Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Учітеся, брати мої, думайте, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь. / Тарас Шевченко

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Мігель де Сервантес Сааведра Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (Частина І) Переклад Миколи Лукаша


РОЗДІЛ XXXVI, де оповідається про інші незвичайні події в тій же таки корчмі

Поки те діялось, корчмар, що стояв при в'їзній брамі, сказав:

- О! їде сюди ціла валка подорожніх. Як завернуть до нас, то гуляй, душа!

- А що там за люди? - поцікавився Карденіо.

- Четверо верхівнів,- одказав корчмар,- на коротких, бачиться, стременах, із списами й тарчами та з чорними заслонами на виду коло них жінка в білій одежі, на сідлі-колисці, обличчя їй так само запнуте, а ззаду ще двоє пахолків піших. [234]

- Чи вже близько? - спитав парох.

- Близько,- одказав господар,- вважай, приїхали.

Сеє почувши, Доротея запнула собі обличчя, а Карденіо пішов у комірчину до Дон Кіхота; ледве вони встигли це зробити, як до корчми в'їхали вже всі подорожні, про яких говорив господар. Чотири вершники, всі, як один хорошого росту й гожої постави, зіскочили з коней і допомогли зсісти дамі, що їхала в жіночому сідлі; один із них узяв її на руки і посадовив у крісло, що стояло біля дверей тієї комірчини, куди ото сховався Карденіо. За весь цей час ні вона, ні її супровідники не відслонили облич своїх і не промовили ні слова, тільки як у крісла сідала, зітхнула глибоко й руки опустила, мовби недужа була чи знемо-жена. Пахолки піші одвели коні до стайні.

Парох до всього того пильно приглядався - цікаво йому було знати, що воно за люди такі, що заслон не знімають та все, знай, мовчать. От він і пішов до слуг на довідки, спитав у одного.

- Та Бог їх святий знає, хто вони такі,- одказав пахолок.- Видно тільки, що пани якісь великі, особливо той, що то брав на руки тую он пані, що ви, добродію, бачили. Се я тим кажу, що всі інші ставляться до нього з шанобою і завсігди те роблять, що він загадує чи наказує.

- А хто ж така ота пані? - допитувався парох.

- І сього вам не скажу,- відповів пахолок,- бо скільки їдемо, я і в образ її не бачив, тільки чув не раз, як вона стогнала та зітхала, от-от, здавалось, душі пуститься. Воно й не дивина, що ми з товаришем не гурт про них знаємо, бо щойно від позавчора їх супроводимо: здибали вони нас по дорозі та й поєднали-намовили, щоб разом із ними до Андалузії правитись. Добру, кажуть, дадуть плату.

- Може, ви хоть чули з розмови, як когось із них зовуть? - питав далі парох.

- Та ні-бо, не чули,- одказав пахолок,- подорожують усі мовчки, що аж диво бере, тільки й чути, як та бідолашна пані зітхає та хлипає, аж жалько: певно, неволею її кудись везуть. Як з убрання судити, то вона, мабуть, черниця, або ще білиця, тільки лаштується в монастир; може, через те так і вбивається, що не лежить їй душа до того чер-ничення.

- Все може бути,- промовив парох.

По сім слові покинув слуг і вернувся до Доротеї; вона ж, почувши, як зітхає та незнайомка під запиналом, підійшла до неї і спитала співчутливо:

- Що вам болить, пані моя? Коли в вас, може, яке горе, що жінка жінці вміє розважити й розраяти, то скажіть - яз дорогою душею рада вам услужити.

Засмучена пані і словом на те звертання не обізвалась; Доротея ще раз запропонувала їй свої послуги, але вона все мовчала, як затялася. Тут приступив до них пан із закритим обличчям (той самий, що, казав пахолок, усі його слухають) і сказав Доротеї:

- Не завдавайте собі клопоту, пані, аби сій жінці чимось прислужитись: така в неї вдача, що зроду за вчинене їй добро не подякує. І краще не питайте в неї нічого, як не хочете почути з уст її неправди. [235]

- Я зроду не говорила неправди,- перервала нарешті свою мовчан- ¦ ку жінка,- якраз навпаки, вся моя біда постала з'того, що я була завше ¦ правдива і не терпіла облуди; я хочу, аби ви самі це засвідчили, бо моя правдомовність зробила вас брехуном і ошуканцем.

Ці слова ясно й виразно дійшли до слуху Карденія, якого од тієї жінки відділяли тільки двері Дон Кіхотової комірчини; як він їх почув, зараз скрикнув на весь голос:

- Боже правий, що я чую? Чий то голос дійшов до мого слуху? Жінка аж кинулась, почувши його вигук, і рвучко обернулась назад;

не побачивши того, хто кричав, вона зірвалась на рівні ноги й рушила до дверей, але її супровідник зупинив її, не дав ступити і кроку. В цьому сум'ятті й замішанні спала раптом тафта, що заслоняла її обличчя, і всі присутні побачили ту пишну вроду, те чудове личко, хоч було воно в тій хвилі бліде й налякане, а очі блукали неспокійно по всіх напрямках, мов у божевільної; Доротею і всіх, що на незнайомку дивились, аж жаль обгорнув, що їй така причина склалась. Той же, що з нею приїхав, так міцно тримав її за плечі, що не мав навіть змоги поправити своє запинало, що спочатку було зсунулося трохи, а згодом і зовсім з обличчя спало. Доротея, що теж підбігла й підтримувала ту жінку, підвела очі й побачила, що то був не хто інший, як муж її, дон Фернандо. Як же його впізнала, десь із-під самого серця видобувся їй болючий, протяглий зойк; вона зомліла та так і похилилась навзнак - щоб ци-люрник, близько стоячи, був її не підхопив, була б упала додолу. Тут підбіг до неї парох, зняв їй з обличчя покривало і бризнув водою. Скоро він її відслонив, дон Фернандо (бо то був справді він) впізнав свою Доротею і аж омертвів, а проте не випускав із рук Люсінди, бо то ж не хто, а таки Люсінда намагалася що є сили випручатись із його обіймів: вона-бо впізнала по голосу Карденія, а той її. Карденіо теж почув отой зойк, що вихопився з грудей у Доротеї, як її обняли млості; він подумав, що то зойкнула Люсінда, і вискочив із-за дверей у великій тривозі: перший, на кого впав його погляд, був дон Фернандо, що тримав в обіймах Люсінду. Дон Фернандо також одразу впізнав Карденія, і всі троє - Люсінда, Карденія й Доротея мов оніміли з великого дива, не тямлячи, що вони і де вони.

Усі мовчки ззиралися одне на одного: Доротея на дона Фернанда, дон Фернандо на Карденія, Карденіо на Люсінду, а Люсінда знов на Карденія. Перша перервала мовчанку Люсінда, обізвавшись до дона Фернанда такими словами:

- Пустіть мене, сеньйоре Фернандо, заклинаю вас вашою власною самоповагою, якщо ви вже не можете сього зробити з поваги до когось іншого! Пустіть мене до того муру, по якому любо мені витись хмелиною, до тої підпори, од якої не могли мене одірвати ваші зальоти й загрози, ваші обіцянки й дарунки. Дивіться, якими предивними й недовідомими шляхами привело мені небо правдивого мужа мого. Не раз уже могли ви, собі ж на шкоду, пересвідчитись, що смерть одна зітре його з моєї пам'яті. Нехай же се гірке розчарування (як ви не бачите кращої ради) змінить вашу любов на лють, а ласку на гнів, нехай загину я од вашої руки: я готова втратити життя перед очима в любого мого мужа і не вважатиму се за даремну жертву. Може, хоть смерть [236] моя переконає його, що я була вірна йому до останнього подиху.

Тим часом Доротея очутилася з зомління і, вислухавши Люсіндину мову, зрозуміла, хто вона така. Бачучи, що дон Фернандо не випускає дівчини з обіймів і нічого не відповідає на її слова, вона на превелику силу зрушила з місця, впала перед ним навколішки і, розливаючись ревними та гожими сльозами, так до нього промовила:

- Якби проміння того сонця, що ти, володарю мій, в обіймах своїх затемненим тримаєш, не засліпило й не потьмарило світла твоїх очей, ти давно б уже помітив, що біля ніг твоїх навколішках стоїть бездольна і, поки твоя воля, безщасна Доротея. Я - та скромна селянська дівчина, що ти з доброти чи ласки своєї зволив піднести до високої гідності, надавши право називатися твоєю. Вихована в доброму звичаї, жила я щаслива й довільна до того часу, поки, послухавши голосу твоєї пристрасті та щирої, здавалося, твоєї прихильності, не відчинила брами незайманості моєї і не вручила тобі ключів од моєї свободи - дарунок, за який ти заплатив мені чорною невдякою, про що найкраще свідчить те, що ти бачиш мене тут нині в такому стані, а я зустріла тебе за таких несподіваних обставин. Мимо всього того не думай, що мене привела сюди моя ганьба й неслава: привели мене сюди журба невсипуща та жаль великий, що я тобою забута. Ти сам жадав, щоб я стала твоєю, і прагнув цього так жагуче, що хотів би ти тепер, чи не хотів, ти все одно безповоротно мій. Подумай, пане мій, чи не замінить моя безмежна до тебе любов тієї краси й благородства, заради яких ти мене відцурався. Ти не можеш належати прекрасній Люсінді, бо ти вже мій, вона не може бути твоєю, бо належить Карденієві: легше тобі буде, як усе пильно зважиш, прихилитись душею до тої, котра тебе ненавидить. Я була простосерда - і ти домагався мене, була невинна - і ти благав мене, тобі було відомо, якого я роду, ти знаєш, як і під якою умовою я вволила твою волю, і в тебе нема жодної підстави, жодної причини скаржитись на те, що тебе ошукано. А коли се так (а так воно і є), коли ти справді благородний чоловік і щирий християнин, то чом же ти блудиш так довго манівцями, чом не ощасливиш мене вкінці, як ощасливив був на початку? Коли ти не хочеш узяти мене за те, що я єсть, тобто за правдиву й законну твою дружину, то візьми й прийми мене хоч за рабиню, аби я тільки твоїй волі і владі корилась - я буду й тим щаслива й задоволена. Не лишай мене, не кидай, не дай набратися слави-поговору, не карай отця-матері моїх гіркою старістю, адже вони, як вірні підданці, із щирої душі служили батькам твоїм і кращої од тебе заслуговують шани. Як ти, може, боїшся, що занечистиш кров свою, змішавши її з моєю, то пригадай, що нема, либонь, ніде на світі шляхетського роду, з яким такого не траплялось, Що в вельможних фаміліях не заведено визначати благородне походження по жіночій лінії, що, зрештою, справжнє благородство полягає в душевній доблесті. Якщо ти її не маєш і не сповниш супроти мене своєї повинності, се значитиме тільки, що я благородніша за тебе. Отож, пане мій і повелителю, скажу тобі насамкінець іще раз, що, хочеш ти того, чи не хочеш, а я твоя дружина. Свідками тому твої слова, а вони не можуть і не мусять бути облудними, якщо ти поважаєш себе за те, за що зневажаєш мене, свідком тому твій підпис, що ти мені дав, [237] свідком тому небо святе, бо ти ж сам ним свідкувався, коли присягав мені. Як же всіх цих свідчень із тебе мало, то совість твоя мовчазним докором нагадає тобі всю правду, яку я тут сказала, і в хвилю найбільших веселощів скаламутить радість твою і втіху.

Отсі та інші такі слова промовляла сердешна Доротея так чуло та жалібно, що, слухаючи її, навіть супутникам дона Фернанда та всім при тому присутнім плачно стало. Дон Фернандо не перебивав жодного разу тієї мови, аж поки вона не скінчилась і не перейшла в ридання та зітхання безлічні, що треба було мати хіба камінь замісто серця, аби таким великим горем не зворушитися. Люсінда звернула на неї очі, в яких світилось співчуття до її страждань і захоплення розумом її надзвичайним та вродою; вона хотіла підійти до неї і розрадити її словами потіхи, та дон Фернандо все ще не випускав її з обіймів. Пильно дивився він на Доротею; нарешті, зворушений і збентежений, розімкнув обійми,- пустивши на волю Люсінду, й промовив:

- Ти перемогла, прекрасна Доротеє, ти перемогла! Хто б то набрався одваги заперечити хоч єдиному твоєму слову,- адже все, що ти сказала - суща правда!

Люсінда ж мало не зомліла, як випустив її з рук дон Фернандо, і була б упала, якби Карденіо, що стояв доти за спиною свого суперника, щоб той не впізнав його, не похопився підтримати її, забувши за всякий страх і осторогу. Він пригорнув її до свого серця і сказав:

- Якщо Господь милостивий погодив тобі нарешті зажити спокою, люба, кохана і вірна пані моя, то де ж він буде чистіший і миліший, як не в цих обіймах, у яких я тебе нині тримаю і тримав раніше, коли доля ласкава дозволяла мені називати тебе моєю!

Поки він те говорив, Люсінда підвела на нього очі: зразу вона була впізнала його по голосу, тепер і зір підтвердив, що то він. Не тямилась од радощів і, забувши на той сором дівочий, обхопила йому шию руками, лицем до лиця притулилась і мовила:

- Ти, ти мій єдиний пан і володар, хоч би навіть доля ворожа проти нас устала, хоч би навіть згуба загрожувала життю моєму, що тобою одним тримається на світі!

Це незвичайне видовище сповнило подивом серця всіх присутніх, та чи не найдужче вражений був дон Фернандо. Він аж на лиці змінився, і рука його несамохіть сягнула до шпаги - здавалось, помста впаде зараз на голову Карденія. Помітивши той порух, Доротея блискавицею майнула-припала йому до колін, цілуючи їх і стискаючи, що він і з місця рушити не міг, і, ллючи безугавні сльози, промовила:

- Що ти пориваєшся робити в цю бентежну хвилю, єдина затуло моя? В тебе коло ніг жона твоя, а та, що ти хотів єси мати за дружину - в обіймах правного мужа свого. Чи подоба ж тобі, чи спромога твоя розв'язати те, що само небо зв'язало? Чи не ліпше тобі тую до себе піднести, що, здолавши всі перепони, зберегла свою вірність і утвердила свою правоту, а тепер заглядає тобі кохано в вічі, скропляючи ревними сльозами лице і груди правовитого свого малжонка? Богом милим молю тебе, честю заклинаю, не вкидайся в гнів од того, що надія лукава звела тебе, погамуй своє серце і дай сій парі втішатися обопільною любов'ю в мирі і спокої, доки на те воля Божа: цим ти [238] появиш високодумність шляхетної душі твоєї, покажеш світові, що розум бере в тебе гору над жадою тілесною!

Карденіо ж тим часом не випускав з обіймів своєї коханої і пас очима дона Фернанда, готовий щомиті дати йому відсіч і стати до бою з усяким, хто посміє загрозити його щастю, хоть би мав і головою тут наложити. Та в сій хвилі надбігли друзі дона Фернанда, парох із ци-люрником, навіть добряга Санчо Панса звідкись уродився: усі обступили його кругом і почали благати, щоб ізглянувся на Доротеїні сльози. Коли вона казала правду (що він підтвердив, зрештою, і сам), то нехай же він уволить справедливе її бажання, бо певне що вже недарма, а з непреложної волі самих небес зійшлися вони всі четверо в такий час і в такому місці, що ніхто був не сподівався і в думці собі не покладав. Парох докинув, що тільки смерть може розлучити Люсінду й Карденія: якщо розлуку ту принесе їм вістря меча, вони помруть разом щасливі. В таких тяжких життєвих пригодах, провадив він далі, найвища мудрість велить перемогти і згнітити власне серце, явивши велич духа і давши змогу тим іншим в упокої втішатися щастям, яке послало їм небо. А ще, казав, нехай сам спогляне на вроду Доротеї, побачить, що рідко яка жінка може з нею зрівнятись, а щоб котра переважила, то шкода й мови. Хай і на те зважить, що з красою поєднується в ній покірність і безмежна любов до нього. Хай і того не забуде, що як шляхтич і християнин він повинен дотримати їй слова і, справдивши свою обітницю, він і-Богові догодить, і всіх людей урадує, вони-бо знають і визнають, що пишна врода у дівчини простого стану є вже сама собою великий привілей, а надто як та краса іде в парі з честиві-стю, вона цілком заслуговує на те, щоб її вгору піднято до найвищої високості, і ніколи не може того принизити, хто її до себе підносить і з собою рівняє. Ніхто того не засудить, хто йде за могутнім голосом кохання, аби тільки воно було не гріховне, а чисте й чесне.

Говорили ще й інші багато дечого, і доблесне серце дона Фернанда (обізвалась-таки благородна кров!) пом'якшало нарешті і прихилилось до правди, якої він, хоч би й хотів, не міг уже заперечити. На знак того, що він упокорився й послухав доброї ради, він нахилився до Доротеї, обійняв її чуло й сказав:

- Устань, пані моя: негоже колінкувати переді мною тій, кого я ношу в своїм серці. Коли я досі не довів цього на ділі, то на те була, мабуть, Божа воля: щоб оцінити тебе по заслузі, мусив я переконатися в щировірній твоїй любові. Одного тебе прошу - не кори мене за жорстокість мою і недбальство, бо та сама причина, та сама сила, яка нині примусила мене'назвати тебе моєю, спонукала була мене одцуратись од тебе. Як хочеш пересвідчитись у правдивості моїх слів, то оглянься й подивись у очі щасливої нині Люсінди - в них ти побачиш виправдання всім моїм провинам. Коли вона нарешті досягла того, про що мріяла, а я віднайшов у тобі моє щастя, так нехай вона довгі роки живе з своїм Карденієм до любої вподоби, а я уклінно благатиму Бога, щоб він ниспослав таке саме блаженство мені і моїй Доротеї.

По сім слові ніжно пригорнув до себе Доротею, притулився лицем до її личка і ледве впинив сльози, що бриніли йому в очах, як остаточний доказ любові й каяття. Люсінда ж і Карденіо, а також усі при тому [239] присутні, не могли стриматись і щедро вмивались тією благодатною вологою, радіючи хто власному, а хто чужому щастю,- а з боку хто глянув би, то міг подумати, що їх усіх якесь тяжке лихо спостигло. Нащо вже Санчо, і той хлипав - правда, згодом він казав, ніби плакав через те, що Доротея виявилась простою дівчиною, а не королівною Обізіяною, од якої він великої сподівався ласки.

Довгенько ще так плакали всі й дивувались, аж тут Люсінда й Карде-ніо стали навколішки перед доном Фернандом і почали дякувати за явлену їм ласку такими щирими та ґречними словами, що зворушений рицар не спромігся й на відповідь, лише підвів їх обох і обійняв любо та приязно. Тоді спитав у Доротеї, яким чином загналася вона аж сюди, так далеко від рідного дому. Дівчина розповіла коротенько, але доладно про все, що вже колись розказувала Карденієві; дон Фернандо й товариші його так її розповідь уподобали, що ладні були слухати без кінця - так хороше вміла говорити про невеселі свої пригоди. Як же вона скінчила, зняв річ дон Фернандо й розповів, що з ним сталося в місті після того, як він знайшов на грудях у Люсінди листа, в якому вона писала, що не може бути його дружиною, бо належить Карденієві. Спершу він хотів її вбити і був би таки вбив, якби батьки її не одборонили; з того гніву та досади він покинув їхній дім, присягнувши помститися над ними слушним часом. Другого дня сказано йому, що Люсінда втекла з батьківського дому невідомо куди; аж через місяць він дізнався, що вона знайшла притулок у монастирі, де вирішила довікувати віку, як уже не судилось їй бути в парі з Карденієм. Скоро він про те довідався, подався з трьома дворянами своїми до того монастиря, та не показався зразу на очі Люсінді, щоб там не посилили, буває, сторожі, дізнавшися про його приїзд. Одного дня, виго-дивши хвилю, як монастирська брама нарбзтвір стояла, поставив він двох своїх на чатах біля входу, а з третім кинувся шукати Люсінди. Люсінда була саме на подвір'ї, з черницею якоюсь розмовляла; не давши їй отямитись, вони вхопили її і одвели в певне місце, де можна було дістати весь потрібний припас, щоб її далі везти. Те все вдалося їм дуже добре, бо монастир стояв у щирому полі, на одшибі, далеко від людської оселі. Як побачила Люсінда, в чиї руки вона попала, зразу знепритомніла, а як прийшла знову до тями, то не промовила жодного словечка, водно тільки плакала та зітхала. Отак і довезли вони її, мовчущу та плачущу, до сього заїзду, що видається йому тепер, казав, райським присінням, де кінчаються і зникають усі злигодні земнії.

Книга: Мігель де Сервантес Сааведра Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (Частина І) Переклад Миколи Лукаша

ЗМІСТ

1. Мігель де Сервантес Сааведра Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі (Частина І) Переклад Миколи Лукаша
2. Розділ XXXIX, де невольник оповідає про життя своє і пригоди...
3. РОЗДІЛ І, де оповідається, хто такий був преславний...
4. РОЗДІЛ II, де оповідається про перший виїзд завзятого Дон...
5. РОЗДІЛ III, де оповідається яким потішним способом...
6. РОЗДІЛ IV Що приключилось нашому рицареві по виїзді з...
7. РОЗДІЛ V, де оповідається далі про злигодні нашого рицаря...
8. РОЗДІЛ VI Про великий і цікавий огляд, що вчинили парох і...
9. РОЗДІЛ VII Про другий виїзд нашого доброго рицаря Дон...
10. РОЗДІЛ VIII Про велику перемогу, здобуту премудрим Дон...
11. РОЗДІЛ IX, що оповідає про кінець і край дивовижного...
12. РОЗДІЛ X Про втішні розмови, що провадив Дон Кіхот зі...
13. РОЗДІЛ XI Про те, як велося Дон Кіхотові у козопасів...
14. РОЗДІЛ XII Що розповів пастух тим, хто був із Дон Кіхотом...
15. РОЗДІЛ XIII, де завершується повість про Марселу і...
16. РОЗДІЛ XIV, де наводяться розпачливі вірші небіжчика...
17. РОЗДІЛ XV, де оповідається про немилу пригоду, що сталася...
18. РОЗДІЛ XVI Що сталося з завзятим гідальгом у корчмі, яка...
19. РОЗДІЛ XVII, де оповідається про нові незліченні...
20. РОЗДІЛ XVIII, де оповідається про розмову, що провадив...
21. РОЗДІЛ XIX Про мудрі Санчові розмови з паном, про...
22. РОЗДІЛ XX Про небачену й нечувану пригоду, з якої...
23. РОЗДІЛ XXI, де оповідається про знакомиту пригоду з...
24. РОЗДІЛ XXII Як Дон Кіхот звільнив багатьох бездольників,...
25. РОЗДІЛ XXIII Про те, що спіткалось славетному Дон...
26. РОЗДІЛ XXIV, де продовжується розповідь про пригоду в...
27. РОЗДІЛ XXV, де оповідається про дивні речі, які...
28. РОЗДІЛ XXVI, де оповідається про дальші витворки...
29. РОЗДІЛ XXVII Про те, як парох із цилюрником довели свій...
30. РОЗДІЛ XXVIII, де оповідається про нову і приємну...
31. Розділ XXIX, де оповідається, яким хитрим і мудрим...
32. РОЗДІЛ XXX, де мова мовиться про бистроумність прекрасної...
33. РОЗДІЛ XXXI Про втішну розмову між Дон Кіхотом та його...
34. РОЗДІЛ XXXII, де оповідається про те, що сталося з Дон...
35. РОЗДІЛ XXXIII, де розказується повість про...
36. РОЗДІЛ XXXIV, де продовжується повість про...
37. РОЗДІЛ XXXV, де оповідається про небувало жорстоку битву...
38. РОЗДІЛ XXXVI, де оповідається про інші незвичайні події в...
39. РОЗДІЛ XXXVII, де продовжується історія преславної...
40. РОЗДІЛ XXXVIII, де наводяться прецікаві Дон Кіхотові...
41. РОЗДІЛ XXXIX, де невольник оповідає про життя своє і...
42. РОЗДІЛ XL, де продовжується невольникова історія...
43. РОЗДІЛ XLI, де невольник далі оповідає свої пригоди...
44. РОЗДІЛ XLII, де оповідається про те, що сталося в корчмі...
45. РОЗДІЛ XLIII, де оповідається втішна історія молодого...
46. РОЗДІЛ XLIV, де оповідається про нові незвичайні події,...
47. РОЗДІЛ XLV, в якому остаточно вирішуються сумніви щодо...
48. РОЗДІЛ XLVI Про знакомиту пригоду зі стражниками і про...
49. РОЗДІЛ XLVII Про те, яким дивним способом зачаровано Дон...
50. РОЗДІЛ XLVIII, де каноник розправляє далі про рицарські...
51. РОЗДІЛ XLIX, де наводиться прерозумна розмова Санча Панси...
52. РОЗДІЛ L, Про мудрі сперечання, які провадив Дон Кіхот із...
53. РОЗДІЛ LI Що розповів козопас усім тим, що супроводили...
54. РОЗДІЛ LII Про сутичку Дон Кіхота з козопасом та про...
55. Примітки ПРИСВЯТА С. 7. Дук Бехарський - Дон Алонсо...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate