Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Джованні Боккаччо Декамерон Переклад Миколи Лукаша
ОПОВІДКА СЬОМА
Таланові ді Молезе приснилось, ніби вовк порвав його жінку; він каже їй стерегтись; вона не слухає, і сон збувається
Як дійшла кінця Панфілова оповідка, всі похвалили вигадливість трактирникової жінки; тоді королева веліла заступити чергу Пампінеї. Та почала:
- Любії мої подруги, тут уже говорилось про те, що сни бувають правдиві, хоч дехто з того й сміється; тим хочу я долучити до вже оповіданих ще одну коротеньку історійку: що сталось недавно одній моїй сусідці, яка не пойняла віри тому, що приснилось її чоловікові.
Я не знаю, чи по знаку вам той статечний чоловік - зовуть його Талано ді Молезе. Він узяв собі за дружину дуже гарну дівчину на ймення Маргарита, тільки химерна якась була вона в нього, крута на вдачу і вперта: ніколи, було, не послухає нічиєї ради, і все їй недогода. Нелегко було переносити ті примхи Таланові, та що вдієш? Мусив терпіти.
Раз якось був Талано з своєю Маргаритою на селі, в одному своєму маєтку, і приснився йому вночі сон, буцімто його жінка гуляє в прегарному лісі, що ріс неподалік од їхньої садиби; от іде вона собі, аж де взявся з гущини здоровенний та страшенний вовк, схопив її зненацька за горло, повалив і намагався понести її, хоч як вона кричала пробі; коли ж він випустив її з своєї пащеки, горло й лице жінчине було геть роздерте. От прокинувся Талано вранці та й каже жінці:
- Слухай, жінко, хоч ти в мене і вперта дуже і нема мені з тобою промитої години, та не хотів би я, щоб тебе спостигло якесь лихо. Послухай моєї ради, не виходь сьогодні ані-куди з дому.
Коли вона спитала, з якої речі, він розказав їй докладно, що йому приснилось. Жінка покивала головою та й каже: [529]
- Хто кому зла зичить, про того й сни погані бачить. Ось ти ніби жалієш мене, а тобі те приснилось, що ти хотів би наяву побачити, та я вже постараюсь, щоб ні сьогодні, ані коли не порадувати тебе моїм нещастям.
- Так я і знав, - каже Талано, - що ти мені отаке скажеш; як не чеши паршивого, не діждешся дяки. Хоч вір мені, хоч ні, а я тобі по-хорошому кажу: сиди сьогодні дома або принаймні хоч у ліс не ходи.
- Ну, нехай уже, - одказала жінка, - не піду. Сказала йому так, а сама думає: «Бач, як хитро він до
мене взявся, щоб налякати, - не ходи, мовляв, у ліс. Певно, задумав там зійтися з якою-небудь хвойдою і боїться, щоб я його не застукала. Він думає, що мені повилазило! Дурна була б, якби йому повірила: я його добре знаю! Ні, не діжде він - я таки пристережу, хоч і цілий день у лісі просиджу, які фиги-миги буде він там продавати».
Сеє подумавши, діждалась, поки чоловік із дому вийде, та й собі другою стежкою до лісу нишком побралася; сховалась там у самій гущині та й стала чигати, на всі боки роззираючись, чи нема де кого. Сидить вона в своїй засідці, про вовків зовсім не дбаючи, аж тут де взявся з густого чагаря величезний, страшнючий вовк; не встигла вона й пробі крикнути, як він кинувся на неї, схопив міцно зубами й поніс, немов ягницю. Жінка не могла ані крикнути, бо горло було стиснуте, ані пручатись, і, певне, вовк був би заніс її кудись і задушив, якби не попались йому по дорозі пастухи: вони почали тюкати на нього, і він мусив упустити її. Пастухи впізнали панію і понесли її, бідну й нещасну, до маєтку, де лікарі по довгих стараннях таки вилікували її; хоч і не зовсім: на горлі й на обличчі лишились у неї такі потворні шрами, що з колишньої красуні стала бридка й страхолюдна жінка. Соромилась після того сердега й на люди показуватись, і не раз гірко нарікала на упертість свою, жалкувала, що не пойняла віри віщому сну свого чоловіка, - а що було б послухати!
ОПОВІДКА ВОСЬМА
Бйонделло підманює Чакка, запросивши його не на той обід, а
Чакко хитро оддячує Бйонделлові, що той дістає доброго
прочухана
Усе веселе товариство було тої думки, що то Таланові не сон приснився, а видиво явилось - так воно все справдилось [530] достеменно. Коли всі замовкли, королева веліла оповідати далі Лауретті. Та зразу ж ізняла річ:
- Любії мої розумниці, ті, що поперед мене оповідали, брали собі за предмет щось таке, про що вже й раніше тут мова мовилась: так і жорстока помста бакалярова, про яку говорила вчора Пампінея, навела мене на думку розказати вам про те, як один чоловік оддячив другому, хоч, може, й не так суворо, але все-таки вельми дошкульно.
Так от, жив у Флоренції один чоловік, на ймення Чакко, з усього світу хрещеного прожера; щоб напхати ту неситу десяту пельку, не вистачило б усього його добра. А що був він собі чоловік не без розуму, на всякі витівки й вигадки дотепний, то й став він промишляти поміж людьми своїм жартівливим юродством, ходячи в багаті господи, де любили добре попоїсти: чи просять його, було, - чи не просять, а він так і вродиться на обід чи на вечерю.
Тоді ж само жив у нашому городі і такий собі Бйонделло, маленький чепурненький чоловічок, чистюк над чистюками: убраний завжди ошатно, на голові ловка шапочка, біляве волосся гладенько причесане й прилизане; пробавлявся він таким самим чином, як і Чакко. Пішов ото він раз якось у піст на рибний торг купити дві здоровенні міноги для мес-сера В'єрі де Черкі; тут побачив його Чакко, підійшов ближче і спитав:
- Що ти тут робиш?
- Та бачиш, - каже Бйонделло, - вчора ввечері мессеру Корсові Донаті вже прислали три міноги, кращі за цих, та ще осетрини, та й то на гостей не вистачить, що на обід прийдуть, так він послав мене ще прикупити. Ти ж там будеш?
- Авжеж, буду, - каже Чакко, - хіба ти не знаєш? Та, дождавшись обідньої пори, і пішов до мессера Корса;
той із своїми сусідами саме лагодився сідати до столу і спитав його, чого він прийшов. А Чакко йому й каже:
- Та так, добродію, пообідати з вами і з вашою компанією.
- Милості просимо, - каже йому мессер Корсо, - зараз ми й будемо обідати, саме пора.
Сіли до столу, аж на обід тільки гороху подали, шинки трохи та ще простої риби з Арно - і по всьому. Зміркував тоді Чакко, що Бйонделло його піддурив, і, розсердившись непомалу, вирішив одплатити йому.
Через кілька днів він зустрів Бйонделла - той уже про свій жарт не з одним чоловіком говорив, багатьох насмішив; [531]
побачивши Чакка, він поздоровкався до нього і спитав, смію- і чися, чи добре смакували міноги в мессера Корса. На те ] Чакко одповів: і
- Ще на сім тижні дізнаєшся краще за мене. ; Не гаючи даремно часу, як тільки розстався з Бйондел- ;
лом, Чакко домовився за певну ціну з одним пронозою-ха-ламидником, дав йому чималу сулію, повів до галереї Кавіч-чолі, де жив мессер Філіпііо Ардженті - здоровенний чолов'яга, кремезний і кріпкий, а до того ще дуже гарячий і оприскливий, - показав йому того добродія та й каже:
- Піди до нього з сією сулією в руках і скажи: «Мессере, . мене прислав до вас Бйонделло; він просить, щоб ви всипали йому в цю сулію доброго червоного вина, бо хоче погуляти з своїми комариками». Та гляди, щоб він тебе не заграбастав, бо й тобі попаде, і моя справа зіпсується.
- Більше нічого йому не казати? - питав халамидник.
- Нічого, - каже Чакко, - іди мерщій, скажи йому отак і так, і вертайся з сулією назад, тут я тобі й заплачу.
Пішов той посланець до мессера Філіппа, переказав, як йому веліли. Мессер Філіппо, зроду гнівливий, як почув теє, подумав, що то Бйонделло смішки над ним справляє (добре він знав сього юроду!), зразу спалахнув, як порох, і крикнув:
- Що значить усипати? Які такі комарики? А, бий вас обох божа сила!
Та як скочить до того посланця! Сягнув рукою, та той був насторожі - рвонувся і втік, тоді прийшов манівцями знову до Чакка, який усе те бачив, і сказав йому, як було діло. Задоволений Чакко заплатив йому гроші і кинувся шукати Бйонделла; знайшовши його нарешті, він спитав:
- Ти не був оце зараз коло галереї Кавіччолі?
- Не був, - одказав Бйонделло. - А що хіба?
- Та там тебе шукав мессер Філіппо, - каже Чакко, - не знаю навіщо.
- Добре, - каже Бйонделло, - я якраз туди йду, побалакаю з ним.
Та й пішов, а Чакко за ним назирці - побачити, що далі буде. Мессер Філіппо, не наздогнавши того халамидника, був страшенно лютий, бо гадав, що то не інакше, як Бйонделло хотів собі пожартувати над ним із чиєїсь намови. Ще не встиг він з того гніву охолонути, як, надійшов Бйонделло; мессер Філіппо миттю прискочив до нього і заїхав з розгону кулаком у пику.
- Ой, що се ви, добродію? - зойкнув Бйонделло. [532]
А мессер Філіппо, схопивши його за чуприну, подер йому шапку, зірвав і кинув додолу плаща та й ну його кулачити по чому попадя, примовляючи:
- Побачиш зараз, лайдаку, що! Я тобі всиплю, я тобі покажу комариків! Що я тобі, маленький, що ти з мене глузувати надумав?
Сеє кажучи, стовк його на гамуз тим своїм залізним кулаччям, не лишив на голові жодної цілої волосинки, ще й виваляв добре в багнюці, розшарпавши на ньому всю одежу. Бйонделло ж після того першого слова ніяк не міг прийти до другого, щоб спитати, за що він його так лупцює; чує сердега тільки «всиплю» та «комарики», а до чого воно, так і не втямив.
Як мессер Філіппо вже пом'яшкурив його досхочу, прибігли люди й на превелику силу вирвали з його рук побитого й потовченого Бйонделла. Вони пояснили йому, за що розгнівався мессер Філіппо, й почали його сварити, навіщо він посилав до нього такого посланця - хіба не знав, що з цим чоловіком жарти куці? Бйонделло виправдовувався, плачучи, казав, що не посилав нікого до мессера Філіппа по вино; трохи оговтавшись, він пішов додому, смутний та невеселий, здогадавшись, що то Чакко так його підвів.
Коли по довгім часі синяки в нього вже попроходили і він почав бувати на вулиці, зустрів його якось Чакко та й питає сміючись:
- А що, Бйонделло, чи добре вино в мессера Філіппа?
- Гай-гай, - каже Бйонделло, - якби тобі таких добрих міног у мессера Корса!
- Отож гляди, - каже Чакко, - як іще раз угостиш мене таким обідом, як тоді, то я почастую тебе таким вином, як тепер.
Бйонделло, добре розуміючи, що не зможе втопити Чакка в ложці води, попросив його ради Бога, щоб більше його не займав, і сам уже остерігався відтоді брати його на глум.
Книга: Джованні Боккаччо Декамерон Переклад Миколи Лукаша
ЗМІСТ
На попередню
|
|
