Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Що рука людська зробить, те й зруйнувати може. / Богдан Хмельницький

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Джоан К. Ролінг. ГАРРІ ПОТТЕР І ТАЄМНА КІМНАТА


Вони швиденько вийшли, насилу стримуючись, аби не побігти. Піднявшись на поверх вище від Локартового кабінету, зайшли в порожній клас і тихенько зачинили за собою двері.

Гаррі примружився і глянув на своїх спохмурнілих приятелів.

- Думаєте, треба було сказати про той голос, що я чув?

- Ні, - не вагаючись, заперечив Рон. - Чути голоси, які ніхто інший не чує, - це погана ознака, навіть у світі чарівників.

Інтонація, з якою Рон вимовив ці слова, спонукала Гаррі запитати:

- Але ж ти мені віриш, правда?

- Звичайно, - відразу відповів Рон. - Але погодься, що це дивно.

- Знаю, що дивно, - кивнув Гаррі. - Усе це дуже дивно. Що то за напис на стіні? Кімнату відчинено... Що це може означати?

- Знаєш, я дещо пригадую... - поволі вимовив Рон. - Здається, хтось колись мені розповідав про таємну кімнату в Гоґвортсі... Може, то був Білл?

- А що таке в біса сквиб? - поцікавився Гаррі.

На його подив, Рон мало не захихотів.

- Ну, насправді це й не смішно, - сказав він, - але оскільки йдеться про Філча... Сквиб - це той, хто народився в родині чарівників, але не має жодних чаклунських здібностей. Це мовби протилежність чарівникам, які народилися серед маґлів, тільки сквиби трапляються досить рідко. Якщо Філч намагається вивчити магію з допомогою курсу “Чарів для чайників”, то він, мабуть, таки сквиб. Це багато чого пояснює. Скажімо, те, чому він так ненавидить учнів. - Рон задоволено усміхнувся. - Це все його бісить.

Десь пробамкав годинник.

- Північ, - сказав Гаррі. - Краще ходімо спати, доки сюди не прийшов Снейп і не звинуватив нас іще в чомусь.

Кілька днів у школі тільки й говорили про напад на Місіс Норіс. Філч нікому не давав про це забути, постійно приходячи на місце нападу, мовби гадав, що злочинець повернеться туди знов. Гаррі бачив, як Філч намагався зішкрябати напис зі стіни універсальним магічним плямочистом “Місіс Шкряберс”, але йому не пощастило: слова на камені виблискували не менш яскраво, ніж доти. Коли Філч не чатував на місці злочину, то вештався коридорами і зненацька нападав на учнів. Він навіть намагався покарати їх за такі речі, як “гучний подих” або “радісний вигляд”.

Джіні Візлі була дуже стривожена долею Місіс Норіс. Рон пояснював це її великою любов’ю до котів.

- Але ж ти навіть не знала Місіс Норіс, - заспокоював він її. - Якщо чесно, нам усім значно краще без неї. - Вуста Джіні затремтіли. - Таке в Гоґвортсі не часто трапляється, - запевняв її Рон. - Того психа, що це зробив, упіймають і миттю викинуть звідси. Я тільки сподіваюся, що він перед тим ще встигне спаралізувати Філча. Я пожартував, - швиденько додав Рон, бо Джіні поблідла.

Цей напад вразив і Герміону. Вона й так багато читала, але тепер, окрім читання, майже нічого не робила. Гаррі з Роном так і не почули від неї, що вона задумала, і все з’ясувалося тільки наступної середи.

Гаррі затримався на уроці зілля й настійок, бо Снейп звелів йому позбирати з парт морських хробаків. Нашвидку пообідавши, він побіг до Рона в бібліотеку й побачив, що йому назустріч іде Джастін Фінч‑Флечлі, гафелпафський хлопець, з яким він познайомився на гербалогії. Гаррі вже відкрив було рота, щоб привітатися, коли Джастін, помітивши його, круто розвернувся й побіг у протилежному напрямку.

Гаррі знайшов Рона в кінці бібліотеки, де той вимірював довжину своєї домашньої роботи з історії магії. Професор Бінс звелів написати твір завдовжки в один метр на тему “Середньовічна асамблея європейських чарівників”.

- Я не вірю! Мені не вистачає двадцяти сантиметрів, - розсердився Рон, випускаючи з рук пергамент, який одразу скрутився в сувій, - а Герміона вже написала сто тридцять п’ять сантиметрів, і то дрібнесеньким почерком.

- А де вона? - спитав Гаррі, хапаючи вимірювальну стрічку і розгортаючи свою домашню роботу.

- Десь там, - показав Рон на полиці, - шукає ще якусь книжку. Мені здається, вона збирається перечитати до Різдва всю бібліотеку.

Гаррі розповів Ронові, як від нього втікав Джастін Фінч‑Флечлі.

- Не знаю, чого ти переймаєшся, думаю, він просто недоумок, - сказав Рон, похапцем пишучи щось величезними літерами. - Ото лиш ходить і патякає про Локартову велич!

З‑за книжкових полиць вийшла Герміона. Вона була чимсь невдоволена, але нарешті таки обізвалася до них.

- Розібрали всі примірники “Історії Гоґвортсу”, - повідомила вона, сідаючи біля Гаррі й Рона. - Треба чекати принаймні два тижні. Шкода, що я лишила свою книжку вдома - вона вже не вміщалася у валізу разом з усіма Локартовими творами.

- Навіщо вона тобі? - запитав Гаррі.

- Для того, що й іншим, - відповіла Герміона, - Щоб знайти там легенду про Таємну кімнату.

- І про що та легенда? - відразу зацікавився Гаррі.

- Якби ж я знала. Не пам’ятаю, - закусила губу Герміона. - І я більш ніде не можу її знайти.

- Герміоно, дай почитати твій твір, - розпачливо попросив Рон, поглядаючи на годинник.

- Не дам, - раптом посуворішала Герміона. - Ти мав десять днів, щоб усе закінчити.

- Мені лишилося всього п’ять сантиметрів, ну дай! Задзвонив дзвоник. Рон і Герміона першими рушили на урок історії магії, не припиняючи суперечки.

Історія магії була найнуднішим предметом. Професор Бінс, що викладав її, був єдиним учителем‑привидом, і найцікавішим на його уроках було те, як він заходив до класу крізь дошку. Він був старий і зморщений, а дехто розповідав, що він не помітив, коли помер. Одного дня він просто пішов на уроки, покинувши власне тіло на кріслі перед каміном в учительській; відтоді його звички анітрохи не змінилися.

Сьогодні було нудно, як і завжди. Професор Бінс розклав свої папери й почав читати рівно й монотонно, наче старий пилосос, поки майже всі учні опинилися в стані глибокого заціпеніння, вряди‑годи отямлюючись, щоб занотувати якесь ім’я чи дату, а тоді знову засинали. Він уже говорив десь із півгодини, коли сталося щось таке, чого не траплялося ніколи.

Герміона підняла руку.

Професор Бінс, який саме бубонів смертельно нудну лекцію про Міжнародну чаклунську конференцію 1289 року, здивовано глянув на неї.

- Міс... е‑е...

- Ґрейнджер, пане професоре... Чи не могли б ви трохи розповісти нам про Таємну кімнату, - чітко запитала Герміона.

Дін Томас, що з роззявленим ротом сонно визирав у вікно, пробудився зі свого трансу. Лаванда Браун підняла голову з рук, а Невілів лікоть зіскочив із парти.

Професор Бінс закліпав очима.

- Мій предмет - історія магії, - сказав він своїм занудним, хрипким голосом. - Я, міс Ґрейнджер, маю справу з фактами, а не з міфами й легендами. - Він прокашлявся, ніби хтось хрумнув шматочок крейди, і став читати далі: - У вересні того року, підкомітет чарівників Сардинії...

Затнувшись, він зупинився. Герміона знову розмахувала рукою.

- Міс Ґрент?

- Перепрошую, пане професоре, але хіба легенди не засновані на фактах?

Професор Бінс так очманіло дивився на неї, що Гаррі був певен: досі його не перебивав жоден учень, ні живий, ні мертвий.

- Ну, - поволі вимовив професор Бінс, - думаю, можна вважати й так. - Він дивився на Герміону, ніби взагалі вперше побачив учня. - Проте легенда, яку ви згадали, - надто сенсаційна, ба навіть просто сміховинна вигадка.

Але увесь клас уже жадібно ловив кожне слово професора Бінса. Він мимохіть глянув на всі звернені до нього обличчя. Раптовий вияв такої цікавості був для нього цілковитою несподіванкою.

- Ну, гаразд, - повільно протягнув він. - Зараз я пригадаю... Таємна кімната...

Ви всі, звичайно, знаєте, що понад тисячу років тому - точна дата невідома - Гоґвортс заснували чотири найвидатніші чаклуни й чарівниці того часу. Їхні імена збереглися в назвах чотирьох шкільних гуртожитків - Ґодрик Ґрифіндор, Гелґа Гафелпаф, Ровіна Рейвенклов і Салазар Слизерин. Вони разом побудували цей замок, якнайдалі від допитливих маґлівських очей, бо то були часи, коли звичайні люди боялися чарів, а чаклуни й чаклунки зазнавали великих утисків.

Професор Бінс зупинився, обвів кімнату затьмареним поглядом і повів далі:

- Кілька років засновники працювали разом у повній гармонії: вони шукали молодь із чаклунськими здібностями і привозили її у замок для навчання. Але згодом між ними виникли непорозуміння. Почався розкол між Слизерином і рештою. Слизерин вважав, що учнів до Гоґвортсу треба приймати вкрай вибірково. Доводив, що магічні знання не повинні виходити за межі чарівничих родин. Йому не подобалося, коли набирали учнів маґлівського походження, бо їм, на його думку, не можна довіряти. Минуло ще трохи часу, і між Слизерином і Ґрифіндором спалахнула через те палка суперечка, і Слизерин покинув школу.

Професор Бінс знову замовк. Зі стуленими вустами він скидався на зморщену стару черепаху.

- Надійні історичні джерела більше нічого не повідомляють, - сказав він, - але ці вірогідні факти були перекручені завдяки химерній легенді про Таємну кімнату. Легенда сповіщає, ніби Слизерин побудував у замку засекречену кімнату, про яку нічого не знала решта засновників.

Слизерин, згідно з легендою, цю Таємну кімнату запечатав - щоб ніхто не зміг її відкрити, аж доки до школи прийде його справжній спадкоємець. Тільки спадкоємець зуміє розпечатати Таємну кімнату, випустити жахіття, яке там є, і з його допомогою очистити школу від усіх, хто не гідний вивчати магію.

Коли професор Бінс скінчив свою розповідь, запала тиша, але аж ніяк не та звичайна сонна тиша, що панувала на його уроках. Відчувався якийсь неспокій, і всі дивилися на нього, сподіваючись, що він знову заговорить. Професор Бінс трохи роздратувався.

- Але усе це, звісно, самі нісенітниці! - додав він. - Школу, природно, не раз обстежували, щоб знайти бодай які‑небудь свідчення існування тієї кімнати, і це робили найдосвідченіші чаклуни й чарівниці. Кімнати не існує. Це тільки вигадка для залякування легковірних.

Герміона знову підняла руку.

- Пане професоре, а що ви мали на увазі під “жахіттям”, яке є в кімнаті?

- Гадають, ніби то якась потвора, яку може контролювати тільки спадкоємець Слизерина, - відповів професор Бінс сухим пронизливим голосом.

Учні стривожено перезирнулися.

- Кажу ж вам - нічого немає! - наполягав професор Бінс, перекладаючи папери. - Немає ані Таємної кімнати, ані потвори!

- Але ж, пане професоре, - засумнівався Шеймус Фініґан, - якщо ту кімнату може відкрити тільки справжній спадкоємець Слизерина, ніхто інший не зможе її знайти, хіба не так?

- Дурниці, О’Флегерті! - роздратовано заперечив професор Бінс. - Якщо стільки гоґвортських Директорів і директорок нічого не знайшли...

Пане професоре, - пискнула Парваті Патіл, - але ж для того, щоб її відкрити, мабуть, потрібно вдатися до чорної магії.

- Те, що чарівник не вдається до чорної магії, ще не означає, що він не може до неї вдатися, міс Пеніфезер! - відрубав професор Бінс. - Я повторюю: якщо такі, як Дамблдор...

- Але, можливо, треба бути якимось родичем Слизерина, і тому Дамблдор не міг... - заговорив Дін Томас, але професорові Бінсу цього було вже забагато.

- Досить! - гостро урвав він його. - Це просто міф! Кімнати не існує! Немає жодного свідчення, що Слизерин побудував бодай таємну комірчину для мітел! Я вже шкодую, що розповів вам цю безглузду вигадку! А тепер, якщо ваша ласка, берімося знову до історії, до солідних, вірогідних, перевірених фактів!

І вже через п’ять хвилин учнів знову охопила звична апатія.

* * *

- Я завжди підозрював, що Салазар Слизерин був старим гидким маразматиком, - сказав Рон Гаррі й Герміоні, коли після уроку вони штовхалися в багатолюдних коридорах, щоб швидше занести портфелі й піти вечеряти. - Але я не знав, що це він розпочав те безглуздя з приводу чистої крові. Я б не пішов до їхнього гуртожитку, навіть якби мені платили. Чесно вам кажу: якби Сортувальний капелюх намагався запхати мене у Слизерин, я б відразу сів на поїзд додому.

Герміона енергійно закивала головою, але Гаррі мовчав, бо тієї миті відчув як йому опустилося серце‑Гаррі ніколи не розповідав Ронові й Герміоні, що Сортувальний капелюх намірявся віддати його с аме в Слизерин. Він надто виразно пам’ятав тихенький голосок, що говорив йому на вухо рік то‑му, коли він надяг на голову капелюха: “Знаєш, ти можеш бути видатним, це все в твоїй голові, а Слизерин допоможе тобі здобути велич, тут годі сумніватися...

Але Гаррі, вже знаючи, що зі Слизерину виходять темні чаклуни, розпачливо подумав: “Тільки не в Слизерин!” І капелюх сказав:

“Що ж, коли ти такий певний, нехай буде Ґрифіндор!”

Друзі пропихалися крізь юрбу, і тут повз них пройшов Колін Кріві.

- Честь, Гаррі!

- Привіт, Коліне! - автоматично відповів Гаррі.

- Гаррі! Гаррі! Один хлопець з мого класу казав, що ти...

Але Колін був такий маленький, що його відразу підхопив потік учнів, несучи до Великої зали; вони ще почули, як він пропищав: “До зустрічі, Гаррі!” - і зник.

- Що міг казати про тебе хлопець з його класу? - зацікавилася Герміона.

- Мабуть, що я - спадкоємець Слизерина, - відповів Гаррі, відчувши, що його серце впало ще нижче, бо раптом згадав, як під час обідньої перерви від нього втікав Джастін Фінч‑Флечлі.

- Тут повірять у що завгодно, - скривився Рон. Юрба порідшала, й вони спокійно піднялися на наступний поверх.

- Ти справді думаєш, що існує Таємна кімнату? - запитав Рон Герміону.

- Не знаю, - спохмурніла вона. - Дамблдор не зміг вилікувати Місіс Норіс, тому я думаю, що на неї напало щось... ну... нелюдське.

Розмовляючи, вони завернули за ріг і опинилися наприкінці того самого коридору, де стався напад. Зупинилися й озирнулися. Все було так, як і тієї ночі, хіба що на скобі не висіла нерухома кицька, а під стіною з написом “Кімната відчинена” стояв стілець.

- Це тут чатує Філч, - пробурмотів Рон. Вони переглянулися. Коридор був порожній.

- Не зашкодить тут трохи понишпорити, - сказав Гаррі. Він скинув портфель, став навкарач‑ки і почав повзати, шукаючи бодай якісь сліди.

- Щось підпалене! - сказав він. - Тут... і ось тут.

- Ходи‑но глянь на це! - покликала Герміона. - Дивно!

Гаррі підвівся й підійшов до вікна поряд із написом на стіні. Герміона показувала на верхню шибку, де через маленьку тріщину в склі відчайдушно намагалися втекти десь зо два десятки павуків. Довга сріблиста павутинка гойдалася там, наче мотузка, якою вони поспішливо дряпалися, щоб вибратись надвір.

- Ви колись бачили, щоб павуки так поводилися? - здивувалася Герміона.

- Ні, - відповів Гаррі, - а ти, Роне? Роне! Він озирнувся. Рон стояв ззаду, ледве стримуючись, щоб не дременути.

- Що сталося? - запитав Гаррі.

- Я... не... люблю... павуків, - напружено відповів Рон.

- Я цього не знала, - здивовано глянула на Рона Герміона. - Ти стільки разів робив різні настійки з павуками...

- Я нічого не маю проти мертвих павуків, - пояснив Рон, намагаючись не дивитися на вікно, - але я не люблю, коли вони ворушаться.

Герміона захихотіла.

- Це не смішно! - розсердився Рон. - І якщо вже хочете знати, то мені було три роки, коли Фред перетворив мого... мого іграшкового ведмедика на великого брудного павука, бо я зламав його дитячу мітлу. Ви б теж їх зненавиділи, якби тримали в руках ведмедика, а в нього раптом повиростало багато лап і...

Затремтівши, Рон замовк. Герміона й далі ледве стримувала сміх. Відчуваючи, що варто змінити тему, Гаррі сказав:

- Пам’ятаєте ту воду на підлозі? Звідки вона взялася? Хтось уже витер її.

- Вона була тут, - сказав Рон, пройшовши кілька кроків повз Філчеве крісло й показуючи пальцем. - Біля цих дверей.

Він узявся за мідну клямку і раптом відсмикнув руку, як обпечений.

- Що там? - стривожився Гаррі.

- Я не можу туди зайти, - прохрипів Рон, - Це дівочий туалет.

- Ой, Роне, таж там нікого немає! - підійшла до нього Герміона. - Хіба що Плаксива Мірта. Ходімо подивимось.

Не звертаючи уваги на великий напис “Туалет не працює”, вона відчинила двері.

То був найпонуріший, найнеприємніший туалет, До якого коли‑небудь заходив Гаррі. Під великим потрісканим і вкритим плямами дзеркалом простягся цілий ряд щербатих кам’яних умивальників. Мокра підлога відбивала невиразне світло кількох недогарків, що чаділи у свічниках; дерев’яні дверцята кабінок були облуплені й пошкрябані, а одні з них, наполовину зірвані з завісів, похитувались.

Герміона приклала пальця до вуст і підійшла до останньої кабінки.

- Привіт, Мірто! Як справи? - сказала вона. Гаррі й Рон підійшли теж. Плаксива Мірта плавала в туалетному бачку, видушуючи прищик на підборідді.

- Це дівочий туалет, - підозріло глянула вона на Рона й Гаррі. - Вони не дівчата.

- Ні, - погодилася Герміона. - Я просто хотіла їм показати, як... е‑е... тут гарно.

Вона невиразно махнула рукою в бік старого брудного дзеркала й мокрої підлоги.

- Запитай, чи вона щось бачила, - ледь чутно попросив Герміону Гаррі.

- Що ти там шепочеш? - глянула на нього Мірта.

- Нічого, - швидко озвався Гаррі. - Ми просто хотіли запитати...

- Я не хочу, щоб за моєю спиною про щось перемовлялися! - проказала Мірта, ковтаючи сльози. - Я все відчуваю, хоч і померла!

- Мірто, тебе ніхто не хоче образити, - пояснила Герміона. - Гаррі тільки...

- Мене ніхто не хоче образити! Отакої! - завила Мірта. - Моє життя у цій школі було таким жалюгідним, а тепер ще й хочуть спаскудити мою смерть!

- Ми хотіли запитати, чи ти останнім часом не помічала чогось дивного, - швидко додала Герміона, - бо під час Гелловіну перед дверима цього туалету хтось напав на кицьку.

- Чи ти бачила тут когось того вечора? - запитав Гаррі.

- Я не звертала уваги! - драматично проказала Мірта. - Півз мене так образив, що я прийшла сюди і намагалася сама себе вбити. Але потім я, звичайно, пригадала, що я... що я...

- Уже мертва, - підказав Рон.

Мірта заридала, знялася в повітря, а тоді перевернулася й пірнула в унітаз сторч головою, забризкавши їх і зникнувши з очей. Судячи з приглушених ридань, вона забилася в якийсь вигин каналізаційної труби.

Гаррі й Рон роззявили роти, але Герміона втомлено знизала плечима й сказала:

- Якщо чесно, сьогодні Мірта була майже веселою. Гаразд, ходімо звідси.

Гаррі ледве встиг зачинити двері, за якими чулися булькітливі Міртині схлипування, як пролунав гучний голос, від якого всі аж підскочили.

- РОНЕ!

На сходах завмер геть приголомшений Персі Візлі, на грудях якого виблискував значок старости.

- Це дівочий туалет! - зойкнув він. - Що ви там...

- Просто дивилися, - знизав плечима Рон. - Чи нема яких слідів, розумієш...

Персі аж роздувся, нагадавши Гаррі місіс Візлі.

- Забирайтеся звідси! Геть! - замахав він руками, відганяючи їх. - Невже вам байдуже, що можуть подумати? А ви знову прийшли сюди, коли всі вечеряють!

- А чого б не прийти? - обурився Рон, зупинившись і люто зиркнувши на Персі. - Слухай, ми ту кицьку й пальцем не чіпали!

- Я так і казав Джіні, - сердито озвався Персі, - але вона й досі думає, що вас виженуть; я ще ніколи не бачив її такою засмученою, вона вся в сльозах! Ти хоч би подумав про неї, усі першокласники тільки про це й говорять.

- Це якраз тобі начхати на Джіні! - розгнівався Рон, вуха якого почервоніли. - Ти тільки боїшся, щоб це не завадило тобі стати старостою школи!

- Знімаю з Ґрифіндору п’ять очок! - відрубав Персі, потираючи пальцями значок старости. - Сподіваюся, це буде наукою для тебе! Більше ніяких детективних розслідувань, бо я напишу мамі!

І він подався геть, а його шия була така ж червона, як Ронові вуха.

* * *

Того вечора Гаррі, Рон і Герміона посідали у вітальні якомога далі від Персі. Рон і далі мав кепський настрій, раз по раз ляпаючи чорнилом на своє домашнє завдання з заклинань. Коли він неуважно взявся за чарівну паличку, щоб витерти чергову ляпку, вона підпалила йому пергамент. Спалахнувши, наче пергамент, але від злості, Рон із ляскотом закрив свою “Стандартну книгу заклинань, 2‑й курс”. На подив Гаррі, Герміона зробила те саме.

- Хто ж то міг бути? - сказала вона тихенько, наче продовжуючи розпочату розмову. - Хто хотів би повиганяти з Гоґвортсу усіх сквибів і учнів маґлівського роду?

- Ану, подумаймо! - вдаючи збентеженість, сказав Рон. - Хто ж це вважає за покидьків усіх учнів маґлівського роду?

Він подивився на Герміону. Герміона невпевнено глянула на нього.

- Якщо ти маєш на увазі Мелфоя...

- А кого ж іще! - вигукнув Рон. - Ти ж чула, як він казав: “Бруднокровці, тепер ваша черга!” Слухай, та варто тільки глянути на його гидку щурячу морду, аби зрозуміти, що то він!

- Мелфой - спадкоємець Слизерина? - скептично мовила Герміона.

- Подивися на його родину, - додав Гаррі, також закриваючи книжку. - Вони всі були в Слизерині, він завжди цим вихваляється. Вони цілком можуть бути нащадками Слизерина. Його ж батько такий лихий!

- Вони могли сторіччями зберігати ключі від Таємної кімнати! - припустив Рон. - Передавати їх від батька до сина.

- Ну... - невпевнено протягла Герміона, - може, й так.

- Але як це довести? - спохмурнів Гаррі.

- Є один спосіб, - поволі вимовила Герміона, зиркнувши на Персі на тому краю кімнати і ще більше стишивши голос. - Це, звичайно, нелегко. І небезпечно, дуже небезпечно. Треба порушити, здається, мало не півсотні шкільних правил.

- Якщо десь за місяць, або й більше, ти надумаєш це пояснити, то скажеш нам, добре? - роздратувався Рон.

- Добре, - холодно озвалася Герміона. - Для Цього нам треба проникнути у слизеринську вітальню і поставити Мелфоєві кілька запитань, але так, щоб він не збагнув, що то ми.

- Але ж це неможливо! - здивувався Гаррі, а Рон усміхнувся.

- Ні, можливо, - заперечила Герміона. - Треба тільки дістати трохи багатозільної настійки.

- Що це? - запитали водночас Гаррі й Рон.

- Кілька тижнів тому про неї на своєму уроці згадував Снейп.

- Ти гадаєш, на уроках зілля й настійок ми не маємо іншої роботи, як слухати Снейпа? - буркнув Рон.

- Ця настійка трансформує одну людину в іншу Подумайте про це! Ми могли б перетворитися на трьох слизеринців. Ніхто б не здогадався, що то ми. Мелфой міг би розповісти нам що завгодно! Може, він і зараз вихваляється десь у слизеринській вітальні, - якби ж ми могли його чути!

- Ця багатозільна штука мене трохи лякає, - насупився Рон. - А що, як ми назавжди лишимося слизеринцями?

- З часом вона втрачає свою силу, - нетерпляче махнула рукою Герміона, - а от дістати рецепт буде дуже важко. Снейп казав, що він є в книжці під назвою “Найпотужніші настійки”, яка зберігається в бібліотеці у відділі службової літератури.

На жаль, існував тільки один спосіб узяти книжку зі службового відділу - мати письмовий дозвіл котрогось учителя.

- Ой, нелегко буде пояснити, навіщо нам ця книжка, - засумнівався Рон. - Усі відразу здогадаються, що ми хочемо зробити якусь заборонену настійку.

- Мені здається, - заперечила Герміона, - що, переконавши когось, ніби нас цікавить тільки теорія, ми мали б шанс.

- Ой, перестань, ніхто з учителів на таке не купиться! - скривився Рон. - Хіба якийсь останній дурень.

Розділ десятий СКАЖЕНИЙ БЛАДЖЕР

Після прикрої пригоди з ельфами професор Локарт уже не приносив живих істот до класу. Натомість читав учням уривки зі своїх книжок, а іноді відтворював найдраматичніші епізоди з них.

Здебільшого він просив Гаррі допомогти йому з тими театралізаціями, тож Гаррі - хоч‑не‑хоч - мусив виконувати ролі то простого трансильванського селянина, котрого Локарт вилікував від словоточивого прокльону, то снігової людини з нежитем, то вампіра, який після зустрічі з Локартом не їв нічого, окрім салатів.

На одному з уроків захисту від темних мистецтв Гаррі знову стояв перед усім класом, щоб виконувати роль вовкулаки. Можна було б і відмовитись, але він мав поважну причину не псувати Локартові настрою.

- Ану, Гаррі, голосно завий!.. Чудово! А тоді, ви не повірите, я кинувся на нього, - отак! - збив на землю, - раз! - тримав однією рукою, а другою приставив до горла чарівну паличку! А потім зібрав усю свою силу і виконав надзвичайно складне заклинання “Гоморфус”! Вовкулака жалібно заскавулів, - давай, Гаррі! Пронизливіше!.. О, чудово! - і шерсть раптом зникла, кігті зменшились, і він знову перетворився на людину... Просто, але ефектно! І тепер іще одне село довіку буде прославляти мене як героя, який звільнив бідолашних людей від щомісячних жахливих нападів вовкулаки.

Задзвонив дзвоник, і Локарт підвівся.

- Домашнє завдання: скласти вірш, присвячений моїй перемозі над вовкулакою з Ваґа‑Ваґа! Автор найкращого твору отримає книжку “Я - магічний” з моїм автографом!

Учні почали розходитися, а Гаррі подався в кінець класу, де на нього чекали Рон і Герміона.

- Готові? - прошепотів Гаррі.

- Тільки нехай усі підуть, - нервово озвалася Герміона. - Гаразд...

Міцно затиснувши в руці аркуш паперу, вона попрямувала до Локартового письмового столу, а Гаррі з Роном - услід за нею.

- Е‑е... пане професоре Локарте! - затинаючись, почала Герміона. - Я б хотіла... взяти з бібліотеки цю книжку. Для позакласного читання. - Тремтячою рукою вона простягла аркуш паперу. - Але річ у тому, що вона у відділі службової літератури, і треба, щоб хтось з учителів підписав дозвіл. Я певна, що вона допоможе мені краще зрозуміти ваші слова з “Упертих упирів” про отрути сповільненої дії.

- Ах, “Уперті упирі”! - вигукнув Локарт, беручи в Герміони аркуш і задоволено усміхаючись. - Мабуть, то моя найулюбленіша книжка! Вона тобі сподобалась?

- О, так! - у захваті підтвердила Герміона. - А як винахідливо ви впіймали того останнього упиря в капкан із чайного ситечка!

- Ну... гадаю, ніхто не заперечить, якщо я трохи допоможу найкращій учениці року, - приязно сказав Локарт, витягуючи довжелезне павичеве перо. - Гарне, правда? - хибно витлумачив він гримасу на Роновім обличчі. - Звичайно я вживаю його для автографів.

Локарт вивів свій величезний підпис із закру‑тасами і віддав дозвіл Герміоні.

- Ну, Гаррі, - почав Локарт, а Герміона тим часом неслухняними пальцями склала дозвіл і запхала його в торбинку, - завтра, здається, перший у сезоні матч із квідичу? Ґрифіндор проти Слизерину, так? Я чув, що ти здібний гравець. Я теж був ловцем. Мене запрошували до національної збірної, але я вирішив присвятити своє життя боротьбі з темними силами. Але, якщо захочеш потренуватися зі мною особисто, звертайся без вагань. Я зажди радий поділитися досвідом із гравцем‑початківцем.

Гаррі щось буркнув і побіг наздоганяти Рона з Герміоною.

- Неймовірно! - здивувався він, розглядаючи з друзями підпис на дозволі. - Він навіть не подивився, що то за книжка.

- Бо він заплішений дурень! - скривився Рон. - Але це нам на руку - маємо те, що треба.

- Ніякий він не дурень! - обурено пискнула Герміона, коли вони вже бігли до бібліотеки.

- Це тому, що назвав тебе найкращою ученицею року?..

Увійшовши до бібліотеки, де панувала приглушена тиша, вони замовкли. Бібліотекарка мадам Пінс була високою, дратівливою жінкою, що скидалася на голодну гієну.

- “Найпотужніші настійки?” - підозріло перепитала вона, намагаючись забрати в Герміони аркуш із дозволом, проте дівчина не випускала його з рук.

- Чи не могла б я лишити його собі? - ледь чутно запитала вона.

- Ой, перестань! - скривився Рон, вихопив у неї дозвіл і простягнув його мадам Пінс. - Ми дістанемо тобі ще один автограф. Локарт підпише будь‑який папірець, який покладеш перед ним.

Мадам Пінс піднесла аркуш до світла, немовби намірившись викрити фальшивку, але все було правильно. Вона зникла десь між високих стелажів і за кілька хвилин повернулася з великою й мовби запліснявілою книжкою. Герміона обережно поклала її в торбинку, і вони пішли геть. Старалися не бігти і не видаватися надто винними.

Через п’ять хвилин вони знову сховалися у занедбаному туалеті Плаксивої Мірти. Герміона не зважала на Ронові заперечення, пояснивши, що сюди не зайде жодна нормальна людина, тож їм майже ніхто не заважатиме.

Плаксива Мірта голосно рюмсала у своїй кабінці, але вони не звертали уваги на неї, а вона на них.

Герміона обережно розгорнула “Найпотужніші настійки”, й вони схилилися над покритими де‑не‑де цвіллю сторінками. З першого погляду стало зрозуміло, чому ця книжка зберігається у відділі службової літератури. Деяке зілля призводило до таких жахливих наслідків, що про них і думати не хотілося, а до того ж там були гидезні ілюстрації, скажімо, чоловік, вивернутий навиворіт, або відьма, з чиєї голови росло багато рук.

- Ось вона, - схвильовано мовила Герміона, знайшовши сторінку під назвою “Багатозільна на‑стійка”. Сторінка була прикрашена малюнками людей, які вже наполовину перетворилися на інших осіб. Гаррі щиро сподівався, що той лютий біль, який викривив їм обличчя, був тільки витвором уяви художника.

- Це найскладніша настійка, про яку я коли‑небудь читала, - сказала Герміона, переглядаючи рецепт. - Мереживокрилі мушки, п’явки, м’ята і спориш, - бурмотіла вона, перебігаючи пальцем список компонентів. - Ну, це досить легко, усе це є в шкільній коморі, ми дамо собі раду. О... нічого собі! - молотий ріг дворога, - не знаю, де нам його й дістати? Покришена шкіра африканського змія бумсленґа, - і це буде непросто, - а ще, звичайно, частинка тієї людини, якою треба стати.

- Перепрошую! - гостро озвався Рон. - Що ти маєш на увазі? Я не питиму настою Кребових нігтів!

Герміона ніби його й не чула:

- Цим зараз не треба перейматися, ті частинки додають аж наприкінці.

Ронові мов заціпило й він обернувся до Гаррі, але того тривожило інше.

Книга: Джоан К. Ролінг. ГАРРІ ПОТТЕР І ТАЄМНА КІМНАТА

ЗМІСТ

1. Джоан К. Ролінг. ГАРРІ ПОТТЕР І ТАЄМНА КІМНАТА
2. - Листи зі школи, - повідомив містер Візлі, передаючи Гаррі й...
3. - Воно й видно, судячи з твоєї компанії... - скривився містер...
4. - Пароль? - запитала пані, коли вони підійшли. -...
5. Гедвіґа ще й далі сердилася на Гаррі за ту злощасну автомобільну...
6. - Ну, а що тебе непокоїть? Може, я допоможу? - Та ні, -...
7. Вони швиденько вийшли, насилу стримуючись, аби не побігти....
8. - Герміоно, ти хоч уявляєш, скільки нам усього треба вкрасти? У...
9. - Нам потрібно відвернути його увагу, - жваво давала вказівки...
10. Це була велика й гарна округла кімната, у якій постійно лунали...
11. Гаррі глянув на своє обличчя в тріснутому дзеркалі. Воно знову...
12. - Ну, все, Рубеусе! - мовив він. - Я все про тебе розповім. Якщо...
13. - Ні! - Гаррі заперечив так рішуче, що Ерні й Анна глянули на...
14. Це було нелегко. Герміонині пальці так міцно стискали аркушик, що...
15. - Минуло дуже багато часу, поки мала дурнувата Джіні перестала...
16. Гаррі аж здригнувся - він геть забув про Ґільдероя Локарта....

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate