Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Реймонд Чандлер Золоті рибки Переклад Дмитра Стельмаха
5
Досі я зробив усього чотири помилки. Перша - це те, що взагалі вплутався в таке діло, хай навіть заради Кейті Хорн. Друга - що не вийшов із гри після того, як знайшов Чистильника Мардо мертвим. Третя - що дав Рашу Медеру зрозуміти, ніби в курсі справи. Четверта й найбільша - це віскі.
Воно здалося мені дивним на смак уже тоді, коли я його ковтав. А коли в голові у мене раптом прояснилося, я збагнув, що бачив на власні очі, як Медер [63] поміняв свою склянку на іншу - він поставив її до умивальника заздалегідь.
Якусь хвилю я сидів нерухомо з порожньою склянкою в руці, намагаючись узяти себе в руки. Обличчя Медера зненацька почало розпливатись і стало схожим на місяць. Масна усмішка спалахнула й згасла під вусами Чарлі Чена, коли Медер побачив мій стан.
Я сягнув рукою до кишені штанів і дістав недбало складеного носовичка. Загорнений у нього невеличкий сюрприз не впав Медерові в око. Принаймні коли він хапнувся рукою під піджак, було вже пізно.
Я встав, п'яно хитнувся вперед і садонув його просто по маківці.
Медер упав, спробував підвестися, але я вдарив йому в щелепу. Він обм'як і рукою, що вислизнула з-під піджака, перекинув на столі склянку. Я поставив її на місце і мовчки постояв, відчуваючи, як усередині мене наростає хвиля нудоти. В голові паморочилось.
Я підійшов до дверей, що вели до сусідньої кімнати, і спробував натиснути ручку. Двері були замкнені. Мене вже хитало з боку в бік. Я підтяг до вхідних дверей стільця і підпер його спинкою ручку. Потім сперся на двері і, важко дихаючи, скрегочучи зубами й проклинаючи себе, дістав наручники. Нарешті рушив назад до Медера.
Цієї миті гарненька чорнява дівчина вийшла з одежної шафи й наставила на мене револьвер калібру 0,32 дюйма.
Вона була в елегантному синьому костюмі. Капелюшок у вигляді перекинутого блюдця чіткою лінією окреслював її чоло. Поверх вух з-під капелюшка вибивалося лискуче чорне волосся. Очі блакитно-сірі, холодні і якісь легковажні. Обличчя в дівчини було молоде, свіже, тендітне і водночас тверде, як сталь.
- Годі, Кармаді. Лягай і відсипляйся. З тобою все ясно.
Спотикаючись, зважуючи в руці свою «іграшку», я рушив на дівчину. Але вона лише похитала головою, її обриси почали розпливатися. Револьвер в її руці міняв форму від тунелю до зубочистки.
- Не роби дурниць, Кармаді, - попередила вона. - Ти кілька годин поспиш, а ми за ці кілька годин дещо встигнемо зробити. Не змушуй мене стріляти. Я не жартую.
- А хай тобі трясця! - процідив я. - Ти пальнеш, я знаю.
- Це ти правду кажеш, котику. Я - жінка, яка робить усе по-своєму. Ось так. Сідай.
Підлога раптом підскочила й вдарила мене. Я сів на неї, як сідають на пліт у штормову погоду. Потім [64] уперся долонями і став рачки. Та підлоги я не відчував. Руки мої оніміли. Оніміло все тіло. Я намагався не зводити з неї очей.
- Ха-ха! Ж-жінка в-вбивця! - захихотів я.
Вона холодно зареготала мені в обличчя, та її сміху я майже не почув. Тепер у моїй голові гупали барабани - воєнні барабани з далеких джунглів. На мене накочувалися хвилі світла, темні тіні й шелест, схожі на шум вітру у верхів'ях дерев. Я не хотів лягати. І все ж таки ліг.
Десь іздалеку долинув голос дівчини. То був голос ельфа.
- Усе на двох, так? А йому не сподобались мої методи, так? Що ж, хай Бог благословить його щедре, добре серце. Ми про нього подбаємо.
Коли я вже відпливав у морок, мені невиразно почувся якийсь різкий звук. Я думав, то вона пристрелила Медера. Та де там! Дівчина просто допомогла мені скоріше відплити - моєю власною свинчаткою.
Коли я прочумався, була ніч. Щось гучно луснуло у мене над головою. У відчиненому вікні блимнуло жовте світло, вихопивши з темряви стіну високого будинку. Потім щось луснуло знов, і світло згасло. То на даху спалахувала реклама.
Я встав з підлоги, як людина, що вилазить із густої багнюки. Доплентався до умивальника, хлюпнув водою в обличчя, помацав голову й поморщився. Ледве діставшись до дверей, знайшов рукою вимикача.
Навколо столу валялися розкидані папери, зламані олівці, конверти, порожня бура пляшка з-під віскі, недопалки. Всюди попіл, сміття з нашвидкуруч витрушених шухляд. Я не став порпатися в цьому мотлосі. Я вийшов з контори, спустився в труському ліфті вниз, заглянув у бар, хильнув коньяку, потім знайшов свою машину й поїхав додому.
Переодягнувшись, я спакував сумку, випив трохи віскі й узяв трубку - мені хтось дзвонив. Було десь пів на десяту ранку.
Голос Кейті Хорн сказав:
- Виходить, ти. ще не поїхав. Я так і думала.
- Ти сама? - через силу запитав я.
- Так, тепер сама. Але в мене було повно лягавих. Сиділи кілька годин. Хоча виявились досить люб'язними, навіть співчували мені. Вони гадають, що хтось зводить давні рахунки.
- І твій телефон тепер, мабуть, прослуховують? - прогарчав я. - Куди це я повинен був їхати?
- Ну, сам знаєш. Мені сказала твоя дівчина.
- Така невисока, чорнява? Дуже самовпевнена? її звати Керол Донован? [65]
- У неї була твоя візитка. А що, хіба...
- Немає в мене ніякої дівчини, - сказав я просто. - Але б'юсь об заклад, що зовсім випадково - ти про це навіть не подумала - з твого язика зірвалась одна назва - назва міста на півночі. Правда ж?
- П-правда, - ледве чутно призналася Кейті. Нічним літаком я вилетів на північ.
Коли не брати до уваги головного болю і невтолимого бажання напитися крижаної води, то політ був досить приємний.
Книга: Реймонд Чандлер Золоті рибки Переклад Дмитра Стельмаха
ЗМІСТ
На попередню
|
|
