

439] Навіть вогонь, коли виб'ється з сил, поспішає сховатись:

440] Де щойно жар палахтів - попіл біліє тремкий.

441] Сірку наблизиш, однак, - і знову зринає пригасле

442] Полум'я, знову довкіл ясністю повнить усе.

443] Так от і наша душа: коли спокій - немов пліснявіє,

444] Щоб не зотліла любов, зрушуй її гостряком.

445] Любка всякчас хай за тебе тремтить; охолоне - розпалюй,

446] Хай - лише привід даси - з ревнощів блідне вона.

447] Тричі, безліч разів щасливим є той, через кого

448] Сльози струмками не раз краля ображена ллє!

449] Лиш про невірність твою (воліла б оглухнуть!) почує -

450] Никне, безмовна, бліда, мовби підтяв її серп.

451] Хай я частіш буду тим, кому рве вона в шалі волосся,

452] Тим, кому нігтем вона ранить юнацьку щоку!

453] Тим, що на нього крізь сльози позиркує; врешті - без кого,

454] Хоч би хотіла прожить, жити б однак не змогла.

455] "Ну, а чи довго, - спитаєш, - їй дутись на мене?" - Недовго:

456] Хай лиш затягнеться гнів - надто вже сильним стає.

457] Шия, що біла, мов сніг, за обіймами вже затужила,

458] Б'ється в риданнях, а ти - ніжно її приголуб.

459] Поки ще плаче - цілуй, втішай, поки плаче, любов'ю!

460] Вернеться мир! Тільки так можна приборкати гнів.

461] Буде впиратись, відверто ворожою видасться - тут же

462] Запропонуй їй союз (ліжка!) - й піддасться вона.

463] Злагода тут ясночола живе собі, зброю відклавши,

464] Ласка народжена тут, де вибачають за все.

465] Чубились щойно - вже дзьобик до дзьобика труть голубочки,

466] Тихо воркують собі: вслухатись - ніжність одна!

467] Спершу безладним був світ - усе в одній купі лежало:

468] Зорі, моря, суходіл - не розрізнялись іще.

469] Потім над землями небо знялось, суходіл оточили

470] Води; що вкупі було - стало собою тепер.

471] Повнити стала ліси звірина, а пернаті - повітря,

472] Ви ж у прозору глибінь, риби лускаті, пішли.

473] Люди, їх первісний рід, у полях, іще диких, блукали,

474] Міць, не розтрачену ще, чули в кремезних тілах.

475] Ліс був житлом для них, трави - поживою, постіллю - листя,

476] Довго не знали гурта - кожен ходив одинцем.

477] Кажуть, їх грубі серця від солодкої хіті зм'якшились:

478] Жінка й при ній чоловік разом на ложе лягли.

479] Що їм робить, без наставника знали: Венера звершила

480] Ще без мистецтва в той час діло солодке своє.

481] Птаха до птахи летить; із ким собі втіхи шукати,

482] З ким поєднати любов, знає і риба в воді;

483] Сарна за оленем йде; змія до змії підповзає;

484] Лащиться сука до пса, поки не зчепиться з ним.

485] Рада вівця барану, під биком розкошує корова,

486] Цапа, дарма, що смердить, хоче кирпата коза.

487] Шал розпікає кобил: не зважають на відстань розлогу,

488] Хай там ріка на шляху - мчать вони до жеребців.

489] Отже, розгніваній дай і ти сильнодіючий засіб -

490] Він - і лише тільки він! - тут же полегшує біль;

491] І не зрівняються з ним Махаонові ліки: той засіб,

492] Хай ти пішов манівцем, - зробить невинним тебе.

493] Поки таке я снував, Аполлон, що з'явився раптово,

494] Ліри своєї струну золотосяйну торкнув;

495] Гілка лаврова - в руці, на священних кучерях бога -

496] Лавр; перед зором моїм став боговитий співець.

497] Далі до мене: "Наставнику, - мовить, - легкої любові,

498] Швидше до храму мого гурт своїх учнів веди:

499] Є там, на різні лади геть усюди прославлений в світі

500] Напис, веління таке: "Сам себе спершу пізнай!"

501] Той, хто спізнає себе, тільки той буде з глуздом любити

502] І до своєї снаги діла шукати собі.

503] Видався вродою хтось - то нехай скористається нею,

504] Шкіра шовкова - як спить, хай не ховає плеча.

505] Хто ж до розмови меткий, тому зовсім не треба мовчати,

506] Гарно співаєш - співай, п'єш собі гарно - то пий!

507] Лиш, коли бесіда йде, не хизуйся своїм красномовством,

508] Лиш, коли бракне ума, віршів своїх не читай!"

509] Так от повчає нас Феб, тож повчімось у вчителя - Феба:

510] Що то була б за пиха - віри не йняти богам!

511] Ну, а по суті: хто вміло кохатиме - той переможе,

512] Той із мистецтва мого все почерпне, що хотів.

513] Що прийняла - не всякчас повертає сторицею нива,

514] Суднам хистким не всякчас подув сприяє в путі.

515] Тим, хто кохає, не часто щастить, не щастить - найчастіше,

516] Слід готуватися їм до нелегкого життя.

517] Скільки зайців на Афонській горі, скільки бджіл є на Гиблі,

518] Скільки на сизім гіллі, милім Палладі, плодів,

519] Скільки в скойок у ріні, вважай - стільки горя в любові:

520] Стріли, що зранюють нас, вістрям умочені в жовч.

521] "Дома нема її", - збрешуть тобі - хоч ти любку, можливо,

522] Вгледиш, та вір, що нема, власному зору - не вір!

523] Двері зачинять вночі, дарма, що впустить обіцяли, -

524] Стерпіти мусиш і це - просто на землю лягай!

525] Може, й служниця-брехунка гукне, ще й пихато: "А хто це

526] Тут під ногами у нас, наче колода, лежить?" -

527] Ніжно до грубої служки звернись, до дверей самих, врешті,

528] Знявши вінок із чола, - ружами їх ушануй!

529] Схоче впустити - ввійди; не захоче - йти геть доведеться:

530] Чемний не стане, затям, надокучати комусь.

531] "Що за настира такий!" Ти ж не хочеш од неї почути

532] Слів цих. Не вік же вона в настрої буде лихім!

533] І не вважай за ганьбу її лайку, поличник від неї;

534] Щастям для себе вважай ніжки її цілувать!

535] Що я, однак, про дрібне? До високого дух мене кличе,

536] Тож про високе почну - пильно вслухайтесь усі!

537] За небезпечне берусь. Але що таке без небезпеки

538] Мужність? В науці тонкій шляху легкого нема.

539] Знехтуй суперником - і переможеш; в мистецтві самого

540] Батька богів, повторю, ти перемоги сягнеш.

541] Ні, то не смертний говорить тобі, а дуб, що в Додоні:

542] Це з-між моїх настанов найголовніша, повір.

543] Іншим моргає? Дарма! Шле листи? Не читай. Не запитуй,

544] Звідки прийшла чи куди, причепурившись, іде.

545] Навіть законній жоні чоловік дозволяє подібне,

546] Надто як ти на наш бік, сне найсолодший, стаєш.

547] В цьому мистецтві (не стану брехать) не дійшов я вершини -

548] Сам я в науці своїй (що тут поробиш?) слабкий.

549] Чи при мені моїй дівчині хтось подавати б міг знаки,

550] Я ж, дивлячись на таке, гнівові волі б не дав?

551] От чоловік, було, поцілував її - і, пам'ятаю,

552] їй дорікав я за це - груба, нестримна любов!

553] Ось що мені заважало не раз! Більше розуму в того,

554] Хто не цікавиться тим, ходять до неї чи ні.

555] Краще не знать взагалі: що приховує - хай буде в тіні,

556] Бо, як зізнається раз, - не червонітиме вже.

557] Тож не спішіть, юнаки, ваших любок ловить на гарячім:

558] Хай попустують собі й вірять, що ми - лопухи!

559] Спіймані люблять палкіш: коли блудять однаково двоє,

560] Значить, завзято вони йтимуть своїм манівцем.

561] Оповідь є, що не сходить із уст усіх жителів неба,

562] Як хитромудро Вулкан Марса й Венеру впіймав.

563] Марс, коли розум йому засліпила Венера жагою,

564] З грізного бога війни раптом коханцем зробивсь.

565] Тут же й сама (бо хто б міг ласкавістю з нею рівнятись?)

566] Войовникові без слів, без дорікань піддалась.

567] Як же то, кажуть, вона насміхалась, пустунка, над мужем:

568] Грубі долоні (коваль!), ще й на додачу - кривий!

569] Часто при Марсові, наче Вулкан, жартома шкутильгала -

570] Врода й грайливість ота вкупі так личили їй!

571] Близькість свою лиш спочатку вони в таємниці тримали,

572] Тільки спочатку їх блуд ще зарум'янитись міг.

573] Сонце викрило їх (чи б міг одурити хтось Сонце?) -

574] Й тут же побачив Вулкан, що виробляє жона.

575] Приклад невдалий ти, Світоче, дав: таж вона за мовчанку

576] Гарний'дарунок тобі - лиш попросив би - дала!

577] Ну, а тим часом Вулкан і над ложем і довкола нього

578] Сіті розставив тонкі - годі їх спостерегти -

579] Й ніби на Лемнос подавсь. А закохані - хутко до ложа,

580] Як умовлялись, та вмить - голі, вже в сітях цупких.

581] Свідків скликає Вулкан... А було там на що подивитись!

582] Кажуть, Венера ледь-ледь втримати сльози могла.

583] Ні то лиця затулить, ні частин соромітних прикрити:

584] Й пальцями їм ворухнуть сіті тонкі не дали.

585] Хтось із присутніх на жарт: "Раз тобі, наймогутніший Марсе,

586] Пута ті надто важкі - радо тебе підміню!"

587] Лиш на твоє, Моревладче, прохання Вулкан змилостививсь -

588] Марс до фракійців чкурнув, та - подалася на Паф.

589] Цим одного ти, Вулкане, домігся: раніше кохались

590] Нишком, а в наші часи? Сорому - мов не було!

591] Втім, ти за голову, кажуть, не раз після того хапався:

592] Що наробило, мовляв, кляте моє ремесло!

593] Й ви не чиніте того! Спіймавшись, Венера не зичить

594] Іншим такої ж біди - голими в сіті лежать.

595] Отже, не став на суперника пастки і не перехоплюй

596] Писаних нишком листів, тих, що вістують любов.

597] Хай перехоплюють чоловіки, якщо зайде потреба, -

598] Ті, хто робитиме це правом вогню і води.

599] Тут, уже вкотре кажу, про дозволені втіхи йде мова -

600] Не для поважних жінок вірші грайливі сную!

601] Хто про Церерин обряд перед людом розводитись стане?

602] Хто розголосить пісні самофракійськйх жерців?

603] То не найвища з чеснот - язика за зубами тримати,

604] Хиба найбільша зате - про таємницю плескать.

605] Тож по заслузі Тантал-балакун умліває від спраги,

606] Хоч у воді, й не сягне з гілки рясної плодів!

607] Надто Венера велить її таїнства всім шанувати -

608] Хто язикатий, тому краще до неї не йти!

609] Хоч не у скрині лежить обрядове начиння Венери,

610] Хоч ошалілі жерці лунко в кімвали не б'ють,

611] Все, їй належне, однак, - серед нас, у постійному вжитку,

612] Все - поміж нас, але так, щоб на очах не було.

613] Навіть Венера, скидаючи одяг, відводить лівицю

614] Й, ледь повернувши її, сором приховує свій.

615] Тільки тварина будь-де, просто неба, годить своїй хіті -

616] Дівчина, бачачи це, в землю потуплює зір.

617] Нашим же втіхам годяться і спальня, й зачинені двері,

618] І покривало: не все ж має оголеним буть.

619] Хай вже не темряви - тіні жадаємо, врешті, - півтіні:

620] Все ж не така виднота, як ото в сонячний день.

621] Навіть тоді, коли люд - чи дощі, чи спекота - під крівлю

622] Ще не ховавсь, коли дуб їжу давав й окриття, -

623] Десь у печерах, дібровах єдналися, не просто неба, -

624] Про соромливість, ще й як, дбав, кажу, первісний люд!

625] Нині ж забави нічні - це для нас наче славні діяння,

626] Дорого платимо ми, щоб на хвалу заслужить.

627] Оком дівчаток пасеш. А для чого? Аби похвалитись

628] Першому-ліпшому: "Глянь: цю я також обіймав!"

629] Тільки б на кожному кроці ти міг показувать пальцем,

630] Тільки б неславу пустить, тільки підняти б на глум.

631] Все це дрібниці! Набреше, бува, з чого сам би сміявся:

632] Всеньке жіноцтво, мовляв, сам перепробував я!

633] Всіх не торкнеться, це так, та зачепить ім'я - і неслава

634] Навіть на цноті самій темне тавро покладе.

635] Йди й запирай тепер, стороже клятий, ворота дубові,

636] Двері міцні зачиняй хоч і на сотню замків -

637] Що з тих старань, як чутки розпускає брехливий коханець -

638] Хоче, щоб вірили в те, в чому насправді програв.

639] Ми ж хіба зронимо скромне слівце про свій успіх любовний,

640] А щодо втіх, то на них - мовчанки вірна печать.

641] Перша засада - не бачити в подрузі вади якоїсь:

642] Тут не один привітав короткозорість свою.

643] Чи дорікав крилоногий герой Андромеді за те, що

644] Личко її чарівне надто вже смагле було?

645] Ще Андромаху візьми: зависокою всім видавалась -

646] Гектор її лиш один просто стрункою вважав.

647] Щось тобі прикре? Стерпи: стане милим. Докучливе? Згладить

648] Час: лиш спочатку любов, пильна, завважує все.

649] Поки із стовбуром ще не з'єдналась прищеплена гілка,

650] Навіть легкий вітерець може її відламать.

651] Та незабаром вона й буревію опертися зможе,

652] Й дереву свіжу снагу, з ним поєднавшися, дасть.

653] Так день при дневі меншає вад у любки твоєї:

654] Що неприємним було - згодом не є вже таким.

655] Запах бичачої шкіри, скажімо, гидкий на початку,

656] Всоте понюхай її - запаху наче й нема.

657] Вадам ще й назвами можна зарадити: в дівчини шкіра -

658] Мов іллірійська смола - буде "смаглявка" тобі;

659] Зиза - Венера; котра світлоока - буде Мінерва;

660] Висохлу, ледве живу - зграбною тут же назви;

661] Звинною - надто низьку; повненькою - добру товстуху:

662] Що кожній ваді близьке, тим і приховуй її.

663] Не дізнавайся про вік, не питай, при якому родилась

664] Консулі: хай цьому лік цензор суворий веде.

665] Надто - коли відцвіла, коли весни її - вже позаду

666] Й по волоскові щодня сивінь вискубує вже.

667] Є в цьому віці, навіть у старшому, чар свій, юначе:

668] Ця нива жниво дає, цю - засівати пора.

669] Поки снага молода - підставляйте труднощам плечі:

670] Кроком нечутним ось-ось старість надсуне хмурна.

671] Тож або море - веслом, або ниву крайте залізом,

672] Чи до гартованих рук зброю жорстоку беріть,

673] Чи своє тіло, і міць, і труди віддавайте обранкам:

674] Діло це теж бойове, здобич і тут чимала!

675] В старших кмітливості більше, завваж; до неї додай ще

676] Досвід, а він лиш один робить з людини митця!

677] Навіть перебіг років чепурінням вони сповільняють -

678] Хочуть і в віці бабусь юними бути на вид.

679] Лиш забажай - і на сотні ладів тебе стануть кохати,

680] Вигадці їхній, повір, заздрити може й маляр!

681] Щоб насолоди сягнуть, не треба таким заохоти:

682] Тут як йому, так і їй рівна слугує жага.

683] Гидко й лягати, коли лиш один розкошує в постелі

684] (Ось чому рідше вдаюсь до хлопчаків по любов).

685] Що то за жінка, яка лиш тому віддається, що - жінка,

686] В думці ж навіть тоді вовну завзято пряде.

687] Втіху давати з обов'язку? Ні, не для мене ця втіха!

688] Будь ти хоч кралею з краль - ласки не треба мені!

689] Слухати любо зате, як вона зізнається в розкошах,

690] Як поспішать не дає - хоче продовжити їх.

691] Хочу жагою потьмарені очі велительки бачить -

692] Як, переможена, все ж млосно пручається ще.

693] Втіхи ті - не для зелених ще (так повеліла природа):

694] Можна їх звідать лише після семи п'ятиріч.

695] Квапишся - пий молоде, а мені - що за консулів давніх

696] В амфори влите було - п'яного дайте вина!

697] Тільки розлогий платан - окриття від пекучого Феба,

698] Та, що молодша, трава - надто шорстка для стопи.

699] Чи Герміоні б ти, а не Єлені надав перевагу?

700] Горгу б хіба подивляв більше, ніж матір її?

701] Тож дочекавшись утіх, що дарує нам пізня Венера,

702] Будеш, повір, смакувать щонайсолодші плоди!

703] Втім, нашу парочку вже прийняло втаємничене ложе:

704] Музо, не входьмо туди! Перед дверми зупинись!

705] Наймилозвучніша мова сама там без тебе пливтиме

706] І бездіяльною там ліва не буде рука:

707] Знатимуть пальці, за що їм узятись на ніжних частинах

708] Тіла, куди тайкома стріли пускає Амур.

709] Із Андромахою так забавлявсь найхоробріший Гектор -

710] Не на одній лиш війні користь од нього була.

711] Так - із лірнеською бранкою велет Ахілл, як по битві,

712] Втомлений, ложе м'яке тілом могутнім гнітив.

713] Пестив тебе, Брісеїдо, руками, що кров'ю фрігійців

714] Часто багрились, і ти не відтручала тих рук!

715] Може, й сама грайливо тяглась до них, нездоланних,

716] Як лиш до любощів хіть заполонила тебе.

717] Поспіх, повір мені, - тільки завада втіхам любовним:

718] Крок по крокові тут, якнайповільніше йди!

719] Знайдеш місця, що до них дає з радістю жінка торкатись, -

720] От і торкайся до них, соромом тут не в'яжись!

721] Сам же помітиш в очах її мовби вогні перелітні:

722] Так по тремтливій воді сонце, бува, пробіжить.

723] Далі почнуться жалі, воркотіння, зітхання солодкі

724] Й ті, що забаві такій гарно сприяють, слова.

725] Лиш під вітрилом тугим не вихоплюйся ти вперед неї,

726] Поперед тебе й вона поспіхом хай не пливе:

727] Разом ідіть до мети! Впадете водночас у знемозі -

728] То привітайте себе: повною втіха була!

729] Тим і керуйсь, коли час є, коли тобі, мов крадієві,

730] Страх не велить чимскоріш діло вести до кінця.

731] Ну, а коли зволікать небезпечно - до весел візьмися,

732] Чвалом пусти скакуна, хвацько його приострож!

733] Ось і праці кінець! Тож подай мені, вдячне юнацтво,

734] Пальму й чоло увінчай з мирту вінком запашним!

735] Як Подалірій був першим цілителем серед данайців,

736] Як Еакід - кулаком, Нестор - брав мовою верх,

737] Даром пророцтва - Калхант, войовничістю - син Теламона,

738] Віжками - Автомедонт, так я в любові мастак!

739] Шану складіть мені, чоловіки, як співця мене славте,

740] Світом із уст у вуста ймення моє хай летить!

741] Гарну я вклав вам до рук, як Вулкан - Ахіллові зброю:

742] Як володів нею він, так ви й себе покажіть!

743] Хто ж амазонку звоює мечем моїм, хай на трофеях

744] Напис залишить такий: "Учнем Назона я був".

745] Хочуть, однак, послухать мене також ніжні дівчата:

746] Книги наступної зміст - це настанови для них.

Додати в закладки

  
Переклад Translate