Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Скрипучі голоси моралізаторів провокують на аморальні вчинки навіть порядних людей. / Андрій Коваль

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Джорджо Щербаненко Шість днів на роздуми Переклад Анатоля Перепаді


Розділ п'ятий Усупереч логіці

Десятого листопада вечірня преса повідомила про смерть Вейтона.

Сандер просив президента Асошіейтед Прес не дуже виставляти це повідомлення, і майже всі газети подали його посередині колонки. Поліція домагалася лише появи цієї замітки, але оскільки через якийсь час її треба було спростовувати, то краще не зчиняти довкола смерті Вейтона надмірного галасу.

У вечірньому виданні «Бостон Ньюс» з'явився такий «пасаж»:

«Знаменитий актор Філіп Вейтон

помер від інфаркту! Бостон, 9 листопада, вечір.

Сьогодні опівдні відомий актор Філіп Вейтон нагло помер у своїй віллі на серцевий приступ. Як пам'ятають наші читачі, починаючи від 6 листопада, він щодня одержував анонімні листи з погрозами, що його 12 листопада вб'ють у машині. Одержавши першого листа, Вейтон замкнувся вдома, підозріваючи все і всіх. У нього почалася важка депресія. Очевидно, саме ця депресія й привела до того, що в нього стався у чверть на дванадцяту під час читання преси серцевий напад зі смертельним кінцем. Поліція веде далі слідство, результати якого тримаються в найсуворішій таємниці.

Сорокарічний Філіп Вейтон розпочав акторську кар'єру у вісімнадцятилітньому віці в мандрівній трупі. 1920 рік приніс два-дцятитрьохлітньому акторові нечуваний успіх у поставленій у нью-йоркському Блакитному Палаці п'єсі «Контрабанда», модній [49] у ті часи комедії про любов і бандитів. Відтоді почалася блискуча кар'єра Вейтона, дещо пригальмована 1935 року у зв'язку з його викликом до Голлівуду. Його дебют у кіно виявився невдалим. Вейтон розв'язав тоді газетну кампанію проти Джона Беррімора, обвинувачуючи його, що він перепинив йому шлях до успіху неетичними засобами. Відтоді щастя ніби одвернулося від Філіпа Вейтона, а численні створені ним театральні трупи не добилися успіхів. Зі смертю Вейтона Америка втрачає одного із своїх акторів, наділеного найбуйнішим темпераментом. На відміну від більшості своїх колег, найбільше достоїнство яких стиль, але які часто грішать холодом, Філіп Вейтон, і то найбезпосередніше, підкупав публіку своєю щирістю і непогамовністю. Уся преса його рідного міста Бостона висловлює щире співчуття сім'ї і близьким актора».

Інші газети теж подали з невеличкими змінами це саме повідомлення, надіслане з Асошіейтед Прес з проханням опублікувати без довгих коментарів.

Артур Джеллін прочитав цю замітку в тиші свого кабінету, коли встав о восьмій вечора. На душі в нього стало недобре. Ще напередодні містифікація здавалася йому цілком природною, але тепер, утілена в життя, вона трохи вражала. Думка про те, що повідомлення всіх вечірніх газет про смерть Вейтона неправдиве і що автор цієї брехні саме він, гнобила сумління Джелліна. Справу Вейтона капітан Сандер передав Артурові тепер цілком, під умовою, що той одинадцятого листопада до одинадцятої години скаже йому, хто автор анонімок або хто найпідозріліший. Привченого до тихого і спокійного життя Джелліна така відповідальність давила тягарем. Зі страхом він думав, що станеться, якщо дванадцятого листопада, незважаючи на всі його вжиті заходи, Вейтон буде вбитий. Зажурено згадував він дні, коли, нікому не відомий, спокійно працював собі над запорошеними, безособовими досьє в архіві.

Тепер життя навколо так і кипіло, кожна хвилина була на обліку, і Джеллін часто позирав на годинник, який методично й безповоротно пожирав час, відпущений йому до дванадцятого листопада. Зараз мав надійти сержант Метчі, посланий для посилення охорони до дому Вейтона. Ні двоє поліцейських, ні навіть сержант уже не здавалися йому достатньою охороною для Вейтона. Звичайно, того, хто ховається вдома, можна легко застрелити з револьвера. Але ж, крім того, існує багато інших способів убивства, починаючи від отруєних газом подушок. Подумавши про це, Джеллін затіпався в пропасниці.

Метчі появився в кабінеті годиною раніше, ніж було домовлено. Джеллін, за своїм звичаєм, виписував на аркушиках паперу неясності у справі Вейтона. Вгорі на кожній сторінці він [50] писав одне питання, а під ним залишав чисте місце для відповіді. Зараз перед ним лежали три такі аркушики.

Питання. Чому посилають листи з погрозами?

Відповідь:

Питання: Чому саме 12 листопада і в машині?

Відповідь:

Питання: Чому загрожують Вейтонові? Ради матеріальної користі чи причина почуття?

Відповідь:

Якби він знайшов розв'язання однієї з цих загадок, то дістав би до рук відомості, які допомогли б йому розв'язати інші. На жаль, навіть маленький проблиск не освітлював мороку цієї таємниці.

Метчі, як це часто бувало, увійшов до кабінету галасливо, не скидаючи навіть капелюха. Проте цього разу його цілком виправдувала тривога, яка малювалася на його обличчі.

- У мене неймовірна новина...- гукнув він, спершись обіруч на стіл Джелліна.- Сьогодні ввечері Вейтонові послали чергову анонімку. Я пішов, як мені звелів капітан Сандер, на пошту, і там мені її передали. Ось подивіться...- Він простягнув Джелліну конверт.- Тепер вони присилають уже двічі на день... Подумати лишень: ще сьогодні вранці Вейтон здавався майже щасливим, бо не отримав щоденної порції погроз. Якби бідолаха знав, що ми перехопили аж два листи...

Артур узяв конверт, відкрив його і прочитав таку саму погрозу, як і в попередніх листах. Вейтон буде вбитий дванадцятого листопада в автомобілі. Посилач користувався тією самою манерою вислову, не міняючи навіть коми. Повторював ті самі слова, щоб вразити Вейтона ще дошкульніше.

Довгі дві хвилини Артур мовчки розглядав аркушик, що містив уже добре відомі йому слова.

- Ви знаєте, де вкидали цього листа? - спитав він по хвилі.

- Авжеж,- відповів Метчі.- Скринька номер 12, Олд Бромер-стріт, на міській околиці. Зрештою всі листи відправлені з передмістя.

- О котрій це було?

- Не пізніше, ніж о тринадцятій. Це остання можливість, Щоб лист було вручено ввечері того самого дня.

Джеллін устав і поклав конверт до кишені.

- Ходімо до доктора Прікоца. Треба негайно дослідити цього листа.

- Лабораторія вже зачинена, а доктор Прікоц удома.

- То подзвоніть йому, Метчі,- попросив Джеллін.- Хай він повернеться до лабораторії, а за цей час і ми туди доберемося... Від аналізу цього листа може залежати багато чого. [51]

Вийшли. Метчі подзвонив до доктора Прікоца, і невдовзі всі троє зустрілися в лабораторії.

- Пробачте за клопіт,- сказав Джеллін,- але Вейтонові сьогодні прислали ще одного листа і треба, щоб ви якнайхутчіш порівняли його з іншими.

Адріан Прікоц узяв аркуш паперу, поданий йому Джелліном, і, оглядаючи його крізь лупу, порівняв з чотирма посланими раніше до Вейтона анонімками, які лежали тут же за склом.

- Цей лист од попередніх не відрізняється,- сказав він.- Оглянемо його тепер через проектор.

Він провів Джелліна і сержанта Метчі до темної кімнати. Підійшов до апарата, поставленого перед маленьким екраном, вклав туди аркушик і запалив лампу. На білій площині показалося багаторазове збільшення листа. Якусь хвилю Прікоц розглядав його, потім вийняв аркушик і вставив у проектор один з попередніх листів.

- Точно таке саме,- сказав він, звертаючись до Артура.- Та сама рука, той самий стиль, ті самі зміни, викликані бажанням приховати власний почерк. Вони відрізняються тільки папером, чорнилом і тим, що останнього листа написано десь десять- дванадцять годин тому... Попередні чотири аркуші, як я зазначав це у своєму звіті, мали той самий ступінь загусання чорнила, а це означає, що всі вони були написані водночас і тільки послані по черзі.

Обличчя Джелліна зненацька освітилося усмішкою.

- То ви кажете, що попередні листи були написані заразом, а цей останній ні?

- Це майже певно... Якщо тільки анонімник не користувався спеціальним чорнилом, яке в торгівлі зустрічається дуже рідко.

Як це траплялося не раз, Джеллін почервонів, але цього разу не з вродженої сором'язливості, а з утіхи. Подякував докторові Прікоцу і, сповнений завзяття, вийшов з лабораторії.

На вулиці він сказав сержантові Метчі, який ішов за ним слідом:

- Ідіть знову до вілли Вейтона і ні кроку звідти, поки не прийду я. Пильнуйте всіх, Метчі, не довіряйте нікому, навіть псу, який стереже дім. Занотовуйте кожну подробицю, якщо вона бодай чимось здасться вам незвичайною. Не відлучайтеся звідти ні вдень, ні вночі.

Звичайно Джеллін користувався вишуканою мовою, сповненою ввічливих зворотів, тому наказ, виданий владним тоном, свідчив про його важливість. Метчі піймав це на льоту.

- Слухаюсь!

Того вечора Джеллін одвідав мене знову. Я саме готував до друку свою статтю на тему психопатології, коли Джін увів його до кімнати. Мене здивувало, як била з нього енергія, але коли [52] за чаюванням він розповів мені про все, що сталося з моменту нашої останньої зустрічі, я зрозумів його душевний стан.

- Ще півгодини тому,- сказав він,- я рухався навпомацки. Не було ані найменшого сліду, я не міг навіть мати жодних виправданих підозр. Тепер я вже можу висунути якусь гіпотезу. Гіпотеза - це ще нічого певного, але це більше, ніж нічого. Ось послухайте: сьогодні до Вейтона прийшло два листи з погрозами, а не один, як звикле. А ми ж саме сьогодні вперше перейняли кореспонденцію для того, щоб припинити доступ до нього погроз. Що це означає? Це ясно як сонце. Анонімник, знаючи, що до Вейтона сьогодні вранці лист з погрозами не дійшов, але не знаючи, як це так сталося, оскільки його затримали ми, настрочив наступного листа, боячись, що попередній пропав. Але як же анонімник так швидко довідався, що вранці не було листа? Листоноша приходить о дев'ятій. Другий лист мав бути посланий найпізніше о тринадцятій. Від дев'ятої до тринадцятої - чотири години. Це замало, аби хтось, окрім домашніх, міг довідатись, що вранці актор листа не отримав, і мав час до тринадцятої послати наступного. Отож анонімник - це хтось з домашніх, хто добре в курсі всього...- Артур задумався, але через хвилю вів далі: - Власне, це міг би бути хтось і поза колом домашніх, але це малоймовірно, бо надто небезпечно. Усі мешканці вілли Вейтона під суворим наглядом, навіть кухар. Підтримка будь-яких контактів з домашніми при такому контролі рано чи пізно привела б до викриття убивці.

Джеллін міркував дуже логічно і ладен був дати себе каменувати в ім'я слушності своїх доказів. Мене досвід, проте, навчив сумніватися іноді в логіці. Не раз мені доводилося примирятися з тим, що мотиви, які керують людськими вчинками, не завжди аж такі логічні, як це могло б здатися. Я сказав про це Джелліну, наводячи приклад з одним шаленцем, якого даремно я намагався вилікувати кілька місяців тому. Цей чоловік був напрочуд логічний і скоординований у всьому, навіть у своєму шаленстві. Логіка поривала його робити предивні вчинки. Одного разу, скажімо, його арештували тоді, коли він намагався в людній крамниці украсти в когось гаманець. Коли його спитали, то він мотиви свого вчинку пояснив так: два роки тому в нього поцупили гаманця, от він і вирішив «помститися», вернути собі рівновагу, пограбувавши когось іншого. Зустрічаючи на вулиці сіромах і жебраків, цей чоловік ніколи не подає милостині. Свою поведінку він пояснює тим, що колись йому в нужді ніхто не допомагав. Прикладів такого поводження я міг би навести чимало. І хіба всі ці люди не чинили логічно? На Артура цей приклад не справив ніякого враження.

- У цій справі,- сказав він,- нелогічним мені здається лише одне: листи з погрозами. Якщо ми зуміємо висунути гіпотезy, [53] яка виправдує написання цих анонімок, то ми викриємо всю правду. Припускаючи, що автор листів мешкає з Вейтоном, треба обмислити, чому він хоче попередити актора, що вб'є його?

Він дістав з кишені блокнот і написав у ньому якесь прізвище.

- Розберемо по черзі кожного...- сказав він.- Почнемо з Матільди Чезлі...

Він задумано пройшовся по кімнаті. Я уважно стежив за ним і чув, як час од часу він бурчав під носом прізвища: Гертруда Веймар... Френсіс Чезлі... Альберт Чезлі... записуючи ці прізвища до свого нотатника. Врешті він похитав головою, і на його обличчі написалася нехіть.

- Жодна з цих осіб, якщо тільки вона не шалена, цих листів не повинна була писати. Брак будь-яких мотивів. Навіщо їй це робити?

- Ось послухайте, Артуре,- спробував я йому пояснити.- Ця справа здається мені особливою. Ще нічого не сталося, а поліція вже в повній готовності, ніби справді вчинено злочин. А знаєте чому? Тому, що поліція хоче викрити щось, чого ще не існує, убивцю, який ще не убив. Слідів нема. Учинений злочин завжди лишає сліди, але які сліди може залишити злочин, який ще не скоївся? Хай це лунає абсурдно, але щоб викрити щось, треба допустити, аби воно сталося. Якби мене почув Вейтон, то впав би в чергову істерику. Він сказав би, що ми чекаємо його смерті і тільки тоді почнемо шукати убивцю.- Я плеснув Джелліна по плечах і додав: - Заспокойтеся, Артуре. Адже для запевнення Вейтонової безпеки зроблене все. Може, навіть, хтозна, ця кумедія з його удаваною смертю дозволить уникнути трагедії. Тепер нічого іншого не зостається, як триматися насторожі й чекати. Може, анонімник припуститься якогось промаху, і тоді Вейтон справді буде в безпеці.

Бодай на якийсь час мені вдалося відірвати Джелліна від упертих думок про справу Вейтона, і ми півгодини говорили про сторонні речі. А проте вряди-годи я бачив, що Артур поринає в свої роздуми, пробуючи все суперечне з логікою пояснити логічно.

- Я не хотів би нав'язуватися вам, і якщо прошу у вас надто багато, то скажіть мені це...- звернувся він до мене вже при прощанні.

- Я слухаю, слухаю,- намагався я підбадьорити його.

- Ви знаєте всю цю справу з найдрібнішими деталями... Ви були у віллі Вейтона... Отож я був би вам вельми вдячний, якби ви захотіли подумати над розв'язанням цієї загадки.

Я пообіцяв йому гарненько поміркувати над цією справою і ми домовилися з ним знов побачитись одинадцятого листопада ввечері. [54]

Артур Джеллін пішов додому і ліг у постіль, але заснути не міг. Думка про перегони, як він висловився, з часом мучила його навіть уві сні, а близька дата дванадцятого листопада не дозволяла йому відпочивати.

Пунктуальний, як завжди, о восьмій ранку він сидів уже за столом і до одинадцятої писав свій третій рапорт, призначений для капітана Сандера.

«Капітанові Столану Сандеру в центральне управління поліції

СЕКРЕТНИЙ РАПОРТ М З 10 листопада, год. 10.45.

Вчора, 9 листопада, о 20.40 сержант Метчі перехопив на пошті адресований Філіпу Вейтону лист з погрозами. Лист послано того самого дня не пізніше тринадцятої години. Я передав його на аналіз докторові Прікоцу, і той підтвердив, що лист ідентичний попереднім, але написаний десять - дванадцять годин тому, тобто між десятою ранку і тринадцятою, саме перед тим, як опустити в скриньку. Існує підозра, що другий лист, одержаний того самого дня, був посланий тому, що анонімник помітив: попередній лист до Вейтона не потрапив. Ми перехопили його з ранковою поштою. Отож виникає підозра, що посилач чудово поінформований про ситуацію в родині Вейтона і навіть знаходиться в тому самому домі, позаяк він дуже швидко довідався, що актор попереднього листа не отримав. Сьогодні вранці ми перехопили на пошті шостого листа з погрозами Філіпу Вейтону. Написаний він так само, як попередні, тими самими, без жодної зміни, словами і без жодних додатків. Листа передано до лабораторії.

Послано об 11-й годині. Артур Джеллін».

Опівдні Артур Джеллін, замість обідати, замкнувся у своїй кімнаті, щоб проаналізувати нову гіпотезу. Дві години він бився над нею і тепер вирішив підвести підсумки. Як завжди, на аркушиках паперу він виписав основні положення.

«7. Якщо припустити, що листи з погрозами були написані як спонук логічних, то тоді інформація, що Вейтон буде убитий в автомобілі, а не вдома, теж має логічне пояснення.

2. Припустімо, що Вейтон повинен 12 листопада поїхати кудись автомобілем з Причин, яких він не хоче відкрити навіть поліції. Анонімник про цю необхідність знає І хоче перешкодити Вейтону поїхати в невідомому нам напрямку. Ось чому він погрожує йому. [55]

3. Слушність цієї гіпотези підтверджував би факт, що Вей-тон дуже боїться, що його вб'ють, незважаючи на всі вжиті находи безпеки. Очевидно, актор знає, що 12 листопада йому доведеться поїхати кудись автомобілем, і тому він боїться вмерти.

4. Якщо таку версію прийняти, тоді Вейтонові відомо, хто його хоче вбити. Якщо він навіть не знає особи, то знав середовище, в якому йому хтось погрожує. Якщо це середовище йому відоме, то чому він не вкаже поліції бодай якийсь слід? А якщо ця справа вже така підозріла, що її доводиться тримати з таємниці, то чому він взагалі звернувся до поліції? Чи не краще було б мовчати й захищатися самому, якщо він знає, звідки загрожує небезпека?»

Джеллін обхопив руками голову. Навряд щоб яка-небудь з цих гіпотез мала якийсь сенс. Він відчував, що в них є якась правда, але в той же час їм бракує логіки. Він одклав перо, розчарований ще більше, ніж будь-коли. Дванадцяте листопада він очікував з не меншою тривогою, ніж Вейтон. Цей день мав стати вирішальним і для нього. У гру входила його кар'єра, а якщо не кар'єра, то визнання з боку начальства. Гарний він матиме вигляд, якщо Вейтона таки вб'ють!

О шостій вечора, коли він уже збирався йти додому, до його кімнати стрілою влетів капітан Сандер.

- Джеллін! - гукнув він у перерві між нападами кашлю.- Ідіть за мною.

Книга: Джорджо Щербаненко Шість днів на роздуми Переклад Анатоля Перепаді

ЗМІСТ

1. Джорджо Щербаненко Шість днів на роздуми Переклад Анатоля Перепаді
2. Розділ другий Історія життя актора З Матільдою...
3. Розділ третій Нічні дізнання Пивні бари Клея у...
4. Розділ четвертий Смерть зумисне Після одвідин...
5. Розділ п'ятий Усупереч логіці Десятого листопада...
6. Розділ шостий Полковник Енсайкоу Сандер потягнув...
7. Розділ сьомий Останній день - Це «Олд Бостон». Ті...
8. Розділ восьмий Тривожна ніч - Припустімо,-...
9. Розділ дев'ятий Тривожна ніч Зникнення Вейтона...
10. Розділ десятий Трагедія У чверть на восьму вулицю...
11. Розділ одинадцятий Боротьба в темряві Річард...
12. Розділ дванадцятий Джеллін виявляє твердість...
13. Розділ тринадцятий Розв'язання загадки Голос...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate