Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
В нашій країні журналісти надто погано оплачувані як для того, аби знати хоча б що-небудь варте опублікування. Джордж Бернард Шоу

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Данієль Дефо. Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо


Насамперед, як я сказав, я зробив собі стіл та стілець, використавши для них короткі дошки, які я перевіз плотом з корабля. Натесавши зазначеним вище способом довгих дощок, я приладнав до стіни мого льоху, одну над однією, кілька полиць, футів на півтора завширшки, і поклав на них свій інструмент, цвяхи, залізо та інший дрібний скарб - одно слово, розподілив усе по місцях, щоб кожну річ легко було знайти. Я понабивав кілочків у стінах льоху й порозвішував на них свої рушниці і взагалі все, що можна було повісити. Коли б після цього хтось побачив мою печеру, то, напевне, прийняв би її за склад речей першої потреби. Я мав усе напохваті, і мені було дуже приємно бачити своє добро в такому порядку, а особливо знати, що запаси мої такі великі.

Тільки тоді почав я вести свій щоденник, записуючи [62] все, що робив протягом дня. Спочатку, звичайно, я був надто заклопотаний та пригнічений не тільки працею, а й тяжким настроєм; тому в мій щоденник потрапило б тоді багато сумного. Мені, наприклад, довелося б зробити такий запис: «30 вересня. Коли я вибрався на берег і врятувався від смерті, то почав блювати від солоної води, якої наковтався. Очунявши, я, замість подякувати богові за свій порятунок, почав бігати по берегу і, ламаючи руки, бити себе по голові та по обличчю, вигукуючи: «Я пропав, пропав!» - аж поки, знеможений, не впав на землю. Але заснути я не наважився, бо боявся, щоб мене не з'їли хижі звірі».

Після того, як я побував на кораблі й забрав звідти все, що можна було взяти, я щодня вибігав на горбок і дивився на море, сподіваючись побачити яке-небудь судно. Кілька разів мені здавалося, ніби десь далеко біліє парус. Тоді я віддавався радісним надіям, дивився, поки мені не темніло в очах, а потім вдавався в розпач, кидався на землю й плакав, як дитина, збільшуючи своє нещастя власною дурістю.

Нарешті, трохи опанувавши себе, впорядкувавши своє житло і давши лад своїм пожиткам, зробивши собі стіл та стілець і прибравши все якомога краще, я взявся до щоденника. Наводжу його тут весь до кінця (хоч у ньому описано знову всі вже відомі нам події). Коли в мене не стало чорнила, я був змушений облишити його.

ЩОДЕННИК

30 вересня 1659 р. Я, нещасний Робінзон Крузо, зазнавши далеко від берега аварії під час страшенної бурі, вийшов на берег цього непривітного, нещасного острова, який я назвав островом Відчаю. Решта корабельної команди потонула, а сам я був майже мертвий.

До кінця того дня я плакав, завдаючи собі суму думками про своє лихе становище. У мене не було ні їжі, ні притулку, ні одягу, ні зброї. Я не мав куди сховатись від ворогів. Утративши надію на допомогу, а бачив перед собою лише смерть. Мені здавалося, що мене з'їдять хижі звірі, або заб'ють дикуни, або ж я вмру з голоду без їжі. Коли наблизилась ніч, я зліз на дерево, бо боявся нападу хижих звірів, але спав добре, незважаючи на те, що всю ніч ішов дощ. [63]

1 жовтня. Прокинувшись уранці, я, на велику диво собі, побачив, що приплив зняв наш корабель з мілини й пригнав його дуже близько до острова. З одного боку, було приємно, що корабель непошкоджений і не перекинувся; в мене народилась надія добратись до нього, коли вітер стихне, щоб запасти собі їжі та інших потрібних речей. З другого боку, поновилась і моя туга за товаришами, які, здавалося мені, врятували б корабель і, може, не всі загинули б, коли б зосталися на ньому. Тоді ми могли б з уламків корабля збудувати човен, і нам пощастило б добратись до якого-небудь заселеного берега. Ці думки не давали мені спокою цілий день. Під час відпливу я підійшов до корабля, скільки міг, убрід, а тоді поплив. Весь цей день безперестанку йшов дощ, хоч вітер зовсім стих.

Від 1 до 24 жовтня. Всі ці дні я перевозив з корабля все, що можна було взяти. Коли почався приплив, я на плотах кілька разів перевіз свій вантаж на берег. Знову всі ці дні йшов дощ, з невеликими проміжками ясної погоди. Здається, тепер тут дощова пора року.

24 жовтня. Я перекинув свій пліт, а з ним і весь вантаж. Але сталося це на мілкому, всі речі були важкі, отож мені вдалося, коли настав відплив, врятувати більшу частину їх.

25 жовтня. Цілу ніч і цілий день ішов дощ і дув різкий вітер. Корабель за ніч розбився вщент і зовсім зник з очей. Під час відпливу видно було тільки уламки з нього. Весь цей день я вкривав і захищав своє добро, щоб дощ не пошкодив його.

26 жовтня. Трохи не цілий день блукав я по берегу, шукаючи зручного місця для житла. Найбільше я дбав про те, щоб забезпечити себе вночі від нападу диких звірів чи людей. Надвечір я знайшов придатне місце на крутому схилі горба. Обвівши півколом потрібну для себе площу, я вирішив укріпити її валом або стіною з двох рядів кілків, обкладених зокола дерном і зв'язаних зсередини канатом.

Від 26 до 30 жовтня я напружено працював, перетягаючи своє добро до нового житла, дарма що майже весь час лив дощ.

31 жовтня. Вранці я ходив по острову з рушницею, сподіваючись натрапити на дичину та роздивитись на місцевість. Забив козу, а її козеня побігло за мною додому. Пізніше я забив і його, бо воно не хотіло їсти.

1 листопада. Розкинув під скелею намет, стараючись [64] зробити його якомога просторішим, і вперше переночував тут, повісивши на кілках гамак.

2 листопада. Зібрав усі ящики, дошки та шматки дерева від плотів і зробив із них огорожу навколо намету на площадці, яку призначив для своєї фортеці.

3 листопада. Ходив з рушницею і забив двох птиць, схожих на качок. їхнє м'ясо, як виявилося, дуже смачне. Після обіду я почав робити стіл.

4 листопада. Розподілив свій час, призначивши певні години на фізичну працю, на полювання, на сон та розваги. Ось мій розпорядок: зранку, якщо немає дощу, години дві або три ходжу по острову з рушницею; потім до одинадцятої працюю; в одинадцять снідаю чим доведеться; з дванадцяти до двох сплю, бо стає дуже душно; надвечір я знову берусь до роботи. Останні два дні весь мій робочий час пішов на виготовлення стола. Тоді я був ще дуже поганий столяр, але час та потреба скоро зробили з мене цілком вправного майстра, як це було б і з кожним.

5 листопада. Вийшовши з рушницею та собакою, забив дику кішку. Шкура її досить ніжна, а м'ясо ні до чого не придатне. Я білую кожну забиту тварину й зберігаю всі шкури. Вертаючись якось берегом додому, я бачив силу різних морських птахів, але порід їх не знав. Бачив я також двох чи трьох тюленів. Спочатку я перелякався, не впізнавши, що то за тварини; а коли почав придивлятись до них, вони пірнули у воду і цього разу втекли від мене.

6 листопада. Після вранішньої прогулянки майстрував стіл і скінчив його. Але він мені не сподобався. Проте невдовзі я так набив руку, що зміг його підладити.

7 листопада. Стає гарна година. 7, 8, 9, 10 і трохи 12 числа (11 була неділя) я весь час працював над сильцем і з великими труднощами надав йому пристойного вигляду; але він усе ж таки мені не сподобався, хоч я кілька разів переробляв його.

Примітка. Я скоро перестав святкувати неділю, бо перестав відзначати її на стовпі й загубив лік дням.

13 листопада. Сьогодні йшов дощ. Він дуже відсвіжив мене й охолодив землю, але весь час була гроза; це мене дуже злякало, бо я боявся за свій порох. Ледве гроза пройшла, я вирішив розподілити весь свій порох на маленькі частини, щоб не боятись за нього.

14, 15 та 16 листопада. Ці три дні я майстрував маленькі ящики для пороху, кожний не більше як на один або два фунти. Розподілив весь порох по ящиках і поставив їх у безпечніші, далекі одне від одного місця. Вчора забив величезну птицю; її м'ясо дуже смачне, але як її назва - не знаю.

17 листопада. Сьогодні я почав довбати скелю за наметом, щоб поширити свою садибу й зробити її ще вигіднішою.

Примітка. Для цієї роботи мені конче потрібні три речі: мотика, лопата й тачка або кошик, а цього в мене немає. Тим-то я втримався від роботи й почав вигадувати, чим замінити ці знаряддя або як їх зробити. Замість мотики я спробував працювати залізним ломом, але він дуже важкий. Далі - лопата або заступ; без них я ніяк не можу обійтись, але як зробити їх самому - не знаю.

18 листопада. Шукаючи в лісі будівельний матеріал, знайшов те, або ж подібне до нього, дерево, що зветься в Бразілії залізним за його надзвичайну твердість. З великими труднощами і дуже попсувавши сокиру, я зрубав одне таке дерево і насилу приволік його додому, бо воно було страшенно важке. З нього я вирішив зробити лопату. Дерево було таке тверде, що ця робота забрала в мене дуже багато часу, але іншого виходу в мене не було. Потроху я надав обрубкові форми лопати, причому держак вийшов не гіршим за ті, що роблять у нас в Англії. А широкий кінець служив мені недовге, бо він не був оббитий залізом. Проте лопата досить добре служила мені для грабарських робіт. Мабуть, жодної лопати в світі не виготовляли таким способом і так довго.

Мені бракувало ще коша або тачки; але коша я ніяк не міг зробити, бо не мав гнучких прутів; принаймні мені досі не пощастило знайти їх. Мені здавалось, що тачку я міг би зробити, тільки крім колеса, бо як його робити, не мав ніякого уявлення. До того ж для осі потрібен залізний шворінь, якого в мене не було, і цю роботу довелося кинути. Щоб виносити викопану землю, я зробив щось ніби корито, в якому чорнороби носять вапно для мулярів. Зробити корито було мені не так важко, як лопату, а втім, усе разом - лопата, марні спроби зробити тачку і праця над коритом - відібрало в мене не менше як чотири дні, виключаючи той час, коли вранці я блукав з рушницею, від чого я рідко відмовлявся. Майже не було випадку, щоб я не приносив собі чого-небудь на їжу, [66] 23 листопада. Поки я готував це знаряддя, решта роботи лежала. Закінчивши його, я знову взявся до печери. Копав скільки дозволяли час і сили, поширюючи та поглиблюючи її цілих вісімнадцять днів, щоб у ній могло до ладу розміститись усе моє добро.

Примітка. Весь цей час я поширював печеру для того, щоб вона могла правити мені і за комору, і за кухню, і за їдальню, і за льох. Жив я, як і раніше, весь час у наметі, крім дощової пори року, коли не міг захиститись там від дощу. Згодом я влаштував над своїм двориком щось подібне до даху, проклавши від огорожі до схилу гори жердини і вкривши їх водоростями та великим листям.

10 грудня. Я думав, що вже впорався з печерою, чи льохом, коли несподівано (я, мабуть, зробив її надто широкою) вгорі з одного боку відвалилася земля. Це мене перелякало, і не без підстави: якби я був тоді там, то, напевне, не потребував би вже гробокопа. Цей сумний випадок завдав мені багато клопоту й нової праці: треба було вибрати землю, що завалилась, а головне - довелося підпирати стелю, бо інакше я не міг бути певний, що завал не повториться.

11 грудня. Сьогодні взявся до цієї роботи. Поки що підпер стелю двома стовпами; на вершку кожного укріпив навхрест по дві дошки. Цю роботу я скінчив на другий день. Поставив ще кілька таких стовпів, а за тиждень остаточно укріпив склепіння. Стовпи стоять в ряд і служать перегородками в моєму льоху.

17 грудня. Від цього дня й до 20 я припасовував у льоху полиці, забивав цвяхи в стовпи й розвішував усе те, що можна було повісити. Тепер я вже дав деякий лад у своєму помешканні.

20 грудня. Переніс усі речі й розклав по місцях. Прибив кілька маленьких поличок для харчів; вийшло щось подібне до буфета. Дощок залишилося дуже мало; я зробив собі також іще один стіл.

24 грудня. Цілу ніч і день ішов дощ; я не виходив із дому.

25 грудня. Дощ безперестанку.

26 грудня. Дощ стих; земля дуже похолоднішала й стала приємнішою.

27 грудня. Підстрелив двох козенят; одно забив, а друге поранив у ногу так, що воно не могло втекти. Я піймав його і привів додому на мотузці. Вдома оглянув його ногу; вона була перебита, і я забинтував її. [67]

Примітка. Я дуже дбав, щоб воно вижило. Зламана нога зрослась дуже добре, зміцніла на диво. Я так довго ходив за ним, що воно стало ручним, паслось на моріжку коло моїх дверей і не хотіло йти від мене. Тоді мені вперше спало на думку завести собі свійських тварин, щоб забезпечити собі харчування на той час, коли в мене не буде куль та пороху.

28, 29, та 31 грудня. Велика спека й ніякого вітру. Виходив із дому лише вечорами по їжу. Весь цей час розставляв речі в своєму помешканні.

1 січня. Спека триває; проте ходив на полювання двічі: зранку та ввечері. Опівдні відпочивав. Увечері пройшов долиною далі, в глиб острова, і побачив там силу кіз; але вони дуже полохливі й не підпускають близько до себе. Хочу спробувати пополювати на них з собакою.

2 січня. Сьогодні взяв з собою собаку й нацькував його на кіз; я помилився, бо вони всі повернулись проти собаки, а він дуже добре зрозумів небезпеку й не схотів підійти ближче.

3 січня. Почав будувати огорожу, або стіну, бо ще боявся нападу, і вирішив зробити її дуже міцною та товстою.

Примітка. Цю стіну я описав раніше і тому навмисне обминаю все, що сказано про неї в моєму щоденнику; досить буде зауважити, що я морочився з нею з З січня до 14 квітня, хоч вона мала не більше як двадцять чотири ярди завдовжки понад скелею та ярдів з вісім від скелі до гори; вхід до льоху був у центрі півкола.

Весь цей час я працював дуже ретельно; траплялося, що дощі переривали мою роботу на кілька днів і навіть тижнів, але мені здавалося, що до закінчення цієї стіни я не зможу почувати себе в цілковитій безпеці. Важко повірити, скільки невимовно тяжкої праці вклав я в цю роботу; найважче було носити з лісу кілки й забивати їх у землю, бо я брав далеко товщі, ніж треба.

Скінчивши огорожу й укріпивши її зовні дерновим насипом, я заспокоював себе тим, що коли б на острів прибули люди, то вони не помітили б тут нічого схожого на людське житло; і це було дуже добре, як довів випадок, про який розповім далі.

Протягом цього часу, коли дощі дозволяли мені це, я щодня обходив ліс, шукаючи дичину, і під час цих [68] обходів часто робив корисні для мене відкриття. Зокрема я знайшов особливу породу диких голубів, що гніздяться не на деревах, як наші дикі голуби, а в розколинах скель. Одного разу я вийняв пташенят із гнізда, щоб вигадувати їх дома й приручити, але, вирісши, вони полетіли від мене - може, тому, що я не мав потрібного для них корму. Проте я часто знаходив їхні гнізда й брав пташенят, м'ясо яких було дуже смачне. Тепер, упорядковуючи своє господарство, я побачив, що мені бракує багатьох потрібних речей. Зробити все самому я спочатку вважав за неможливе; та й справді, дечого, як, наприклад, обтягти обручами бочку, я так і не зміг ніколи зробити. У мене були, як я вже казав, два або три барильця з корабля, але, хоч як я старався, мені не вдалося зробити жодного, дарма що на що роботу я витратив кілька тижнів. Я не міг ні вставити днища, ні звести клепок так щільно, щоб вони не пропускали води, а тому довелося відмовитись від цього. Далі, мені були дуже потрібні свічки, бо, як тільки починало смеркати - а це бувало звичайно близько семи годин,- я мусив лягати спати. Я часто згадував про ту скибу воску, з якої робив собі свічки під час своїх африканських пригод; але тепер її в мене не було. Я зарадив собі тим, що забивши козу й зберігши лій, я виліпив потім із глини мисочку, обпалив її на сонці, а на гніт взяв клоччя й зробив собі каганець, хоч і не такий ясний, як свічка. Тим часом трапилося так, що нишпорячи в своїх речах, я знайшов невеличкий мішок з зерном для птиці, що зостався на судні від попереднього рейсу з Лісабона. Мішок був мені потрібний для чогось іншого (здається, під порох, коли я розкладав його малими частинами, боячись грози), і я висипав цю потеруху коло своєї фортеці, під горою.

Це було невдовзі перед початком великих дощів, про які я вже говорив. Я давно вже забув про це, не пам'ятав навіть, де саме витрусив мішок, коли приблизно через місяць побачив кілька маленьких зелених стеблинок, які щойно вилізли з землі. Я подумав, що це не бачена ще мною рослина, проте дуже здивувався, коли трохи згодом побачив десять-дванадцять колосків чудового зеленого ячменю, того ж самого сорту, що й наш європейський, навіть наш англійський.

Важко описати подив і збентеження, які викликало в мене це відкриття. Досі я зовсім не керувався релігійними мотивами; у мене в голові було дуже мало думок [69] про релігію, і всі події мого життя, важливі й дрібні, я пояснював собі випадком або звичайною у нас легковажною фразою - волею божою. Я ніколи й не запитував себе, яку мету має провидіння і як керує воно подіями в цьому світі. Але, побачивши цей ячмінь, що виріс, як я знав, у непридатному для зерна кліматі, а головне, невідомо як сюди потрапив, я був дуже вражений і почав вірити, що це бог дивно проростив його без насіння тільки для того, щоб прохарчувати мене на цьому дикому, безрадісному місці.

Ця думка трохи зворушила мене і викликала на моїх очах сльози. Я був щасливий від свідомості, що таке велике диво природи сталося ради мене; та я ще більше здивувався, помітивши поблизу, під схилом скелі, рідкі стебельця іншої рослини. Виявилося, що то був рис, уже відомий мені, бо під час свого перебування в Африці я бачив, як він росте.

Я не тільки думав, що ячмінь та рис послало мені саме провидіння, а й не мав сумніву, що вони ростуть і в інших місцях на острові. Я обійшов усю частину острова, де бував раніше, винишпорив усі куточки, зазирнув під кожну грудку землі, але ні рису, ні ячменю не знайшов. Нарешті я згадав про мішок з кормом для птиці, який я витрусив на землю коло мого житла, і моє здивування зникло; а разом з відкриттям, що все це природна річ, признаюсь, простигла і моя гаряча вдячність провидінню. А втім, те, що трапилось зі мною, було майже таке ж саме непередбачене, як і чудо, і в кожному разі заслуговувало не меншої вдячності. Справді, руку провидіння видно було хоч би в тому, то в усьому збіжжі, зіпсованому пацюками, лишилося непошкоджених десять-дванадцять зернин, що ніби впали з неба. І треба ж було мені витрусити їх із мішка в цьому затишному місці, де вони були в холодку під високою горою і швидко проросли; якби я витрусив їх десь-інде, їх спалило б і знищило б сонце.

Звичайно, я дбайливо і вчасно зібрав усі колосочки, а це сталось десь наприкінці червня. Я підібрав кожне зернятко й вирішив посіяти їх усі знову, сподіваючись, то в майбутньому буде в мене досить збіжжя, щоб давати мені хліб. Але тільки на четвертий рік я зважився взяти маленьку частину зерна собі на їжу, про що я розповім свого часу.

Справа в тому, що в мене загинуло майже все насіння, посіяне першого разу, бо я не вгадав сезону й посіяв [70] перед засушливою порою року. Не все насіння зійшло, але про це я теж розповім далі.

Крім ячменю, в мене, як я вже казав, виросло двадцять-тридцять стеблин рису, який я зібрав так само дбайливо і з тією ж самою метою - готувати з нього хліб або, вірніше, будь-яку страву, бо я знайшов спосіб готувати його, не пікши. Але це було пізніше. Вертаюсь знову до мого щоденника.

Всі ні три чи чотири місяці я працював над стіною дуже повільно, щоб швидше скінчити її, 14 квітня я закінчив її і вирішив, що буду входити до себе й виходити не дверима, а через стіну з допомогою драбини, щоб знадвору не було ніяких ознак мого житла.

16 квітня, Скінчив драбину; переліз через стіну, забрав за собою драбину й залишив її всередині. Тепер я загороджений з усіх боків; усередині огорожі місця у мене досить, і потрапити сюди знадвору можна тільки перелізши через стіну.

Та другого ж дня після того, як я скінчив свою стіну, вся моя праця мало не пропала марно, та й сам я трохи не загинув. От що сталося; я щось робив в огорожі за наметом, біля входу до печери, коли на до мною посипалась земля зверху печери та "з краю гори над моєю головою і два передні стовпи, поставлені мною, впали з страшним тріском. Я дуже злякався, але не довідався про причини цього випадку й подумав, що це, як і раніше, завалилось склепіння. Боялись, щоб мене не засипало новим завалом, я побіг до драбини і переліз через стіну, не почуваючи себе безпечно всередині огорожі. Ледве я зійшов на землю, як ясно зрозумів, що цього разу завал у печері трапився від страшного землетрусу. Земля підо мною хиталась, і за яких-небудь вісім хвилин сталися три такі сильні удари, що від них розсипалася б найміцніша будівля, якби вона стояла тут. Від скелі біля моря, за півмилі від мене, відвалилась верхівка й упала з таким гуркотом, якого я не чув зроду. Море теж хвилювалось і клекотіло; мені навіть здається, що удари під водою були сильніші, ніж на острові.

Все це так вразило мене, бо нічого подібного я ніколи сам не бачив і ні від кого не чув, що я був зовсім приголомшений. Від хитання грунту в мене почалась морська хвороба, немов від гойдання на морі; проте гуркіт від падіння скелі привів мене до пам'яті: до мене вернулась притомність, і я з жаху завмер від думки, [71] що гора може завалитись на мій намет і назавжди поховати все моє добро.

Після третього удару все стихло, і я підбадьорився, але все ще не зважувався перелізти назад через стіну, бо боявся, щоб мене не засипало живцем. Я сидів на землі в глибокій тузі й не знав, що робити. За весь цей час у мене не було жодної серйозної релігійної думки,- нічого, крім звичайних слів: «Господи, зглянься на мене». Але як тільки небезпека минула, я забув і їх.

Поки я так сидів, навколо смеркло й нахмарилось, немов перед дощем. Незабаром подув вітрець. Він потроху міцнішав, і через півгодини забушував страшенний ураган. Море запінилось, завирувало й почало бити об берег. Дерева виривало з корінням; то було жахливе видовище. Так тривало години три; тоді буря почала стихати, а ще через дві години настав мертвий штиль і пішов заливний дощ.

Весь час, поки тривала буря, я сидів на землі, пригнічений страхом і відчаєм. Мені раптом спало на думку, що дощ і вітер були, мабуть, наслідком землетрусу. Тоді, виходить, він скінчився і я можу повернутись до свого життя. Ця думка підбадьорювала мене, а може, й дощ надав мені рішучості. Я переліз назад через стіну й сів у наметі, але дощ був такий буйний, що мало не прибивав намет до землі, і я був змушений перейти до печери, хоч і боявся, щоб вона не завалилась мені на голову. Ця злива додала мені праці - довелось робити в огорожі відтулину для стоку води, бо інакше вона залила б мою печеру. Просидівши там деякий час і побачивши, що підземні удари спинились, я почав заспокоюватись. Для бадьорості, якої я дуже потребував, я підійшов до свого «буфета» й ковтнув трохи рому. Взагалі я витрачав ром дуже обережно, бо знав, що, коли вийде мій запас, мені ніяк не можна буде поновити його.

Всю ніч і більшу частину наступного дня лив дощ, і я не міг вийти з дому. Тепер, трохи заспокоївшись, я почав серйозно обмірковувати своє становище і дійшов висновку, що коли на цьому острові трапляються землетруси, мені не можна жити в печері. Отже, треба перенести намет кудись на відкрите місце, а щоб забезпечити себе від нападу звірів та людей, обгородити його стіною так само, як і тут. Було ясно, що, лишаючись у печері, я рано чи пізно буду похований живцем. [72] Так міркуючи, я вирішив перебратися з своїм наметом кудись-інде, бо, справді, він стояв на небезпечному місці, під виступом гори, що під час нового землетрусу могла завалитись на нього. Два наступні дні - 19-го та 20-го - я розшукував нове місце для житла й обмірковував, як здійснити свій план. Від страху, що мене може засипати, я ночами не міг спати; боявся я спати й поза огорожею. А проте, коли я, сидячи в своєму куточку, дивився, як затишно я влаштувався, який лад у моєму господарстві і як добре я забезпечений від ворогів, мені дуже не хотілося переселятись. Крім того, була в мене й така думка, що на переселення треба дуже багато часу, отже, мені все одно доведеться миритись з небезпекою, поки я не укріплю нового місця так, щоб туди можна було перебратись. Дійшовши такого висновку, я заспокоївся, але все ж вирішив, не марнуючи часу, взятись до будування на новому місці огорожі з частоколу та канатів такої ж самої круглої форми, і як тільки вона буде готова, перенести в неї намет. Але поки нова огорожа не буде закінчена, я мав лишатись на старому місці. Це було 21 квітня.

22 квітня. Другого дня вранці я почав міркувати про те, як здійснити свою думку. Головна перешкода полягала у відсутності знаряддя. У мене були великі сокири й багато малих (ми везли їх для торгівлі з індійцями), але від частого вжитку і від того, що доводилось рубати дуже тверде й сучкувате дерево, всі вони вищербились і затупились. Правда, в мене було точило, але я не міг одночасно точити й крутити камінь. Мабуть, жоден державний муж не думав стільки над своїми великими політичними питаннями і жоден суддя - над життям та смертю людини, як я над своєю роботою. Нарешті я припасував до точила колесо з шворкою, щоб крутити його ногою, і мав тепер обидві руки вільні.

Примітка. Ніколи раніше не бачив я в Англії такого приладдя, або принаймні не придивлявся, як воно робиться, хоч пізніше довідався, що воно там дуже поширене. Крім того, мій камінь був дуже великий і важкий, і влаштування цього приладу та вдосконалення його забрало в мене цілий тиждень.

28 та 29 квітня. Ці два дні я гострив свій інструмент, і мій пристрій працює дуже добре.

30 квітня. Сьогодні я помітив, що мій запас сухарів набагато поменшав: оглянувши його, я вирішив обмежуватись [73] лише одним сухарем на день; це дуже засмутило мене.

1 травня. Сьогодні вранці, під час відпливу, я побачив далеко на березі якусь чималу річ, схожу на бочку. Коли я підійшов подивитись, виявилось, що це було невеличке барило і два чи три уламки від корабля, які, мабуть, викинуло на берег під час останнього урагану. Я подивився в той бік, де стирчала корабельна і снасть, і мені здалось, що вона висунулася з води більше, ніж це було раніше. Я оглянув барило й виявив, що воно з порохом, але він підмок і затвердів. Проте я викотив барило трохи вище й попрямував мілиною до решток корабля, щоб обшукати їх іще раз.

Підійшовши ближче, я помітив, що корабель якось чудно перемістився. Ніс, що раніше був похований у піску, піднявся принаймні на шість футів, а корму, яку розтрощило й відокремило від решти корабля невдовзі після моїх останніх відвідин, тепер відкинуло водою геть, і вона лежала боком. Крім того, до корми нанесло стільки піску, що тепер, при відпливі, я міг підійти до корабля, тоді як раніше мусив пливти до нього з чверть милі. Це спочатку здивувало мене, але я скоро зміркував, що це був наслідок землетрусу. Через нього корабель розбився ще більше; тому до берега щодня прибивало вітром та течією різні винесені з нього хвилями речі.

Все це відвернуло мої думки від планів переселення. Весь день я робив спроби пролізти всередину корабля, але даремно, бо він весь був засипаний піском. Та це мене не турбувало; я вже навчився не вдаватися у розпач ні від чого. Я почав розтягати корабель частками, бо знав, що в моєму становищі все придасться.

3 травня. Сьогодні я почав працювати пилкою і спиляв на кормі бімс, який, на мою думку, скріпляв собою шканці; перепилявши його, я вигріб пісок з того боку корми, що був зверху. Але почався приплив, що примусив мене тимчасово припинити роботу.

4 травня. Ловив рибу, але жодної їстівної не піймав; ловив, поки не стомився, і саме тоді, як хотів уже кидати, піймав молодого дельфіна. Вудка в мене була саморобна: волосінь я зробив із прядива від старого каната, а гачка в мене зовсім не було. Проте на мою вудку часто ловилося стільки риби, що я міг їсти її досхочу; я їв її в'яленою, висушуючи на сонці.

5 травня. Працював над рештками корабля й підпиляв [74] другий бімс. Віддер від палуби три великі соснові дошки, зв'язав їх докупи і, коли почався приплив, переправив на берег.

6 травня. Працював на кораблі; вийняв деякі залізні частини, в тому числі й кілька шворнів; працював скільки було сили і вернувся додому зовсім виснажений. Думаю кинути цю роботу.

7 травня. Знову ходив на корабель, але не для того, щоб працювати; бімси вже перепиляні, і палуба зовсім розсілась від своєї власної ваги; я міг заглянути всередину, але там було повно води й піску.

8 травня. Ходив на корабель з залізним ломом; вирішив розібрати всю палубу, яка тепер зовсім очистилася від піску. Відірвав дві дошки й пригнав їх до берега з припливом. Лом покинув на кораблі, щоб працювати ним завтра.

9 травня. Був на кораблі й ломом пробив хід у трюм; намацав там кілька бочок, звільнив їх ломом, але розбити не спромігся. Намацав також рулон англійського листового свинцю, трохи підняв його, але виволокти не зміг, бо він дуже важкий.

Від 10 до 14 травня. Щодня ходив на корабель. Добув багато шматків дерева, дощок, брусів і два чи три центнери заліза.

15 травня. Сьогодні брав з собою дві сокири; спробував відрубати кусок листового свинцю, поставивши лезо однієї сокири на свинець і б'ючи по ній другою; але через те, що свинець лежить фута на півтори під водою, я не міг ударити сокирою як слід.

16 травня. Вночі був великий вітер, і, здається, вода розбила корабель ще більше. Я довго шукав в лісі голубів на їжу, затримався, і приплив завадив мені сьогодні піти на корабель.

17 травня. Бачив кілька уламків, прибитих до берега милі за дві від мого житла. Вирішив піти подивитись на них і побачив, що це кусок корабельного носа, але надто важкий, щоб його можна було принести.

24 травня. Аж до сьогодні я щодня працював на кораблі; насилу розхитав ломом кілька речей, і під час першого ж припливу наверх випливло кілька бочок та дві матроські скриньки. Але вітер дув з острова, і того дня ніщо не припливло до берега. Зате сьогодні прибило кілька уламків і величезну бочку бразільської свинини, щоправда, зовсім зіпсованої солоною водою та піском. Я працював до 15 червня щодня, крім того часу, коли треба було ходити роздобувати собі їжу. Для полювання я завжди призначав такі години, щоб з початком відпливу бути готовим працювати. Я назбирав досить дерева, дощок та заліза, щоб зробити добрий човен, коли б я вмів цього. Я добув також з центнер листового свинцю.

Книга: Данієль Дефо. Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо

ЗМІСТ

1. Данієль Дефо. Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо
2. У мене був сусід, португалець із Лісабона, але англієць з...
3. Аж ось на правому березі я побачив невеличку затоку й скерував до...
4. Насамперед, як я сказав, я зробив собі стіл та стілець,...
5. 16 червня. Знайшов на березі величезну черепаху. Це була...
6. Весь цей час я не додержував неділі. Спочатку в мене не було...
7. Це примусило мене замислитись над тим, як розкласти вогонь, щоб...
8. Шостого листопада, на шостому році мого царювання, або, коли...
9. Такі міркування остаточно переконали мене, що диявол тут ні до...
10. В такому настрої, я перебував з рік. Весь цей час я був такий...
11. Після цього я зійшов на корабель. Перше, що я там побачив, були...
12. Другого дня, вернувшись з ним до свого житла, я почав думати, куди...
13. - Ні, ні. П'ятниця сказав би там їм усім: живіть хороше, моліться...
14. Тут ми знову потрапили в безвихідь і не знали, що робити далі....
15. Поки діялось усе це, я відрядив П'ятницю та помічника капітана до...
16. Тільки-но закінчилась уся ця церемонія і я наказав віднести...
17. Отже, всі ми з нашим провідником 15 листопада виїхали з Памплони....

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate