Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Герберт Джордж Веллс Невидимець Переклад М. Іванова
XII. НЕВИДИМЦЕВІ ВРИВАЄТЬСЯ ТЕРПЕЦЬ
З одної дуже прикрої причини, яка зараз стане ясною, наше оповідання доводиться тут знову перервати. Поки все оте відбувалось у вітальні й містер Гакстер стежив за містером Марвелом, що палив люльку біля воріт, ярдів за дванадцять далі містер Гол і Тедді Генфрі з превеликим подивом розмовляли на єдину тоді в Айпінзі тему.
Раптом у двері вітальні щось сильно стукнуло, розлігся голосний крик, а потім... усе стихло.
- Е-гей! - гукнув Тедді Генфрі.
- Е-гей! - відгукнулося з пивниці. [256]
Містер Гол усвідомлював речі повільно, але певно.
- Щось там негаразд, - сказав він і відійшов од прилавка до дверей вітальні.
З виразом напруженої уваги на обличчях, із задумою в очах вони з Тедді Генфрі підійшли до дверей вітальні.
- Щось сталося, - сказав Гол, а Генфрі підтакнув головою.
На них війнуло неприємним запахом хімікалій, і з кімнати почулися притишені звуки швидкої розмови.
- Чи все там у вас гаразд? - постукавши у двері, спитав Гол.
Приглушена розмова враз увірвалася, на мить настала тиша, а тоді знову заговорили пошепки, і хтось скрикнув: «Ну, ні, не треба!» Потім раптом почулася метушня, стук перекинутого стільця і шум короткої боротьби. І знову тиша.
- Що там за дідько? - півголосом вигукнув Генфрі.
- Чи все у вас гаразд? - повторив містер Гол. Вікарій озвався якимось дивним уривчастим голосом:
- Цілком. Прошу... не перешкоджати.
- Дивно! - зауважив містер Генфрі.
- Дивно! - згодився містер Гол.
- Каже «не перешкоджати», - сказав Генфрі.
- Я не чув, - сказав Гол.
- І хтось сопів, - додав Генфрі.
Вони стояли, прислухаючись. У вітальні почали знову розмовляти швидко і притишено.
- Я не можу, - заявив містер Бантінг, підвищуючи голос. - Кажу вам, сер, я не хочу!
- Що таке? - спитав Генфрі.
- Каже, що не хоче, - пояснив Гол. - Але то ж він не до нас говорить, правда?
- Це насильство, - сказав у вітальні містер Бантінг.
- Насильство, - повторив Генфрі. - Я виразно чув.
- А хто це говорить тепер? - спитав містер Генфрі.
- Містер Кас, здається, - відповів Гол. - Ви що-не-будь розібрали?
Тиша. Долинали якісь неясні звуки.
- Здається, стягають зі столу скатертину, - сказав Гол.
За прилавком з'явилася місіс Гол. Чоловік знаком попросив її не галасувати й підійти до них, але місіс Гол була жінка завзята. Вона розкричалася:
- Чого ти стовбичиш там і прислухаєшся, Голе? Чи тобі роботи нема, та ще й у свято? [257]
Містер Гол пробував усе їй пояснити мімікою та жестами, але уперта жінка ще більш розходилася. Тоді приголомшені Гол і Генфрі навшпиньки відступили до неї і, розмахуючи руками, взялися пояснювати їй, у чому річ.
Спершу місіс Гол зовсім відмовилась вбачати щось незвичайне в тому, що почула, а потім звеліла Голові мовчати, поки розповідатиме Генфрі. Вона схильна була вважати все це за дрібницю, - може, там просто пересували меблі.
- Я чув, як він казав «насильство», - запевняв Гол.
- І я чув те саме, місіс Гол, - ствердив Генфрі.
- А може... - почала місіс Гол.
- Ш-ш! - прошипів містер Тедді Генфрі. - Чи це не вікно відчиняють?
- Яке вікно? - не зрозуміла місіс Гол.
- Вікно у вітальні, - пояснив Генфрі.
Всі пильно дослухалися. Місіс Гол, не бачачи нічого, дивилась просто себе на світлий отвір дверей заїзду, на білу залюднену дорогу і на фасад Гакстерової крамниці, залитий червоним сонцем. Раптом у Гакстера відчинились двері, і сам він вискочив на вулицю, жестикулюючи і вирячивши від подиву очі.
- Гей! - зарепетував Гакстер. - Держи злодія! - Він перебіг вулицю і зник за ворітьми двору.
Водночас із вітальні почувся гамір і стукіт вікна, що хтось зачиняв.
Гол, Генфрі і всі, хто був у буфеті, висипали стрімголов на вулицю. Вони побачили, як хтось метнувся за ріг, у напрямі поля, а містер Гакстер виконав у повітрі складний стрибок і впав долі. Люди на вулиці здивовано зупинялися, а дехто й собі кинувся бігти.
Містер Гакстер лежав нерухомо, Генфрі нахилився глянути, що з ним сталося, а Гол і двоє робітників з буфету, вигукуючи щось нерозбірливе, підбігли до рогу й побачили, як містер Марвел зникав за церковним парканом. Дійшовши хибного висновку, що це й є невидима людина, яка раптом стала видимою, вони помчали слідом за Марвелом. Але не пробіг Гол і двадцяти ярдів, як голосно скрикнув від подиву і полетів сторчака, зачепившись за одного з робітників і потягши його за собою на землю. Його штовхнуло так, як штовхають під час гри у футбол. Другий робітник, обернувшись, подумав, що Гол просто спіткнувся, і побіг далі, але враз спіткнувся так само, як і Гол. Перший робітник, що силкувався встати, дістав такого стусана в бік, який звалив би й вола. [258]
Коли він падав, з лугу, де відбувалося нове гуляння, показався цілий натовп. Попереду йшов власник тиру, огрядний чоловік у синій фуфайці. Він дуже здивувався, побачивши трьох людей, які в незвичайних позах борсалися на безлюдному шляху. Аж тут щось трапилось з його ногою, і він і собі покотився на землю, встигши підбити свого брата й компаньйона, який біг слідом за ним і теж шкереберть полетів униз. А тоді на них обох навалився людський натовп, що квапливо відкочувався назад: їх штовхали ногами, товкли коліньми, спотикалися через них і нещадно кляли.
Коли Гол, Генфрі та робітники вибігли з буфету, місіс Гол, навчена багаторічним досвідом, залишилася біля каси. Раптом двері з вітальні відчинилися, і з'явився містер Кас. Не дивлячись на господиню, він кинувся сходами вниз, вибіг надвір і зразу метнувся за ріг будинку.
- Держіть його! - закричав він. - Дивіться, щоб він не випустив із рук клунка. Бо тоді його не буде видно!
Він нічого не знав про існування Марвела, бо Невидимець передав тому пакунок і книги у дворі. Обличчя містера Каса було сердите й рішуче, але костюм його був не повний: він нап'яв на себе тільки якусь білу спідничину, що могла правити за одежу хіба десь у Греції.
- Держіть його! - не вгавав він. - Невидимець забрав мої штани і всю одежу вікарія!
- Я зараз наздожену його! - гукнув містер Кас до Генфрі, біжучи повз розпростертого на землі Гакстера і повертаючи за ріг, щоб приєднатися до натовпу, який, здавалося, гнався за Невидимцем. Та враз хтось збив його з ніг. Хтось на бігу важко наступив йому на палець. Містер Кас верескнув, спробував підвестися, але, знову збитий з ніг, упав на всі чотири і аж тоді збагнув, що бере участь не в наступі, а у відступі. Всі тікали назад до містечка. Він устав іще раз і дістав дошкульний удар у вухо. Містер Кас, хитаючись, подався до заїзду і по дорозі перестрибнув через покинутого всіма Гакстера, який, оклигавши, сидів уже посеред дороги.
Підіймаючись на ґанок заїзду, він раптом почув, як крикнула людина, розлютована від болісного удару, і ніби звук ляпаса. Той крик гостро вирізнився з гомону на вулиці. Він Упізнав голос Невидимця.
За мить містер Кас був знов у вітальні.
- Він повертається, Бантінгу, - загаласував Кас. - Рятуйтесь! Він знавіснів. [259]
Містер Бантінг стояв біля вікна, намагаючись змайструвати собі одяг із килимка й великого газетного аркуша.
- Хто повертається? - спитав він, так шарпнувшись, що його костюм мало не розсипався.
- Невидимець! - відповів Кас і метнувся до вікна. - Нам краще втекти звідси. Він б'ється, як скажений. Ніби й справді одурів.
За мить містер Кас був уже у дворі.
- Боже милий! - вигукнув пройнятий жахом містер Бантінг, не знаючи, на що зважитись. Раптом він почув відчайдушну метушню в коридорі і таки наважився. Вилізши з вікна, містер Бантінг поспіхом приладнав свій костюм і подався містечком із швидкістю, на яку тільки спроможні були його коротенькі ніжки.
Починаючи з того моменту, коли Невидимець скрикнув від люті, а містер Бантінг дав тягу через усе містечко, послідовний опис айпінзьких подій став неможливим. Невидимець, мабуть, хотів спершу просто прикрити відступ Мар-вела з книгами та одягом. Але його й без того не дуже лагідну вдачу розпалив, очевидно, якийсь випадковий удар, і він став лупцювати та перекидати всіх, щоб на чомусь зігнати свій гнів.
Уявіть собі вулицю, повну людей, що летять стрімголов, грюкання дверей і бійки за сховища. Уявіть собі, як уся ця колотнеча вплинула на несталу рівновагу дошки на двох стільцях у старого Флетчера і до яких катастрофічних наслідків це призвело. Уявіть собі налякану парочку, захоплену переполохом на гойдалці... А потім увесь цей гамір ущух; вулиця в Айпінзі з усіма прапорами та гірляндами спорожніла, якщо не рахувати розлюченого Невидимця, порозкиданих кокосових горіхів, звалених парусинових ширм і розсипаного краму торговця солодощами. Скрізь грюкали зачинювані віконниці та засуви, і єдиною ознакою, що в місті ще зосталися люди, було хіба лиш якесь око під зведеною бровою, що визирало з куточка шибки.
Невидимець якийсь час розважався тим, що трощив вікна в заїзді «Карета й коні», а потім пожбурив вуличний ліхтар у вікно вітальні містера Грогрема. Мабуть, таки він же обірвав телеграфний дріт біля котеджу Гігінса на Едердінсько-му шляху. Після того, завдяки своїм особливим можливостям, він зник для тамтешніх людей, і відтоді в Айпінзі його більше не бачили й не чули. Він зник назавжди. [260]
Але минуло мало не дві години, перш ніж хто наважився вийти на безлюдну айпінзьку вулицю.
Книга: Герберт Джордж Веллс Невидимець Переклад М. Іванова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
