Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Людина, в якої розум загриз серце, – шкаралупа без ядра. / Валентин Мороз

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Джон Роналд Руел Толкін Володар Перснів: Повернення Короля Переклад А. Немірової


Розділ 2 НА ЗАТЕМНЕНИХ ЗЕМЛЯХ

Обачність Сема спрацювала і цього разу: він миттєво сховав фіал за пазуху.

- Побігли, пане, - шепнув він. - Ні, не туди! Там відразу за стіною прірва. Біжіть за мною!

Вони помчали вниз по дорозі. За п'ятдесят кроків від воріт вона огинала підніжжя нависаючого над обривом бастіону, і гобіти вже були недосяжні для ворожих очей. Притулившись до скелі, вони зупинилися відсапнутись, і раптом їхні серця тьохнули: назгул послав їм навздогін свій убивчий клич. Луна рознесла його по горах. Гобіти перечекали, поки затихне, і попленталися далі. Новий закрут знову виніс їх на видноту усьому світу. Цілу страшну хвилину вони бігли, нічим не прикриті і, оглядаючись, встигли помітити величезний чорний силует над стіною; потім знову опинилися в тіні високих обривів, що затискали дорогу. Вони вийшли до роздоріжжя, де зливалися дороги до перевалу і на Мінас-Моргул, так і не побачивши ні орків, ні їхніх слідів. На заклик назгула ніхто не відповів. Проте гобіти знали, що переслідування почнеться з хвилини на хвилину.

- Все даремно, - сказав Фродо. - Якби ми були ор-ками, бігли б не від форту, а до нього. Перший же зустрічний нас розпізнає. Давай зійдемо з дороги, Семе!

- Куди? Крил ми поки що не маємо.

Східні схили Горілих Гір обривалися дикими, голими стрімчаками в бездонні прірви. Від наступного хребта го-бітів відокремлювала вузька ущелина. За перехрестям виявився місток, перекинутий над ущелиною до хребта Мор-гаї. Фродо і Сем з відвагою розпачу кинулися на цей місток, але не встигли ще перебігти, як повітря прорізали верескливі крики. Форт Кіріт-Унгол був уже далеко й високо; його стіни тьмяно блищали. Хрипко пролунав дзвін, заволали сурми, аж загула луна, й розсипалася тиша. Через міст донеслися відгуки сторожі. В ущелину згасаюче світло Ородруїну не досягало, і гобіти нічого не бачили попереду, тільки чули швидкий тупіт підбитих залізом чобіт і кінські копита.

- Стрибаємо, швидко! - гукнув Фродо. [175]

Вони миттю перемахнули через низькі поруччя моста. На щастя, схил Моргаї доходив тут майже до самої дороги. Але було темно і не видно, куди вони опустяться після стрибка...

- Ну, я пішов, - промурмотів Сем. - До побачення, пане!

Він стрибнув першим, Фродо - за ним. Падаючи, вони почули гуркіт копит по настилу моста, потім ходу пішого загону. І все ж таки Сем ледве стримав сміх: каркаломний стрибок скінчився лише на кілька футів нижче. Гобіти гепнулися з хрускотом і тріском у густі зарості колючих кущів. Тепер Сем лежав на них, присмоктуючи подряпану руку. ІКоли стукіт і тупіт затихли, він шепнув:

- Оце так-так! Хто міг подумати: у цьому Мордорі щось росте! Вдало стрибнули, га? Мов навмисне поцілили! Ох, і колючки тут... мабуть, з лікоть завдовжки. Треба було кольчугу в орків прихопити!

- Від таких колючок кольчугою не врятуєшся, - пирск-нув Фродо. - Тут і кожух не допоможе...

Нарешті, роздерши свої плащі вщент, визволились гобіти з колючих гамаків.

- Тепер униз, у долину, - шепнув Фродо. - А там - хутчіш на північ!

Десь далеко сходило сонце, але над Мордором нерухомо стояла ніч. Згубна Гора курилася, вогні її згасли. Східний вітер, що завзято дув з того дня, як вони залишили Ітіліен, зовсім ущух. Повільно, важко спускалися гобіти, повисаючи на руках, спотикаючись об валуни, продираючись наосліп крізь колючки і сухостій; нарешті, зовсім знесилені, змоклі від поту, повалилися відпочивати на дні ущелини.

- Якби мені зараз сам Шаграт підніс чарочку, їй-бо, прийняв би, ще й поклонився, - зітхнув Сем.

- Не треба про воду! - попросив Фродо. - Як згадаєш, так сильніше пити хочеться...

Він розтягся на землі і довго лежав мовчки. А коли із зусиллям підвівся, помітив, що Сем спить.

- Семе, прокинься! - покликав він. - Час іти! Сем із хрускотом потягнувся.

- Та хіба я спав? Ох-хо-хо... Коли довго не спиш, очі самі злипаються! [176]

Тепер першим пішов Фродо, намагаючись дотримуватися напрямку на північ по кам'яних завалах, що встеляли каньйон. Раптом він зупинився.

- Нічого не вийде. Я не здатний витримувати цю кольчугу. Навіть колишня; мітрілова, була б мені тепер надто важкою. Та й навіщо вона? На перемогу в рукопашній розраховувати ніяк не можна...

- Але можна розраховувати, що до рукопашної дійде, - заперечив Сем. - А ножі, випадкові стріли та інше? І наш добрий Горлум десь ще блукає. Що ж вас захистить? Оця шкіряна курточка?

- Та зрозумій, Семе, друже мій, я стомлений, знищений! Все мені противне, все гидке... Ні, поки я можу ворушитися, йтиму, але вистачить з мене і Персня. Будь-яке навантаження, окрім нього, мене вбиває. Не засуджуй мене за легкодумство. Я розумію, як тобі важко було обдирати убитих, щоб дістати ці речі...

- Та що вже там! Ви, пане, не хвилюйтеся, це головне. Я б вас і на руках поніс, якщо потрібно. Робіть, як вам краще...

Фродо звільнився від плаща і кольчуги, відкинув їх подалі. Його злегка проймала дрож.

- Мені б замість нього що-небудь тепле! Чи то похолодало, чи то мене лихоманить...

- А ось візьміть, - запропонував Сем і витяг ельфій-ський плащ з торби. - Підпережіть орчине ганчір'я, а зверху це. До такого вбрання не дуже пасує, але зігріє напевно і від небезпеки убереже, мабуть, краще за обладунок. Адже його ткала Володарка Лоріену...

Фродо розправив плащ, застебнув під підборіддям.

- І легше, і краще! - вигукнув він. - Тепер можна йти. Якби ще не ця пітьма. Вона мені всю душу проїла. Там, у полоні, я спробував пригадати наш Берендуїн, Лісову Межу, Гобітон - і не міг...

- Ох, пане, і про це краще не будемо, - попросив Сем. - От якби Галадріель могла нас бачити і чути, я б сказав: «Пані, нам нічого не потрібно, нічого не просимо, тільки світла і води, чистої води і звичайного денного світла, дорогоціннішого над усі скарби світу, якщо можна так висловитися!» На жаль, Лоріен далеко...

Сем похитав головою і махнув рукою у бік Горілих Гір. [177]

Вони відійшли на зовсім малу відстань, і Фродо зупинився знову:

- Над нами Чорний Вершник. Я його чую. Давай перечекаємо.

Вони сховалися за камінь і мовчки сиділи, дивлячись на захід, поки Фродо не зітхнув з полегшенням:

- Пролетів! Ходімо.

Вони підвелися - і застигли, приголомшені. Ліворуч, на півдні, небосхил посвітлішав, піки і хребти гір чітко вималювалися на ньому. На сході теж з'явився просвіт і повільно розширювався на північ. У піднебессі йшла справжня битва. Хмари Мордору відступали, вітер куйовдив їх, вітер із Країни Живих зминав завісу випарів і відштовхував у глиб чорних долин. Крізь розідрану ковдру хмар уже сльозилося слабке, але ясне світло, як буває зимовим ранком.

- Ви бачите? Бачите? - зойкнув Сем. - Вітер перемінився! Ага, не все йде по-вражому! Пітьма розповзається! Ех, знати б, що там...

Займався ранок п'ятнадцятого березня. Сонце долало пітьму над долинами Андуїну, ярл Теоден прощався з Меррі на полях Пеленнору.

Світла смуга розтяглася на всю довжину Горілих Гір, і гобіти помітили якусь істоту, що летіла із заходу. Спершу вона виднілася лише чорною цяткою, потім стала зростати, влетіла стрілою в хмари і з довгим пронизливим вигуком промчалася високо над головами подорожан. Знайомий поклик назгула не злякав гобітів: у ньому звучали розпач і скарга. Вождь Примар Персня повертався переможений.

- Ну, я казав? - радів Сем. - Не занадилося в них! Недарма Горбаг не вірив Шаграту, що воєнні справи йдуть відмінно. От і витягам вони погану карту, пане! Невже це вас не радує?

- Не дуже, - стенув плечима Фродо. - Перемога, може, і значна, так не наша вона. Ми йдемо на схід, не на захід. І я жахливо втомився. Перстень нестерпно тисне. Перед очима золоті кола...

Сем із тривогою подивився на Фродо, погладивши його по руці:

- Пане, підбадьортеся! Ми загадали два бажання, одне уже справдилося: світло є. Тепер іти буде веселіше... хоча і [178] небезпечніше теж. Давайте пройдемо ще трохи і ляжемо поспати. А поки що з'їжте хлібця...

Вони розламали сухий корж і прожували його не запиваючи. Навколо було не світліше, ніж дощовим вечором, але тепер хоча б можна було оглянути околиці. Глибока долина злегка підіймалася на північ, уздовж підніжжя західних стрімчаків тягнулося сухе корито колишнього струмка. Берегом вилася протоптана доріжка. Вони давно могли б на неї вийти - вона відокремлювалася від великої дороги на Моргул відразу ж за мостом і спускалася в долину зручними східцями. Нею користалися дозорці і гінці, яких посилали до малих фортів та застав між Кіріт-Унголом і тісниною Залізної Пащі, Карах-Ангрен.

Вийшовши на стежку, гобіти надто ризикували, але тепер важливіше за все була швидкість, а Фродо боявся, що не зможе подолати хребет Моргаї по бездоріжжю. До того ж орки навряд чи стануть шукати їх на стежці, що веде на північ, - так здавалося Фродо: «шпигун» скоріше пішов би назад до перевалу. Тому Фродо і прагнув віддалитися від Кіріт-Унголу на північ, а вже звідтіля почати останній - дійсно останній - похід.

Отже, вони перетнули сухе русло і ступили на стежку. Ліворуч подорожан прикривали нависаючі скелі, і зверху їх вистежити не могли, але тропа нескінченно петляла, і перед кожним закрутом гобіти бралися за мечі і намагалися йти безшумно.

День так і не розгорівся - густі дими Ородруїну під натиском вітру розповзлися по небу, як величезний намет, підпертий непомітним здаля стовпом. Минула майже година, і гобіти, не вірячи своїм вухам, почули дивний шум: десь поблизу хлюпала вода. По жолобу в стрімкому схилі, вузькому і рівному, немов скелю втяли сокирою, текла вода - може, останні краплі живлющого дощу, пролитого так невдало над землею Мордору. Тоненький струмок перетинав стежку і губився серед мертвого каміння.

Сем так і рвонувся до води.

- Якщо доведеться ще зустрітися з Володаркою Лорі-ену, як нам віддячити їй! - хвилювався він. - Та дивіться, дивіться! Спершу світло, тепер вода... Тільки дозвольте, пане, я нап'юся перший. [179]

- Будь ласка, але ми тут умістимося і вдвох, - здивувався Фродо.

- Не в тім річ. А що як вона отруйна?

- Знаєш, нежданому щастю і дружньому дарунку треба довіряти! Аби не була занадто холодною.

Вода виявилася в міру свіжою, але не крижаною, на смак гіркуватою і маслянистою. У себе в Гобітанії вони б такою знехтували, тут пили хильцем та похвалювали. Вгамувавши спрагу, вони вщерть наповнили флягу Сема. Фродо підбадьорився, і вони пройшли без зупинки ще кілька миль, поки стежка не перетворилася на широку дорогу, а на обриві над нею не з'явиться грубо обтесані стіни ворожої застави.

- Настав час завертати, - сказав Фродо. - Звідси - відразу на схід... - Він похитав головою, дивлячись на похмурі громади, що стерегли долину. - Мене ще вистачить, щоб залізти вище і пошукати якусь нірку. А потім доведеться зробити привал.

Сухе русло лежало тут трохи нижче стенки. Гобіти спустилися на дно і пішли до другого берега. Як не дивно, вони знайшли там темні калюжі, що їх живило якесь джерело у верхів'ях долини. Прикордонні землі Мордору вмирали, але ще не вмерли зовсім. Тут росли жорсткі, гіркі трави, кущі, покручені болісною боротьбою за життя. У долинах Моргаї чіплялися за камені розпластані деревця, якісь сірі щітки стирчали з-під валунів, обтягнутих сухим мохом, і все це звивалося в колючі, непролазні зарості. Одні кущі мали шипи довгі, прямі, інші - криві, гострі, як бритва. Зів'яле, зашкарубле торішнє листя сумно хрумтіло під ногами гобітів, а на нових бруньках, готових розкритися, вже бенкетувала товста гусінь. Сірі, чорні і бурі мухи з червоними плямами, що нагадували Криваве Око, носилися хмарами, дзижчали і боляче жалили. Над заростями очікувально зависли хмари зголоднілої комашні.

- Обладунок орків тут не врятує, - сказав Сем, відмахуючись від кровососів. - Нам би зараз товсту орчу шкіру... ■

Вони хотіли піднятися якнайвище, щоб оглянути околиці, але на півдорозі до вершини Фродо знову заслаб; йому потрібний був відпочинок. Не знайшовши на схилі [180] хоч трохи придатної вибоїни, вони зупинилися під поплутаними хвостами колючки, що звисала з невисокого уступу, і трошки попоїли. Хлібці, що не псуються, відклали на чорний день, зате вжили половину гондорського запасу: жменька сушених фруктів, шматочок солонини, запили водою, ось і весь обід. По дорозі вони ще кілька разів зупинялися напитися, але спрагу не потамували: повітря Мордору було гірке і висушувало горло. Навіть Сем зажурився, думаючи про воду. За горами Моргаї чекала жахлива рівнина Горгорот...

- Спіть, пане, - сказав Сем. - Знову сутеніє. Мабуть, це просто вечір настав.

Фродо зітхнув і заснув раніше, ніж Сем скінчив говорити.

Як належить відданому слузі, Сем міцно тримав хазяїна за руку і силкувався здолати сонний одур. Він дотерпів до ночі. Тоді, щоб якось підбадьоритися, виповз з укриття. У темряві щось безупинно шелестіло, шаруділо, потріскувало, але не було чутно ні кроків, ні голосів. Вдалині на заході над Похмурими Горами небо ще ледве сіріло, і біла зірка проглянула крізь розірвані хмари високо над зазублинами гір. Сем, загублений у проклятому ворожому краї, помилувався красою зірки, і надія зродилася в його душі: зрештою, тінь - така нетривка штука! У світі є світло, є краса, і тінь їх не може здолати. Коли Сем співав у вежі над Кіріт-Унголом, це був виклик долі, а не надія - він оплакував самого себе. А тепер ні власна доля, ні доля улюбленого хазяїна не викликала в нього побоювань. Сем заповз назад під колючу завісу і, забувши про всі страхи, заснув глибоким, спокійним сном.

Вони спали, тримаючи один одного за руки, і прокинулися одночасно, не знаючи, котра година і як довго спали. Сем почував себе цілком бадьоро, Фродо хмурився: усю ніч йому снився вогонь, і пробудження не радувало... Все ж таки сили його відновилися. Друзі попоїли, випили по ковточку води і пішли нагору розпадиною, що довела їх до голого крутосхилу з осипами. Тут навіть для найзав-зятішого життя не було місця; сухими, зморшкуватими були мертві вершини Моргаї. [181]

Довгенько проблукавши, гобіти знайшли, де можна було піднятися, хоча останні сто футів підйому далися їм з великим зусиллям. Вузька тріщина розділила два чорних зубці останнього захисного валу Мордору; по ній гобіти досягай гребеня. Перед ними, на тисячу п'ятсот футів нижче, скільки оком сягниту, розляглася рівнина, а десь далеко, край небосхилу, здіймалася сива імла. Вітер дув західний, хмари пливли високо, але на похмурі простори Горгороту сочилося лише мутне підвальне напівсвітло. Дими тяглися над землею, накопичувались у заглибинах, із щілин та дір валили сірі клуби пари.

Десь за сорок миль від гобітів здіймалася Згубна Гора, її підніжжя загрузло в купах попелу, вузький конус врізався в небо, а пік тонув у хмарі задушливих випарів. Гора ледь жевріла, але була, як і раніше, страшною, мов сплячий звір. За Ородруїном стояла чорна пітьма, заслін Чорного Замку, зведеного на крутому відрозі Горілих Гір. Володар Мордору занурився в думки, обмірковуючи тривожні і загадкові новини; образи блискучого меча і суворого королівського обличчя застеляли погляд Кривавого Ока. І могутню твердиню Мордору, усі її незліченні вежі і ворота, накрила сумовита, паморочлива пітьма.

З відразою і тугою дивилися Фродо і Сем на ненависні землі. На три сторони світу, між ними і Згубною Горою, простяглася випалена пустеля, де ворушилися тільки димні смерчі. Де ж Саурон тримає і чим годує своїх рабів і військо? А війська в нього сила-силенна: уздовж усього пасма гір Моргаї виднілися табори й обози, намети й буди. Прямо під ногами гобітів за милю від підніжжя гір розкинулося ціле містечко, осине гніздо з прямими і нудними вулицями, з рядами комор і приземкуватих казарм. На рівнині навколо усе кишіло орками; на шляхах, що вели на південний схід, до великого Моргульського тракту, було видно навалу війська - швидко рухалися колони маленьких чорних фігурок.

- Мені це страшенно не подобається, - сказав Сем. - Хоча... де стільки війська, повинні бути і вода, і провіант. Якщо мені очі не зраджують, це не орки, а люди...

Гобіти не знали, що на півдні Мордору невільники обробляють великі лани над сумними, темними водами озера Нурнен; не знали і про шляхи, якими з підлеглих володінь [182] на сході і на півдні слуги Саурона гнали каравани, навантажені всяким добром, здобиччю і даниною, та низки нових і нових рабів. На півночі Мордору були тільки копальні та збройові кузні, а на рівнинах війська готувалися до давно задуманої війни. Тут Володар Тьми пересував полки, як пішаків на шахівниці. Коли перший спробний випад був відбитий усюди, на півночі і на півдні, Саурон став збирати біля Кіріт-Унголу свіжі армії для нового, вирішального походу. Навіть діючи спеціально, він не міг би краще перепинити шлях гобітам до Вогняної Гори.

- Правда, ми їхніх ласощів не спробуємо, - помовчавши, додав Сем. - По-перше, не бачу, як нам спускатися. А по-друге, якщо спустимося, не йти ж по рівнині, нафаршированій військами! ,

- Я очікував чогось подібного, - сказав Фродо. - Все ж таки доведеться спробувати. Я і раніш не сподівався пройти благополучно, і зараз не сподіваюся, але справу робити треба! Головне - якомога довше від них вислизати. Тому, мені здається, треба пройти ще на північ і спуститися там, де долина звужується.

- Заздалегідь можу сказати, - зауважив Сем, - де найвужче, там і ворогів наб'ється тьма-тьмуща. От побачите, пане!

- Перш ніж побачити, дійти ще треба, - насупився Фродо.

Дуже швидко вони переконалися, що йти по крайці хребта Моргаї чи поблизу неї неможливо: глибокі тріщини, між ними гострі зубці... Довелося повернутись і йти долиною, не спускаючись на стежку. Пройшовши близько милі, вони порівнялися зі сторожовою заставою. Стіна і кам'яний навіс оточували чорне жерло печери. Не було помітно ні найменшого руху, але гобіти про всякий випадок поповзли, прикриваючись буйними заростями колючки, берегом зниклої річки. Ще пара миль, і гніздо орків зникло. Мандрівники зітхнули вільніше, і тут до них долинули грубі, хрипкі голоси. Гобіти миттю пірнули в зарості. Показалися двоє орків: один дрібний, обшарпаний, з луком за плечима, із широко роздутими ніздрями, напевно, слідопит, а другий - солдат зі знаком Ока на шоломі, теж з луком і з дротиком. Вони явно належали до різних [183] племен, тому спілкувалися спільною мовою і, як звичайно, сварилися. За якихось двадцять кроків від гобітів низенький орк зупинився.

- Досить з мене! Мені пора додому! - Він кивнув головою у бік застави. - Набридло бити п'яти. Я тобі кажу, сліду нема. Через тебе все! Треба було піднятися на гору, второпав? Я був правий, а не ти!

- Цить ти, шмаркачу, собачий ніс! - відрізав солдат. - Наші очі варті більшого, ніж ваші паршиві носи!

- Ну, і що ти своїми безцінними баньками глядів? Ти взагалі не знаєш, чого шукаєш! Попрошу собі іншого напарника, либонь, знайдуться путящі, не такі тюхтії, як ти!

- Та чи я винуватий? - огризнувся солдат. - Якщо так наказують... То їм шукай воїна-ельфа в блискучому обладунку, то карлика-шпигуна. А потім раптом: зграя бунтівників - Урук-хаїв. А ти здогадуйся, кого шукати!

- Начальство голову втратило, - сказав малий. - І ще дехто втратить. Це тобі не жарти: ворог проник у форт, сотню твоїх дружків перебив, та ще й полоненого викрав! Якщо вже ви, бойові орки, так служите, не дивно, що з поля бою надходять погані звістки!

- Хто сказав «погані»? - обурився солдат.

- А хто сказав «гарні»?

- Ці чутки розпускають бунтівники! Годі горло дерти, бо на ніж надіну. Второпав?

- Мовчу, мовчу! Тільки як думав, так і буду думати. А цікаво, той слизький ненажера з цією веремією зв'язаний?

- Хто його зна! Хай йому грець! Вертівся отут, ніс сунув, куди не треба, а тільки ушився - ось вам: наказано взяти живим!

- Ну, як зловимо, то дістане прочухана, - пирснув слідопит. -Адже це він сліди поплутав! Підібрав кольчугу десь у долині і затоптав отут усе, поки ми за ним гналися...

- Кольчуга цього виродка і врятувала, - похмуро сказав солдат. - Я ще не знав, що велено брати живим, послав стрілу, а він не впав та й поскакав далі.

-^ Просто ти промазав, - відмахнувся слідопит. - Стріляєш погано, повертаєшся нехутко, а потім кличеш бідного малого на підмогу! Я вже ситий по горло! [184]

Він обернувся спиною до солдата і побіг у напрямку застави.

- Гей! Куди! - закричав солдат. - Дезертируєш! Я доповім!

- Кому? Чи не славному Шаграту? Йому більше над нами не командувати!

- Я повідомлю твоє ім'я і номер назгулам, - відповів солдат, переходячи на свистячий шепіт. - До Кіріт-Унго-лу саме прибув один, розслідує...

Малий затримався. Голос його затремтів від злості і страху.

- Ах ти падло, донощик! Та ти й родичів своїх продав би за добру ціну! Ремесла свого не знаєш, а я відповідай? Йди, йди до цих горланів, вони тобі кров заморозять! Якщо раніше їх самих не приберуть... Головного, кажуть, уже прибрали! І не чутка це, а правда!

Солдат кинувся за слідопитом, жбурнувши дротик. Але малий сховався за валунами, натягнув лук й увігнав стрілу прямісінько в око напарнику. Той із шумом повалився в кущі. Слідопит чимдуж помчав геть.

Гобіти трохи посиділи мовчки. Першим опам'ятався Сем.

- Гарно, га? Якщо такі люб'язності тут звичайна річ, нам буде набагато простіше!

- Тихіше, Семе! - шепнув Фродо. - Тут можуть й інші вештатися. Бачиш, вони йдуть по сліду, і ближче, ніж ми думали. А дух розбрату в Мордорі гніздиться всюди. Орки ж були такі завжди, судячи з переказів, ще до того, як пішли слугувати Саурону. Тільки сподіватися на це не варто. Нас вони ненавидять сильніше, і теж здавна. Ця парочка помирилася б, щоб з нами розправитись.

Знову запанувало мовчання, і знову його порушив Сем, тепер уже пошепки:

- А ви чули, пане, про слизького ненажеру? Казав я вам, Горлум живий!

- Краще б ти помилився... Тим більше не можна звідси висовуватися до ночі. Може, поки що розповіси нарешті, звідкіля про Горлума знаєш і взагалі що з тобою без мене було? Тільки помалу, не шуми! [185]

- Постараюсь. Хоч як згадаю про цього падлюку, так і хочеться кричати!

Вони просиділи в кущах, поки жалюгідне денне світло не змінила беззоряна мордорська ніч. Сем розповідав Фродо на вухо все, що міг вимовити словами, про зрадництво Горлума, про жахливу Шелобу і власні пригоди. Коли він закінчив, Фродо мовчки міцно потис йому руку, а перегодом сказав:

- Ну, а тепер пора йти. Хотів би я знати, чи довго нам ще буде щастити, коли прийде кінець цьому повзанню, усім цим мукам, та ще й марним!

Він підвівся.

- Темно, як у льоху, а фіал діставати не можна. Бережи його, Семе. Мені його зараз ніде ховати, хіба в кулаці, а руки мені знадобляться. Жало я тобі віддаю назовсім. У мене є ніж орків, та й навряд чи мені доведеться боротися такою зброєю...

Важко і ризиковано було йти ось так у темряві, але гобіти йшли, часто спотикаючись, година за годиною, все далі на північ. Коли блякле світло зажеврілося на верхівках західних схилів, години за дві після світанку над Се-редзем'ям, мандрівники знову прилягли в підхожій заглибині і по черзі поспали. Сем, стоячи на чатах, ніяк не міг відволіктися від продовольчих клопотів. Коли Фродо прокинувся і запропонував щось пожувати, Сем запитав про те, що мучило його вже давно:

- Прошу пробачити, пане, ви не могли б сказати, як довго нам ще крокувати?

- Дуже приблизно, - сказав Фродо. - У Рівенделлі я бачив карту Мордору, зроблену ще до повернення Ворога, але запам'ятав погано. Десь обидві гряди, західна і північна, немов пускають паростки всередину рівнини і сходяться майже впритул. Від мосту під Кіріт-Унголом туди не менше двадцяти ліг. Пройшли ми поки що близько дванадцяти. Правда, ми таким чином віддаляємося від Згубної Гори миль на шістдесят. Навіть якщо все піде як треба, раніше ніж за тиждень я до Гори не дійду. Боюся, голубе, що тягар мій стане ще важчим, і чимчикувати я буду тим повільніше, чим ближче до мети.

Сем зітхнув. [186]

- Цього я й боявся. У такому разі, пане, не кажучи вже про питво, ми повинні тепер або менше їсти, або швидше йти, хоча б по рівній місцевості. Ще одна вечеря або сніданок - і залишиться тільки дещиця ельфійських хлібців.

- Я спробую йти швидше, - сказав Фродо, глибоко вдихаючи сухе повітря. - Отож, пішли...

Вони вирушили ще засвітла і не зупинялися всю ніч. Коли світанок позначив край темного небосхилу, вони сховалися під виступом якоїсь скелі. Повільно розвиднілося, сильний західний вітер змітав тепер димну завісу навіть у височині, і незабаром усе стало видно на кілька миль навколо. Каньйон Моргаї піднімався, поступово звужуючись, поки хребет не перетворювався на карниз, приставлений до стрімкої стіни Горілих Гір, зі сходу він обривався до рівнини Горгорот, немов обрізаний ножем. Назустріч йому від сірого, імлистого північного кряжа Еред-Литуї тяглася немовби довга лапа, залишаючи вузький прохід Карах-Ангрен, або Залізної Пащі. За ним лежала відокремлена глибока долина Удун. Десь тут ховалися підземні арсенали, приготовлені для оборони Чорної Брами. Володар Мордору готувався відбити напад союзного війська заходу. На відрогах гір ставили вартові вишки, розпалювали багаття, впоперек проходів городили земляні насипи.

Милі на дві на північ, на розі, де від головного хребта відщеплявся західний відріг, стояв високо на горі стародавній замок Дуртханг, один із трьох укріплених фортів, що охороняли долину Удун. Від замку вниз повзла, петляючи, дорога на схід, до Залізної Пащі. І хоча похмура, задимлена долина була порожня - ні військ, ні обозів, - гобіти зрозуміли, що весь обхідний шлях відмахали дарма.

- Ми зайшли в тупик, Семе, - сказав Фродо. - Підемо під гору - потрапимо прямо у фортецю; підемо дорогою - будемо як на долоні. А іншого спуску немає. Залишається тільки повернутися.

- Або вийти на дорогу. Давайте ризикнемо, покладемося на талан, пане, якщо талан в Мордорі взагалі мешкає. Годі кружляти наосліп. Вже краще прямо піти і здатися в полон... У нас провізія закінчується! [187]

- Добре, Семе. Тоді веди ти. Ти ще сподіваєшся... А в мене - одна зола. Тільки бігцем я не зможу, пошкандибаю потроху.

- Навіть щоб шкандибати, треба відпочити і поїсти. Давайте дозволимо собі і те, й друге, у міру можливості.

Сем подав Фродо флягу, відламав величенький шматочок хлібця. Потім згорнув свій плащ замість подушки ненаглядному своєму товаришу. А Фродо був занадто змучений, він навіть не помітив, як випив усю воду до краплі і з'їв, крім своєї, порцію вірного Сема. Коли він заснув, Сем прислухався до його подиху, вдивлявся в обличчя; воно змарніло, але не втратило виразу спокійної безстрашності. «Вже пробачте, пане, - подумав Сем, - доведеться мені вас на хвилиночку залишити. Вода потрібна. Без неї далеко не зайдемо...»

Стрибаючи з каменя на камінь з обережністю, надзвичайною навіть для гобіта, він збіг до сухого русла і пішов уздовж нього, пригадуючи, де бачив мимохідь сліди джерела. Раз у раз він нахилявся, ледь не чиркаючи вухом по каменю, і нарешті розчув слабкий шепіт води. Темний струмок падав у неглибоку яму і розтікався калюжею між камінням. Сем спробував - вода виявилася цілком питною. Сем напився досхочу і наповнив флягу; розпрямляючи спину, він раптом помітив чорну живу цятку неподалік від укриття, де спав Фродо. Сем стримав зойк, перемахнув одним стрибком яму з водою і помчав нагору по схилу. Чорна тварина була напоготові, спритно ховалася, але Сем знав, кого побачить, і руки в нього вже свербіли... Чорна голова майнула над обривом і відразу зникла.

- Ну, доля поки що за нас, - посміхнувся Сем. - Мало нам орків, ще й цей падлюка винюхувати з'явився! І як його, лиходія, земля носить...

Сем присів поруч із Фродо; будити не хотілося, але в нього самого очі злипалися, і він м'яко поплескав Фродо по плечу:

- Пане, Горлум з'явився. А не він, то його двійник. Я по воду ходив - аж гульк, стирчить голівонька. У такім сусідстві спати вдвох не можна. А я вже, прошу вибачити, прямо носом клюю...

- Давно пора! - зніяковів Фродо. - Лягай, голубе, спи. Як на мене, вже краще Горлум, ніж орки. У всякому [188] разі, він нас не видасть, якщо сам у їхні лапи не потрапить.

- Зате своїми лапами й уб'є, і пограбує, - промурмотів Сем. - Ви, пане, дивіться в обидва. Ось вам фляжка, пийте досхочу. Перед відходом я ще наберу...

Прокинувся він надвечір. Фродо сидів, притулившись до скелі, і спав. Фляга була порожня, Горлум не з'являвся, над Мордором знову лежала безпросвітна імла. Тільки сторожові вогні на вершинах сипали в небо червоні іскри. Вибираючи місця, де темніше, гобіти знову рушили в дорогу, ще небезпечнішу, ніж досі. Спершу навідалися до джерела, потім, ледве знаходячи опору для ніг, спустилися на звивисту стежку. Звідси до Залізної Пащі було двадцять миль. Вузька доріжка, без підпірної стінки й парапету, йшла над самісенькою прірвою. Гобіти прислухалися - нічого підозрілого; тоді вони вискочили на дорогу і майже бігцем помчали на схід.

Зупинилися друзі, тільки коли здолали цілих дванадцять миль. Дорога тут вигиналася на північ, і вони не могли спостерігати за пройденим її відрізком. Це ледве не згубило їх. Не встигли вони присісти і відсапатись, яку нічній тиші розлігся тупіт маршируючих ніг; з-за рогу вдарило, щохвилини стаючи яскравішим, світло смолоскипів.

- От і покладайся на талан, - сказав Фродо. - Пропали ми...

Він гарячково окинув поглядом скелю, але ті, хто колись побудував її, гладко обтесали каміння і вирівняли стіну на багато ліктів над дорогою. Метнувся на другий бік - там зяяла чорна безодня.

- Пропали... - повторив він, повернувшись до Сема, сів під скелею й похнюпився.

- Схоже, ваша правда, - сказав Сем, тулячись до нього. - Нічого, подивимося ще, як воно буде.

їм не довелося довго чекати. З-за рогу з'явилися орки зі смолоскипами. Сем відвернув обличчя від світла, ноги затулив щитом, щоб не видно було гобітанської вовни на ногах. «А що як приймуть нас за солдатиків, що відстали, та й дадуть спокій?» - подумав він.

Це було цілком можливо. Перші ряди промчалися пою них не оглядаючись - низькорослі орки з півночі, яких [189] гнали на війну за Чорного Володаря; їх ніщо не цікавило, аби швидше добігти і не дістали бичем по потилиці. Уздовж колони носилися два здоровенних Урук-хаї, покрикуючи і розмахуючи бичами. Ряд за рядом пробігали далі, небезпечне світло вже пересунулося вперед. Сем тамував подих. Половина колони пройшла. Раптом один з Урук-хаїв помітив дві скорчені фігурки під скелею, свиснув бичем і закричав:

- Встати, виродки!

Гобіти не ворухнулися. Погонич скомандував загону зупинитися.

- Пішли, пішли, кляті ледарі! Не час спати! Він підійшов ближче і помітив значки на щитах.

- Ага, втекти надумали? Усі ваші ще вчора повинні буди зібратися в долині Удун! Ну, цього досить! Стати до ряду! Та хуткіше, бо повідомлю ваші номери начальству!

Гобіти незграбно піднялися і,.горблячись, прилаштувалися до останнього ряду.

- Не туди! - гаркнув погонич. - У третій ряд від кінця! І глядіть мені, щоб не заманулося комусь тікати, я за вами стежитиму!

Довгий батіг свиснув над їхніми головами, оглушливо клацнув - і Урук-хай наказав пуститися бігцем з місця. Сем ледве встигав за орками. Фродо ж терпів справжні тортури. Зціпивши зуби, він біг, біг уперед. Його нудило від мерзенного смороду упрілих орків, до нестями хотілося пити, а вони все бігли, бігли... Фродо хапав ротом повітря, як риба на піску, і намагався не думати, до якої жахливої мети він так поспішає. Надії на порятунок не було. Погонич раз у раз перевіряв «дезертирів».

- Бігцем! Жвавіше! - гримав він, сміючись і шмагаючи їх батогом по щиколотках. - Швидше, виродки! Я б вас повчив, але ви і так своє одержите, коли спізнитеся в табір до збору. Війна йде, виродки, чи забули?

За кілька миль дорога почала похило спускатися на рівнину. Фродо втрачав останні крихти сил і волі. Сем намагався підтримати його, але і сам ледве стояв на ногах. З хвилини на хвилину Фродо впаде, усе розкриється, запеклі зусилля зійдуть нанівець. «Але з цим здорованем-погоничем я ще встигну поквитатися!» - думав Сем, хапаючись на бігу за руків'я меча. І тут трапилось щось несподіване. [190]

Вони вже бігли по рівнині. Перед мостом східна дорога зливалася з іншими, що йшли з півдня і з Барад-Дуру. Усі вони були забиті: гондорська рать наближалася, і Саурон поспішав відправити полки на північ. Тому на злитті доріг, куди не діставало світло палаючих на скелях багать, зіштовхнулися відразу кілька загонів. Здійнялися метушня, шум, сварка - кожний хотів пройти першим. Дарма погоничі лаялися й орудували батогами; зав'язалася бійка, подекуди вже брязкали шаблі. Полк важко озброєних Урук-хаїв з Барад-Дуру пригас колону, де страждали Фродо і Сем; ряди змішалися, здійнялася веремія.

Заціпенілий від болю й втоми Сем відразу стрепенувся і, скориставшись з нагоди, кинувся на землю, потягнувши за собою і Фродо. Орки, волаючи і лаючись, спотикалися через них, падали один на одного. Гобіти потихеньку на карачках відповзли від сутички на узбіччя дороги. її відокремлювала від рівнини огорожа заввишки два фути. За огорожею панувала густа тінь. Кілька хвилин гобіти лежали нерухомо. Шукати притулку в темряві було неможливо, однак Сем розумів, що треба відповзти якнайдалі. «Нумо вперед, пане, - шепнув він. - Ще хоч пару кроків, і відпочинете...» Фродо останнім, неймовірним зусиллям проповз ще кроків двадцять і раптом наткнувся на невелику вирву на рівнині. Він скотився на дно і завмер у смертельній знемозі.

Книга: Джон Роналд Руел Толкін Володар Перснів: Повернення Короля Переклад А. Немірової

ЗМІСТ

1. Джон Роналд Руел Толкін Володар Перснів: Повернення Короля Переклад А. Немірової
2. Розділ 2 ШЛЯХ ДУНАДАНІВ Гандальф від'їхав, стукіт...
3. Розділ З РОХАН ЗБИРАЄ СИЛИ Всі шляхи зливалися в...
4. Розділ 4 ГОНДОР В ОБЛОЗІ Піна розбудив Гандальф....
5. Розділ 5 РОХАНЦІ ТРИМАЮТЬ СЛОВО Лежачи на траві,...
6. Розділ 6 АРНХЕЛЬМ І МЕРРІ Володар Мордору знав,...
7. Розділ 7 ВОГНИЩЕ ДЕНЕТОРА Коли назгул відступив,...
8. Розділ 8 ЦІЛИТЕЛІ ДУШІ І ТІЛА Вже не сльози, а...
9. Розділ 9 ОСТАННЯ НАРАДА Ранок після битви видався...
10. Розділ 10 БІЛЯ ЧОРНОЇ БРАМИ Два дні по тому...
11. Частина друга Розділ 1...
12. Розділ 2 НА ЗАТЕМНЕНИХ ЗЕМЛЯХ Обачність Сема...
13. Розділ З ЗГУБНА ГОРА Сем підсунув під голову...
14. Розділ 4 НА ЛУГАХ КОРМАЛЛАН Навколо пагорбів...
15. Розділ 5 НАМІСНИК І КОРОЛЬ У місті панували...
16. Розділ 6. ПРОЩАННЯ І РОЗЛУКИ Коли минули святкові...
17. Розділ 7 ДОДОМУ, ДОДОМУ! Побачити Гобітанію не...
18. Роздій 8 НОВИЙ ЛАД У ГОБІТАНІЇ Вже в суцільній...
19. Розділ 9 СРІБЛЯСТА ГАВАНЬ Дійсно, роботи...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate