Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Публій Овідій Назон Любовні елегії Переклад А.Содомори
14
Чи не просив я тебе: "Облиш фарбувати волосся!"
Ти - безволоса тепер, нічого вже фарбувать...
Не фарбувала б - і досі, розкішне, потоком розлогим
М'яко спливало б воно ген аж до стегон твоїх.
Що то за тонкість була! Гребінцем не сміла торкнутись -
Жовтий серієць хіба витче тканину таку;
Вправний павук хіба ніжкою виснує десь під трухлявим
Сволоком нитку таку, що ледь угледиш її.
Колір волосся твого, хоч ні темний, ані золотавий,
Все ж наче змішаний був - зблискував цим, як і тим.
Барви такої по вогких долах горбкуватої Іди
Кедр буває гінкий, як облупити кору.
Ще ж і слухняним було воно, сотнями хвиль укладалось,
Жодного болю, згадай, не завдавало тобі.
Не обривалось, хоч як ти приколюй його та розчісуй, -
Служка вкладати його сміло й спокійно могла,
Часто таки при мені, й не траплялося, щоб господиня,
Шпильку вхопивши, їй руку штрикнула в злобі.
Вранці, бувало, напівлежить на багряному ложі
(Ще не чесали її) в сяйві волосся свого -
В тій непідробній красі до вакханки фракійської схожа,
Що прилягла відпочить десь на зеленім лугу...
Хоч те волосся - одна тільки ніжність, легкість пухова,
Скільки зазнати йому, бідному, мук довелось!
Як терпеливо щодня те волосся вогонь і залізо
Зносило, щоб усьому бути в дрібних завитках!
"Гей, та це злочин - волосся таке, - кричав я, - палити!
Гарне воно й без вогню, зглянься, жорстока, над ним!
Геть із залізом, вогнем! Чи такому волоссю - горіти?
Шпильку візьми-но - й саме, де приколоти, навчить!"
От і не стало його! А таким розкішним волоссям
Сам Аполлон би пишавсь, Вакх би позаздрити міг.
Я порівняв би з ним те, що його в іще мокру долоню
Гола Діона бере - на полотні маляра.
Що ж побиватись тепер? Нема вже його, та й не буде!
Що ж у люстерко щодня сумно вдивлятись тобі?
Дивишся, мов на чужу: ніяк до себе не звикнеш, -
Щоб усміхнутись собі - давню, з волоссям, забудь!
Ні, не наврочила зіллям суперниця, ні в гемонійській
Хвилі волосся твого відьма не мила стара;
Хворості тут не було (хай летить на ліси та на гори!);
Тій осяйній густоті злий не нашкодив язик;
Ні! Ти сама те волосся, злочиннице, занапастила,
Мазь на погибель йому ти намішала сама!
Може, надішле з Германії хтось полонянок волосся -
Буде прикраса й тобі - здобич, узята в боях.
Часто хвалитимуть - ти паленітимеш: "Куплену вроду, -
Будеш картати себе, - схвалюють, а не мою!
Хвалять якусь там германку в мені, а скільки, бувало,
Щирого захвату слів я відбирала сама!.."
Горе! Не втримать їй сліз; обличчя правицею, бачу,
Й щоки, що густо пашать, хоче прикрити вона.
Рештки волосся - тепер на подолі... Бере його в руки...
Не на подолі - гай-гай! - на голові б йому буть!
Та не журись! Твоя шкода поправна: волосся природне,
Що на голівці твоїй, скоро хвалитиму знов.
Шепчеш мені, що я вік свій марную, заздросте жовта,
Що моя пісня, мій дар - лінощів кволе дитя,
Що проти звичаїв предків у розквіті сил молодечих
Я не бажаю собі слави походів курних,
Що многослівних законів не хочу вивчати, що й досі
Форум невдячний не чув жодного слова мого?..
Все це таке нетривке! Я ж вічної слави шукаю,
Щоб між людьми на землі спів мій не знав забуття.
Житиме, поки здіймається їда, співець меонійський,
Поки стрімкий Сімоент хвилю до моря жене.
Житиме й з Аскри поет, поки соком повниться гроно,
Поки стинають серпом колос Церери в полях.
Завжди й ім'я Баттіада звучатиме в цілому світі:
Слави майстерністю він - не даруванням зажив.
Так і Кекропа котурн на сцені не знатиме зносу.
З сонцем і місяцем вік буде тривати й Арат.
Раб доки хитрий, зажерлива - звідниця, батько - суворий,
Звабна - жінка чужа, житиме доти й Менандр.
Енній, у віршах невправний ще, духом піднесений Акцій
Славу собі здобули, що не торкнеться межі.
Хто Варрона забуде і перше судно, й Есоніда,
Що за руном золотим славний очолив похід?
Так і високий Лукрецій: хіба що тоді, коли прийде
Цілому світу кінець, відгомонить його спів.
Тітір, плоди й Енеєва міць оживатимуть в книгах,
Поки над світом усім Рим гомінкий височить.
Доки ще лук і палкий смолоскип - Купідонова зброя,
Доти й вивчатимуть всі, вчений Тібулле, твій вірш.
Буде відомий і Ґалл на крайньому Заході й Сході, -
Буде відома при нім і Лікоріда його.
Тож, коли скелі вивітрює час, коли плугові точить
Зуб терпеливий його, - смерті не знають пісні.
Хай же уступлять пісням і владарі й всі їх тріумфи,
Й золотоносний Таг, щедрі його береги.
Люд нехай прагне марниць! Мені ж хай жовтоволосий
Феб над кастальським струмком келих дзвінкий подає.
Лиш би волосся вінчав мені мирт, що морозу боїться,
Лиш би ті вірші до рук радо закоханий брав.
Заздрість живих любить їсти. Помремо - вона відступає.
Кожен, яку заслужив, матиме шану тоді.
Вирвусь і я з похоронного вогнища: частка найкраща,
Частка моєї душі, в пісні моїй оживе!
Книга: Публій Овідій Назон Любовні елегії Переклад А.Содомори
ЗМІСТ
На попередню
|
|
