Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Калліст (Уер), єпископ Діоклійський Внутрішнє Царство Переклад з англійської

Якщо саме літургія, з її багатою символікою та співом, привернула мене до православ'я, то тепер я бачив, що "образна" форма богослужіння урівноважується на християнському Сході "необразною", апофатичною практикою ісихастської молитви, з її "поєднанням" образів та думок. Із книги "Шлях паломника" і статей збірки "Чернець Східної церкви" архімандрита Лева Жилле я дізнався, як досягти ісихії — спокою або мовчання — шляхом безнастанного повторення Ісусової молитви. Прп. Ісаак Сирін повідав мені, що слова знаходять своє втілення у мовчанні, як Раби замовкають, коли з'являється господар: "Рухи язика і серця під час молитви є ключами. За ними лежить вхід до скарбниці. Тут нехай замовкнуть кожні вуста і кожен язик. Нехай тепер затихне й серце — скарбниця помислів, і розум — провідник почуттів, і думка — швидкокрила й відчайдушна птаха, з усіма їхніми засобами, силами та здатністю переконувати: бо прийшов Господар дому"¹³.

Цих трьох речей — Традиції, мучеництва та мовчання — було досить, щоб переконати мене в істинності та значущості православ'я і в його найбільшій відповідності моєму внутрішньому прагненню. Але слова, почуті на літній конференції Братства св. Албанія і св. Сергія у серпні 1956 року, повернули мені нездоланне бажання не лише споглядати православ'я ззовні, а й долучитися до нього. Отця Лева Жилле попросили визначити поняття "православ'я". Він відповів: "Православним є той, хто приймає апостольську Традицію і хто живе в єдності з єпископами, які призначені навчати цієї Традиції".

Друга частина цього твердження (виділена курсивом) виявилася дуже важливою для мене. Дійсно, як англіканець я вільний підтримувати православ'я як особисте переконання. Але чи можна відверто сказати, що англіканський єпископат, з яким я перебуваю в єдності, єдинодушно проповідує цю апостольську Традицію? Я раптом осягнув, що православ'я — не просто особиста віра; вона передбачає також зовнішню і видиму єдність у таїнствах з єпископами, які покликані Богом свідчити про істину. Це питання вже неможливо було оминути: якщо православ'я означає єднання, то чи можу я бути істинно православним, залишаючись англіканцем?

Прості слова о. Лева не справили помітного враження на учасників конференції, але для мене вони стали переломними. Ідея, яку вони посіяли, — що православна віра невід'ємна від євхаристійного єднання, — підтверджувалась двома працями, які я на той час читав. Першою було листування між Олексієм Хом'яковим та англіканцем (на той час) Вільямом Палмером, членом Магдалинської общини в Оксфорді. Палмер надіслав Хом'якову копію своєї праці "Відповідність англіканського вчення вченню кафоличної, апостольської Східної церкви", де послідовно розглядав "Докладний Катехізис" митрополита Московського Філарета, і після кожної цитати Філарета наводились цитати з англіканських джерел, де стверджувалося те саме. У своїй відповіді від 28 листопада 1846 р. Хом'яков писав, що він міг би створити подібну працю з інших цитат англіканських авторів — не менш авторитетних, ніж ті, до яких звернувся Палмер — що мають погляди, прямо протилежні "Катехізису" Філарета. Хом'яков писав:

"Багато ваших єпископів та богословів були і залишаються цілком православними. То й що з того? Їхні переконання — це лише особисті переконання, а не віра Церкви. Кальвініст Ушер належить до Англіканської церкви не менше, ніж ті цитовані Вами єпископи, що поділяють православні переконання. Ми могли б позитивно ставитись до цих приватних осіб, і ми так і ставимось, але не можемо і не сміємо позитивно ставитись до Церкви, (...) яка однаково допускає до причастя як тих, хто відкрито проголошує, що хліб і вино, задіяні у великій пожертві, залишаються лише хлібом і вином, так і тих, хто визнає їх за Тіло і Кров Спасителя. Це лише приклад — я міг би відшукати сотні інших, — але я піду ще далі. Припустіть неможливе — припустіть, що всі англіканці стали цілком православними, їхні символ і вірування стали цілком такі, як наші, але спосіб і шлях, якими вони дійшли такої віри, суто протестантські — простий логічний висновок. (...) Якби ви навіть відшукали всю істину, ви не знайшли б нічого, бо тільки ми можемо дати вам те, без чого все інше марне, — впевненість в істині"¹⁴.

Суворі, але справедливі слова Хом'якова підтвердили сказане о. Левом. На той час я вже вірив у все, у що вірила Православна церква; проте "спосіб і шлях", якими я дійшов цієї віри були саме "протестантськими". Моя віра була "особистим переконанням" , а не "вірою Церкви", оскільки я не міг сказати, що всі мої брати-англіканці вірили так само, як і я, або що та віра, що її навчав англіканський єпископат, з яким я був у єдності, була моєю вірою. Тільки ставши повноправним членом Православної церкви — вступивши у повну і видиму єдність з православними єпископами, призначеними бути навчителями православної віри — я міг досягти "впевненості в істині".

Через кілька місяців я прочитав у машинописній версії статтю про еклезіологію свт. Ігнатія Антіохійського, написану американським греком о. Йоаном Романідесом

Додати в закладки

  
Переклад Translate