Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Коли хочемо знищити анархію на нашій землі, то знищімо її насамперед у собі. / В’ячеслав Липинський

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Публій Вергілій Марон Енеїда [уривки] Переклад М.Зерова


ЛАОКООН

(В. 40-250)

Першим за всіх на чолі, незліченним обсипаний людом,

Лаокоон запаливсь і, з високої башти спустившись,

Здалека крикнув: «Яке, громадяни нещасні, безглуздя

Вірить в одплив ворогів? Чи бачили грецький дарунок,

Щоб він без хитрощів був? Чи не давсь у знаки ще Улісс вам?

Знайте, чи в дереві цім заховались замкнуті ахеї,

А чи громаддя оце проти ваших утворено мурів,

Щоб розглядати будинки і зверху спуститись на місто,-

Чи, може, інша омана, та віри коню ви не йміте.

Що там не є, боюся данайців я навіть з дарами»*.

Мовивши слово це, спис велетенський шпурнув він щосили

В бік тій потворі і їй у закруглені зв'язки на шлунку

Влучив... Спинивсь тоді спис, затремтів, і від того удару

Шлунок порожній загув і глибини його застогнали.

І, коли 6 воля богів і не був нам засліплений розум, [438]

Речник умовив би нас арголійський притулок розбити,

Троя б стояла й тепер, і не впала би вежа Пріама.

Тим часом грецький шпигун Сінон своїм брехливим оповіданням умовляє троянців ввести коия в місто. Лаокоон гине.

Тут несподівано друга, грізніша подія заходить

І на стурбовані наші серця тягарем налягає:

Лаокоон, новообраний жрець моревладці Нептуна, [439]

Саме колов молодого бика на офіру святочну.

Бачим: по тихому морю два змії пливуть велетенські

Збоку, де Тенед лежить (розказую Вам - і здригаюсь!),

І, вигинаючись пружно, до берега поряд простують.

Груди в обох серед хвиль підіймаються; гребні криваві,

Знесені грізно, стоять. Хвости за собою у жмури

Хвилю збирають, і колами в'ються хребти величезні.

Піниться море і плеще, солоне... На берег виходять,

Кров'ю і полум'ям очі горять, лиховісні, неситі,

І язики ворухливі облизують пащу шиплячу.

Всі ми урозтіч, смертельно-бліді,- а вони на палкого

Лаокоона ідуть і, спочатку дітей обвинувши,

Душать обох молодят у сувоях тугих найтісніших,

Зубом отруйним у тіло впиваючись їм неокріпле.

Потім самого його, що на поміч їм кинувся збройно,

Люто хапають і в'яжуть узлами. І от уже двічі

Стан обвинули йому і, шию лускою укритим

Тілом стиснувши, здіймаються ген над його головою.

Він же, руками упершись, даремно вузли розтинає,

Кров'ю і чорною скрізь трутиною по тілу облитий,

Крики нелюдські, страшні до зір підіймає високих,

Мовби той рев, що жертвений бик видає недобитий

Край вівтаря, отрясаючи з себе сокиру непевну.

Змії ж обидва, своє довершивши, повзуть до святині

Вишнього замка і там під дахом священним Паллади

Захист знаходять, під кругом щита, біля ніг несмертельних.

Тут же новий іще жах до всіх у тремтячії груди

Вкрався, бо чутка пішла, що побила та кара правдива

Лаокоона за те, що священнеє дерево списом

Він уразив, що злочинний спис він у спину направив.

Всі закричали, тягти щоб до храму подобу, богиню ж

Треба благать.

Мури руйнуєм тоді та будинки міськії ламаєм.

Всі до роботи взялись,- вмить підкочують дужі колеса,

Щоб покотити коня, й конопляними віжками тягнуть

Шию. І входить тоді в наші мури та згубна споруда

Зброї всередині повна... Дівчата ж і хлопці тим часом

Йдуть і співають пісень і каната торкнутись хоч прагнуть,

Кінь же погрозливо йде і в середину міста ввіходить.

Рідний мій краю, і ти, Іліоне, оселя безсмертних,

Славнії мури троян! На порозі чотири аж рази

Кінь той спинявсь, і в нім віддавалася дзенькотом зброя.

Ми ж, од захвату сліпі, стоїмо на своєму й, безглузді,

В башті священній своїй встановляєм жахливу потвору.

Тут і Кассандра вуста для пророчого слова одверзла,

Та їй не вірив ніхто із обдурених богом троянців.

Ми ж, безталанні, яким наближалась остання година.

Храми богів урочисто всі зеленню вбрали у місті. [440]

[* В оригіналі: Quidquid id est, timeo Danaos et dona ferentes. Вираз цей став прислів'ям.]

РУЙНУВАННЯ ТРОЇ. ЕНЕЙ ЗАЛИШАЄ МІСТО

Далі описується ряд жахливих епізодів руйнування Трої: греки тягнуть полонену дочку Пріама, віщунку Кассандру, яку даремно намагаються відбити воїни Енея; один із грецьких вождів убиває старого Пріама біля його родинного вогнища. Опір безнадійний: сама Венера з'явилася Енееві і вмовляє його тікати з своїми близькими людьми. Але старий Анхіз, батько Енея, не згодний на це: Еней готовий удруге кинутися в бій.

Знов я меча причепив і, приладивши добре, в лівицю

Щит я поклав, а за цим лаштувався вже вийти із дому...

Тільки на ґанку умить моя жінка до мене припала

Й, ноги обнявши мені, простягнула до мене Іула.

«Вваж,- як на смерть ти ідеш, то на все нас бери із собою:

А як, досвідчений, ти покладаєш надію на зброю,

Перше наш дім захисти. Бо на кого ти кинеш Іула?

Батька на кого лишиш і свою, як ти звав її, жінку?»

Так говорила вона, і весь дім наповнявся стогнанням...

Тут появилося вмить - аж розказувать дивно вам - чудо:

Раптом між рук та обличчя у батька сумного та жінки

Вогник маленький якраз із дитячого чола Іула

Світло почав проливать, доторкатись до хлопця, лизати

Кучері в нього м'які і до чола від маківки гратись.

З остраху ми тремтимо, та волосся, укритеє в пломінь,

Струшуємо і ллємо на вогонь той освячений воду.

Батько ж Анхіз на той час зняв до зір свої очі веселі

І до небес простягнув свої руки з такими словами:

«Дужий Юпітеру наш, коли чим тебе можна вблагати,-

Згляньсь тоді, батьку, на нас і, як наша побожність достатня,-

Дай допомогу ти нам і про це об'яви своїм знаком».

Ледве це мовив старий, як ліворуч розлігся раптово

Гуркіт, і в небі, в пітьмі прокотилась зоря, за собою

Зоряний хвіст потягла і пролинула з світлом великим.

Бачимо ми, що вона, прошумівши над дахом високим,

Геть у Ідейськім гаю*, яснозорая, десь заховалась,

Тільки покинувши слід: борозна тут межею тонкою

Світить, і сіркою скрізь все окбло курить неймовірно,

Здолано батька тепер: знов угору він раптом підвівся

І повернувсь до богів і до зорі святої з благанням:

«Нині забари нема. Я іду, куди ви велите нам,

Рідні пенати, а ви захищайте мій дім та онука.

Ви сповістили мене, так що Троя під захистом вашим.

Сину, корюсь я тобі і з тобою іти не відмовлюсь».

Так він сказав, і умить став вогонь через мури з'являтись,

Аж від пожеж незгашенних повіяло жаром близенько.

Мовив я: «Ну лиш сідай, дорогий мені батьку, па плечі,

Сам я і шию схилю,- твій тягар не важкий мені буде.

Що там не випаде нам, небезпечність ми стрінемо разом,

Приймем і визвіл удвох. Хай маленький Іул виступає

Теж біля мене й здаля хоч слідкує за нами дружина. [441]

пи ж, мої слуги, усе, що скажу я, в ушах зберігайте:

З міста як вийти у даль, то там буде могила й Цереря

Ниві покинутий храм; там же б й кипарис старовинний,

Що вже багато він літ через предків побожність існуй.

От до тих місць через різні шляхи й зберемось ми всі вкупі.

Ти ж тепер, батьку, бери наші святощі й різних пенатів,

Я бо допіру від січ та убивств одійшов,- то й не личить

їх доторкатись мені, аж поки в живущому струмі

Я не обмиюсь».

Так я сказав, і тоді на похилену шию та плечі

Одяг кладу я і лев'ячу шкуру і потім підходжу

До тягара, а Іул, мій синок, вже схопивсь за правицю

І по слідах моїх йшов, не встигаючи стежить за батьком;

Ззаду дружина пішла. Ми йдемо по місцевостях темних,

І от тепер-то мене, що ні льоту списів не лякався,

Ані ворожих полків, що насупроти мене стояли,

Всякий жахає вітрець, всякий звук мою душу бентежить:

Так, розхвильований, я за тягар свій тремчу й за дорожніх.

Я аж до брами сливе наближавсь, завертаючи майже

Всю вже дорогу, коли доторкнувся до вух моїх раптом

Гомін швидкої ходи, і мій батько, що в темряву зорив,

Скрикнув: «O сину мій, сину, тікай, бо вже ворог за нами.

Я уже й сяйво щитів і блискучую мідь на нім бачу».

Тут невідомо яке божество, неприхильне до мене,

Розум мені відняло. Бо коли я метнувся тікати

Вбік від дороги і вдавсь на розпуття з відомого шляху,-

Тут на мій сум чи то викрала Доля дружину Креусу,

Чи заблудилась вона і спочити утомлена сіла,-

Хто його зна, тільки нам не вернулась пізніше на очі,

Та про загублену я не раніше згадав, обернувшись,

Як досягли ми уже до могили й священного здавна

Храму Церери: її бракувало на зборах самої.

Так ошукала вона чоловіка, супутників, сина...

Світе, кого із людей та богів я не гудив, безглуздий?

Навіть нічого страшніш у спустошенім місті не бачив.

Я доручаю тоді своїм друзям Асканія, хлопця,

Батька й пенатів усіх і в яру їх глибокім ховаю,

Сам же до міста біжу і надітою зброєю сяю,

Всі небезпечності я присудив потерпіти, по Трої

Зпову пройти і біді свою голову знову підсунуть.

Я повертаюсь до мурів і хмурого брами порогу,

Звідки раніш я тікав, і, сліди розглядаючи власні,

В темряві ночі біжу та дружини очима шукаю.

Скрізь мене острах бере і лякає сама мовчазливість.

Згодом вертаюсь я в дім,- може, якось вона випадково

Знов завітала туди? - Але в дім увірвались данайці.

Вже й ненажерний вогонь із високої стріхи женеться

Вітром, і полум'я зверху лютує й бурхоче в повітрі.

Далі я йду і дивлюсь на палати Пріама й на башту:

Бачу я тут в спорожнілих вже портиках храму Юнони, [442]

Фенікс** та хижий Улісе, що обрало їх вартовими,

Здобич усю стережуть. У це місце скарби з Іліона

Купами зносять: з запалених храмів жертовники божі,

З золота чистого чари, усе награбоване вбрання.

Злякані вкрай матері і хлоп'ята так само стояли

Там навкруги.

От я наважився сповнити голосом темряву ночі,

В вулиці я закричав і, зітхаючи марно, Креусу,

Журний, почав викликать і гукать її знову та знову.

А як шукав я її та блукав по будинках похмурий.

Раптом з'явилось мені безталанне Креуси обличчя,

Вся її постать, хоч вища далеко від знаної мною...

Я остовпів, розгубився, й мій голос прилип до горлянки...

Так от сказала вона і зняла з мене клопіт усякий:

«Годі, немає чого мордувать себе сумом безглуздим,

Любе подружжя моє. Приключилося все це з веління

Неба; чи Доля тобі боронила в дорогу Креусу

Вивести, чи не бажав сам Олімпу високого батько.

Ти ж по широких морях наблукаєшся з статками досить...

Потім дістанешся в край ти Гесперський***, де Тібр наш Лідійський

В тихій своїй течії по ланах пробігає родючих.

Там тобі буде гаразд: там і царство, й царівна-дружина

Ждуть тебе, друже, давно - кинь же плач свій по любій Креусі.

Я не побачу осель мірмідонів чи гордих долопів****,

Я до ахейських жінок не піду як рабиня,- не дурно ж

Я - Дарданіда дружина й самої Венери невістка...

Мати велика богів на цім місці трима мене в себе.

Ну, прощавай же тепер і люби тільки спільного сина».

Мовивши все це, розвіялась зразу в повітря легкеє,

Я ж тільки гірко ридав, та промовить не міг їй ні слова...

Тричі старався руками я шию її обхопити,

Та, хоч обнята, вона все виходила з рук моїх тричі;

Наче легенький вітрець, наче сни ті крилаті, прозорі.

Згаявши так усю ніч, повернувсь я, нарешті, до друзів...

З гуртом товаришів Еней відбуває до надбережних гір, щоб там перечекати, коли відійдуть греки (в. 795-804).

[* Іда - гора на південь від Іліона.]

[** Фенікс - грецький воїн, син Амінтора, супутник Ахілла в троянській війні.]

[*** Тобто західний, від грецького слова «геспера» - вечір, захід.]

[**** Долопи - фессалійське плем'я, що жило по узгір'ях Пінду.]

Книга: Публій Вергілій Марон Енеїда [уривки] Переклад М.Зерова

ЗМІСТ

1. Публій Вергілій Марон Енеїда [уривки] Переклад М.Зерова
2. ЛАОКООН (В. 40-250) Першим за всіх на чолі,...
3. Книга III Еней далі розповідав про свої мандрування, що...
4. Книга V Еней знову пливе до берегів Італії. Але буря...
5. ПРОРОЦТВО АНХІЗА ПРО МАЙБУТНЮ СЛАВУ (В. 679-853)...
6. Книга VII 3 сьомої книги починається друга частина...
7. ЩИТ ЕНЕЯ (В. 608-731) Тут осяйна серед хмар...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate