Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Войовничі мужі перш за все шукають чужої сили. / Яків Гальчевський

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Джованні Боккаччо Декамерон Переклад Миколи Лукаша


ОПОВІДКА ДЕВ'ЯТА

Бернабд з Генуї, одурений од Амброджуола, втрачає добро своє і

каже убити свою невинну дружину. Вона рятується і в

чоловіцькому перевдязі вступає на службу до султана,

де викриває ошуканця в присутності викликаного до Олександрії

мужа, а після покарання пройдисвіта вертається, перебрана

вже no-жіноцькому і багата, разом із чоловіком до Генуї

Як одбула Еліза, разказавши жалібну повість, свою чергу, то королева Філомена, пані хорошої вроди і високого зросту, а виду привітнішого й веселішого над усіх інших, подумала трохи й сказала:

- Треба нам додержувати умови з Діонеєм, а що всі вже, крім нього й мене, говорили, то спочатку розкажу свою історію я, а він буде, згідно з привілеєм своїм, оповідати останнім.

По сій мові вона почала свою розповідь такими словами:

- Між простим людом ходить така приповідка: «Попадеться й дурисвіт одуреному під ноги». Важко, здається, довести її правдивість якимись доказами, отже ж трапляються в житті пригоди, що її ділом потверджують. Тим-то, любії мої пані, хочу я, од предмета нашого не одбігаючи, переконати вас заразом, що то правду люди кажуть; та й не без пожитку, може, буде вам моя історія, бо навчить вас, як од ошуканців стерегтися.

В одній гостиниці в Парижі зійшлось одного разу кілька заможних італійських купців, - той приїхав туди за одним ділом, той, як ведеться, за другим. Раз якось повечеряли вони добре всі гуртом та й почали балакати про всяку всячину; говорили перескаком про те, про се, а далі зайшла в них мова про жінок, що вони дома позалишали. От один і каже жартуючи:

- Не відаю, що там робить моя стара, але добре знаю, що як мені навинеться тут під руку якась замашна дівчина, то я геть забуваю свою любов до тієї далекої і втішаюся, як можу, із сією близенькою.

А другий і собі:

- І я, - каже, - так само чиню, бо хоч вір жінці, хоч ні, вона там однаково у гречку вскочить, то нехай уже буде в нас так за так і віть за віть: як, мовляли, гукаєш, так і одгукнеться.

І третій теж сказав якесь слівце на той самий штаб, і четвертий, - коротко кажучи, всі на тому ніби погодились, що жінки їхні, зоставшися самі, все одно вакуватися не будуть. [148]

Один тільки Бернабо Ломеллін із Генуї інакшої був про те думки. Він запевняв усіх, що Бог із ласки своєї особливої послав йому дружину, оздоблену всіма чеснотами, які повинна мати жінка, та не лишень жінка, ба й рицар чи паж благородний, що другої такої на всю Італію не знайдеш. На вроду гарна, годами ще молода, собою жвава і моторна, ще й до всякої роботи здала: у рукоділлі жіночому, у тому шиттю чи гаптуванню, над неї нікого немає. А ще, казав, не знайдеш ніде джури чи слуги такого, щоб так панові за столом зумів догодити, як вона йому. А яка вона люб'язна, та розсудлива, та розумна; чи верхи їздити, чи з соколом полювати - усе вміє, а читати, писати й рахувати знає за доброго купця. Отак, кругом її розхваливши, дійшов він і до того, про що в товаристві мова мовилась, і став присягатись та божитись, що чеснішої й чистішої жінки ніде в світі немає, що як він і на десять год чи й навіки з дому одлучиться, то може бути певен, що жінка його ні до кого другого зроду не пригорнеться.

Серед тих купців, що там про сі речі бесідували, був один молодий торговець із П'яченци на ім'я Амброджуоло. Почувши останню хвалу, що оддав Бернабо своїй жінці, він розреготався на всі заставки й спитав глумливо, чи то часом не од цісаря дістав він, єдиний з усіх мужчин, такий привілей. Бернабо одказав, трохи ніби з серцем, що не цісар, а пан Біг, могутніший, либонь, за цісаря, дарував йому ту ласку. Тоді Амброджуоло сказав:

- Бернабо, я анітрохи не сумніваюсь, що ти сам переконаний у тім, що правду кажеш; тільки, здається мені, не досить ти в природу речей уникував, бо, якби до неї пильніше приглядався, то помітив би, яко чоловік недурного розуму, багато дечого такого, що примусило б тебе обережніше про сії справи говорити. Ти не думай, не через те ми так легковажно про жінок своїх балакали, що вони з іншого тіста зліплені, ніж твоя, а тому, що добре знаємо, як воно в світі ведеться; ось послухай краще, які в мене міркування з сього приводу. Давно відомо, що чоловік - то найблагородніше створіння з усієї живини, що создав Господь, а потім уже - жінка; усякому розумно, та й на ділі видно, що чоловік досконаліший за жінку, а коли він досконаліший, то, безперечно, має більше за неї твердості і стійкості, а жінота завжди і у всьому хисткіша - на те є чимало природних причин, про які я тут не буду широко розводитись. А якщо вже й чоловік, твердіший на вдачу, не може встояти перед жінкою не лише тоді, як вона його спокушає, а й тоді, коли він сам її запраг-

не, і ладен зробити все на світі, аби тільки оволодіти нею (і таке з ним трапляється не раз на місяць, а тисячу раз на день), - то невже ти сподіваєшся, що хибка од природи жінка устоїть проти благань, лестощів, дарунків і тисячі інших заходів, до яких удасться розумний мужчина, щоб добитися її любові? Невже ти думаєш, що вона викріпить? Та кажи мені що хоч, я тобі не повірю! Ти ж і сам кажеш, що дружина твоя - жінка з крові і кості, як і всі інші, а коли так, то й душа в неї того хоче, що і людська, і сили в неї такі самі, щоб хотінню тому опиратися; нехай вона в тебе буде і чесна, й перечесна - не зарікайся, що вона одна з усіх того не зробить. Навіщо ж ото так уперто своє провадити, противно до того, що всі люди кажуть? На се Бернабо так одказав:

- Я не філософ, а купець, то й відповім тобі по-купець-ки. Я своє знаю: що ти кажеш, може статися з дурною жінкою, що стиду й сорому не має, а котора розумніша, та про честь свою дбає і, її пильнуючи, стає сильнішою за мужчину, якому про те байдуже; отака ж то і моя жінка.

Тоді Амброджуоло:

- Справді, - каже, - якби щоразу, як вони у гречку вскочать, у них виростав на лобі ріжок на ознаку того, що вони зробили, то, думаю, небагато було б до сього діла охочих; але такого не буває, а в розумної то й зроду не лишиться од того ні сліду, ні прослідку. Сором і безчестя тоді тільки буває, як усе на яв вийде; тим-то, котора може потай пере-любки чинити, то так і робить, а як не робить, то, значить, дурна. Будь певен, що та тільки жінка честива, у котрої ніхто не просив, або та, що сама хотіла, та ніхто на неї не понадився. Хоч і знаю я, що так воно має бути з істотних і природних причин, та не говорив би про се з такою певністю, якби сам у тім багато раз і з багатьма жінками був не пересвідчився. Даю тобі слово, що коли б я пробув трохи з твоєю преподобницею, то і її за короткий час до того підмовив би, що й інших.

Бернабо одрік із серцем:

- Словами можна без кінця сперечатися: ти своє правитимеш, я своє, а пуття з того не буде ніякого. Та як ти вже кажеш, що всі жінки такі подільчиві і ти такий митець їх із розуму зводити, то, щоб тебе в честивості дружини моєї переконати, даю тобі голову на одруб, якщо вона тобі будь-коли на підмову дасться; як же ти сього не доб'єшся, то заплатиш мені всього-навсього тисячу золотих червінців.

Амброджуоло, розпалившись уже суперечкою, сказав: [150]

- Що мені, Бернабо, по твоїй крові, як я виграю? Коли вже ти хочеш таку випробу вчинити, то постав проти моєї тисячі своїх п'ять тисяч золотих (бо голова твоя, либонь, вартніша), і, як ти не даєш мені певного реченця, я беруся поїхати до Генуї і за три місяці з часу мого од'їзду підманути на гріх твою жінку, а на доказ того привезу деякі улюблені її речі і подам тобі непохибні прикмети, з яких ти сам досвідчишся, що так воно й було; обіцяй лишень мені на слово честі, що за цей час ні сам до Генуї не приїдеш, ні вісті жодної про сю справу жінці не перешлеш.

Бернабо охоче пристав на сі умови, і, хоч інші присутні там купці намагались їх од того закладу розраяти, знаючи, що з того велике лихо може скоїтися, Амброджуоло та Бернабо так розтроюдились обидва, що на те розраювання не вважали і ту свою угоду для більшої певності власноручно на письмі списали.

Учинивши ту угоду, Бернабо зостався в Парижі, а Амброджуоло виїхав якомога швидше до Генуї. Проживши тут кілька день, він розпитався обережно, де та жінка живе і якого вона норову, і почув про неї ще більше доброго, ніж од самого Бернабо. Утямив тоді Амброджуоло всю безрозумність свого замаху, проте зазнайомився з одною бідною жінкою, що вхожа була до тої панії і дуже їй угідна, і, не змігши од неї більшого добитись, підплатив її, щоб упровадила його в навмисне для того зробленій скрині не тільки до господи, а й до опочивальні паниної. Жінка сказала (з його науки), що має кудись поїхати, і попрохала постерегти кілька день тої скрині.

Як настала ніч і господиня заснула, Амброджуоло одімк-нув ізсередини ту скриню і виліз потихеньку з неї. В опочивальні світилося, і він почав пильно розглядатися по кімнаті, щоб запам'ятати її розташування і всю обстанову, малювання на стінах та інші прикметні речі. Тоді підійшов до ліжка і, звірившись, що пані й дівчинка обік неї твердо сплять, од-слонив нищечком укривало й побачив, що нага вона незгірша, як і вбрана, та не помітив ніякої признаки, що нею міг би похвалитись, опріч одної: під лівою груддю в неї була чималенька родима цятка, а круг неї кілька золотастих волосинок. Сеє побачивши, він тихенько вкрив її знову; хоч і кортіло йому, життя своє одваживши, прилягти до такої кралі, одначе не насмілився, чувши, яка вона в сій справі сувора й невблаганна. До самого світу нишпорив він у її кімнаті: вийняв із шаховки її капшук, пару перстеників та поясів, халатик, потім поклав те все до себе в скриню, вліз у неї сам і [151] замкнувся; те ж саме робив він і другої ночі, так що пані не помітила нічогісінько. На третій день, як було домовлено, та жінка приїхала по свою скриню і одвезла її туди, відки взяла. Амброджуоло виліз із скрині, розрахувався честь-честю з жінкою і подався не гаючись до Парижа, захопивши з собою вкрадені речі.

Приїхавши туди ще до призначеного терміну, скликав він купців, що були при тій розмові, як він із Бернабо закладався, і заявив у присутності свого суперечника, що виграв заклад, бо добився того, що похвалявся зробити. На доказ того, що так воно й було, він спочатку змалював словами обстанову кімнати і картини, що в ній висять, а потім показав украдені речі, буцімто пані те все йому подарувала. Бернабо визнав, що кімната і справді така, як розказав Амброджуоло, і що ті речі дійсно жінчині, але сказав, що про кімнату він міг розпитатись у челяді і з її ж допомогою дістати ті речі; тож як не подасть він інших доказів, сих двох не досить для того, щоб признати йому перемогу. Тоді Амброджуоло сказав:

- По правді вистачило б із тебе і сих доказів, та як ти хочеш інших, я подам їх. Скажу тобі, що в мадонни Дзінев-ри, дружини твоєї, під лівою груддю чималенька родима цятка, а круг неї золотих волосинок шестірко.

Як почув сеє Бернабо, то неначе хто йому в серце ножем ударив, такий його жаль обняв. На лиці ж так змінився, що хоч би й слова був не промовив, усякому стало розумно, що Амброджуоло правду каже. По якійсь хвилі він озвався:

- Панове, Амброджуоло сказав щиру правду; він виграв заклад. Нехай же прийде, коли його хіть, по ті гроші.

Другого дня Бернабо розплатився сповна з Амброджуо-лом і виїхав із Парижа, важким духом на жінку дихаючи. Наближаючись до Генуї, не захотів він у самий город їхати, а став миль за двадцять од нього в одному своєму маєтку. Звідти послав він довіреного слугу свого з двома кіньми й листом до Генуї; жінці він написав, що вернувся і нехай вона прибуде до нього із слугою, а слузі наказав потаємно, щоб без ніякого жалю убив її по дорозі в слушному місці, а сам знову до нього вертався.

Слуга прибув до Генуї, оддав панії листа і переказав, що мав, словесно; вона тому вельми зраділа і наступного ранку разом із слугою подалася верхи до того маєтку. Тюпають ото вони собі рядом, гомонять про те, про се, та й заїхали у глибокий байрак; кругом тільки бескеття круте та дерева густії, а людей ані духа. Побачивши слуга, що може тут безпечне [152] панський наказ виконати, вийняв ножа, схопив мадонну Дзіневру за руку та й каже:

- Молітеся, пані, Богові, бо тут вам і смерть! Побачивши ножа й почувши сі слова, пані перелякалася.

- На Бога, - заволала, - скажи ж хоч мені, перед тим як різати, чим я тебе прогнівила, що ти мене згубити хочеш?

- Добродійко, - одказує слуга, - мене то ви нічим не прогнівили, а чим переступили перед паном, того не знаю, тільки велів він мені вас без ніякого жалю по дорозі убити, а як я не зроблю того, то він мене самого на горло скарає. Ви ж знаєте, що неволя моя; чи стану ж я панському наказу навсупір? Бог свідок, шкода мені вас, та нема ради - мушу.

- Змилосердься, ради Бога, - благала пані, плачучи, - не губи, іншому слугуючи, душі живої, що ніколи кривди тобі не вчинила. Знає те Господь-усевіда, що не вдіяла я зроду-звіку нічого такого, за що од мужа таку покару мала б прийняти. Та годі вже про се говорити. Ти можеш, коли тільки схочеш, догодити заразом Богові, панові й мені, а як, так ось як: возьми лишень отсю мою одежу, а мені дай свою камі-зельку й каптан, одвези моє суплаття до пана нашого і скажи йому, що ти мене зарізав, а я клянусь тобі животом своїм, що ти мені даруєш: піду геть звідси, заберуся в такі безвісті, що довіку про мене в сих краях ні слуху, ні прослуху не буде.

Слуга, що проти волі мав убити її, здався- без труднощів на те благання. Він узяв її одежу, а їй оддав свою каптанину й камізельку і зоставив гроші, скільки при собі мала. Попросивши панію збігти кудись із того краю, лишив він її у байраці безкінну, а сам поїхав до пана і сказав, що веління його виконав - жінку вбив і труп вовкам на жир покинув.

Трохи згодя Бернабо повернувся до Генуї. Як довідались там про се діло, зазнав він од усіх великої огуди.

Тим часом бідолашна пані, залишившися сама в байраці, діждала ночі, заличкувалась, як могла, і добралась до слобідки; там, діставши в одної баби різне справилля, підкоротила лаптан, приладила його до свого стану, із камізельки пошила собі ногавиці, обтяла коси і, взявши на себе постать моряка, попростувала до моря, де зустріла, як на те, каталонського шляхтича на ймення сеньйор Енкарарх, що прохолоджувався саме коло криниці, вийшовши на берег із свого корабля, котрий стояв на якорі в Альбі. Увійшовши з ним у речі, стала вона до нього на службу і сіла на той корабель під іменем Сікурано з Фінале. Господар дав їй краще вбрання, і вона заходилася служити йому так щиро та ревно, що ввійшла до нього незабаром у велику ласку. [153]

Через який там час поплив той каталонець із усяким крамом до Олександрії; він привіз у подарунок султанові кілька виборних соколів. Султан запрошував його двічі або й тричі до себе на обід; помітивши, як знамените прислужує гостеві Сікурано, він так його уподобав, що попрохав каталонця уступити йому свого джуру, і той хоч-не-хоч мусив із ним розстатися. Сікурано ж своєю щирою і пильною службою добувся невдовзі од султана не меншої приязні і ласки, ніж перед тим у каталонця.

У ту добу в місті Акрі, що було підвладне султанові, одбу-вався щороку ярмарок, на який з'їжджалася сила-силенна купців - і християнських, і сарацинських. Для забезпеки торгового люду і краму посилав туди султан звичайно, крім дрібніших урядовців, ще й котрогось достойника свого з помічниками, щоб на торговиці лад давали. Одного року надумав він послати на те діло Сікурана, що наломився вже гаразд по-їхньому говорити; так же і зробив. Прибув Сікурано до Акри й заходився там пильно й ретельно яко привідця охорони торговельної урядувати. Крутилося там багато всякого купецтва з Італії - були і сицилійці, й пізанці, і генуезці, й ве не ціани, і з інших міст родимці; з ними ж то водив охоче компанію Сікурано, рідну свою країну пригадуючи. Одного разу спинився він якось біля венеціанської крамної комори і побачив межи іншими коштовними речами капшук і пояс, що колись його були. Здивувався Сікурано великим дивом, та на виду того не показав, лише спитав чемно, чиї то речі і чи продажні вони. А з тими венеціанами та був Амброджуо-ло з П'яченци, що привіз сюди багато всякого краму на їхньому кораблі; почувши, що привідця охорони питає про ті речі, він виступив наперед і промовив сміючися:

- Добродію, сі речі мої. Вони непродажні, та вже як вашій милості до смаку припали, то подарую їх вам залюбки.

Бачивши, що купець сміється, Сікурано подумав був, що той, може, впізнав його по якійсь прикметі, проте не збентежився і сказав:

- Ти, мабуть, із того смієшся, що я чоловік військовий, а питаю про сі жіночі витребеньки?

А Амброджуоло йому й каже:

- Ні, добродію, не з того. Я сміюся, бо пригадав, як ті речі мені дісталися.

На те йому Сікурано:

- Ану ж бо, щасти тобі Боже, розкажи нам, як ти їх добув, коли се сподобно. [154]

- Добродію, - одвітував Амброджуоло, - сії речі і ще дещо дала мені одна мостива пані із Генуї, на ймення мадонна Дзіневра, дружина Бернабо Ломелліна, тої ночі, що я ночував з нею, і просила зберігати їх на незабудь. От я й засміявся, бо спало мені на думку, який йолоп той Бернабо, що поставив здуру аж п'ять тисяч золотих проти моєї тисячі, що я не спокушу його жінки; а я таки спокусив - і виграв заклад. Тоді Бернабо нема того, щоб себе за свою дурість покарати, надумав покарати дружину свою за те, що робить усе жіноцтво, і, кажуть, велів її вбити, як повернувся з Парижа до Генуї.

Почувши сеє, зміркував одразу Сікурано, яка була причина гніву Бернабо, і, переконавшися вочевидь, що сей купець до всього лиха привинен, вирішив не попустити йому сієї шваби. Удавши, що ся історія припала йому до вподоби, він хтозна-як заприязнився з Амброджуолом і нарадив йому їхати після розторжя з усім своїм добром до Олександрії, де влаштував йому порядну крамницю ще й дав чимало своїх грошей. Купець, велику користь собі од того маючи, охоче затримався в сьому городі.

Сікурано, бажаючи якомога швидше свою невинність перед очі Бернабо уявки поставити, доти не заспокоївся, доки не викликав його до Олександрії через знайомих генуезьких купців, що зуміли знайти для того якусь приключку; а що Бернабо був у дуже скрутному становищі, Сікурано попрохав потаєнці одного свого приятеля, щоб той прихистив його до слушного часу в своїй господі.

Уже перед тим Сікурано зводив якось Амброджуола до султана, що з цікавістю вислухав од купця оповідання про його пригоду; тепер же, дізнавшися про приїзд Бернабо, вирішив він, що настав час діяти, і, вигодивши зручну хвилю, попрохав султана, щоб той призвав перед себе обох купців і змусив Амброджуола як не просьбою, то грозьбою розповісти в присутності Бернабо все по правді, як там у нього було діло з тою мадонною Дзіневрою. Султан викликав їх обох і, як вони з'явилися, з суворим виглядом зажадав од Амброджуола в присутності багатьох двораків, щоб той признався по правді, яким чином виграв він у Бернабо п'ять тисяч золотих червінців; тут же стояв і Сікурано, на якого Амброджуоло покладав був надію, але недавній приятель позирав на нього ще грізніше і залякував тяжкими муками, як не признається у всьому. Тоді Амброджуоло, притиснутий із двох боків і не сподіваючись, зрештою, більшої кари, ніж повернення тих п'яти тисяч і вкрадених речей, хоч-не-хоч мусив [155] розказати привселюдно геть-чисто все по правді, як було діло. Як Амброджуоло доказав усе до краю, Сікурано, нібито виконуючи волю султанову, звернувся до Бернабо й спитав:

- А що зробив ти своїй жінці через ту брехню? На те одвітив Бернабо:

- Через утрату грошей і через ту неславу, якою мене вкрила (так мені здавалось) дружина моя, поклав я на неї великий гнів і велів слузі своєму убити її; потому, як сказав мені той слуга, вовки розшарпали її тіло.

Вислухав усе те султан, та не розумів іще, куди гне Сікурано, що влаштував сей допит, аж той обізвався до нього сам:

- Володарю мій і пане, ви бачите навіч, які гарні в тої доброї жінки і муж, і коханок. Сей позбавляє її честі, знеславивши її добре ім'я, і воднораз оббирає її мужа; той, вірячи більше чужій брехні, ніж її щирості, в якій міг за довгий час спільного життя пересвідчитись, каже її забити й вовкам на поталу оддати. Опріч того, і муж, і коханок так її люблять і так шанують, що хоч і довго жили з нею, а вже не впізнають її. А щоб ви, пане мій, ще краще зрозуміли, чого і сей, і той заслужили, то обіцяю вам, - якщо тільки з ласки вашої зво-лите покарати дурисвіта й помилувати одуреного, - привести тую жінку перед ваші і їхні очі.

Султан, готовий у всьому вволити Сікуранову волю, пристав на те прохання і сказав, нехай він приведе ту жінку. Бернабо, що певен був у її смерті, дуже тому здивувався; Амброджуоло побачив уже, що непереливки, одними грішми тут не відбудешся, і, не знаючи, добра чи лиха од того сподіватися, чекав її приходу, немов очманілий. Діставши згоду од султана, Сікурано упав, плачучи, перед ним навколішки і промовив - уже не чоловічим голосом, бо годі було чоловіка вдавати:

- Пане мій, я - бідна, нещасна Дзіневра, що тинялася шість років світами в чоловіцькій постаті, брехливо і злочинне знеславлена сим зрадником Амброджуолом і віддана сим лютим і неправедним мужем служебникові на заріз, а вовкам на з'їжу.

І, роздерши на собі пазуху, показала перса, появивши себе жінкою в очу султана і всіх присутніх. Потім, обернувшись до Амброджуола, спитала його гнівно, коли се було, що він ночував із нею, як про те хвалився. Пройдисвіт уже впізнав її, та не сказав ні півслова - од сорому йому заціпило.

Султан же, що мав її доти за мужчину, не міг із дива вийти - все, що він тут почув і побачив, здавалось йому сном, а не дійсністю. Нарешті, отямившись із чудування і [156] впевнившись, що все те діється усправжки, превелику оддав пошану поведінці мадонни Дзіневри, званої доти Сікурано, і вдачі її, і витривалості, і цнотливості. Тоді казав дати їй пристойне жіноче вбрання і дівчат на послугу і дарував, як пообіцяв, животом Бернабо, хоч він і заслужив смерті. Той же, впізнавши дружину, упав перед нею навколішки і, плачучи, благав у неї прощення. Вона добротливо пробачила йому, хоч він того був і невартий, і приголубила його ніжно, як мужа свого.

Потім того султан повелів прив'язати Амброджуола десь на видноті і на спеці сонячній до стовпа, вишмарувати його медом і потіль не одв'язувати, покіль сам не впаде; так же і зробили. Крім того, наказав султан оддати мадонні Дзіневрі все добро пройдисвітове (а добра того було стільки, що і в десять тисяч дублонів не вбереш); тоді спорядив розкішну учту на честь Бернабо, яко мужа її, і самої мадонни Дзіневри, яко найдостойнішої женщини, і подарував їй клейнода-ми, золотим да срібним начинням і грішми стільки, що знов понад десять тисяч дублонів набігло. Як же учта скінчилася, велів нарихтувати корабель і дозволив їм, як вони того хотіли, повернутись до Генуї. Приїхали вони туди веселі і багаті -пребагаті, і всі вітали їх із шаною великою, особливо ж мадонну Дзіневру, яку вже давно були поховали. До самої смерті всі поважали її, яко жінку мудру і статечну. -

Амброджуола ж іще того самого дня було прив'язано до стовпа й вимазано медом; він сконав у великих муках, бо оси, мухи й ґедзі (а їх у тому краї тьма-темрява) скусали і сточили його до самої кості. Довго ще біліло там ніким не рушене його маслаччя, на сухожиллі теліпаючись, і свідкувало всякому, хто бачив, про його плюгавство. Оттак попався дурисвіт одуреному під ноги.

Книга: Джованні Боккаччо Декамерон Переклад Миколи Лукаша

ЗМІСТ

1. Джованні Боккаччо Декамерон Переклад Миколи Лукаша
2. Примітки (О.Кругликова) Зачинається книга,...
3. ОПОВІДКА ПЕРША Сер Чаппеллетто возить богочестивого...
4. ОПОВІДКА ДРУГА Єврей Аврам їде з намови Джаннотта дг...
5. ОПОВІДКА ТРЕТЯ Єврей Мельхіседек притчею про три персні...
6. ОПОВІДКА П'ЯТА Маркіза Монферратська, почастувавши...
7. ОПОВІДКА СЬОМА Бергаміно історією про Примаса та...
8. ОПОВІДКА ВОСЬМА Гвільєльмо Борсьєре дотепними словами...
9. ОПОВІДКА ДЕСЯТА Маестро Альберто з Болоньї чемніш...
10. ДЕНЬ ДРУГИЙ Зачинається другий день Декамерона, де під...
11. ОПОВІДКА ДРУГА Рінальдо д 'Асті, пограбований...
12. ОПОВІДКА ТРЕТЯ Троє молодиків, майно своє...
13. ОПОВІДКА ЧЕТВЕРТА Ландольфо Руффоло, збіднівши, йде в...
14. ОПОВІДКА П'ЯТА Андреуччо з Перуджії приїздить до...
15. ОПОВІДКА ШОСТА Мадонна Берітола втрачає двох синів...
16. ОПОВІДКА СЬОМА Вавилонський султан посилає дочку свою в...
17. ОПОВІДКА ВОСЬМА Граф Антверпенський, неправедно...
18. ОПОВІДКА ДЕВ'ЯТА Бернабд з Генуї, одурений од...
19. ОПОВІДКА ДЕСЯТА Паганіно з Монако викрадає жінку в...
20. ДЕНЬ ТРЕТІЙ Зачинається третій день, у який під...
21. ОПОВІДКА ПЕРША Мазетто з Лампореккіо прикидається німим...
22. ОПОВІДКА ДРУГА Один із конюших короля Агілульфа спить з...
23. ОПОВІДКА ТРЕТЯ Під покривкою щиросердої сповіді одна...
24. ОПОВІДКА ЧЕТВЕРТА Дон Феліче навчає брата Пучча, якою...
25. ОПОВІДКА П'ЯТА Дженджик дарує мессерові Франческу...
26. ОПОВІДКА ШОСТА Річчардо Мінутоло кохає Кателлу, дружину...
27. ОПОВІДКА СЬОМА Тедальдо, розцуравшися з своєю коханкою,...
28. ОПОВІДКА ВОСЬМА Ферондо, випивши снодійного дання,...
29. ОПОВІДКА ДЕВ'ЯТА Жілетта з Нарбонни виліковує короля...
30. ОПОВІДКА ДЕСЯТА Алібек іде спасатися в пустинь;...
31. ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ Зачинається четвертий день, у який під...
32. ОПОВІДКА ПЕРША Танкред, князь Салернський, убиває...
33. ОПОВІДКА ДРУГА Отець Альберт запевняє одну жінку, ніби...
34. ОПОВІДКА ТРЕТЯ Троє кавалерів любляться з трьома...
35. ОПОВІДКА ЧЕТВЕРТА Джербіно, всупереч обітниці, даній...
36. ОПОВІДКА П'ЯТА рати Ізабеттині вбивають її коханця; він...
37. ОПОВІДКА ШОСТА Андреола любить Габріотта; вона...
38. ОПОВІДКА СЬОМА Сімома любиться з Пасквіном і гуляє з...
39. ОПОВІДКА ВОСЬМА Джіроламо любить Сальвестру; мати...
40. ОПОВІДКА ДЕВ'ЯТА Гвільєм Россільйонський дає своїй...
41. ОПОВІДКА ДЕСЯТА Лікариха кладе свого опойним зіллям...
42. ДЕНЬ П'ЯТИЙ Зачинається п 'ятий день, у який під...
43. ОПОВІДКА ДРУГА Костанца любить Мартучча Гоміта;...
44. ОПОВІДКА ТРЕТЯ П'єтро Боккамацца, тікаючи з...
45. ОПОВІДКА ЧЕТВЕРТА Мессер Ліціо да Вальбона застає...
46. ОПОВІДКА П'ЯТА Гвідотто з Кремони приручає перед смертю...
47. ОПОВІДКА ШОСТА Джанні з Прочіди схоплюють з коханою...
48. ОПОВІДКА СЬОМА Теодор кохається з Віолантою, донькою...
49. ОПОВІДКА ВОСЬМА Настаджо дельї Онесті закохується в...
50. ОПОВІДКА ДЕВ'ЯТА Федеріго дельї Альберігі любить без...
51. ОПОВІДКА ДЕСЯТА П'єтро ді Вінчало йде вечеряти до...
52. ДЕНЬ ШОСТИЙ Зачинається шостий день, у який під...
53. ОПОВІДКА ДРУГА Пекар Чісті дотепним словом звертає...
54. ОПОВІДКА ТРЕТЯ Монна Нонна де Пульчі влучною відповіддю...
55. ОПОВІДКА П'ЯТА Мессер Форезе да Рабатта і маестро...
56. ОПОВІДКА СЬОМА Мадонна Філіппа, впіймана мужем у...
57. ОПОВІДКА ДЕВ'ЯТА Гвідо Кавальканті шпетить позавгорідно...
58. ДЕНЬ СЬОМИЙ Зачинається сьомий день, у який під...
59. ОПОВІДКА ДРУГА Перонелла ховає коханця в кадуб, як муж...
60. ОПОВІДКА ТРЕТЯ Брат Рінальдо спить із своєю кумою;...
61. ОПОВІДКА ЧЕТВЕРТА Тофано замикається вночі од жінки...
62. ОПОВІДКА П'ЯТА Ревнивий чоловік, перебравшися за...
63. ОПОВІДКА ШОСТА До монни Ізабетти, що приймала саме...
64. ОПОВІДКА СЬОМА Лодовіко освідчується в коханні мадонні...
65. ОПОВІДКА ВОСЬМА Чоловік починає ревнувати жінку, - вона...
66. ОПОВІДКА ДЕВ'ЯТА Лідія, Нікостратова дружина, кохає...
67. ОПОВІДКА ДЕСЯТА Двоє сієнців люблять одну жінку, що...
68. ДЕНЬ ВОСЬМИЙ Зачинається восьмий день, у який під...
69. ОПОВІДКА ДРУГА Парох із Варлунго спить із монною...
70. ОПОВІДКА ТРЕТЯ Каландріно, Бруно та Буффальмакко йдуть...
71. ОПОВІДКА ЧЕТВЕРТА Настоятель ф 'єзоланського собору...
72. ОПОВІДКА П'ЯТА Троє молодих флорентинців стягають штани...
73. ОПОВІДКА ШОСТА Бруно і Буффальмакко крадуть у...
74. ОПОВІДКА СЬОМА Бакаляр любить удову, та вона кохається...
75. ОПОВІДКА ВОСЬМА Двоє сієнців товаришують між собою;...
76. ОПОВІДКА ДЕВ'ЯТА Маестро Сімоне, лікар, хоче вступити в...
77. ОПОВІДКА ДЕСЯТА Одна сицилійка хитро видурює в...
78. ДЕНЬ ДЕВ'ЯТИЙ Зачинається дев 'ятий день, у який під...
79. ОПОВІДКА ДРУГА Абатиса схоплюється вночі, щоб застукати...
80. ОПОВІДКА ТРЕТЯ З намови Бруна, Буффальмакка та Нелла...
81. ОПОВІДКА ЧЕТВЕРТА Чекко Фортарріго програє в...
82. ОПОВІДКА П'ЯТА Каландріно закохується в одну дівчину, і...
83. ОПОВІДКА ШОСТА Двоє кавалерів заночували в трактирі;...
84. ОПОВІДКА СЬОМА Таланові ді Молезе приснилось, ніби вовк...
85. ОПОВІДКА ДЕВ'ЯТА Двоє юнаків питають ради в Соломона:...
86. ОПОВІДКА ДЕСЯТА Отець Джанні на прохання кума П'єгпра...
87. ДЕНЬ ДЕСЯТИЙ Зачинається десятий і останній день...
88. ОПОВІДКА ДРУГА Гіно ді Такко займає в полон абата...
89. ОПОВІДКА ТРЕТЯ Мітрідан заздрить Натанові, що він такий...
90. ОПОВІДКА ЧЕТВЕРТА Мессер Джентіле де Карізенді,...
91. ОПОВІДКА П'ЯТА Мадонна Діанора загадує мессерові...
92. ОПОВІДКА ШОСТА Король-переможець Карло Старий...
93. ОПОВІДКА СЬОМА Король Педро, дізнавшись, як палко...
94. ОПОВІДКА ВОСЬМА Софронія, одружившися ніби з Егісіппом,...
95. ОПОВІДКА ДЕВ'ЯТА Мессер Торелло гостить у себе...
96. ОПОВІДКА ДЕСЯТА На прохання своїх підданців маркіз...
97. ОДАВТОРСЬКА ПІСЛЯМОВА Ласкавії мої читальниці, юнії дами,...
98. ПРИМІТКИ Дані коментарі є поширенням і доповненням...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate