Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Артюр Рембо Сезон у пеклі Переклад Всеволода Ткаченка та Михайла Москаленка.
VI. НЕМОЖЛИВЕ
О, це моє життя в дитинстві, широкий шлях, пролеглий крізь усі часи, тверезість до надприродності, і безкорисливість, що гідна ліпшого із жебраків, та ще й гординя - не мати друзів, ані батьківщини, як це нерозумно! - Я ж тільки нині це помічаю!
Я, певно ж, мав рацію, як зневажав отих добродіїв, які не згаяли б нагоди зажити пестощів, тих, що паразитують на чистоті й здоров'ї наших жінок, хай навіть ці жінки тепер не дуже з нами згодні.
Я, певно ж, мав рацію у своїй зверхності: бо я тікаю!
Я тікаю.
Я поясню.
Ще вчора я зітхав: «О небо! Тут, на землі, чимало нас, проклятих! Я стільки часу перебув у їхнім товаристві! Я знаю їх усіх. Ми завжди впізнаємо одне одного, й це нас не тішить. До милосердя ми не схильні. Проте ми ввічливі, а наші зв'язки зі світом вкрай благопристойні». Та й що тут дивного? Світ! Гендлярі й наївні люди! - Нас не збезчещено.- Та як до нас поставилися б обрані? Бо є такі веселі злидні, лжеобранці, що нам до них не підійти, якщо забракне зваги чи смиренності. Вони - єдині обрані. Не жди від них благословень!
Я віднайшов на дві монети глузду - це річ минуща! - і бачу, що причина моїх нещасть - запізнє усвідомлення того, що живемо на Заході. Болота Заходу! Не те, щоб я вважав, що світло змерхло, а форми світу витончилися, а рух - з дороги схибив і заблукав... Гаразд! Тепер мій дух жадає будь-що поринути в жорстокі випроби, що їх зазнав дух людський, відколи Сходові настав кінець. Цього жадає мій дух!
...Ті дві монети глузду я витратив! - Мій дух владарно велить, щоб я лишавсь на Заході. Слід змусити його мовчати, аби все сталось так, як я бажаю.
Я посилав до біса мученицькі вінці, сяйво мистецтва, погорду винахідників, запал грабіжників; я повертався на Схід, до мудрості первісної і вічної.- Здається, це мрія ледаря і неотеси!
Одначе я й не мріяв про цю розкіш - уникнути модерних мук. Ні, я не мав на оці беззаконних мудрощів Корану.- Але хіба не мучить по-справжньому той факт, що з часу самопроголошення науки, християнства людина грається, доводячи собі найочевидніше, аж дметься від утіхи, повторюючи докази, і тільки тим живе! Тортури - і дрібні, і ниці; це джерело моїх духовних блукань. Мабуть, самій природі стало б тоскно. Мосьє Прюдом родився разом із Христом.
Чи не тому, що ми плекаємо імлу? їмо гарячку, аби заїсти водявим овочем. А ще пияцтво! А тютюн! А неуцтво! Сліпа покірність! - Чи досить це далеко від мудрості і думки Сходу, первісної вітчизни? Навіщо він, сучасний світ, як винаходять ось таку отруту?
Нам духівництво мовить: «Зрозуміло. Але ж ви хочете сказати про Едем! В історії східних народів ви не побачили нічого».- Це так; я мріяв саме про Едем! Що для моєї мрії чистота прадавніх рас?
Філософи: «Наш світ не має віку, а просто людству притаманний рух. Ось ви на Заході, проте вам вільно жити й на вашім Сході, як завгодно стародавнім,- і жити добре. Отже, не вважайте себе звитяженим». Філософи, ви з Заходу,- він ваш.
Будь пильний, о мій дух! Шаленство - не рятунок. Удосконалюйся! - Ах, як на нас - наука забарна.
Але ж я помічаю, що дух мій спить.
Якби.ж він вічно пильнував, почавши від цієї миті, ми швидко досягнули б істини, яка, можливо, нас оточує разом із ангелами, що ридають!..- Якби він пильнував аж до цієї миті, я не піддався б згубливим інстинктам у незапам'ятні часи!.. Якби він вічно добре пильнував, я плив би обширами мудрості!..
О чистота! І ще раз чистота!
Ця мить пробудження мені подарувала видіння чистоти! - провадить дух до Бога!
Жахне нещастя!
VII. БЛИСКАВКА
Праця людська! Це спалах, що час од часу освітлює мою безодню. «Ніщо не марнота; до науки і вперед!» - вигукує сучасний Еклезіаст, тобто Весь Світ. А втім трупи злостивих та ледарів падають на груди іншим людям... О! Швидше, трохи швидше, ген там, по той бік ночі, майбутні вічні винагороди... Чи ж ми уникнемо їх?
- Чим я можу зарадити? Я знаю працю; а наука занадто повільна. Хай молитва скаче вчвал і нехай гуде світло... я це виразно бачу. Це дуже просто, і занадто жарко надворі; обійдуться без мене. В мене є свій обов'язок, я пишатимусь ним, як деякі пишаються, відклавши його вбік.
Моє життя вичерпалось. О співчуття, ходімо прикидатися, байдикувати! І, живучи, ми будемо втішатися і-мріяти про жахні любощі та про фантастичні світи, будемо нарікати і ганити зовнішню подобу світу - блазень, жебрак, митець, бандит, священик! Над моїм лікарняним ліжком запах ладану став аж занадто міцний; охоронець священних пахощів, сповідник, мученик...
Там я пізнаю своє паскудне дитяче виховання. Що ж потім!.. Прожити свої двадцять років, коли інші проживають стільки...
Ні! ні! Тепер я повстаю супроти смерті! Праця - занадто легка як на мою гординю: зрадити світ було б надто короткою мукою. В останню мить я нападав би справа,- зліва...
Тоді, о мила, стражденна душе, чи вічність була б утрачена для нас?
VIII. РАНОК
Хіба не приходила хоч раз до мене мила, героїчна, казкова молодість, про яку слід було б писати на золотих сторінках,- багато щастя! За який злочин, за яку помилку заслужив я свою нинішню неміч? Ви, що твердите, ніби звірі ридають од горя, ніби хворі впадають у відчай, ніби мертві зле мріють, спробуйте оповісти про моє падіння та про мій сон. Я вже не можу висловлюватись як жебрак з його безконечними молитвами. Я вже не вмію розмовляти!
Гадаю, однак, що сьогодні я закінчив описувати своє пекло. Це було справді пекло; давнє, саме те, в яке людський син одчинив брами.
Серед тієї самої пустелі, в одну й ту саму ніч мої стомлені очі завжди розплющуються при світлі срібної зорі, завжди, й не чекають, поки піднімуться царі життя, три волхви: серце, душа і розум. Коли ж ми вирушимо аж за піщані береги, й горби зустрічати, й обожнювати народження нової праці, нової мудрості - Різдво на землі! - і вітати втечу тиранів та демонів?
Спів небес, хода народів! Раби, не проклинаймо життя!
IX. ПРОЩАННЯ
Вже осінь! - Та навіщо жалкувати за вічним сонцем, якщо ми маємо відкрити для себе божественну ясноту - далеко від людей, які вмирають у плині рокових одмін.
Осінь. Наш корабель, що височить серед недвижного туману, верстає путь у гавань злиднів, у величезне місто з небесами, що їх плямують полум'я і твань. О перетлілі лахи, хліб, змочений дощем, сп'яніння і тисяча кохань, якими я був розіп'ятий! Отож нема кінця і краю владі цього вампіра, володарки мільйонів людських душ і мертвих тіл, які чекають Суду] Я знову бачу власну шкіру, поїдену чумою й брудом, кишіння черви у заростях волосся й під пахвами; ще більші черви мають схов у серці,- бо я простертий серед незнайомих людей, позбавлених і віку, і чуттів... Я міг би там умерти... Жахливий спогад! Я ненавиджу злиденність.
І я боюся зими, бо це пора комфорту!
- Часом я бачу в небесах безкраї береги, де повно білих радісних народів. А вгорі - великий золотавий корабель, і різнобарвні його стяги тріпочуть на досвітнім вітерці. Я витворив усі ті святкування, і тріумфи, і драми. Я намагався сотворити нові зірки і квіти, новітню плоть, новітні мови. Здавалося, я осягнув понадприродну владу. І що ж? Я мушу поховати свою уяву й спомини! Пропала чудесна слава оповідача й митця!
Я! Той, який назвав себе і ангелом, і магом, я, вільний від усякої моралі,- на землю впав, покликаний шукати, притиснувшись до шкарубкої дійсності! Селюк!
Чи я одурений? Чи, як на мене, доброта - сестра самої смерті?
Нарешті, я проситиму пробачення за те, що годувався лжею. І в дорогу.
І ні одної дружньої руки! Де сподіватися рятунку?
*Так, найновіший час недобрий,- щонайменше.
Бо можу твердити: я переміг, і тихнуть зубовний скрегіт, свист полум'я, чумні зітхання. Усі нечисті спогади затерто. Мої останні докори совісті зникають,- заздрість до жебраків, грабіжників і приятелів смерті, до всіх знедолених.- Якби ж за себе я помстився, прокляті!
Слід бути вкрай сучасним.
Ніяких хвальних пісень: лише утримати здобуте. Безжальна ніч! Засохла кров димує в мене на обличчі, й позаду мене нема нічого, крім цього страшного деревця!.. Духовна битва така ж нещадна, як і людське бойовище; та споглядати справедливість - розкіш, яку знає тільки Бог.
Проте вже переддень. Приймімо ж усі припливи сили й істинної ніжності. І на світанні, озброєні палаючим тремтінням, ми увійдемо до чудовних міст.
Що я сказав про дружню руку! Я маю перевагу: можу сміятися над давньою й брехливою любов'ю, криючи ганьбою цих оманливих коханців,- я бачив пекло і тамтешніх жінок,- і буде мені по праву дано нести істину душею й тілом.
© Aerius, 2004
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: Артюр Рембо Сезон у пеклі Переклад Всеволода Ткаченка та Михайла Москаленка.
ЗМІСТ
| 1. | Артюр Рембо Сезон у пеклі Переклад Всеволода Ткаченка та Михайла Москаленка. |
| 2. | III. НІЧ У ПЕКЛІ Я добряче ковтнув отрути.- Тричі будь... |
| 3. | V. МАРЕННЯ 2. АЛХІМІЯ СЛОВА Про себе. Це історія одного з... |
| 4. | VI. НЕМОЖЛИВЕ О, це моє життя в дитинстві, широкий шлях,... |
На попередню
|
|
