Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Тіт Лукрецій Кар Про природу речей Переклад А.Содомори
Книга друга
1] Солодко, бурю зустрінувши в затишку, на узбережжі,
2] Море здаля споглядать, де хтось інший потрапив у скруту.
3] Ні, насолоду приносить не те, що змага когось хвиля,-
4] Солодко бачити, скільки страждань одігнав ти від себе.
5] Солодко стежити збоку за ходом жорстокої битви,
6] Що на роздоллі кипить, якщо сам ти - у повній безпеці.
7] Верх насолоди, однак,- до ясної піднятись будівлі,
8] Що мудреців непохитним ученням оснащена добре.
9] Видно людей метушливих відтіль; життєву свою стежку
10] Всяк намагається швидше знайти, та наосліп шукає:
11] В хисті спішать перейти один одного, в знатності роду,
12] Вдень і вночі, не шкодуючи сил, вони важко гарують,
13] Тільки б майна домогтись, дотягтися до вищої влади.
14] О нерозсудливий роде людський! О засліплені душі!
15] В пітьмі якій, у яких небезпеках намарне спливає -
16] Скільки там є його - смертних життя! А природа тим часом
17] Це ж очевидно цілком! - одного вимага від людини:
18] Тіла щоб біль не діймав, а душа - щоб ніколи не знала,
19] Що таке туга та страх, утішалася спокоєм, щастям.
20] Отже, тілесна природа, якщо придивитись до неї,-
21] Зовсім-таки не вимоглива: що усуває страждання,
22] Те може їй водночас чималою приємністю бути.
23] Не вимагає природа того (та воно ж і миліше!),
24] Щоб у покоях золочені статуї всюди стояли -
25] Хлопці, що в правій руці вогненосні лампади тримають,
26] На цілонічні забави гучні проливаючи світло;
27] Щоб у житті нашім золото-срібло нам очі сліпило,
28] Щоб од кіфар голосних аж гуло під різьбленим склепінням.
29] Інші й не дбають про те: на м'якій розпростершись травиці
30] Біля струмка, де високе гілля розіслалось наметом,
31] Без особливих затрат насолодою душу втішають,
32] Ще й коли небо всміхнеться погоже, і з обігом року
33] Гойно весна порозсипує квіти на зелень яскраву.
34] Тіла ж твого не покине пропасниця тільки від того,
35] Що на вишиваній шовком, розкішній багряній постелі
36] Будеш лежати, а не на простій, дешевенькій тканині.
37] Отже, якщо ні скарби, ні походження знатне, ні слава
38] Нашому тілу нічим, хоч якими були б, не поможуть,-
39] Висновок звідси такий, що вони й для душі безкорисні.
40] От коли бачиш загони свої, що на Марсовім полі
41] Впертий зображують бій, поділившись на два протилежні
42] Табори, де й запасні є війська, де гарцює кіннота,
43] Де не сама тільки зброя однакова - рівне завзяття,
44] Ще й коли суден військових розгорнутий стрій озираєш,-
45] То чи тікає, видовищем тим переляканий грізним,
46] Рій забобонів, що душу обсів твою, страх перед смертю?
47] Чи відлетить темнокрила журба, твою душу лишивши?
48] Звісно, що ні. Над таким випадало б хіба посміятись.
49] Ну, а насправді супутники наші - страхи та турботи -
50] Ні безпощадних списів не бояться, ні брязкоту зброї,
51] До владарів приступають зухвало, дають собі раду
52] З сильними світу сього, не лякають їх золота блиски,
53] Не присмиряє осяйливих шат яснота пурпурова.
54] Що ж сумніватися? Все тут вирішує розуму сила.
55] Може, замало ще наше життя побивається в пітьмі?
56] Як ото діти тремтять, боячись усього вколо себе,
57] Хай тільки ніч їх огорне сліпа, так і нас нажахає
58] Часом таке в білий день, чого менше потрібно лякатись,
59] Ніж нісенітних жахів, що ввижаються поночі дітям.
60] Отже, розвіяти страх цей, що в душу закрався, повинні
61] Не ясносяйного сонця провісники - промені-стріли,
62] Не найяскравіший день, а природа, весь лад її, вигляд.
63] Нині про те, який рух родотворних матерії тілець
64] Різні породжує речі довкіл, а який - розкладає,
65] Сила яка їх до дій таких змушує, що за неспокій
66] По безконечних просторах порожняви гонить їх вічно,
67] Мову вестиму, а ти - ні на мить не послаблюй уваги.
68] Певним є те, що матерія - це не сама тільки щільність,
69] Бо ж усі речі, як бачимо ми, поступово маліють,
70] Начебто тануть од довгого віку, а там уже старість
71] їх забирає нам з-перед очей, подробивши до решти.
72] Цілість, сукупність речей зостається, одначе, без зміни.
73] Скільки-бо тіла позбудеться річ якась,- іншій на долю
74] Стільки ж його припаде, і тому-то з перебігом часу
75] Дряхлим стає щось одне, розквітає натомість - щось інше,
76] Щоб і собі постаріть. Саме так обновляється всесвіт.
77] Так от існують, навзаєм життя позичаючи, смертні.
78] Слабнуть одні племена, зате в силу вбиваються - інші,
79] Так іде зміна живих поколінь у короткому часі:
80] Передають, біжучи, одні одним життя смолоскипи.
81] Лиш не гадай, що начатки речей зупинитися можуть
82] І, зупинившись, нові якісь рухи потому зродити,-
83] Це припустивши, блукав би ти довго, далекий від правди.
84] Бо, в порожнечі літаючи, тільця речей родотворні
85] Мусять, чи то від своєї ваги, чи від поштовхів зовні,
86] В русі невпинному буть. Таж не раз у зустрічному леті
87] Раптом вони зіштовхнуться чолом і розскочаться тут же
88] В різні боки. Та й не диво, бо що ж їм завадити може
89] Рвучко податись назад - у вазі, як і в твердості, першим?
90] Ну, а щоб краще ти міг уявить собі рух нескінченний
91] Тілець матерії, ще раз тобі нагадаю, що всесвіт
92] Жодного споду не має, ні місця, де первісні тільця
93] Стати б могли на спочинок: не знаючи краю, ні міри,
94] Ні берегів, навсібіч розіславсь необмежений простір,
95] Що я доводив не раз, на тверезий спираючись розум.
96] Тож, як ми думки такої дійшли, значить, первісні тільця
97] Спокою мати не можуть ніде в порожнечі бездонній -
98] Все вони в русі постійному, різноманітному русі:
99] То, зіштовхнувшись, одскакують миттю на віддаль велику,
100] То на якусь незначну тільки відстань, зіткнувшись, одходять.
101] Ті, що ряснішим гуртом у тісніше вступили єднання,
102] І після зіткнення проміжки їх одділяють мізерні,
103] Сплетені в цілість химерним рисунком будови своєї,
104] Творять могутливі корені скель; саме з них виникають
105] Дикої криці тіла та всіх інших речей того роду.
106] Ті ж, котрих менше, в пустелі великій кружляючи вільно,
107] Ген одлітають, як тільки зустрінуться, й знов із далеких
108] Обширів линуть навстріч одні одним. Вони, метушливі,
109] Творять повітря рідке та сліпучого сонця проміння.
110] По неосяжній порожняві сила й таких ще блукає,
111] Що не складали ще жодних речей, не були ж бо ніколи
112] Прийняті в гурт, де могли б довести до ладу свої рухи.
113] Образ того, про що мову веду, подобизна рухлива
114] Лізе на вічі сама, привертає увагу до себе.
115] Глянь-но пильніше: як тільки осяйливе сонячне світло
116] В дім зазирне, розчахнувши промінням півморок покою,
117] Повно тоді порошинок побачим: в освітленій смузі
118] Грають роями вони, пориваються в напрямках різних,
119] Наче в одвічній війні, нескінченні зав'язують битви,
120] Втоми не знаючи, цілі загони в борні заповзятій
121] То наче в купу збиваються, то розбігаються знову.
122] Легко тепер усвідомити, як у просторах порожніх
123] Первісні тільця речей, їх начатки, весь час метушаться.
124] Так незначна якась річ може дати про іншу, значнішу,
125] Певне уявлення, нас, як то кажуть, на слід скерувати.
126] Ще ж і тому тобі якнайпильніше приглянутись треба
127] До порошинок, які потрапляють у сонячний промінь,
128] Що в їхніх юрмах, у тому неспокої матимеш образ
129] Вічних матерії рухів, що їх не сприймаємо зором.
130] Там запримітиш таке: від невидимих поштовхів часто
131] Змінюють різко свій шлях порошинки, вертаються знову,
132] Мов наштовхнувшись на щось. Куди тільки ними не носить!
133] А починається та блуканина від первісних тілець.
134] Першими в рух самостійно вступають речей всіх начатки,
135] Далі тіла, що з найменшого їх поєднання створились
136] І до рушійних їх сил, так би мовити, стали найближче,
137] Тілець удари відчувши невидимі,- вже клубочаться
138] І в свою чергу й тіла дещо більші схиляють до руху.
139] Так, від начатків речей починаючись, рух поступово
140] Йде аж до наших чуттів. От і бачимо те мерехтіння
141] В промені сонячнім - вічний неспокій дрібних порошинок,
142] Хоч початкових ударів - джерел того руху - не видно.
143] Далі скажу тобі, Меммію, коротко також про швидкість,
144] Що споконвіку властива матерії первісним тільцям.
145] Тільки-но світлом новим розіллється по землях Аврора
146] І голосисте в лісах бездоріжних окликнеться птаство,
147] Повнячи співом пливким легковійне, ранкове повітря,-
148] Глянь, як то стрімко тоді, з-за крайнеба зринаючи, сонце
149] Все, що лиш є навкруги, в одну мить заполонює сяйвом;
150] Кожного дня те видовище маємо перед очима.
151] Жар, що його розпорошує сонце, потоки промінні,
152] Не порожнечею йдуть: по дорозі й повітряні хвилі
153] Мов розсікати доводиться їм, що сповільнює швидкість.
154] Не поодинці, крім того завважимо, шлях свій верстають
155] Жару частинки - суцільними зграями линуть, роями,
156] Гаять себе, раз од разу зчіпляючись, та й перешкоди
157] Зовнішні мусять долати вони, що сповільнює швидкість.
158] Первоначатки ж, які завдяки простоті своїй щільні,
159] Крізь порожнечу летять. Не завадить ніщо їм іззовні.
160] Та й одні одних, частки свої в ціле з'єднавши, не барять -
161] В обранім напрямі мчать, одностайні в пориві своєму,
162] Значить, у швидкості з ними ніщо не спроможне рівнятись.
163] Навіть розгонистий сонячний промінь лишивши позаду,
164] Більше в сто крат неосяжних просторів одмірять повинні
165] В цю ж таки мить, коли небом шугне палахтіння світанку.
166] Не роздивитися тут поодинці всі первісні тільця,
167] Щоб осягнути нам розумом, як кожна річ виникає.
168] Інші, вникать не бажаючи в сутність матерії, твердять,
169] Що, незалежно від волі богів, не здолала б природа
170] Так до потреб дослухатися наших, іти нам на руку:
171] Порами року рядити весь час і хліба нам ростити,
172] Дбати й про інше, до чого схиляє людей насолода -
173] Богоподібна життя провідниця, та все зазиває
174] їх до любовних утіх, щоб, триваючи у поколіннях,
175] Рід не затерся людський. Припускать, що боги влаштували
176] Світ, яким є він сьогодні, для нас, умирущого люду,-
177] Значить, про все мати судження хибне, далеке від правди.
178] Хай би, скажімо, й не знав я нічого про первісні тільця,
179] Не завагався б, однак, на небесні та інші опершись
180] Явища, стверджувать те, що безкрайого світу споруда
181] В жодному разі для нас не збудована й не видається
182] Твором безсмертних богів: так багато в ній похибок різних.
183] Тільки про них тобі викладу, Меммію, дещо пізніше.
184] Зараз до того вернусь, що про рухи сказати лишилось.
185] Саме тепер, як гадаю, пора довести, що не може
186] Тіло само по собі піти вгору, піднятися вгору.
187] Тут тебе збити могли б найрухливіші полум'я тільця:
188] Щойно зародяться - роєм уже пориваються вгору.
189] Так свого росту сягають хліба, виростають дерева
190] Попри вагу свою: все ваговите-бо гнеться додолу.
191] Бо, якщо крівель високих торкнувшись, вогонь язиками
192] Жадібно сволоки лиже та крокви, то це ще не значить,
193] Що поступає він так самовільно, без поштовху ззовні.
194] Так от і кров, коли жилу надрізати, з нашого тіла
195] Високо струменем б'є, розсіваючи бризки багряні.
196] Не помічав ти, з якою напругою виштовхнуть може
197] Балку якусь чи колоду вода? Хоч би як заповзято
198] Не натискали ми зверху на них, щоб занурити глибше,
199] Ще заповзятіше їх вивергатиме сила глибинна,
200] Поки стрімливо не випірнуть більше ніж наполовину.
201] Ну, а самі по собі - тут і сумніви зайві, гадаю,-
202] Всі ці тіла порожнечею вниз будуть падати зверху.
203] Полум'я - теж: пробивається вгору крізь товщу повітря
204] Тільки від натиску знизу; вага ж його власна при тому,
205] Хай невелика вона, скерувать його прагне додолу.
206] Чи смолоскипів не бачиш нічних у високому небі,
207] Як вони стрімко летять, залишаючи стежку вогненну
208] В напрямі тому, куди їм летіти веліла природа?
209] Не помічаєш, як линуть на землю зірки та світила?
210] Сонце з верхівки небес навсібіч випромінює жар свій
211] І на поля, й на луги, мов сівач, розсіва своє сяйво.
212] Значить, і пал, яким сонце охоплене, рине на землю.
213] Навскіс у млі дощовій пролітають вогні блискавичні:
214] Хмару то тут розчахнувши, то там вириваються грізні
215] Стріли - й удар громовий раз у раз потрапляє у землю.
216] Щодо тих рухів, таке ще знання тобі прагнемо дати:
217] Первісні тільця, коли в порожнечі летять прямовисне,
218] В силу своєї ваги в якусь мить і в якомусь там місці
219] Під час падіння свого відхиляються так непомітно,
220] Що наче й слова нема, щоб цей порух якось описати.
221] А не було б цього поруху вбік, то з прогалин бездонних
222] Падали б тільця краплистим дощем,- невідхильно та мірно;
223] Що таке поштовх, не знали б тоді, не бувало б ніяких
224] Зіткнень,- природа в умовах таких не створила б нічого.
225] Може, подумає хтось, що стрімкіше в порожняві линуть
226] Важчі тіла й, набігаючи зверху на тих, котрі легші,
227] Поштовхів їм завдають, що й приводить до різноманітних
228] Рухів - джерел усілякого творення,- той манівцями
229] Сам себе змушує йти, від здорового глузду далекий.
230] Всі-бо тіла, що в воді чи в рідкім опадають повітрі,
231] З різною швидкістю звершують рух до ваги відповідно;
232] Це через те, що води густота й легковійність повітря
233] Чинять тілам, які линуть крізь них, неоднаковий опір:
234] Тим, що ваги в собі більше несуть, поступаються швидше.
235] Та не така порожнеча: ніколи, ніде і ніякій
236] Речі вона не спроможна опертись; постійно давати
237] Місце, щоб тіло пройшло, вимагає сама її сутність.
238] Тож у порожняві все - ваговитіше й менше вагоме
239] З рівною швидкістю без перешкод буде мчати додолу.
240] Отже, ніяк не змогли б на легкі з висоти налітати
241] Важчі тіла й завдавать їм ударів, які в свою чергу
242] Змінюють рухи, що з них усі речі виводить природа.
243] Ще раз і ще раз кажу: відхилятись тілам - необхідно,
244] Тільки на віддаль цілком незначну, щоб тобі не здавалось,
245] Що, очевидному всупереч, бачимо скісним падіння.
246] Незаперечним-бо, явним є те, що тіла, котрі мають
247] Певну вагу, з висоти прямовисне верстають додолу
248] Шлях свій, а не навскоси, що людині підказує око.
249] Спостерегти, однак, те, що цей шлях на якусь волосинку
250] Від прямовисності вбік одхиливсь, чи могло б наше око?
251] Врешті, якщо б усі рухи були переплетені тісно,
252] Й завжди новий виникав із старого в несхитнім порядку,
253] Й не відхилялися б первісні тільця, щоб дати початок
254] Іншому руху, що міг би, порушивши приписи долі,
255] Ланку якусь розірвати в одвічнім причин чергуванні,-
256] Звідки створіння земні свою волю тоді могли б мати?
257] Звідки ж то, вирвана в долі, питаю, взялася б та змога
258] Йти, куди власне бажання веде нас, і змінювать рух свій
259] Не в якусь точно встановлену мить, не в окресленім чітко
260] Місці, а там, де скеровує нас передбачлива думка?
261] Кожному тут його воля - відкинемо сумнів - до дії
262] Поштовхом служить, приводячи в рух тоді все наше тіло.
263] Ти помічав, як у цирку розсунуть нараз загороду,
264] Коні ж іще якусь мить не зриваються з місця; не може
265] Жадібна міць стрепенутись так швидко, як дух того хоче:
266] Вся, яка є тільки в цілому тілі, матерії маса
267] Зрушитись мусить, щоб, рухом усі переповнивши члени,
268] Ринути разом туди, куди дух пориває стрімливий.
269] Рух, як ти сам те побачив, бере свій початок од серця;
270] Спершу він шириться, збуджений волею духу, а далі
271] Все заполонює - кожен віддалений закуток тіла.
272] Це - протилежність до того, коли, якийсь поштовх одчувши,
273] Силу сторонню якусь, несемося кудись мимоволі:
274] Адже тоді всього тіла матерія - це ж очевидно -
275] Вже незалежно від нас поривається, поки на неї
276] Воля не вдягне вуздечки, пориву того не зупинить.
277] Глянь-но довкіл, і побачиш, скількох ота сила стороння
278] Змушує йти то сюди, то туди, мов бичем понукає,
279] Стрімголов часто жене. Але є щось таке в наших грудях,
280] Що має змогу рішуче опертись їй, протистояти,
281] Є щось таке, на чий розсуд сукупність матерії мусить
282] То розпливтися по тілу всьому, то, розлившись по ньому,
283] Знов одступити назад, щоб на місці старому осісти.
284] Отже, в насінні речей, крім ваги їх та поштовхів різних,
285] Мусимо визнати й цю, притаманну їм, рухів причину,
286] Звідки й у кожного з нас - природжена волі властивість,
287] Бо ж із нічого ніщо, як ми бачили, не виникає.
288] Творять усе не одні тільки поштовхи, зовнішня сила,-
289] Опір їм чинить вага. А що розум в усіх своїх діях
290] Сліпо якійсь необхідності внутрішній не підлягає,
291] І, покорившись, мов раб, не ступає за нею безвольно,-
292] Це через те, що начатки речей відхиляються дещо
293] Під час падіння свого в невідомому часі та місці.
294] Щодо матерії, то не могла вона бути ніколи
295] В масі своїй ні щільніша, ані розпорошена більше:
296] Кількість її не зростала ні разу, але й не спадала.
297] Отже, який і сьогодні речей усіх первісні тільця
298] Звершують рух, у такому й колись вони перебували,
299] Так і в майбутніх віках своїм звичаєм рухатись будуть;
300] Те, що родилось, те й буде родитись у тих же умовах,
301] А народившись,- і жити, й рости, і вбиватися в силу
302] Все буде в межах своїх, відповідно законам природи.
303] Отже, змінити сукупність речей жодна сила не зможе,
304] Місця ж такого немає ніде, куди всесвіту частка
305] Якось могла б утекти, ні такого, де сила стороння
306] Мала би змогу зрости й відтіля, увірвавшись у всесвіт,
307] Рухи його розладнать, докорінно природу змінити.
308] Тут, коли мова зайшла про таке, здивуватися можеш,
309] Як це при тій ненастанній рухливості первісних тілець
310] Їхня сукупність цілком непорушною нам видається
311] (Я не кажу про тіла, котрі власним наділені рухом),
312] Це через те, що начатки речей усіх, їхня природа,-
313] Ген поза межами наших чуттів; і, якщо ми не годні
314] Бачити тілець самих, то що вже казать про їх рухи?
315] Таж і доступне для нашого зору не раз цілковито
316] Рухи свої на значній од нас віддалі може ховати.
317] От на зеленому схилі, бува, тонкорунні пасуться
318] Вівці; бреде собі кожна, куди так заманливо кличуть,
319] Росами, наче перлинами, граючи, вранішні трави,
320] Там і ягнята, напасшись, вистрибують, ріжками б'ються.
321] Все це немовби зливається й здалеку нам видається
322] Білою латкою, що наліпилась на пагорб зелений.
323] Так і тоді, коли збройні війська на бігу заполонять
324] Марсове поле і створюють образ завзятої битви,-
325] Там аж до неба йде блиск, а земля палахкоче довкола
326] В сяйві сліпучої міді; могутня хода легіонів
327] Будить далеку луну; озиваються й гори сусідні
328] Гомоном бою, і крики аж ген до зірок підбивають.
329] Кінні загони гарцюють довкіл і в рішучім пориві
330] Ринуть уже навпростець, аж гуде під копитами поле.
331] Все-таки високо в горах є місце, звідкіль поле бою -
332] Це наче пляма якась, що блищить унизу непорушне.
333] Зараз, однак, поміркуймо, які ж ті начатки речей всіх,
334] Як між собою вони й щодо форми своєї різняться,
335] Й щодо самих розмаїтих фігур, у яких виступають.
336] Я не кажу, що начатків, подібних за формою,- мало:
337] Йдеться про те, що вони не цілком між собою подібні;
338] Та й дивуватись не слід, бо якщо аж така їхня кількість,
339] Що ні межі, ні завершення їй, як повчав я, немає,
340] То, безумовно, не можуть усі вони буть між собою
341] Повністю схожі ні виглядом, ні щодо форми тотожні.
342] Глянь лиш на рід наш людський, на німе, що у морі гуляє,
343] Плем'я лускою оздоблених риб, на добірні отари,
344] На хижаків, на всіляких пернатих - і тих, що юрмляться
345] Весело вколо боліт, чи озер, або десь біля річки,
346] Й тих, що літають усе, то туди, то сюди, над лісами,-
347] Можеш усіх перебрать поодинці - й у кожному роді,
348] В кожній особині знайдеш ознаку, лиш їй притаманну.
349] А не було б її - як свою матір пізнала б дитина?
350] Мати - дитину свою? А таки пізнають, і не гірше
351] Знаються всі між собою, ніж ми один одного знаєм.
352] Так біля вівтаря, перед ясною святинею часто
353] В млосному куриві ладану ніжне телятко під лезом
354] Падає, кров видихаючи з рани потоком гарячим.
355] Мати блукає тим часом, самотня, по схилах зелених;
356] Бачачи слід од копитець роздвоєних, пильно довкола
357] Всі озирає місця,- не втрачає надії, сердешна,
358] Згубу свою дорогу віднайти; та, в гущавину впершись,
359] Будить тужливу луну. Повертає до стійла раз по раз,
360] Місця собі не знаходить ніде, за дитям затуживши.
361] Ні верболози тонкі, ні окроплені росами трави,
362] Ні повноводі струмки та потоки - ніщо не спроможне
363] Втішить їй серця, давальну журбу відігнати од неї.
364] Інших чимало телят, що на вигонах тих же пасуться,
365] Наче й не бачить вона - не приносять вони їй розради:
366] Тільки своє вона хоче знайти - неповторне, єдине.
367] Та й козенята тремтливоголосі, хоч як ти змішай їх,
368] Кожне свою знайде матір рогату. Ягнята битливі
369] Знають, чия коли матір замекає. Дбає природа,
370] Щоб лиш до рідного вим'я спішило всіляке створіння.
371] Будь-яку, врешті, зернину візьми з багатьох однорідних -
372] Буде й вона відрізнятись од інших; і скільки б у купі
373] їх не було - не потрапиш на дві цілковито подібні.
374] Так не буває подібності повної й між черепашок,
375] Що вицятковують звивистий берег морський, де невтомна
376] Хвиля вирівнює спраглий пісок, набігаючи м'яко.
377] Ще раз і ще раз кажу, що й речей усіх первісні тільця
378] Мусять так само,- якщо їх майстриня-природа створила,
379] А не людини рука за зразком якимсь певним, єдиним,-
380] Кожне, свою якусь маючи мітку, в просторах літати.
381] Легко, на розум опершись тепер, пояснити, чому це
382] Більш проникний блискавиці вогонь, а не той, що спливає
383] Із смолоскипів, не той, що бере на землі свій початок.
384] Досить того, що вогонь блискавичний походить із неба,-
385] Значить, він тонший, частинки ж його набагато дрібніші,
386] Тож проникають у пори такі, що крізь них не пробитись
387] Нашим вогням - чи зародяться в дереві, чи в смолоскипі.
388] Ще один приклад: із рогу платівку пронизує світло,
389] Дощ - не проймає її. А чому? Бо дрібніші частинки
390] Світла, ніж ті, що з них твориться вод живодайна волога.
391] Легко й вино через марлю процідиш. Одначе, олія
392] Лиш осідає на ній: протікати, повільна, не хоче.
393] Може, тому, що з частинок складається більших, а може,
394] Більш гачкуваті вони й переплетені значно тісніше.
395] От через те, очевидно, й не можуть частинки олії -
396] Первісні тільця її - свій зв'язок розірвати раптово,
397] Щоб поодинці пройти крізь манюсінькі пори цідилка.
398] Варто додати тут, що молоко, також мед густоплинний
399] Пестять язик нам, приємні на смак, розпливаються в роті.
400] І навпаки: найгіркіший полин і центаврія дика
401] Гіркістю справді нестерпною нам викривляють обличчя.
402] Сам, отже, висновку дійдеш: із тілець гладких та округлих
403] Складено те, що чуттів наших може приємно торкатись.
404] І навпаки: що на смак видається гірким, терпкуватим,-
405] Те з гачкуватих утворено тілець, поєднаних цупко.
406] Ось чому грубо вони до чуттів прориватися звикли -
407] І по дорозі вражають, подразнюють органи наші.
408] Коротко: що для чуттів є приємним і що - неприємним,
409] Те й між собою різнитись повинно будовою тілець.
410] Тож не подумай, що посвист пили, найприкріший для вуха,
411] З тілець таких же гладеньких та круглих складатися може,
412] Що й переливчаста, лагідна пісня, котру на кіфарі
413] Будить майстерний гравець, пробігаючи легко по струнах.
414] І не гадай, що подібні за формою первоначатки
415] Входять у ніздрі людей, коли палим в огні похороннім
416] Трупи й коли розсіваєм шафран кілікійський в театрі,
417] А недалеко, на вівтарі, куряться смоли панхейські.
418] І не вважай, що насіння подібної форми властиве
419] Теплим, м'яким кольорам, на яких випасаємо очі,-
420] Й тим, які ріжуть яскравістю зір і витискують сльози
421] Чи викликають хіба що огиду бридким поєднанням.
422] Бо ж усе те, що нам ніжить чуття, що дає насолоду,
423] Первісну гладкість якусь мусить мати в собі неодмінно.
424] І навпаки: що пригноблює нас, неприємно вражає,-
425] Те виявляє тим самим шорстку свого тіла природу.
426] Є ж і такі елементи, що їх не назвеш ні гладкими,
427] Ні скалкуватими: гострих гачків-бо на них не буває,
428] Радше-кути незначні; і тому, відчуттів досягнувши,
429] Можуть хіба лоскотати їх, та не завдавши їм шкоди.
430] Осад вина віднести сюди можна й оман гіркуватий.
431] Врешті, пекучий вогонь і холодного інею іскри
432] На відчуття наші зовсім по-різному діють, зубчасті:
433] Досить торкнутися їх - і різницю відчуєм одразу.
434] Дотик-бо, дотик оцей, присягаюсь богами святими! -
435] Поштовх дає відчуттям, коли в тіло нам щось проникає
436] Ззовні, або коли щось його ранить, народжене в ньому,
437] Чи веселить, коли з нас виривається при родотворній
438] Втісі Венери; або, коли враз, між собою зіткнувшись,
439] Тілом насіння безладно кружляє, чуття непокоїть.
440] Можна хоч зараз у тім пересвідчитись: от, розмахнувшись,
441] Сам себе ляснути спробуй долонею будь-де по тілу.
442] Тож очевидно цілком, що, чуття викликаючи різні,
443] Мусять і виглядом буть неоднакові первісні тільця.
444] Зрештою, що видається твердішим, ущільненим більше,
445] Те неодмінно повинно складатися з більш гачкуватих
446] Тілець, що наче гіллям нерозривно сплелись між собою.
447] Серед речей, що таку мають цупкість, алмаз виступає
448] В першім ряду, бо не звик він ударів лякатися; далі -
449] Дикого каменю твердь, і жорстока заліза потуга,
450] Й мідь, що скрегоче, коли на засуви дверні натиснути.
451] Щодо рідин, котрим тіло властиве текуче та плинне,-
452] Всі вони з гладких, округлих частинок повинні складатись.
453] Зернятка маку візьми: наче воду, їх можна черпати,
454] Бо між собою, кругленькі, докупи збиватись не можуть,
455] Щойно схитнеш їх - по нахилу котяться, мовби спливають,
456] І наостанку, все те, що в одну якусь мить непомітну
457] З-перед очей нам тікає - як полум'я, дим або мряка,
458] Хай назагал не округлі й гладенькі в собі має тільця,
459] Все ж, очевидно, не можуть вони бути сплетені міцно,
460] Здатні-бо в тіло впиватись голками, пронизувать камінь,
461] Не пробувають, однак, у зв'язку. Звідси й виснувать легко:
462] Що на чуття наше діє пронизливо, мовби голками,-
463] Тільця того між собою не сплетені, всі вони - гострі.
464] Втім, гіркота не чужа й для рідин; попробуй, скажімо,
465] Воду морську. Дивуватися й тут якнайменше потрібно:
466] Гладкі, щоправда, й округлі її елементи, властиві
467] Кожній з рідин, та до них і шорсткі домішались, що будять
468] Гіркість; гачками, проте, ці останні єднатись не мусять.
469] При шорсткуватій природі своїй вони все-таки круглі,
470] Отже, й чуття наші прикро вражають, і котяться легко.
471] Щоб не було в тебе сумніву в тому, що саме ця суміш
472] Гладких часток і шорстких дає гіркість волозі Нептуна,
473] Можемо їх роз'єднати - є спосіб такий - і побачиш
474] Прісною воду морську: хай крізь землю вона просочиться
475] Кілька разів і спливе у водоймище, стане питною;
476] Інші частки, від яких ота гіркість гидка, відворотна,
477] Саме тому, що шорсткі, десь у товщі землі застрявають.
478] Виклавши те, маю повну підставу наступний зробити
479] Висновок: первісні тільця речей безконечно не можуть
480] Форм набувати нових - є межа різновидностям їхнім;
481] А не було б - то окремі насіння сягли б неодмінно
482] Від давнини до сьогодні направду незмірного зросту.
483] Бо при властивому їм таки дуже малому об'ємі
484] Значно різнитись не можуть вони щодо вигляду, форми.
485] От уяви собі зараз, що в кожному з первісних тілець
486] Містяться три найдрібніші частинки або навіть більше.
487] Спробуй тепер ті частинки у межах окремого тільця
488] Переставляти, місцями міняючи, справа - наліво,
489] Знизу ж - уверх, поки форми нової для даного тільця
490] Вже не доможешся переставлянням кількох тих частинок.
491] А забажаєш фігур іще інших - тоді доведеться
492] Збільшити кількість частинок у тільцеві; так буде й далі:
493] Адже частинок нових і нових вимагатиме завжди
494] Лад їх новий, коли різні весь час хочеш мати фігури.
495] Отже, поновлення форм неодмінно веде за собою
496] Збільшення тільця в об'ємі. Тому-то відкинь таку думку,
497] Що безконечні в своїм розмаїтті є форми начатків,
498] В іншому разі повинні б вони розростатись в об'ємі
499] Аж до безмежності, що, як я вище вказав,- неможливо.
500] Варварські шати тоді й мелібейський, що сяє промінно,
501] Пурпур, насичений соком густим фессалійської скойки,
502] Й пишні павині хвости, що веселкове грають-сміються
503] Барвами,- все це затьмарили б речі нові, дивовижні;
504] Мирра пахуча б утратила вартість, меди б не цінились,
505] Лебедя спів і пісні, що їх гомоном струн супроводить
506] Фебова ліра, замовкли б так само з тієї ж причини:
507] Щойно заблисло б одне,- вже щось інше б його заслоняло.
508] І навпаки: все могло б і до гіршого йти поступово,
509] Як от до кращого йшло, але вже по зворотній дорозі:
510] Швидко чергуючись, щораз прикріші для нашого зору
511] Й слуху, гидкіші на запах, на смак появлялися б речі.
512] Явищ таких не буває в житті; за накреслені межі
513] Речі ні в тон бік, ні в цей не виходять, отже, погодься,
514] Що н у матерії різноманіття фігур - не безмежне.
515] Врешті, від палу вогненного й до льодяного морозу -
516] Відстань однакова: йди хоч туди, хоч назад повертайся.
517] Справді-бо: холод, і жар, та всілякі між ними хитання
518] Саме в цих межах лежать і сукупність окреслену творять.
519] Отже, є грані стійкі, в яких речі різнитися можуть:
520] Бо, мов у вістря, в пекучий вогонь упираються звідси,
521] Звідти - в мороз крижаний, що ворожий теплу життьовому.
522] Виклавши те, маю повну підставу й такий ще зробити
523] Висновок, що з попереднього силу й довір'я черпає:
524] Первоначатки речей, що цілком між собою подібні,
525] В кількості жодних не відають меж. Бо, якщо є скінченність
526] Щодо їх форм, то або нескінченними ті мусять бути,
527] Що між собою подібні, або вся матерія світу -
528] В кількості власній обмежена, що неможливо, як вище
529] Вказано в віршах, де мову веду про матерії тільця,
530] Що, звідусіль напливаючи, силою поштовхів різних
531] Суму речей всіх, усесвіт од втрат бережуть споконвіку.
532] Ну, а що бачиш не раз якусь дуже скупу на потомство
533] І нечисленну породу тварин, то вважай, що десь-інде,
534] В інших місцях та країнах, оддалених закутах світу
535] Стільки їх є, що собою виповнюють кількість належну.
536] Передусім серед чотириногих тут варто згадати
537] Про змієруких слонів. Частоколом високим із бивнів -
538] Скільки там тисяч їх, годі злічити - захищено цілу
539] Індію, що й не пробитись у глиб її. Ось яка сила
540] Там розвелась тих істот, що для нашого краю - дивниця.
541] Врешті, й таке допустім, що живе собі десь одиноко
542] В роді своєму єдине створіння, й нема на всім світі,
543] Скільки земель не сходи, ні подоби йому, ані пари,-
544] Все ж поміркуймо: якби не матерії кількість незмірна,
545] Що породити б могла те створіння, життя йому дати,
546] Звідки б на світі взялось воно, як виростало б, живилось?
547] А припустімо й таке, що скінченні в безмежних просторах
548] Тільця ширяють - єства одинокого первоначатки...
549] Де, і коли, і яка б могла сила звести їх докупи
550] Серед начатків чужих, що в такім океані юрмляться?
551] Для поєднання, скажу, не було б у них жодної змоги.
552] Як під час бурі страшної не раз по запіненій хлані
553] Геть рознесе, розметає негода потрощені судна -
554] Лави, і днища, і щогли, й носи їхні, снасті та весла,
555] І розмальовані, різьблені корми й до берега все це
556] Хвилею врешті приб'є, щоб дивились на те земнородні,
557] Й не довіряли воді, й пам'ятали про підступи моря
558] Навіть тоді, коли тиша заляже й воно, яснолице,
559] Наче сміється й на світлу гладінь свою вабить лукаво,-
560] Так і начатки речей, коли б ти якісь межі накреслив
561] Кількості їхній, розсіятись мусили б у безбережжі
562] Простору й часу, підбиті бурхливим матерії рухом,
563] Отже, стикатися вже не могли б, не вступали б у злуку,
564] Не пробували б у ній, не було б у них розвитку, зросту.
565] Втім, очевидно цілком, що одне відбувається й друге:
566] Родиться все, а прийшовши на світ,- розвиватися може.
567] В кожному роді, висновуєм звідси, існує безмежна
568] Кількість начатків, що всякій потребі зарадити здатні.
569] Тож ні руїнницькі рухи ніколи не матимуть змоги
570] Всіх їх звести нанівець і загнати життя у могилу,
571] Ні протилежні, що творення й ріст забезпечують, рухи
572] Вічно своїх порождінь при житті зберігати не годні.
573] Так серед тих родотворних начатків із успіхом рівним
574] Вічні, як вічність сама, ненастанно провадяться війни.
575] То в них життєві підносяться сили, то їх підминають
576] Ті, що до смерті ведуть. Похоронні плачі йдуть у парі
577] З криком дітей, що побачили обрії денного світла.
578] Ночі такої по дневі не йшло, а по ночі - зірниці,
579] Щоб не озвалося новонароджене й з ним одночасно -
580] Жалібні зойки - супутники смерті й похмурих обрядів.
581] Тут на таке ще, до речі, належить увагу звернути
582] Й мов запечатати, щоб не забулось, у пам'яті нашій:
583] Серед речей, що їх бачити нам дозволяє природа,
584] Речі такої нема, що була б з однорідних начатків,-
585] Кожна, яку не візьми, в собі різне вміщає насіння.
586] Що в якійсь речі можливостей більше, життєвої сили,
587] Тим очевидніше те, що у ній розмаїтості більше
588] Як щодо первоначатків самих, так і щодо їх форми.
589] Передусім різних тілець чимало земля посідає.
590] Деякі з них прохолодними водами рік виповняють
591] Море безкрає; стихію вогненну породжують інші:
592] З-під суходолу не раз пробивається полум'я хиже.
593] Та найпотужніший - Етни вогонь, що раз по раз шаліє.
594] Має земля в собі тільця й такі, що для роду людського
595] З них колосяться жовтаві хліба, зеленіють діброви,
596] Б'ють живодайні струмки, наливаються соками трави,
597] Щоб і звірина, по горах блукаючи, мала поживу.
598] Ось через те й заслужила земля на те ймення: Велика
599] Мати богів. Мати звірів і нашого тіла Майстриня.
600] Греції вчені поети хвалу їй давно проспівали.
601] Править вона колісницею, впрягши двох левів до неї,-
602] Натяк на те, що велика Богиня повисла в повітрі.
603] Бо чи можливе таке, щоб земля опиралась на землю?
604] Ну, а запряжені леви - ознака того, що потомство,
605] Хоч найдикіше було б, мусить волити матері волю.
606] Вколо чола в неї - мур кріпосний: це тому, що богиня
607] Може й міста неприступністю гір захистити надійно.
608] Ось у такому вінку божественної матері постать
609] Носять на острах юрбі по заселених землях ще й нині.
610] Різні племена за звичаєм давнім її називають
611] "Мати ідейська" й при днях урочистих її супроводять
612] Юрми фрігійців, бо, кажуть, що саме з фрігійського краю
613] Всяка пашня розійшлась поступово по цілому світу.
614] Галлів іще додають - попередження в тім очевидне:
615] Хто божество материнське покривдить або, як належить,
616] Шани батькам не віддасть, то такий не вважається гідним
617] Вивести парость, живе покоління, до обріїв світла.
618] Бубни напнуті гудуть під долонями, скрикує грізно
619] Хриплий ріжок, гарячково дзвенять порожнисті кімвали,
620] Флейта звучить на фрігійськім ладу, скаламучує душі.
621] Ті, що попереду, зброю несуть - передвісницю шалу,
622] Щоб нечестивого люду серця, його розум невдячний
623] Повнились острахом перед священною міццю богині.
624] Тож, коли в людні міста в колісниці богиню впровадять,
625] І, безсловесна, вітанням нечутним вона обдарує
626] Смертних юрбу,- найщедрішим приносом вистелюють шлях їй:
627] Сиплють і мідь, і срібло; мовби сніг, на дорогу лягає
628] Ніжний трояндовий квіт, затінивши богиню і почет.
629] Тут і куретів фракійських загін - так назвали їх греки -
630] Збройну влаштовує гру: розвеселені свіжою кров'ю,
631] Всі вони в танець шалений пускаються; китиці буйні,
632] Що на шоломах у них, раз у раз потрясаються грізно.
633] Так зображають куретів діктейських: колись-то на Кріті
634] Крик немовляти-Юпітера, кажуть, вони приховали
635] З іншими враз хлопчаками, кружляючи в бистрому танці,
636] Міддю об мідь ударяючи мірно, щоб, сина знайшовши,
637] Батько - жорстокий Сатурн - не поглинув його і тим самим
638] Рани довічної щоб не завдав материнському серцю.
639] Ось чому збройний загін супроводжує Матір Велику:
640] Ще, може бути, й тому, що за ниви отецькі богиня
641] Збройне стояти велить, а батьків - не лише поважати,
642] Бути їх захистом, а й запорукою їхньої слави.
643] Та хоч які ті перекази всі впорядковані й гарні,
644] Дуже далекі, одначе, вони від тверезого глузду.
645] Адже боги, безперечно, вже в силу самої природи
646] Одаль від наших турбот, що такі їм чужі, недосяжні,
647] В мирі найглибшім безсмертним своїм утішаються віком.
648] Жоден-бо їх не торкається біль, не смутять небезпеки,
649] Все в них - достатнє, своє. Від людей їм нічого не треба.
650] Марно від них, незворушних, чекав би ти ласки чи гніву.
651] Щодо землі, то чуття не було в ній та й бути не може,
652] От лиш речей багатьох вона вміщує первоначатки,
653] Тож не одне й не в однаковий спосіб виводить до світла;
654] Отже, коли хтось, наприклад, волить називати Нептуном
655] Море, Церерою - хліб, ну, а Вакхове ймення захоче
656] Замість буденного слова "вино" безпідставно вживати,
657] То дозволяєм, щоб він і на землю казав: "Це - Велика
658] Мати богів" - не біда! Щоб лиш душу свою він направду
659] Від забобону вберіг, свого розуму ним не потьмарив.
660] Тим-то й отари, хоч разом пасуться на вигонах тих же,-
661] Рунисті вівці і коней баских войовниче поріддя,
662] І круторогі бики,- хоч і неба намет у них спільний,
663] Хоч з одного джерела у жару прохолодну п'ють воду,-
664] Все-таки різні вони: зберігають природу, властиву
665] їхнім батькам, та ще й звичаї всі з роду в рід переймають.
666] Ось яка різноманітність матерії в кожному виді
667] Трав і яка її різноманітність у струмені кожнім!
668] Далі. Візьмімо створіння якесь - воно складене буде
669] 3 жил і кісток, і тепла, і вологи, і нервів, і крові,
670] Й нутрощів різних; усе це до себе цілком не подібне,
671] Бо ж неоднакові щодо фігур їхні первоначатки.
672] Далі. Все те, що яскраво горить у вогні полум'янім,
673] Має достатньо принаймні таких у собі елементів,
674] Що вибухають вогнем, що спроможні при тому світити,
675] Іскри метати стрімкі, ще й розсіювать широко попіл.
676] Будь-яке тіло візьми й під таким кутом зору на нього
677] Глянь - і побачиш: у кожному з них приховалось насіння
678] Різних речей, неоднакові там щодо форми й начатки.
679] Врешті, чимало й таких є речей, що в собі поєднали
680] Запах і смак, та ще й барву. Насамперед - овочі всякі:
681] Різноманітні в них мусять міститися первоначатки.
682] Запах-бо входить туди в наше тіло, куди не проникне
683] Барва; тож різними наших чуттів досягають шляхами
684] Запахи й барви - начатки, як бачиш, у них неподібні.
685] Звідси висновуєм: цілість одну розмаїті начатки
686] Творять; у кожній з речей - найстрокатіша суміш насіння.
687] Навіть до нашого вірша приглянься: хай спільних багато
688] Літер для слів багатьох ти помітити зможеш повсюди,
689] 690 Визнати мусиш, однак, що ті вірші й слова між собою
690] Все ж відрізняються: в кожнім - свої складові елементи.
691] Та не тому так буває, що спільних замало там літер,
692] І не тому, що й двох слів із однакових літер не знайдеш -
693] Ні. Вся різниця в сукупності, в способі їх поєднання.
694] Так у всіх інших речах: хай багато в них буде начатків,
695] Спільних для інших речей багатьох, але всі вони можуть
696] Бути не схожими в цілості, в складі своїх елементів.
697] Можемо, отже, по праву казати, що люд земнородний,
698] Буйні дерева й пашня - неоднакові в складі своєму.
699] Тільки не думай, що все по-всілякому може єднатись:
700] Ні. Бо тоді дивогляди зринали б на кожному кроці:
701] То напівлюди водитися всюди могли б, напівзвірі,
702] То час од часу гілля проростало б із тіла живого,
703] То, наче риби, в луску б зодягались істоти наземні,
704] То випасала б Химер вогнедишних майстриня-природа
705] На неосяжній землі - всього сущого матері спільній.
706] Хто й коли бачив таке? Очевидно, що кожна істота
707] Тільки від певного сім'я походить, і з певного лона
708] Вийшла до світла, й зростає у межах своєї породи.
709] То чи могло б відбуватися все це без певних законів?
710] Бо ж із поживи всілякої в кожен із органів тіла
711] Лиш відповідні частки проникають, і там, поєднавшись,
712] До життьових спричиняються рухів. А що несумісне,
713] Те викидає природа на землю. Й од поштовхів різних
714] Рій не помітних для ока часток відлітає од тіла:
715] Ті не зуміли ні з чим поєднатися, не спромоглися
716] В рух увійти життьовий, що для даного тіла властивий.
717] Та не подумай, бува, що законам таким підлягають
718] Тільки створіння живі: геть усе довкруги - в їхніх межах.
719] Адже наскільки в природі своїй між собою різняться
720] Всі, що родилися, речі, настільки ж і їхні начатки
721] Щодо будови своєї, фігур, одрізнятись повинні,
722] Та не тому, що подібність у формі трапляється рідко,
723] Ні. Розмаїття - в доборі начатків, у їх поєднанні.
724] Далі. Якщо неподібне насіння,- різнитися мусять
725] Відстані, напрямки, рухи, шляхи, поєднання, удари,
726] Врешті, й вага - тобто те, що й живі розділяє істоти,
727] А водночас і моря відмежовує від суходолу,
728] Й не дозволяє, щоб неба намет опустився на землю.
729] Далі й над тим поміркуй, що в години солодкої праці
730] Стало набутком моїм. Не подумай, що з білих начатків
731] Виникли білі тіла, котрі зір нам сліплять білиною,
732] Або що ті, котрі чорні, із чорних начатків постали.
733] Врешті, яким не просякнуло б кольором будь-яке тіло,
734] Знай: не тому він тут саме такий, що немовби й начатки
735] Тіла того, хоч вони й непомітні, таку ж мають барву.
736] Бо для насіння речей взагалі не властивим є колір,
737] Ні такий самий, що в речі якійсь, ані будь-який інший.
738] Ну, а коли в тебе думка така, що безбарвних начатків
739] Бути не може, то ти відхилився далеко від правди.
740] Є ж бо такі, що, сліпими родившись, вовік не побачать
741] Денного світла, проте розрізняють на дотик предмети,
742] Що для незрячих забарвлення жодного, звісно, не мають.
743] Висновок робимо звідси такий: розумінню доступне
744] Будь-яке тіло й тоді, якщо й барви не брать до уваги.
745] Втім, ми й самі, серед ночі торкаючись різних предметів,
746] Не відчуваєм того, що з них кожен забарвлений якось.
747] Тут взявши розумом верх, я берусь ще таке з'ясувати.
748] Будь-яка барва спроможна змінитись у будь-яку іншу.
749] Первоначатки ж таких перемін зазнавати не можуть.
750] Мусить же щось бути завжди собою, лишатись незмінним,
751] В іншому разі в ніщо б оберталися геть усі речі,
752] Бо ж усе те, що з границь своїх, перемінившись, виходить,
753] Кожного разу є смертю того, чим було воно щойно.
754] Не наділяй, отже, барвою тільця речей, бо інакше
755] Всесвіт в основі своїй поступово в ніщо б обернувся.
756] Втім, якщо первоначаткам речей аж ніяк не властиві
757] Барви, якщо їх різнить тільки форм розмаїття велике
758] Й саме із зміни тих форм виникає така ж переливна
759] Гра кольорів, якщо все тут залежить від того, з якими
760] Тільцями інші єднаються тільця, в якому порядку
761] І до яких вони рухів себе спонукають навзаєм,
762] То, усвідомивши те, вже неважко тобі зрозуміти,
763] Як це таке може бути, що річ якась, повністю чорна,
764] Раптом біліти почне й, наче мармур, осяйливо блисне.
765] Так от і море, лиш буря схитне лазурову рівнину,
766] Сиві знімає вали, що наслідують мармуру полиск.
767] Висновку можеш дійти: що сприймаємо зором як чорне,
768] Хай-но змішається в ньому матерія, хай перемінять
769] Лад свій начатки його, хай додасться, відніметься дещо,-
770] Те білиною сліпучою вразити може нам очі.
771] Ну, а коли б у безоднявих водах лише лазурові
772] Тільця були, чи могли б відбуватись такі переміни?
773] Ні. Бо хоч як би ти збовтував те, що блакитної барви,-
774] В колір, до мармуру білого схожий, воно не перейде.
775] А, припустім, розмаїте забарвлення мають начатки
776] Ті, що рівнині морській надають однотонного блиску,-
777] Як ото часто з фігур неоднакових, форм неподібних
778] Може постати фігура одна - квадратова, скажімо,
779] Й різноманітні у межах квадрату того помічати
780] Можемо форми,- так само й у морі чи то в однобарвній
781] Іншій якійсь рідині розрізняти могли б ми всілякі
782] Зовсім до себе не схожі тони, але ж так не буває:
783] Хоч розмаїття частинок - фігур складових - анітрохи
784] Не заважає нам правильно в той же квадрат їх укласти,
785] То неоднаковість барв, коли б мали їх первоначатки,
786] В колір один аж ніяк би не вилилась - цілісний, чистий.
787] Що спонукало нас, отже, всілякі приписувать барви
788] Первісним тільцям речей, що вело нас до хиби тієї,-
789] Тут же відпало, як лиш довели ми, що біле - не з білих,
790] Чорне - не з чорних постало начатків, а з різноманітних.
791] І таки справді: все те, що нам очі сліпить білиною,
792] З безкольорових скоріше пішло, а не з чорних начатків
793] Чи з яких інших, що мають свою, притаманну їм, барву.
794] Ну, а крім того, якщо кольорів не буває без світла,
795] Й первоначатки ніколи в освітленні не виступають,-
796] Тож очевидно, що в жодну вони не зодягнені барву.
797] Бо про яку може барву йти мова в пітьмі безпросвітній?
798] Колір, до речі, й мінятися може залежно від того,
799] Як він освітлений: сонцем прямим чи відбитим од чогось.
800] От до пір'їнок приглянься пухких, що немовби віночком
801] Голуба шийку вбирають,- які там тонкі переливи!
802] То спалахнуть вони раптом до сонця піропом огненним,
803] То забіліють нараз, і здається, що серед коралів
804] Ще й благородний смарагд випромінює сяйво зелене.
805] Так от і хвіст павича: хай-но сонце проллється на нього -
806] Тут же він, пишний, всіма кольорами веселкове грає.
807] Тож, коли барви ряхтять і міняться від дотику світла,
808] Значить, без нього вони взагалі не могли б існувати.
809] Далі. Якщо своєрідні удари приймає на себе
810] Наша зіниця, коли, як то кажуть, нам в очі впадає
811] Білий якийсь, або чорний предмет, чи будь-який інший,
812] І якщо, з другого боку, торкаючись різних предметів,
813] Не кольори їх, а форми сприймаємо, то, очевидно,
814] Первісним тільцям речей кольори взагалі не властиві:
815] Неоднорідність їх форм дає враження барв усіляких.
816] Втім, якщо між кольорами й будовою тілець прямого
817] Не визнавати зв'язку, якщо всі оті первісні тільця
818] Будь-яке можуть забарвлення мати,- чому в свою чергу
819] Й те, що з тих первоначатків постало, що сповнене ними,
820] Теж, незалежно від виду, не вдягнене в будь-які барви?
821] Дива б тоді не було, якби білий літав собі ворон,
822] Білі від пір'я свого довкруги розсіваючи зблиски.
823] З чорного - лебеді чорні могли б виникати насіння,
824] Та й з усілякого - чистої барви чи в суміші різній.
825] Ще й на таке слід увагу звернути: чим більше ми дробим
826] Річ якусь, тим очевидніше те, що все менше та менше
827] Кольору в ній, поки з-перед очей наче дим не розтане.
828] Пурпуру клапоть візьми й на шматочки діли найдрібніші:
829] Барви багряні, і найпроменистіша з них - фінікійська -
830] З кожною ниткою гаснути буде, розмиється врешті.
831] Висновок, отже, такий: свою барву втрачають частинки
832] Ще перед тим, аніж стануть насінням речей родотворним.
833] Врешті: погодишся з тим, що не кожному тілу властиво
834] І голоси видавати, і запахи; тож, безумовно,
835] Звуки та пахощі всім без останку тілам не припишеш.
836] Так ми й очима далеко не все помічати спосібні,
837] Значить, такі є тіла, котрим барви цілком не властиві,
838] Як і такі, що від звуків і запахів дуже далекі;
839] Розум чуткий розпізнає, однак, їх не менше виразно,
840] Ніж усе те, що так само позбавлене якостей інших.
841] Та не подумай, бува, що лиш барв не вділила природа
842] Первісним тільцям речей: ні тепла в них ніколи немає,
843] І не пройма їх мороз, ані жар вогнедишний не повнить.
844] Всюди рояться вони, та присутності їх не відчуєш:
845] Жодного звуку не видадуть; запаху, смаку не мають.
846] Хочеш, наприклад, бальзам запашний з майорану зробити,
847] Мирри додавши й солодкого нарду, що ніздрі нам пестить,
848] Наче небесний нектар, то насамперед мусиш олії
849] Десь роздобути такої, що запаху зовсім не має
850] Й не проникатиме в ніздрі твої, щоб вона якнайменшу
851] Тим складникам запашним, що в тонкому сплелись ароматі,
852] Шкоду могла принести, своїм випаром їх затруївши.
853] Ось чому, творячи речі, начатки їх - первісні тільця,-
854] Вносити в них не повинні при тому ні запахів жодних,
855] Ні голосів - бо й самі виділяти нічого не можуть,-
856] Ні будь-якого смаку, ні, з тієї ж, нарешті, причини,
857] Жодного холоду, ні теплоти, ні вогненного жару,
858] Ні чогось іншого. Все ж бо, що смертній властиве природі:
859] Сухість крихка, і податлива м'якість, і пористість - все це
860] Мусить чуже бути первісним тільцям, якщо ми бажаєм
861] Під усі речі стійку, несмертельну закласти основу,
862] Щоб забезпечити світу всьому непохитність; інакше
863] В тебе всі речі в ніщо перетворяться з обігом часу.
864] Щодо створінь, почуттями наділених,- визнати мусиш
865] Те, що й вони всі без винятку складені з первоначатків -
866] Тілець, котрим не властиві чуття. Тут сама очевидність
867] Жодних не висуне доказів проти, а радше за руку
868] Нас допровадивши, впевнить у тім, що й істоти всілякі,
869] 3 тих, що чуттям не наділені жодним, походять начатків.
870] От відворотна гноївка не раз - мабуть, кожен те бачив -
871] Червами вся починає кишіти, як тільки розмочать
872] Землю сльотливі дощі і калюжі затягнуться тванню.
873] Так одне з одного все й виринає до обріїв світла:
874] Листя, і трави поживні, й струмки переходять поволі
875] В ситу худобу; вона, свою власну природу змінивши,
876] В тіло вступає людське, а від нього не раз набуває
877] Сили та зросту хижак і пернаті ним живляться часто.
878] Всяку поживу, тверду чи пливку, обертає природа
879] В тіло живе й відчуття з них формує, властиві створінням;
880] Чи не подібний закон виявляється в тім, що пожежа
881] Йде сушняком, що в вогонь геть усе обернутися може?
882] Бачиш, наскільки важливо, в яке поєднання вступають
883] Первісні тільця, яких зазнають вони ззовні ударів
884] І до яких вони рухів схиляють сусідні начатки?
885] Що ж таки, врешті, тебе насторожує, що спонукає
886] Лиш до таких міркувань, що з начатків, котрим не властиве
887] Жодне чуття, не народиться те, що чуттям володіє?
888] Певно, гадаєш: от камінь, і дерево, й землю, скажімо,
889] Як не поєднуй; але відчуття в них живого не збудиш.
890] Тут тобі ось про що слід пам'ятати: я зовсім не тверджу,
891] Начебто геть усе те, з чого може піти відчування,
892] Зразу й чуття неодмінно породить у будь-якій речі.
893] Дуже багато насамперед важить, наскільки дрібні є
894] Ті, що чуття постає з них, начатки, яка їхня форма,
895] Як поєднались вони, в яких рухах, порядку якому,-
896] Тільки ж того не побачиш у дереві, камені, скибі.
897] От хіба їх наче сточить дощем, то й вони, перетрухлі,
898] Червів народжують, бо ж родотворні матерії тільця,
899] Стан попередній змінивши, в нових опинившись умовах,
900] Лад обирають такий, що створіння готовий зродити.
901] Хто ж припускає, що все, відчуттям обдароване, може
902] З тілець робитися тільки таких, що й самі відчувають,
903] Той, отже, й тільцям самим неминуче приписує м'якість,
904] Що до загину веде. Адже де відчуття, там і тіло:
905] Жили, і нерви, і нутрощі - те, що м'яке від природи,
906] Що, як це видно з усього, підлегле знищимості, смерті.
907] Та припустім, що й м'які елементи триватимуть вічно.
908] Як тоді з їхнім чуттям? Чи своє вони мають, часткове,
909] Чи взагалі для живого створіння всього воно спільне?
910] Взяті ж окремо, частини ніяк відчувати не можуть.
911] Тільки в сукупності, в цілості їхній чуття полягає.
912] Тож ні рука, як її відітнуть, ані будь-яка інша
913] Тіла частина не годні в собі зберегти відчування.
914] Отже, начатки до цілих створінь уподібнити треба.
915] Тим-то повинні й вони відчувати, що ми почуваєм,
916] Щоб одчування живе в них повсюди збігалося з нашим.
917] Як же їх можна вважати речей родотворним насінням?
918] Бувши створіннями, як оминути їм смерті дорогу?
919] Чи ж не одне і те саме поняття: "живе" щось і "смертне"?
920] Та припустімо, що можна. А що ж то дало б їх єднання? -
921] От хіба мішанку різних істот, дивоглядів усяких.
922] Путнього рівно ж нічого б не вийшло, якби парувались
923] Люди, і звірі, що в нетрях живуть, і домашні тварини.
924] Ну, а якщо ті начатки втрачають у тілі живому
925] Власне чуття й беруть інше,- виходить, дається їм знову
926] Те, що в них тільки-но забрано?.. Тож повторю мимоволі
927] Думку свою: коли в нас на очах пташенята вилазять
928] Із нерухомих яєць, а з землі, що до споду розкисла
929] Після тривалих дощів, черв'яки пробиваються,- значить,
930] Що відчуванням наділене,- вийшло з речей нечутливих.
931] Хто ж зауважив би, що з нечутливого може постати
932] Тіло з чуттям лиш тоді, як наступить якась переміна:
933] Після пологів, скажім, щось нове до життя виринає -
934] Досить би так з цього приводу відповісти й пояснити:
935] Мусять же зносини бути якісь, щоб дійшло до пологів,
936] Та й перемін не було б, якби щось не вступало в єднання.
937] Перша засада: ще поки створіння живе не родилось,
938] То й відчуття, притаманного тілові, бути не може.
939] Адже матерії маса - розсіяна всюди: в повітрі,
940] В ріках пливких, у землі та в усякому творі земному,
941] Тільки ж не всюди єднається так, що потому спроможна
942] В рухи ввійти життьові, од яких і чуття, спалахнувши,
943] Дбають про кожне створіння живе - сторожі всевидющі.
944] Далі. Якщо яка-небудь істота удару зазнає,
945] Як на природу її, завеликого,- зрушені, тут же
946] В тілі й душі водночас відчуття зазнають колотнечі,
947] Бо ж розпадається звичне положення первісних тілець
948] І каламутяться ген аж до споду всі рухи життєві,
949] Поки, по членах безладно пробігши, матерії маса
950] Зчеплень живих не порве, що поєднують тіло з душею,
951] Поки, розсіяну, не прожене її геть через пори.
952] Втім, від удару потужного тільки того й сподівайся,
953] Що сколихне він усякий порядок, усе розруйнує.
954] Часом, щоправда, буває таке, що по слабшому струсі
955] Знов беруть верх життьові наші рухи, й гамують поволі
956] Той, що піднявсь після поштовху заколот, щоб навернути
957] Все, що розладнане щойно було, в своє річище звичне,
958] Щоб зупинити ходу вже ось-ось переможної смерті,
959] Знову чуття запаливши притлумлені, втрачені майже.
960] Як же по-іншому можна було б тій чи іншій істоті,
961] Сили духовні зібравши, з-під самого смерті порога
962] Радше до тями вернутися, ніж відійти до загину?
963] Зрештою, що таке біль? Це коли якась сила стороння
964] Діє на тільця матерії первісні - й дрож їх проймає,
965] Зрушених аж до основ, по всіх членах і нутрощах наших,
966] А на місця навертаються - чуєм солодку полегкість.
967] Тож очевидно, що первісним тільцям не можна завдати
968] Жодного болю; не здатні вони й насолоди відчути.
969] В них-бо немає дрібніших часток, чиї рухи незвичні
970] Прикро могли б їхнє тіло вражати; з тієї ж причини
971] їм не відомий також насолоди ласкавої овоч.
972] Отже, начаткам речей відчування цілком не властиві.
973] Та припустім, що створіння живі лиш тому відчувають,
974] Що відчуттям їх начатки наділені - первісні тільця.
975] Як же тоді виглядатимуть ті, що властиві людині? -
976] Вийде таке, що й вони од гучного стрясаються сміху,
977] Як то бува між людьми, заливаються слізьми гіркими,
978] Бесіди вчені ведуть про єднання речей, про будову
979] Власного тіла - з яких воно створене первоначатків.
980] Так. Бо якщо ті начатки в усьому до смертних подібні,
981] Значить, самі вони мусять складатися з інших начатків,
982] Ті в свою чергу - ще з інших якихось, і так безконечно.
983] Тож про яку б не сказав ти з істот, обдаровану сміхом,
984] Думкою, мовою,- з тілець таких же постати повинна б.
985] Ну, а що все це - безглуздя, бредня, і цілкогм очевидно,
986] Що й без начатків, поквапних до сміху, сміятися можна,
987] Бути розумним і мову розумно вести, народившись
988] Не з красномовних, розумних часток,- то чому неможливо,
989] Щоб із начатків, котрим відчуття взагалі не властиві,
990] 3 їх поєднань, як це бачим, чутливі родились істоти?
991] Врешті, з небесного сімені всі ми виводимо рід свій:
992] Спільний наш батько - це той, від якого земля всеплодюща,
993] В лоно своє материнське прийнявши дощі благодатні,
994] Щедро зароджує пишні хліба, густолисті дерева,
995] Роду людському початок дає та всілякому звіру,
996] Гойну поживу для них постачаючи, щоб, наситившись,
997] Солодко в світі жили й піклувались про множення роду.
998] А через те справедливо їй надано матері ймення.
999] Те, що з землі народилося,- з часом вертається знову
1000] В землю, а те, що спустилось на неї з ефірного плеса,
1001] Згодом підноситься знов і знаходить притулок на небі.
1002] Смерть не настільки всевладна, щоб нищити разом з речами
1003] Первісні тільця речей: тільки їхні сполуки руйнує,
1004] Потім - будує нові, й кожен раз новостворені речі
1005] Змінюють форми і барви свої, відчуттями зіркими
1006] Будь-коли зблиснути можуть і будь-коли - їх загубити.
1007] Бачиш, наскільки важливо, з якими й у ладі якому
1008] Ті родотворні начатки єднаються кожного разу,
1009] Рухи які їм властиві, яких - зазнають вони ззовні.
1010] ' Тож не подумай, що вічні начатки речей в собі мають
1011] Якості ті, що поверхнею тіл наче ковзають вічно,
1012] То набіжать, то нараз пропадуть, ніби хвиля на морі.
1013] Ти от приглянься до нашого вірша: хіба не важливо,
1014] Як і в якому порядку поєднані літери в ньому?
1015] Справді: ті ж самі є літери в назвах морів, суходолу,
1016] Сонця, небес, і річок, і лісів, і пашниці, і звірів;
1017] Хай не збігаються повністю в різних словах, та багато -
1018] Все-таки спільних: різницю кладе тут їх лад і порядок.
1019] Так і в речах усіх, що не візьми: всі матерії зміни -
1020] Проміжки, поштовхи, рухи, шляхи, поєднання взаємні,
1021] Зіткнення, лад і розміщення, й різноманітні фігури -
1022] До переміни самих же речей неодмінно приводять.
1023] Зараз увагу свою зосередь на правдивому вченні.
1024] Справді нове відкриття наполегливо нині шукає
1025] Стежки до слуху твого - по-новому поглянеш на речі.
1026] Тільки затям собі: річ, навіть проста, спочатку здається
1027] Надто химерною, малоймовірною; так і значне щось,
1028] Подиву гідне, з перебігом часу все менше та менше
1029] В нас викликає захоплення, поки буденним не стане.
1030] Спершу поглянь на блакить найчистішу погідного неба
1031] Як і на весь його вміст: на зірки мандрівні, на лискучий
1032] Місяць, на сонце, що серед світил собі рівних не має;
1033] Все це коли б ось, наприклад, сьогодні відкрилося раптом
1034] Зору людському, поставши в красі своїй непорівнянній,-
1035] Що ж тоді більшим для смертних могло б видаватися дивом?
1036] Що з усіх явищ могло б у них викликать меншу довіру?
1037] Як на мій погляд - ніщо. Задивившись, усі б заніміли.
1038] Нині ж, видовищем тим наситившись, ніхто вже й не зволить
1039] Очі до неба звести, до хоромів його яснозорих!..
1040] Не поспішай, отже, й ти, на незвичну натрапивши думку,
1041] Зляканий, вчення мого сторонитися, тільки пильніше
1042] Зваж його в думці своїй і, якщо в ньому виявиш правду,-
1043] Зброю склади; на неправді спіймаєш - озброюйся знову.
1044] Дух зацікавлений ось чим: якщо й поза стіни далекі
1045] Нашого світу простори лягли, якщо меж їм немає,-
1046] Що ж там за ними, ще далі, куди аж горить зазирнути
1047] Розум, куди наша думка летить у нестримному леті?
1048] Спершу завважмо: ні вгору, ні вниз, ані в той бік, ні в інший.
1049] Всесвіт, хоч як не вимірюй його, таки справді не має
1050] Жодних границь. То не винахід мій: сама річ тут про себе
1051] Наче кричить, а підтверджує те порожнечі природа.
1052] Годі направду повірити, щоб у такім безбережжі
1053] Навстіж усюди відкритих просторів, при тім незчисленнім
1054] Первісних тілець числі, що в таких незглибимих глибинах
1055] Всесвіту, рухом одвічним підхоплені, всюди рояться,
1056] Виникла тільки земля, на якій живемо, тільки небо,
1057] Що понад нами, а стільки начатків лишилось без діла!
1058] Й то коли світ цей - творіння природи, коли самовільно
1059] Під час того безперервного руху, стикаючись часто,
1060] Первісні тільця речей у зв'язки випадкові вступають,
1061] Так між собою гуртуються й так, аж утворять, нарешті,
1062] Злуки такі, що великим речам дають поштовх постійно:
1063] Морю, землі, небесам і всілякого роду тваринам.
1064] Ще раз і ще раз нам визнати треба: десь там, у безмежжі,
1065] Інших чимало є скупчень матерії, як ото наше:
1066] Батько-ефір у міцні його взяв і жагучі обійми.
1067] Врешті, матерія вся, так би мовити, є під рукою,
1068] Місця достатньо; ніяка до того ж ні річ, ні причина
1069] Не заважають, тому все довкіл розвиватись повинно.
1070] Ще ж коли й первісних тілець така величезна є кількість,
1071] Що закоротким було б і життя все, щоб їх зрахувати,
1072] І, якщо сила ця ж сама й природа повсюди спроможні
1073] Первоначатки речей гуртувати в такому ж порядку,
1074] Як вони тут погуртовані,- хоч-не-хоч визнати мусиш
1075] Те, що існують, подібні до наших, у всесвіті землі
1076] Й те, що десь інше людство розвивається, водяться звірі.
1077] Ще й на таке слід увагу звернути: не знайдеш на світі
1078] Речі єдиної в роді своїм, що росла б, зародившись,
1079] Тільки сама по собі: вона завжди в гурті мусить бути
1080] 1080 Схожих на себе речей. От поглянь на живі сотворіння -
1081] І зрозумієш: так звірі сплодились, що в горах блукають,
1082] Так потяглись покоління людей, так - і риб лусконосних
1083] Завжди німі косяки, так - пернатих усякі породи.
1084] Звідси й висновуймо: так от і небо, що нас окриває,
1085] Сонце, і місяць, і море, й земля, і все інше довкола -
1086] Теж не єдині: вважай, що число їх також незчисленне.
1087] Все має певну тривалість життя - межову свою віху,
1088] З тіла вмирущого все побудоване там, як і в нас тут,
1089] Де стільки видів створінь повторяють себе в поколіннях.
1090] Запам'ятавши й осмисливши все це, побачиш природу
1091] Вільною; без гордовитих владик вона, врешті, постане,
1092] Всім керувати спроможна сама, без опіки безсмертних.
1093] Бо ж,- присягаюсь серцями богів, що в погідному мирі
1094] Вічно й спокійно живуть, безтурботними сповнені днями,-
1095] Хто б над усесвітом став безконечним і хто ж у правиці
1096] Віжки б утримав тугі, над безоднями правлячи мірно?
1097] Хто б небеса обертав гармонійно і хто ще вогнями
1098] З далей ефірних так щедро б усі міг поля зігрівати?
1099] Хто б то міг бути в місцевості будь-якій в будь-яку пору,
1100] Щоби захмарити днину на час і заблуканим громом
1101] Небо ясне колихнуть або гострим вогнем блискавиці
1102] Свій-таки знищити храм чи в пустелі розтрачувать марно
1103] Стріли метких блискавок, що не раз, оминувши злочинця,
1104] Влучать у того, хто вже аж ніяк не очікував кари?
1105] З часу, як весь оцей світ народивсь, як моря й суходоли
1106] Перший уздріли свій день, як уперше заблиснуло сонце,
1107] Тілець чимало опливлось відусіль, назбиралось чимало
1108] Тих, що роями край світобудови кружляли начатків.
1109] Саме вони дали приріст землі, а морям - повноводдя,
1110] Розбудували хороми небес, підняли їх склепіння
1111] Ген од падолів земних, щоб могло піти ввись і повітря.
1112] Бо, одне одного в леті штовхаючи, первісні тільця
1113] Все ж не будь-де осідають - подібність веде тут розподіл:
1114] Вогке - до вогкого йде; від землистих частинок повніють
1115] Землі; вогонь - до вогню додається, ефір - до ефіру,
1116] Поки природа, майстриня речей, до найвищого зросту
1117] Не допровадить поволі всього, чим наповнено всесвіт,
1118] А відбувається те, коли стільки ж насіння в життєві
1119] Жили вливається, скільки й виходить із них, випливає.
1120] Тут і знаходить усяке створіння межу свого віку;
1121] Тут на зростання речей всіх природа вдягає вуздечку.
1122] Бо ж усе те, озирнись, що так радісно тягнеться вгору,
1123] Наче по східцях сягаючи зрілості,- більше вбирає,
1124] Більше засвоює тіл, аніж їх виділяє назовні,
1125] Поки ще всяка пожива так вільно йде жилами, поки
1126] Ще не настільки вони розтяглися, щоб мусило тіло
1127] Більше втрачать необхідного харчу, аніж набувати.
1128] З тіл відпливає й відходить, погодься, багато начатків,
1129] Більше, однак, напливати повинно, аж поки не прийде
1130] Час, коли врешті верхівки зростання досягне створіння,
1131] Ось відтоді вже помалу підточують силу дозрілу
1132] Й міцність роки, і життя до занепаду йде поступово.
1133] Так. Бо що тіло об'ємніше стане, коли розростеться,
1134] Що в нього ширша поверхня, то більше воно розтрачає
1135] Тілець, які, відділяючись, ген розлітаються знову.
1136] Врешті, й поживі нелегко вливатись в усі його жили,
1137] Бо ж і надії нема відновить рівновагу колишню:
1138] Надто бурхливий відплив - і скупе мілководдя припливу.
1139] Ось чому все має йти до упадку, немовби струхліле,
1140] Втративши соки свої, розхитавшись од поштовхів частих.
1141] ПІР ж і поживи на схилі життя стає менше та менше.
1142] Ззовні ж ударів своїх не послаблюють первісні тільця,
1143] Поки таки не доб'ють, не приборкають кожну істоту.
1144] Так от і стіни, що світ неозорий кільцем охопили,
1145] В купу руїн переміняться, впавши під натиском часу.
1146] Хоч на поживу спирається все, хоч од неї початок
1147] І відбудова, й онова бере, та пора наступає -
1148] І не спроможні достатніми соками повнитись жили,
1149] Не постачає й природа того, що колись постачала.
1150] Хилиться наша доба. Та й земля, розгубивши наснагу,
1151] Ледве дрібноту приводить тепер, а така була щедра!
1152] Стільки створінь велетенських, було, молодою родила!
1153] Бо не з небес різні види істот на поля поспускались
1154] На золотім ланцюгу, як то думає дехто, не море
1155] Вивело їх, не розгонисті хвилі, що б'ються об скелі,-
1156] Ні! їхня мати - земля, що й сьогодні сама їх годує.
1157] Ну, а хліба полові, а багату лозу виноградну -
1158] Чи не вона самохіттю зродила для смертного люду?
1159] Чи не ростила солодкого овочу, трав соковитих?
1160] Нині б усе це заниділо зовсім без праці людської.
1161] Геть заганяєм волів, ратаям велимо гарувати,
1162] Сточуєм плуг у ріллі, а яке з того маємо жниво? -
1163] Працею рук усе більшою плід беремо все дрібніший.
1164] От і зітха посивілий орач, і хита головою:
1165] Скільки-то поту намарно пролив! Мимохіть порівнявши
1166] Ту, що минула, добу до скупої сучасної днини,
1167] Щораз частіше про щастя батьків своїх мову заводить.
1168] І виноградар сумний, поглядаючи скрушно на лози,
1169] Мов захирілі якісь, не рясні, всю вину покладає
1170] Тільки на час: он колишні, мовляв, невибагливі люди,
1171] Богобоязні, жили собі скромно й нестачі не знали,
1172] Хоч куди менше землі обробляв тоді кожен господар...
1173] Не розуміє, що все засихає поволі й простує
1174] Стиха по стежці своїй життьовій до кінця, до могили.
Книга: Тіт Лукрецій Кар Про природу речей Переклад А.Содомори
ЗМІСТ
| 1. | Тіт Лукрецій Кар Про природу речей Переклад А.Содомори |
| 2. | Книга друга 1] Солодко, бурю зустрінувши в затишку, на... |
| 3. | Книга третя 1] Ти, хто таке незахмарене світло з глибокої... |
| 4. | Книга четверта 1] Переді мною - поля Пієрід. Окрім мене,... |
| 5. | Книга п’ята 1] Хто б мав у грудях натхнення таке, що зумів... |
| 6. | Книга шоста 1] Вперше посів плодоносний нещасному роду... |
На попередню
|
|
