Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Якшо всі дороги ведуть у Рим, то всі дороги з Рима – до Києва. / Віктор Радіонов

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Вільям Шекспір Лукреція Переклад Михайла Литвинця


Вільям Шекспір Лукреція Переклад Михайла Литвинця

© William Shakespeare, "Lucrece" ("The Rape of Lucrece"), 1613

© М.Литвинець (переклад з англійської), 1986

Джерело: В.Шекспір. Твори в шести томах: Том 6. К.: Дніпро, 1986. 840 с. - С.: 572-620.

Сканування та коректура: Aerius (ae-lib.org.ua), 2004

Високоповажаному Генрі Райотслі,

герцогові Саутгемптону та баронові Тічфілду

Любов, яку я почуваю до вашої світлості, безконечна; і цей скромний твір без початку передає лише частину її. І тільки докази вашої втішної прихильності до мене, а не достоїнства моїх невмілих рядків, надають мені впевненості в тому, що ви приймете мою присвяту. Те, що я створив, належить вам; те, що я маю ще створити, так само ваше, - як частина того цілого, що повністю віддане вам. Якби достоїнства мої були більші, то й вияви моєї відданості були б значно більшими. Але хай яким би там не був мій твір, він приноситься в дар вашій світлості, що їй зичу довгого життя, ще більше продовженого всіляким щастям.

Вашій світлості найпокірніший слуга

Вільям Шекспір

1] Тарквіній із Ардеї, що в облозі,

2] На крилах згубної жаги летить,

3] Спішить в Коллаціум і по дорозі

4] В собі жадливу роздуває хіть,

5] Що в нім, як жар у попелі, горить -

6] Обнять Лукрецію - красу небесну,

7] Дружину Коллатіна доброчесну.

8] Так, доброчесну! З тих наймень і слів

9] Нещадно-гостре в нім зросло жадання;

10] Ох, необачно Коллатін чинив,

11] Коли хвалив її очарування,

12] Рум'янцю на щоках блідих палання

13] І двох зірок земних красу ясну, -

14] Їх мав, законну маючи жону.

15] В наметі у Тарквінія ще вчора

16] Свій скарб відкрив щасливий багатій;

17] Його дружина - щастя і опора,

18] Дарунок неба на путі земній;

19] Тож небу й долі дякує своїй, -

20] Хай владарі із славою побрались,

21] Але таких жінок їм не дісталось.

22] О зірка щастя, що сяйне й згаса!

23] До кого й прийде - ненадовго стане;

24] Ось f ак ранкова срібляна роса

25] Під сонця золотим величчям тане;

26] Умить зникає щастя пожадане:

27] Красу і честь від світу злісних бур

28] Хто захова? Який затулить мур?

29] Не потребує врода красномовця,

30] Собою людське око порива.

31] І хто б повірив, що такий знайшовся

32] Дивак: розхвалює краси дива?

33] Навіщо мужеві хвальби слова?

34] Тримав би краще він у таємниці

35] Від ницих вух перлину скарбівниці.

36] Мабуть, Тарквінію пихатий дух

37] Роз'ятрила ця розкіш небувала, -

38] Адже загроза в серце йде від вух;

39] Чи, може, самолюбство уражала

40] Зухвалість порівнянь кольких, як жала,

41] Чи заздрощі впекли - що простий хтось

42] Здобув те, що владиці не далось.

43] Думками гнаний, він всякчасно в русі,

44] Тож не спиняється і швидко мчить:

45] Що справи, честь, високий сан, що друзі?

46] Все занедбав і квапиться згасить

47] Той пломінь, що в печінці палахтить.

48] О згуби жар у попелі розкаянь,

49] Ти не старієш, хоч минув твій травень!

50] Та ось в Коллаціум прибув крадій,

51] Його там римська прийняла матрона,

52] У неї ж на лиці в борні ясній

53] Змагались врода й цнота безборонна;

54] Краса була від сорому червона,

55] А цнота мов сріблила кров сріблом, -

56] Хвалитись їм хотілося обом.

57] Але краса, що білістю ввінчалась,

58] Зве голуб'ят Венери звіддалік;

59] А цнота у краси віднять старалась

60] Рум'янець, даний в золотий ще вік,

61] Що золотив їй срібло милих щік;

62] Отож червоне, - як вони б не бились! -

63] Від стиду, наче щит, боронить білість.

64] Такі герби цвіли на тих щоках:

65] Зійшлись краса червона й біла цнота, -

66] Дві королеви, рівні у правах,

67] Обом у світі панувать охота;

68] Їх шанолюбство пориває потай;

69] Обидві дужі, кожна бій веде,

70] Але в борні з них жодна не впаде.

71] Безмовна йде війна троянд і лілій

72] На ратнім полі вроди; крадькома

73] За всім Тарквіній стежить у безсиллі;

74] Аби не бути вбитим обома,

75] Цей боягуз поразку вже прийма,

76] Спішить в полон до армій несуворих,

77] Хоч ті б воліли, щоб утік цей ворог.

78] Подумав він, що недоріка-муж

79] Покривдив сам вродливицю-дружину,

80] Бо скнаристий язик його недуж

81] Списати ту красу дорогоцінну:

82] Тож завдяки скупому Коллатіну

83] Зчудований Тарквіній в час оцей

84] Не зводив з неї жадібних очей.

85] Свята, що біс її обожнив скритий,

86] Не добачає ще лихих прикмет;

87] Той не грішить, хто не навчивсь грішити,

88] Пташки в кущах не відають тенет:

89] Виходить щиросерда наперед

90] І гостю віддає спокійно шану, -

91] Він ще високого не зрадив сану.

92] Для того й ницість він ховав свою

93] Під мантією величі красиво;

94] Вдавалось прикидатись крадію,

95] Хоч раз у раз, вчаровані на диво,

96] Очиці загорялися жадливо;

97] Він схожий був на бідних багачів -

98] Багато мав, але ще більш хотів.

99] Та ще Лукреція в чужі зіниці

100] Не задивлялась. Це їй таїна;

101] Не вміла в них читати таємниці,

102] На сторінках блискучих письмена;

103] Не знала пасток і спокус вона;

104] Їй не відкрилась хіть його видима,

105] Гадала: просто він глядить очима.

106] А він про славу мужа їй рече,

107] На італійських знайдену долинах;

108] І честь високу хвалить гаряче,

109] Здобуту мужем в подвигах орлиних,

110] І лаври перемог його вершинних;

111] Лукреція, зрадівши тим словам,

112] Здіймає руки - слава небесам!

113] Він заміри ховає таємничі,

114] Чи не завадив? - річ веде глуху:

115] Ще хмара не відбилась на обличчі,

116] Ще бурю тлумив у собі лиху,

117] Як Ніч, ця мати Жаху та Страху,

118] Жалобну тінь над світом розгорнула

119] І День в тюрмі склепінчастій замкнула.

120] І от пішов Тарквіній на спочин,

121] Удавши, що стомився до знемоги,

122] Хоч після й довгої вечері він

123] Ще говорив з Лукрецією трохи;

124] Свинцевий сон вгамовує тривоги,

125] І все спочин знаходить уві сні,

126] Все спить - крім лих, турбот і злодійні.

127] Тарквіній - злодій теж; лежить, гадає

128] Про те, як бажаного досягти:

129] Надії мало, й страх його діймає,

130] Однак свого охота доп'ясти!

131] Як часто відчай квапить до мети,

132] А ще ж як вабить скарб-винагорода,

133] Та що там страх, коли й життя не шкода!

134] Той, хто бажає жадібно чогось,

135] Ладен віддати все, чим володіє,

136] І тратить те, що виграть довелось,

137] На більше покладаючи надії;

138] Але ж те більше раз у раз маліє,

139] Бідою робиться користь, і от

140] Вже виявляється, що він - банкрот.

141] Мета ж у всіх - до старості здобути

142] Багатство, волю, славу й спокій теж;

143] І до мети цієї рвуться люди,

144] І ти, як всі, за це на бій ідеш,

145] Життя заради шани віддаєш,

146] А шану - ради грошей; ну, а гроші

147] Несуть нам часто згубу, не розкоші.

148] Лихими вчинками самі себе

149] Міняємо, чимсь іншим хочем бути;

150] Пиха непевна все собі гребе;

151] Що має - все не те, пусте, зіпсуте,

152] Тож здуру занедбаємо набуте

153] І те розгубимо, що в нас було,

154] Як багатіти нам поможе зло.

155] Так важиться й залюблений Тарквіній, -

156] За втіху честь він закладе свою,

157] Ладен себе самого зрадить нині,

158] Адже де правда й віра в цім краю,

159] Коли не віриш в правду нічию

160] І робиш жертвою себе самого

161] Ненависті, неслави, глуму злого?

162] Ось глупа ніч уже, і бродить жах,

163] І сном важким склепились смертних очі;

164] Ні зірочки не видно в небесах,

165] Людей не чути; сови лиш пророчі

166] Кричать зловісно, й завивання вовчі

167] Ягнят лякають; блиск добра погас, -

168] Настав розбою і розпусти час.

169] В такій порі сласник полишив ложе,

170] І до плаща вже тягнеться рука;

171] Здолать ні хоті, ні страху не може;

172] Що перша - вабить, другий-бо - ляка;

173] Та ще й сумління голос не змовка,

174] Благає стриматись, та всі благання

175] Заглушує нестримне пожадання.

176] Об кремінь легко кресонув мечем,

177] Сяйнули іскри в темряві яскраві;

178] Запалює він смолоскип мигцем,

179] Мов зірку провідну гидотній справі,

180] І мовить полум'ю слова лукаві:

181] «Вогонь з каміння викресав, то й хіть

182] В Лукреції зумію пробудить!»

183] Але вагається, від страху блідне,

184] Обдумує свій небезпечний шлях

185] І заспокоює сумління бідне,

186] З собою сперечається в думках;

187] І зневажає те, чого забаг

188] Убивчий спалах болісного шалу, -

189] Так сам себе осуджує помалу:

190] «Мій смолоскипе, не здіймай вогню,

191] Щоб на світлінь її не впали тіні!

192] Геть, грішні думи! Це ж бо забрудню

193] Я вами ясноту земній богині

194] І поглумлюся з чистої святині:

195] Хай судить і засудить чесний люд

196] Мій вчинок, що на цноту кине бруд.

197] О, сором лицарській сяйливій зброї,

198] Могилам славним прадідів моїх!

199] О вчинок нелюдський людини злої!

200] Щоб воїн примсі й пристрасті уліг!

201] Таж лицарю упасти в шані - гріх!

202] Так на чоло мені цей злочин кане

203] Навіки, мов страшне тавро вогняне.

204] Помру - ганьба переживе мене,

205] Більмом на золотім шиті лишиться;

206] Герольд глумливим словом пом'яне,

207] Як я, дурний, жадав колись любиться;

208] І для нащадків буду чужаниця, -

209] Зневажать предка прах, його ім'я,

210] Що їх ганьбить, хоч батьком був їм я.

211] Що віднайду, здобувши перемогу?

212] Минущих радощів коротку мить!

213] Хто платить тижнем сліз за мить спрожогу?

214] Хто вічність дасть, щоб іграшку купить?

215] Хто ради грона всю лозу трощить?

216] Який жебрак, вінець щоб зачепити,

217] Захоче впасти, скіпетром підбитий?

218] Ану ж бо Коллатінові у сні

219] Привидиться мій намір? І, сердитий,

220] Він кинеться завадити мені?

221] Примчить сюди - облогу зупинити

222] Круг ложа шлюбного і пляму змити,

223] Убить нечестя й пережить ганьбу,

224] Що вічно навіватиме журбу?

225] Яке я виправдання підшукаю,

226] Що вигадаю, щоб покрить вину?

227] Чи занімію й затремчу з відчаю,

228] Померкне світ, і гірко я зітхну,

229] Зі страху сам себе й винить почну?

230] А страх не здатен - знаю сіромаху, -

231] Нінащо, лиш хіба померти з жаху.

232] Мого б він батька чи синка потяв,

233] Чи в пастку заманив мене на згубу,

234] Чи в дружбі зрадив, - виправдання б мав

235] Я спокусить його дружину любу,

236] Отак помстившись, звівши з ним рахубу, -

237] Але він родич мій і добрий друг,

238] І виправдань немає для наруг.

239] Це так ганебно! Ну ж, як хто узнає?

240] Це зло! Хто злом кохання спокута?

241] Ні, я її благатиму, вблагаю...

242] Ану ж вхоплю, крий боже, відкоша?

243] Ні, слабне глузд, коли горить душа!

244] Той, хто боїться осуду й моралі,

245] Нехай, як дід старий, тремтить і далі!»

246] Ось так удвох схрестилися в борні

247] Холодний розум і гаряча воля,

248] Але щезають там думки ясні,

249] Де темним, ницим почуттям - роздолля.

250] Бо й проблиск їхній гасить злісна доля,

251] І так вже розгуляється, бува,

252] Що подвигом злочинство назива.

253] «Як ніжно, - згадує, -- взяла за руку

254] І пильно в очі глянула вона,

255] Тамуючи тривогу і розпуку, -

256] Чи Коллатіна не взяла війна?!

257] Як на лиці, білішім полотна,

258] Троянди спершу красно загорілись,

259] А потім їх зі щік зігнала білість!

260] І як в моїй руці її рука

261] Тремтіла від страху, ласкава й чула!

262] Яка смутна була і боязка,

263] Але про мужа добру вість почула,

264] І ніжна радість в усмішці майнула, -

265] Якби Нарціс узрів її - повік

266] На себе не дивився б у потік.

267] Навіщо ж я шукаю оправдання,

268] Коли й найкрасномовніший мудрець

269] Перед красою мовкне в замішанні?

270] Любов не терпить боязких сердець!

271] Чуття - мій капітан, мій вістовець!

272] Коли шумлять його яскраві стяги,

273] То набирається й страшко відваги.

274] Тож геть, дитинний страх! Вагання, геть!

275] Повага й сум старим лиш личать рокам.

276] У мене ж серце - зору вірний кметь:

277] Хай мудрість дивиться обачним оком;

278] Віддамся мріям юності високим.

279] Вперед, жаго, до вроди! Ні, не гріх

280] Піти й на дно, де скарб такий заліг!»

281] Бур'ян пшеницю глушить, і так само

282] Той кволий острах заглушила хіть.

283] Він прислухається й береться прямо,

284] Хоч сумнів і надію ще таїть.

285] Цих двоє слуг непевних мимохідь

286] Ведуть настільки суперечну мову,

287] Що він то стане, то рушає знову.

288] Небесний образ перед ним стоїть,

289] Та поруч неї видно Коллатіна:

290] її побачить - в безумі тремтить,

291] його помітить - воля знов незмінна,

292] І мріє в сяйві другова дружина;

293] Він серцем тягнеться до чистоти,

294] Хоч гниль у ньому встигла розцвісти.

295] І серце оживляє ниці сили,

296] Що поять хіть, як миті повнять час,

297] І раді, що на ласку заслужили

298] В господаря, - знай, пнуться напоказ,

299] Бундючаться й пихатіють щораз.

300] Піддавшись пристрасті безумно-ницій,

301] Прямує до Лукреції патрицій.

302] Між спальнею і волею - замки,

303] Зламати їх - неважко для гульвіси;

304] Але вони затримують-таки,

305] Все ж злодій крадеться, ступає, лізе:

306] Його лякаючи, риплять завіси;

307] У тьмі зненацька вискне ласеня,

308] І пострах боягуза підганя.

309] Всі двері піддаються неохоче,

310] А вітер, вихопившися з щілин,

311] Знай, гасить смолоскип, і щось шепоче,

312] І дим в обличчя кидає; тож він

313] Спиняється, стоїть у тьмі один;

314] Та серце, палене болючим палом,

315] Знов живить смолоскип огненним шалом.

316] Він рукавичку в світлі поміча,

317] В ній - голку, господинину підмогу;

318] Хапає рукавичку - й відомща

319] йому та голка: шпиг його спрожогу!

320] Він ніби чує: «Зваж на засторогу!

321] Вертай назад хутчій - і ні шелесть!

322] Лукреції хай буде чиста честь».

323] Так на заваду, хай і невеличку,

324] Скрізь натрапля Тарквіній по житлу:

325] Та двері, вітер, милу рукавичку

326] Вважає він за випадковість злу

327] Отак, як гирі, що на мить малу

328] Затримують годинник; час же лине,

329] Допоки платять борг йому хвилини.

330] «Ти ба! - сказав. - Мене спиняє все,

331] Та все це ніби морозець той пізній,

332] Що більше радості весні несе

333] І птахів більш побуджує до пісні.

334] За річ коштовну - муки терпим різні;

335] Мілизна, скеля, шторм, глибінь, пірат -

336] Купця, що скарб везе, страшать підряд».

337] Ступає до дверей тієї спальні,

338] Де сховано його жаданий рай,

339] Таять від нього засуви недальні

340] Те, що шукає, збуджений украй.

341] Блюзнить, ламаючи людський звичай,

342] Здобути втіху прагне і - тож треба! -

343] Благає помогти грішити - небо.

344] Та посеред даремних молитов,

345] Що в них правічну силу чваньковитий

346] Молив сприяти в замірах і знов,

347] Коли здобуде втіху, все прикрити, -

348] Враз стрепенувся: «Я ж іду грішити!

349] Цього не любить той, кого молю,

350] Тож як на просьбу зглянеться мою?

351] Любов, удача - ви боги для мене!

352] Тож волю я рішучістю зміцнив:

353] Думки - це діло, як воно здійсненне;

354] Світліє гріх відпущенням гріхів;

355] Лід страху тане від вогню чуттів.

356] Небесне око - в хмарі, ніч негоди

357] Ганьбу сховає після насолоди».

358] Злочинець защіпку підняв; відтак

359] Коліном двері відчинить ще сміє.

360] Голубку сонну хоче взять хижак:

361] Підступністю і зрадою тут віє.

362] Геть, геть тікає той, хто бачить змія;

363] Та міцно спить вона і не здригне, -

364] Іще жало їй смертне не страшне.

365] І до кімнати крадеться гульвіса, -

366] Він бачить ще не зганьблену постіль.

367] Приховує Лукрецію завіса,

368] Палають очі - їх зрадливий хміль

369] Веде і серце на шляхи свавіль:

370] Його рукам звеліло не бариться

371] Відсунуть хмару - хай сяйне зірниця!

372] Як сяє сонця коло вогняне,

373] Порвавши хмар стягу, нам сліпить очі,

374] Ось так від неї світло йде ясне,

375] Ось так він мружиться в сіянні з ночі:

376] Те світло ллє вона в красі урочій, -

377] Заплющився - від світла й від ганьби

378] Не бачать очі, він стоїть сліпий!

379] О, їм в темниці меркнути б, злочиннім,

380] Тоді б і лиха не змогли завдать;

381] Тоді б Лукреція із Коллатіном

382] Спізнала в чистім ложі благодать;

383] Та гляне знов і щастя вкраде тать -

384] Від злого погляду вона без сліду

385] Життя утратить, втіху, радість світу.

386] Під щічкою - білесенька рука,

387] В подушки поцілунок відібрала,

388] А та собі, розсерджена така,

389] Мов надвоє розпалась - втіхи мало!

390] Між двох узвиш голівка потопала;

391] І вся, мов цноти пам'ятник, лежить,

392] В очах поганих будить ненасить.

393] Видніє друга рученька солодка,

394] На зелені вкривала повиса,

395] Біліє, наче поміж трав стокротка;

396] На ній перлистий піт, немов роса.

397] Мов нагідок заплющилась краса,

398] Закриті очі в темноті дрімоти, -

399] Чекають дня, що зійде ясновродий.

400] Волосся злоте з диханням сплелось;

401] О примхо скромна! Скромносте примхлива!

402] Життя перемагає смерть, і ось

403] В житті сіяє тьмяно смерть жадлива;

404] Ховаються вві сні, й нема тут дива:

405] Не борються два вороги оті,

406] Бо в смерті є життя, а смерть - в житті!

407] А перса! - кість слонова у прожилках,

408] Ніким не скорені ці світа два,

409] Ніхто не ніжився на їхніх схилках, -

410] Лише для мужа їх любов жива.

411] Ще більш Тарквінія це порива;

412] Як узурпатор, всупереч закону,

413] Він прагне владаря зіпхнути з трону.

414] Дивився він, і все він помічав,

415] Од шалу мучився - страждать покіль же?

416] Всього, що бачив, палко він жадав,

417] Жагу таїв, і з того лютий біль же.

418] Мов божество обожнював - ні, більше! -

419] Ту білість шкіри, ту блакить жилок,

420] І губ коралі, й шию, мов сніжок!

421] Як стане лев над жертвою своєю -

422] Здобуте м'ясо лють його м'якшить;

423] Тарквіній став над сплячою душею,

424] Неначе поглядом гамує хіть,

425] Що слабне; та чим довше він стоїть,

426] Тим очі, що було жагу зм'якшили,

427] Ще більш вогню йому вливають в жили.

428] Вони ж мов наймані злодійчуки,

429] Що здобич рвуть, лютують від горіння,

430] Мордують і ґвалтують залюбкн,

431] Ні сліз дітей, ні матерів квиління

432] Не чують - чують тільки повеління, -

433] А серце бойову тривогу б'є

434] І в бій гарячий військо шле своє.

435] Від стуку серця промениться око,

436] Воно ж руці передає наказ;

437] Рука, що цінить честь таку високо,

438] Вчуває гордість і спадає враз

439] На груди, - тож сія, немов алмаз,

440] Столиця у блакитних жил мережі, -

441] І вмить поблідли ті округлі вежі.

442] Це ж кров із них втікає в той покій,

443] Де володарка їхня спить ізночі, -

444] Про ту облогу повідомить їй,

445] І криком груди сповнити жіночі:

446] Вона від здивування мружить очі,

447] Щоб осягнуть біди своєї глиб, -

448] її палючий сліпить смолоскип.

449] Тож серед ночі, застогнавши глухо,

450] Прокинулась від сну й страху також,

451] Гадає - вгледіла страшного духа,

452] Чий вигляд кидає її у дрож;

453] О лютий страх! Та бачить знов його ж,

454] Зловісний образ, привид той бентежний,

455] Що наганяє страх уже справдешній.

456] Вона в тенетах тисячі страхів

457] Тремтить, мов занімілий птах підтятий;

458] Не сміє й глянути; замиготів

459] Перед очима гурт примар строкатий:

460] Це може розум хворий витворяти;

461] Мелькають світло й тіні їй в очах,

462] Заплющиться - бере ще більший страх.

463] Його рука - на грудях в неї й досі, -

464] Таран, щоб ніжну зруйнувать стіну!

465] І серце - житель міста, що в облозі, -

466] Уже дістало рану не одну,

467] Та б'ється, й дрож у руку йде міцну.

468] Це будить шал і тлумить жаль геть-чисто, -

469] Він проривається в солодке місто.

470] Спочатку зве язик, немов сурма, -

471] Хай ворог піде на переговори;

472] З постелі білої бліда сама

473] Відповідає - кидає докори, -

474] Мовчить Тарквіній, владний і суворий;

475] Вона ж питає, молячи його:

476] Чому їй чинить зло? Пощо? Чого?

477] А він: «Від щік твоїх, і снігу, й жару

478] Бліда лілея блідне знов і знов,

479] Шаріється ще більш троянда яра, -

480] Хай скажуть барви про мою любов;

481] Тож їх вина, що хочу без відмов

482] Здобуть фортецю і тебе здобути, -

483] Тебе ж твій погляд і призвів до скрути.

484] Тому благаю - не кляни мене,

485] Краса тебе до пастки заманила;

486] Скорися й задоволення земне

487] Даруй мені, бо над життя ти мила,

488] Тож я прийшов, моя зростає сила;

489] Жага від нарікань твоїх згаса, -

490] Та будить знов її твоя краса.

491] Я знаю, що пізніш мене зустріне,

492] Я бачу, колючки - це захист руж,

493] Для меду захист - це жало бджолине, -

494] Та що з цих порівнянь? Я рвусь чимдуж!

495] Порад і найщиріших не збагну ж:

496] Краса пробуджує жагу бездонну,

497] Яка не зна обов'язку й закону.

498] Я в глибині душі збагнув, осяг,

499] Що зло, ганьбу і жалість викликаю;

500] Але жаданню що заступить шлях,

501] Коли ж бо мчить, збезуміле до краю?

502] Зневагу й ворожнечу - так! - пізнаю,

503] Заплачу й каяття мене поб'є,

504] Одначе рвусь безчестя взять своє».

505] Сказав і меч здійняв над головою, -

506] Так сокіл хижий в небесах висить,

507] Лякає долі пташку тінню злою,

508] Хай злине - дзьоб кривий її вразить:

509] Так під мечем Лукреція лежить,

510] А він, як сокіл дзвоником ту птаху,

511] Пригнічує невинну, повну жаху.

512] «В цю ніч, Лукреціє, моєю стань,

513] Якщо перечиш - сила допоможе,

514] А ні - то замордую без вагань,

515] Уб'ю раба й звалю тобі на ложе,

516] І згинеш, згубиш честь, помреш негоже;

517] В тім, що застав з рабом тебе, жону,

518] І вас убив на ліжку, - присягну.

519] Переживе тебе твій муж-бідаха,

520] Щоб кожен погляд жалив, мов стріла;

521] На весь твій рід впаде страшна зневага,

522] Дітей оберне в байстрюків хула;

523] Про тебе, що ганьби їм завдала,

524] І про твій гріх пісні складуть піїти,

525] Щоб їх в усі часи вивчали діти.

526] Скорися - буду другом я тобі;

527] Вина таємна - то не гріх навіки;

528] А трошки зла для блага, далебі,

529] Не вадить праву і меті великій.

530] Трутизна, що домішуєм у ліки,

531] Їх очищає, змінюючи суть,

532] І ліки повне зцілення несуть.

533] Заради мужа і дітей заради

534] Мені віддайся: здумай, що їх жде,

535] І не лишай їм, наче скарб заклятий,

536] Ганьбу, що з них ніколи не спаде,

537] Що гірш за рабство і страшніш за те

538] Каліцтво вроджене... Все зваж, як треба:

539] То - гріх природи, це - твоя ганеба».

540] Зловісно глянув, наче василіск,

541] Здригнувся раптом, змовк і ледь трясеться;

542] Вона, той чистоти сяйливий блиск,

543] На білу схожа лань, що в кігтях б'ється,

544] В пустелі беззаконня не здається, -

545] Хижак не чує тих благань, мовчить

546] І слухає свою лиш ненасить.

547] Коли зловісна хмара, як заслона,

548] Закриє світ і гори сповива,

549] Ласкавий вихор із земного лона

550] Здіймається і тучі розрива,

551] Щоб злива не линула громова, -

552] Так голос ніжний стримав хіть квапливу,

553] Адже й Плутон скоривсь Орфея співу.

554] Але це тільки виграшки кота,

555] І поки миша в лапах важко дише, .

556] Вирують в ньому пристрасті, й зроста

557] Від жертви лютих мук бажання хиже, -

558] Хай вухо чуйне, серце ж бо глухіше:

559] Від сліз стає жорстокою жага,

560] Хоч дощ і мармур краплями змага.

561] Вдивляється благальними очима

562] В жорстокі риси грізного лиця;

563] І ллється мова скромна, ледь вловима,

564] Зітханням пересипані слівця,

565] І рветься нитка думки без кінця.

566] І речення стихають рятівничі,

567] Тому вона повторює їх двічі.

568] Його благає, молить всім святим,

569] Юпітером і дружбою своєю,

570] Любов'ю мужа і плачем своїм,

571] Людським законом, шаною, душею,

572] І лицарством, і небом, та землею,

573] Аби вернувся він у свій покій,

574] Скорившись честі - не жазі гидкій

575] І каже: «Чом же за гостинність щиру

576] Невдячністю відповідаєш нам?

577] І джерела, з якого пив допіру,

578] Не каламуть, - хай буде чисто там;

579] І лук відкинь, себе ти не заплям;

580] Мисливцеві стріляти не годиться,

581] Як оленятком ходить олениця.

582] Мій муж - твій друг! Так пожалій мене;

583] Ти - можновладний, не робись тираном;

584] Мене, слабку, хай сіть твоя мине;

585] Ти - чесний, не бери мене обманом.

586] Тебе прогнати хочу я зітханням:

587] Який би муж стогнання жінки зніс?

588] Прислухайсь до моїх благань і сліз!

589] Вони, як буйні океанські хвилі,

590] В твоє скелясте серце б'ють і б'ють,

591] його зм'якшити прагнуть срібнокрилі,

592] Бо хвилі навіть камінь перетруть.

593] Хоч кам'янішим каменя не будь -

594] Тоді б мене тобі зробилось шкода:

595] Бо жаль в залізні прослизне ворота!

596] Зустріла, як Тарквінія, тебе, -

597] Чому ж ти образ царський вкрив ганьбою?

598] Я скаржусь небу - небо не сліпе, -

599] Ти честь свою плямиш перед собою.

600] Не той ти, ким здаєшся, і порою

601] Не тим здаєшся, ким насправді є, -

602] Царевичем. Шануй ім'я своє.

603] Якщо ти сієш зерна зла й огуди,

604] Які пороки розцвітуть в краю?

605] Як нині чиниш злочини, що буде,

606] Коли ти владу утвердиш свою?

607] І наймізернішому холую

608] Злочинство щонайменше не минеться,

609] А царський гріх в народі озоветься.

610] Тебе любити будуть через страх,

611] Незлих царів бояться із любові:

612] Тож прирівняєшся до тих плутяг,

613] Що беззаконня виправдать готові,

614] Та краще їх не знати ватажкові,

615] Царі - це школа, це найкращі з книг,

616] Щоб ми, підданці, вчилися по них.

617] Чи будеш вчити хтивості у школі,

618] В якій уроком стане лиш ганьба?

619] Чи будеш дзеркалом, в якім доволі

620] Правдиво відіб'ється злість тупа?

621] Невже замінить честь тобі - хвальба?

622] Підтримуєш розпусту замість слави

623] І добре ймення сам ганьбиш, неправий?

624] Якщо ти владу маєш, чом не зміг

625] Здолати в серці хтивість ту безкраю?

626] Меч не на те, щоб кривдити усіх,

627] А щоб розбити впень злодійську зграю.

628] Який же з тебе, принце, щит для краю,

629] Як скаже гріх: це ти його затяг,

630] Ти, ти, учитель - на гріховний шлях!

631] Якби вчинив хтось інший цю мерзоту,

632] Яким би гнівом ти тоді горів?

633] Не часто люди бачать власну шкоду;

634] Не помічаємо й своїх гріхів,

635] Хоч брата кожен за таке б убив!

636] О, скільки той в собі ганьби ховає,

637] Хто злочинів своїх не добачає!

638] До тебе руки зводжу я в мольбі:

639] Не піддавайся хтивості хапливій!

640] Благаю - велич поверни собі,

641] Відкинь думки негідні та зрадливі,

642] Що родяться в палких чуттів напливі,

643] З очей прогнавши марево мутне,

644] Збагни себе і пожалій мене!»

645] «Та годі! - каже він. - Жаги потоки

646] Нестримні й не вертаються назад.

647] Від вихру гасне вогник одинокий,

648] Та дужчає пожар, борвію рад:

649] Нехай потоків прісних водоспад

650] Вливається в глибінь морів ятряну, -

651] Не зміниться солоність океану!»

652] Вона ж йому: «Ти, принце, - океан,

653] Але вливаються в твої просторії

654] Безчестя, чорна пристрасть та обман -

655] Твоєї крові заплямують море.

656] Ти мінишся не на добро - на горе,

657] Мілієш, сходячись зі злом впритул,

658] Не ти його - тебе залив намул.

659] Рабом ти станеш, а раби - царями;

660] Ти будеш нижчим, вищими - вони;

661] Піднімеш їх, а зійдеш сам до ями;

662] Тебе нікчемність зможе без війни;

663] Відкинь мале, велике борони;

664] Не хилиться і кедр перед кущами,

665] А глушить їх могутніми гілками.

666] Нехай твої підданці, ті думки...»

667] «Та годі! - крикнув. - Слухать більш не можу:

668] Моїй любові поступись-таки,

669] А ні - ненависть звідаєш ворожу;

670] Вчинивши це, звалю тебе, як ношу,

671] На ліжко до мерзенного раба, -

672] Хай зв'яже вас обох страшна ганьба».

673] Сказав і світич затоптав ногою,

674] Бо світло й хіть - смертельні вороги:

675] Ганеба ж ніччю крадеться сліпою,

676] Коли пітьма панує навкруги.

677] Кричить ягнятко в лапах вовцюги!

678] Аж поки в білій тій, своїй же вовні,

679] Заглухне крик, не вирвавшись назовні.

680] Адже білизною, що їй сповзла,

681] Ті скарги душить гаспид зловорожий,

682] Але охолодить свого чола

683] В перлинах чистих сліз її не може.

684] Пощо плямує хтивість чесне ложе?

685] Очистити б його потоком сліз!

686] Вона б лила їх вічно тут і скрізь.

687] Що їй життя? Утрачене цінніше.

688] А він здобуте втратить зразу все;

689] З насильства постає насильство інше,

690] Миттєва втіха вічний біль несе;

691] Опісля жару зимний жах трясе:

692] Зграбована Невинність так, що й годі.

693] Але збіднів і Шал, той ниций злодій.

694] Неначе нагодовані хорти,

695] Які, згубивши нюх і швидкість бігу,

696] Не хочуть гнатися й дають втекти

697] Тій здобичі, що кинули потиху;

698] Так і Тарквіній сплачує за втіху:

699] Приємний втратив смак, вгасивши хіть,

700] Яку бридка живила ненасить.

701] Бездонний гріх! Тебе й збагнути годі,

702] Не осягти в думках заздалегідь.

703] Бажання п'яне втопиться в блювоті

704] Перш, ніж свою мерзотність зрозуміть.

705] Гнуздечки мало, щоб утримать Хіть:

706] Спочатку рветься до мети гаряча,

707] Тоді ж - як шкапа тягнеться ледача.

708] І вже змарніле, змучене, бліде,

709] Погаслі очі, сплутане волосся,

710] Бажання в розпачі ледь-ледь бреде,

711] Немов багач, коли на крах зайшлося:

712] Воно з Чеснотою в бою стялося

713] За насолоду, й згаснув плотський жар, -

714] Благає милосердя сам бунтар.

715] Так сталося із можновладцем Риму,

716] Що рвався до гріховної мети,

717] Занапастивши долю неділиму,

718] Ганьбу здобув, щоб вік її нести;

719] Стоптав душі своєї храм святий:

720] Юрба турбот зібралась на руїнах,

721] Питає, як живе в розбитих стінах.

722] Душа їм каже: «Мій народ підняв

723] Повстання і звалив святу будову,

724] І через те в неволю він попав,

725] Мені ж безсмертя не здобути знову...»

726] Від рабства й смерті не знайти їй схову,

727] Хоча й передбачала горе, лють,

728] Та не могла вона їх відвернуть.

729] Так думає й скрадається зарану

730] Звитяжець-бранець, що здобув-згубив;

731] Несе свою невиліковну рану,

732] Рубець, що лишиться навік-віків;

733] Та більшу муку жертві полишив -

734] Нести їй хтивості жорстоку ношу,

735] Йому ж - свою провину зловорожу.

736] Бреде він, наче той шкодливий пес,

737] Вона в знемозі б'ється, мов ягниця;

738] Він ганить вчинок свій, тремтить увесь,

739] Вона рве тіло нігтями, яриться;

740] Втікає він, аж зимний піт струмиться,

741] Вона зосталась, проклинає ніч;

742] Він ганить втіху щезлу, мчиться пріч.

743] Він геть тікає, каяттям пойнятий,

744] Вона не знає, хто б її вже й спас;

745] Він хоче швидше ранок привітати;

746] Вона блага, щоб день її погас:

747] «Діла нічні день розкрива всякчас,

748] І вже моїм очам, одвіку чесним,

749] Ганьби не скрити поглядом облесним.

750] Здається, кожне в цих очах моїх

751] Узрить на самім дні біду щемлячу;

752] Тож буду в темноті - нехай про гріх

753] Не скажуть очі правду немудрячу;

754] Вони вину розкриють, лиш заплачу,

755] І відіб'ється на моїх щоках

756] Ганьба, як слід вологи на мечах».

757] Вона кляне і тишу, й спокій гудить,

758] І для очей благає сліпоти,

759] У груди б'є себе, і серце будить,

760] І просить вирватися, щоб знайти

761] Чистіше тіло й до грудей ввійти

762] Чистіших за її. Слова жіночі

763] Летять шалені, звернені до Ночі:

764] «О Ноче - образ пекла й слів марних!

765] Неслави літописцю чорногрудий!

766] Трагедій сцено та убивств жахних!

767] Хаосе, що гріхи ховаєш всюди!

768] Осліпла звіднице! Пітьмо огуди!

769] Печеро смерті! Змовнице стара,

770] Яка насильство й зраду обира!

771] О душна, млиста, осоружна Ноче!

772] Лише себе в гріху моїм вини,

773] Туманься, хай зірниця не блискоче,

774] Ходу невтомну часу зупини.

775] Якщо засяє сонце з вишини,

776] Хай злісні хмари скупчаться навколо

777] І золоте йому затьмарять чоло.

778] Затруй гниттям ранковий вітерець;

779] Нехай це хворе дихання важезне

780] Споганить вищу чесність унівець,

781] Аж поки сонце в хмарах тих пощезне;

782] І хай пливе курище величезне,

783] Яке задушить світло зусібіч,

784] Оберне полудень на вічну ніч.

785] Якби він Ніччю був - не сином Ночі,

786] Царицю срібносяйну б міг затьмить;

787] її служниці, що блищать охочі,

788] Не заясніли б у пітьмі й на мить:

789] Тоді я б мала з ким цей біль ділить,

790] Бо друг в нещасті нам незамінимий, -

791] В розмові шлях коротять пілігрими.

792] А я ж сама шаріюся; з жалю

793] Ламаю руки в розпачі, журлива,

794] Сама ховаю гріх, чоло хилю;

795] Сама сиджу й страждаю, нещаслива,

796] 1 землю росить сліз сріблиста злива,

797] Слова з плачем, зі стогоном біда, -

798] Це пам'ятник скорботи вироста.

799] О Ноче! Ти димуєш над землею, -

800] Хай не побачить День мого лиця!

801] Під чорну заховай свою кирею -

802] Хай муку чорнота ховає ця:

803] Ти володій цим світом без кінця,

804] Аби гріхи, що ти вчинила притьма,

805] Твоя навік похоронила пітьма.

806] Ти з мене ж не роби обмови Дня!

807] Цей ранок на чолі моїм осяє

808] Печать, що шлюбну зраду відслоня

809] І про загин чесноти сповіщає;

810] Таж і невіглас той, що не вчитає

811] Премудростей, захованих в книжках,

812] Вгадає злочин мій в моїх очах.

813] Дитині нянька розповість про мене,

814] Лякаючи Тарквінія ім'ям;

815] Оратор слово поведе натхненне,

816] Де наклеп із ганьбою пополам;

817] Розкаже менестрель бенкетарям,

818] Як тяжко скривдив - проклята година! -

819] Мене Тарквіній, я ж бо - Коллатіна.

820] Хай чесне ймення чистим буде знов,

821] Воно для Коллатіна завжди чисте:

822] Як це пожива буде для розмов,

823] То й інше загниє гілля сріблисте;

824] До мужа із докорами не лізьте, -

825] Чому соромитися має він?

826] Була я чиста - чистий Коллатін!

827] О тайний сором! О біда незмінна!

828] Від рани шрам! Без болю біль мені!

829] Тавро горить на лобі Коллатіна,

830] І лиш Тарквіній бачить це... О ні!

831] Поранений мій муж не на війні.

832] О, скільки цих ганебних ран! А знає

833] Лиш той про них, хто їх же й спричиняє.

834] Мій Коллатіне, чистоту мою,

835] Яку ти шанував, насильство вбило.

836] Бджола без меду, трутнем я стаю,

837] Від мене літо нині відлетіло,

838] Все вкрадено, що вабило так мило:

839] У вулик твій влетіла, і куса,

840] І чистий смокче мед чужа оса.

841] Це ж я і винна в зруйнуванні честі;

842] Його заради тебе прийняла;

843] Від тебе він прибув, а був там десь ти, -

844] Зневажити його я не могла;

845] Ще нарікав на втому спроквола

846] І говорив про честь... О зло неждане!

847] Диявол ангелом убравсь поганий!

848] Чому черв'як влізає в первоцвіт,

849] Сіда зозуля в гнізда горобині?

850] Чому поганять жаби чистовід,

851] Тиранять примхи груди голубині?

852] Чому царі несталі в повелінні?

853] Та досконалості нема ніде, -

854] Бруд хоч якийсь на чистоту паде.

855] Ненатлий дід, що скрині повнив злотом,

856] Страждає від подагри та жалів;

857] Глядить, пильнує скарб, що втратить згодом, -

858] Новий Тантал - не пив би і не їв;

859] Того ж не рушить, що згребти зумів,

860] І тим скарбам вже й не радіє, кволий, -

861] Вони хвороб не вигоять ніколи.

862] Не може він багатство заживать,

863] І все, що тут надбав, лишиться дітям;

864] Вони змарнують скоро благодать,

865] Бо сильні, - був їх батько слабовитим.

866] Не стануть довго ті скарби служить їм.

867] Солодке зразу нам гірким стає,

868] Коли його ми візьмем за своє.

869] Смутить весну погідну вихор сніжний;

870] Бур'ян у квітів краде чорнозем;

871] Змія сичить, де птах співає ніжний;

872] Неправда їсть чесноту день за днем:

873] Усе, що маєм, нашим не назвем,

874] Адже чигає Випадок ворожий,

875] Який і вбити, і відняти може.

876] О Випадку! Ти всюди завинив, -

877] Це ти схиляєш зрадника до зради;

878] На гурт овечий ти женеш вовків

879] І вчасно злочину сприяєш, радий

880] Закон, і правду, й розум підірвати;

881] А в затінку твоїм чигає Гріх

882] На всі блуденні душі - так, на всіх!

883] Весталок до розпусти навертаєш,

884] Ятриш чуття, роздмухавши золу;

885] Довіру й честь, убивце, убиваєш;

886] Ти зводиш, дуриш, потураєш злу;

887] Ти лихослів'ям глушиш похвалу;

888] Ти - злодій, зрадник, хитрий людоморе,

889] В жовч обертаєш мед, а щастя - в горе!

890] Твої ж бо втіхи виллються в ганьбу,

891] Таємні учти - в піст усій державі,

892] Гучні наймення - в прикру голосьбу,

893] Слова підлесні - в полини гіркаві;

894] Твої марноти щезнуть у неславі.

895] Чому, о Випадку, дання сліпе,

896] Тебе клянуть і прагнуть всі тебе?

897] Коли для жебраків ти станеш другом,

898] Щоб їх молитва здійснена була?

899] Чи покладеш ти край боям, наругам?

900] Чи звільниш душу від кайданів зла

901] І знайдеш лік, щоб рана зажила?

902] Бідняк, сліпець, кульга - кричать юрбою.

903] Та їм не стрітись, Випадку, з тобою.

904] Вмирає хворий, поки лікар спить;

905] Біда в сирітки, в здирці - раювання;

906] Пиячить суд, вдова од сліз тремтить;

907] Лютує мор, а в пана - полювання,

908] Не маєш часу на добродіяння!

909] Убивство, зрада, гнів і ґвалт, - авжеж! -

910] Слугуєш їм і шану віддаєш.

911] Чесноті й Правді тій, що очі коле,

912] Ти завжди ставиш тисячі завад:

913] Хай допомогу куплять; Гріх ніколи

914] Не платить - просто йде, йому ти рад

915] І дослухаєшся його порад.

916] Я ждала Коллатіна, бачить небо, -

917] Прибув Тарквіній, та прибув од тебе.

918] Це ж винний ти - в убивствах, крадежах,

919] Ти - винний у лжесвідченні, незгоді,

920] Ти - винний у шахрайстві, грабежах,

921] Ти - винний в кровозмішення мерзоті;

922] Ти - спільник всіх гріхів страшних відтоді,

923] Як сніт почавсь, і тих, що будуть ще,

924] Допоки сонце сяє гаряче..

925] Злий Часе! З Ніччю вдвох ти плодиш жахи.

926] Невловний вісник ти, гонець турбот,

927] Нищитель юності і раб розваги,

928] Тягло гріхів і пастка для чеснот;

929] Начало й смерть усіх земних щедрот, -

930] Ти винен в злочині моїм, тож нині,

931] О Часе, винний будь в моїй кончині.

932] Навіщо Випадок, цей твій слуга,

933] Мене застиг у сні, що й сном не здасться,

934] І вже розбита доля дорога,

935] І я навік прикута до нещастя?

936] Це ж мав би Час боротися з напастю,

937] М'якшити біль зневаги та обмов,

938] А не подружню обкрадать любов.

939] Спиняти чвари між царів неситих,

940] Палить неправду, світло несучи,

941] Печать на збіглих ставити століттях,

942] Будити вранці, пильнувать вночі,

943] Брехню долати, правду ведучи,

944] І власним бігом руйнувать будови,

945] Темнити позолоти веж чудові;

946] Точити шашелем і шпиль, і міст.

947] Бо Час повинен все гниле змітати,

948] Новий шукати в давніх книгах зміст,

949] Із крил у круків пера виривати,

950] Сухі дуби валить, весну вітати,

951] Кувати знов старе залізо й мідь

952] І швидше Долю колесом вертіть.

953] Онуків дать бабусям, обернути

954] Дитя на мужа, мужу - старість дать,

955] Убити й тигра, що у вбивствах лютий,

956] Єдинорога й лева вгамувать,

957] Шахраюванням шахрая карать,

958] Врожаї ратаям нести веселі,

959] Точити краплями великі скелі.

960] Чому ж ти шкоду чиниш на бігу,

961] Якщо вертатись для добра не в силі?

962] Віддай за вік хоч хвильку дорогу, -

963] їх прийдуть тисячі, як друзі милі,

964] Борги твої сквитають застарілі:

965] О, поверни годину хоч одну, -

966] Я б відвернула ту біду страшну!

967] О вічності лакею повсякчасний!

968] Втіка Тарквіній, скривдивши мене.

969] Зроби, щоб гнався жах за ним пропасний,

970] Хай він цю ніч злочинну прокляне,

971] Страшиться тіней хай, хоч де ступне,

972] Хай з думки гріх йому не йде потворний,

973] Хай кожен кущ грозить, як гаспид чорний.

974] Не дай ні спокою, ні сну йому,

975] Хай в ліжку стогне, змучений хотінням;

976] Нашли невдач страшних на нього тьму,

977] Як заквилить - не переймайсь квилінням,

978] Серцями вбивць закидай, мсв камінням;

979] Жінки при нім хай ласку гублять враз,

980] Тигрицями впадаючи у сказ.

981] Зроби, щоб завше рвав свого він чуба,

982] Щоб завше сам себе він проклинав,

983] Щоб відчай бив його, гнітила згуба,

984] Щоб жив рабом і щоб рабом сконав,

985] Зроби, щоб забажав жебрацьких страв,

986] А той, хто сам недоїдків просив же,

987] Його зневажив, кусня пожалівши.

988] Зроби з колишніх друзів - ворогів,

989] Зроби, щоб глузували з нього блазні;

990] Зроби, щоб на собі він зрозумів,

991] Як довго біди тягнуться злощасні,

992] А втіхи швидко проминають сласні, -

993] Аби за злочин все своє життя

994] Не знав спокою він і співчуття.

995] О Часе! Добрих і лихих ти вчитель.

996] Навчи мене клясти ґвалтівника!

997] Хай мре від тіні власної мучитель,

998] Хай злодій смерть свою щодень шука!

999] Хай підла підлу кров проллє рука;

1000] Чи виявиться хто таким заклятим, -

1001] Цьому нікчемі стати ницим катом?

1002] Нехай він з роду царського - йому ж

1003] І гірше тим, що чинить так негідно;

1004] Чим вищий, тим ганьбиться більше муж,

1005] Бо всяку ницість знизу нам помітно;

1006] Так шана до царів помалу блідне, -

1007] Побачать всі, що в хмарах місяць зник;

1008] Зірок нема - всім байдуже повік.

1009] Коли ворона влізе в твань де-небудь,

1010] Той бруд їй чорних крил не затемня;

1011] Якщо це вчинить сніжно-білий лебідь, -

1012] Сріблисте заплямується вбрання.

1013] Нетяги - ніч, царі - сіяння дня:

1014] Комар летить незримий, та високо

1015] Орла помітить в небі кожне око.

1016] Геть, слуги блазнів! Марні геть слова,

1017] Безплідні звуки та безсилі судді!

1018] Нехай у школах спірка не вгава,

1019] Таке базікання - рідня облуді,

1020] А суд хай вірить свідкам - не огуді;

1021] Але навіщо красномовність тут,

1022] Коли мені не допоможе й суд?

1023] Даремно Випадок я винувачу,

1024] Тарквінія, і Час, і Ніч сумну;

1025] Даремно над своїм безчестям плачу,

1026] Даремно геть свою ганьбу жену;

1027] Чи димом слів зм'якшу свою вину?

1028] Полегкість є й моєму безголов'ю, -

1029] Нехай спливу оскверненою кров'ю.

1030] Від вироку тремтиш, рука, в тужбі?

1031] Звільни мене від сорому й догани.

1032] Бо як помру - честь залишу тобі,

1033] А житиму - зів'янеш з непошани;

1034] Не захистила ти мене від рани

1035] І не звелась на ворога в кулак,

1036] Убий мене - і вдвох умрем ось так».

1037] Вона з постелі зводиться й спішиться

1038] Знаряддя смерті відшукать собі ж;

1039] Але ж це тільки спальня - не різниця,

1040] І тут не знайдеться й звичайний ніж,

1041] Щоб їй хоч раз дихнулося вільніш;

1042] Та подих їй, мов дим із Етни, кволий,

1043] Мов дим з гармати, губиться поволі.

1044] «Живу даремно, - мовить із плачем, -

1045] Та чим себе убити, мій відчаю?

1046] Боялась, що Тарквіній вб'є мечем,

1047] Тепер для цього ж я ножа шукаю;

1048] Одначе вірність мужу зберігаю,

1049] Як і раніш... О ні! Я вже не та,

1050] Адже віднята в мене чистота.

1051] Пропало все, для чого жить хотіла,

1052] Тож хай помру - я смертю не згрішу.

1053] Як пляму змию цю убивством тіла,

1054] То вже хоч слави знаком бруд скрашу,

1055] Життя неславі - смертю порішу:

1056] Мала ж то втіха - ледве нас обкрали,

1057] Спалить шкатулку, де був скарб чималий!

1058] Не хочу, Коллатіне, щоб ти пив

1059] Гіркоту, в клятві зрадженій розлиту;

1060] Щоб ти неправду й лестощі терпів

1061] За вірність, щирим почуттям зігріту;

1062] Повік байстрюк той не побачить світу;

1063] Не дам, щоб ґвалтівник усім казав,

1064] Що ти його поріддю батьком став.

1065] Тож він в думках не буде з тебе кпити,

1066] Не візьме з друзями тебе на сміх;

1067] Твою любов не злотом зміг купити,

1068] А підло викрав із дверей твоїх.

1069] Владарка долі власної, я гріх

1070] Сама несу, хоч би мене й корив ти,

1071] Допоки смертю не звільнюсь від кривди.

1072] Не заплямлю тебе, - хай біль стиха! -

1073] Пробачень не вплету в барвисту фразу;

1074] Не підфарбую чорного гріха,

1075] Щоб скрити правду і нічну образу:

1076] Язик все скаже; очі змиють зразу

1077] Слова нечисті чистотою сліз,

1078] Як води, що в роздол з гори злились».

1079] Так Філомела жалісна скінчила

1080] Про власне горе мелодійний спів,

1081] І сходить ніч, похмура й чорнокрила,

1082] В зловісне пекло; ранок заяснів,

1083] Ллє світло в очі тим, кого зустрів;

1084] Лукреція з неславою своєю

1085] Сховатись хоче під імли кирею.

1086] А день крізь шпари в світлий час оцей

1087] За нею стежить зором ясно-сииім;

1088] Вона ридає: «Око всіх очей,

1089] Не сип до мене у вікно промінням, -

1090] Тих лоскочи, хто спить ще сном невинним;

1091] Сіянням не тавруй мого чола -

1092] Не знищить день того, що ніч дала».

1093] І все, що вгледить, все їй заважає, -

1094] Справдешній біль, немов дитя мале,

1095] його ніщо на світі не втішає:

1096] Не так-бо давній - свіжий мучить зле;

1097] Остудить час той біль - новий нашле,

1098] І їхній шал - немов плавець невмілий,

1099] Що швидко тоне, вибившись із сили.

1100] Отак у морі бідувань і лих

1101] З усім, що бачить, там веде розмову,

1102] Скорботи всі рівняє до своїх,

1103] А це несе їй муку гарячкову,

1104] Бо те відходить, те приходить знову:

1105] То тихне горе й не знайде слівця,

1106] То, в безум впавши, марить без кінця.

1107] Пташки щебечуть пісеньку ранкову,

1108] їй ще сумніш од співів тих стає, -

1109] Нелегко радість зустрічати знову;

1110] Веселе товариство душу вб'є

1111] Ту, що лиш горе відає своє,

1112] Тоді шалений смуток затихає,

1113] Коли засмучений нам співчуває.

1114] Подвійна смерть - під берегом плавцям!

1115] Ще голодніший той, хто бачить їжу;

1116] Болить ще більш тому, хто взрів бальзам;

1117] Ласкавість тугу зроджує гіркішу;

1118] Печаль з рікою схожа вдивовижу, -

1119] Тече повільно, та не спиниш хвиль;

1120] Не знають меж ні горе, ані біль.

1121] «Насмішниці, - вона мовляє, - співи

1122] В пернатих грудях схороніть сповна,

1123] Хай стихне і мовчить ваш хор щасливий;

1124] Хазяйка, що печаль і горе зна,

1125] Гостей веселих не терпить, сумна;

1126] Тож бавте всіх, хто бавиться сьогодні,

1127] Сльозам же личать наспіви скорботні.

1128] До мене, Філомело, прилети,

1129] Ось гай тобі - скуйовджене волосся;

1130] Земля в сльозах від нашої біди,

1131] Ох, скільки сліз у тебе пролилося, -

1132] Так і мені тужити довелося;

1133] Цей спів я про Тарквінія веду,

1134] Ти ж - про Терея, що приніс біду.

1135] Як ти себе об колючки кривавиш,

1136] Щоб біль не задрімав, так я, тремка,

1137] Тебе наслідувати рвусь по праву ж, -

1138] Хай очі гострий ніж мені зляка,

1139] Коли до серця криця проника.

1140] Серця озвуться ще на горе й муки,

1141] Настроїм струни їх на скорбні звуки.

1142] Ти, бідна пташко, не співаєш вдень,

1143] Соромлячись, що хтось підгледить потай, -

1144] Пустельну пущу віднайдім лишень,

1145] Де нас не вразить холод, ні спекота,

1146] І в слово щире виллється скорбота,

1147] Пісні тужливі скорять хижаків:

1148] Хай люди звірі - звір не озвірів!.»

1149] Стоїть, пильнує, наче олениця,

1150] Яка надумує, куди гайнуть,

1151] Чи топ, хто в пущі заблукав, боїться,

1152] Не знає, де й яку віднайде путь;

1153] Бона не може в сумнівах збагнуть, -

1154] їй жити чи померти, - що тут краще,

1155] Коли як смерть ганьба й життя пропаще?

1156] «Убить себе, - промовила в жалю, -

1157] Чи це не з тілом душу сплямувати?

1158] Утрати половини ще стерплю,

1159] Найважче цілого зазнать утрати.

1160] Яка немилосердна буде мати,

1161] Що, втративши одне дитя своє,

1162] 1 друге, щоб не годувать уб'є!

1163] Дорожче що мені - душа чи тіло?

1164] Божественність і чистота земна, -

1165] Що ближче з них, як самозрозуміло

1166] Належать небу й мужеві сповна?

1167] О горе! Без кори вмира сосна, -

1168] Живиця витікає, в'яне глиця;

1169] Душі моїй так без кори лишиться.

1170] У мить одну віднято супокій,

1171] Палац розруйнував той ворог лютий;

1172] Священний храм ущент розбито їй -

1173] Неслави повен, болещів, осмути:

1174] Тоді чи може це блюзнірством бути,

1175] Коли в цім форті вилом я проб'ю

1176] І трудну душу випущу мою?

1177] Але не вмру, допоки Коллатіну

1178] Причину смерті не звіщу сумну;

1179] Хай присягне він в болісну годину

1180] Помститися тому, хто звів жону.

1181] Нечисту кров Тарквінію верну,

1182] Проллю для нього - так моєму світу

1183] Скажу про це я словом заповіту.

1184] Я честь у спадок передам ножу,

1185] Що вразить тіло зганьблене, погане.

1186] Життя збезчещене, та честь ношу, -

1187] Хай честь живе, нехай життя зів'яне;

1188] Із попелу неслави слава встане.

1189] Ось так загинувши, зневагу вб'ю

1190] І знову честь я відроджу свою.

1191] Владарю тих скарбів, що я згубила,

1192] Тобі я спадок заповім який?

1193] Моя рішучість - це для тебе сила,

1194] Пишайсь, але й помститися зумій.

1195] Нехай Тарквіній згине, зрозумій:

1196] Я, друг і ворог твій, зійду в могилу,

1197] Ти вбий злодюгу за дружину милу.

1198] Короткий заповіт тобі даю:

1199] Лишу землі та небу тіло й душу;

1200] Рішучість, муже мій, візьми мою;

1201] А ніж хай візьме честь - її не зрушу;

1202] Мій сором я віддать злостивцю мушу;

1203] А славу - тим живим, хто все збагне,

1204] Хто не знеславить подумки мене.

1205] Мою ти сповниш, Коллатіне, волю;

1206] Дивися, що насильство нам несе!

1207] Проливши кров, себе я не знедолю,

1208] Бо смерть мені життя і честь спасе.

1209] О серце, кажеш: «Вирішено все!»

1210] Скорись руці, й зведу я руку строгу, -

1211] Ви згинете, здобувши перемогу!»

1212] Смерть ухваливши, витерла затим

1213] Гіркі перлини із очей премилих,

1214] Служницю кличе голосом хрипким,

1215] І та спішиться, мов летить на крилах.

1216] І на щоках Лукреції збілілих, -

1217] Служниця бачить, - ніби смуток ліг,

1218] Що тане, як від сонця взимку сніг.

1219] Бажає ранку доброго зарання

1220] Розважно так, щоб скромність показать,

1221] І помічає, що сумує пані,

1222] Що на лице їй сум поклав печать;

1223] Але не сміє прямо запитать,

1224] Чому її два сонця стуманіли,

1225] Чому їй вид так засмутився милий?

1226] Це ж як сідає сонце, то земля

1227] Росою квіти скроплює в долині;

1228] Так само й служка смуток поділя,

1229] їй жаль двох сонць, що з неба господині

1230] В солоний океан спадають нині,

1231] їх темні хвилі гасять умлівіч,

1232] То й служка у сльозах, як в росах ніч.

1233] Мов статуї в плинкому водограї,

1234] Застигнувши, красуні дві стоять;

1235] Та з горя плаче, та слідом ридає

1236] Зі співчуття, хоч горя їй не знать:

1237] Це ж схильна до плачу слабка їх стать, -

1238] Вони будь з ким журбу ділить охочі,

1239] Серця їх рвуться, і вологнуть очі.

1240] Мужчини - мармур, а жінки - це віск,

1241] І ліпляться за мармуру велінням;

1242] Чужі думки вкарбовує в них тиск

1243] Обманом, гнітом, силою чи вмінням:

1244] Чому ж творців їх бідувань не виним,

1245] Якщо немов на воску - зважте це! -

1246] Відбито в них диявола лице?

1247] Жінки подібні до рівнин красивих,

1248] Де видно й те, як лізе черв'ячок;

1249] Чоловіки - це ліс, де в хащах сивих

1250] Спить у печері, наче звір, порок;

1251] В криштальних стінах видно й волосок;

1252] Мужі ховають блуд, їх очі - крига,

1253] Лице жіноче - мов розкрита книга.

1254] Хто може ганити зів'ялий цвіт,

1255] Коли зима сувора квітку вбила?

1256] Не жертву, а напасника ж бо слід

1257] Винити. Ні, не жінку, що змилила,

1258] Бо змусила її до цього сила,

1259] А тих чоловіків, які щокрок

1260] Неславлять, кривдячи, слабких жінок.

1261] Нещастя це й Лукрецію спіткало, -

1262] Ненатле ґвалтування уночі,

1263] Що смерть, ще й більший сором обіцяло,

1264] Плямило й мужа, кривду ведучи:

1265] Боролася, всім тілом тремтячи,

1266] Адже її страхало, їй боліло,

1267] Що глумом буде вкрите й мертве тіло.

1268] І, стежачи за дівчини лицем,

1269] Лукреція говорить їй думливо:

1270] «Чому це сльози скапують дощем

1271] І по щоках твоїх пливуть струмливо?

1272] Коли зі співчуття ридаєш, діво,

1273] То знай: якби сльоза допомогла,

1274] Сама б я врятувалася від зла.

Книга: Вільям Шекспір Лукреція Переклад Михайла Литвинця

ЗМІСТ

1. Вільям Шекспір Лукреція Переклад Михайла Литвинця
2. 1275] Скажи, коли від'їхав, - і крушиться, 1276] І гірко...
3. Образ Тарквінія в поемі розроблений з безперечною психологічною...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate