Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Безсила є та ідея, яка обмежується лиш “альтруїзмом” до себе, а позбавлена “скаженої злоби” проти чужого світу. / Донцов Дмитро

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Олександр Іванович Білецький Античні літератури (1934)


Якщо в мистецтві і літературі Александрійської епохи царі й вельможі нерідко набирають образу богів, то, з другого боку, олімпійські боги знижуються в них до рівня смертних. Каллімах пише гімни богам, але під зовнішністю цих богів ясно прозирають риси володарів Єгипту. У пластичних мистецтвах Афродіта - вже не богиня «чистої краси», а жінка привабливої зовнішності; Аполлон - юнак, що дратує ящірку; Ерот - дурисвіт-дитина з пухленькими щічками. Рамки старої грецької релігії розсунулись: вона ще більше вбирає в себе східні культи: поруч з колишніми богами появились фрігійські божества - «мати богів» Кібела і її коханий Аттіс (ще одна відміна умираючого і воскресаючого бога), єгипетські боги Ізіда і Сарапіс та ін. Число богів розрослось, але разом з цим виріс і скептицизм до релігії. Популярні поміж освіченою верхівкою філософські системи до традиційної релігії ставляться негативно. Світогляд, заснований на міфології, розхитано розвитком позитивних і точних наук, що являє собою велике культурне досягнення епохи. На її початку стояв Арістотель (384-322 рр. до н. е.) - «найвидатніший мислитель давнини», «велетень думки», за не раз повтореними відзивами К. Маркса; а за Арістотелем ішов ряд не таких різносторонніх, як він, але не менш великих у своїх спеціальностях учених, з яких досить назвати, наприклад, Евкліда (геометрія), Архімеда (фізика й механіка), Ератосфена (математична географія), а в царині філології - Зенодота, Арістофана Візантійського, Арістарха Самоського, засновників наукової критики й інтерпретації тексту.

Ще до них Арістотель в «Поетиці» і «Риториці» дав основи теорії літератури. Каллімах своїми бібліографічними «Таблицями»* заклав перший камінь до фундаменту майбутньої історії літератури. Так намітився шлях пізнішому літературознавству в усіх його головних галузях.

* «Таблиці» - величезний твір Каллімаха на 120 книг («Таблиці славетних письменників і їх творів») - біобібліографічний покажчик творів, зібраних в Александрійській бібліотеці, розподілених за авторами й жанрами в хронологічному порядку з історико-критичними анотаціями. З цього твору дійшли до нас тільки уривки; про зміст цілого судимо із згадок у інших старогрецьких письменників.

Цей інтерес до наукового пізнання природи і людської діяльності, до людської особи в її інтимному бутті не дав заглушитись реалізмові, хоч для широкого реалістичного узагальнення в літературі, призначеній для вузького [31] кола споживачів, звичайно, не було місця. Щасливий випадок, як було сказано раніше, зберіг для нас вісім «міміямбів» Герода - побутових сценок, писаних ямбами і жанром належних до мімів (побутові комічні сценки в прозі), уперше художньо оброблених у Софрона З Сіракуз (V вік до н. е.). Зміст сценок немудрований. Перед читачем проходить ряд побутових фігур із заможного міського міщанства. Ось зводниця марно намагається звести молоду жінку; мати приводить неслухняного сина до сердитого шкільного вчителя; пані зчиняє дику сцену ревнощів своєму коханцеві-рабові; дві приятельки зайшли до крамнички спритного шевця тощо. Малюнки свідчать про добру спостережливість автора, про його мистецтво передавати живу мову - та й тільки. Значніший дар іншого поета, сучасника римського поета Каллімаха, Теокріта, (його наслідував Публій Вергілій в «Еклогах»), впливового і в новій Європі, автора сценок і поем із сільського й міського життя, відомих під ім'ям ідилій. Але за безперечним реалізмом Теокріта почувається й сентиментальний потяг стомленого метушнею й умовностями життя великого міста до природи, до простого і безпосереднього життя сіцілійських пастухів. Цей сентименталізм іще помітніший у послідовників Теокріта - Біона і Мосха. А поруч З цим потягом до села в літературі знаходять собі вираз і пориви в «синю даль», у більш-менш фантастичні далекі країни. Широка експансія елліністичної торгівлі, що розсунула межі колишнього світу, цим мріям сприяла Вони знайшли собі вираз, між іншим, у романах-утопіях («Священний запис» Евгемера, «Держава сонця» Ямбула та ін.), що цікаві для історика соціалістичної мислі, але, на жаль, дійшли до нас тільки в пізніших переказах і цитатах.

Наведеними іменами й творами далеко не вичерпано багатства й різноманітності елліністичної літератури. Та під зовнішністю «ренесансу» проступають риси занепаду. Безліч тих, хто пише,- і мало великих письменників; багато книг - і мало справді визначних творів. Усе це результат вичерпування [32] життєвих сил античного грецького світу. Але цей «схил античності» затягся на кілька століть через те, що в хиріюче тіло влилася нова, свіжа «кров,- через залучення до елліністичної культури завойовника всіх елліністичних монархій - Риму.

4

Ще в кінці VI віку до н. е. Рим являв собою невеличке селище пастухів і хліборобів в середній Італії, в Лаціумі. V-IV століття в історії Риму зайняті боротьбою незначної військово-аристократичної республіки з сусідніми тубільними племенами Італії. В кінці III століття майже вся Італія вже об'єднана під владою Риму. Економічне зростання Римської держави призводить її потім до тривалої боротьби з величезною торговельно-рабовласницькою державою на півночі Африки - Карфагеном: виникають відомі Пунічні війни, що 146 р. до н. е. закінчились знищенням Карфагена. Того ж року завершується воєнна експансія і в східній частині Середземного моря. Римське панування сягає на цілий середземноморський басейн.

Паралельно з цим у самій Римській республіці йдуть невпинні класові бої. Військово-землевласницька знать (патриції), виділившись з родової громади, організувала республіку, зразу зіткнувшись з плебеями - дрібними земельними власниками, що домагались політичних прав, збільшення земельних наділів і економічної незалежності- В міру зростання торгівлі, захоплення завойовуванням нових ринків на Заході і Сході, пограбування провінцій у Рим пливли багатства з усіх кінців світу, і поруч з родовою землевласницькою аристократією висунулась друга суспільна сила - плутократія з купців-мореходців, всесвітніх лихварів і експлуататорів. Стара сенатсько-аристократична республіка перетворювалась на величезну торговельно-рабовласницьку державу, що розмірами не поступалась перед елліністичними монархіями Сходу. Невідповідність старого ладу новому типові держави призвела дотривалого періоду громадянських воєн, що зайняли майже два століття.

Що ж являла собою римська література в цей період поступового перетворення Риму на світову державу (з VI до II віку до н. е. включно)?

Звичайно історію римської літератури намагаються починати з перших моментів історичного життя Римської республіки. Проте до кінця III віку ми тільки здогадно можемо говорити про існування римської поезії - У вигляді усної творчості. Є відомості про староримську хліборобську пісню-танець-гру, цілком природну в суспільстві, де основною формою виробництва було хліборобство. В одному із своїх творів Горацій розповідає про сільські свята після жнив і фесценінські жарти, якими супроводжувались ці свята. Судячи З його опису, фесценіни - насмішкувато-викривні пісні, що, може, були зародками народної комедії; розвиток їх був, проте, припинений законодавчими заходами: в епоху панування аристократії таким «вольностям» народної маси і не могло бути місця. Цікавий ще інший почин народної комедії - так звані ателлани (назва від містечка Ателли в Кампанії), щось подібне до скоморошського фарса з імпровізованим текстом і постійними акторськими масками, як в італійській комедії масок (комедіа дель арте, XVI-XVIII віків). Пізніше п Римі була зроблена спроба літературної обробки цих ателлан; але про неї ми знаємо тільки по заголовках п'єс і скудних уривках двох авторів першої третини І віку до н. е. Широкого розвитку форми первісної усної творчості в Римі не здобули. Не мав Рим і такої багатої й різноманітної міфології, яка була в греків. Обрядова частина римської релігії відсунула на задній план і релігійну філософію, і міфологію. Можлива річ, що ті легенди про заснування [33] Рима, про давніх римських царів, які ми читаємо в історії Тіта Лівія, що писав За імператора Августа (І вік до н. е.), являють собою відгомін давніх героїчних пісень і саг; та якщо це й так, то первісна форма цих пісень для нас безповоротно втрачена.

Література у власному розумінні слова виникає в Римі пізно і під зовнішнім впливом - від грецької літератури. Першим відомим на ймення римським письменником був грек, Лівій Андронік (III в. до н. е.), перекладач «Одіссеї» і грецьких драм на латинську мову. Перші відомі нам письменники-римляни пересаджують на римський ґрунт форми грецької новоаттіцької комедії. Римську «відсталість» в царині мистецтва усвідомлювали самі римські письменники, не раз намагаючись пояснити і по змозі виправдати її тим, що головні сили римського народу (тобто панівного класу) були спрямовані на організацію держави та її зміцнення. З особливою виразністю сформульовано ці думки в «Енеїді» Вергілія (пісня VI):

Інші майстерніш, ніж ти, виливатимуть статуї з міді,

З мармуру теж, я гадаю, різьбитимуть лиця живії,

Краще в судах промовлятимуть, краще далеко від тебе

Викреслять сферу небесну і зір кругове обертання;

Ти ж пам'ятай, громадянине римський, як правити світом;

Будуть мистецтва твої - у мирі держати народи,

Милувать щирих підданців і вкрай довойовувать гордих.

Було б безглуздо, проте, робити з цих віршів висновок про нездатність римлян до художньої творчості - так само, як з наведених раніше даних,- висновок про цілковиту залежність римської літератури від грецької. Ми можемо тільки сказати, що римська аристократія часів республіки справді не виявляла помітного нахилу до поезії. З-поміж аристократії і в пізніші часи Риму поети виходили рідко. Але так само і в грецькому світі військово-аристократична Спарта дала цілковиту зверхність над собою в царині поезії Афінам. Щодо неоригінальності римської літератури, то, по-перше, її не слід перебільшувати, а по-друге, у скільки-небудь значних римських поетів наслідування греків ніколи не бувало механічним. Перейняті з Греції форми перероблювались, набираючи місцевих і тогочасних римських рис. Горацій бачив свою заслугу в тому, що «на італійські лади переклав еолійську* пісню», тобто використав форми грецької лірики VI віку для виразу почуттів і думок своєї сучасності, Для зображення римської дійсності кінця І віку до н. е. А ця римська дійсність відзначалась вельми своєрідними рисами, що не дозволяли ніяк бачити в ній повторення попередніх історичних явищ. Навпаки, це був новий варіант античної культури, варіант, що виростав на ширшій виробничій базі.

* Еолійський - назва однієї з племінних груп, на які ділились давні греки: еоляни, що проживали в Фессалії, згодом розселились в Малій Азії і по прилеглих до неї островах.

Факт звернення Риму до грецької культури - факт цілком природний, що доводить тільки сприйнятливість римського народу. Надаючи занадто великого значення літературним джерелам і впливам, чи багато взагалі ми знайдемо оригінальних творів у світовій літературі? Загальновідома річ, що з часів Ренесансу літератури Європи незмінно звертались до античної поезії як до зразка. Література французького класицизму XVII віку, наприклад, наслідування древнім підносить до художнього принципу: Буало наслідує поетику Горація, Расін - трагедії Сенеки (й Евріпіда), Мольєр - комедії Плавта [34] й Теренція. Безперечний, наприклад, вплив елегіків августівської епохи на «Римські елегії» Гете і творів Марціала на його ж «Венеціанські епіграми». Це не перешкоджає і творчості французьких класиків XVII віку, і названим творам Гете зоставатися цілком оригінальними. «Відродження античності» в Європі XIV-XVI віків було спершу відродженням саме римської античності; через римське посередництво прилучались до давнини й пізніші покоління; тільки з XVIII віку Греція починає заслоняти Рим, та й то не зразу. Цього тривалого й широкого впливу, розуміється, не було б, якби римські письменники були тільки епігонами грецьких.

І Крім того, в римській літературі є жанри або не збережені літературними пам'ятками, що дійшли до нас з Греції, або зовсім не відомі грецькій літературі. Така, наприклад, римська сатира - вірш, написаний гексаметром і прилеглий змістом до дидактичної лірики; ряд роздумувань автора на моральні теми з ілюстраціями-малюнками побутових типів і жанрових сценок, то більш, то менш узагальнених. Сама назва жанру «сатира» (правдивіше «сатура») нічого не має спільного з грецькими сатирами й сатирськими драмами і спершу, очевидно, прикладалась до творів мішаного змісту (сатурою начебто Звалось блюдо, наповнене всякими первородними плодами, присвяченими богам). В середині II віку до н. е. появився поет Луцілій, що вперше зробив сатиру самостійним літературним жанром. Але ще до нього римська література мала ряд діячів, твори яких дійшли до нас в більш-менш цілому вигляди

В історії римської літератури часів республіки ми можемо розрізняти два періоди.

Перший період починається діяльністю згаданого раніше Лівія Андроніка і являє собою час організації літературних форм на грецькі зразки і спроб у різних галузях поезії, невідомих усній творчості найдавнішої пори, а почасти і прози. Треба було пристосувати мову до виразу нових думок і почуттів, що виникали в міру ускладнення життя в результаті територіальних розширень і дедалі гострішої класової боротьби. Треба було освоїти суспільство з літературою, зміцнити в ньому свідомість доконечності й корисності літературного мистецтва. Історично цей період збігається з епохою Пунічних воєн, починаючись у III віці до н. е. й закінчуючись приблизно в першій половиш II віку.

Перша характерна риса літератури даного періоду - розвиток в ньому драматичної поезії. З двох основних драматичних жанрів, створених Грецією VI-V віків до н. е., особливої популярності в Римі набула комедія, що йшла за зразками вже відомої нам новоаттіцької комедії (Менандра і його сучасників). До нас не дійшли зразки комедій, написаних на теми з римського побуту; збереглись самі зразки «палліати» - комедії плаща, що звалась так через грецький костюм, у якому виступали в ній актори, і які належать Плавтові і Теренціеві. Комедії Плавта, очевидно, оригінальніші і разом З тим більш народні. Плавт вільно обходиться з обраними ним для переробки грецькими оригіналами: з двох грецьких п'єс створює одну, вводить ліричні монологи, призначені для співів, висуває на перше місце в галереї традиційних типів пронозливого раба, будуючи на ньому інтригу, усуваючи риси чужого побуту і замінюючи їх, по можливості, римськими, пересипаючи діалог грубуватими часом, а часом і по-народному влучними дотепами. Комедії Плавта розраховані на глядачів з плебейської маси. Навпаки, його молодший сучасник, П. Теренцій Афер, з відпущених на волю рабів, у шести комедіях, що збереглись до нашого часу («Дівчина з Андроса», «Свекруха», «Самомучитель», «Євнух», «Форміон», «Брати»), звертається до цінителів з по-грекофільському [35] настроєної знаті. Він намагається впливати на них не комізмом становищ і персонажів, а мистецтвом діа-лога, умінням характеризувати особи відданням відтінків їхньої мови. Римські знавці високо ставили Теренція; в середньовічній Європі його комедії були єдиним відомим взірцем античної драми; пізніше їх вплив очевидний і в класичних комедіях XVII віку, і в буржуазній драмі XVIII віку, якій вони рідні своєю приналежністю до царини «серйозного жанру»*.

В царині епічної поезії талановитим послідовником греків був Квінт Енній (239- 169 рр. до н. е.), плодовитий автор у стилі гомерівських епопей, що гексаметром оспівував події римської історії від легендарного засновника Римської республіки троянця Енея до свого часу. З 18 книг «Аннал»** Еннія збереглись самі уривки-трохи більше 600 віршів, які при всій своїй архаїчності (порівняно з пізнішими римськими епічними поемами) свідчать про великий формальний талант автора. Таке ж архаїчне враження справляв уже в І віці до н. е. Луцілій (близько 180-102 рр. до н. е.), засновник римської літературної сатири, про якого судити ми можемо теж із самих уривків та з характеристики його в пізніших письменників***. Луцілій викриває сучасний йому занепад звичаїв з погляду «доброго старого часу» - «славних» традицій старої військово-землевласницької аристократії, епоха якої, відсуваючись в минуле, уже повивається романтичною ідеалізацією. Ця ідеалізація стане згодом загальним місцем у пізніших сатириків. Прихильникам старовини здавались загрозою для римських звичаїв як грецький вплив, так і розкоші в суспільстві, що дедалі більшали, й гонитва за багатством. [36]

* «Серйозний жанр» - буржуазна драма («слізна комедія», «міщанська трагедія»), представлена у французькій літературі XVIII в. п'єсами Дідро, Бомарше, Мерсье та ін.

** «Аннали» - літопис.

*** Деякі уривки з сатир Луцілія в українському віршованому перекладі подав Т. Франко в своєму «Нарисі історії римської літератури» (Львів, 1921, стор. 45-46).

Таким же старовіром в літературі був і перший великий римський прозаїк Марк Порцій Катон (234-149 рр. до н. е.), відомий державний діяч, поборник непримиренної політики до завойованих країн. Своїм твором «Початки» він поклав основу римської історіографії. Збереглась цілком тільки його книга «Про хліборобство», але, як каже Ціцерон, «не було в нашій державі того часу нічого з того, що могло бути пізнаване й виучуване, чого б не дослідив і не знав і про віщо потім не написав Катон».

Такі найважливіші автори першого періоду. Другий період охоплює час соціальної кризи Римської республіки, що поклала край її існуванню (з 30-х рр. до н. е.). Це другий і перший віки (до н. е.), коли антагонізм між рабами і рабовласниками спричиняється до ряду повстань, що обертаються в 73-71 рр. на грандіозний рух рабів під проводом Спартака; коли інші суперечності римського суспільства - між аристократією і плутократією, між римськими «громадянами» і римськими підданими, що не мають звання римських громадян*,- призводять до тривалих громадянських воєн, які закінчились переходом до військової диктатури. В цій бурній обстанові створення нової державної форми римська література переживає нове піднесення, що виявилось, по-перше, в удосконаленні і зведенні на небувалу доти висоту ділової прози в усіх її'видах.

* Звання римського громадянина, зв'язане з правами голосування, правами громадської служби тощо, до початку III віку н. е. мали не всі піддані Римської Держави.

Поміж прозаїків даної епохи перше місце належить Маркові Туллієві Ціцеронові (103-43 рр. до н. е.), славетному адвокатові й політичному діячеві опортуністичного типу, що прославився насамперед своїми промовами (збереглось 57 промов). Між двома типами красномовства, що панували ще в Греції,- «азіанським» з квітчастістю стилю, що переходить у пишномовність, і «аттіцьким», вишукано простим і діловитим,- ораторська проза Ціцерона займає середнє місце: вона поєднує відносну простість з майстерним використанням риторичних ефектів - періодизацією, ритмічністю, різноманітністю і багатством виразних засобів мови. Ті самі властивості мають і інші твори Ціцерона - з теорії ораторського мистецтва, з питань політики, з філософії (особливо відома збірка діалогів «Тускуланські розмови») і широке листування, важливе джерело для історії епохи. «Ціцеронівська латинь» увійшла в прислів'я; як видатний стиліст Ціцерон мав величезний вплив у новій Європі від італійських гуманістів (палким прихильником його був Петрарка, проза «Декамерона» Боккаччо відбиває вплив Ціцерона) до ораторів французької буржуазної революції XVIII віку (від Мірабо до Робесп'єра).

Поруч з ним треба відзначити мемуарно-історичну прозу Г. Юлія Цезаря (100-44 рр. до н. е.), автора «Записок про Гальську війну» і «Записок про громадянську війну», що стали згодом класичним зразком латинської прози, зручним для шкільних цілей. Як письменник Цезар приєднується До «аттіцького» типу прози суто ділового характеру; навпаки, К. Саллюстій Крісп (86-35 рр. до н. е.), автор книг «Про змову Катіліни», «Про Югуртинську війну» і «Історії», що дійшла у невеликих уривках, славився вже в сучасників як майстер історичного оповідання, дещо архаїзованого й стилізованого під Фукідіда, якого він узяв собі за зразок. Від найплодовитішого прозаїка даної пори, що писав книги з лінгвістики, агрономії, археології, права, опріч творів сатиричного характеру (наслідуючи грецького письменника Меніппа, ця сатира зветься «меніпповою» і написана прозою, [37] яка чергується з віршами), М. Варрона Реатінського (116-27 рр. до н. е.), збереглись тільки заголовки й уривки, що свідчать про його діяльність як про енциклопедичний підсумок попереднього розвитку без перспектив на майбутнє.

У царині поезії триває процес еллінізації, що почався в попередній період, так удало схарактеризований згодом Горацієм: «Узята в полон Греція полонила дикого переможця і внесла в суворий Лаціум мистецтва». Новою рисою в поезії є її свідомий відхід від громадськості в галузь особистих переживань і «прекрасних вигадок» давнини. Виникають гуртки поетів («неотериків»- «молодих»), яким у грецькій літературі, як легко сподіватись, найближча александрійська поезія. Прихильники Каллімаха й Евфоріона*, ці поети культивують малі форми епосу і «легку» ліричну поезію (поезію малих форм) З темами кохання і дружби. Найзначнішим поміж цими молодими поетами був Катулл, що живою безпосередністю й пристрастю почуття не має рівних у римській літературі. Особливе місце належить не зв'язаному з даною течією Лукрецієві, авторові геніального філософського епосу, найвищого досягнення дидактичної поезії в античних літературах, визначної пам'ятки в історії матеріалізму.

У такому стані застав літературу переворот, що поставні; на чолі держави принцепса** Октавіана, який прийняв титул Августа*** й зосередив у своїх руках всі основні республіканські посади. З формального погляду перевороту начебто й не було: монархія появилась у шатах старої республік», а фактично сенатсько-аристократична республіка впала і на руїнах її треба було будувати нове суспільство. Епоху безупинних воєн - то громадянських, то зовнішніх - змінила офіціально проголошена епоха «Августового миру». Епоха, коли політика була обов'язком кожного громадянина, закінчилась; політика віднині зосереджена в мислі й волі однієї особи - принцепса.

* Евфоріон (кінець III в.) - грецький учений, поет і письменник, що напрямом своїм приєднувався до александрійців, помер бібліотекарем сірійського царя Антіоха Великого.

** Принцепс - перший, старший (у сенаті).

*** Август - буквально великий, високий, священний.

Ці зміни не могли не позначитись і на літературі. Час правління Августа (30 р. до н. е.- 14 р. н. е.) звуть «золотим віком» римської літератури. Справді, ще ніколи література не мала такої уваги влади, не викликала такого інтересу в суспільстві. Крім самого принцепса, поетам протегували його друзі й сподвижники: в Мецената - друга й радника Августа - був літературний гурток; у Валерія Мессали Корвіна (що командував флотом в бою при Акціумі, який закінчився перемогою Октавіана над Антонієм) - другий; третій вельможа, Азіній Полліон, відійшовши від справ, присвятив своє дозвілля організації публічних бібліотек і публічних виступів поетів з читанням власних творів. Але захоплення віршами перейшло в ширше коло. «Легке безумство» (як говорить Горацій) охопило всіх - і вчених, і невчених. «Змінив легковажний народ свої настрої й палає однією пристрастю - пристрастю до віршів: і діти, і поважні батьки, уквітчавши голови вінками, бенкетують і диктують вірші»*. До нас дійшли в більш-менш повному вигляді твори п'яти поетів даного періоду: Вергілія, Горація, Тібулла, Проперція й Овідія. Але сучасники називають багато десятків імен, що уславились у них. Тут і автори віршованих трагедій, і поем - і дидактичних, і героїчних (на теми з римської історії), і героїко-міфологічних,- сатир, ідилій, любовних елегій в александрійському [38] стилі. А біля поетів більш-менш визнаних рояться зграї любителів, наслідувачів. «Золотим віком» звуть літературу часів Августа, маючи на увазі, проте, не так цю загальну пристрасть до поезії - форму відходу від громадських інтересів, як високі формальні вартості творів епохи, що збереглися до нашого часу. Ці вартості мови, вірша, композиції забезпечили Вергілієві, Горацієві і почасти Овідієві широке поширення в школі (в школах різних країн світу їх вивчають і досі) і великий вплив на європейських поетів нового часу. Проте, вивчаючи історично поезію «золотого віку», треба мати на увазі деякі її специфічні особливості, що відрізняють її від шедеврів пізнішої європейської літератури. У поетів августівського часу, за небагатьма винятками, ми не знайдемо, наприклад, тієї безпосередності почуття, що впадає в око, коли читаєш короткі ліричні п'єси, приміром, Катулла. Розрахованість і обдуманість художнього ефекту характерні для творів Вергілія, Горація й Овідія. Це почасти наслідок школи, пройденої ними. Бути освіченою людиною в Римі означало пройти виучку риторичну й побувати в науці у філософів.

* Див. перше послання другої книги «Послань» Горація (в. 109-110).

З переходом до принципату політична красномовність завмерла. Але риторика як предмет загальної освіти зосталась. В риторичній школі навчали мистецтва виразного слова. Щоб красно говорити, треба навчитись інвенції- уміння знаходити матеріал, диспозиції - уміння розміщувати його, елокуції - уміння прибирати його в форму прикрашеного і виразного слова. Треба набути звички до «описів», «доведень», до підшукування «прикладів»; треба мати в пам'яті запас загальних місць - сентенцій. Основні типи риторичних вправ - промови умовлювальні (суасорії) і змагальні (контроверсії) - засвоювались учнями не на життєвому, а на вигаданому або взятому з міфології чи історії матеріалі. У творах більшості римських поетів, починаючи з даної епохи, вплив риторичної школи очевидний. Риторика здержувала їх у прагненні до живого відтворення дійсності, вкладала безпосереднє переживання в рамки шаблону, перетворювала іноді ліричну річ на ораторський виступ, прибраний у віршовану форму (див. особливо Овідія і Ювенала).

До впливу риторики приєднувався вплив філософії, головно, моральної філософії - етики. Два напрями етики були поширеними за часів імперії: стоїцизм і епікуреїзм. Стоїцизм змальовував ідеал мудреця, байдужого до [39] зовнішніх злигоднів світу й гордого свідомістю своєї внутрішньої свободи. Епікуреїзм навчав, що мета життя - в рівному, спокійному настрої і в інтелектуальних утіхах. Два напрями не перечили один одному. Сліди їх ми також знайдемо в поетів, починаючи з Августівської епохи. Згодом стоїцизм знайшов собі пропагандистів у Римі, наприклад, в особі філософа й поета Сенеки, сатирика часів Нерона - Персія та ін.

Обидва погляди мають на собі печать певного індивідуалізму. Але розвиткові особистості і в умовах принципату, і взагалі в умовах імперії були поставлені межі. Особливо різко окреслила їх епоха Августа. Література була залучена на службу політиці принцепса. Ця політика поставила за мету відновити розхитані роками громадянської війни давні римські чесноти - римську мужність, благочестя, серйозність, скромність, зміцнити сім'ю, приохотити суспільство до давньої строгості й простоти звичаїв. Зрозуміло, що в цьому багато було офіційного ханжества, характерного для режиму абсолютних монархій з їх реставраторськими тенденціями. Август відновлював старовинні храми, забуті обряди й культи. Треба було довести, що існування принципату освячено небом, що він являє собою висновок з усієї попередньої римської історії. При дворі шанують археологів і знавців римської старовини.

Одні поети, прийнявши цю програму, прагнули щиро виправляти її своєю поетичною практикою. Інші, йдучи за нею, все ж намагались зберегти в певних межах свою незалежність. Але перед усіма постало завдання - усвідомити переворот, що стався, і примиритися з ним. «Енеїда» Вергілія найповніше відповідала на офіційну програму. Чужий їй внутрішньо, Овідій, переламуючи себе, заглиблювався в римську старовину, створюючи науково-поетичний коментарій до римського календаря (поема «Фасти»), наслідуючи Каллімаха. Проперцій від любовних елегій переходив до елегій учено-антикварного змісту, але смерть перервала його роботу.

Поети «Августового віку», відомі нам, розуміється, зовні далекі від хоч би якої опозиційності новому режимові. Вони розсипають похвали «божественній» особі цезаря; вони не стомлюються повторювати слова про «золотий вік», що начебто оселився на землі. Зауважимо, проте, що, за небагатьма винятками, ці поети ще не впадають в раболіпство, характерне для пізніших поетів імперії. І проте їх захоплення - іноді погано прихована депресія думок і почуттів. 3а закликом Горація «ловити день», утішатись життям (в межах ідеала «золотої середини») чується непевність у завтрашньому дні, бажання забути про те, що є майбутнє, приспати в собі страх перед неминучою смертю. Ідеал життя поетів - у відході від міста, від політики, від війни, від громадськості в сільську самоту, під захист сільських пенатів*. У подібнім потязі до села** такий самий прихований, пасивний протест, як у інших поетів у відмові від «високої» (хвалебної й героїчної) поезії ради любовної елегії, що явно перечила своїм змістом урядовій пропаганді родинних основ і добрих Звичаїв.

* пенати - домашні боги в давніх римлян.

** Сказане не стосується таких творів, як «Георгіки» Вергілія (див. вступну замітку до цього автора).

Такі основні риси поезії «золотого віку». Відзначений раніше вплив риторики позначився і на прозаїчній літературі, у творчості найзначнішого з прозаїків епохи історика Тіта Лівія (59 р. до н. е.- 17 р. н. е.), що у величезному творі (142 книги, з яких дійшло 35) розповів політичну історію Римської держави від легендарної епохи царів до часів Августа. Лівій -

[40] великий майстер історичного оповідання. Історичним діячам він вкладає в уста довгі, майстерно складені ним самим промови, пройняті високим пафосом героїзму,- так само, як і дії цих осіб, доблесних патріотів, що стійко зневажають особисті злигодні. Твір Лівія загалом ішов назустріч реставраторським прагненням Августа, але разом з тим таїв у собі небезпеку для нового режиму «романтичною» ідеалізацією республіканської старовини. Цей пафос і ця ідеалізація зробили Тіта Лівія згодом улюбленим автором буржуазії, що боролася за свої права з феодалізмом, особливо в епоху французької буржуазної революції.

Книга: Олександр Іванович Білецький Античні літератури (1934)

ЗМІСТ

1. Олександр Іванович Білецький Античні літератури (1934)
2. Якщо в мистецтві і літературі Александрійської епохи царі й...
3. 5 У процесі перетворення Римської держави на абсолютну...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate