Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Про поезію Сен-Жон Перса Укладання і переклад Михайла Москаленка
Про поезію Сен-Жон Перса Укладання і переклад Михайла Москаленка
© М. Москаленко (укладання, переклад з французької), 2000
Джерело: Сен-Жон Перс. Поетичні твори. К.: Юніверс, 2000. 480 с. - С.: 453-476
Сканування і коректура: Aerius (ae-lib.org.ua), 2004
* * *
Прочитав із зачудуванням «Малюнки для Крузо». Який досконалий витвір! З перших рядків пригадав, що читав їх колись раніше (1909 року),- читав із подивом та радістю, точнісінько такою самою, як і сьогоднішня радість, що допомогла нині їх упізнати. Ім'я автора тоді призабулося, сама ж річ належить до тих, що забути їх неможливо. Це вже власна фактура та сам внутрішній вибір визначають післядію впливу та сугестивну силу образів; проте еліпси твору ще не є аж такими «ґрандіозними», і читач, захоплений на похилій площині оповіді, прагне їх перескочити, потішений власним пориванням.
Райнер Марія РІЛЬКЕ. 1925 р.
* * *
Одна фраза з «Хвалінь» на якийсь час тут, в Аргентині, по-справжньому запанувала над умами молодих, тих, що мислять і пишуть. «Я промовляю, сповнений шаноби». Це виглядало як поетична формула, як саме визначення поезії, і її стали наводити як елемент поцінування та ліричного піднесення, як можливий взірець. Тут уже не йшлося ні про класичне, ані про модерне мистецтво, а лише про речі, насущно необхідні, написані в цьому ключі «шаноби»...
Рікардо ҐІРАЛЬДЕС 1925 р.
* * *
Внесок поета до скарбниці французького ліризму, його описи, все, що він вводить у французьку Поезію,- все це дуже нове і вкрай особисте: географічні, історичні та людські, елементарно людські візії, краї, де він мешкав - Антили, де минуло його дитинство, і Китай, де він перебував на службі протягом декількох років. «Анабазис» - це історія сходження від морського берега до пустель Центральної Азії... Ці краєвиди - його внутрішня реальність; він їх бачить у свічаді, яке міститься в найбільшій глибині його свідомості; він споглядає їх і дивується ними; він стає їхнім володарем, а проте почувається серед них чужинцем: не в національному, а в суто людському сенсі... Мова французької поезії в його руках - немов чистокровна кобилиця: поет користується з усіх її якостей, але змушує її вдаватися до нового алюру і ламати усталені навички. Ти опишеш те, чого ніколи не описувала раніше; ти терпляче перелічиш речі й діяння, що на них ні Сев, ні Ронсар не звернули уваги, що їх Малерб, Лафонтен та Расін уважали б чужими твоїй царині; ти станеш на щаблях цього велетенського Суходолу, цієї найбільшої земної просторіні, яка не має нічого спільного з краєм, де ти народилась або мужніла. Він уже застосував цю мову до опису островів і тропічних морів («Хваління»). Нині ж, у «Анабазисі», йдеться про здобуття Азії й цього великого даху світу; а проте, щоб осягнути свою мету, він вдається до мови Сева та Ронсара, Лафонтена та Расіна, до вірша, витвореного Малербом. Якщо ж ми тепер поглянемо на розмаїті архітектурні ансамблі, побудовані в інших великих мовних царинах, чи побачимо ми щось рівне оцій планетарній поетичній пам'ятці?
Валері ЛАРБО. 1925 р.
* * *
Мені хотілося б висловити своє захоплення поемою «Анабазис». Вона видається мені одним із найбільших і найдивовижніших творінь модерних часів, і якби мені пощастило зробити переклад, хоч якоюсь мірою гідний цього шедевру, я був би вповні щасливий.
Томас Стернз ЕЛІОТ. 1927 р.
* * *
«Анабазис» вирізняється на героїчному тлі, яке блиском своїм нагадує вишуканість Пуссена. Оповідь вільна від історичних або соціальних алюзій. Вона так само не несе в собі «французької ясності» і не запозичує, як це робив Малларме, засобів вислову у музики. Замість словесного матеріалу, мерехтливого та багатого на досяжні відчуттям значення, коли подоби предметів, здається, оповиті музикою,- ми бачимо тільки твердість і строгість. Слова, що мовлять про суворість і чистоту, про владу та про панування над собою: терези, чиста сіль, чиста думка, оздоровчі прикмети солі згадуються раз у раз. Свідома різкість переходів, раптові і повторювані купюри, химерність східного славослів'я,- все це водночас таке зникоме й таке досяжне. Проте вгадується творіння, щедре на силу та красу,- і, навіть важко сказати, чому саме,- творіння сучасного духу, героїчного й ніжного духу Франції.
Гуго фон ГОФМАНСТАЛЬ. 1929 р.
* * *
Поема «Анабазис», подана тут у моєму італійському перекладі, є рідкісним для нашого часу взірцем епічної поезії. Це відважна - і вдала - спроба поєднати розгортання історії народу із поступом ліричного руху, тобто з історією «Я» Чужинця, що «вірний своїм звичаям» і «верстає всі шляхи землі». Поетів творчий дух обрав, задля свого розповиття, саме ті місцини («плоскогір'я і щонайвищі спади цього світу, в останні строки наших берегів»), що відповідають одній з найперших умов легендарного життя: просторові. Також і друга умова визначає епічний характер твору: люди тут «лишили по собі непевні спомини у цих місцинах», тобто безмежжя простору тримає людину, з її схильностями - мало не в стані незайманої чистоти. Природа, що перевершує цивілізацію, і людина, віддана стихіям більше, аніж своєму власному рухові: в таких місцях передусім важить подія, а не особа. Оскільки людина в елементарний спосіб бореться з природою, оскільки людина зберігає лише суто інстинктивні або релігійні зв'язки сама з собою та з іншими людьми, першорядне значення мають таємниці природних явищ, лютість сонця, яруси кліматів, ворожість вітру, дедалі більше пересихання ґрунтів під поглядом людини, заклопотаність каравану біля струменя води... В таких місцях головне - це спрага, головне - це розпач у самому осерді сновиддя.
Джузеппе УНҐАРЕТТІ. 1931 р.
* * *
Модернізм Сен-Жон Перса - природно, похідне від часу, а не від якоїсь естетичної теорії. Якщо Сен-Жон Перс - один з перших, хто приніс нове життя в західну поезію, то славен він не тому, що улягав якимсь формулам або естетичним модам, а тому, що його поеми поглибили чутливість сприймання цілого покоління і широко розсунули межі його мистецтва. Так само, як у найкращих творах Єйтса, Рільке, Еліота і Паунда, найкраще в Сен-Жон-Персових творах -- це відкриття цього Часу... «Час» його подорожі перевершує тривання людських поколінь, і герой, що його шукає, хоче бачити вічну землю, а не перебіжні тіні в свічаді... Сен-Жон Перс єдиний, з-поміж усіх чільних поетів свого покоління, здатний вершити великий чин вдячності й благодаті - церемоніал любові на честь землі та людей, коли зарівно вславляються море та пагони трав, кістяки мертвих та плоть живих людей.
Арчибальд МАКЛІШ. 1949 р.
* * *
Вітер, стихія, що дає нам жиітя,- то не лише виповнений обшир, що з нього ми черпаємо сили: це свого роду задум, спрямований нам назустріч, для чого й було витворене слово «натхнення». Але ж існує не лише натхнення й подих конкретної особи - існують космічне натхнення й космічний подих, існує подих нашої планети. «Здіймайся, північний вітре,- сказано в «Пісні над Піснями»,- прилинь, південний вітре, повій на мій сад». У пророцтві Єзекіїля ми так само бачимо працю чотирьох вітрів небесних, що поєднують Людство. Цей подих жнив, який колись із шумом напинав фіранки в мене на веранді, цей великий розмірений подих моря, це врочисте дихання нашого світу,- то, певна річ, не що інше, як взаємообмін перегрітої екваторіальної зони та холодного повітря півночі, процес, що на нього вирішальним чином впливає рух планети,- пасати, що маєстатично витісняють супротивний повітряний рух. Так, найпрекрасніше - відати це і всім обличчям своїм приймати волю Божу. Але слова «Бог» Сен-Жон Перс уникає,- я сказав би, побожно? І не зронив би цього слова з вуст, хоч би дістав за те ціле царство. А проте,- ідучи вслід за сонцем, назустріч цьому подихові, то нестримному, то підступному, то задуманому,- що сподівається він знайти за всіма мислимими межами, про що сподівається він запитати - у повняви Несумірного?
Поль КЛОДЕЛЬ. 1949 р.
* * *
«Вітри» та дві інші поеми, «Зливи» і «Сніги», що так само з дивною могуттю розвивають образи метеорологічної природи, відкривають для нашої Генерації духовну царину, що до неї, раз її спізнавши, доведеться знову повертатись. У цих поемах ми побачимо людину у владі стихій та стихії в самій людині, яка їм кориться. Але найширший з-поміж потужних символів, який діє радше на наші чуття, аніж на розум,- це вітер: в одному з планів це дантівський вітер другого кола, що віє на людський дух... Чудовна рівновага форми, точність образів та присутність холодного й разом з тим пристрасного розуму у Сен-Жон Перса поєднані з силою проникливості, що не має нічого спільного з провінційним раціоналізмом нашого часу. Поет заново утверджує найвищу традицію трагічної свідомості.
Аллен ТЕЙТ. 1950 р.
* * *
«Я пишаюся з того, що так давно з ним познайомився». Сен-Леже Леже, Сен-Жон Перс - мабуть, єдиний з наших сучасників, про кого Поль Валері говорив мені в таких-ось висловах (а він рідко будь-ким захоплювався). Валері досконало знав усе, що було вкладено в Сен-Жон-Персові творіння, такі відмінні від його власних. І він мовив про велич існування, звідки ці творіння походять... Широта ритмів Сен-Жон Перса - знак великої свободи душі, відкритої всім внутрішнім небезпекам, та духу, завжди ладного вивідувати, спокушати долю. Такі ритми свідчать про надзвичайне багатство досвіду. Хто їх опанував, той мусив спочатку наслухати вічні ритми планетарного порядку.
Герберт ШТАЙНЕР. 1950 р.
* * *
Погодьмося з Сен-Леже Леже, коли він заперечує проти поняття «екзотична література»; отже, йому на догоду, вдаймося до іншого вислову: «переселення до іншого краю». Тобто йдеться про ту понадчасову зачарованість, що до неї тяжіє всяка поезія,- і що її несхибно викликає кожне з нових творінь Сен-Жон Перса.
Андре ЖІД. 1950 р.
* * *
Як повернути Слово назад, до його Початку? Сен-Жон Перс став розвідувачем джерел на цьому терені, і я вшановую його як людину мого часу, як чоловіка, що провадить найбільш наполегливий пошук сенсу та призначення, дарованого кожному з людей.
Андре БРЕТОН. 1950 р.
* * *
Без сумніву, чудесне враження від творів Сен-Жон Перса нерідко буває зумовлене реальностями тих казкових царин, чий розвиток упродовж життя двох останніх генерацій наклав неповторний відбиток на сучасну свідомість, а проте все це органічно ввійшло й тріумфально було відтворене в глибинах його поетичного мистецтва... Поет, володар і охоронець мови,- ось що є найхарактернішим для цієї людини, ось її найголовніші прикмети.
Деніс ДЕВЛШ. 1950 р.
* * *
У часи розпаду, посеред розмаїтих небезпек, які грозять знищити все прекрасне, творчий доробок Сен-Жон Перса виглядає тривкою скелею... Мистецтво Сен-Жон Перса - це мистецтво слова, піднесене до його найвищого ступеня.
П'єр Жан ЖУВ. 1950 р.
* * *
Ця поезія, творена задля людей, укладена віддалік од людей, ця епопея, розкішна (адже лише ціла планета годна її вдовольнити), і водночас абстрактна (адже звернена вона до тих, що були, і до тих, які будуть), цей обеліск на славу людству, що всією суттю своєю ввійшло в його слово... Нарешті, це послання пророка, пустельника та сюзерена, що правує безсмертям, не так власним, як безсмертям своїх героїв, людей доброчесних та людей непомітних, ця поезія - хоч і заздалегідь відступлена всім часам,- це воістину поезія Сен-Жон Перса.
Ален БОСКЕ. 1953 р.
* * *
Поетична матерія його поем гідна подиву. Так, ми ладні заприсягтися, що ці поетичні образи, так само як і слова, витворені уявою, схильною до фантазування, не визнають іншого закону, аніж поетова примха. Кінський череп на жердині, пофарбована червінню бараняча шкура, сідло кволого чоловіка, спалене просто неба, азалайя в пошуках кам'яної солі, громадські церемонії на честь калюжі: нема нічого такого, що не виглядало б цілеспрямованою та химерною грою розуму, який вдається до розваг, глузування або впадає в оману. Проте невдовзі ми мусимо визнати, що все тут є достовірним, усе запозичене з різних країв світу, все зібране в цих поемах, як велика многота чудес. Етнограф, археолог, дослідник-науковець легко впізнають своє добро, чи то йдеться про ритуали, що збереглися на тихоокеанських архіпелагах, чи про поховальні жертвоприносини або мистецькі творива з сибірського степу, чи про порядок місць за рангом першості, усталений згідно з найсуворішим етикетом при азійському королівському дворі... Поеми Сен-Жон Перса витворені саме з таких скарбів. Усе, що ввійшло до них, заховало в собі багато мистецької праці, все це коштувало багато терпіння, відваги та зосередженості, все це, зрештою, заслуговує шанобливого благоговіння. Поет відвідує не самі лише схови шедеврів та дивоглядів. Він проходить усю планету, шукаючи здобичі та трофеїв. Цей великий мандрівник закарбовує в пам'яті все, що являє йому свідоцтво генія та мистецької досконалості. Цей великий читач, без сумніву, вдається до найбільших каталогів та енциклопедій, щоб доповнити те, чого навчили його кругосвітні подорожі. Він цікавиться і другорядними науками, що їх звичайно не згадують через їхню малу престижність: такими, як встановлення родоводів славетних родин, класифікація медалей та монет, складання морських мап, щорічне визначення перехідних календарних свят. Нумізмат, ботанік, філолог, історик релігій по черзі приносять йому словники своїх праць, плоди їх застосування. Поетове невпинне прагнення істини є таким, що передусім він дбає про чітке розрізнення уявного світу та реальності.
Роже КАЙЮА. 1954 р.
* * *
Сен-Жон Перс, безсумнівно, є найбільшим поетом сучасного світу; він єдиний долучає до поегичної щедрості та ерудиції винахідливість форми та красномовство, що майже зникли були з поезії.
Конрад ЕЙКЕН. 1957 р.
* * *
У світі Сен-Жон Перса існують і страждання, і смерть, але немає драми. Поет оспівує не відмову шляхетної людини від життя, а невичерпну могутність життя, здатного оновлюватись і здобувати перемогу над усіма нещастями: і природними, і людськими. Він шукає і прагне висловити в кожній зі своїх поем священну сутність усього, що існує.
Вістен Х'ю ОДЕН. 1958 р.
* * *
У своєму сьогоднішньому житті Сен-Жон Перс здійснює по черзі, в двох протилежних напрямах, рух, що становив уже основу великої космічної конфронтації в його поемі «Вітри»: сезон на Заході, «із гуркотом новітніх вод», у краях розстання, де вітри вимітають усі спогади; і сезон на Сході, де «непереможна рука» повертає поета до первісної землі, до його далекого минулого, до предківського коріння та до «співу живих людей». Між цими двома краями - географічно, але й символічно,- лежить Море, сховище сил і величі, місце чуттєвих мріянь та історичних сподівань, перехрестя ризикованих пригод та пишних святкувань, різновид чистої Слави, що необхідна людині та поету.
П'єр ҐЕРР. 1959 р.
* * *
Це світ, витворений з образів, завжди дуже природних, і про їхню природу Сен-Жон Перс має глибокі й досконалі знання... Щоб зрозуміти поета, треба поринути в потужні хвилі його ритмів, властивих лише йому, та водночас класичних, перейнятих духом усього найвеличнішого, що виплекала французька поетика в повняві свого розмаїття.
Рене ЛАКОТ. 1959 р.
* * *
Сен-Жон Перс височіє у всій своїй гордливій щедрості й пишноті, тому він наділений природним аристократизмом: завдяки цьому він зміг досягти найвищих верховин самотності, де люди, подібні до нього, відновлюють свої владарні царини. Тоді їхні кроки стають сумірні з простором великих незайманих пустель, а їхня кров пульсує в тому ж ритмі, який здіймає хвилі моря та кохання.
Андре РУССО. 1959 р.
* * *
У Сен-Жон Перса, як мені здається, все розростається в єдиному пориванні та устремлінні. Від «Хвалінь» до «Орієнтирів» - жодного розриву. І саме це найчудесніше. Поет, який дарує своїм нетерплячим читачам враження неперевершеної мовної майстерності,- бо вони забули про власне дитинство та про його можливості,- насправді менше від будь-кого іншого тяжіє до оздоб. Навпаки, він зневажає штучну вишуканість саме тому, що знає,- і надзвичайно твердо стоїть на цьому,- що вивищеність маски, вся вагота її золота, і так само ця мить, коли вона стає нестерпною, дає проявитися істині речей. Точнісінько так, як за античних часів маска своєю непорушністю та своєю надмірністю виявила правдиве обличчя Медеї або Едіпа... Такий творчий доробок свідчить про те, що його автор - один з найбільших поетів нашої історії.
Люк-Андре МАРСЕЛЬ. 1959 р.
* * *
Коли я, слідом за Вами, подорожував афганською пустелею, копачі, що працювали зі мною, сподівалися якогось дня знайти квадригу з зеленої бронзи, що її Олександр, згідно з переказом, звелів поставити на Буцефало-вій могилі; і я згадував «Анабазис»,- бо в пам'яті зринало все: і кінь, і бронза, і ціла епопея... Коли я знову бачу Вас сьогодні,- Ви щойно завершили чудову поему, що в ній «божественна непогамовність» віднайшла свій останній крутіж. Для всіх письменників моєї генерації Ваші творіння незмінно дають вираз саме тому нездоланному началу, що його, судячи з усього, несе в собі поезія.
Андре МАЛЬРО. 1959 р.
* * *
Хто хоче, щоб йому розтлумачили поезію Сен-Жон Перса, нагадує мені чоловіка, що стоїть на березі моря і, не вміючи плавати, раніше, ніж кинеться в воду, бажає знати, про що думає риба.
Луї АРАҐОН. 1960 р.
* * *
Ваша поема «Хроніка» з ясновидющою точністю висловила мої найглибші почуття, мов одна з дійових осіб великої кризи в час її розгортання. Сподіваюся, що Ви на своєму високому мисі віднайшли творчий спокій, такий необхідний для подивляння та розгляду подальшого ходу драми, пролог до якої Ви щойно написали.
Даґ ГАММАРШЕЛЬД 1960 р.
* * *
Пане Сен-Жон Перс, за допомогою найвищої інтуїції, вдаючись до блискучих метафор, Ви зуміли втілити відповідь душі людства, дану невичерпно щедрому світові. Ваш поетичний доробок охоплює своїми крилами минувшину, сучасність і майбутнє; він відтворює і водночас осяває наш всесвіт разом із його генезисом. Ви - один з найпотужніших захисників прав, що ними наділена сучасна поезія,- права бути визнаною і права бути прийнятою як жизна сила, котра в емоційному плані вершить свій вплив у нашому сьогоднішньому буремному світі.
Бертіл ЛІНДБЛАД. 1960 р.
* * *
Можна лише захоплюватися цілісністю поетичної позиції Сен-Жон Перса, гордливою настійністю, що з нею він утвердивсь у способі вислову, який виявився єдино можливим для здійснення його замірів,- його форма виняткова, але незмінно доречна. Невичерпна розкіш образного стилю його рапсодій диктує особливі інтелектуальні виміри, і це, певна річ, може втомлювати читача, що від нього поет вимагає зусиль та зосередження. Поет черпає метафори з усіх царин, з усіх епох, з усіх міфологій, з усіх широт; його цикли поем нагадують великі морські мушлі, що з них, здається, лине космічна музика.
Андерс ОСТЕРЛШҐ. 1960 р.
* * *
«Анабазис» - це зразок великої епіки. Український читач знаходить у цій поемі подібність до «Слова о полку Ігоревім». Але тема цієї поеми ширша і дальша... Перекладачі Сен-Жон Перса стверджують, що їхні переклади не дорівнюють оригіналові. Та коли зважити не зв'язану ні місцем, ні часом тему Сен-Жон-Персової поезії, для якої він шукав нового вислову, створюючи нове багатство поетичного слова,- тоді стане у всій величині це трудне завдання. Нові здобутки поетичної мови Сен-Жон Перса і його новий, такий широкий поетичний світ - це ті фактори, які здобули йому місце на вершинах поетичної творчості.
Остап ТАРНАВСЬКИЙ. 1960 р.
* * *
Природа його стосунків з Америкою завжди інтригуватиме французів. Вони не повністю вловлюють їхню значущість, і це додає зайвої таємничості його особі, віддавна трактованій як віддалена й недоступна. Ще у Франції існувала перегорода між поетом та дипломатом. Від часу війни дипломат поволі зник, поступившись місцем поетові, чия слава невпинно зростала в міру публікації творів, нині знаних в усьому світі,- творів, що надали французькій літературі нових вимірів. Слово «американізм», що його часом уживають стосовно Сен-Жон Перса, насправді охоплює всю західну півкулю... Сен-Жон Перс, кажучи словами Поля Клоделя, «прийшов воістину з Заходу... правдивої вітчизни всіх людей жадання». Проте жадання Сен-Жон Перса ніколи не було зорієнтоване до якогось окремого місця в цьому світі. Він усюди жив як кочовик, і прагнув спізнати особливості всіх країв і всіх народів.
Кетрін БІДДЛ. 1961 р.
* * *
Поезія Сен-Жон Перса могла відштовхнути від себе обидва табори - і прибічників традиції, і прибічників авангарду. Перші обурювались «темними» пасажами, відмовою від умовностей, зухвалістю тематики... Зв'язок Сен-Жон Перса з традицією, непомітний для одних, дратував інших, аудиторію авангарду. Так, певна річ, цей поет відійшов від звичайних віршів, від академічної форми вислову, але він уславив,- та ще з якою силою! - цінності, що їх важко назвати новими. З його версетів прозирає олександрійський вірш; на кожній сторінці помітні сліди традицій. Він повернув до життя дар давно занепалого красномовства. Він спокійно став гратися словами, замість того, щоб слова гралися ним. Для авангарду поезія - завжди бунт проти всього, навіть супроти мови. А тут прийшов поет, який висловлював згоду,- з природою, з історією, з красою слів.
Жак ШАРП'Є. 1962 р.
* * *
У верховному небі, чиє сяйво утверджує нас, оселяються, нам на честь, птахи Жоржа Брака та Сен-Жон Перса. Адже, говорячи про книжку «Порядок Птахів», слід вітати не тільки велику зустріч, не тільки велич, що вшановує іншу велич, а передусім спільну для них обох володарність істини, що живе в людині: вони разом, художник і поет, простягають нам її дзеркало, цю чудесну книжку, недвозначно поділяючи разом з нами єдину потаємність і глибинну доблесть людського духу.
Жан МАРСЕНАК. 1962 р.
* * *
Ця еліптична, майже незрозуміла мова натяків, мова пророкувань або заповідей, мова обрядів із властивими їй переліками, молитвами, замовляннями,- мова, що в ній образ і ритм, сенс і звук творять єдину цілість. Це притаманне поезії Сен-Жон Перса чудовне злиття музики та думки вимагає від нас присутності та руху. Це, без сумніву, не єдиний, але якнайістотніший критерій поезії. Рух поеми диктує нам ритмічну, музичну схему, що пориває нас за собою з якоюсь невідворотною неминучістю.
Роже ҐАРОДІ. 1963 р.
* * *
Поезія реальності? Набагато більше: поезія цілісного життя, що сягає самого порога метафізичних терзань, порога замкненого, порога забороненого... Поезія відчуття та стискання, поезія пориву й чекання, поезія прозрівання та споглядання, мріяння й думки, поезія всесвіту, досяжного людині... Глибокий спів у Сен-Жон Перса, починаючи з «Анабазису», стає власною першоматерією для себе самого. Цей внутрішній рух, наділений усесвітнім ритмом, перевершує ліризм радощів, світових речей, самого життя.
Альбер АНР1. 1963 р.
* * *
Коли Крузо, повернувшись до людей,- і їхні запахи подібні до пахощів різниць,- плаче під ридання дзвонів,- він розкриває Книгу, і вона повертає йому радощі Неба та розкоші Землі. Яку саме Книгу? Ні, не «Божественну комедію» і не Лукрецієву поему «Про природу речей» везли в своїх торбах англійські мореплавці... Сен-Жон Перс, хотів він того чи ні, для всіх нас, для всіх Робінзонів, невдоволених власними мріями, химерно розчарованих власними ділами, що не схожі на наші задуми, переслідуваних, за браком реальних володінь, думками про не знати який утрачений рай,- написав книгу, що дарує нам мить відплиття та піднесення великого вітру; коротше кажучи, він дав нам новітню Біблію тутешнього нашого світу.
Жан ПОЛЯН. 1964 р.
* * *
У творчості Сен-Жон Перса нема нічого важливішого, аніж ідея гостинності Всесвіту,- стосовно людської думки, що поривається йому назустріч.
Жорж ПУЛЕ. 1964 р.
* * *
Вся творчість Сен-Жон Перса, що їй притаманні врочиста мова та версет клоделівського кшталту, позначена схильністю до динамічного герметизму, часом споглядального, а часом вибухового,- в цілому виглядає як безупинне утвердження поетичного аристократизму: ліризм самотності, символізм винятковості, спалах сяйва, ритміка маєстатичного ходу, коштовна образність; усе це - тріумф найчистішого поетичного церемоніалу.
Анрі ЛЕМЕТР. 1965 р.
* * *
У голосі Сен-Жон Перса відлунює чимало нот, родинно близьких нам, котрі народилися в американських тропіках.
Міґель Анхель АСТУРІАС. 1965 р.
* * *
Незримість у реальному та нереальність в очевидному для Сен-Жон Перса - значення близькі та взаємозамінні; під знаком чистої води, так само як і під знаком неба, вони відтворюють ту саму головну оманливість - присутність у відсутності та відсутність у присутності. Ще бувши дитиною, поет похилився над бездоганною прозорістю тропічних вод і, здається, зберіг у своєму зорі щось трансцендентне.
Чарлтон ОҐБЕРН. 1965 р.
* * *
Для Сен-Жон Перса життя - це рух, це зміни, і порятунок людини залежить від її самоототожнення з цими змінами, можливо, саме тому, що вона може впливати на них, беручи в них участь... Отже, хоч би яким язичником та агностиком Сен-Жон Перс залишався,- у своєму житті, а відтак і в поезії, він дає вираз пориву, що його можна назвати релігійним у найширшому значенні цього слова,- релігійним саме тією мірою, якою його переслідують сили, що оточують нас, і проймають нас, і пильнують за нашими діями, і безмежно нас перевершують.
Артур НОДЛ. 1966 р.
* * *
Перед творіннями Сен-Жон Перса ми зупиняємося, до краю дезорієнтовані: його екстатичність засліплює, його пафос оглушує. Немов лавина, що підноситься,- бо слова не важать, вони легкі, аж наче позбавлені значення, вони сунуть, як міражі,- плине велетенське багатослів'я, просякнуте глибокими суперечностями, набрякле багатозначністю, з кожним новим словом дедалі менш ясне й зрозуміле, так, немов розкрилися вуста оракула або шлюзи мовного потопу.
Збіґнєв БЕНЬКОВСЬКИЙ. 1966 р.
* * *
Про що, власне, пише Сен-Жон Перс? Що криється в вирі його образів? Яка його тематика? Навряд чи можна й чи потрібно кожен образ, кожен зворот перекладати на мову щоденної логіки... Слід увійти в загальну атмосферу поезії Сен-Жон Перса, пройнятися її духом. Що він насамперед поет стихійних сил, про це говорять самі назви його поем: «Зливи», «Сніги», «Вітри», стихія лету в «Птахах», а «Морські дороговкази» - поема про море. Але за цим невпинним і нездоланним рухом стихій відкривається ще одне тематичне нашарування. Як підкреслює 3. Беньковський, Сен-Жон Перс - поет плинності, змін, одвічного розвитку. Мандрівник, що на власні очі бачив уламки минулої величі, інколи поховані в пісках пустелі, що на власній долі пізнав змінність часу,- він це й зробив об'єктом своєї творчості. Людство в перипетіях його розвитку, великі пересування племен, князі, що стають вигнанцями, виникнення й занепад великих цивілізацій, велетенська хода історії, місце людини в природі - ось що живить поезію Сен-Жон Перса. Це поезія гіркого досвіду, сувора, позбавлена сентиментальності, але позбавлена й безвихідності... Перекладач Сен-Жон Перса натрапляє на величезні труднощі, часом неподоланні. Вірш, здавалось би, не скутий ні законами регулярної просодії, ні вимогами рими, насправді має свої суворі ритмічні норми, свою звукову організацію. Система образів має свою внутрішню логіку. Може, ці труднощі й мали особливу притягальну силу для перекладачів. Перекладали його на різні мови багато - починаючи від найвидатніших представників світової поезії (Рільке, Еліот, Унґаретті, Лундквіст, Оден) і закінчуючи покійним секретарем ООН Дагом Гаммаршельдом. Українською мовою досі було друковано лише декілька уривків. Тому можна тільки привітати спробу молодого перекладача Михайла Москаленка, який пропонує читачам повний переклад поеми «Сніги», що становить складову частину «Вигнання».
Григорій КОЧУР. 1968 р.
* * *
Величавій потужності його пафосу відповідає врочиста розкіш словесних убрань. У цій тканині, що вражає своїм багатством, словник наукових термінів зустрічається з замовляннями, фантастичні метафори - з точним і детальним переліком хатнього начиння, еліптично-загадкові вигуки - з розлогими описами природи, галюцинації ясновидця - з красномовством трибуна та вождя. І всю цю строкату й різнорідну мовну сировину переплавлено і відлито в довгі строфи - версети, чий ритм витворюють то гнучкі, то вкрай несподівані перепади вісімнадцяти-, дванадцяти-, десяти-, восьми-, шестискладовика та мовних відтинків цілком прозаїчних, а ще більше - дивовижний перегук співзвуч, який надає цьому магічному водоспадові слів музикальності симфонії.
Самарій ВЕЛИКОВСЬКИЙ. 1968 р.
* * *
Однією з найістотніших особливостей творів Сен-Жон Перса є те, що вони поривають з розумінням поезії як суб'єктивно-емоційного самовираження, піднімаються в сферу «надособистих» переживань і цінностей, повертають поетичну самодостатність об'єктивно сущому... Домінуючий тон поезії Сен-Жон Перса - це тон одично-патетичний, тобто ліричний за своїм походженням та характером. Це поезія славлення, ствердження певних реальностей і принципів людського буття, певних його духовних і моральних вартостей... В художній структурі поезії Сен-Жон Перса, на перший погляд такій новаторській, насправді дуже багато традиційних елементів. Глибоко традиційна також інтонаційно-експресивна будова поезії Сен-Жон Перса, позначена постійним відвертим тяжінням до патетичності. Безперечно, немало тут від пафосу старозавітних пророків, але здебільшого в пізніших літературних переломленнях, широко представлених і в французькій поезії - від «Трагічної поеми» Т. Аґріппи д'Обіньє до «Леґенди віків» В. Гюґо. Особливо багато в цьому відношенні важила для Сен-Жон Перса риторична традиція... Зовсім неважко вказати на збіги поезії Сен-Жон Перса не тільки з риторичною поезією античності й нового часу, а й з прийомами ораторського мистецтва, принципами й правилами, сформульованими в давніх риториках і поетиках.
Дмитро НАЛИВАЙКО. 1978 р.
* * *
У структурах Сен-Жон-Персового сприйняття помітне те, що організація його текстів частково запозичена у попередників,- запозичена, а відтак сконденсована, ставши надихаючим прикладом, а не зразком для наслідування. Справді, деякі його сторінки чимось нагадують «Осяяння» Рембо або оди Піндара; «Хваління» досить близькі, інколи навіть дослівно, до «Пізнання Сходу» Клоделя; якщо ж говорити про інші азійські реалії, тобто такі, що походять із неокраїх земель та з одвічних традицій, то вони роблять ширшою острівну конкретику, з очевидною метою додатково її розгорнути в просторі і в часі.
Режі АНТУАН. 1987 р.
* * *
Парадоксальним чином, американське вигнання повернуло поета до його антильських коренів, що від них він був відірваний з часу свого першого вигнання до метрополії. Численні аналогії поміж американською землею та рідним островом відроджували в його пам'яті історію власних життєвих витоків... Повернення до острівних джерел зумовило відступ поета до міфічної передісторії.
Анрієшгпа ЛЕВШЛЕН. 1987 р.
* * *
Прикмети антильського дитинства Сен-Жон Перса можуть бути крок за кроком простежені в його поезії, причому йдеться не про ностальгічні спогади і не про екзотику. Навпаки, ці прикмети виглядають невід'ємним складником поетової творчості, і мова йде не про тематичні особливості, а про саму першоматерію його поетики, що тяжіє передусім до універсальності.
Мішель АК'ЄН. 1987 р.
* * *
Малий хлопчак, герой поем «На свято дитинства» та «Хваління», прожив своє дитинство серед абсолютної повняви буття, котра ставала на заваді абстрагованому пізнанню; відтак Крузо, міфічний вигнанець, що йому молодий поет довірив своє перше послання, мало не до кінця вичерпав своє острівне призначення. Отже, митцеві ще належало стати теоретиком,- йому, поетові, котрий, починаючи з «Анабазису», долучатиме до своєї поеми рефлексію про цю саму поему, а також літопис поетичного письма, і все це зазнаватиме конкретизації та розвитку аж до самих «Орієнтирів».
Мірей САКОТТ. 1987 р.
* * *
Є в поезії Сен-Жон Перса якась особлива властивість, якась чудесна таємниця, що мерехтить у далині і водночас немовби й поблизу і втягує нас у неквапливий рух лунких і розлогих строф. І справа, мабуть, не лише в незвичності образів та метафор цієї поезії, не лише у філософській значущості її глибинного сенсу, не лише в неймовірному, воістину розкішному багатстві та барвистості її лексики, інколи знов-таки загадкової, і не в химерності, і разом з тим гармонійності синтаксичних побудов,- справа, мабуть, ще й у структурі вірша, в самій його музиці, у щедротності ритмів, де за повної розкутості довгих, протяжних періодів виразно проглядає тривка метрична основа і з ритмічних надр пробивається на поверхню вірша розмірена пульсація традиційної французької силабіки. (Пригадую, як у Москві на початку 60-х років, у конференц-залі Спілки письменників, виступив з повідомленням про метрику Сен-Жон Перса знаний французький поет П'єр Емманюель: аналізуючи тексти Сен-Жон Перса, він переконливо продемонстрував їхню ритмічну впорядкованість і продуману стрункість, показав, що в багатьох випадках структуру цих верлібрів можна звести до чергування дванадцяти- і тринадцятискладових - інколи навіть із цезурою - рядків, інакше кажучи, до класичного олександрійського вірша). На цю основу в поемах Сен-Жон Перса лягає все те, що становить неповторність і новизну їхньої живої поетичної плоті.
Моріс ВАКСМАХЕР. 1989 р.
* * *
Для Сен-Жон Перса всі релігії, всі міфології, всі символи зливаються в єдиному Морі Буття. Тому й екстаз (провідний настрій поезії Сен-Жон Перса), хоч і наслідує ритуальний екстаз стародавніх, кардинально від нього відрізняється. Той екстаз випливав із відчуття священного; цей - з естетичного замилування безмежжям світу. І, головне: той екстаз мав мету, більшу від нього самого (відновлення світового ладу, прилучення до вищих сил, зцілення від хвороби, прозрівання майбутнього і т.п.). Цей - самоцінний, самоцільний і тому нічим іншим, крім самого себе, завершитися і розв'язатися не може. Не слід, однак, применшувати значення поезії Сен-Жон Перса. Справді: він шукав більшого, аніж знайшов. Але в цьому не лише його слабкість, а й його сила. Якщо культурна традиція, така досвідчена у спокусах (моральних та естетичних), як традиція французька, рветься геть від чистої «словесності» та ігрового «експериментаторства» навколо буття - до істинного Слова і непідробного Буття,- це щось та означає. І означає чимало. Врешті-решт, єдиний безумовно реалізований, втілений Сен-Жон Персом орієнтир - це саме спрямування його пошуку. Пошуку невтоленого, але невтомного.
Марина НОВИКОВА. 1991 р.
* * *
Повний український переклад цілості поетичного доробку Сен-Жон Перса я звик розглядати як одне з головних своїх життєвих завдань. Працю над ним розпочав у вересні 1966-го і закінчив у травні 1995 року, причому ті мої переклади з Сен-Жон Перса, що дивом побачили світ у київській періодиці («Поезія»; «Всесвіт») за вкрай несприятливих політичних обставин кінця 60-х - середини 80-х років, були мною в 1993 - 95 роках заново ґрунтовно зредаговані та стилістично доопрацьовані, з більшою увагою до ритмічних структур першотвору. Сен-Жон Перс - віртуоз класичного вірша, отже, без відтворення просодичних та музичних особливостей оригіналу скільки-небудь повноцінний переклад його поліфонічної поезії немислимий.
Михайло МОСКАЛЕНКО. 1995 р.
* * *
Заздрю цій людині - Сен-Жон Персу, в чиїй свідомості історія людства шуміла, мов океан, і океан був частиною людства, як його історія.
Юрій ТАРНАВСЬКИЙ. 1995 р.
* * *
Поезія Сен-Жон Перса вражає своїм розмахом, грандіозною панорамою та нестримним поривом вселенського «людського походу». Читача заворожує могутній біблійний пафос художницьких візій цього інтелектуала-«агностика», який, промовляючи від імені різних народів і різних віків людської історії, водночас парадоксально повно втілює в своїй поезії драматичне світовідчуття людини двадцятого століття.
Світлана Жолоб. 2000 р.
© Aerius, 2004
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: Про поезію Сен-Жон Перса Укладання і переклад Михайла Москаленка
ЗМІСТ
| 1. | Про поезію Сен-Жон Перса Укладання і переклад Михайла Москаленка |
На попередню
|
|
