Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Калліст (Уер), єпископ Діоклійський Внутрішнє Царство Переклад з англійської
5; Вівіану Редліху в Новій Гвінеї під час Другої світової війни давали змогу врятуватися втечею перед вторгненням японців, але він вирішив залишитися на своєму посту; матір Марія (Скобцова) у Равенсбруці у Велику суботу напередодні Пасхи 1945 року добровільно пішла на смерть у газовій камері замість іншої ув'язненої6. Кожен з цих людей у свій власний спосіб може проголосити разом із Христом: "Ніхто не забирає мого життя у мене, я кладу його за власною згодою".
Подібний до цього акт добровільної згоди вимагає чернецтво, яке заступає мучеництво в мирні часи, коли немає явних переслідувань; св. Петро Дамаскін з цього приводу говорить про "добровільну смерть" ченця7. Коли ігумен постригає в ченці — обряд, який є вирішальною подією чернецької служби — він кладе ножиці на Євангеліє і до готового прийняти постриг послушника промовляє такі слова: "Візьми ножиці і віддай їх мені". Відтак настоятель знову кладе ножиці на Євангеліє і повторює ті самі слова. І лише коли це чиниться утретє, ігумен переходить до постригу волосся послушника. Підкреслюючи важливість трикратної церемонії, ігумен промовляє: "Ніхто не примушує тебе приймати одягання. Ти сам погоджуєшся його прийняти"8. Ніхто не забрав свободу нового ченця, він сам дарував її Христові. Ще раз є очевидним те, що покликання бути мучеником не нав'язується, а приймається добровільно.
Все викладене вище щодо Христа, мученика й ченця певною мірою стосується кожного християнина без винятку. На кожного з нас у житті рано чи пізно чекає розчарування, втрати тих, кого ми любимо, і біль, фізичний чи моральний. Цих страждань неможливо уникнути у грішному світі. Головне — як ми сприймаємо ці страждання. Лише гідно зустрівши їх, прийнявши їх, ми можемо зробити страждання творчими. Страждання самі по собі є злом, вони не входили до Божого задуму щодо людини. Він створив нас не для смутку, а для радості, за словами прп. Йоана Лествичника, не для скорботи, а для радості9. Для деяких людей страждання є повністю руйнівними, вони призводять лише до горя та відчаю. Ми не маємо на увазі, що страждання — це благословення від Бога. Проте, з Божою милістю, те, що є само по собі стражданням, може бути перетвореним на добро. На цьому наголошує Юлія де Бособр у своєму "Творчому стражданні" (це, мабуть, її найвідоміша праця): страждання не може бути марним. З нього щось таки вийде.
Усе залежить від внутрішнього ставлення до цього страждальця і його ближніх. Ми можемо зустріти страждання з обуренням і протестом, тоді воно нас може духовно знищити. Або ж можемо сприйняти його пасивно, тоді воно впливатиме на нас, як кислота на метал, воно зіпсує наш характер, перетворюючи нас з людей на моральних зомбі. Але ми можемо зустріти страждання інакше — у дусі любові, прийняти його, принести в жертву і таким чином перетворити його. Звичайно, це зробити нелегко, але саме так чинив Христос. Він сказав до Юлії: "Якщо ти згодна". Велике значення має саме наявність чи відсутність цієї згоди.
Єдність
Друга характерна риса мучеництва, на противагу звичайному актові насильства, полягає у співпереживанні і співучасті, які Чарльз Вільямс називає "заміщена любов", "спільне достояння" або "спосіб обміну"10. "Я візьму на Себе будь-який найменший твій тягар", — запевняє Юлію Христос, і говорить далі про "глибокий жаль". Ми стаємо співмучениками Христа, Протомученика, "людини для всіх", коли з любов'ю об'єднуємо свої страждання з Його стражданнями і стражданнями всього людства. Словами Книги убогих духом, "любов приймає чужі страждання як свої власні, не одного, а всіх"11. Страждання стають творчими, а смерть — мученицькою, коли вони заступають один одного.
Поняття заступництва, єдності в стражданні становлять головну тему "Оповідок хасидів" Мартина Бубера. Ось що говориться про одного з найкращих хасидських учителів, равві Зуся: "Він відчував, що гріхи людей, яких він зустрічав, — це його власні гріхи, і обвинувачував себе за них". Його почуття тотожності з іншими було таким сильним, що про грішника він міг сказати: "Я опускався на кілька рівнів, доки не був разом з ним і не поєднав коріння своєї душі з корінням його душі". А про равві Мойше Лейб, який важко хворів два з половиною роки, скутий болем, говорили, що "він дедалі більше впевнювався, що страждає за Ізраїль, його біль не послаблювався, але ставав іншим"12.
Прийняв чужі гріхи, спустився до рівня найбільшого фішника, з'єднав коріння його душі з корінням Своєї душі, постраждав за Ізраїль, Новий і Старий, — ось що чинив Христос; мученики можуть зробити те ж саме, адже вони переконані, що Христос страждає в них і з ними. Спираючись на критерії католицтва, які визначив о. Олександр Єльчанінов, ми можемо визначити мученика як головну постать Церкви: "І як страждає один член, страждають усі з ним члени" (1 Кор 12,26), — говориться про Церкву. Якщо ми цього не відчуваємо, ми не є членами Церкви"
Книга: Калліст (Уер), єпископ Діоклійський Внутрішнє Царство Переклад з англійської
ЗМІСТ
На попередню
|
|
