Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Жорж Сіменон Мегре і старенька пані Переклад Миколи Мещеряка
9. ЗЛОЧИН ТЕО
Чути було, як Кастен вимкнув мотор, вийшов з машини, постояв трохи на шляху, потім відчинив хвіртку. Мегре весь час мовчав. Сидячи в кріслі, де кілька годин тому спочивав комісар, Тео намагався попри все бути схожим на герцога Віндзорського. Валентіна дивилася то на того, то на того, погляд її метався, як у пійманого звіряти.
Кастен пройшов через сад, зайшов у будинок. Його вразила мовчанка, розбита карафка, він не знав, Що робити, куди подіти себе. Не побувавши ні разу в Управлінні карного розшуку на набережній Орфевр, він не міг уявити собі Мегре в такій ситуації.
- Отож, синку?
- Я додзвонився до готелю; він уже спав, але все-таки ми поговорили. Виявляється, він сам відповів з комутатора, коли викликали Тео, і перевів розмову, та не до нього в кімнату - в кімнатах немає телефонів,- а на апарат у коридорі. Той, хто дзвонив, був п'яний.
- У тебе є папір і олівець?
- У мене є записник.
- Сідай сюди, до цього столу. Вмощуйся якнайви-гідніше, це, певно, забере чимало часу. Занотовуй їхні відповіді.
Мегре знову почав ходити туди й сюди, стара пані, як і досі, стежила за ним очима, а Тео пильно розглядав носки своїх черевиків.
Перед ним і зупинився нарешті комісар і сказав уже не гнівно, а голосом, сповненим зневаги:
- Ви чекали, що Анрі приїде ввечері до Етрета?
- Ні. [215]
- Якби він не подзвонив вам, ви б усе одно навідалися до «Халупки».
- Не знаю. Можливо.
- Де ви були, коли сталося вбивство? На дорозі? В саду?
- В саду. Біля хвіртки.
Валентіна підскочила на стільці. Вона зрозуміла, що, прямуючи до старої мадемуазель Cope подзвонити лікареві, вона пройшла повз свого пасинка.
- Ви цілком задоволені з себе?
- Це моя особиста справа.
- Ви знали, що в неї є револьвер?
- Я знаю, що в неї залишився револьвер мого батька. Послухайте, пане комісар, скажіть мені, що означає...
- Ні, ні! Тут я ставлю запитання.
- А якщо я відмовлюся відповідати?
- Це нічогісінько не змінить. Хіба що змусить мене дати вам добрячого ляпаса, вже цілих чверть години в мене руки сверблять.
Незважаючи на трагічність становища, незважаючи на те, що в сусідній кімнаті ще лежав мрець, Валентіна не могла стримати вдоволеної, навіть радісної посмішки.
- Коли вам стало відомо?
- Про що ви говорите?
- Послухайте, Бессоне, раджу вам не клеїти дурника. Коли вам стало відомо, що коштовності вашої мачухи ніколи не продавалися, що вони справжні, а не підробка, як це намагалися всім втовкмачити?
Валентіна здригнулася й отетеріло витріщилася на Мегре, в її погляді промайнуло щось подібне до мимовільного захоплення; вона засовалася на кріслі, немов хотіла щось сказати, але комісар не звертав на неї ніякої уваги.
- Я завжди це підозрював,- сказав Тео.
- Чому?
- Бо я добре знав її і свого батька.
- Ви хочете сказати, що вона боялася злиднів і що вона не з тих жінок, котрі заздалегідь не вживають запобіжних заходів?
- Так. А мій батько виконував усі її примхи.
- їхній шлюб передбачав спільне володіння майном?
- Так. [216]
- Яку суму ви оцінюєте вартість коштовностей?
- Приблизно в кілька мільйонів, як на теперішні гроші. Та, крім відомих мені коштовностей, повинні бути ще й такі, про які ми не знали. Батькові було ніяково перед нами, що він так багато витрачав на неї.
- Після його смерті, коли вас повідомили, що коштовності давно лродано, ви ділилися своїми сумнівами з братом чи з Арлеттою?
- Ні.
- Чому?
- Я не був певний.
- А чи не тому, що ви сподівалися домовитися з Ва-лентіною?
Вона не пропускала повз вуха жодного звуку, стежила за кожним жестом Мегре, за виразом обличчя Тео. Вона занотовувала для себе все значно краще, ніж Кас-тен, що виступав у ролі стенографа-аматора.
- Я не буду відповідати на це запитання.
- Яке негідне вас - ви це хочете сказати? Ви розмовляли на цю тему з вашою мачухою?
- Ні.
- Чи не тому, що вважали її хитрішою за вас і чекали нагоди, щоб одержати докази? Як вам удалося їх добути? Коли?
- Я розпитав деяких друзів у ювелірному світі про деякі коштовності, продаж яких не міг пройти непомітно. В такий спосіб довідався, що вони не надходили в продаж, в усякому разі, у Франції, а можливо, і в Європі.
- І ви терпляче чекали п'ять років?
- У мене було ще трохи грошей. Я вдало провів кілька комерційних операцій.
- А на цей рік, коли ваші запаси підійшли до кінця, ви приїхали провести канікули в Етрета? І, звичайно ж, не випадково познайомилися з Розою й почали потурати її дивацтвам.
Мовчанка. Валентіна по-пташиному витягла шию, і тут Мегре вперше побачив цю шию старої жінки, звичайно прикриту широкою чорною оксамитовою стрічкою, прикрашеною перлинами.
- А тепер гарненько подумайте, перш ніж відповісти. Чи знала Роза щось до зустрічі з вами, чи вона за вашими вказівками почала нишпорити в домі?
- Вона нишпорила до знайомства зі мною.
- Навіщо? [217],
- Із цікавості. А також ще й тому, що ненавиділа мою мачуху.
- В неї були підстави ненавидіти її?
- Вона вважала її грубою й пихатою. Обидві вони жили в будинку, як то кажуть, у стані війни і майже не приховували цього одна від одної.
- Роза не здогадувалася про існування коштовностей?
- Ні. Вона просто прокрутила штопором дірку в стіні, що розділяє їхні кімнати.
Валентіна зненацька схопилася на рівні ноги, немов хотіла зараз же обуритися з нечуваного зухвальства своєї покоївки.
- Коли це сталося?
- Тижнів зо два тому, коли Валентіна пила чай у мадемуазель Cope.
- Що ж вона побачила крізь дірку?
- Спочатку нічого. Та через кілька днів, увечері, вона вдала, ніби спить, для певності навіть захропла, безшумно встала й побачила, як Валентіна, стоячи біля ліжка, відімкнула шухляду з коштовностями.
- Роза ніколи до неї не заглядала?
- Всі шухляди й шафи в домі замикаються, а ключі Валентіна тримає при собі. Навіть щоб дістати банку, сардин, Роза мусила звертатися до неї.
- В такому разі, як же вона змогла заволодіти перснем?
- Коли Валентіна приймала ванну. Вона не казала мені нічого заздалегідь. Видно, дуже ретельно все підготувала, розрахувала по хвилинах.
- Ви бачили персня?
- Так.
- Що Роза збиралася з ним робити?
- Нічого. Вона не змогла б носити його, не виказавши себе. Найпевніше, це було щось подібне до помсти.
- Ви не подумали, що мачуха може його хопитися?
- Це не виключалося.
- Признайтеся, що ви вирішили не втручатися й подивитись, як мачуха до цього поставиться.
- Можливо.
- Вас удовольнив би поділ майна, чи не так? І ви нічого не сказали б ні Шарлеві, ні Арлетті.
- Я не відповідатиму на це запитання. [218]
- Ви, здається, певні, що на вас не знайдеться управи?
- Я нікого не вбивав.
Валентіна знову завовтузилася, немов збираючись, як школярка, піднести руку й попросити слова.
- До вас у мене більше немає запитань,- сказав Мегре.
- Я повинен вийти?
- Можете залишитися.
- Я вільний?
- Поки що ні.
Мегре знову почав ходити туди й сюди по вітальні, обличчя його ледь почервоніло. Тепер належало зайнятися старою панією.
- Ви все чули?
- Все, що він сказав,- брехня.
Мегре дістав персня із жилетної кишеньки й показав їй.
- Ви заперечуєте, що у вашій кімнаті сховано справжні коштовності. Може, ви хочете, щоб я взяв ключі я приніс коштовності сюди?
- Це моє право. Мій чоловік був згодний. Він вважав, що його сини досить дорослі 'й самі подбають про себе, і не хотів залишати таку стару жінку, як я, без засобів до існування. Якби дітям усе стало відомо, вони примусили б усе розпродати і за рік лишились би без копійки.
Мегре намагався не дивитися на неї.
- Чому ви ненавиділи Розу?
- Я не ненавиділа її. Я їй не довіряла, і події показують, що я мала рацію. Це вона незлюбила мене, хоча я все зробила для неї.
- Коли ви виявили пропажу персня?
Валентіна розтулила була рота, щоб відповісти. Але зараз же її погляд став холодний і злісний.
- Я не буду відповідати на ваші запитання.
- Як собі хочете.
Він обернувся до Кастена.
- Занотовуйте далі.
Він знову заходив по кімнаті, і від його кроків на поличках здригався всілякий дріб'язок. Потім він заговорив: Ви це виявили, найпевніше, минулого тижня, ще До середи. Роза була єдина людина, котра могла вистежити вас і вкрасти персня. Ви, звичайно, перетрусили всі [219] її речі, та нічого не знайшли. Коли ж у середу вона взяла вільний день, ви пішли за нею навзирці й побачили, що вона зустрічалася в Етрета з Тео. І тут ви злякалися по-справжньому! Ви не були певні, чи сказала вона йому про персня. Але ви й так здогадувалися, що його приїзд сюди пов'язаний із коштовностями.
Незважаючи на свою відмову говорити, Валентіна не стрималася:
- Коли б він дізнався, моє життя було б у небезпеці.
- Цілком імовірно. Зауважте, однак, що я вас ні про що не питав. Можете перебивати мене, коли вам заманеться, але я не потребую ваших підтверджень.
Ви вирішили позбутися Рози перш ніж вона встигне вас виказати. В усякому разі, ви сподівалися зробити це, і ви вирішили скористатися з чудової нагоди. Третє вересня! Єдиний день на рік, коли збирається вся родина, яку, до речі, ви ненавидите, в тому числі й вашу рідну доньку.
Вона знову була розтулила рота, але він не дав їй говорити.
- Ви знали про схильність вашої покоївки вживати ліки, будь-які ліки. Я не маю жодного сумніву, що ви помітили, як вона бере їх із вашої аптечки. А ввечері вона, видно, звикла допивати ваше снотворне, що залишалося на дні склянки. Тож, бачите, злочин, який тут стався,- це злочин жінки, більше того, старої жінки, що живе в самотині. Він із тих злочинів, що їх готують помалу-малу. Його плекають довгі години, поступово він обростає все новими й новими деталями. Справді-бо, хіба можуть запідозрити вас у вбивстві, коли отрута, судячи з усього, призначалася вам? Підозра неминуче впала б на вашу доньку, на інших членів сім'ї. А вам досить було заявити, що напій здався вам гірким і що ви сказали про це покоївці. Хоча насправді ви, звичайно, приховали це від Рози.
Ні, стара пані не відчувала себе розчавленою, як можна було сподіватися. Вона як і досі була напоготові, не пропускала жодного слова з усього, що говорилося, і, певна річ, заздалегідь готувала удари у відповідь.
- Ви були певні,- провадив далі Мегре,- що розслідування поведе місцева поліція і не помітить у цій справі нічого, крім того, що лежить на поверхні. І лиш дізнавшись, [220] що на прохання Шарля Бессона із Парижа сюди направлять мене, ви 'злякалися!
- Які ви скромні, пане Мегре!
- Ле знаю, чи скромний я, та ви припустилися помилки, коли примчали до Сюрте з метою заручитися тією перевагою, що, мовляв, самі звернулися до мене.
- А звідки, по-вашему, я могла дізнатися, що Шарль має на увазі саме вас?
- Цього я не знаю. Ця деталь з'ясується пізніше.
- Доведеться ще з'ясувати багато інших деталей. Адже у вас немає жодного доказу, а ви говорите так упевнено, пане комісар.
Мегре залишив цей випад без уваги.
- Це стосується і моїх коштовностей. Ось ключі. Вони лежать перед вами на столі. Підніміться нагору й пошукайте.
Він зупинився, подивився їй у вічі, відчув новий поворот справи. Далі заговорив знову, немов розмовляв сам із собою:
- А що, як, скориставшись подорожжю до Парижа, ви здали їх кудись? А втім, ні! Ви б не сховали їх так далеко. До банку ви їх не поклали б, залишилися б сліди.
Вона глузливо посміхнулася.
- Шукайте.
- І знайду!
- А не знайдете, то все, що ви тут наговорили, шеляга ламаного не варте.
- Ми ще повернемося до цього свого часу.
Він гірко шкодував тепер, що в пориві гніву розбив карафку з кальвадосом - зараз він охоче відпив би ковточок.
- Зовсім не випадково, прийшовши до вас недавно побажати вам на добраніч, я розповів вам про знайомство Рози з Тео Бессоном. І про їхню зустріч минулої середи. Я знав, що це примусить вас діяти. І що, побоюючись, як би я не допитав Тео, а він не заговорив, ви намагатиметесь зустрітися з ним і затулити йому рота, можливо, назавжди. Я тільки не знав, як ви зможете непомітно з ним зв'язатися. Я не подумав про телефон. Точніше, я не подумав про стару мадемуазель Cope, яка мешкає за два кроки від вас і яку ви звикли навідувати. [221]
Він повернувся до Тео.
- Ви знаєте її?
- Я її не бачив багато років.
- Вона каліка?
- Ще тоді вона була майже глуха й сліпа.
- В такому разі не виключено, що саме в неї ми й знайдемо коштовності.
- Ви вигадуєте одну небувальщину за одною,- розлючено вигукнула Валентіна.- Ви говорите, переконавши себе в тім, що так чи інакше потрапите куди вам треба. Ви, певно, маєте себе за бозна-якого мудреця!
- Ви від неї дзвонили Тео. І, певна річ, набирали немало номерів, перш ніж упіймати в якомусь із шинків. Ви сказали йому, що хочете побалакати з ним. Він усе зрозумів. Але ж ви зовсім і не збиралися балакати з ним... Так, так, обидва ваші злочини- не тільки злочини самотньої людини, але й злочини старої жінки. Ви дуже розумні, Валентіно!
Вона раптом прибрала поважної постави - незважаючи ні на що, цей комплімент був їй приємний.
- Вам треба було примусити замовкнути Тео і зробити це так, щоб комар - тобто я - носа не підточив. Була, звичайно, одна можливість, яка, очевидно, зарадила б справі. Та ви її відхилили - це можливість поділитися з Тео. У вас надто сильні власницькі інстинкти, сама лише думка про те, що вам доведеться розлучатися з частиною цих коштовностей, які вам нічого не давали, та й ніколи нічого не дали б,- ця думка здавалася вам такою жахливою, що ви воліли краще піти на друге вбивство. І ви звеліли Тео прийти до вас опівночі й нікому про це не казати... Адже саме так вона сказала вам, пане Бессон?
- Ви розумієте, що мені важко відповісти на це запитання. Як джентльмен...
- Ви негідник! Добрий мені джентльмен, який вплутує служницю в родинні справи та ще й схиляє її до крадіжки тільки тому, що це, бачте, йому потрібно. Добрий джентльмен, що холоднокровно посилає замість себе на смерть іншу людину!
В усякому разі, Бессон, після телефонного дзвінка Ва-лентіни ви водночас і раділи й боялися,- провадив далі Мегре.- Раділи, бо домоглися свого, адже її дзвінок означав, що вона готова ділитися. Боялися, бо надто добре знали її і розуміли, що зовсім не з легким серцем [222] «она вирішила заплатити вам за вашу мовчанку. Ви нюхом почули пастку. Це побачення опівночі вам не дуже подобалося.
Ви повернулися до готелю, щоб гарненько все обміркувати. І раптом вам пощастило: подзвонив бідолаха Анрі, який до того ж добряче хильнув... Зовсім недавно ви з ним розмовляли, і ця розмова примусила вас замислитися. Йому захотілося побачити вас, не знаю точно, навіщо, можливо, й він про щось здогадувався.
А ви послали його на розвідку, наказавши, щоб він прийшов сюди, до «Халупки», рівно опівночі. Інакше кажучи, це він, Анрі Трошю, повинен був потрапити до Ва-лентіниної пастки.
Мегре помовчав якусь хвилину, потім провадив далі:
- Знімаю перед вами капелюха, мадам. Вбивство Рози ви задумали бездоганно. Але друге ви здійснили з воістину диявольською вправністю. Аж до вимикача, який продемонстрували мені цього вечора,- адже це мало правити за доказ того, що, хвилюючись, ви могли забути ввімкнути світло в саду. І от Анрі вбито. Брат і сестра гинуть од вашої руки протягом одного тижня!.. Знаєте, що б я зробив, коли б не служив у поліції? Я залишив би вас тут під наглядом інспектора, а сам подався б до Іпора і розповів би цю історію старому Трошю та його жінці. Я б розказав їм, як, чому і в ім'я чиєї брудної мети й інтересів вони за кілька днів втратили двох дітей у розквіті сил! Я привіз би їх сюди разом з братами й сестрами ваших жертв, разом з їхніми сусідами й дру-зями...
Мегре побачив, як зблід Тео, як він судомно стиснув пальцями бильця крісла. Валентіна схопилася й закричала, втративши самовладання.
- Ви не маєте права! Чого ви чекаєте, чому не відпроваджуєте нас до Гавра? Ви зобов'язані заарештувати нас, принаймні, мене!
- Отже, ви признаєтеся?
- Ні в чому я не признаюся! Але ви обвинувачуєте мене й не маєте права залишати мене тут! - «Хтозна,- майнуло у неї в голові,- можливо, Трошю вже знають і зараз приїдуть сюди!» - Ми живемо в цивілізованій країні, і кожен має право бути вислуханий судом.
Вона раптом нашорошила вуха, прислухаючись до шУму, що долинав з вулиці, і трохи не кинулася до Мегре, [223] немов шукаючи в нього захисту. Вже виразно було чути шум мотора, потім кроки в саду.
Валентіна була, здавалося, на краю божевілля. Обличчя її втратило звичну привабливість, в очах застиг жах, вона вп'ялася нігтями в кулаки комісара.
- Ви не маєте права! Ви не маєте права...
Це не були Трошю, вони ще нічого не знали. Це прибули з Гавра фургон та легкова машина з поліцаями й експертами.
На добрих півгодини будинок було віддано в їхнє цілковите розпорядження. Тіло Анрі винесли на ношах. Експерти сфотографували місце злочину, зібрали скалки скла, що його розтрощила куля.
- Ви можете йти одягатися,- сказав Мегре Вален-тіні.
- А я? - запитав Тео Бессон, що обм'як, наче балон, з якого випустили повітря.
- Вам, як мені здається, належить владнати справи з власним сумлінням.
Ще один автомобіль зупинився на дорозі. До будинку вдерся Шарль Бессон.
- Що тут сталося?
- Я чекав на вас раніше,- сухо відповів Мегре. Немов не розуміючи, що мала означати ця фраза, депутат почав виправдовуватися:
- По дорозі в мене лопнула шина.
- Що спонукало вас приїхати сюди?
- Наша з вами остання розмова по телефону, коли ви сказали мені про персня.
- Розумію. Ви впізнали персня з мого опису.
- Мені стало ясно, що Тео мав рацію.
- Отже, вам були відомі здогади Тео про те, що ваша мачуха зберегла справжні коштовності? Він вам говорив про це?
Брати холодно глянули один на одного. -т Він мені цього не казав. Та я все зрозумів з того, як він поводився під час поділу майна.
- Ви примчали, щоб одержати свою частку? І з цієї нагоди навіть забули про завтрашній похорон вашої тещі!
- Чому ви так грубо зі мною розмовляєте? Адже я ні в чому не винен! Кого це зараз Одвезли у фургоні?
- Скажіть спочатку, чого ви приїхали?
- Не знаю. Коли ви сказали мені про персня, я здогадався, [224] що готується якась капость. І подумав, що Тео спробує щось учинити, а Валентіна не дасть себе ошукати.
- Ну так от, дещо справді сталося. Тільки ваш старший брат подбав про себе і натомість відправив на той світ іншого.
- Кого?
- Анрі Трощю.
- Батьки знають?
- Ні ще. Ось що я думаю: чи не послати мені вас повідомити їх про цю новину? Адже ви все-таки депутат.
- Навряд чи я знову буду депутатом після цього скандалу. А Роза? Хто?..
- Ви не здогадуєтеся?
- Коли ви сказали мені про персня, я був подумав...
- Про вашу мачуху? Еге ж, саме вона. І вам доведеться все це пояснити вашим виборцям.
- Але ж я сам нічого не зробив!
Минуло вже чимало часу відтоді, як Кастен перестав занотовувати. З подивом дивився він на Мегре, машинально прислухаючись до кроків нагорі.
- Ви готові? - гукнув комісар, підійшовши до сходів.
Валентіна не відповіла. Мегре прочитав острах у погляді інспектора.
- Не бійтеся! Такі жіночки себе не вбивають. Вона вахищатиметься до кінця. Кусатиметься зубами й дряпа-тиметься нігтями, знайде гроші, щоб найняти собі найкращих адвокатів. Вона знає, що тепер уже не відтинають голів старим жінкам.
І справді, Валентіна спустилася до них, як завжди, схожа на витончену маркізу, як і того разу, коли Мегре побачив її вперше. Бездоганно зачесане волосся, великі світлі очі, ані зморшки на чорній сукні, і великий діамант наткорсажі - видно, одна з «підробок».
- Ви надягнете на мене наручники?
- Я починаю вірити, що вам це було б дуже приємно: ще б пак, це було б так театрально і надало б вам вигляду безневинної жертви. Ану, хлопче, відведи цю стару гадину.
- Ви хіба не поїдете з нами до Гавра?
- Ні.
- Ви повернетеся до Парижа? - запитав Кастен. [225]
- Завтра вранці, після того, як я знайду коштовності.
- Ви самі надішлете звіт?
- Склади його. Адже тепер тобі відомо стільки Щ як і мені.
Кастен остаточно перестав розуміти комісара.
- А що робити з цим?
Інспектор показав на Тео, який палив сигарету і нат магався триматися якнайдалі від свого брата.
- Він не вчинив злочину, який прямо підпадав би під дію закону. Він для цього аж надто великий боягуз. Але ти зможеш викликати його будь-коли, як тільки він тобі буде потрібний.
- Я можу виїхати з Етрета? - запитав Тео з явною полегкістю у голосі.
- Коли завгодно.
- Проведіть мене, будь ласка, до готелю, там залишилися мої речі й машина.
Так, звичайно, він не менш за Валентіну боявся Тро-шю. Мегре кинув одному з інспекторів, що приїхали з Гавра:
- Проведіть цього пана. І дозволяю на прощання дати йому ногою під зад.
Виходячи із «Халупки», Валентіна обернулася до Мегре й промовила, ледь ворушачи губами:
- Ви маєте себе за дуже хитрого. Та останнє слово буде не за вами!
Мегре глянув на годинника, стрілки показували пів на четверту ранку. Сирена, що оповіщала про туман, все ще завивала в нічній темряві. З ним залишився лиш інспектор із Гавра, котрий закінчував опечатувати двері, та Шарль Бессон, що не знав, куди подіти своє незграбне , тіло.
- Розуму не приберу, чому ви так грубо розмовляли зі мною. Адже я нічого не зробив! - Це була правда. І Мегре відчув щось подібне до докорів сумління.- Присягаюся вам, я ніколи не міг навіть припустити, що Валентіна здатна...
- Ви можете поїхати зі мною?
- Куди?
- До Іпора.
- Ви дуже наполягаєте на цьому?
- Інакше мені довелося б розшукувати таксі, що не дуже легко в таку пору. [226]
Невдовзі він пошкодував про своє прохання: Шарль вервувався, машину кидало з боку на бік. Зупинився він якомога далі від низенької хатини, що темною плямою бовваніла в тумані.
- Вас почекати?
- Зробіть ласку.
Бессон, що сидів у протилежному кутку темної машини, чув стукіт у двері і голос комісара, який промовив:
- Це я, Мегре.
Шарль бачив, як спалахнула лампа, як відчинилися й зачинилися двері. Він одкусив кінчик сигари.
Минуло півгодини, за цей час Шарлю не раз кортіло поїхати геть. Потім двері знову відчинилися. Три постаті повільно наближалися до машини. Мегре відчинив дверці й сказав приглушеним голосом:
- Мене ви по дорозі підкинете до Етрета, а їх одвезете до Гавра.
Мати в жалобній вуалі, що залишилася з похорону Рози, раз по раз починала ридати, затискуючи рота носовиком; Батько не зронив ані слова. Мегре теж мовчав.
В Етрета, вийшовши перед своїм готелем, він заглянув усередину машини, розтулив був рота, але не знайшов, що сказати, і тільки повільно зняв капелюха.
Він не став роздягатися і не ліг спати. О сьомій годині він доїхав у таксі до будиночка старої мадемуазель Cope. Те саме таксі довезло його до вокзалу, він якраз устиг на восьмигодинний поїзд. Крім валізки, в руках у нього був невеличкий сап'яновий кошик у чохлі цнотливо блакитного кольору - точнісінько як очі Валентіни.
© Aerius, 2004
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: Жорж Сіменон Мегре і старенька пані Переклад Миколи Мещеряка
ЗМІСТ
На попередню
|
|
