Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Ернст Теодор Амадей Гофман Чужа дитина Переклад Євгена Поповича
ЧУЖА ДИТИНА
Фелікс і Кристліб із самого ранку побігли до лісу. Мати наказала їм довго там не баритись, а вертатися додому й більше сидіти над письмом і читанням, щоб вони знов не осоромилися перед графом, як він другого разу приїде до них. [101]
- Ми лише годину побігаємо, пострибаємо, та й назад, - пообіцяв Фелікс.
Діти зразу ж почали гратися в собаку й зайчика, але й ця гра, і всі інші, які вони заводили, дуже швидко набридали їм. Вони самі не знали, чому так виходило, що саме сьогодні з ними раз по раз траплялася якась халепа. То вітер зірвав із Фелікса кашкета й заніс у кущі, то він, біжачи, перечепився й упав долілиць, то Кристліб чіплялася сукнею об терновий кущ або натикалася ногою на гострий камінь так, що аж зойкала. Скоро вони кинули свої ігри й похмуро попленталися лісом.
- Доведеться вертатись додому й сидіти в кімнаті, - сказав Фелікс, але не пішов далі, а сів на траву в затінку великого, гарного дерева.
Кристліб зробила те саме. Вони сиділи, зажурені й невдоволені, і мовчки дивилися перед собою.
- Ох, - тихо зітхнула нарешті Кристліб, - якби нам знов хтось дав такі гарні іграшки, як у нас були!
- Однаково з них би не було пуття, - буркнув Фелікс, - ми б їх знов поламали й попсували. Послухай, Кристліб, мабуть, мама правду казала. Іграшки були добрі, тільки ми не вміли їх глядіти, а все тому, що ми невчені.
- Твоя правда, Феліксе, - погодилася Кристліб, - якби ми знали всього стільки напам'ять, як ті наші вичепурені брат і сестра, то ти б не викинув у ставок своїх мисливця та музику і мою гарненьку ляльку! Ох, які ми невчені, які нерозумні!
І вона гірко заплакала.
Фелікс приєднався до неї. Вони сиділи й голосили, аж луна йшла лісом.
- Бідні ми, бідні, які ми невчені! [102]
Та раптом вони перестали плакати і вражено спитали одне одного:
- Бачиш, Кристліб?
- Чуєш, Феліксе?
З найглибшого затінку темних кущів навпроти них полилося якесь дивне сяйво, ніби срібне місячне проміння, й відбилося на листі, що затріпотіло з радощів, а до шелесту лісу долучилися чарівні звуки, наче вітер торкнувся струн арфи і збудив акорди, які дрімали в них. Дітей опанував дивний настрій, їхнє горе де й ділося, але на очі їм наверталися сльози від якогось солодкого, незнаного досі смутку. А в кущах ставало все ясніше, чарівні звуки бриніли гучніше, і серця в дітей калатали дужче. Вони не зводили очей з дивного сяйва і - ох! - раптом помітили, що то яскраво освітлена сонцем дитина з надзвичайно милим личком усміхалася й кивала головою їм із кущів.
- Хто ти? Ходи до нас, ходи! - загукали, охоплені невимовною тугою, Кристліб та Фелікс і зірвалися на ноги, простягаючи руки до чарівної дитини.
- Іду... іду! - озвалася з кущів дитина приємним голосом і легко, наче підхоплена шелестким вітром, майнула до них.
ЯК ЧУЖА ДИТИНА ГРАЛАСЯ З КРИСТЛІБ І ФЕЛІКСОМШені було чутно, як ви плакали й нарікали, і стало шкода вас, - сказала чужа дитина. - Що з вами? - Ох, ми й самі добре не знаємо, - відповів Фелікс, - але мені здається, наче нам не вистачало тебе. [103]
- Це правда, - озвалася Кристліб, - бо тепер ти є, і нам знов весело! Чого тебе так довго не було?
І справді, дітям здавалося, наче вони давно вже знали ту чужу дитину і гралися з нею, а тепер їм було так прикро лише тому, що вона десь ділася.
- Правда, іграшок у нас тепер немає, - повів далі Фелікс, - бо я, бовдур, найкращі з них, ті, що мені вчора подарував мій брат у перших, по-дурному поламав і викинув, а гратися однаково хочеться.
- Ой, Феліксе, нащо ти кажеш таке, - мовила чужа дитина й засміялася. - 3 того ломаччя, що ти викинув, справді було мало пуття, а навколо вас із Кристліб повно найкращих іграшок, треба лише вміти побачити їх.
- Де? Де? - загукали Кристліб і Фелікс.
- Озирніться навколо, - мовила чужа дитина.
І Кристліб із Феліксом побачили, що з густої трави, з пухнастого моху визирають, наче блискучі очка, всілякі квітки, одна краща за одну, між ними мерехтять різноколірні камінці й прозорі, мов кришталь, мушлі, а золоті жучки витанцьовують на них і тихо мугичуть своїх пісеньок.
- Зараз ми побудуємо палац, поможіть мені наносити каміння! - сказала чужа дитина, тоді нахилилася й почала збирати барвисті камінці.
Кристліб і Фелікс кинулись допомагати їй. Чужа дитина так добре вміла припасовувати один до одного камінці, що скоро там знялися високі колони, які блищали на сонці, наче полірований метал, а над ними заокруглювався легкий золотий дах. Потім чужа дитина поцілувала квітки, що визирали з землі, і вони, ніжно [104] перешіптуючись, погналися вгору, сплелися в палкій любові докупи й утворили пахучі арки. Діти аж засміялися з радощів, вистрибуючи навколо них. Чужа дитина плеснула в долоні, і золотий дах палацу - то золоті жучки утворили його своїми золотими спинками, - загудів і розпався, колони обернулися в срібний струмок, що зажебонів поміж травою, а на берегах його розташувалися барвисті квітки. Вони то зацікавлено позирали на хвилі струмка, то похитували голівками й прислухалися, що діти кажуть одне одному. Тоді чужа дитина нарвала травинок та стебелець квіток і розсипала їх перед Феліксом та Кристліб. І з тих травинок миттю зробилися чудесні ляльки, найкращі в світі, а із стебелець - прегарні малесенькі мисливці. Ляльки затанцювали навколо Кристліб, узяли її в кільце й залебеділи тоненькими голосками:
- Грайся нами, грайся нами, люба Кристліб! А мисливці заворушилися, забряжчали рушницями, засурмили в ріжки й загукали:
- Збирайтеся! Збирайтеся! На полювання, на полювання!
Раптом із кущів вискочили зайці, а за ними собаки, і мисливці як почали стріляти! Ото була розвага! Все змішалося докупи, і Кристліб з Феліксом загукали:
- Де ляльки? Де мисливці?
- О, вони завжди будуть до ваших послуг, - сказала чужа дитина, - миттю з'являться, тільки-но захочете. А тепер, може, ще побігаємо?
- Добре, добре! - радо погодилися Фелікс і Кристліб.
Тоді чужа дитина взяла їх за руки й вигукнула:
- Раз, два - гайда! [105]
І вони побігли лісом. Але «побігли» - не те слово! То був не біг, ні! Вони легенько линули по лісі, і навколо них, радісно виспівуючи, пурхали барвисті пташки. Раптом діти знялися вгору, аж понад дерева.
- Доброго ранку! - гукнув їм лелека, пролітаючи повз них.
- Не чіпайте мене, не чіпайте мене, я не їм ваших голубів! - крикнув шуліка, боязко ширяючи навколо дітей.
Фелікс аж скрикнув з радощів, але Кристліб стало страшно.
- Ох, мені вже не стає чим дихати, мабуть, я зараз упаду! - вигукнула вона.
Тоді чужа дитина припинила гру, опустила їх додолу і сказала:
- Зараз я заспіваю вам на прощання лісову пісню й на сьогодні досить, а завтра я прийду знов.
Дитина витягла з кишені маленький ріжок з прегарними звивинами, достоту як променисті чашечки квіток, і так гарно засурмила на ньому, що весь ліс залунав чудовими звуками, та ще й соловейки позліталися на поклик ріжка, обсіли все гілля навколо дитини й заспівали своїх найкращих пісень. Та враз ті звуки почали затихати, і тільки тихий шелест долинув із лісу, в якому зникла чужа дитина.
- Завтра... завтра я повернуся! - гукнула вона десь здалеку Феліксові й Кристліб.
Діти самі не знали, як воно вийшло, що їм ще ніколи не було так радісно на серці, як тепер.
- Ох, якби вже знов було те «завтра!» - в один голос сказали вони і заквапились додому, щоб розповісти батькам, що сталося сьогодні в лісі. [106]
Книга: Ернст Теодор Амадей Гофман Чужа дитина Переклад Євгена Поповича
ЗМІСТ
На попередню
|
|
