Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Франц Фюман Пісня про Нібелунгів у прозовому переказі Переклад Миколи Настеки
ЯК ДІТРІХ БИВСЯ З ГУНТЕРОМ І ГАГЕНОМ
Взявсь надягать пан Дітріх убрання бойове
і майстра Гільдебранда собі на поміч зве,
так нарікає, плаче цей мужній войовник -
от-от розвалить стіни його надсадний крик.
Гільдебранд допоміг Дітріхові вбратися в бойовий обладунок. Потім вони удвох пішли в замок. Гаген перший помітив їх. Він звернувся до Гунтера:
- До нас іде Дітріх. Отже, справа доходить до кінця.- І, подумавши, додав: - Я битимуся з Дітріхом і здолаю його. Тоді ми будемо вільні і можемо повертатися у Вормс!
Дітріх почув його нахваляння. Біля брами він зняв свій щит.
- Що ви наробили, королю Гунтере? - запитав Дітріх.- За що перебили всіх моїх рицарів? Хіба вам замало Рюдігерової смерті? Якого ви наробили нам лиха!
Гаген відповів:
- Ви, мабуть, не знаєте, що тут було, шановний Дітріху. Нас не можна звинувачувати - така судилася доля. Ваші рицарі прийшли сюди самі. До того ж при повному озброєнні і в бойовому порядку.
- Кому ж мені вірити? - спитав Дітріх.- Гільдебранд каже, що просив у вас Рюдігерове тіло, а ви почали глузувати.
- Це неправда! - заперечив Гунтер.- Ми не віддавали Рюдігерове тіло тому, що після загибелі маркграфа хотіли зустрітися з Етцелем. А Вольфгарт став нас лякати. Отак воно було!
- Нехай буде так,- сказав Дітріх,- але однаково ви повинні відшкодувати мені збитки. Цього вимагає звичай. Здайтеся мені з Гагеном як заложники, і я потурбуюся, щоб гунни пощадили вас. Погодьтеся - і ви переконаєтеся в моїй вірності та великодушності!
- Боронь боже! - вигукнув Гаген.- Щоб оце два вільних герої та підкорилися з власної волі!
- Не кваптеся з відмовою,- наполягав Дітріх.- Зважте на те, скільки горя мені завдали. Ви повинні спокутувати свою провину. Не забувайте також про Бургундію і про своїх кревних. Клянуся вам життям і честю, що доб'юся для вас звільнення і проведу вас до Рейну!.. [155]
- Годі! - перепинив його Гаген.- Не випадає, щоб вільні здавалися! Вас тут тільки двоє, а вдаєте, ніби за вами стоїть військо!
Тоді Гільдебранд гукнув:
- Ви дуже зарозумілі і пожалкуєте, що не погодилися, Гагене!
- Може, й так,- відказав той,- але я не буду втікати.
- Отакої! - розсердився старий.- А що було на Васгенштайні, коли іспанець Вальтер висміював вас як хотів, а ви сиділи собі на щиті? Нічого потішатися над іншими!
- Годі сперечатися! - гримнув Дітріх.- Нічого згадувати те, що було п'ятдесят років тому. Я вам забороняю, Гільдебранде!
Тоді Дітріх мовив до Гагена:
- Ви мали намір зі мною битися. То ви готові?
Гаген підняв свій меч. Дітріх скочив на сходи, і почався герць.
Вони билися цілий день, але жоден з них не міг здолати іншого. Нарешті Дітріх поранив Гагена в груди. Що робити з супротивником далі? Дітріх подумав, що Гаген знесилений і було б нечесно добити його. Може, ще вдасться обох їх урятувати. Краще взяти його живим як заложника.
Він відкинув геть свій щит і меч - почав боротися з Гагеном голіруч. Нарешті Дітріх поборов Гагена, зв'язав і повів до Етцеля. Той показав його королеві. Побачивши зв'язаного Гагена, Крім-гільда аж знетямилася з радощів.
Трохи заспокоївшись, Крімгільда сказала:
- Навіть не знаю, чим віддячити, Дітріху, за те, що ви зробили для мене. Я віддам усе, що маю, і буду вдячна вам до самої смерті!
Дітріх попросив її:
- Виконайте тільки одне моє бажання!
- Все, що скажете,- відповіла Крімгільда.
- Пощадіть цього воїна. Він покається перед вами! Крімгільда кивнула головою і звеліла:
- Відведіть Гагена у найбезпечнішу кімнату! І Гагена відвели в кам'яну в'язницю.
Аж ось Гунтер обізвався із зали:
- Чого ви зволікаєте, Дітріху? Ідіть, поборемося вдвох! Дітріх і Гунтер почали битися. Обидва вони були рівні силою. До
останнього Гунтер залишився чесним рицарем, гідно поводився з супротивником. З Дітріхом він боровся по-геройському, а що упав на силі, то це не ганьба. Він бився вже третій день!
Дітріх переміг Гунтера і зв'язав його. Хоч і не годиться так поводитися з королем, однак Дітріх побоювався, що незв'язаний Гунтер може всіх перебити, так хоробро він боронився.
Дітріх узяв Гунтера за зв'язані руки і привів до Етцеля. Той показав його дружині. Крімгільда сіла на трон і повела розмову з братом.
- Ласкаво просимо, Гунтере, королю Нібелунгів,- почала вона. [156]
- На це вітання я не відповім, сестро! - мовив Гунтер. Дітріх упав перед Крімгільдою на коліна і став благати:
- Шляхетна дружино короля! Ще ніколи не брали заложниками таких хоробрих рицарів, як ці двоє! Ви обіцяли виконати одне моє бажання. Так-от, я прошу пощадити Гагена і Гунтера!
- Я буду до них милостива,- відповіла Крімгільда.
І Гунтера відвели у в'язницю, а Крімгільда встала і пішла до Гагена.
- Віддайте те, що забрали в мене,- сказала вона.- Поверніть мені скарб. Можливо, тоді ви знов побачите Бургундію.
- Мене зв'язує клятва,- відповів Гаген.- Я присягнув своїм володарям не виказувати, де знаходиться скарб, до їхнього скону!
- Тоді я мушу довести справу до кінця,- мовила королева і послала у в'язницю по Гунтерову голову.
Взявши мертву голову за волосся, Крімгільда показала її Гаге-нові.
- Ваш король мертвий,- сказала вона.- Тепер клятва не зв'язує вас!
Гаген кивнув головою.
- Кінець справі! - мовив він.- Мої королі мертві. Мертвий Гі-зельгер, мертвий Гернот, а тепер і Гунтер. Така була ваша воля! Де знаходиться скарб, нині знає тільки бог та я. Від вас він захований назавжди!
- То віддайте мені хоч Бальмунг! - зажадала Крімгільда і забрала у Гагена меч.- Цей меч здобув мій коханий Зігфрід одночасно із скарбом,- сказала вона.- Він тримав його у своїх руках. На ньому спочивав його погляд. Його вуха слухали посвист цього меча. Нехай же він ще раз привітає мого коханого!
Вона ухопила меч і відрубала Гагенові голову. Етцель здригнувся.
- Горе, жінка вбила найвидатнішого рицаря! - вигукнув він.- Настав кінець світу. Горе нам!
- Проклята! - закричав Гільдебранд.- Що ти наробила! Тобі не місце на землі!
Він підбіг до королеви і скинув її з трону. Вона кричала, мов звір, просила допомоги у Етцеля. Однак король не ворухнувся.
Гільдебранд вихопив свій меч і порубав Крімгільду.
Етцель гірко заплакав.
Так любов закінчилася горем.
Що було далі, не знаю. Знаю тільки, що багато людей плакало - рицарі, жінки, діти, а також слуги, дружини і діти слуг.
На цьому й кінчається давня оповідка. Вона називається: «Горе Нібелунгів».
© Aerius, 2004
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: Франц Фюман Пісня про Нібелунгів у прозовому переказі Переклад Миколи Настеки
ЗМІСТ
На попередню
|
|
