Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Роберт Луїс Стівенсон Викрадений Переклад Івана Коваленка
Розділ XI КАПІТАН ІДЕ НА ПОСТУПКИ
Десь близько шостої години ранку ми сіли з Аланом снідати. Вся підлога була всіяна битим склом і вкрита жахливим місивом з крові, вигляд якої відбивав мені охоту до їжі. Щодо всього іншого наше становище було не тільки приємне, а й веселе; ми вигнали капітана і його помічників з їхньої власної каюти і тепер мали у своєму розпорядженні всі спиртні напої корабля - і вино, й горілку, - а також ласощі, [223] такі, як пікулі, й найкращий сорт галет. Самого цього було досить, щоб піднести нам настрій; та найцікавішим з усього було те, що двоє найнеприторенніших п'яниць, яких лишень породжувала будь-коли Шотландія, тепер сиділи замкнені в передній частині судна й мусили задовольнятися тим, що вони найдужче ненавиділи, - холодною водою.
- Ось чому, - запевнив мене Алан, - вони ще дадуть про себе знати. Чоловік завжди може утриматись від бійки, але від пляшки - ніколи.
Ми чудово бавили час удвох. Алан був дуже ласкавий зі мною і, взявши зі столу ножа, відрізав мені один із срібних ґудзиків свого мундира.
- Я одержав їх, - пояснив він, - від свого батька, Дункана Стюарта, і даю вам один з них на згадку про те, що ми зробили цієї ночі. Хоч би куди ви пішли і хоч би де показали цього ґудзика, друзі Алана Брека завжди подадуть вам руку допомоги.
Він промовив ці слова так, наче був Карлом Великим* і командував цілими арміями. І все-таки, незважаючи на моє захоплення його хоробрістю, я весь час боявся, щоб не посміхнутися на його хвастощі; кажу "боявся", бо коли б я не володів своїм обличчям, то могла б зчинитись така сварка, що навіть і подумати страшно.
Як тільки ми впоралися зі сніданком, Алан почав порпатися в капітановій шафі, поки знайшов там щітку для одягу. Потім, скинувши мундир, почав оглядати його й зчищати плями так уважно й старанно, як, на мою думку, роблять тільки жінки. Щоправда, у мого товариша не було іншого одягу; крім того, цей одяг, як він сказав, належав королю, а тому й догляд за ним мав бути королівський.
Побачивши, як старанно він повисмикував усі ниточки на тому місці, де був відрізав ґудзика, я став ще вище цінувати його подарунок.
Алан ще не закінчив свого діла, коли до нас із. палуби привітався містер Ріак і попросив нашої згоди на переговори.
Я проліз крізь люк і сів на його краю з пістолем у руці й сміливим виразом на обличчі, хоч у душі й боявся розбитого скла. Своєю чергою я привітався до нього й попросив його говорити. Він підійшов до рогу кормової рубки, став на бухту линви, так що його підборіддя було на одному рівні з дахом, і ми деякий час мовчки дивилися один на одного. Не думаю, щоб містер Ріак був надто відважний у бою, бо він одбувся лише синцями на обличчі. Однак він мав дуже стомлений вигляд, бо провів ніч на ногах, стоячи на вахті [224] або доглядаючи поранених. Видно-було, що містер Ріак занепав на дусі.
- Погана справа, - нарешті обізвався він, похитуючи головою.
- Не ми починали, - сказав я.
- Капітан хотів би поговорити з вашим другом, - додав містер Ріак. - Вони могли б розмовляти крізь вікно.
- Звідки нам знати, чи не задумав він ще якої підлоти? -не стримався я.
- Ніякої підлоти він не задумав, Девіде, - заперечив Ріак, - а коли б і задумав, то, кажучи правду, не зміг би втягти в цю справу матросів.
- А чи так воно? - не повірив я.
- Скажу вам ще більше: не тільки матросів, а й мене. Я боюсь, Деві. - Він посміхнувся до мене. - О ні, - вів далі містер Ріак. - Ми б хотіли здихатися його.
Я порадився з Аланом, і згода на переговори була дана й підтверджена з обох боків словом честі. Та справа містера Ріака цим не обмежилась: він почав так настирливо просити хоч ковток спиртного, нагадуючи про свою колишню доброту до мене, що я не витримав і дав йому чарку, в якій було з чверть пінти горілки. Він надпив трохи, а решту відніс униз на палубу, очевидно, щоб поділитися нею з капітаном.
Незабаром капітан з рукою в черезплічнику підійшов, як було домовлено, до одного з вікон і став там на дощі. Він здавався таким поважним, блідим і таким старим, що я в думці картав себе за свій постріл.
Алан одразу ж націлив пістоля йому в обличчя.
- Сховайте це! - промовив капітан. - Хіба я не дав вам слова, сер? Чи ви хочете образити мене?
- Капітане, - відповів Алан. - Я маю сумнів, чи ваше слово правдиве. Вчора ввечері ви торгувалися зі мною, як перекупка з яблуками, а потім дали мені слово, простягши на підтвердження руку, і добре знаєте, які були наслідки. Чорти б вас ухопили з вашим словом! - додав він.
- Облиште, сер, - сказав капітан. - 3 лайки мало користі. (Слід сказати, що сам капітан ніколи не лаявся.) - Мені треба побалакати з вами про інше, - говорив він з болем у голосі. - Ви зле пожартували над моїм бригом. У мене майже не лишилося людей, щоб керувати ним, а перший помічник, без якого мені важко обійтися, простромлений наскрізь вашою шпагою, помер, не промовивши й слова. Мені нічого більше не лишається, сер, як повернутися в порт Глазго, щоб набрати команду, і там, дозволю собі сказати, ви знайдете людей, які зуміють поговорити з вами краще, ніж я. [225]
- Невже? - посміхнувся Алан. - Присягаюся честю, я сам з ними поговорю! Якщо в тому місті є бодай один чоловік, що розмовляє по-англійському, я розповім йому кумедну історію. П'ятнадцять дужих моряків - з одного боку, і один чоловік з хлопчиськом - з другого! Яке жалюгідне видовище!
Гозісен почервонів.
- Ні, - вів далі Алан, - це не підійде. Ви повинні висадити мене на берег там, де ми домовились.
- Легко сказати! Адже мій перший помічник помер, ви самі знаєте як. Крім нього, жоден з нас не знає берега, сер. А цей берег дуже небезпечний для кораблів.
- Даю вам можливість вибирати, - сказав Алан. - Висадіть мене на суходіл в Аппіні або в Ардгурі, в Морвені, в Арисезі, в Морарі або... Коротше кажучи, де хочете, але не далі, ніж за тридцять миль від моєї батьківщини, аби тільки не у володіннях Кемблів. Це широка мішень. Якщо ви не влучите в неї, то в мореплавстві ви так само безпорадний, як і в бою. Мої бідні земляки переїжджають у своїх вутлих рибальських човниках з острова на острів у всяку погоду і навіть уночі... Та що там казати!
- Човен не корабель, сер, - зауважив капітан. - Він не сидить так глибоко у воді.
- Що ж, у такому разі пливімо в Глазго, якщо хочете! -мовив Алан. - Принаймні ми хоч посміємося з вас.
- Мені зараз не до сміху, - відказав капітан. - Але все це буде коштувати грошей, сер.
- Гаразд, сер, - сказав Алан. - Я шаную своє слово. Тридцять гіней, якщо ви висадите мене на берег, і шістдесят, коли доставите в Лінні-Лох.
- Але гляньте, сер, де ми тепер, адже звідси кілька годин до Арднамуркана, - запротестував капітан. - Давайте шістдесят, і я висаджу вас там.
- А я муситиму стоптувати свої черевики й наражатися на небезпеку серед червоних мундирів, щоб догодити вам?! -вигукнув Алан. - О ні, сер. Коли ви хочете одержати шістдесят гіней, то заробіть їх і висадіть мене в моїй країні.
- Це значить ризикувати кораблем, сер, - зауважив капітан, - а разом з ним і власним життям.
- Як вам завгодно, - кинув Алан.
- А ви взагалі зможете повести корабель? - спитав капітан, суплячись.
- Навряд, - відповів Алан. - Я більше боєць, як ви самі бачили, аніж моряк. Але мене часто брали на борт і висаджували на цьому березі, і я трохи знаю його.
Капітан похитав головою так само насуплено. [226]
- Якби я втратив у цьому нещасливому рейсі менше грошей, - промовив він, - то радніше побачив би вас із зашморгом на шиї, ніж ризикував бригом, сер. Та хай буде по-вашому. Як тільки вітер трохи поверне (а він незабаром має повернути, або я дуже помиляюсь), я скористаюсь ним. Та це ще не все. Ми можемо зустрітися з королівським судном, яке візьме нас на абордаж, сер, без будь-якої провини. Цей берег охороняється багатьма сторожовиками, ви самі знаєте, від кого. А тому, сер, на цей випадок ви могли б доручити гроші мені.
- Капітане, - сказав Алан у відповідь, - якщо ви побачите вимпел, то це ваша річ, як тікати. А тепер, оскільки я чув, що вам на прові бракує горілки, давайте мінятись: пляшка горілки за двоє відер води.
Цим пунктом закінчилася наша угода, і він був точно виконаний обома сторонами; отож ми з Аланом нарешті змогли вимити рубку й ліквідувати сліди сутички, які нагадували про вбитих нами, а капітан і містер Ріак теж були по-своєму щасливі, бо знову мали що випити.
Книга: Роберт Луїс Стівенсон Викрадений Переклад Івана Коваленка
ЗМІСТ
На попередню
|
|
