Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Якщо болить серце – тобі, друже, поталанило. / Василь Стус

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Квінт Горацій Флакк Про поетичне мистецтво (Послання до Пісонів) Переклад Андрія Содомори


Квінт Горацій Флакк Про поетичне мистецтво (Послання до Пісонів) Переклад Андрія Содомори

© Horatius

© А.Содомора (переклад, примітки), 1982

Джерело: Горацій. Твори. К.: Дніпро, 1982. 254 с. С.: 215-226.

E-Text: Бібілотека "Nova Doba"

001] Що, якби шию коня з головою людини надумав

002] Пензлем з'єднати маляр, ще й пір'ям барвистим одіти

003] Ті звідусюди позбирані кусники: зверху обличчя

004] Гарної жінки, внизу ж - подоба лускатої риби,

005] Хто, на цей витвір поглянувши, сміхом не пирснув би, друзі?

006] Вірте, Пісони: точнісінько так виглядатиме й книга,

007] Де ніби в маренні хворого будуть безладно зринати

008] Всякі дива, так що там не підійде до цілості твору

009] Ні голова, ні нога.- "Але ж малярам і поетам

010] Дозвіл ще з давніх часів на дерзання нечувані дано".

011] Знаю. І сам ним користуюсь, не боронитиму й іншим,

012] Лиш не для того, кажу, щоб сумирне єдналося з диким,

013] Щоб парувалися з тигром вівця, а з гадюкою-птиця.

014] Так от не раз по гучному, багатонадійному вступі,

015] Латку яскраво-червону пришиють одну, потім другу,

016] Начебто зайчика пустять: опишуть діброву Діани,

017] Вівтар її і струмок, що, звиваючись, так мальовничо

018] Лугом біжить, або Рейн, або в небі вологім веселку.

019] Все це, однак, не на місці. Скажімо, сумні кипариси

020] Добре вдаються тобі, та до чого вони, якщо чудом

021] Серед уламків судна врятувавсь грошовитий замовник?

022] Звідки, наприклад, цей глечик, якщо ти до амфори брався?

023] Все можеш, отже, робити, аби лиш єдине та просте.

024] Не одного з нас, поетів, о батьку, й сини його гідні,

025] Вводить в оману уявна довершеність: темним роблюся,

026] Прагнучи бути коротким; той, дбаючи тільки про легкість,

027] Млявим стає, цей-надутим, силкуючись бути поважним.

028] Інший, лякаючись бурі,-плазує весь час, обережний.

029] Хто ж забажає просте в чудернацькому світлі подати,

030] Той кабана прималює до річки, дельфіна - до лісу.

031] Втеча від хиби - до хиб же веде, коли бракне мистецтва.

032] Там, біля школи Емілія, будь-який мідник зуміє

033] Вилити вміло й хвилясте волосся, і нігті, одначе,

034] В суті самій він спіткнеться-таки: тих частин не з'єднає

035] В цілість одну. За перо беручись, не хотів би скидатись

036] Я на того різьбяра, як і вроду свою вихваляти -

037] Кучері, полиск очей,-коли б ніс, наприклад, кривий був.

038] Отже, хто лише,- беріться за те, що було б вам по силі,

039] Зваживши добре, що втримають плечі, під чим-подадуться.

040] Хто відповідний предмет підібрав, то вже неодмінно

041] Знайде потрібні слова й укладе їх у світлім порядку.

042] Блиск і принадність порядку того (чи я помиляюсь?) -

043] В тім, щоб доречно сказати таке, що саме до речі,

044] Інше відклавши до часу. Ось так і в обіцяну пісню

045] Слово при слові низати належить і чуйно, й уважно:

046] Це ось відкине поет, а тому от - надасть перевагу.

047] Буде добірний твій вислів, якщо звичайнісіньке слово

048] Блисне в незвичнім зв'язку, мов нове: а як іноді треба

049] Зміст невідомих речей іменами новими розкрити,

050] Слово створити, незнане Цетегам,-хай мають поети

051] Право на те, але з нього розумно нехай користають.

052] Приймуться ті новотвори, якщо вони, змінені трохи,

053] З грецької мови почерпнуті. Те, що зуміли зробити

054] Плавт і Цецілій,- чому б не зробили Вергілій і Варій?

055] Чим провинився і я, що в міру сил своїх скромних

056] Щось по-новому скажу, коли мову батьків багатили,

057] Творячи назви нові, ще в минулому-Енній з Катоном?

058] Можна було й повік буде можна, карбуючи слово,

059] Мітку сучасну на нім відбивати. Отак у природі:

060] Рік промине-й перволист облітає; і в мові так само:

061] Старіють ранні слова поступово, на їхньому ж місці,-

062] Як і вони колись,-квітнуть нові й набираються сили.

063] Смерті підлеглі і ми, і все те, що створили ми, люди;

064] Штучний затон, який судна хоронить від подиху бурі

065] (Праця владична!), чи багна безплідні, привиклі до весел,

066] Ті, які гострий леміш відчуваючи, нині годують

067] Людні міста, чи ріка, що полям течією грозила,

068] Звернена в річище інше,- згинуть смертних творіння.

069] Вічно й слова не бувають у тій же красі та пошані:

070] Відгомонілі вже,- знов оживають, а ті, що сьогодні,

071] Пишні, в усіх на устах,- заніміють, коли того схоче

072] Звичай, який і оцінку, й закони приписує мові.

073] Древній Гомер нас навчив, яким розміром пісню складати

074] Про лихоліття війни, про діяння владик, полководців.

075] Спершу в нерівнім двовірші звучав лише сум, але потім

076] Також і напис-обітницю розміром тим укладали.

077] Хто ж був творцем тих елегій коротких-не знаємо й досі:

078] Вчені ведуть суперечки, але не приходять до згоди.

079] Гнів Архілохові викував зброю, їдкі його ямби.

080] Згодом котурни й сокки низькі цю стопу вподобали,

081] Здатну розмову вести, покриваючи в люднім театрі

082] Гомін юрби, й спроможну представити живо події.

083] Лірі ж-богів і героїв оспівувать Муза веліла,

084] Славить кулачних бійців, коня, переможного в бігу,

085] Пристрасті літ молодечих і вільність при келиху піннім.

086] Отже, якщо я не чую тонів ані їх переміни

087] В тому чи іншому творі,- чому тоді звуся поетом?

088] Чи, незнання по-дурному соромлячись, маю не вчитись?

089] Як до речей комедійних трагічний вірш не підходить,

090] Так і Фієстів бенкет не годилося б нам зображати

091] Мовою бесід буденних, підхожою більше для жартів.

092] Хай же кожна ця річ має місце своє, їй належне.

093] Правда, й комедія іноді голос підносить, наприклад,

094] Гучно лайки вивергає Хремес, переповнений гнівом.

095] Так і в трагедії часто Пелей або Телеф, скажімо,

096] Вбогі вигнанці, по-простому, щиро жалі виливають,

097] Не в довжелезних і пишних словах, коли хочуть торкнути

098] Скаргами тими серця глядачів, досягти спочування.

099] Мало, щоб вірш був красивий: нехай і солодкий він буде,

100] Хай глядача куди хоче веде, його дух полонивши.

101] Як і при тім, хто сміється чи плаче, й у нас мимоволі -

102] Сміх або плач на лиці: якщо інших розчулити хочеш-

103] Сам страждай наперед, ось тоді-то, Пелей ти чи Телеф,

104] Гляну я з болем на тебе; коли ж говоритимеш будь-як-

105] То задрімаю або посміюсь. До сумного обличчя -

106] Слово підходить сумне, до сердитого-гнівне: поважним-

107] Личить і слово поважне, грайливим-легке, бо природа

108] Спершу в душі викликає у нас перемінами долі

109] Настрої різні: то тішить, то враз пориває до гніву,

110] То до землі прибиває і тугою стискує горло;

111] Потім - і словом пояснює вже ті пориви душевні.

112] Ну, а як настрій один, а слова на устах протилежні -

113] Сцену таку засміє увесь люд - і піший, і вершник.

114] Є ж бо різниця, хто мовить - чи Дав, чи півбог, чи розважний

115] Сивоголовий дідусь, чи юнак запальний, чи то владна

116] Мати сім'ї, чи турботлива нянька, чи той, хто постійно

117] В мандрах - бувалий купець, чи рільник на зеленому полі,

118] Чи ассірієць, чи колх, фіванець, чи Аргосу житель.

119] Вірний переказу будь або сам відповідно до правди

120] Щось опиши. Коли про Ахілла в славі найвищій

121] Мову ведеш - хай буде він буйний, суворий, гнівливий,

122] Хай відкидає закон і мечем хай на все посягає.

123] Хай непокірлива буде Медея, Іно-плачлива,

124] Іо-блукачка, тужливий-Орест, Іксіон-віроломний.

125] Творячи постать для сцени незнану ще, власну, старайся,

126] Щоб від початку вона й до кінця мала цілісну вдачу,

127] їй лиш одній притаманну і їй відповідну. Одначе,

128] Важко сказати по-своєму те, що є спільним набутком:

129] Легше Троянську війну зобразити на сцені театру,

130] Ніж оспівати таке, що на думці й устах не було ще.

131] Знаний повсюдно переказ тоді називай справедливо

132] Власним творінням, коли за те коло, второване тупо,

133] Вийти зумієш і слово в слово товкти перестанеш,

134] Мов дріб'язковий товмач, і коли, за зразок щось узявши,

135] В нім не загрузнеш, законами твору чи соромом скутий.

136] Врешті, якщо не почнеш, як поет кіклічний колись-то:

137] "Спів починаю про долю Пріама й війну славнозвісну".

138] Що сотворити б він мусив, щоб зачин такий оправдати?

139] Гори в пологах важких, а родиться... мишка маленька.

140] Інша річ - той, що зусиль ніколи намарно не тратиь:

141] "Музо, прослав того мужа, який після скорення Трої

142] Звичаїв стільки пізнав і міст чужоземних побачив".

143] Він-бо не з пломеню дим, а з диму пломінь яскравий

144] Хоче добути, щоб дивні дива з того сяйва зринали:

145] І Антіфат, і циклоп Поліфем, і з Харібдою Сцілла.

146] Про поворот Діомеда такий не почне повідати

147] Від Мелеагра кончини, про Трою- від Зевса і Леди;

148] Завжди до діла спішить, читача пориває з собою

149] В гущу подій, наче б той уже знає про них, а все інше,

150] Чим не надіється блиснути,- лишить; ось так і снує він

151] Вигадки ті, неправдиве сплітаючи вміло з правдивим,

152] Щоб початкове з середнім, середнє-з кінцевим в'язалось.

153] Слухай, чого вимагаєм від тебе і я, і народ мій.

154] Отже, якщо тобі йдеться про те, щоб глядач не покинув

155] Місця свого й, почувши: "Плещіть!"-заплескав у долоні,

156] Мусиш підмітити риси, властиві для кожного віку,

157] Живо малюючи вдачі всілякі, мінливі з роками:

158] Хлопчик, який вже навчивсь говорити й ногою вже певно

159] Б'є по землі, до однолітків тягнеться все: то пустує,

160] То вже надувся, то знов усміхнувсь - щохвилини він інший.

161] Хлопець під першим пушком, від опіки звільнившись нарешті,

162] Рветься до коней, собак і до грищ на зеленому полі,

163] М'якне до зла, наче віск, не піддасться ж - раді розумній,

164] Користь якусь осягнути ліниться, розтринькує гроші,

165] Гордий, палкий, але те, що полюбить,-спішить розлюбити.

166] Зрілий муж, навпаки,- про майно, про почесті дбає,

167] Друзів потрібних собі заведе й оминає розважно

168] Те, що потому, коли б захотів, уже важко змінити.

169] Вколо старого-турботи одні, чи тому, що не сміє

170] Навіть торкнутись того, що зібрав, чи тому, що керує

171] Всім якось холодно й мляво, гадає ще довго пожити,

172] Завжди вагається, вічно бурчить, нарікає на долю,

173] Хвалить минулі часи, дні дитинства свого, молодих же -

174] Лає на кожному кроці, наставник, суддя їх суворий.

175] Досить добра нам несуть із собою роки, що приходять,

176] Досить його й забирають, минаючи. Тож юнакові

177] Ролі старого не йдуть, а хлопчині - дозрілого мужа.

178] Межі й можливості віку свого треба кожному знати.

179] Дію описують словом або зображають на сцені.

180] Те, що сприймається вухом, повільніше й слабше хвилює,

181] Ніж очевидне, побачене, те, що глядач переймає

182] Без посередника, сам. Та є речі, яким відбуватись

183] Краще за сценою; там і залиш їх, усунь ті події

184] З-перед очей, а вклади їх майстерно в уста очевидця:

185] Хай не вбиває Медея дітей на виду, перед людом,

186] М'яса людського Атрей-лиходій хай не варить на сцені,

187] Кадм хай прилюдно не робиться змієм, а птицею-Прокна.

188] Хоч і покажеш таке - не повірю ще й криво всміхнуся.

189] Кожна вистава повинна включати ні більше, ні менше-

190] Рівно п'ять дій, коли зичиш не раз їй побачити сцену.

191] Хай появляється бог лиш для гідної бога розв'язки,

192] Хай не спішить і четверта особа в розмову втручатись.

193] Хор, як і той виконавець, хай ролі своєї пильнує:

194] Хай він співає в перерві між діями, те, що співзвучне

195] Змістові цілого твору, що задум його розкриває;

196] Хай доброчесним сприяє, дає їм поради прихильно,

197] Стримує гнівного шал, а тривожному-спокій дарує;

198] Хор нехай хвалить короткий обід, правосуддя цілюще,

199] Мудрі закони і мирне життя при відчинених брамах,

200] Він таємниці нехай береже і безсмертних благає,

201] Щоб нещасливим Фортуна сприяла, покинувши гордих.

202] Флейта колись не була ще, як нині, окована міддю,

203] Рівня трубі,-лиш проста й тонка, з кількома лиш дірками,

204] Скромна подруга хору, що пісні його вторувала,

205] Голос доносячи свій до рядів, на той час нечисленних,

206] Де глядачі засідали (їх теж було легко злічити) -

207] Скромний і чесний ще люд, шанувальник звичаїв добрих.

208] Потім, коли переможець поширив свої володіння,

209] Муром просторі міста оточив, коли в свято безпечно

210] З самого ранку вином догождав охоронцеві-богу,-

211] Вільність тоді забуяла в ладах, як і в розмірах віршів.

212] Що в них утямити міг той глядач-селянин, що при святі

213] Між городян собі сів, огрубілий в гурті тонкошкірих?

214] Так-то мистецтво, що простим було, поступово пізнало

215] Пишність і рух,-і флейтист поволік свої шати по сцені,

216] Так і сувора струна зазвучала в новому співзвуччі.

217] Врешті, й вимовність того досягла, що чіткий колись вислів,

218] Духом пророчим наповнившись, так уже потім ускладнивсь,

219] Так набубнявів, що й хор заспівав, як оракул дельфійський.

220] Хто ж, укладаючи вірші трагічні, козла домагався,

221] Скоро й сатирів сільських оголив, при поважному творі

222] Місце для грубого жарту знайшовши, щоб лиш заманити

223] Чимось новим глядача, який, бога власкавивши дома,

224] Вихилив чарочку й дав собі волю при днині святковій.

225] Правда, й сатирів, отих сміхунів балакучих, годиться

226] Так зображати і так підміняти жартами правду,

227] Щоб опісля якийсь бог чи герой, що недавно на сцені

228] В золоті й пурпурі сяяв, у темну нору не скотився,

229] Мови низької уживши або від землі відірвавшись,

230] Щоб не ширяв у порожняві, ловлячи всякі марниці.

231] Не для трагедії вірші легкі, балачки їй не личать:

232] Наче матрона, що свято вшановує танцем обрядним,

233] Скромно вона промайне між рядами зухвалих сатирів.

234] Я ж, беручись до сатирових драм, не вживав би, Пісони,

235] Лиш найбуденніших слів, не настільки б я стер із трагедій

236] Барви, властиві для них, щоб не можна було відрізнити,

237] Хто промовляє-Дав, чи Піфія, злодійка хитра,

238] Та, що в Сімона так спритно талант потягла, чи веселий

239] Добрий Сілен, опікун Діоніса, його вихователь.

240] Речі відомі я так оспівав би, що кожен би взявся

241] Скласти й собі щось подібне, легке, але надаремно

242] Потом спливав би: таку має силу зв'язок і порядок,

243] Так набирає ваги запозичене з бесіди слово.

244] Фавнам, що з лісу прийшли, як на мене, слід уникати

245] Звичок і слів тих людей, що зростали на вулицях міста -

246] То звеселяючи віршем себе, дзвінким, солодкавим,

247] То на все горло горлаючи грубі пісні сороміцькі:

248] Не до смаку це тому, в кого рід і кінь, і майно є,

249] Він-бо не схвалить поета за те, чим захоплений інший -

250] Той, хто лузає горіхи й горох за столом уминає.

251] Довгий склад після складу короткого творять укупі

252] Ямб, легкобіжну стопу, яка розрослася потоку

253] В триметр ямбічний, де чуємо шість ритмічних ударів.

254] Спершу він був однорідний, але опісля, щоб для слуху

255] Дещо повільнішим бути, вагомішим,- батьківським правом

256] Мірні спондеї до себе прийняв терпеливо й гостинно,

257] Лиш не настільки, щоб їм уступити по-дружньому місце

258] Друге чи навіть четверте. У триметрах Акція славних

259] Рідко незмішані ямби звучать; але й Еннія триметр

260] Сцену аж гне своїм кроком важким чи тому, що поспішно,

261] Надто недбало кував його він, чи тому, що замало

262] Вивчив закони мистецтва, що теж неабиякий огріх.

263] Правда, не кожен відразу почує неправильність вірша.

264] Звідси й та вільність, нічим не оправдана, римських поетів.

265] Чи, користуючись нею, я мав би як-небудь писати,

266] Мав би втішатися тим, що мої помилки очевидні

267] Сприйме поблажливо кожен? Можливо, уникну докору,

268] Слави ж - не заслужу. На грецьких поетів рівняйтесь,

269] Їх перечитуйте вдень і вночі, не склепляючи ока!

270] Прадіди ваші й у Плавта хвалили дотепи й ритми,

271] їх за зразок беручи терпеливо,- не буду казати,

272] Просто з глупоти,- якщо ми спроможні ясно відчути,

273] Де неотесаний жарт, а де дотеп тонкий, і пізнати

274] Вірш бездоганний на слух або вистукать пальцем той розмір.

275] Кажуть, що вперше почав ще нечувану пісню трагічну

276] Теспіс, який на колесах возив свої твори-вистави;

277] Хто ж виступав, той осадком вина червонив собі лиця.

278] Потім Есхіл і плащі запровадив, і маски, і сцену,

279] Збиту із скромних дощок, і словом високим озброїв

280] Тих, що співали на ній, і котурни велів їм озути.

281] Згодом заблисла й комедія давня в усій своїй славі.

282] Лиш перейшла вона межі пристойного; грубу зухвалість

283] Мусив закон усмирити, й затих на півслові ганебно

284] Хор, бо не мав уже права злословити вільно й безкарно.

285] В кожному роді доклавши зусиль своїх, наші поети

286] Чи не найбільше прославились там, де покинули сміло

287] Стежку, второвану греками, щоб зобразити на сцені

288] Справи домашні, свої, претексти й тогати створивши.

289] Лацій і мовою блиснути б міг, як блищить переможно

290] Доблесна зброя його, коли б кожен із наших поетів

291] Був терпеливий у праці, точив і вигладжував слово.

292] Ви ж, о нащадки Помпілія, геть без вагання відкиньте

293] Вірші, яких не торкався різець, яких би він довго

294] Не шліфував, щоб і ніготь не виявив жодних зазублин.

295] Знаючи, що Демокріт не науку тяжку, а натхнення

296] Більше цінив, а значить, і стежку тверезим поетам

297] На Гелікон перекрив,- не один уже й в лазню не ходить,

298] Любить відлюдні місця, відпускає і бороду, й нігті,

299] Ніби набуде тим слави поета, якщо голяреві

300] Жодного разу в житті голови не довірить своєї,

301] Хоч не поверне їй розуму й трьох Антікір чемериця.

302] Нащо я, дурень, себе очищаю від жовчі під весну?

303] Хто б дорівняв мені віршем, якби не вживав я тих ліків?

304] Ну, але хай там! Буду вже краще бруском, що собою

305] Гострить залізо, а сам і тупий, і не вріже нічого.

306] Отже, не творячи сам, я тих, які творять, повчаю,

307] В чім їх обов'язок, сила, що живить їх, що надихає,

308] Що їм на користь, що ні, де вірний їм шлях, а де хибний.

309] Тільки в знанні - джерело й запорука справжнього вірша.

310] Річ усіляку збагнеш, до Сократових книг зазирнувши,

311] Ну, а коли вже збагнеш, то й слова мимоволі надлинуть.

312] Хто зрозумів свій обов'язок перед вітчизною, другом,

313] Чує належну любов до батька, до брата, до гостя,

314] Знає, у чому турботи судді, сенату й для чого

315] Владу вождеві дали,- той напевно вже кожній особі

316] Барв таких добере, що саме їй притаманні.

317] Хай за життям наслідувач пильно простежує; з нього

318] Хай і черпає для власного вірша слова соковиті.

319] Тим-то і твір, лиш місцями хороший і справді життєвий,

320] Хоч у цілому без повабу, сили і навіть мистецтва,

321] Більше цікавить людей, привертає увагу надовше,

322] Ніж милозвучно-дзвінкі, позбавлені змісту дрібниці.

323] Грекам дала і натхнення, і дар красномовності Муза,

324] Грекам - бо тільки вони одного лише прагнули - слави.

325] В нас же - школяр наймолодший уже, як дорослий, поділить

326] Мідного аса на соті частини: "Гей, синку Альбіна!

327] Ти нам скажи: якщо від п'яти дванадцятих аса

328] Унцію треба відняти, то скільки буде?" - "Третина".-

329] "Славно! Такий не проциндрить майна! А як стільки ж додати?" -

330] "То половина". Чи в душах таких, які змалку взялися

331] Ржею захланності, може колись прорости така пісня,

332] Що в кипарисовій скриньці лежить і в олії із кедра?

333] Кожен поет намагається вчити, або звеселяти

334] Віршем своїм, або ж поєднати корисне з приємним.

335] Хочеш повчати-повчай, але коротко: сказане стисло

336] Краще сприймається, глибше й надовше в душі залягає;

337] Зайве ж усе - в ній місця не знайде, забудеться тут же.

338] Вигадка, щоб утішала,-нехай буде близька до правди;

339] Не вимагаючи віри в будь-що, з ненажерного шлунка

340] Ламії діток, скажім, не виймай і живих, і здорових.

341] Сивоголових загін лише корисне цінить у творі.

342] Вершник-не любить повчань, оминаючи їх у погорді.

343] Славлять усі лиш того, хто з'єднає приємність і користь,

344] Хто звеселить читача й одночасно дасть насолоду.

345] Книга така й книгаря збагатить, і моря переплине,

346] Славу на довгі віки дарувавши своєму творцеві.

347] Похибки є ще й такі, що їх можна було б і простити,

348] Бо ж і струна не завжди дзвенить під пальцем, як треба:

349] Замість низького звуку, бува, почуємо тонший;

350] Навіть стріла у намічене місце не завжди влучає.

351] Тож, коли пісня блискуча в цілому, чи варто шукати

352] Плям незначних, слідів неуваги, що кожній людині

353] Вже від природи властива? До чого веду я? -Поганий

354] Той переписувач книг, що однакову помилку робить,

355] Скільки на неї не вказуй йому; а сміх викликає

356] Той кіфарист, що на тій же струні збивається вічно.

357] Так і поет непоправний Херілом мені видається:

358] З подиву я засміюсь, як у нього знайду щось хороше.

359] Ну, а коли задрімає Гомер,- мені зробиться прикро,

360] Хоч при такому довженному творі не диво й здрімнути.

361] Вірш до картини подібний: ця здалеку краща, та-зблизька,

362] Ця у півтіні сприймається добре, а та оживає

363] На видноті, бо вона не боїться, як інша, постати

364] Перед очима знавця при яскравому денному світлі.

365] Ця нас захоплює тут же, а та - з десятого разу.

366] Старший з братів! Хоч ти сам від природи розумний, а батько

367] Вказує правильну стежку тобі, ти й з моєї науки

368] Ось що затям. Є заняття, де навіть саму посередність

369] Можна простити безкарно: законів знавець чи оратор,-

370] Навіть тоді, коли цей - не рівня Мессалі-промовцю,

371] Той же Касцелію Авлу знанням дорівняти не в силі,-

372] Все ж у пошані. Але посередність у праці поета -

373] Гріх, і ні люди його не простять, ні боги, ні книгарні.

374] Як зіпсують нам приємний обід бездарні музики,

375] Мак, приправлений медом сардінським, чи згусла олія

376] (Міг же обід і без них обійтись!), так і вірш, який виник

377] Лиш для душевних утіх, нехай до вершини мистецтва

378] На волосок не сягне - вже стрімголов падає в прірву.

379] Хто ще й меча не тримав, той не вийде на Марсове поле.

380] Хто не торкавсь обруча, не метав ні м'яча, ані диска,

381] Той не стане до гри, щоб на сміх себе не підняти.

382] Лиш за перо хапається й неук. А що? Він же вільний,

383] Знатного роду, належить до вершників, ну, а, крім того,-

384] Чесна, порядна людина, гріхів за собою не має!

385] Ти ж ні до яких справ не берись проти волі Мінерви -

386] Ось моя рада, мій суд. А коли вже дещо напишеш -

387] Мецію те покажи, хай оцінить; дай прочитати

388] Батькові, врешті, й мені, а потому літ хоча з дев'ять

389] Хай те писання полежить: у книзі невиданій можна

390] Креслити зайві слова, а пустиш у світ їх - не вернеш.

391] Вперше людей лісових від убивства й кривавої їжі

392] Віщий Орфей, богів посланець, відстрашив; тому-то

393] Кажуть, що він усмиряв кровожерливих тигрів і левів.

394] Кажуть, що й Амфіон, будуючи мури фіванські,

395] Голосом ліри й молитвою-піснею брили камінні

396] Клав на потрібні місця. І в тім була мудрість прадавня,

397] Щоб розрізняти загальне й приватне, священне і світське,

398] Щоб узаконити шлюб і приборкати похіть свавільну,

399] Зводити мури міські й карбувати на дошках закони.

400] Так божественних поетів і віщі пісні їх окрила

401] Вічна пошана й хвала. Потому Гомер знаменитий

402] І Тіртей гартували мужів до воєн суворих.

403] Віршем складали пророцтва й повчання-дороговкази,

404] Звуки струн піерійських вели до владичої ласки,

405] Винайшли втіхи театру, щоб люд після довгої праці

406] Знову душею і тілом ожив. Тому не соромся

407] Музи, що ліру тримає в руках, і співця Аполлона.

408] Хист чи майстерність потрібніша віршам? - Ось де питання.

409] Та, як на мене, то й пильність сама, без природного хисту,

410] Як і без пильності хист,- це слово пусте: вони в парі,

411] В дружбі й у праці взаємній і сили, й ваги набирають.

412] Хто на змаганнях мету осягти забажав, той ще хлопцем

413] Тіло в труді гартував, не знав ні вина, ні любові,

414] Холод і спеку терпів, а хто виграє так на флейті -

415] Вчивсь тої гри, і не раз його лаяв учитель суворий.

416] Нам же-досить сказати: "Я дивні поеми складаю,

417] Хай останньому грець, мені ж - сором плестися позаду,

418] Як і признатись, що дурень я в тім, чого не навчався".

419] Наче окличник, який до купівлі юрбу намовляє,

420] Так лестунів до обіду скликає поет, у якого -

421] Власні поля чималі й на лихву позичені гроші.

422] Тож, коли справді хтось пишний обід приготовити може,

423] За бідняка поручитись чи то врятувати від суду,

424] Будь-яку справу розплутавши, той хіба яким чудом

425] Може пізнати, хто підлий лестун, а хто друг його щирий.

426] Отже, якщо ти вже дав чи даси комусь гарний дарунок -

427] Віршів йому не читай у той час, бо ще й не почнеш ти,-

428] Він, тобі вдячний, кричатиме: "Влучно, прекрасно, правдиво!"

429] То він поблідне, пустить сльозу, задивившись мрійливо,

430] То буде бити віршам у лад - п'ятою об землю.

431] Як над покійником плакальник більше голосить і плаче,

432] Б'є себе в груди сильніше, ніж той, хто направду сумує,

433] Так і лестун красномовніше хвалить, ніж чесний цінитель.

434] Був же в царів такий звичай: кого розпізнати хотіли,

435] Чистим вином упивали того-лиш тоді було видно,

436] Гідний він дружби чи ні. Тому, якщо вірші складаєш,

437] Раджу тобі: оминай лестунів у лисячій шкурі.

438] Дещо читав ти й Квінтілію, певно. Той радив одразу:

439] "Тут і тут ось поправ". А якщо ти казав: "Не виходить,

440] Хоч і старався не раз",- велів закреслити, й знову

441] Кинути в горно той вірш, і ще раз як слід відкувати.

442] Ну, а коли ти впирався та ще й захищав свої хиби,

443] Замість поправити їх,- він змовкав і давав тобі волю:

444] Що ж, мов, милуйсь тоді сам і твором своїм, і собою.

445] Чесний, розумний цінитель осудить вірші погані,

446] Грубі він тут же зганьбить, а недбалі, перо повернувши,

447] Чорним помітить, обріже прикрасу надмірну, а темним -

448] Світла порадить додати і вкаже, де місце двозначне,

449] Де треба іншого вислову вжити; словом, учинить,

450] Як Арістарх, і не скаже: "Чи варто сваритися з другом

451] Через дрібниці такі?" Дрібниця грозить нам бідою,

452] Хай хоч раз осміють нас, усунувши з кола поетів.

453] Наче того, хто жовтухою хворий, чи весь у корості,

454] Чи збожеволів, чи гнів Діани накликав на себе,

455] Так і бояться, й минають усі дурного поета.

456] Лиш пустотливі хлоп'ята зі свистом за ним підбігають.

457] Може, блукаючи - ніс догори - вивергаючи вірші,

458] В яму впаде він чи рів,- наче той птахолов, який очі

459] Втупив у пташку якусь,-і волатиме: "Гей, громадяни!

460] Хто б мене витяг?"-Ніхто не озветься. Коли ж мимоволі

461] Хтось і завдасть собі труду й уже наготує мотузку -

462] Я й того стримаю: "Слухай, а може, він сам туди кинувсь,

463] Може, й не хоче рятунку?" - І тут оповім при нагоді

464] Про Емпедоклову смерть: "Сіцілійський поет, забажавши

465] Слави безсмертного бога, стрибнув собі холоднокровне

466] В Етну вогненну. Нехай же поет має право померти.

467] А врятувать проти волі чи вбити-однакові речі.

468] Ця його спроба-не перша, тому й, урятований, знову

469] Буде шукати він славної смерті - пропаща людина.

470] Ще й невідомо, за що він так мучиться тим віршуванням:

471] Батьківський прах осквернив чи ступив нечестиво на місце,

472] Торкнуте блискавки вістрям, лиш ясно одне - він лютує,

473] Наче ведмідь, який виламав грати й реве на все горло!"

474] Так той завзятий поет на невчених і вчених чигає:

475] Ну, а кого вже піймав-тому гріб: зачитає до смерті.

476] П'явка відчепиться тільки тоді, коли спухне від крові.

ПРИМІТКИ

Пісони - Луцій Кальпурій Пісон, консул 15 р. до Р.Х., друг Тіберія, і два його сини.

1. Якби шию коня з головою людини... - натяк на картини тогочасних художників, що любили зображувати химерні істоти.

32. Біля школи Емілія... - Там були майтерні другорядних скульпторів.

75. В нерівнім двовірші... - тобто в елегійному дистиху - поєднанні гекзаметра й пентаметра.

83. Лірі ж... - ідеться про видатних грецьких ліриків Піндара, Алкея, Сапфо, Анакреонта.

129. Троянську війну... - Йдеться не про "Іліаду" і "Одіссею", бо їх не можна розділити на декілька трагедій (пор. Арістотель, "Поетика", 1459 в ХХІІІ), а про "Кіпрії" та "Малу Іліаду".

132. Коло, второване... - так звані "циклічні (кіклічні) поеми", що охоплювали весь цикл (коло) переказів, пов'язаних з походом на Трою.

141 «Музо, прослав того мужа...» - Скорочений переклад початкових віршів "Одіссеї".

146. Поворот Діомеда...- Повернення героїв з-під Трої було темою циклічних поем.

147. Від Зевса і Леди.- Тобто від народження Єлени, через яку почалась Троянська війна. . .

155. Плещіть! - З таким проханням наприкінці вистави звертався до глядачів один з акторів.

186. Атрей-лиходій... - Злочин Атрея був сюжетом трагедії Софокла «Атрей» і трагедії Евріпіда «Фієст»; обидва твори не збереглись.

190. П'ять дій... - Поділ драми на п'ять актів, зумовлений розвитком композиції твору, пов'язаний не з класичною, арістотелівською традицією, а з елліністичними георгіями.

191. Хай появляється бог... - За допомогою спеціального пристрою на сцену спускався бог для розв'язування особливо складних ситуацій.

192. Четверта особа... - За класичною теорією, число акторів (установлене Софоклом) не повинне перевищувати трьох.

216. В новому співзвуччі. - Ліра, що первісно мала сім струн і любила сувору простоту звучання, згодом стала налічувати одинадцять.

220. Козла домагався... - Горацій приєднується до теорії, згідно якої назва «трагедія» (етимологічно «пісня козла») походить від того, що переможець на змаганнях драматичних поетів одержував у нагороду шкіру козла.

221. Сатирів сільських... - Мова йде про так звану сатирову драму.

248. В кою рід і кінь... є... - йдеться про вершників.

277. Осадком вина червонив... лиця. - До запровадження масок актори червонили щоки осадком вина.

280. Котурни велів їм озути... - Крім цих нововведень, Есхіл запровадив також другого актора, зменшивши хорові партії, що посилило розвиток драматичної дії.

281. Згодом... - тобто в 486 р. до н. є., коли афінський комедіограф Хіонід поставив першу комедію.

282-283. Зухвалість мусив закон усмирити... - Заборона особистих нападок, зокрема на політичних діячів, що мала місце під час Пелопоннеських війн, не тривала довго: поступово давньоаттіцька комедія повернула собі колишню загостреність; відсутність хору в так званій «новій комедії» не була наслідком офіційної заборони.

295-296. Демокріт... натхнення... цінив... - Демокріт вважав, що без натхнення, своєрідного шалу, насланого небом, не можна стати справжнім поетом; такої думки був і Платон. Горацій наголошує на свідомій діяльності поета.

306-308. Закінчуючи обговорення поетичного мистецтва взагалі (1-152) і драми зокрема (153-294), Горацій визначає предмет дальшого обговорення, в центрі якого - поет як творець (295-476), орієнтуючись, очевидно, на традиційну схему: мистецтво - митець.

332. В кипарисовій скриньці... - Рідкісні книги, змащені кедровою олією (що оберігала від молі та гниття), зберігались у кипарисових скриньках.

375. Приправлений медом сардінським... - Сардінський мед вважався найгіршим.

388. Ліг хоча з дев'ять... - На думку античного коментатора, Горацій натякає на невелику, але майстерно викінчену поему «Смірна», над якою поет Цінна працював дев'ять років.

403. Повчання-дороговкази... - Йдеться про так звану дидактичну поезію (Гесіод, Солон, Теогнід та ін.).

471-472. Місце, торкнуте блискавки вістрям... - Місце, куди вдарила блискавка, вважалось священним.

© Aerius, 2004




Текст з ae-lib.org.ua

Книга: Квінт Горацій Флакк Про поетичне мистецтво (Послання до Пісонів) Переклад Андрія Содомори

ЗМІСТ

1. Квінт Горацій Флакк Про поетичне мистецтво (Послання до Пісонів) Переклад Андрія Содомори

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate