Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Жуль Верн. ДІТИ КАПІТАНА ГРАНТА
[61]. Як же могло статися, що “Британія” опинилась 7 червня в Індійському океані? Та Паганель знайшов цьому вельми вірогідне пояснення, яке задовольнило навіть найприскіпливіших.
Увечері 12 грудня, на шостий день по відплиттю з островів Амстердам, на юті зібрались лорд і леді Гленарван, Роберт і Мері Грант, капітан Джон, Мак-Наббс і Паганель. Мова, звичайно, йшла про “Британію”, бо ж до неї повертались повсякчас усі думки мандрівників. І коли випадково в розмові виявилось оте згадане вище непорозуміння, всіх пойняла тривога.
Помітивши загальне збентеження, Паганель жваво підвів голову і мовчки пішов по документ. Повернувшись, він так само мовчки знизав плечима, наче йому було соромно, що можна бодай на хвилину замислитися над такою дурничкою.
- Поясніть нам, друже, - мовив Гленарван, - хоч приблизно, як це могло статися.
- Гаразд, - відповів Паганель, - але хочу перше запитати дещо в капітана Джона.
- Прошу, пане Паганелю, - озвався Джон Манглс.
- Скажіть мені, чи може швидкоплавне судно пройти за один місяць ту частину океану, яка лежить між Америкою й Австралією?
- Може, коли робитиме двісті миль на добу.
- Це - виняткова швидкість?
- Аж ніяк. Кліпери під вітрилами часто йдуть набагато швидше.
- В такому разі припустимо, що морська вода змила в документі одну цифру. Замість “7 червня” читайте “17” або “27”, і тоді все стане зрозуміло.
- Справді, - зраділа Гелена, - від 31 травня до 27 червня...
- Капітан Грант міг перетнути Тихий океан і опинитись в Індійському! - закінчив Паганель, і всі щиро зраділи з такого висновку.
- Отже, ще одне місце в документі з’ясовано, - мовив Гленарван, - і знову ми завдячуємо цим нашому другові. Тепер нам залишається тільки досягти Австралії й розшукати сліди “Британії” на її західному узбережжі.
- Або на східному, - додав Джон Манглс.
- Так, ви кажете слушно, Джоне. Ніщо не вказує в документі, що катастрофа сталася саме біля західних, а не східних берегів. Ми повинні шукати на обох узбережжях, там, де проходить тридцять сьома паралель.
- А що, хіба у вас є сумніви? - спитала Мері.
- Ні, міс, - квапливо відповів Джон Манглс, бажаючи розвіяти тривогу дівчини. - Лорд Гленарван, безперечно, хотів лише зауважити: якби капітан Грант потрапив на східне узбережжя Австралії, то він швидко знайшов би там допомогу й підтримку. Адже це майже англійське узбережжя - воно поспіль заселене колоністами. Команді “Британії” не довелось би пройти й десяти миль, аби зустрітися з земляками.
- Правильно, капітане Джоне, - мовив Паганель. - Поділяю вашу думку. На східному узбережжі, в Туфолдській затоці й у місті Іден, Гаррі Грант знайшов би не тільки притулок у першій-лішній англійській колонії, але й транспортні засоби, щоб повернутися до Європи.
- А в тій частині Австралії, куди прямує “Дункан”, - спитала Гелена, - потерпілі, виходить, такої підтримки не знайшли б?
- Ні, те узбережжя пустельне. Жодних шляхів, котрі зв’язували б його з Мельбурном чи Аделаїдою. Коли “Британія” наразилась на прибережні рифи, ніхто там не подав їй допомоги, так, начеб це скоїлось близько негостинного африканського узбережжя.
- Але ж тоді що сталося з батьком за два роки? - стурбовано вигукнула Мері.
- Люба міс, - відповів Паганель, - адже ви певні того, що капітан Грант дістався до австралійської землі?
- Цілком певна, пане Паганелю, - відповіла дівчина.
- Ну так поміркуймо, що ж сталося з каштаном Грантом на суходолі? Тут не може бути багатьох припущень, в усякому разі не більше трьох. Або капітан Грант з товаришами добувся до англійських колоній, або вони потрапили в полон до тубільців, або, врешті, загубилися в неосяжних австралійських пустелях.
Паганель замовк, шукаючи схвалення в очах слухачів.
- Кажіть далі, Паганелю, - мовив Гленарван.
- Гаразд. Перше припущення я рішуче відкидаю. Коли б Гаррі Грант потрапив до англійських колоній, він би врятувався і давно вже повернувся до своїх дітей у рідне місто Данді.
- Бідолашний батько! - прошепотіла Мері Грант. - Майже два роки він розлучений з нами!
- Не заважай панові Паганелю, сестричко, - зупинив її Роберт, - ось він зараз нам скаже...
- На жаль, ні, мій хлопчику! Я можу сказати лишень одпе: капітан Грант нині або бранець австралійців, або ж...
- Але ті тубільці, - квапливо урвала його мову Гелена, - які вони?
- Не турбуйтесь, пані, - відповів Паганель, зрозумівши, що непокоїть Гелену, - вони дикі й нерозвинені, проте сумирні й анітрохи не кровожерні, як-от їхні сусіди новозеландці. Коли потерпілі з “Британії” потрапили до них, то, присягаюся, їм ніщо не загрожує. Всі мандрівники свідчать - австралійці жахаються проливати кров і навіть не раз ставали їхніми вірними спільниками в обороні проти нападу банд засланих сюди карних злочинців, справді надзвичайно жорстоких.
- Чуєте, що каже пан Паганель? - звернулась Гелена до Мері Грант. - Коли ваш батько в полоні у тубільців - а натяк на це є в документі, - то ми його знайдемо.
- А раптом він загубився десь на австралійських просторах? - запитливо глянула дівчина на Паганеля.
- То дарма! - бадьоро вигукнув географ. - Ми однакого його знайдемо! Чи ж не так, любі друзі?
- Безперечно, - мовив Гленарван, аби надати розмові веселішого тону. - Я не припускаю, щоб можна було загубитися.
- І я також, - зазначив Паганель.
- Вона велика, ця Австралія? - спитав Роберт.
- Австралія, мій хлопчику, має щось із сімсот сімдесят п’ять мільйонів гектарів, тобто приблизно чотири п’ятих площі Європи.
- Невже стільки? - здивувався майор.
- Так, Мак-Наббсе, це вираховано з точністю до одного ярда. Як ви гадаєте, чи має право така країна називатися континентом, як зазначено в документі?
- Звичайно, Паганелю.
- Додам іще, - вів далі учений: - Наука майже не знає випадків, коли мандрівники зникали в Австралії без сліду. Здається, Лейхардт єдиний, чия доля досі не відома, та й то незадовго до від’їзду мені повідомили в Географічному товаристві, начебто Мак Інтрі натрапив на його сліди.
- Хіба ще не вся Австралія досліджена? - запитала леді Гелена.
- Ні, далеко від того. Цей суходіл відомий не краще, ніж Центральна Африка, хоча відважних мандрівників ніколи не бракувало. З 1606 до 1862 року п’ятдесят чоловік досліджували узбережжя й внутрішні області Австралії.
- Невже п’ятдесят? - в майоровім голосі вчувався сумнів.
- Так, Мак-Наббсе, саме стільки. Я маю на увазі мореплавців, які визначали межі австралійського суходолу, наражаючись на численні небезпеки в невідомих морях, і мандрівників, що наважувались перетинати цю незнану країну.
- Проте п’ятдесят - щось надто багато, - наполягав майор.
- В такому разі я вам це доведу, Мак-Наббсе, - вигукнув географ, котрий завжди хвилювався, коли йому заперечували.
- То й доведіть, Паганелю!
- Якщо ви не ймете мені віри, то я зараз же перелічу вам усіх!
- Ох, ці вчені! - спокійно озвався майор. - Вони ні в чому ніколи не сумніваються.
- Майоре, ви згодні закласти - вашого карабіна “Пурдей Моор і Діксон” проти моєї далекоглядної труби “Секретан”?
- Чому б і ні, Паганелю, якщо ви матимете з цього втіху? - відповів Мак-Наббс.
- Гаразд, майоре, - вигукнув учений, - вам більше не доведеться полювати з цим карабіном на сарн і лисиць, хіба що я вам його позичу!
- Паганелю, - повагом відповів майор, - коли вам знадобиться моя далекоглядна труба, я завпеди даватиму її вам залюбки!
- Отже почнемо! - знову гукнув Паганель. - Панове, прошу правити нам за суддів, а ти, Роберте, рахуй очки!
Все товариство приготувалося слухати географа. Адже йшлося, врешті, про Австралію, куди прямував “Дункан”, і познайомитися з її історією було надзвичайно до речі. Паганеля попросили не гаючись розповідати.
- Мнемозіно! - звернувся вчений до своєї покровительки. - Богине пам’яті, мати цнотливих муз, даруй натхнення твоєму відданому й палкому шанувальникові! Друзі мої, двісті п’ятдесят вісім років тому Австралія була ще зовсім невідома. Тоді тільки припускали існування великого південного суходолу. Дві мапи, датовані 1550 роком, які збереглися у вашому Британському музеї, мій любий Гленарване, згадують про чималу землю на південь від Азії й називають її “Велика Ява португальців”. Але ті мапи не цілком вірогідні. Отож я переходжу до XVII століття, саме до 1606 року, коли іспанський мореплавець Квірос
Книга: Жуль Верн. ДІТИ КАПІТАНА ГРАНТА
ЗМІСТ
На попередню
|
|
