Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Квінт Горацій Флакк Еподи Переклад Андрія Содомори

6. ДО НАКЛЕПНИКА

Чого ж ти, псе, кусаєш перехожого?

А вовка що, не йме твій зуб?

Чому в мій бік не гавкаєш, не шкіришся?

Боїшся - можу й сам вкусить!

Я, мов рудий лаконець чи молос прудкий,

Що з пастухами здружені,

За звіром по заметах сміло кинуся,

Хоч би який то був хижак.

А ти, заскавучавши, миттю ж і затих:

Недогризок обнюхуєш.

Гляди ж, бо на лихого й сам у гніві я

Свій гострий ріг підточую,

Мов на Лікамба зять його зневажений,

Мов Гіппонакт - на Бупала.

А вже, коли хто вкусить, чи ридатиму,

Як той дітвак беззахисний?

7. ДО РИМЛЯН

Куди, куди, злочинці? Нащо знов мечі

Ви з піхов добуваєте?

Чи мало крові розлилось латинської

Морями й суходолами?

Не з тим, щоб вежі Карфагена грізного

Спалив нарешті римлянин,

Щоб войовник-британець, досі вільний ще,

В кайданах через Рим пройшов,

А щоб на радість парфам доконав себе

Наш Рим рукою власною.

Таж ні вовки, ні леви не живуть отак:

Там свій свого не їсть живцем.

Чи шал сліпий вас гонить, чи богів рука,

Чи злочин? Дайте ж відповідь!

Мовчать. А на обличчях - ніби смерті знак:

Бліді й заціпенілі всі.

Так-так, жорстока доля римський люд жене

І братовбивства гріх страшний,

Відколи без вини тут пролилась, було,

Проклявши внуків, Рема кров.

9. ДО МЕЦЕНАТА

Коли ж той цекуб. Меценате, питимем

За переможця Цезаря

В вітальні твого дому гостроверхого

(Воно й миліш Юпітеру)

Під гомін струн дорійських, що вплітається

У спів ріжка фракійського?

Так ми пили, як тільки з суден спалених

Ганебно втік Нептуна син,

Що путами грозив нам, хитро знявши їх

Із тих рабів-облудників.

І римлянин - нащадки, чи повірите? -

На службі в жінки, воїн наш,

Рови копав при зброї, не соромився

Служить зів'ялим євнухам.

Серед знамен військових сонце бачило...

Намет од мух - ганьба яка!

Здригнулись галлів-кінників дві тисячі

Й вітали співом Цезаря.

Ворожі судна заховались в гавані,

Звернувши вліво поспіхом.

Ясній же нам, тріумфе, злотом повозів,

Підводь волів до вівтаря!

Тріумфе, не гордився ти вождем таким

Ні по війні з Югуртою,

Ні в день, коли падінням Карфаген звістив

Про мужність Сціпіонову.

На морі й суходолі ворог зборений

Сумним плащем багрець змінив.

Тепер або до Кріту, де сто міст ясних,

Чужі вітри несуть його,

Або до Сіртів, що їх Нот розбурхує,

Чи то в моря незвідані.

Подай-но кухлі, хлопче, що наповнені

Лесбійським або з Хіосу,

Цілющий цекуб щоб напоготові був,

Як занудить - поможе він.

Вином солодким як тут не розважитись

На честь звитяги Цезаря!

10. ДО МЕВІЯ

При злих знаменнях корабель одчалює,

На ньому - Мевій, погань ця.

Хай Австер добре відлупцює хвилями

І той, і другий бік його.

Нехай скаженим морем чорний Евр несе

І линви, й весла строщені.

Хай Аквілон подме так, як-то вміє він,

Рвучи, бува, й дуби гірські.

Нехай зоря прихильна не змигне йому,

Як зайде Оріон сумний.

Таким же грізним морем хай блукає він,

Що й греки-переможники,

Коли від згарищ Трої на Аянтове

Судно звернувсь Паллади гнів.

Ото вже попотіють моряки твої!

А ти, збілівши з остраху,

Не раз, не два там зойкнеш до Юпітера,

Та він тебе й не чутиме,

Коли, шаленим Нотом роздратована,

Корму потрощить Гадрія.

А ще як твоє тіло хвиля вижбурне

На берег для птахів морських -

Тоді тій бурі, вдячний, я пожертвую

Вівцю й козла-розпусника.

11. ДО ПЕТТІЯ

Повір, мені сьогодні, друже Петтію,

Вже не до віршиків тих: любов розбила геть мене,

Любов, яка в мені спішить роздмухати

Пломінь палкого чуття до хлопців ніжних та дівчат.

Утретє грудень з лісу рве вбрання сухе

З часу, коли я забув, шалений, про Інахію.

Тоді по місту - сором нині й згадувать -

Скільки пліток поповзло! Бо ж видавав я сам себе

На учтах: то, бувало, обімлівши весь,

Мовкну, то знову зітхну, і так же гірко, тяжко так!

"Хіба правдиве серце незаможного

Проти багатства - ніщо?" - Крізь сльози я питав тебе,

Коли вином міцнішим з дна душі підняв

Бог таємниці мої - прилюдно, не вагаючись.

"Та хай нестримно-вільний закипить-таки

Гнів коло серця мого - з вітрами геть розвіявши

Припарки всі, що рани й так не вигоять,

Кину з нерівнею бій, на сором не зважатиму".

По тих моїх погрозах від дверей твоїх

Мусив я геть собі йти - й пішов якось невпевнено

Не до своєї брами, де там! - знову я

Впав на твій клятий поріг, хоч і страждав на ньому так.

Тепер - живу Лікіском, що й дівчат йому

Ніжності вчити не гріх, як сам він похваляється;

З тих пут вже не звільнюсь я, бо ні друзі тут

Вже не зарадять нічим, ані лихі наклепники.

Хіба що інший хлопець, в кого кучері

В'ються до ніжних рамен, чи білолиця дівчина.

Книга: Квінт Горацій Флакк Еподи Переклад Андрія Содомори

ЗМІСТ

1.	Квінт Горацій Флакк Еподи Переклад Андрія Содомори
2.	3. ДО МЕЦЕНАТА Якщо за горло свого батька схопить...
3.	6. ДО НАКЛЕПНИКА Чого ж ти, псе, кусаєш перехожого?...
4.	13. ДО ДРУЗІВ Гляньте: негода страшна, затягнувши довкіл...
5.	17. ДО КАНІДІЇ Вже, вже хвалю могутнє ремесло твоє...

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate