Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Чоловік любить жінку за красу, жінка любить чоловіка за його можливості. / Олександр Сухомлин

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Вільям Шекспір Макбет Переклад Бориса Тена


Примітки

Четверта з великих трагедій Шекспіра була створена в 1604-1606 pp., найвірогідніше- 1606 р. Про це зокрема свідчить прозорий натяк у 2 сцені II дії на злободенну подію, судовий процес священика-єзуїта Гарнета, пов'язаний з відомою Пороховою змовою, який розпочався наприкінці березня 1606 р. Перша вистава трагедії відбулася в липні чи серпні того ж року в театрі «Глобус», а потім при королівському дворі. За життя Шекспіра цей твір не друкувався, вперше він з'явився друком in folio 1623 p. Деякі шекспірознавці-текстологи (Кеннет М'юїр, Д. Довер Вілсон та інші) вважають, що текст «Макбета» - один з найгірших у F, з численними пропусками й помилками. Щоправда, висловлюються й інші думки, наприклад, Г. Б. Гаррісон у передмові до видання «Макбета» в серії «The Penguin Shakespeare» свідчить, що друк у F підготовлений старанно. Але всі дослідники звертають увагу на те, що текст «Макбета» значно коротший за тексти інших драм Шекспіра початку XVII ст.: у ньому близько двох тисяч рядків, тоді як у «Гамлеті» - близько чотирьох тисяч, а в «Отелло» й «Королі Лірі»-близько трьох з половиною. Очевидно, у F був надрукований текст, підготовлений до вистави, з відповідними скороченнями.

Ще одна текстологічна проблема полягає, в тому, що деякі сцени й фрагменти трагедії відрізняються за мовою і стилем, а також за художнім рівнем. Було встановлено, що епізоди з Гекатою і відьмами в 5 сцені III дії і в 1 сцені IV дії текстуально збігаються з драмою-феєрією Т. Мідлтона «Відьма», яка дійшла до нас у рукописі. Деякі дослідники знаходять руку Мідлтона також у інших сценах твору і таким чином висувають його в «співавтори» Шекспіра, зокрема приписують йому скорочення «Макбета» для сцени зі включенням кількох власних фрагментів. Але цілком можливо й те, що театр «Глобус» за своєю ініціативою використав у постановці трагедії фрагменти з п'єси Мідлтона, яка не мала успіху у глядачів. [565]

Основним джерелом для «Макбета» були всі ті ж «Хроніки Аліглії, Шотландії та Ірландії» Р. Голіншеда. Макбет - історична особа: полководець і родич шотландського короля Дункана, він 1040 р. вбив його і сам коронувався, сімнадцять років правив краТною і загинув 1057 р. в боротьбі з Малкольмом, сином Дункана. Макбет виявив себе мужнім і розважливим монархом, але пізніші хроністи (А. Вінтоун, Г. Боецій) знизили його образ і внесли в його життєпис легендарно-міфологічні моменти («віщі сестри», що пророкують Макбету майбутнє, воїн, «не народжений жінкою», який його вб'є, Бірнамський ліс, що рушає па замок Дунсінан). Усе це перейшло у хроніку Голіншеда, на якій засновується сюжетна канва Шекспірової трагедії. Та разом з тим Шекспір піддав сюжет значній переробці, виходячи із своїх ідейно-естетичних завдань і даючи волю художньому домислу. Так, для сцени вбивства короля Дункана він використав давніший епізод хроніки Голіншеда, вбивство шотландського короля X ст. Дуффа його полководцем Допальдом. Повністю витворений Шекспіром образ леді Макбет, про яку у Голіншеда одним реченням говориться, що вона «розпалювала» честолюбство свого чоловіка. Проте не будемо порівнювати трагедію з хроніками, тим більше, що Шекспірів «Макбет» - не історична драма з раннього шотландського середньовіччя, а твір, проблематика, весь ідейпо-художній світ якого породжені насамперед сучасністю драматурга, добою Ренесансу та її кризою. За своєю фабулою та її джерелом «Макбет» зближається з історичними хроніками Шекспіра, але за змістом та жанровою структурою це зовсім інший твір. У хроніках Шекспіра передусім цікавило державно-політичне -життя країни, як воно проявлялося в політичних суперечностях і боріннях, а в трагедіях на перший план виходить суто людський зміст, уже по-іншому пов'язаний з суспільним життям та історією, переважно через глибинні колізії і конфлікти морального характеру. Функціональна специфіка трагедії, принаймні в класичні періоди її розвитку, й полягає у тому, що вона, ставлячи проблеми людської поведінки, звертається передусім до людського сумління і найперше своє призначення вбачає в тому, щоб вражати, тривожити його, доводячи до крайньої напруги, таким шляхом досягати благотворного впливу на психіку людини, «очищати» її помисли й почуття. »

Основний зміст «Макбета», як і інших великих Шекспірових трагедій початку XVII ст., пов'язаний з кризою ідеології ренесансного гуманізму. Тут з могутньою художньою силою виражено ще один з істотних аспектів названого явища - кризу ренесансного індивідуалізму, який був одним з наріжних каменів ідеології Відродження. Звільняючись від пут феодально-корпоративної системи середньовіччя, людина Відродження усвідомлювала себе як самодостатню духовну й моральну силу, котра стверджує себе, свою «богорівність» у великих діяннях. Причому гуманісти вважали, що розумна й доброчесна природа людини іманентно спрямовує її по шляху добрих помислів та вчинків. Але хід суспільно-історичного життя неухильно заперечував ці постулати гуманістичної ідеології, руйнував наївно-оптимістичну й на свій лад догматичну віру в природжену доброту й розумність людської натури. Відповідно ренесансний індивідуалізм дедалі частіше обертався своєю темною, «демонічною» стороною,- насиллям і тиранією, аморальністю і підступністю, дикими оргіями хижацьких апетитів, [666] ексцесами непомірного честолюбства. Зазнав краху ідеал ренесансної особистості-героїчної, гуманної, одухотвореної, спрямованої до добрих діянь, що стверджують високу гідність людніш, натомість приходило нове розуміння людської природи як складної й суперечливої, здатної і до добра, і до зла.

Все це яскраво зображено в трагедії «Макбет». Можна погодитися з тим, що в ній великий драматург «дає найповнішу характеристику індивідуаліста» (Дж. К. Уолтон), але не індивідуаліста взагалі, а певний його історичний тип, що перебуває в стані кризи. Глибинну основу образу Макбета становить нове, сказати б, амбівалентне розуміння життя й людини, про яке щойно йшлося. На самому початку трагедії його формулюють «віщі сестри», відьми: «Є зло в добрі, добро у злі; Летім мерщій в туманній млі». Власне, це філософсько-моральний лейтмотив твору, незабаром він зринає в роздумах Макбета, враженого тим, як швидко здійснилася перша частина віщування відьом і він став кавдор-ським таном («Ні злом не може бути, ні добром Ця заохота надприродна»), і потім ще пробивається неодноразово, хоч уже не в афористичних формулюваннях.

Своєрідністю образу Макбета, в якому найповніше й найвиразніше втілилось це нове розуміння людини, що з'явилося в Шекспіра на початку XVII ст., визначається своєрідність структури даної трагедії. В ній на відміну від трьох попередніх немає протагоніста, носія доброго начала, якому протистоїть антагоніст, як це маємо в «Гамлеті» (Гамлет - Клавдій), найвиразніше в «Отелло» (Отелло - Яго). В трагедії «Макбет» протагоніст і антагоніст злиті в образі центрального героя, який спершу виступає носієм протилежних начал. І цим образ Макбета, який став кривавим тираном, відрізняється від однозначно негативних образів, таких «геніїв зла», як Річард III, Яго, Едмуид. Відповідно немає в трагедії боротьби протагоніста й антагоніста, за якою стоїть боротьба добра і зла,- вона переноситься у внутрішній світ Макбета, її ареною стає його свідомість і нечисте сумління. Щодо леді Макбет, то це не антагоніст, не «злий геній» долі чоловіка, як іноді визначають її функціональну роль, вона скоріше відіграє роль своєрідного каталізатора процесів у свідомості й душі Макбета, котрі призводять до торжества зла.

Безперечно, Макбет веде походження від ренесансних індивідуалістів, які вбачали найвищу мету і ледве не сакральний сенс свого життя в ствердженні й звеличенні своєї особистості, в повному виявленні закладених у ній можливостей. Самому собі - і небезпідставно -Макбет здається завершеним утіленням воїнської доблесті, і у нього з'являється бажання увінчати себе королівською короною,- не тільки тому, що він належить до королівського роду, а й за «природним правом» найдоблеснішого серед доблесних, пайдостойнішого серед достойних, яке визнавалося гуманістичною ідеологією Відродження. Честолюбство є домінуючою рисою в Макбетовому характері, сам він говорить, що в цьому «основний нерв» його життя, і воно ж, як передчуває герой, занапастить його. На шляху до самоствердження Макбета постає складна перешкода: він не може заволодіти короною, не вчинивши злочину, не вбивши короля Дункана. Це рішення дається героєві не просто, бо від природи він добра людина; як каже леді Макбет, «...всмоктав ти надмір людяності разом Із молоком, щоб вибрать [667] шлях короткий». Макбетова душа стає ареною тяжкої боротьби, в якій стикаються людяність з честолюбством, а в широкому плані - дві протилежні моралі, дві точки зору на людину та її сутність.

Другу з них, в якій індивідуалізм переходить у войовничий антигуманізм, що межує зі «звірячою мораллю», виражає леді Макбет. За її логікою, бути людиною - це значить бути готовим на найжахливіший учинок заради досягнення честолюбної мети. Відповідаючи на її докори, Макбет заявлпє: «Я смію все, що можуть люди сміти. Хто сміє більше, той вже не людина». Герой трагедії приймає доводи дружини, її мораль, бо в душі вже схилився до них, спонукуваний честолюбством. Він підступно вбиває короля Дункана і стає на шлях, з якого немає вороття. Шлях, яким віднині йде Макбет,- це шлях кривавого тирана, котрому не залишається нічого, як убивати й убивати, аж поки стає ясно, що вбивати треба всіх. Шекспір тут не тільки виявляє цю страхітливу логіку політичної боротьби, викликаної узурпацією влади (з цим ми вже зустрічалися в його історичних хроніках), а передусім глибоко розкриває морально-психологічні аспекти трагедії свого героя.

Вбивство Дункана несподівано для Макбета докорінно міняє його становище в світі, і геніальність Шекспіра з особливою переконливістю проявляється в тому, як тонко й глибоко розкриває він цю зміну, де нероздільно діють об'єктивні й суб'єктивні чинники. Заколовши Дункана, Макбет, за його словами, «зарізав сон, і більше тан кавдорський Не буде спать». Зміст цієї незвичайної шекспірів-ської метафори проясняється контекстом п'єси і зрештою зводиться до того, що Макбет поставив себе поза людьми й людським світом і водночас звалив на себе непосильний моральний тягар. Взаємини з людьми все більше зводяться у нього до «механіки вбивств», з'являється і катастрофічно зростає відчуження, яке призводить до розпаду особистості Макбета і його загибелі. Зрештою Шекспір, переглядаючи у світлі трагічного історичного досвіду концепцію ренесансного індивідуалізму, з великою художньою силою показує, як крайній індивідуалізм веде до самознищення визначної особистості.

Хоч коротко слід сказати й про образ леді Макбет, місце й роль якого у творі визначаються по-різному. Зокрема, поширене трактування, за яким леді Макбет - це «злий геній» в житті головного героя, інспіратор його злочинних дій. Це не зовсім так, бо задум здобути корону, як видно з тексту, належить її чоловікові, вона скоріше виступає його спільницею, підтримує його волю і рішучість. Не менш честолюбна, вона хоче увінчати свою жіночу вроду короною королеви, в цьому її манія, її одержимість. На відміну від чоловіка, леді Макбет не знає вагань і моральних мук, залізна воля робить її натурою навдивовижу цільною і якоюсь нелюдською, демонічною. Проте сама людська природа, незалежно від волі й свідомості цієї жінки, не витримує непомірного тягаря й ламається: леді Макбет божеволіє і передчасно помирає.

Боротьба добра і зла, магістральна тема трагедій Шекспіра початку XVII ст., в «Макбеті» знаходить своєрідне вирішення. Оскільки тут немає протагоніста й антагоніста і вони якоюсь мірою поєднуються в самому Макбеті, то в ході того, як у ньому перемагає зло і він перетворюється на страшне лихо для країни, носіями добра в дедалі більшій мірі стають ті, що вступають у боротьбу протії [668] Макбета, врешті-решт увесь народ Шотландії. Більше того, сама природа постає проти торжества зла, проти кривавої тиранії,- такий символічний підтекст знаменитої сцени, коли «Бірнамський ліс іде на Дунсінан». Як зазначає англійський шекспірознавець Д. Холоуей, воїни з віттям дерев дуже нагадували Шекспіровим сучасникам заклечані святкові процесії сільських громад, які відбувалися навесні й мали колись ритуальне значення.

З розглянутих особливостей трагедії «Макбет» витікає своєрідність її фіналу з його подвійним звучанням. З одного боку, тут загибель головного героя - це падіння в чорну безодню без морального очищення чи просвітленого примирення, що знаходимо у фіналах трьох попередніх трагедій, і ця безпросвітність, цей морок справляють гнітюче враження. З другого боку, у фіналі «Макбета» всі сили, що об'єдналися в боротьбі проти тирана, здобувають перемогу, і це надає фіналу оптимістичного звучання. І можна погодитися з дослідниками, які кажуть, що хоч трагедія про Макбета показує страшну силу зла, це все-таки найоптимістичніша з чотирьох великих Шекспірових трагедій.

У Росії перший переклад «Макбета» з'явився 1830 p., але зроблений він був А. Ротчевим з німецького перекладу Ф. Шіллера. 1831 р. у Харкові ректор місцевого університету І. Я. Кронеберг опублікував брошуру «Макбет», яка була першою вітчизняною науково-критичною працею про цю трагедію. Протягом XIX ст. з'явилося ще кілька перекладів трагедії російською мовою, які мали поширення і на Україні (М. Б. Вронченка, того ж Кронеберга, Ф. М. Устрялова та інші). Першим до перекладання «Макбета» українською мовою взявся на початку 70-х pp. минулого століття Юрій Федькович, але це був вільний переклад на основі німецького посередника. (На початку 1860-х pp. трагедію перекладав Панас Мирний з російського перекладу Кронеберга, але робота ця не була завершена). Перший переклад «Макбета» з оригіналу зробив П. Куліш десь між 1882 і 1886 pp.; він був видрукуваний 1900 р. у Львові окремою книжкою за редакцією і з передмовою Івана Яковича Франка. Загалом Франко позитивно оцінив переклад, проте зазначив, що «до тої сили і різнорідності тонів, якою відзначається англійський оригінал, їй (спробі перекладу.- Д. Н.) ще дуже і дуже далеко». Відомо також, що на початку 1898 р. «Макбета» почала перекладати Леся Українка, але далі перших трьох сцен справа не пішла.

На українській сцені «Макбет» з'явився вже після Великої Жовтневої революції. Перша його постановка була здійснена Лесем Курбасом 1920 р. в Державному мандрівному зразковому театрі у Білій Церкві. У квітні 1924 р. «Макбет» був знову поставлений Курбасом у театрі «Березіль»; це була підкреслено авангардистська вистава, яка не мала успіху у глядачів. Згодом театри республіки неодноразово зверталися до цієї трагедії Шекспіра. Помітною подією українського театрального життя стала вистава «Макбета» в Донецькому державному драматичному театрі ім. Артема, здійснена режисером В. Васильком 1938 р. На рівні сучасних вимог ця Шекспірова трагедія була відтворена українськими радянськими перекладачами Юрієм Корецьким та Борисом Теном. [669]

ПРИМІТКИ ДО «МАКБ'ЕТА»

С. 345. Геката - див. приміт. до с. Щ.

Три відьми.- В хроніці Голіншеда згадується, що перед Макбетом з'явилися не «звичайні відьми»: «То були три віщі сестри -тобто богині долі...» Так про них далі й говориться в трагедії.

С. 346. Форрес- місто в північній Шотландії, де здавна був королівський замок.

Сержант-так у середні віки називалися дрібні васали, які не мали рицарського звання.

С. 347. Гармати, що заряд подвійний мають...- Анахронізм: гармат у XI ст. ше не було.

С. 348. Тан- давній шотландський титул, відповідний англійському лорду.

Беллона - богиня війни у давньоримській міфології.

Сент-Кольм - монастир па острові інчколм біля західного узбережжя Шотландії.

С. 349. Алеппо (Халеб) - місто в Сірії. Згадка про дійсне плавання корабля «Тигр» із Лондона в Тріполі у 1604 р. Тріполі у той час - гавань Алеппо.

...щур той без хвоста...- За повір'ям, відьми обертаються на щурів, тільки безхвостих.

С. 350. Гламіський тан,- спадковий титул Макбета. В Шотландії зберігся донині замок Гдаміс. Щодо Кавдорського танства, то його в Шотландії не було.

С. 355. Кемберленд - графство в північній Англії, було леном шотландських королів. Спадкоємець престолу ставав принцом Кемберлендським. У давній Шотландії королів обирали, але обов'язково з королівського роду. Макбет належав до нього, і проголошення Малкольма принцом Кемберлендським перекреслювало його надії отримати коропу законним шляхом після смерті Дункана.

С. 359. ...голе немовля на крилах вітру..-.-.Неясний образ, який по-різному тлумачиться коментаторами. Можливо, це алегорія .невинної жертви.

С. 360. їх розум перегонним кубом стане.- Мається на увазі пере-гонний куб алхіміків.

С. 363. Лихий Тарквіній до своєї жертви...- Легендарний давньоримський царевич Секст Тарквіній збезчестив свою гостю Лукрецію, і та заподіяла собі смерть. Див. поему «Лукреція».

С. 366. А, це дворушник, що присягався на обидві сторони проти кожної.- Англійські коментатори Д. Вілсон і К. М'юїр вбачають у цьому пасажі [670] натяк на злободенну справу священика-єзуїта Генрі Гарнета, який підтримував і надихав учасників Порохової змови, котрі хотіли висадити в повітря парламент разом з королем Яковом І. На суді Гарнет заявив, що «молився за успіх великої акції, пов'язаної зі справою католиків», але & той же час твердив, що це не стосувалося Порохової, змови.

С. 368. Горгона (тр. міф.) - жінка-потвора зі зміями замість волосся; обертала на камінь усіх, хто на неї дивився.

С. 372. Скон - абатство і коронаційний замок шотландських королів на північ від Перта, столиці Шотландії до другої половини XV ст. Колмекіл (Kolrnes-hiTt)-острів біля західного узбережжя Шотландії, на якому була усипальниця шотландських королів X-ХГ ст.

С. 375. / знічується перед ним мій геній, Як перед Цезарем колись Антоній.- Як розповідає Плутарх у «Порівняльних життєписах», один єгипетський віщун сказав Антонію: «Твій демон (інакше, «геній», «дух, що оберігає людину») боїться демона Цезаря і, будучи сміливим і високим, коли він сам, стає боязким і нерішучим, коли наближається до цього демона».

С. 382. Немає ж місця,-- За повір'ям,, пр.ивида бачить лише той, до кого він з'явився.

С. 38.4. ЇЇІрканський тигр - див. приміт. до с. 48.

С. 385. Сцена 5.- Більшість шекспірознавців вважає, що ця сцена є пізнішою вставкою, написаною Т. Мідлтоном.

С. 386. Ахерон (гр. міф.)-ріка мертвих у підземному царстві. Хай з рога місяця сплива...- В давнину вірили, що з місяця спливає отруйна піна (virus lunare), яка краплями падає на землю.

С. 387. Так доброзичливо Едвард поставивсь...- Мається на увазі англійський король Едвард Сповідник (1042-1066).

Нортемберленд - графство на півночі Англії,, біля шотландського кордону. Тут ідеться про старого графа Нортемберлендського і його сина Сіварда.

С. 388. Гарпії (гр. міф.)-богині вихору, потворні істоти з пташиним тілом і жіночим лицем.

...що де знайшла, Кидай кожна до котла.- Численні деталі з «кухні' відьом» збігаються з наведеними в книзі Р. Скотта «Викриття мистецтва відьом» (1584) та в інших демонологічних виданнях того часу. Але чимало Шекспір міг узяти і з поширених тоді народних повір'їв.

С. 300. Перший привид у шоломі (в оригіналі: «голова в шоломі» - an Armed Head).- Це голова самого Макбета, яку зітне. Макдуф,. і- звідси застереження цього привида: «Макбет, Макдуфа уникай».

Другий привид-закривавлене дитя.- Це Макдуф-, який не був народжений, а вийнятий зі розрізаного лона матері. [671]

Третій привид - дитя з короною на чолі і гілкою в руці.- Це Малкольм, солдати якого підуть на приступ замку Макбета, замаскувавшись гілками з Бірнамського лісу (і таким чином на Дунсінан «зрушить ліс Бірнамський»).

С. 391. Привиди восьми королів... За ними йде дух Банко.- Вважалося, що Стюарти, династія шотландських королів, походять з роду Банко. Останній з них у процесії - Яків VI, він же й англійський король Яків І, який тримає в руках дзеркало, де відбиваються тіні майбутніх королів династії Стюартів.

С. 392. ...в них подвійні Держави, берла ще й потрійні навіть! - Подвійні держави - емблеми коронації шотландськими й англійськими королями. Хто коронувався англійським королем, ставав також королем Ірландії, на що вказують потрійні берла.

С. 406. До ласолюбів Англії! - Шотландцям, життєвий уклад яких відзначався спартанською суворістю, англійці здавалися ласолюбами.

С. 407. Гей, Сейтоне! - Сейтони були спадковими зброєносцями шотландських королів.

С. 412. Керни - легка ірландська піхота.

С. 413. Навіщо грати римського безумця І, кинувшись на меч свій, умирати? - Подібною смертю покінчили, програвши вирішальні битви, кілька героїв римської історії - Катон Утічський, Марк Брут, Марк Антоній та інші.

С. 415. Запрошуєм у Скон, Де нас благословлятимуть на трон.- Малкольм Канмор був королем Шотландії з 1057 по 1093 р.

Дмитро НАЛИВАЙКО

© Aerius, 2004




Текст з ae-lib.org.ua

Книга: Вільям Шекспір Макбет Переклад Бориса Тена

ЗМІСТ

1. Вільям Шекспір Макбет Переклад Бориса Тена
2. ДІЯ ДРУГА СЦЕНА 1 Інвернес. Подвір'я в замку Макбета. Входить...
3. ДІЯ ТРЕТЯ СЦЕНА 1 Форрес. Кімната в палаці. Входить Банко. Банко...
4. ДІЯ ЧЕТВЕРТА СЦЕНА І Печера. Посередині кипить казан. Лунає грім....
5. ДІЯ П'ЯТА СЦЕНА 1 Дунсінан. Передпокій у замку. Входять лікар і...
6. Примітки Четверта з великих трагедій Шекспіра була...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate